В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

20 наших лет

В жизни страны 20 лет – это лишь смена одного поколения, но 20 лет для человека – это существенный период, ведь зачастую, наиболее продуктивными в человеческой жизни и являются «какие-то» два-три десятилетия…

Удачные годы в личной жизни человека далеко не всегда совпадают по их восприятию с тем, какими были эти годы в жизни страны. А что говорить, если эти годы приходятся на период рождения и становления нового государства, на смену общественного строя, уход от привычного жизненного уклада, смену ориентиров и ценностей?

Пожелание жить в эпоху перемен для некоторых народов является, чуть ли не проклятием. Но ведь многие из нас помнят, с каким трепетом и теплом вспоминали наши родители и дедушки с бабушками свои полные лишений шестидесятые и даже военные сороковые годы прошлого века. Не значит ли это, что молодость прекрасна сама по себе, как в жизни человека, так и в жизни страны?

Поэтому мы и решили вспомнить прошедшие 20 лет, и понять, как же прожили их люди творческие и активные, умеющие держать удары и праздновать маленькие и большие победы над обстоятельствами и над самими собой. А также ощутить, насколько в реальности успешными оказались украинские судьбы, причем людей разных поколений, разных профессий, с разным видением происходящего, с разными желаниями и устремлениями.

И, быть может, нам удастся через успех разных человеческих судеб увидеть и успех всей страны?!

Свернуть

В жизни страны 20 лет – это лишь смена одного поколения, но 20 лет для человека – это существенный период, ведь зачастую, наиболее продуктивными в человеческой жизни и являются «какие-то» два-три десятилетия…

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Відсутність національної свідомості і громадянської активності – сильне гальмо для розвитку нації

16 авг 2011 года
Відсутність національної свідомості і громадянської активності – сильне гальмо для розвитку нації: Відсутність національної свідомості і громадянської активності – сильне гальмо для розвитку нації

Левко Лук’яненко, український політик та громадський діяч

Що Ви встигли зробити за минулі 20 років?

Наприкінці січня 1989 року я повернувся із заслання. Був у Сибіру в Томській області у засланні за націоналістичну діяльність, спрямовану на поширення прав людини і українських національних прав. Мене заочно обрали в березні 1988 року головою Української Гельсінської спілки. І коли я повернувся до України, то приступив до безпосереднього керівництва Українською Гельсінською спілкою. Це був 1989 рік. Я професійно займався політичною діяльністю, тобто політичною боротьбою за розширення прав громадян.

Моя робота була спрямована на те, щоб якомога більше зміцнювати український національний визвольний рух і поширювати серед української нації, серед українського громадянства ідею, що вихід України зі складу Радянського Союзу є вигідним, корисним і дуже потрібним. Що лише в умовах державної незалежності нація може розвиватися нормально.

Тоді я дуже активно працював, і тоді мене ще постійно переслідували. Я жив на той час фактично на різних квартирах у Києві, ніби на пост-нелегальному становищі.

У березні 1990-го року відбулися перші відносно демократичні вибори до Верховної Ради України і 12 членів Української Гельсінської спілки стали депутатами ВРУ. Один із них відійшов до Руху і його подальша політична діяльність була пов’язана із Рухом, а решта 11 – трималися, так би мовити, засад УГС.

Через місяць, у квітні ми скликали з’їзд Української Гельсінської спілки, і тоді її було перейменовано у Українську республіканську партію. Мене обрали головою.

До депутатства за мною дуже ганялася міліція, і мені приходилося тяжко жити, але я однаково багато їздив по Україні, а коли став депутатом і обстановка стала кращою, більш демократичною, то я у вагонах спав більше, ніж вдома – їздив, займався організаторською роботою по створенню місцевих організацій республіканської партії і іншою такою робото.

У Верховній Раді – це була державна галузь моєї діяльності, – там я, як і інші, виступав із трибуни, проводив ту ж саму пропаганду, яку й раніше ми проводили.

Тобто, якщо взяти по напрямках моєї діяльності, то її, фактично, можна розбити на частини. Це діяльність державницька, це діяльність партійна і це діяльність державницько-просвітянська.

У Верховній Раді мене висували кандидатом на Голову Верховної Ради, і я виступив із програмою, до цілої нації звернувся з промовою про боротьбу за самостійну Україну і її благо. Для громадян це було відкриттям, тому що люди нічого тоді про це не знали. А ми – члени Української республіканської партії здобули тоді найвищу трибуну України. Тоді ж ми створили у Верховній Раді і «Народну раду» із 124 депутатів, і я був заступником голови Юхновського. І тоді ж з Українською республіканською партією ми створили депутатську групу «За незалежність», – на той час фракцій ще не було, і парламент не був такий, як тепер. Тож структури організації ще не було розроблено, але ми вже створили неформальну групу «За незалежність». До неї увійшло 12 членів Гельсінської спілки і ще плюс 11, тобто 23 чоловіка, і мене тоді обрали головою цієї групи. Пізніше вона збільшилась до 28 чоловік. Вона була найбільш радикальною і послідовною у сенсі боротьби за незалежність. Тоді ми добавилися зменшення залежності України від Москви.

Ми один за одним схвалювали закони, які обривали зв’язки із Москвою, і робили Україну все більш незалежною. Наприклад, постановою добилися, щоб українські хлопці служили в армії на українській території, – відкликали їх із Кавказу; добилися того, що у кримінальному кодексі була скасована кара за приватну підприємницьку діяльність, потім добилися скасування такої статті у Конституції.

Цей напрямок роботи проводився у гострій боротьбі із більшістю Верховної Ради, тому що більшість була комуністичною, але ще у Верховній Раді були, так би мовити, російські шовіністи, які патологічно не могли змиритися із ідеєю виходу України із-під влади Москви.

Партійний напрямок роботи частково збігався із цим, але відбувався за більш практичним планом. Необхідно було розширювати членство, зміцнювати організацію. Це теж було тяжко, бо важко було знайти людей в областях, які б стояли на націоналістичних позиціях і не боялися. Були моменти, коли людей, які вступали до Республіканської партії звільняли з роботи, погрожували їм. Тобто, це була гостра політична боротьба. Нас часом, коли ми проводили мітинги у Києві, хапали і вивозили до лісу, і викидали в тому лісі, знімали з поїздів. Тож створення партії було важливою моєю ланкою роботи.

І, нарешті, третій, просвітницький напрямок роботи полягав у наступному: доля нації залежить від рівня її національної свідомості. Я знав, що за 70 років комуністичної влади українців знищили, якщо і не повністю, то дуже сильно. Знищили українську свідомість, убили громадянську активність. Привчили карами і іншими способами до слухняності, покірності. Навчили не проявляти ініціативу, а просто виконувати вказівки партії. І ці дві хвороби нації – відсутність національної свідомості і відсутність громадянської активності – вони були сильним гальмом для розвитку нації. Я це зрозумів ще у Сибіру, і тому, коли трошки почала розширюватися демократія і свобода друку, я почав писати статті.

Коли був у концтаборі, це не дозволялося, постійно забирали листі, і було важко правду написати, а коли був у засланні, – це початок 1988 року, то я відчув, що можна вже писали листи, змістовно писати. Я написав листи і розіслав їх по всьому Радянському Союзу – російським друзям, у Литву, Прибалтику, і так само за кордон. І, на мою велику радість, листи пройшли. Саме тоді я відчув, що цензура листів ослаблена, і це вже давало можливість писати і поширювати демократичні, національно-визвольні ідеї. І я почав писати до різних журналів Росії, України, і це стало моїм напрямком діяльності. У засланні я написав невелику працю, де обґрунтував неминучість розпаду Російської імперії і створення незалежності України. Це тоді було кроком дуже передовим, тому що народ ще вагався і боявся. Тому ця брошура відіграла велику роль, і коли я вже повернувся із заслання, то її вже друкували і поширювали. Навіть харків’яни приїхали і сказали: «Ви знаєте, ми поширюємо дві речі – Шевченка і Вашу оцю брошуру. Шевченко надихає загалом. А ви даєте конкретний аналіз імперії, світу і показуєте неминучість її розвалу і краху, а це надихає і дає віру для боротьби».

Після того, коли я вже став депутатом і був головою Українську республіканської партії, то я старався використати суботу-неділю, як нагоду щось написати. І моя творчість становила для мене важливий напрямок діяльності, бо вся моя література була спрямована на те, щоби підняти у людей національну свідомість, бажання захищати рідний край. Загалом так само можна поділити мою літературну творчість на кілька напрямків. Перше – публіцистика, де я кожні 4-5 місяців відчував потребу зробити осмислення пройденого шляху. Тоді в 1990-х роках кожну мою статтю передруковували і перечитували – бо було цікаво. Пізніше це вже не викликало такого інтересу, а тоді це було надзвичайно потрібним, і я старався задовольняти цю потребу.

Другий напрямок – це спогади, мемуари. Ще в 1991 році я надрукував книжку обсягом у понад 300 сторінок «Вірю в Бога і Україну». Тоді я був ще кандидатом у президенти і, звичайно, книжки мали мені допомогти. І загалом, поряд із боротьбою за президентство було таке… доходило навіть до зневіри, бо всі вже знали, що президентом буде представник комуністичної партії, а ніхто із нас. Але ж просвітянську роботу треба було робити, і от я писав мемуари.

Ще один напрямок політологічного характеру – це напрямок філософсько-історичного осмислення дійсності. Цей напрямок у мене постійно був, як і постійно була меморіальна література.

Було паралельно іще багато чого. Наприклад, коли я був послом у Канаді, я по поверненні написав книжку «На землі кленового листу» – про заснування українського Посольства у Канаді. Але тоді ж я написав у 1994 році другу мемуарну книжку – «Не дам загинуть Україні». В книжці було усе – які відносини були у концтаборі у в’язнів між собою, і адміністрацією, які люди були, а ще і роздуми мої.

Ще я написав книжку «Де ти, доля України?». Я її ще не надрукував, але твір закінчений, і я думаю про те, які її надрукувати. Щодо мемуарних книг після тих двох я написав у 4-х томах спогади про своє перше 15-літнє ув’язнення. Томи мають загальну назву «З часів неволі». Закінчив я цей чотиритомник минулого року.

Цим я був зайняти усі ці 20 років.

Ще я був довго головою Асоціації дослідників Голодомору, власне, протягом 12-и років. Мені здавалося, що поширення інформації про голодомор 1921–23 років, 1932-33 років, 1946-47 років – що це надзвичайно важливо. Я виходив з того, що нація, яка не знає історії, не може бути консолідованою. До речі, Голодомор забрав більше українського населення, ніж будь-які війни та інші репресії.

Був я і президентом української ланки Всесвітньої ліги демократії. В середині 1990-х вона було активною, вже зараз вона послабилася.

Також я був депутатом Верховної Ради чотирьох скликань. Лише у 2007 році, коли ми розігнали Раду, написавши заяви про складення з себе повноважень, що примусило президента розігнати Раду і призначити нові вибори, – я вже не пішов до Верховної Ради, бо вважаю, що вже час відійти від депутатської, державної роботи, нехай іде хтось молодший.

Але я не можу сказати, що це дуже мене розвантажило, бо я і нині багато часу витрачаю на партійну роботу і думаю поки що про те, як ще щось написати. І у вільний час займаюся літературною творчістю.


Якими Були досягнення у Вашій сфері діяльності?

У нашого населення з’явилося більш тверезе уявлення, що таке демократія і свобода.

Ми, живучи у Радянському Союзі, були під повною цензурою і тотальним контролем. За нашими думками і словами слідкували. І ми знали, що ми заковані у ту цензуру. Націю ніби «розтроїло» – одні думали, другі говорили, а треті робили.

Так от, там ми думали, що у нас немає свободи. А от на Заході вона є – можеш робити, що хочеш, писати – що хочеш, їхати, куди хочеш і ти маєш повний комплект демократичних прав і свобод. Це у нас було таке уявлення, коли ми ці всі свободи проголосили, декларації переписали. Нині ми маємо політичні свободи, і можемо виїхати за кордон.

Але разом із тим до нас прийшло розуміння, що свобода – вона обмежена умовами самого суспільства. Вона не буває необмеженою. Свобода – це не просто проголошення, а дуже важливо, як і хто ту свободу може використати, як нею можна скористатися.

І ми побачили, що рівень наповнення і поняття свободи дуже пов’язані між собою і залежать від різних інтересів різних верств суспільства. Що свобода – це не є абстракція, вона є конкретна і це визначається співвідношенням різних сил у суспільстві. Зокрема, – це громадянське суспільство, це різні спілки, асоціації, федерації і конфедерації, – вони живуть вільно, поки не порушують закон.

І от ми побачили, що в галузі преси, наприклад. ти маєш право написати, що хочеш, але редакція не надрукує статтю, бо вона хоче інакшу, а не таку статтю. І в галузі електронних засобів інформації – нібито кожен має право говорити, що хоче, але в Україні є чотири медіа холдинги. Є власники цих медіа холдингів, і вони проводять свою політику. Вмикаючи телевізор, я бачу, що там убили, там розбився потяг, там когось утопили, там хтось повісився – і всі новини наповнені одним: якимись нещастями, і це повторюється з дня на день. Для чого? Це не випадково, це робиться, щоб створити у людей враження, що всі ці теракти – норма, і навіяти молодшому поколінню поняття про таке «нормальне» життя, а фактично – це ж ненормальність.

Я душею протестую проти усього цього, бо це морально спотворює людину і опускає її до тваринного рівня, але ні я, ні ви – ніхто не може цього зупинити, бо це залежить від власників чотирьох медіа холдингів.

Отак змінилася свобода…

Тобто, свобода ще залежить від того, хто є власником ЗМІ і, з другого боку, від держави. Чому держава це дозволяє? А вона це дозволяє, бо у нас в Україні відбулося де-факто явище найбільшої несправедливості. У нас зрослася влада із бізнесом, а бізнес – із владою, а в таке суспільство несправедливе в основі своїй, бо бізнес керує владою. В усіх нормальних країнах є закон, який забороняє таке об’єднання – сплав влади із бізнесом. У нас закон теж обмежує це, але закон то одне, а практика – зовсім інше.


Яким Ви бачите майбутнє нашої країни років через 20, наприклад?

Я бачу майбутнє країни через 20 років, як справедливої України, де буде відроджена українська мова, культура, народ повернеться до нормальних моральних правил, бо суспільство, яке ставить основною метою насолоду і немає ідеї, – воно занепадає. Нація має знайти велику ідею, і така ідея для української нації є – це розвиток культури, традиції, духовний ріст людей.

Я впевнений, що українська мова пошириться, і стане нормальним способом спілкування, а потім і головним елементом культури. Ми в цьому плані вирівнюємося з іншими державами, коли в Україні мова буде українська і все. Знати можна хоч сто мов, але нація на основі спілкування і розвитку культури і взаємин буде базуватися на основі рідної мови.

А що стосується добробуту, то, без сумніву, він буде підвищуватися, тому що Господь Бог наділив нас таким добрим куском земної поверхні, який гарантує нам велике, майбутнє, заможне життя.

Несправедливість, яка є, що невелика групка людей примножує своє багатство у два-три рази, в той час коли люди ледве животіють – це крайня несправедливість. І її народ виправить революцією. Через революцію, через років 12–20 відімруть носії комуністичної ідеології, виросте нове покоління політиків, які не будуть боятися Сибіру, КГБ і чогось такого. Вони будуть свідомими людьми із поняттями високої цінності свободи, і вони по-справжньому почнуть відроджувати Україну.

Але це, безперечно, буде реалізовуватись у гострій політичній боротьбі. Країна може зробити революцію – не обов’язково зброєю, – а он так, як у 2004 році, але, без сумніву, що це відбудеться через гостре зіткнення народу із тими п’явками, які тепер зневажають народ, розкладають його морально, змушують деградувати із середини і експлуатують.

Цей сплав бізнесу із владою буде знищений – я впевнений і замість нього прийде молодше покоління політиків, яке почне відроджувати Україну.


Що можна було б зробити, щоб поліпшити стан справ в Україні саме у Вашій сфері?

Зразу тут багато зробити не можна. Не можна зразу зробити багато, тому що сама свідомість людей – це таке явище, яке міняється поступово. А свідомість політична чи суспільна складається, в результаті, зі знань. А здобути знання – це процес тривалий. Щоб одержати середню освіту треба вчитися 11 років, щоб отримати вищу – ще 5. Тобто, за один рік нічого не зробиш. Отже, знання людина отримує поступово і поступово змінюється її свідомість. І зробити щось велике одразу буде важко, його не можна так зробити.

А влада, яка нині є, вона швидко готує Україну до революції, але це ще не може бути в цьому році, бо для глибинних перетворень замало того, щоб люди просто зненавиділи владу.

Бесіду вела Євгенія Сизонтова

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Новый мировой беспорядок – как мы в нем оказались

Развал системы глобальной безопасности – следствие подъема национализма, этой «темной стороны демократии», что уже привело к конфликтам во многих странах мира; происходящее в Украине является доказательством этого, а возможно, и началом революции. Как выбраться из подобной ситуации в реальной жизни? Научные исследования показывают, что есть только два пути: чистая победа одной из сторон, или «мучительный тупик», в котором обе стороны страдают из-за конфликта, пока не согласятся на международное посредничество.

В Украине Россия тоже вошла в мучительный политический тупик. Да, она показала свою силу духа в отношении санкций – а также готовность терпеть неудобства, чтобы при этом терзать Украину, пытаясь сохранить благодаря этому свое влияние и сепаратистскую автономию на востоке страны. Украина, однако, стремится к чистой победе, окружая сепаратистов и обстреливая их позиции. Чего мы пока не знаем – как далеко Украина готова зайти в своем стремлении к полной победе, и как далеко готова зайти Россия, чтобы этого не допустить? Да, можно надеяться, что международные посредники смогут убедить и Украину, и Россию, что издержки открытого конфликта могут быть столь велики, что лучше пойти на сохранение нынешнего положения, чем продолжать военные действия. Я боюсь, однако, что мы увидим дальнейшее обострение конфликта, усиление экономических санкций и расширение военных действий.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Андрій Мокроусов, «Критика»

Нам своє робить

Мельник Анатолій Іванович, директор Національного художнього музею України

Музей – це золоті ворота кожної держави

Іван Андрусяк, письменник

Хотілося б бачити Україну державою, в якій створено умови для вільного розвитку всього, що розвиває людину, а не затуркує її

Богдан Бенюк, народний артист України

Українські театри не повинні чекати на милостиню від державних структур

Павел Гудимов, куратор и основатель арт-центра Я Галерея, архитектор, украинский гитарист, автор и исполнитель песен, один из «отцов основателей» группы «Океан Эльзы»

Самое ценное – это культурная коммуникация

Юрий Рогоза, сценарист

Украине нужен револьвер, и не только в смысле оружия, но и в виде сильной политики

Влад Троицкий, основатель Центра современного искусства «ДАХ», режиссер, продюсер

В украинских театрах все еще сохраняется постсоветская система

Олег Сидор-Гибелинда, искусствовед

Независимость должна подтверждаться какими-то другими действиями

Гліб Вишеславський, художник, мистецтвознавець

Як міцно ще живе «радянщина» в мешканцях незалежної України...

Олег Пинчук,

В рыночных условиях зарабатывать на хлеб насущный при помощи искусства, очень сложно

Олесь Ільченко, письменник

За 20 років Україна стане на рейки нормального розвитку

Юрий Зиньковский, лауреат Государственных премий СССР и Украины, д.техн. наук, профессор

Возможности для развития радиоэлектроники в Украине есть

Валерий Боровик, председатель правления Альянса «Новая энергия Украины»

Системные энергосберегающие проекты в Украине только в начальной стадии

Василий Шинкаренко, доктор технических наук, профессор, зав. кафедрой электромеханики НТУУ «КПИ»

Все, что у нас еще осталось, это инженерная мысль

Виктор Беликов, Заслуженный изобретатель Украины

Действительного интереса к научно-техническому прогрессу со стороны государства я не вижу

Виталий Рымша, д.т.н., проф/, проф. кафедры электрических машин Одесского национального политехнического университета, рук. научно-технического центра ООО "Электротехника - Новые технологии"

Государство в Украине – слабое звено

Юрий Кузнецов, доктор технических наук, профессор, академик АН высшего образования Украины, Заслуженный изобретатель УССР

Нет слаборазвитых стран, есть слабые руководители

Микола Проданчук, доктор медичних наук, професор, член-корреспондент Національної академії медичних наук України

Державний суверенітет, це той найцінніший спадок, який отримала наша країна

Сергей Згурец, директор информационно-консалтинговой компании Defense Express.

Украине необходимо найти эффективную систему управления

Олександр Губенко, старший науковий співробітник інституту психології ім. Г.С. Костюка Національної академії педагогічних наук, кандидат психологічних наук

За економічною і макроекономічною психологією в Україні – велике майбутнє

Тарас Логгинов, председатель совета молодежной общественной организации «Компас»

Без поддержки молодежи общество ожидает провал во всех его начинаниях

Конашко Галина Борисівна, директор київської міської спеціалізованої молодіжної бібліотеки «Молода гвардія»

За станом бібліотек будуть визначати стан демократії в суспільстві

Всеволод Речицкий, член правления Ассоциации украинских юристов

Следующее 20-летие будет для Украины более продуктивным

Алексей Резников, адвокат, партнер, руководитель судебной практики юридической фирмы Magisters, заслуженный юрист Украины

Мы – европейцы, просто нужно это в себе признать и искоренить постсоветское прошлое

Ірина Погорєлова, журналіст

Реальность не нуждается в штампах и подгонке ее под какие-то стандарты

Владимир Золоторев, журналист

Если удачно сложатся обстоятельства, то у территории под названием Украина – огромное будущее

Тетяна Ївженко, журналіст російської «Независимая газета»

В Україні створюється підґрунтя для великого конфлікту, а через нього – до нового етапу розвитку

Роман Чайка, редактор і ведучий телепрограми «Час. Важливо», автор гурту «Мертвий півень»

Україні потрібна нова медіа-революція

Юрій Макаров,

Повітря в країні не сприяє розвитку ані вільного бізнесу, ані вільної преси, а сприяє лише PR-проектам

Євген Головаха, заступник директора з наукових питань Інституту соціології НАНУ

На жаль, ще не сформувався в Україні той замовник соціологічної інформації, який міг би її використати у формуванні соціальної державної політики

Лариса Гармаш, канд. филос. наук, доцент

Независимость - это начало пути, а не заклинание

Василь Кушерець, доктор філософських наук, професор, голова правління товариства “Знання”

Наше багатство - знання, що нам ніхто не допоможе

Валерий Жулай, кандидат философських. наук

Быть независимым - этого мало, если не стремиться к чему-то большему

Мирослав Маринович, віце-ректор Українського католицького університету

Україну наш народ або занапастить, або, трансформувавши сам себе, її підніме. Я вірю у другий варіант

В’ячеслав Брюховецький, доктор філологічних наук, почесний президент НаУКМА.

Коли всі говорять, що сьогодні гірше, ніж учора, я кажу – сьогодні краще, ніж учора

Сергей Дацюк,

Мой проект «Украина» закрыт

Олег Бахтияров, руководитель Университета эффективного развития, психотехнолог

Потеряны смыслы существования, потеряны возможности социального успеха

Владимир Никитин, доктор культурологии, основатель проекта «Foundation for Future»

То будущее Украины, которое нам пытаются построить, является глубоко архаичным

Лесь Герасимчук, культуролог

Треба зупинити виховання поколінь на псевдокультурному смітті

Анатоль Ткачук, директор Інституту громадянського суспільства

Я переконаний, що в Україні реформ нема. Відбувається лише хаотичний рух

Олександр Чалий, Надзвичайний та Повноважний Посол України

Державний суверенітет України за двадцять років був загалом підсилений

Юрій Кармазин, народний депутат України

Самою пригнобленою нацією в Україні зараз, напередодні 20-ї річниці її незалежності, є українська нація

Лесь Танюк, нар. деп. України І-V скликань, Народний Артист України, проф., голова Національної Спілки Театральних Діячів України, голова Всеукраїнського товариства «Меморіал» ім. Василя Стуса

Україна довго запрягає, але коли вже запряже...

Леонід Макарович Кравчук, перший президент України

Україна неодмінно стане незалежною державою тільки тоді, коли незалежними стануть люди – в політичному, соціальному та, головне, економічному плані

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,055