В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Сегодня Украина скорбно наблюдает, как возникшее и растущее на глазах неравенство в образовании, невероятное имущественное расслоение, межрегиональные диспропорции и другие «достижения» 20 лет независимости стремительно разрушают общество, разрывая наше государство на части. Изменения в структуре расходов семей на образование и воспитание детей превратились для жителей Украины в неподъемное бремя. Проблема, которая стоит как перед востоком, так и перед западом, как перед югом, так и перед севером страны это нарастающее социально-экономическое и образовательное неравенство. Очень емко эту проблему сформулировал Академик Мирослав Попович: «Чим бідніша нація – тим вона дурніша. Тобто, вона дивиться собі під ноги. Вона просто не може дозволити собі дивитися у післязавтра, тому що повинна думати, як розрахуватися зі своїми боргами. Ми живемо в такому стані. У нас просто всихає мозок. Все тримається на особистому ентузіазмі».

Украинское государство на практике минимизирует ответственность за систему образования в стране, что отчетливо выражается в снижении расходов бюджета на финансирование системы образования. Корпорации – от мала до велика – совершенно не стремятся инвестировать в образование. Кто же теперь становится заказчиком на образованное общество?

Изменение количества и качества предметов, смена структуры специальностей, по которым готовят наши ВУЗы, ведет к непризнанию украинских дипломов на международном рынке труда. Украинцы все чаще находят за рубежом простейшие и неквалифицированные должности… А ведь совсем недавно Украина на весь мир заявляла о своем главном конкурентном преимуществе –большом количестве высококвалифицированной рабочей силы.

Все это свидетельствует о том, что с переходом в потреблении образовательных услуг от государства к личности, исчезла система проецирования страны в будущее, ведь личные стратегии могут реализовываться и в других странах, на других территориях… Не поэтому ли, как показывают соцопросы, нынешние студенты не видят своего будущего в Украине, воспринимая ее как «страну без будущего»? Почему никого не интересует будущее, почему к нему не готовятся? Или с тех пор, как образование перестало быть делом государства, а стало личным делом каждого обучающегося, – общего будущего в отдельно взятой стране быть не может в принципе?

Нарастают процессы обесценения квалификации и размывания наполняемости понятия квалифицированной рабочей силы. А ведь точки пересечения между общим и профессиональным образованием, рынком труда и инвестиционным климатом в стране никто не отменял. Когда же мы, наконец, поймем, что осуществление развития и преобразования страны невозможно без коренного изменения системы образования, что место страны в мире определяется общеобразовательным и профессиональным уровнем ее населения? Уже сегодня в ведущих странах на долю образования приходится более 20% роста национального дохода.

Еще в начале 18 века Иоганн Готлиб Фихте сказал: «Воспитывая новое поколение должным образом, нация воспитывает себя, строит свое будущее. В этом смысле система образования является ключевым направлением национального строительства. Образование моделирует тот общественный порядок, который образованный гражданин должен будет поддерживать и укреплять». Экономические «чудеса» в странах Центральной Европы, Ирландии, Китая, Южной Кореи и других стран ЮВА могли произойти только потому, что образование было поставлено во главу национальной идеи, национального проекта.

Быть может, пора менять ситуацию, ведь резкий рост сегмента платного образования обуславливает его недоступность для очень многих людей, привязанных к своей стране воспитанием и традициями, и которые со временем могли бы взять на себя ответственность за будущее Украины – страны, которая теряет свое будущее у нас на глазах.

Свернуть

Сегодня Украина скорбно наблюдает, как возникшее и растущее на глазах неравенство в образовании, невероятное имущественное расслоение, межрегиональные диспропорции и другие «достижения» 20 лет независимости стремительно разрушают общество, разрывая наше государство на части. Изменения в структуре расходов семей на образование и воспитание детей превратились для жителей Украины в неподъемное бремя. Проблема, которая стоит как перед востоком, так и перед западом, как перед югом, так и перед севером страны это нарастающее социально-экономическое и образовательное неравенство. Очень емко эту проблему сформулировал Академик Мирослав Попович: «Чим бідніша нація – тим вона дурніша. Тобто, вона дивиться собі під ноги. Вона просто не може дозволити собі дивитися у післязавтра, тому що повинна думати, як розрахуватися зі своїми боргами. Ми живемо в такому стані. У нас просто всихає мозок. Все тримається на особистому ентузіазмі».

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Лише освіта і наука дають Україні шанс на гідне майбутнє

14 июн 2011 года

Прийнято вважати, що виховуючи нове покоління, країна виховує себе і будує своє майбутнє. У цьому сенсі, чи є система освіти ключовим елементом? Чи держава без системи освіти – це держава без майбутнього?

У запитанні є і відповідь. Освіта є ключовою системою для будь-якої держави. Є навіть класичні приклад, коли в Британії було показано, що зменшення видатків на освіту призводить до необхідності збільшити видатки на утримання тюрем і навпаки.

Відтак будь-яка держава, яка собі забезпечує майбутнє, інвестує в освіту – сьогодні це є одним з найбільш важливих показників конкурентноспроможності держави.


І за часів Російської імперії, і за часів СРСР педагогіка носила яскраво виражений охоронний характер – вона захищала владу і пристосовувала людину до життя в умовах конкретної системи. Кого виховує нинішнє покоління вчителів? Яка «система цінностей» нинішньої моделі освіти?

Складне запитання, бо і в часи Російської імперії, і в часи СРСР не все було так просто. Завжди були вчителі, які виховували насамперед людину – людину гуманістичну, людину різнобічну; якби це було не так, то ми б не мали стільки геніїв і правозахисників. Відтак і сьогодні в Україні ситуація дуже неоднозначна. Свого часу було прийнято декілька концепцій, де підкреслювалося, що ми виховуємо вільних громадян з патріотичним, гуманістичним світоглядом, з готовністю вчитися впродовж життя, посісти гідне місце в цьому житті тощо.

На жаль, реальність далека від тих гасел, бо в Україні, як відомо, освіта хоча й формально забирала великий відсоток ВВП, але практично це була одна з «непрестижних» сфер діяльності, і сьогодні зарплатня шкільного вчителя така, що за неї дуже складно прожити.

А протягом останнього року відбуваються явно негативні процеси на рівні керівництва Міністерства освіти. Це - повернення до пострадянських ідеологічних практик і цінностей, це намагання вписати Україну в рамки «руського міра», про який нам постійно говорить шоу-мен від релігії Кіріл, який постійно приїжджає сюди і з нагоди, і без неї.

Але знову ж таки, система достатньо інертна, і попри всі намагання нинішнього міністра і його команди все ще є достатньо багато якісних і кваліфікованих учителів і викладачів ВНЗ, які роблять зовсім не те, чого хоче міністр.


Загальновідомий факт - протягом останніх років системно не вирішується проблема задоволення потреб України в потрібних фахівцях. Хто і чому втратив далекоглядность? Чи фахівці не потрібні, чи сфери діяльності, де вони могли б знайти собі застосування, знищені?

Ситуація дуже складна, оскільки за радянських часів ми мали планове замовлення на випускників. Було відомо, що туди-то треба стільки-то, туди – стільки-то.

Зараз у нас начебто сформувався ринок праці, начебто ВНЗ мусять забезпечити відповідність потреб ринку праці і того, що вони реально випускають. Але, на жаль, в державі склалася велика диспропорція в статусі професій, бо, наприклад, деякі професії у нас є престижними – юристи, скажімо, або менеджери – і відбувається перевиробництво цих юристів і менеджерів, хоча уже така кількість і не потрібна. Лише за останні роки у нас випущено 800 тисяч менеджерів, серед них лише кілька відсотків працюють за фахом.

Водночас, уже незабаром у нас гарантовано буде брак якісних інженерів, ветеринарів, агрономів, навіть лікарів багатьох спеціальностей, бо люди орієнтовані на те, де можна легко заробити гроші, і складно сподіватись, що тут можна щось швидко змінити. Просто мусить усталитися сама ситуація в суспільстві. От, наприклад, зараз ніхто з бізнесменів не хоче працювати, як у всьому світі, з перспективою протягом 5 років, з нормою прибутку 4%, усі хочуть, щоб прибуток був вже цього року і не менш як 100%, – хапнути зараз, а там – нехай трава не росте.

І от суспільство мусить поламати цей стереотип, тоді і буде відновлено баланс на ринку праці.


Ринок праці фахівців з вищою освітою вже давно розбалансований і перекошений, наскільки це безнадійно і непоправно? І хто це має поправляти? Хто має бути головним споживачем освітніх послуг – держава чи суспільство?

Після розпаду СРСР багато чого просто зникло, наприклад, скоротився військово-промисловий комплекс, велика частка якого припадала на Україну. На жаль, Україна не змогла скористатися тим і перепрофілювати підприємства з унікальними характеристиками, – вона цього не зробила, і відтак такі фахівці сьогодні не потрібні. І є спеціальності, потреба в яких об’єктивно зменшилася, але в цілому ми, як велика держава, і далі потребуємо якісних інженерів, якісних лікарів, якісних кваліфікованих робітників. До речі, це окрема тема, бо якісних працівників, здатних регулювати електронні пристрої чи стежити за процесами на залізниці, теж треба ще підготувати, а це тривала і недешева підготовка, це складна річ. Ну і окрема проблема – це наша професійно-технічна освіта.

У мене просто є надія, що далі, коли буде інше керівництво цього міністерства, все ж відбудеться діалог освітян і працедавців, щоб спільно визначитися, як нам діяти далі.

Держава звісно повинна поправляти цей перекіс і розбалансованість, але інструменти тут мають бути інші…

Віра у всевладність держави, як показує досвід, – не виправдана. Держава може бути ефективною тоді, коли вона діє в діалозі зі своїми громадянами. Тобто, тут має бути діалог влади, громадян, представників працедавців (не лише бізнесу, а й наукових інститутів, закладів освіти, охорони здоров’я тощо), але держава мусить весь час піклуватися про своїх працівників.

Поки що наша держава лишається державою з доброю системою освіти. Ми на 69 місці в індексі людського розвитку ООН за 2010 рік (із загалом 169 держав, щодо яких є дані). Але є одна позиція, де ми стоїмо істотно вище – на 18 місці, це рівень освіченості населення. А 18-е місце тому, що усі колишні міністри освіти незалежної України від Таланчука і до Вакарчука просто були дуже обережні, і не доламали до кінця доброї радянської спадщини, що нам дісталося і, яку зараз успішно ламає Дмитро Табачник.

В цілому ми лишаємося державою з високим рівне освіти, з доброю наукою – і це наш величезний капітал. Без всього цього ми б були просто «Буркіна-Фасо з чорноземом». За радянських часів казали, що СРСР – це «Буркіна-Фасо зі стратегічними ракетами», а зараз у нас навіть стратегічних ракет немає, але ми все ще «Буркіна-Фасо з чорноземом».

На щастя, у нас ще є освіта і наука, які, якщо ми їх збережемо, дають нам шанси на те, щоб все-таки прорватися до того провідного кола держав, про які зараз говорять всі, кому не ліньки. Але якщо ми цю освіту й науку знищимо – відновити їх реально буде вже неможливо.


Що первинне - виробник чи споживач, вчитель чи учень?

Як от загадка була про яйце і курку, що перше виникло, так і тут. Зрозуміло, що увагу треба приділяти і тому, і тому, бо треба підвищувати соціальній статус вчителів, але з учнями так само треба багато чого робити, бо будь-які однобокі рішення, як правило, бувають не ефективними.

Бесіду вела Євгенія Сизонтова

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

НАТО: ответ на кризис в Украине и безопасность в центральной и восточной Европе

Действия России в Украине вынудили наблюдателей и политиков по обе стороны Атлантики, включая членов Конгресса США, пересмотреть роль Соединенных Штатов и НАТО в укреплении европейской безопасности. Особую обеспокоенность в плане безопасности вызывает ситуация вокруг таких стран не-членов НАТО, как Молдова и Украина. Отражая взгляды США и их европейских союзников, генеральный секретарь НАТО Андерс Фог Расмуссен назвал военную агрессию России «самым серьезным кризисом в Европе после падения Берлинской стены», и заявил, что НАТО «больше не может вести дела с Россией, как раньше».

Этот отчет, подготовленный всего месяц назад Исследовательской службой Конгресса США, хорошо передает образ мысли и расхождения позиций среди американских законодателей в отношении НАТО и кризиса в Украине – с одной стороны, заявления о готовности защитить интересы членов альянса, а с другой – ссылки на пророссийское общественное мнение в ряде стран Запада.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Панцир Сергій Іванович, кандидат історичних наук, доцент Національного університету «Києво-Могилянська академія», експерт «Фонду суспільної безпеки»

Сьогодні сама держава дезорієнтує нашу систему освіти

Василь Кушерець, голова правління товариства «Знання» України, доктор філософських наук, професор

Хороша освіта готує людину до краси

Марина Ткаченко, директор программ развития человеческого потенциала Института Горшенина

В образовании должна произойти революция

Андрей Колпаков, управляющий партнер Аналитической группы «Da Vinci AG»

Скоро у нас не будет, за небольшими исключениями, ни грамотных учителей, ни, соответственно, грамотных учеников

Михайло Мінаков, доктор філософських наук, директор Фонду якісної політики, доцент кафедри філософії та релігієзнавства Національного університету «Києво-Могилянська академія»

Реформа освіти – це антисоціальний акт, який можуть здійснити тільки політичні самогубці, здатні думати в термінах довготривалих стратегій.

Тарас Владимирович Фиников, Президент Международного фонда исследований образовательной политики

Подготовка специалистов должна идти от потребностей экономики, а не наоборот

В’ячеслав Брюховецький, доктор філологічних наук, почесний президент НаУКМА.

Освітня галузь в Україні надто політизована, до того ж – у не дуже цивілізований спосіб

Микола Макарець, декан фізичного факультету КДУ ім.. Шевченко

Освіта дає людині інтелектуальний інструмент

Станіслав Ніколаєнко, доктор педагогічних наук, професор, академік РАО, голова Громадської Ради освітян та науковців України, голова партії «Справедливість»

Наша освіта – це інерційна система, але вона вже вичерпує свої останні резерви

Владимир Семиноженко, председатель Государственного агентства по вопросам науки, инноваций и информатизации Украины

Сегодня Украина стоит перед выбором – или модернизация, или отсталость

Владимир Никитин, доктор культурологии, эксперт Международного центра перспективных исследований

Украина это страна, в которой существует общее негативное отношение к интеллекту

Сергій Квіт, президент Національного університету «Києво-Могилянська Академія»

Сьогодні держава самоусувається від відповідальності за майбутнє країни

Павло Полянський, Голова правління Центру освітнього моніторингу

Освіта – це не факт, а процес

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,040