В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Сегодня Украина скорбно наблюдает, как возникшее и растущее на глазах неравенство в образовании, невероятное имущественное расслоение, межрегиональные диспропорции и другие «достижения» 20 лет независимости стремительно разрушают общество, разрывая наше государство на части. Изменения в структуре расходов семей на образование и воспитание детей превратились для жителей Украины в неподъемное бремя. Проблема, которая стоит как перед востоком, так и перед западом, как перед югом, так и перед севером страны это нарастающее социально-экономическое и образовательное неравенство. Очень емко эту проблему сформулировал Академик Мирослав Попович: «Чим бідніша нація – тим вона дурніша. Тобто, вона дивиться собі під ноги. Вона просто не може дозволити собі дивитися у післязавтра, тому що повинна думати, як розрахуватися зі своїми боргами. Ми живемо в такому стані. У нас просто всихає мозок. Все тримається на особистому ентузіазмі».

Украинское государство на практике минимизирует ответственность за систему образования в стране, что отчетливо выражается в снижении расходов бюджета на финансирование системы образования. Корпорации – от мала до велика – совершенно не стремятся инвестировать в образование. Кто же теперь становится заказчиком на образованное общество?

Изменение количества и качества предметов, смена структуры специальностей, по которым готовят наши ВУЗы, ведет к непризнанию украинских дипломов на международном рынке труда. Украинцы все чаще находят за рубежом простейшие и неквалифицированные должности… А ведь совсем недавно Украина на весь мир заявляла о своем главном конкурентном преимуществе –большом количестве высококвалифицированной рабочей силы.

Все это свидетельствует о том, что с переходом в потреблении образовательных услуг от государства к личности, исчезла система проецирования страны в будущее, ведь личные стратегии могут реализовываться и в других странах, на других территориях… Не поэтому ли, как показывают соцопросы, нынешние студенты не видят своего будущего в Украине, воспринимая ее как «страну без будущего»? Почему никого не интересует будущее, почему к нему не готовятся? Или с тех пор, как образование перестало быть делом государства, а стало личным делом каждого обучающегося, – общего будущего в отдельно взятой стране быть не может в принципе?

Нарастают процессы обесценения квалификации и размывания наполняемости понятия квалифицированной рабочей силы. А ведь точки пересечения между общим и профессиональным образованием, рынком труда и инвестиционным климатом в стране никто не отменял. Когда же мы, наконец, поймем, что осуществление развития и преобразования страны невозможно без коренного изменения системы образования, что место страны в мире определяется общеобразовательным и профессиональным уровнем ее населения? Уже сегодня в ведущих странах на долю образования приходится более 20% роста национального дохода.

Еще в начале 18 века Иоганн Готлиб Фихте сказал: «Воспитывая новое поколение должным образом, нация воспитывает себя, строит свое будущее. В этом смысле система образования является ключевым направлением национального строительства. Образование моделирует тот общественный порядок, который образованный гражданин должен будет поддерживать и укреплять». Экономические «чудеса» в странах Центральной Европы, Ирландии, Китая, Южной Кореи и других стран ЮВА могли произойти только потому, что образование было поставлено во главу национальной идеи, национального проекта.

Быть может, пора менять ситуацию, ведь резкий рост сегмента платного образования обуславливает его недоступность для очень многих людей, привязанных к своей стране воспитанием и традициями, и которые со временем могли бы взять на себя ответственность за будущее Украины – страны, которая теряет свое будущее у нас на глазах.

Свернуть

Сегодня Украина скорбно наблюдает, как возникшее и растущее на глазах неравенство в образовании, невероятное имущественное расслоение, межрегиональные диспропорции и другие «достижения» 20 лет независимости стремительно разрушают общество, разрывая наше государство на части. Изменения в структуре расходов семей на образование и воспитание детей превратились для жителей Украины в неподъемное бремя. Проблема, которая стоит как перед востоком, так и перед западом, как перед югом, так и перед севером страны это нарастающее социально-экономическое и образовательное неравенство. Очень емко эту проблему сформулировал Академик Мирослав Попович: «Чим бідніша нація – тим вона дурніша. Тобто, вона дивиться собі під ноги. Вона просто не може дозволити собі дивитися у післязавтра, тому що повинна думати, як розрахуватися зі своїми боргами. Ми живемо в такому стані. У нас просто всихає мозок. Все тримається на особистому ентузіазмі».

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Хороша освіта готує людину до краси

13 июл 2011 года
Хороша освіта готує людину до краси: Хороша освіта готує людину до краси

Василь Кушерець, голова правління товариства «Знання» України, доктор філософських наук, професор

Серед багатьох проблем освіти в Україні одна із найбільш складних и найменш обговорюваних – наскільки виправдовує себе здобуття вищої освіти? Тобто це і якість освіти, і оплата праці фахівців, і затребуваність їх на ринку праці. Ми всі погоджуємося з тим, що освіта це добре, але наскільки виправдано мати в нашій країні 900 вузів, які часто працюють, м’яко кажучи, не за світовими стандартами?

Існує відома теза про те, що кожен різновид освіти додає суспільству один відсоток до продуктивності праці. Зараз вже проведені соціологічні дослідження, переважно західними вченими, які доводять, що люди з вищою освітою мають більше задоволення від життя, відчувають більше щастя. Із давньої давнини у світі виникла тенденція до підвищення освітнього рівня і майже всі країни її підтримують; дві країни - Франція і Китай - вводять у себе обов’язкову вищу освіту.

При цьому зовсім не обов’язково, аби держава оплачувала такі програми на сто відсотків із бюджету. Японія, наприклад, витрачає на освіту зовсім мало державних коштів, утримуючи лише невелику кількість елітних університетів, чиї випускники отримують потім державні посади. Зайве казати, що поступити до такого університету надзвичайно складно. (Можете собі уявити «японський» конкурс). Натомість, японські закони дозволяють дітям потроху працювати вже з дванадцяти років і так заробляти собі гроші на навчання. При цьому вони уникають експлуатації дитячого труда як суто капіталістичного явища, а діти привчаються до дисципліни і відповідальності. Нам важко сприймати таке ставлення, адже ми зростали в іншій країні, з іншими відносинами в сім’ї і суспільстві. Проте, ті часи минули, а тепер і в нас діти більше не ганяють бляшанки по двору – вони мають комп’ютери, інтернет, мобільний зв’язок. Інформатизація вже досягла такого рівня, що діти в дванадцять років знають більше, ніж батьки.

Треба зазначити, що від цього виникає ряд негативних наслідків, таких, як втрата поваги до батьків, втрата власної ідентифікації. В сім’ях виникають специфічні конфлікти, до яких батьки не готові, і абсолютно не знають, як цього уникнути. Такі явища характерні не тільки, і навіть не стільки для України, як для всього розвинутого світу. І таким чином проблеми освіти зводяться, здебільшого, до проблем виховання. У цьому сенсі, до речі, дванадцятирічна середня освіта переважає десятирічну. Та й поза сумнівом, що за дванадцять років людина може краще засвоїти знання, здобуті попередніми поколіннями. А в тій же Японії, де на середню освіту відведено приблизно 12 тис. годин протягом 12-ти років, передбачено ще 6 тис. годин додаткового навчання по системі, що в нас відома як репетиторство – за власні кошти.

А що взагалі дає хороша освіта? На мою думку, вона готує людину до краси.

Вибачте, до чого?

До створення краси. Може здаватися, що алгебра юристу ні до чого – гроші він і без формул порахує. Але ж алгебра – це культура мислення і краса; вона не має в собі ніякої брехні, ніякого меркантильного-егоїстичного інтересу. Це виключно краса і гармонія думки, здатної до самовдосконалення. Та мабуть всі науки, що базуються на законах природи, всесвіту, мають в своїй основі їхню гармонію і красу. Тому, вивчаючи їх, людина формує свої світоглядні основи і принципи.

Крім того, сам процес освіти означає велике коло спілкування між людьми, коли вони збагачуються один від одного. Саме в цьому спілкуванні передаються певні відомі вже думки і народжується безліч нових творчих ідей. Отут і виникає різниця, з ким і про що спілкуватися. Чи з якимось дебелим Вовчиком йти на «гоп-стоп», чи з наркоманами в підвалі варити ширку. Гіперактивність молоді завжди знайде вихід, а держава може або спрямувати її в суспільно корисне русло, або посприяти деградації. Тому Франція робить вищу освіту обов’язковою, думаючи про повноту розвитку суспільства, а Україна закриває університети.

Я помітив, що японці давно вже займаються вивченням сучасних методів виховання. Ще за радянських часів був музей Макаренка і найчастішими його відвідувачами були японці. Була школа Сухомлинського, де японські педагоги бували частіше за наших, а їздити треба було електричкою до села. То ж зараз Японія має успіхи, а нас начебто хтось вірусує, бо дурним бидлом легше керувати. У нас навіть не створений інститут виборів – ми обираємо того, кого покаже «ящик». І вибору немає.

Нещодавно керівництво Євросоюзу повідомило про те, що за стратегічним планом «Європа 2020» в цілому по Європі планується довести відсоток людей з вищою освітою до 40%. А що маємо ми, куди крокуємо?

Університетська освіта повсюди росте. Слово «університет» означає «всебачення». Мається на увазі не просто конкретне знання, аби стати успішним в якомусь напрямку, а всеохоплююче бачення в його цілісності й повноті. І це неправда, що в нас багато університетів. Відсоток людей з вищою освітою анітрохи не збільшився, як було так і залишилось 16%.

Звичайно, можна жити і без освіти. Є люди, які вміють вкрасти, поділити і перепродати природні ресурси. Вони купують собі дипломи, наукові ступені і звання, але чи стають вони щасливішими від того?

Вищій освіті вже понад дві тисячі років, весь розвиток людства, цивілізації пов’язаний з вищою освітою. Першими можна вважати афінські школи, де викладали логіку, філософію, поезію, риторику, математику. Тобто, насамперед, навчали культурі мислення і розумінню цінностей. На тому етапі людство вже навчилось перетворювати свої чуттєві образи в якісь ідеї, з’явилися такі поняття, як чесність, справедливість, політика, загальне благо, добро і таке інше. З’явилися такі категорії, як любов священна, любов-довіра, любов-нужда, любов-оцінка, і люди трошки ширше побачили світ. Пізніше, коли на нас напали монголи, Болонський університет вже існував, Сорбонна також. Може й сьогодні на нас напали, а ми не помітили? Чи самі вже стали як древні монголи?

Розвитку освіти дещо посприяло й християнство. У Почаєві, в будівлі теперішнього готелю була книгарня площею 10 тисяч квадратних метрів. Чи візьмемо для прикладу Августіна Блаженного, який ще в третьому столітті написав книжку, що увійшла до десятки найбільш популярних книжок всіх часів. Це була перша книжка, перекладена у Києво-Могилянській академії. І християнство додало до освіти відповідну етику, аби не сталося великого зла.

У 1996 році у Європі проводився «рік life-long learning», тобто навчання на протязі всього життя, було проведено кілька сотень заходів, на які витрачено близько 8 мільйонів євро. Зараз про цю ідею трохи забули, і це зрозуміло - криза. Чи актуальна вона для України, адже у нас чимало дорослих людей, які вважають, що вже знають все на світі, поволі перетворюючись на ходячий музейний експонат?

Навчання повинно проходити через все життя, бо дуже важко досягти мудрості. Як кажуть, в сорок років ти вже не дурний, але ще не розумний. В п’ятдесят – ти може вже й розумний, але іще не мудрий. Зрештою, мудріші навчають молодших, і так відбувається в усіх соціумах. Навіть у мурашок і бджіл.

Без освіти суспільство взагалі втрачає сенс буття, особливо – без навчання дітей. Їх ми можемо навчити тому, що економіка мусить також бути етичною. Бо треба точно знати, чого нам потрібно виробляти більше і для чого. Що приносить благодать, а що - екологічні кризи. Освіта формує світогляд, а він є першопричиною тієї якості життя, що ми собі створили. Через недоліки освіти отримали калічний світогляд і ходили, куди мануть, під «одобрямс» - от і маємо те, що маємо. Живемо за інтересами, а не за цінностями, тому й маємо здичавіле суспільство. За швидкістю поширення СНІДу вже ми на першому місці, а це значить, що до 2020-го року СНІД прийде до кожної родини.

Давайте врахуємо зростаючу продуктивність праці. Скоро одна людина зможе прогодувати сотню, а чим зайняти ще 99 людей? Так от людина з кращою освітою швидше знайде пристойне заняття для і себе, і ще для багатьох, хто хоче бути поруч. Її життя буде змістовним.

Людина – це бог з маленької букви. Їй треба дати метафізичну свободу і можливість перетворити її в свободу соціальну. Тоді вона стане творцем.


Бесіду вів Андрій Маклаков.

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

НАТО: ответ на кризис в Украине и безопасность в центральной и восточной Европе

Действия России в Украине вынудили наблюдателей и политиков по обе стороны Атлантики, включая членов Конгресса США, пересмотреть роль Соединенных Штатов и НАТО в укреплении европейской безопасности. Особую обеспокоенность в плане безопасности вызывает ситуация вокруг таких стран не-членов НАТО, как Молдова и Украина. Отражая взгляды США и их европейских союзников, генеральный секретарь НАТО Андерс Фог Расмуссен назвал военную агрессию России «самым серьезным кризисом в Европе после падения Берлинской стены», и заявил, что НАТО «больше не может вести дела с Россией, как раньше».

Этот отчет, подготовленный всего месяц назад Исследовательской службой Конгресса США, хорошо передает образ мысли и расхождения позиций среди американских законодателей в отношении НАТО и кризиса в Украине – с одной стороны, заявления о готовности защитить интересы членов альянса, а с другой – ссылки на пророссийское общественное мнение в ряде стран Запада.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Панцир Сергій Іванович, кандидат історичних наук, доцент Національного університету «Києво-Могилянська академія», експерт «Фонду суспільної безпеки»

Сьогодні сама держава дезорієнтує нашу систему освіти

Марина Ткаченко, директор программ развития человеческого потенциала Института Горшенина

В образовании должна произойти революция

Андрей Колпаков, управляющий партнер Аналитической группы «Da Vinci AG»

Скоро у нас не будет, за небольшими исключениями, ни грамотных учителей, ни, соответственно, грамотных учеников

Михайло Мінаков, доктор філософських наук, директор Фонду якісної політики, доцент кафедри філософії та релігієзнавства Національного університету «Києво-Могилянська академія»

Реформа освіти – це антисоціальний акт, який можуть здійснити тільки політичні самогубці, здатні думати в термінах довготривалих стратегій.

Тарас Владимирович Фиников, Президент Международного фонда исследований образовательной политики

Подготовка специалистов должна идти от потребностей экономики, а не наоборот

В’ячеслав Брюховецький, доктор філологічних наук, почесний президент НаУКМА.

Освітня галузь в Україні надто політизована, до того ж – у не дуже цивілізований спосіб

Микола Макарець, декан фізичного факультету КДУ ім.. Шевченко

Освіта дає людині інтелектуальний інструмент

Станіслав Ніколаєнко, доктор педагогічних наук, професор, академік РАО, голова Громадської Ради освітян та науковців України, голова партії «Справедливість»

Наша освіта – це інерційна система, але вона вже вичерпує свої останні резерви

Владимир Семиноженко, председатель Государственного агентства по вопросам науки, инноваций и информатизации Украины

Сегодня Украина стоит перед выбором – или модернизация, или отсталость

Владимир Никитин, доктор культурологии, эксперт Международного центра перспективных исследований

Украина это страна, в которой существует общее негативное отношение к интеллекту

Сергій Квіт, президент Національного університету «Києво-Могилянська Академія»

Сьогодні держава самоусувається від відповідальності за майбутнє країни

Максим Стріха, керівник наукових програм Інституту відкритої політики, доктор фізико-математичних наук

Лише освіта і наука дають Україні шанс на гідне майбутнє

Павло Полянський, Голова правління Центру освітнього моніторингу

Освіта – це не факт, а процес

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,036