В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Сегодня Украина скорбно наблюдает, как возникшее и растущее на глазах неравенство в образовании, невероятное имущественное расслоение, межрегиональные диспропорции и другие «достижения» 20 лет независимости стремительно разрушают общество, разрывая наше государство на части. Изменения в структуре расходов семей на образование и воспитание детей превратились для жителей Украины в неподъемное бремя. Проблема, которая стоит как перед востоком, так и перед западом, как перед югом, так и перед севером страны это нарастающее социально-экономическое и образовательное неравенство. Очень емко эту проблему сформулировал Академик Мирослав Попович: «Чим бідніша нація – тим вона дурніша. Тобто, вона дивиться собі під ноги. Вона просто не може дозволити собі дивитися у післязавтра, тому що повинна думати, як розрахуватися зі своїми боргами. Ми живемо в такому стані. У нас просто всихає мозок. Все тримається на особистому ентузіазмі».

Украинское государство на практике минимизирует ответственность за систему образования в стране, что отчетливо выражается в снижении расходов бюджета на финансирование системы образования. Корпорации – от мала до велика – совершенно не стремятся инвестировать в образование. Кто же теперь становится заказчиком на образованное общество?

Изменение количества и качества предметов, смена структуры специальностей, по которым готовят наши ВУЗы, ведет к непризнанию украинских дипломов на международном рынке труда. Украинцы все чаще находят за рубежом простейшие и неквалифицированные должности… А ведь совсем недавно Украина на весь мир заявляла о своем главном конкурентном преимуществе –большом количестве высококвалифицированной рабочей силы.

Все это свидетельствует о том, что с переходом в потреблении образовательных услуг от государства к личности, исчезла система проецирования страны в будущее, ведь личные стратегии могут реализовываться и в других странах, на других территориях… Не поэтому ли, как показывают соцопросы, нынешние студенты не видят своего будущего в Украине, воспринимая ее как «страну без будущего»? Почему никого не интересует будущее, почему к нему не готовятся? Или с тех пор, как образование перестало быть делом государства, а стало личным делом каждого обучающегося, – общего будущего в отдельно взятой стране быть не может в принципе?

Нарастают процессы обесценения квалификации и размывания наполняемости понятия квалифицированной рабочей силы. А ведь точки пересечения между общим и профессиональным образованием, рынком труда и инвестиционным климатом в стране никто не отменял. Когда же мы, наконец, поймем, что осуществление развития и преобразования страны невозможно без коренного изменения системы образования, что место страны в мире определяется общеобразовательным и профессиональным уровнем ее населения? Уже сегодня в ведущих странах на долю образования приходится более 20% роста национального дохода.

Еще в начале 18 века Иоганн Готлиб Фихте сказал: «Воспитывая новое поколение должным образом, нация воспитывает себя, строит свое будущее. В этом смысле система образования является ключевым направлением национального строительства. Образование моделирует тот общественный порядок, который образованный гражданин должен будет поддерживать и укреплять». Экономические «чудеса» в странах Центральной Европы, Ирландии, Китая, Южной Кореи и других стран ЮВА могли произойти только потому, что образование было поставлено во главу национальной идеи, национального проекта.

Быть может, пора менять ситуацию, ведь резкий рост сегмента платного образования обуславливает его недоступность для очень многих людей, привязанных к своей стране воспитанием и традициями, и которые со временем могли бы взять на себя ответственность за будущее Украины – страны, которая теряет свое будущее у нас на глазах.

Свернуть

Сегодня Украина скорбно наблюдает, как возникшее и растущее на глазах неравенство в образовании, невероятное имущественное расслоение, межрегиональные диспропорции и другие «достижения» 20 лет независимости стремительно разрушают общество, разрывая наше государство на части. Изменения в структуре расходов семей на образование и воспитание детей превратились для жителей Украины в неподъемное бремя. Проблема, которая стоит как перед востоком, так и перед западом, как перед югом, так и перед севером страны это нарастающее социально-экономическое и образовательное неравенство. Очень емко эту проблему сформулировал Академик Мирослав Попович: «Чим бідніша нація – тим вона дурніша. Тобто, вона дивиться собі під ноги. Вона просто не може дозволити собі дивитися у післязавтра, тому що повинна думати, як розрахуватися зі своїми боргами. Ми живемо в такому стані. У нас просто всихає мозок. Все тримається на особистому ентузіазмі».

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Освіта – це не факт, а процес

14 июн 2011 года
Освіта – це не факт, а процес: Освіта – це не факт, а процес

Павло Полянський, Голова правління Центру освітнього моніторингу

Прийнято вважати, що виховуючи нове покоління, країна виховує себе і будує своє майбутнє. У цьому сенсі, чи є система освіти ключовим елементом? Держава без системи освіти - держава без майбутнього?

В глобалізованому XXI ст. одним із найважливіших чинників розміщення виробництва в сучасному світі є тяжіння до центрів науки і освіти. У першу чергу він визначає географію наукомістких галузей. Так, у Японії в 80-х рр. XX ст. почали створювати спеціальні технополіси - міста науки, де концентрувалися найбільш наукомісткі виробництва (радіоелектроніка, авіакосмічне машинобудування тощо). У США подібним технополісом є Силікон-Веллі («Кремнієва долина») у Каліфорнії.

Безпосередньо з освітнім проривом пов'язаний також інший чинник - тяжіння до кваліфікованої робочої сили. З іншого боку, у розміщенні багатьох виробництв вирішальними є не тільки кваліфікація, але й вартість робочої сили. Цим зумовлена та ситуація, що все більше галузей обробної промисловості переміщують транснаціональні компанії у країни «третього світу», щоб використовувати тамтешню дешеву робочу силу.

Освіта також є питанням національної безпеки, оскільки зачіпає інтереси практично кожної української родини, суспільства, держави. Частка людського потенціалу у найрозвинутіших країнах сягає двох третин національного багатства. У США – 76%, Західна Європа – 74%, а в нас цей показник на рівні 20%. Звідси і добробут громадян, їх благополуччя і соціальний оптимізм.

У світі відбувається зміщення акценту від інформації до знання і творчого суспільства. Сучасні комунікаційні технології підвищують продуктивність праці й дають колосальний економічний зиск. Всі ці ознаки якнайшвидше повинні стати атрибутами нашого життя. Підприємствам потрібні працівники, які можуть вирішувати проблеми, ефективно спілкуватися, приймати рішення, спираючись на критичне мислення та знання складних систем.

Відтак, без культу освіти і культу знань жодна нація не має перспектив ні сьогодні, ні в майбутньому. Українцям є що втрачати, адже ми належимо до числа найбільш освічених націй світу. Але також необхідно покласти крах милуванням цим здобутком (врешті-решт, він є заслугою попередніх поколінь) й модернізовувати освіту відповідно до світових освітніх тенденцій.


Люди зараз дезорієнтовані - чи потрібна освіта взагалі? Чому і як потрібно вчити дітей сьогодні? Що потрібно зробити, щоб школяр, студент максимально самореалізувався і приніс найбільшу користь собі та іншим - суспільству, країні, своїй сім'ї в тих умовах, які будуть через п'ять, сім, десять років?

Освіта, як формальна (дитячий садок, школа, професійно-технічний ліцей, університет) та і неформальна (її ще називають «освітою упродовж життя») потрібна завжди. Потрібна як державі, так і кожній людині. Розвиток постіндустріальних форм економічних відносин в сучасному світі характеризуються неперервною зміною технологій і знань. Новітні знання й накопичений людський досвід є інвестицією у виробництво нових знань і у підвищення добробуту людей.

Швидкість змін в економіці, заснованій на знаннях, означає, що ми в школі повинні навчати учнів не лише для діяльності в теперішніх умовах, а й у світі, який буде завтра. … Як висловився Альберт Камю, школа готує нас до життя у світі, якого не існує. В цьому сенсі освіта приречена постійно розвиватися відповідно до нових викликів, повинні змінюватися підходи до навчання й виховання, бо тільки в такому разі вона зможе стабільно виконувати своє суспільне покликання – виводити молоду людину на життєву дорогу, готувати дитину до входження у гуманітарний контекст світової цивілізації.

Призначення сучасної освіти полягає в тому, щоб передати людині глибокі загальнокультурні основи, розвинути її загальні здібності й задатки, здатність пристосовуватися до динамічних умов особистого, соціального і професійного життя. Життя вимагає акцентування уваги суспільства на освіті не як на споживачеві фінансових та інтелектуальних ресурсів, а як на безпосередній продуктивній сфері, підоймі економічного та соціокультурного прогресу України.

Чому і як навчати – вічні запитання. Довкола відповідей на них обертається вся педагогіка. Очевидно, що неможливо здобути освіту раз і назавжди, бо освіта – це не факт, а процес. Педагоги повсякчас шукають способи стимулювання школярів до навчання. Для деяких з них ключем до успіху є навички дітей критично читати й аналізувати друкований текст. В сучасному надмірно інформатизованому світі все частіше лунає заклопотаність з приводу того, що діти не мають потягу до читання, і це таки проблема. Читання і писання - це не просто навички, зіставні з добрими манерами; вся європейська філософська традиція базується на невіддільності одне від одного мови і мислення.

Педагогічні ж технології навчання («як навчати») можуть бути різноманітними. Головне, щоб в їх основі лежала повага до праці вчителя й повага до особистості учня. Одні практики вважають, що ключовою постаттю в школі чи виші є відповідно учень та студент, а інші – вчитель та викладач. На мою думку, найперше між ними має бути співпраця і взаємна повага й тоді «пріоритетність» відходить на другий план. Щоб бути добрим вчителем чи викладачем, потрібно любити те, що викладаєш, і любити тих, кому викладаєш… З іншого боку, вчительство не втратило мистецтва навчати дітей, але в суспільстві, на жаль, втрачено традицію поваги до вчительства. Маю на увазі не лише матеріальну скруту освітян, а й суспільне визнання їх тяжкої праці.


Загальновідомий факт - протягом останніх десятиліть системно не вирішується проблема задоволення потреб України в фахівцях. Хто і чому втратив далекоглядність? Або ж фахівці не потрібні, або сфери діяльності, де вони могли б знайти собі застосування, зникли?


Загальні правові й економічні засади формування державного замовлення на підготовку фахівців, науково-педагогічних та робітничих кадрів, на підвищення кваліфікації та перепідготовку спеціалістів у закладах професійно-технічної та вищої освіти визначені в Законі України від "Про поставки продукції для державних потреб", прийнятим ще в 1995 р.; щорічно Уряд затверджує обсяги державного замовлення відповідною постановою Кабінету Міністрів України, яка передбачає, що «остаточні» його показники мають бути затверджені до середини листопада кожного року. Проте спеціального нормативно-правового документу про методику та механізм формування державного замовлення не існує. Більше того – обсяги державного замовлення доводяться до ВНЗ вже після початку вступної кампанії.

Натомість формування державного замовлення мало б відбуватися синхронно з розробленням проекту Державного бюджету України на кожен наступний рік. Затверджуватися воно повинне ще у січні кожного року, а не у червні-липні.

Державне замовлення в галузі освіти повинно б виконувати роль засобу державного регулювання використання бюджетних коштів шляхом визначення складу та кількості спеціалістів, необхідних для державних потреб. Кабмін функції спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань формування державного замовлення поклав на Міністерство економіки. На це ж міністерство покладено й контроль за виконанням державного замовлення. Тобто – Мінекономіки саме себе й контролює. Відповідальні чиновники (дві-три особи на рівні директора департаменту) Мінекономіки доводять «контрольні» цифри до чиновників МОНМС, а вже ті розподіляють це держзамовлення між університетами і доводять показники до ВНЗ.

Зазвичай формування проектних показників державного замовлення на підготовку фахівців з вищою освітою здійснюється лише на підставі даних вищих навчальних закладів щодо обсягів їх підготовки за минулі роки без урахування потреб ринку праці. Мотиви ВНЗ очевидні – збереження робочих місць для своїх працівників й обсягів державного фінансування. Така їх позиція цілком зрозуміла і виправдана.


Ринок праці фахівців з вищою освітою вже давно перекошений, наскільки це безнадійно і непоправно? І хто це має поправляти?


Справді, такий перекіс існує, й з’явився він не вчора. Одна з причин, знову ж таки, полягає в тому, що формування державного замовлення фактично не враховує інституційних перетворень в економіці країни. В державі немає науково обґрунтованого прогнозу державного замовлення, по суті, формування проектних показників державного замовлення на підготовку фахівців з вищою освітою здійснюється ними лише на підставі даних вищих навчальних закладів щодо обсягів їх підготовки за минулі роки, без скрупульозного вивчення потреб національної економіки і сфери послуг у фахівцях як в цілому, так і в розрізі спеціальностей. Дані служби зайнятості щодо потреб ринку праці при цьому не відіграють важливої ролі.

Фактично, бюджетні кошти, передбачені в державному бюджеті на професійно-технічну та вищу освіту, використовуються на невідплатній основі - без укладання з державними замовниками договорів (контрактів), а лише шляхом фінансування закладів освіти на їх утримання, тобто вони фінансуються як бюджетні установи через кошториси доходів і видатків.

В Україну щорічно надходить від 5 до 8 млрд дол. США грошових переказів від українців - мігрантів, які офіційно працюють за межами країни. Але це тривожна цифра, бо вона є свідченням тому, що ці, в багатьох випадках високоосвічені, кваліфіковані й роботящі люди не змогли знайти роботу дома, за яку б їм платили добрі гроші.

Ситуація, упевнений, не є безвихідною. Щоб усунути диспропорції на ринку освітніх послуг і ринку праці, держава у співпраці з роботодавцями має зробити низку невідкладних кроків, як то розробити і затвердити деталізований порядок формування, розміщення та виконання державного замовлення на підготовку фахівців, науково-педагогічних та робітничих кадрів, підвищення кваліфікації, підготовку кадрів; розробити та запровадити науково обґрунтовану методику визначення реальної потреби держави у фахівцях з різним рівнем кваліфікації та обсягів державного замовлення з урахуванням реальної ситуації на ринку праці; затвердити державну статистичну звітність, що відображає кількість випускників, які навчалися за держзамовленням і які були працевлаштовані.


У той же час - диплом вже не тільки не є гарантією кар'єрного росту, він часто стає незатребуваним у подальшій професійній діяльності, чому?

А диплом як формальний документ і не повинен бути «гарантією» будь-чого, в тому числі й кар’єрного поступу. Він має бути підкріплений міцними знаннями і, що ще більш важливо, практичними навичками, життєво важливими компетентностями. Сьогодні у світі на ринку праці перевага віддається не диплому як такому, навіть якщо йдеться про найбільш престижні університети, а тому, що вміє і на що здатний молодий спеціаліст. Але, щоб упевнитися в наявності у випускника вишу таких якостей, потрібно, щоб він отримав перше робоче місце. Без цього як фахівець, що ще вчора сидів на студентській лаві, може набути навичок? В отриманні першого робочого місця держава має всіляко сприяти молодій людині на шляху її професійного утвердження. Далі – все, чи багато чого, в руках спеціаліста.


Втрата поваги до кваліфікованої праці називається також і надлишком кваліфікованої робочої сили ... По суті справи, це і відмова держави від освічених людей - це глобальна тенденція, про що вона свідчить?


…Ми в Україні щороку маємо тисячі вакансій на ринку праці з одних спеціальностей і навпаки – з інших спеціальностей випускаються тисячі спеціалістів, для яких на ринку праці немає вакансій. В окремі роки наприклад, в 2001 р., 2002 р.) показник випускників денної форми навчання закладів III-IV рівнів акредитації Міносвіти, за даними Рахункової Палати України, яким не видано направлення на роботу, становив відповідно 32% (31 тис. осіб) їх загальної чисельності та 38 % (28,2 тис. осіб).

Такий стан призводить до неефективного використання коштів платників податків на їх підготовку, порушує встановлені державою соціальні гарантії випускників, та, при тривалому терміні відсутності роботи за спеціальністю, до втрати молодими спеціалістами фахового рівня.

Оскільки така чехарда є постійною, а жодна з державних структур не бажає брати на себе відповідальність за працевлаштування випускників ВНЗ, то «крайніми» виявляються … університети, які все ж є навчальними закладами, а не біржами праці… Щоб не бути «цапами відбувайлами», ВНЗ часто у звітах змушені давати завищені показники працевлаштування своїх випускників.

Питання працевлаштування випускників вищих навчальних закладів є актуальним для всієї системи освіти, що, перш за все, пов'язано з неможливістю надання випускникам соціальних гарантій. Відсутність контролю за виконанням державного замовлення призводить до того, що значна частина випускників не працевлаштовується за державним розподілом і вимушена після закінчення вишів самостійно шукати роботу в недержавних установах і організаціях чи від'їжджає на роботу за кордон.

Інший анахронізм - заборона ВНЗ видавати випускникам, які навчалися за рахунок коштів державного бюджету, направлень на роботу в недержавний сектор економіки та сфери послуг. Натомість. Як відомо, всі форми власності в нас юридично рівноправні, а з точки зору економічної ефективності, підготовка кадрів для приватного сектору могла б стати важелем державної підтримки дрібного й середнього підприємництва.

Але це лише один бік медалі. Інший – нерозважливе ставлення частини вступників та їх батьків до обрання спеціальності, з якої здобувається вища освіта. Невже є таємницею, що нині непросто знайти роботу правникам, фахівцям з міжнародних відносин та міжнародних економічних зв’язків, інших престижних у суспільному сприйнятті спеціалізацій? Про це відомо всім. Але, тим не менше, конкурси продовжують зберігатися високими; щороку армія дипломованих спеціалістів поповнюється новобранцями з новенькими дипломами, частина з яких невдовзі поповнює ряди безробітних. Я зовсім не закликаю зраджувати своєму життєвому покликанню й не вступати туди. До чого лежить душа, але тверезо зважувати ймовірні ризики все ж варто.

Бесіду вела Євгенія Сизонтова

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

НАТО: ответ на кризис в Украине и безопасность в центральной и восточной Европе

Действия России в Украине вынудили наблюдателей и политиков по обе стороны Атлантики, включая членов Конгресса США, пересмотреть роль Соединенных Штатов и НАТО в укреплении европейской безопасности. Особую обеспокоенность в плане безопасности вызывает ситуация вокруг таких стран не-членов НАТО, как Молдова и Украина. Отражая взгляды США и их европейских союзников, генеральный секретарь НАТО Андерс Фог Расмуссен назвал военную агрессию России «самым серьезным кризисом в Европе после падения Берлинской стены», и заявил, что НАТО «больше не может вести дела с Россией, как раньше».

Этот отчет, подготовленный всего месяц назад Исследовательской службой Конгресса США, хорошо передает образ мысли и расхождения позиций среди американских законодателей в отношении НАТО и кризиса в Украине – с одной стороны, заявления о готовности защитить интересы членов альянса, а с другой – ссылки на пророссийское общественное мнение в ряде стран Запада.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Панцир Сергій Іванович, кандидат історичних наук, доцент Національного університету «Києво-Могилянська академія», експерт «Фонду суспільної безпеки»

Сьогодні сама держава дезорієнтує нашу систему освіти

Василь Кушерець, голова правління товариства «Знання» України, доктор філософських наук, професор

Хороша освіта готує людину до краси

Марина Ткаченко, директор программ развития человеческого потенциала Института Горшенина

В образовании должна произойти революция

Андрей Колпаков, управляющий партнер Аналитической группы «Da Vinci AG»

Скоро у нас не будет, за небольшими исключениями, ни грамотных учителей, ни, соответственно, грамотных учеников

Михайло Мінаков, доктор філософських наук, директор Фонду якісної політики, доцент кафедри філософії та релігієзнавства Національного університету «Києво-Могилянська академія»

Реформа освіти – це антисоціальний акт, який можуть здійснити тільки політичні самогубці, здатні думати в термінах довготривалих стратегій.

Тарас Владимирович Фиников, Президент Международного фонда исследований образовательной политики

Подготовка специалистов должна идти от потребностей экономики, а не наоборот

В’ячеслав Брюховецький, доктор філологічних наук, почесний президент НаУКМА.

Освітня галузь в Україні надто політизована, до того ж – у не дуже цивілізований спосіб

Микола Макарець, декан фізичного факультету КДУ ім.. Шевченко

Освіта дає людині інтелектуальний інструмент

Станіслав Ніколаєнко, доктор педагогічних наук, професор, академік РАО, голова Громадської Ради освітян та науковців України, голова партії «Справедливість»

Наша освіта – це інерційна система, але вона вже вичерпує свої останні резерви

Владимир Семиноженко, председатель Государственного агентства по вопросам науки, инноваций и информатизации Украины

Сегодня Украина стоит перед выбором – или модернизация, или отсталость

Владимир Никитин, доктор культурологии, эксперт Международного центра перспективных исследований

Украина это страна, в которой существует общее негативное отношение к интеллекту

Сергій Квіт, президент Національного університету «Києво-Могилянська Академія»

Сьогодні держава самоусувається від відповідальності за майбутнє країни

Максим Стріха, керівник наукових програм Інституту відкритої політики, доктор фізико-математичних наук

Лише освіта і наука дають Україні шанс на гідне майбутнє

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,054