В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Сегодня Украина скорбно наблюдает, как возникшее и растущее на глазах неравенство в образовании, невероятное имущественное расслоение, межрегиональные диспропорции и другие «достижения» 20 лет независимости стремительно разрушают общество, разрывая наше государство на части. Изменения в структуре расходов семей на образование и воспитание детей превратились для жителей Украины в неподъемное бремя. Проблема, которая стоит как перед востоком, так и перед западом, как перед югом, так и перед севером страны это нарастающее социально-экономическое и образовательное неравенство. Очень емко эту проблему сформулировал Академик Мирослав Попович: «Чим бідніша нація – тим вона дурніша. Тобто, вона дивиться собі під ноги. Вона просто не може дозволити собі дивитися у післязавтра, тому що повинна думати, як розрахуватися зі своїми боргами. Ми живемо в такому стані. У нас просто всихає мозок. Все тримається на особистому ентузіазмі».

Украинское государство на практике минимизирует ответственность за систему образования в стране, что отчетливо выражается в снижении расходов бюджета на финансирование системы образования. Корпорации – от мала до велика – совершенно не стремятся инвестировать в образование. Кто же теперь становится заказчиком на образованное общество?

Изменение количества и качества предметов, смена структуры специальностей, по которым готовят наши ВУЗы, ведет к непризнанию украинских дипломов на международном рынке труда. Украинцы все чаще находят за рубежом простейшие и неквалифицированные должности… А ведь совсем недавно Украина на весь мир заявляла о своем главном конкурентном преимуществе –большом количестве высококвалифицированной рабочей силы.

Все это свидетельствует о том, что с переходом в потреблении образовательных услуг от государства к личности, исчезла система проецирования страны в будущее, ведь личные стратегии могут реализовываться и в других странах, на других территориях… Не поэтому ли, как показывают соцопросы, нынешние студенты не видят своего будущего в Украине, воспринимая ее как «страну без будущего»? Почему никого не интересует будущее, почему к нему не готовятся? Или с тех пор, как образование перестало быть делом государства, а стало личным делом каждого обучающегося, – общего будущего в отдельно взятой стране быть не может в принципе?

Нарастают процессы обесценения квалификации и размывания наполняемости понятия квалифицированной рабочей силы. А ведь точки пересечения между общим и профессиональным образованием, рынком труда и инвестиционным климатом в стране никто не отменял. Когда же мы, наконец, поймем, что осуществление развития и преобразования страны невозможно без коренного изменения системы образования, что место страны в мире определяется общеобразовательным и профессиональным уровнем ее населения? Уже сегодня в ведущих странах на долю образования приходится более 20% роста национального дохода.

Еще в начале 18 века Иоганн Готлиб Фихте сказал: «Воспитывая новое поколение должным образом, нация воспитывает себя, строит свое будущее. В этом смысле система образования является ключевым направлением национального строительства. Образование моделирует тот общественный порядок, который образованный гражданин должен будет поддерживать и укреплять». Экономические «чудеса» в странах Центральной Европы, Ирландии, Китая, Южной Кореи и других стран ЮВА могли произойти только потому, что образование было поставлено во главу национальной идеи, национального проекта.

Быть может, пора менять ситуацию, ведь резкий рост сегмента платного образования обуславливает его недоступность для очень многих людей, привязанных к своей стране воспитанием и традициями, и которые со временем могли бы взять на себя ответственность за будущее Украины – страны, которая теряет свое будущее у нас на глазах.

Свернуть

Сегодня Украина скорбно наблюдает, как возникшее и растущее на глазах неравенство в образовании, невероятное имущественное расслоение, межрегиональные диспропорции и другие «достижения» 20 лет независимости стремительно разрушают общество, разрывая наше государство на части. Изменения в структуре расходов семей на образование и воспитание детей превратились для жителей Украины в неподъемное бремя. Проблема, которая стоит как перед востоком, так и перед западом, как перед югом, так и перед севером страны это нарастающее социально-экономическое и образовательное неравенство. Очень емко эту проблему сформулировал Академик Мирослав Попович: «Чим бідніша нація – тим вона дурніша. Тобто, вона дивиться собі під ноги. Вона просто не може дозволити собі дивитися у післязавтра, тому що повинна думати, як розрахуватися зі своїми боргами. Ми живемо в такому стані. У нас просто всихає мозок. Все тримається на особистому ентузіазмі».

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Освіта дає людині інтелектуальний інструмент

1 июл 2011 года
Освіта дає людині інтелектуальний інструмент: Освіта дає людині інтелектуальний інструмент

Микола Макарець, декан фізичного факультету КДУ ім.. Шевченко

Як і де ми втрачаємо ефективність нашої системи освіти? Чи справді існує загроза руйнації системи освіти в Україні, зокрема в царині природничих наук?

Система освіти в цілому, як і наукова робота, на думку багатьох фахівців, належить до таких галузей діяльності, результати якої виявляються через досить тривалий час. Очевидно, що перші результати з’являться не раніше першого випуску школярів, студентів, виконання перших наукових та дослідницьких робіт, захисту перших дипломів та дисертацій. Тому час від початку роботи за новими правилами до результатів можна відчути років за дванадцять-двадцять, а то й більше, а це час співрозмірний з часом існування незалежної України. У зв’язку з цим важливе значення мають поточні оцінки стану справ в освітній галузі, зокрема для природничих наук, та прогнози розвитку ситуації. На превеликий жаль, ці оцінки показують доволі тривожну картину, основними складовими якої є падіння інтересу у школярів до вивчення природничих дисциплін у школі, та відсутність перспективи знайти достатньо оплачувану роботу фахівцям з вищою освітою природничого характеру.

Щодо першої загрози, то, на мою думку, її можна частково відвести, якщо ввести і стабілізувати такі програми викладання цих дисциплін у загальноосвітній школі, які б дозволяли дітям не лише засвоїти ці предмети, а й побачити їх внутрішню красу і відчути свою здатність самостійно думати, творити і отримувати результат. Можу сказати, що найбільшою мірою цим вимогам відповідали програми вивчення фізики, сукупність підручників та методик, які ще десять років тому були діючими в середніх школах. До них і варто зараз повернутися, бо це той механізм, який давав продукцію прийнятної якості, адже випускники вишів України з природничих наук успішно витримують конкуренцію на світовому ринку праці. Ні для кого не є новиною, що математики, програмісти, фізики, інженери, підготовлені в Україні та Росії зараз працюють практично в усіх високорозвинутих країнах світу, а в деяких закордонних лабораторіях існують цілі наукові групи, де вони є основними виконавцями. Саме цей факт є основним аргументом на користь сказаного вище.

Щодо другої загрози, то тут потрібна політична воля керівництва країни для її усунення. Надію на її існування дає Щорічне Послання Президента України до Верховної Ради України, в якому вказано, що „Потенціал фундаментальних досліджень у повному наявному спектрі має бути збережений і повинен розвиватися. Вихід з кризи і відновлення вітчизняного виробництва дозволять поступово нарощувати державні витрати на фундаментальну науку”. Тепер справа за конкретними рішеннями владних кіл. До речі, запропоновані вище заходи, щодо середньої школи лежать в руслі наведеного послання, оскільки саме вона є кореневою системою для науки.

Прийнято вважати, що, виховуючи нове покоління, країна, насамперед, виховує сама себе і будує своє майбутнє. У цьому сенсі, чи є система освіти ключовим елементом виховання?

Безумовно, система освіти є одним із ключових елементів виховання, які, на мою думку, можна коротко характеризувати тріадою сім’я-школа-соціум, елементи якої в дійсності важко розділити між собою за впливом на людину, але домінуючі внески яких у формування людини не складно виділити. Щодо ключової ролі, то тут можна знайти приклади, які таку думку заперечують, зокрема, всесвітньо відома войовничість чоловіків із африканського племені масаїв не є результатом шкільного виховання, але несе в собі характерні ознаки племені. Скоріше за все, освіта дає людині інтелектуальний інструмент для вирішення тих проблем, що їй зустрінуться в житті, робить її більш вільною і незалежною. На мою думку, саме це є однією з внутрішніх проблем країн, урядовці яких прагнуть до науково-технологічного прогресу своєї країни стримуючи при цьому права індивіда.

Загальновідомий факт – протягом останніх років системно не вирішується проблема задоволення потреб України в потрібних фахівцях. Чи фахівці не потрібні, чи сфери діяльності, де вони могли б знайти собі застосування, відмирають? Відвічне питання: хто винен і що робити?

Оскільки злочину немає, то і винних також. А робити потрібно те, що роблять інші країни в подібних ситуаціях, наприклад Південна Корея, чи Туреччина, чи Китай. Напевне, це - привабливі умови для науково-технологічного бізнесу, спрямованого більше на створення ніж на торгівлю. А вже потім попит викличе пропозицію саме на тих, хто дійсно потрібний і в такій кількості, щоб наситити ринок.

Ринок праці фахівців з вищою освітою вже давно розбалансований, наскільки це безнадійно і непоправно? І хто має поправляти ситуацію, що склалася?

Безнадійність категорія приватна, а щодо виправлення ситуації, то тут не потрібно щось вигадувати. Його величність ринок допомагає вирішувати всі проблеми такого характеру, хоча не виключено, що і певне регулювання з боку держави також необхідне. Але критерієм успішності таких заходів повинен бути ріст продукції: науково-технологічної та фахівців природничих наук, які її створюють.

Зростання вартості освіти спостерігається в усьому світі, і, зокрема, в Україні. Освіта поступово стає доступною лише вузькому колу людей при грошах – еліті. Чи стосується це природничих наук, зокрема фізики?

Поки що ні, але і у майбутньому не повинно бути. Якщо я не помиляюся, то термін еліта вперше стосувався міри біологічних властивостей, тому я вважаю, що його надмірне затягування у соціальну сферу може привести до сумних наслідків, що й показав досвід деяких країн. Щодо освіти у галузі природничих наук, то вона обов’язково повинна фінансуватися державою, оскільки її здобувачі у своєму загалі не матимуть у майбутньому доступу ні до влади, ні до фінансів, ні до бізнесу. Їх основне призначення − діяльність з наперед не відомим результатом.

Втрату поваги до кваліфікованої праці нерідко пов’язують із надлишком кваліфікованої робочої сили... Але, по суті справи, це ще і відмова держави від освічених людей. Це глобальна тенденція, чи лише пострадянських країн? І про що вона свідчить?

Це тенденція глобальна, на мою думку, мабуть пов’язана з науково-технічною революцією, яка дала людству стільки переваг та можливостей, що йому потрібен певний час, щоб їх освоїти, вдовольнитися і побачити, що їх уже мало. Тоді з’явиться потреба у нових шукачах, які будуть високо цінуватися, але мало отримувати.

Хто, на Вашу думку, має бути головним споживачем освітніх послуг – держава чи суспільство?

Не можу уявити у сучасному світі державу без суспільства і навпаки, тому цей поділ мені здається недосконалим. На мою думку, освітні послуги надаються людині і вона є їх споживачем. Освіта відкриває перед людиною нові горизонти, дає нові можливості, а як вона ними розпорядиться − то вже залежить не лише від освіти, а від неї самої.

Бесіду вела Євгенія Сизонтова

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

НАТО: ответ на кризис в Украине и безопасность в центральной и восточной Европе

Действия России в Украине вынудили наблюдателей и политиков по обе стороны Атлантики, включая членов Конгресса США, пересмотреть роль Соединенных Штатов и НАТО в укреплении европейской безопасности. Особую обеспокоенность в плане безопасности вызывает ситуация вокруг таких стран не-членов НАТО, как Молдова и Украина. Отражая взгляды США и их европейских союзников, генеральный секретарь НАТО Андерс Фог Расмуссен назвал военную агрессию России «самым серьезным кризисом в Европе после падения Берлинской стены», и заявил, что НАТО «больше не может вести дела с Россией, как раньше».

Этот отчет, подготовленный всего месяц назад Исследовательской службой Конгресса США, хорошо передает образ мысли и расхождения позиций среди американских законодателей в отношении НАТО и кризиса в Украине – с одной стороны, заявления о готовности защитить интересы членов альянса, а с другой – ссылки на пророссийское общественное мнение в ряде стран Запада.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Панцир Сергій Іванович, кандидат історичних наук, доцент Національного університету «Києво-Могилянська академія», експерт «Фонду суспільної безпеки»

Сьогодні сама держава дезорієнтує нашу систему освіти

Василь Кушерець, голова правління товариства «Знання» України, доктор філософських наук, професор

Хороша освіта готує людину до краси

Марина Ткаченко, директор программ развития человеческого потенциала Института Горшенина

В образовании должна произойти революция

Андрей Колпаков, управляющий партнер Аналитической группы «Da Vinci AG»

Скоро у нас не будет, за небольшими исключениями, ни грамотных учителей, ни, соответственно, грамотных учеников

Михайло Мінаков, доктор філософських наук, директор Фонду якісної політики, доцент кафедри філософії та релігієзнавства Національного університету «Києво-Могилянська академія»

Реформа освіти – це антисоціальний акт, який можуть здійснити тільки політичні самогубці, здатні думати в термінах довготривалих стратегій.

Тарас Владимирович Фиников, Президент Международного фонда исследований образовательной политики

Подготовка специалистов должна идти от потребностей экономики, а не наоборот

В’ячеслав Брюховецький, доктор філологічних наук, почесний президент НаУКМА.

Освітня галузь в Україні надто політизована, до того ж – у не дуже цивілізований спосіб

Станіслав Ніколаєнко, доктор педагогічних наук, професор, академік РАО, голова Громадської Ради освітян та науковців України, голова партії «Справедливість»

Наша освіта – це інерційна система, але вона вже вичерпує свої останні резерви

Владимир Семиноженко, председатель Государственного агентства по вопросам науки, инноваций и информатизации Украины

Сегодня Украина стоит перед выбором – или модернизация, или отсталость

Владимир Никитин, доктор культурологии, эксперт Международного центра перспективных исследований

Украина это страна, в которой существует общее негативное отношение к интеллекту

Сергій Квіт, президент Національного університету «Києво-Могилянська Академія»

Сьогодні держава самоусувається від відповідальності за майбутнє країни

Максим Стріха, керівник наукових програм Інституту відкритої політики, доктор фізико-математичних наук

Лише освіта і наука дають Україні шанс на гідне майбутнє

Павло Полянський, Голова правління Центру освітнього моніторингу

Освіта – це не факт, а процес

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,030