В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Сегодня Украина скорбно наблюдает, как возникшее и растущее на глазах неравенство в образовании, невероятное имущественное расслоение, межрегиональные диспропорции и другие «достижения» 20 лет независимости стремительно разрушают общество, разрывая наше государство на части. Изменения в структуре расходов семей на образование и воспитание детей превратились для жителей Украины в неподъемное бремя. Проблема, которая стоит как перед востоком, так и перед западом, как перед югом, так и перед севером страны это нарастающее социально-экономическое и образовательное неравенство. Очень емко эту проблему сформулировал Академик Мирослав Попович: «Чим бідніша нація – тим вона дурніша. Тобто, вона дивиться собі під ноги. Вона просто не може дозволити собі дивитися у післязавтра, тому що повинна думати, як розрахуватися зі своїми боргами. Ми живемо в такому стані. У нас просто всихає мозок. Все тримається на особистому ентузіазмі».

Украинское государство на практике минимизирует ответственность за систему образования в стране, что отчетливо выражается в снижении расходов бюджета на финансирование системы образования. Корпорации – от мала до велика – совершенно не стремятся инвестировать в образование. Кто же теперь становится заказчиком на образованное общество?

Изменение количества и качества предметов, смена структуры специальностей, по которым готовят наши ВУЗы, ведет к непризнанию украинских дипломов на международном рынке труда. Украинцы все чаще находят за рубежом простейшие и неквалифицированные должности… А ведь совсем недавно Украина на весь мир заявляла о своем главном конкурентном преимуществе –большом количестве высококвалифицированной рабочей силы.

Все это свидетельствует о том, что с переходом в потреблении образовательных услуг от государства к личности, исчезла система проецирования страны в будущее, ведь личные стратегии могут реализовываться и в других странах, на других территориях… Не поэтому ли, как показывают соцопросы, нынешние студенты не видят своего будущего в Украине, воспринимая ее как «страну без будущего»? Почему никого не интересует будущее, почему к нему не готовятся? Или с тех пор, как образование перестало быть делом государства, а стало личным делом каждого обучающегося, – общего будущего в отдельно взятой стране быть не может в принципе?

Нарастают процессы обесценения квалификации и размывания наполняемости понятия квалифицированной рабочей силы. А ведь точки пересечения между общим и профессиональным образованием, рынком труда и инвестиционным климатом в стране никто не отменял. Когда же мы, наконец, поймем, что осуществление развития и преобразования страны невозможно без коренного изменения системы образования, что место страны в мире определяется общеобразовательным и профессиональным уровнем ее населения? Уже сегодня в ведущих странах на долю образования приходится более 20% роста национального дохода.

Еще в начале 18 века Иоганн Готлиб Фихте сказал: «Воспитывая новое поколение должным образом, нация воспитывает себя, строит свое будущее. В этом смысле система образования является ключевым направлением национального строительства. Образование моделирует тот общественный порядок, который образованный гражданин должен будет поддерживать и укреплять». Экономические «чудеса» в странах Центральной Европы, Ирландии, Китая, Южной Кореи и других стран ЮВА могли произойти только потому, что образование было поставлено во главу национальной идеи, национального проекта.

Быть может, пора менять ситуацию, ведь резкий рост сегмента платного образования обуславливает его недоступность для очень многих людей, привязанных к своей стране воспитанием и традициями, и которые со временем могли бы взять на себя ответственность за будущее Украины – страны, которая теряет свое будущее у нас на глазах.

Свернуть

Сегодня Украина скорбно наблюдает, как возникшее и растущее на глазах неравенство в образовании, невероятное имущественное расслоение, межрегиональные диспропорции и другие «достижения» 20 лет независимости стремительно разрушают общество, разрывая наше государство на части. Изменения в структуре расходов семей на образование и воспитание детей превратились для жителей Украины в неподъемное бремя. Проблема, которая стоит как перед востоком, так и перед западом, как перед югом, так и перед севером страны это нарастающее социально-экономическое и образовательное неравенство. Очень емко эту проблему сформулировал Академик Мирослав Попович: «Чим бідніша нація – тим вона дурніша. Тобто, вона дивиться собі під ноги. Вона просто не може дозволити собі дивитися у післязавтра, тому що повинна думати, як розрахуватися зі своїми боргами. Ми живемо в такому стані. У нас просто всихає мозок. Все тримається на особистому ентузіазмі».

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Сьогодні сама держава дезорієнтує нашу систему освіти

13 июл 2011 года
Сьогодні сама держава дезорієнтує нашу систему освіти: Сьогодні сама держава дезорієнтує нашу систему освіти

Панцир Сергій Іванович, кандидат історичних наук, доцент Національного університету «Києво-Могилянська академія», експерт «Фонду суспільної безпеки»

Багато хто зараз дезорієнтовані - як і чому потрібно навчати дітей, чи потрібна їм освіта взагалі? Що потрібно робити, щоб молодь могла максимально самореалізуватися на користь собі та іншим – суспільству, країні, своїй сім'ї – в тих умовах, які будуть через п'ять, сім, десять років?

Така проблема виникла цілком об’єктивно у пострадянський період, коли був більш обмежений доступ, особливо сільських людей до освіти і попит на вищу освіту був колосальний. Питання працевлаштування після здобуття освіти не було принциповим і на попит одразу зреагували як державні, так і недержавні ВНЗ. Особливо це яскраво було виражено в західноукраїнський регіонах, де в невеликому місті, у Чернівцях було створено більше десятка ВНЗ. Для людей було важливо просто отримати диплом, – це було ознакою певного соціального статусу.

Яскравий приклад – моя мама, викладач, коли до неї прийшли батьки і сказали, поставте будь-яку оцінку дівчині. «Ну, а нащо вам освіта, коли вона вчитися не хоче?» – запитала мама. Відповідь була проста: «Ми сільські люди, і якщо в неї буде диплом, її чоловік бити не буде». Це те, що пов’язано зі статусом і престижем.

Далі, коли можливості для заробітків для освічених людей звелися нанівець, над цим вже почали задумуватися усі. В середині десятиліття – 2004 році – стали відчутними кризові явища у освіті, її невідповідність потребам ринку праці та економіці. Критична маса модних спеціальностей досягла своєї межі, тоді виникло питання, куди йти і де працювати, як заробляти гроші. Батьки почали задумуватися про те, що потрібно, як мінімум, повернути вкладені в освіту дитини кошти. Тоді ж у освітній та соціальній політиці почалися якісь зрушення, перебудова. Своє слово сказали роботодавці, які заявили про дефіцит 2,5 млн кваліфікованих працівників, і що освіта – ані середня, ані професійна, ані вища – цього не дає. Тоді ж почався цілком виправданий тиск на приватні ВНЗ, які не обґрунтовано формують замовлення на спеціалістів. Вірніше, оголошують конкурсний прийом. Були цікаві ідеї, як з’єднати освіту з ринком праці, але поки що вони не почали працювати, на жаль.

Але і сама держава дезорієнтує цю освіту. Дуже гарна, наприклад, у нас аграрна освіта – по своїй кількості і якості вона може забезпечити сільське господарство не лише нашої країни. Держава фінансує цю освіту, але ж державного сектору в сільському господарстві лише 25%. Навіщо тоді фінансується державне замовлення? Зрозуміло, бо лишилася звичка це все фінансувати. Тому зараз почався період адекватного погляду на освіту. Але те, що продемонстрував уряд Азарова в цьому відношенні не лізе ні в які ворота. Чому? Тому, що жорстка орієнтація освіти виключно на потреби ринку праці – це теж не є виходом із ситуації, що склалася. Чому? Тому, що ринок праці настільки плинний, як і сучасна глобальна економіка, що не можна сказати, що професія сталевара буде вічно потрібною. Адже відбувається реструктуризація промисловості, і ми часто не знаємо, що робити з цим соціальним капіталом. Тому один з кращих способів – це давати освіту, орієнтовану на потреби ринку праці, але щоб це батьки розуміли і діти, і, одночасно, яка б розвивала здібності людини до творчої, професійної самореалізації.

Коли обговорювався глобальний порядок денний на початку 21 сторіччя, багато країн почали формувати вимоги до освіти так, щоб вона могла забезпечити можливість роботи за різними спеціальностями, в декількох різних сферах для однієї людини протягом одного робочого дня/тижня. Універсальна освіта, не обмежена вузькою спеціалізацією буде одним із непоганих виходів. Але це достатньо складно зробити, бо для розвитку творчих здібностей потрібно мабуть і давньогрецьку мову вчити, і логіку, і філософію щоб людина володіла самими навиками творчості, професійної мобільності, адже в сучасному світі однією професією не обмежишся. Це достатньо складний процес. Як з ним правильно працювати? Є ідея вільного університету, який частково підтримується державою задля поєднання державних інтересів і інтересів окремої людини. Освіта повинна переслідувати і цілі високого гуманітарного розвитку, і зберігати орієнтацію на економіку, і орієнтацію на творчість, інновації – власне, це є вихід. Але тут знову ж таки у нас виникають серйозні проблеми. Якість викладання наших викладачів надзвичайно низька, за виключенням деяких приватних вузів, де викладають ветерани бізнесу, сучасної науки. І сучасні студенти, як правило, не задоволені своїми викладачами, – вони викладають відірвані від життя речі. А от рівень оплати в університетах настільки незадовільний, що там ніхто працювати вже не хоче. Контраст якісної, дорогої освіти та традиційної «пострадянської» відчутний навіть в межах одного університету. Наприклад, яскраво відрізняється від інших факультетів «могиляки» бізнес-школа, яка забезпечена належним недержавним фінансуванням. Я, наприклад, на свою платню не можу собі дозволити віддаватись навчальному процесу на всі 100% і вимушений займатись і підприємницькою діяльністю.

Якби зорієнтувати всіх викладачів дійсно на практичну освіту, щоб вони всі відповідали за те, що буде студент робити після університету, а не тільки керівництво університету, тоді буде результат. Але це процес насправді не простий.


І за часів російської імперії, і за часів СРСР педагогіка носила яскраво виражений охоронний характер - вона захищала владу і пристосовувала людину до життя в умовах конкретної системи. Кого виховує нинішнє покоління вчителів? Яка «система цінностей» нинішньої моделі освіти?

В усі часи освіта орієнтувалася на державні потреби, але після промислової революції (це для точності), ще й на потреби економіки, на потреби індустріального розвитку. Історично це був більш-менш збалансований підхід і університетська освіта нікуди не зникла. Інженер початку 20 століття володів давньогрецькою, латиною і ще багатьма мовами. І він вважав, що йому, як інженеру, гуманітарна освіта, знання світу, досягнення всього людства теж необхідні для роботи, як мінімум, для повноцінного спілкування із партнерами за кордоном. Зараз цінності та пріоритети освіти втратили чіткість. Держава не може і вже не повинна бути основним замовником на ринку освіти. Відчутною є тенденція зменшення ролі держави в освіті та її кадрових потреб, вона може стати роботодавцем для 10–15% студентів.

Має бути збалансований підхід до розвитку освіти: і державне замовлення на висококласних управлінців, науковців, і розвиток «корпоративних» університетів, які готують фахівців відповідно до корпоративних цінностей і потреб ТНК. І самоосвіта, і освіта впродовж життя, і освіта для малого бізнесу, яка повинна бути інноваційною та високотехнологічною. Більшість великих корпорацій вже давно працюють як горизонтально інтегровані структури, які складаються із множини приватних підприємців, переважно молодих, високоосвічених, спроможних «творити» інновації щодня.

А загальнолюдські цінності – ніколи від них не будуть відмовлятися ні в одному аспекті освіти, тому що без них зазнає деградації і творчий потенціал, і інтелектуальна робота – вони просто зникають. Це не так важко довести, і вже було багато досліджень. Іншими словами, виховувати «професійно-технічну» людину з обмеженим світоглядом, промислового раба – вже немає сенсу.


Чи є наша країна цілісною з точки зору освіти? Чи існує у нас регіональне замикання освітніх систем на себе?

З точки зору розвитку промисловості та інших галузей економіки, регіональний орієнтир був очевидним завжди, і в Радянському Союзі в тому числі. Кожному заводу було підпорядковане ПТУ, крім того було зрозуміло, що батьки, які працюють на заводі, будуть орієнтувати свою дитину на інженерну спеціальність, і на відповідний учбовий заклад. Отже, економіка регіону визначала і освітні пріоритети, хоча це і не стосувалось мережі університетів, які готували кадри для освіти, культури, медицини.

Згідно з чинним законодавством, освітня система – це цілісна система, унормована, узгоджена. Але якщо взяти і подивитись на результат і на продукт, який вона дає, системність розсіюється. Є сумніви, що дошкільна освіта забезпечує раннє становлення особистості та основу успішної соціалізації дитини. Середня освіта часто неспроможна забезпечити елементарну грамотність, «платна» позашкільна – розвиток творчих здібностей, професійна та вища – кваліфікацію. Законодавство проголосило високі цілі освіти соціал-демократичного зразка – орієнтовані на всебічний розвиток особистості, а по факту ми маємо ринок освітніх послуг, орієнтований на «викачування» грошей з батьків та задоволення економічних потреб колосальної маси викладачів.

Важко сказати, що освіта в Україні цілісна, продумана система з якісними результатами, орієнтованими на сучасну економіку та сучасний світ, – звичайно, що ні.


Чи повинна освіта нести якесь ідеологічне або суспільне навантаження, наприклад, об'єднувати країну?

Патріотизм потрібен за визначенням, оскільки це вища форма соціального капіталу, це елемент довіри між людьми, об’єднаних спільною культурою та походженням. Громадянин громадянину повинен довіряти, це зменшує його витрати на трансакції для досягнення особистих цілей. Без почуття патріотизму, без цієї довіри до ближнього, без віри в свою державу – настає деградація та колапс країни.

Є така приказка, якщо ти гроші вкладаєш в себе, то зможеш заробити 1%, але якщо ти гроші вклав в національну економіку, з кожної гривні будеш мати сім. Це, якщо говорити про економічну основу патріотизму. В людині має бути закладений патріотизм, це основа її буття, це прив’язка до території, до своєї екології, свого соціального середовища. У нас достатньо велика нація, і свого часу знищити її нікому не вдалося, але без патріотичного виховання, без знання своєї історії у нас, як мінімум, не буде психічного здоров’я. Знайомий психіатр, якось висловив принципово важливу думку з цього питання: «У нас психіатрія працює переважно з хімічними препаратами тому, що українці настільки забули свою мову та культуру, що лікувати їх методами психоаналізу, через культурну символіку майже немає можливості». Наша культура і патріотизм – це надзвичайно важливі речі навіть для нашого душевного здоров’я.

Інше питання, наскільки патріотизм та культура ефективно і якісно подаються. «Патріоти» однієї політичної сили намагаються принизити патріотичні почуття іншої, а заодно і її електорату. Наразі у нас із критерієм справедливості є серйозні проблеми. Ніхто не думає про те, як зреагують на його слова та вчинки інші. Ми маємо цей культурно-ідеологічний конфлікт між собою подолати. Нам важко це зробити, бо просто у нас поки що немає еліти, яка вміє за цими критеріями жити, яка історично, поколіннями відчуває, що справедливість, толерантність це речі без яких держава існувати не може. Поступово еліта сформується, в тому числі і через освіту.


Загальновідомий факт - протягом останніх років і навіть десятиліть системно не вирішується проблема задоволення потреб України в потрібних фахівцях. Хто і чому тут втратив далекоглядність?

Я не певний, що наша держава була колись далекоглядною. Радянська економіка була вибудувана за п’ятирічними планами, які ставили на порядок денний потребу у дисциплінованому виконавці на місцях. В Україні за визначенням таких людей не могло бути. Далекоглядні «стратеги» забирались у Москву, або політично переслідувались. У нас мало було людей, які вміли мислити державними категоріями і цінностями. Нажаль, еліта, яка могла це робити на початку 1990-х, невдало пішла «в політику» замість того, щоб займатися конкретними освітніми стратегіями. А в результаті вони зараз себе дискредитували, і толку від них ніякого немає. Зараз перемогла еліта промислова і вона виконує свої конкретні економічні завдання. Такі ж вимоги вони будуть ставити і до освіти.

Бесіду вела Євгенія Сизонтова

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

НАТО: ответ на кризис в Украине и безопасность в центральной и восточной Европе

Действия России в Украине вынудили наблюдателей и политиков по обе стороны Атлантики, включая членов Конгресса США, пересмотреть роль Соединенных Штатов и НАТО в укреплении европейской безопасности. Особую обеспокоенность в плане безопасности вызывает ситуация вокруг таких стран не-членов НАТО, как Молдова и Украина. Отражая взгляды США и их европейских союзников, генеральный секретарь НАТО Андерс Фог Расмуссен назвал военную агрессию России «самым серьезным кризисом в Европе после падения Берлинской стены», и заявил, что НАТО «больше не может вести дела с Россией, как раньше».

Этот отчет, подготовленный всего месяц назад Исследовательской службой Конгресса США, хорошо передает образ мысли и расхождения позиций среди американских законодателей в отношении НАТО и кризиса в Украине – с одной стороны, заявления о готовности защитить интересы членов альянса, а с другой – ссылки на пророссийское общественное мнение в ряде стран Запада.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Василь Кушерець, голова правління товариства «Знання» України, доктор філософських наук, професор

Хороша освіта готує людину до краси

Марина Ткаченко, директор программ развития человеческого потенциала Института Горшенина

В образовании должна произойти революция

Андрей Колпаков, управляющий партнер Аналитической группы «Da Vinci AG»

Скоро у нас не будет, за небольшими исключениями, ни грамотных учителей, ни, соответственно, грамотных учеников

Михайло Мінаков, доктор філософських наук, директор Фонду якісної політики, доцент кафедри філософії та релігієзнавства Національного університету «Києво-Могилянська академія»

Реформа освіти – це антисоціальний акт, який можуть здійснити тільки політичні самогубці, здатні думати в термінах довготривалих стратегій.

Тарас Владимирович Фиников, Президент Международного фонда исследований образовательной политики

Подготовка специалистов должна идти от потребностей экономики, а не наоборот

В’ячеслав Брюховецький, доктор філологічних наук, почесний президент НаУКМА.

Освітня галузь в Україні надто політизована, до того ж – у не дуже цивілізований спосіб

Микола Макарець, декан фізичного факультету КДУ ім.. Шевченко

Освіта дає людині інтелектуальний інструмент

Станіслав Ніколаєнко, доктор педагогічних наук, професор, академік РАО, голова Громадської Ради освітян та науковців України, голова партії «Справедливість»

Наша освіта – це інерційна система, але вона вже вичерпує свої останні резерви

Владимир Семиноженко, председатель Государственного агентства по вопросам науки, инноваций и информатизации Украины

Сегодня Украина стоит перед выбором – или модернизация, или отсталость

Владимир Никитин, доктор культурологии, эксперт Международного центра перспективных исследований

Украина это страна, в которой существует общее негативное отношение к интеллекту

Сергій Квіт, президент Національного університету «Києво-Могилянська Академія»

Сьогодні держава самоусувається від відповідальності за майбутнє країни

Максим Стріха, керівник наукових програм Інституту відкритої політики, доктор фізико-математичних наук

Лише освіта і наука дають Україні шанс на гідне майбутнє

Павло Полянський, Голова правління Центру освітнього моніторингу

Освіта – це не факт, а процес

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,032