В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

20 наших лет

В жизни страны 20 лет – это лишь смена одного поколения, но 20 лет для человека – это существенный период, ведь зачастую, наиболее продуктивными в человеческой жизни и являются «какие-то» два-три десятилетия…

Удачные годы в личной жизни человека далеко не всегда совпадают по их восприятию с тем, какими были эти годы в жизни страны. А что говорить, если эти годы приходятся на период рождения и становления нового государства, на смену общественного строя, уход от привычного жизненного уклада, смену ориентиров и ценностей?

Пожелание жить в эпоху перемен для некоторых народов является, чуть ли не проклятием. Но ведь многие из нас помнят, с каким трепетом и теплом вспоминали наши родители и дедушки с бабушками свои полные лишений шестидесятые и даже военные сороковые годы прошлого века. Не значит ли это, что молодость прекрасна сама по себе, как в жизни человека, так и в жизни страны?

Поэтому мы и решили вспомнить прошедшие 20 лет, и понять, как же прожили их люди творческие и активные, умеющие держать удары и праздновать маленькие и большие победы над обстоятельствами и над самими собой. А также ощутить, насколько в реальности успешными оказались украинские судьбы, причем людей разных поколений, разных профессий, с разным видением происходящего, с разными желаниями и устремлениями.

И, быть может, нам удастся через успех разных человеческих судеб увидеть и успех всей страны?!

Свернуть

В жизни страны 20 лет – это лишь смена одного поколения, но 20 лет для человека – это существенный период, ведь зачастую, наиболее продуктивными в человеческой жизни и являются «какие-то» два-три десятилетия…

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

На жаль, ще не сформувався в Україні той замовник соціологічної інформації, який міг би її використати у формуванні соціальної державної політики

29 авг 2011 года
На жаль, ще не сформувався в Україні той замовник соціологічної інформації, який міг би її використати у формуванні соціальної державної політики: На жаль, ще не сформувався в Україні той замовник соціологічної інформації, який міг би її використати у формуванні соціальної державної політики

Євген Головаха, заступник директора з наукових питань Інституту соціології НАНУ

Чого українській соціології вдалося досягти за минулі 20 років? Якими були Ваші особисті досягнення у Вашій галузі і сфері фахових інтересів?

Перше досягнення української соціології – це її інституалізація, яка знайшла прояв у викладанні цієї дисципліни у багатьох вищих навчальних закладах. У підготовці фахівців саме з соціології, бо за радянських часів спеціальності «соціологія» у вищих навчальних закладах не було. Створений Інститут соціології Національної академії наук, створені спеціалізовані факультети та кафедри у провідних університетах країни. Створена дієва Соціологічна асоціація України, яка є членом міжнародної асоціації.

Але навіть це не головне, як мені здається. Головне – це те, що Україна стала учасником багатьох престижних світових проектів і досліджень, розроблених представниками багатьох інших країн. Це по-перше.

Ще у 1990-х роках Україна долучилася до порівняльного дослідження світових цінностей (Центр «Соціальний моніторинг» Ольги Балакірєвої) та міжнародного проекту видатного американського соціолога Мелвіна Кона (Київський міжнародний інститут соціології під керівництвом Володимира Паніотто та Валерія Хмелька). Потім наш інститут, –– я цим безпосередньо займався – підключився до проекту «Європейське соціальне дослідження» 2004-го року і тепер вже бере участь у 4-й хвилі досліджень. Відділ соціальних структур нашого інституту під керівництвом Сергія Макеєва долучився до Міжнародної програми соціальних досліджень (ISSP) – це проект світового рівня.

Тобто, Україна вже є повноправним членом міжнародної соціологічної спільноти, і в цьому сенсі вона витримує конкуренцію з багатьма кранами світу. Але також зрозуміло, що в української соціології є ще дуже багато проблем. Перша проблема – до неї мало прислухаються наші можновладці, тому що вони більше орієнтовні на інформацію з джерел, віддалених від науки, але наближених до самої влади. На жаль, ще не сформувався в Україні той замовник соціологічної інформації, який міг би її використати у формуванні соціальної державної політики. І це багато в чому проблема самих соціологів, які мало присутні в публічному дискурсі, а якщо й присутні, то переважно, як «полстери» – ті, хто вимірює рейтинги різного роду через опитування, беруть участь у політичних виборчих компаніях тощо.

А от власне наукова соціологія ще мало репрезентована у громадському обговоренні, і до неї ще дуже мало прислуховуються там, де приймаються визначальні політичні рішення.

А щодо моїх особистих здобутків... Вважаю, що недаремно я вивчав 20 років українське суспільство. Можливо, найголовнішим досягненням тут є наш Інститут соціології НАН України і його дослідження. Моніторинг соціальних змін, який ще почала Наталя Вікторівна Паніна 1992-го року. А потім з 1994-го вже почались систематичні дослідження за багатьма показниками, за якими можна відслідковувати, як реалізуються декларативні цілі розвитку української держави і суспільства. А декларативні цілі – це, зрозуміло, розвинена демократія, вільна економіка, соціальна й правова держава, добробут громадян. Тобто, за цими показниками можна відслідковувати процес наближення чи віддалення від задекларованих цілей. Цей моніторинг – єдиний випадок, коли соціологічне дослідження стало дійсно елементом громадського обговорення. Про нього з найвищих трибун говорилось, і дійсно ці матеріали використовуються в багатьох загальнодержавних проектах.

І я пишаюсь, що був одним із авторів програми цього проекту, а керівником і натхненником була Наталя Паніна, але після того, як вона пішла від нас у 2006-му, мені випало цим займатися ось уже вподовж п’яти років. А ще я вважаю, що мені все ж удалося залучити Україну до проекту „Європейських соціальних досліджень”, як я вже казав, в якому ми беремо участь уже вчетверте. Цей проект отримав найпрестижнішу у Європі премію Декарта, – це єдиний випадок, коли суспільствознавчий проект отримав таку премію. Є багато наукових і публіцистичних публікацій за результатами цього порівняльного соціологічного дослідження.

Що ж до мого теоретичного доробку… Говорити про власні концепції не зовсім коректно, але сподіваюся, що в роботах, які виходили в Україні та за кордоном, мені вдалося узагальнити теоретичні підходи до розуміння процесів, які здійснюються у нашому соціальному просторі протягом останніх 20 років.

Ну і нарешті, мені дуже приємно, що та концепція, яку ми з моїм колишнім співавтором Олександром Кроніком (нині працює у США) створювали в нашому Інституті філософії ще у 1980-х роках, 2009 року отримала «Золоту Психею» як переможець конкурсу на кращий психологічний проект року в Росії. Отже, навіть та давня робота мала сенс, якщо зараз у Росії вона визнається найкращою.

Думаю, і українським соціологам, і мені особисто немає чого соромитися за ці 20 років роботи, хоча, зрозуміло, завжди хотілося зробити більше.


Яким ви бачите майбутнє української соціології років через 20, наприклад?

По-перше, відійде покоління, яке зараз визначає атмосферу соціологічного життя в країні. Воно прийшло ще з радянських часів з усіма стереотипами радянської наукової школи. Там не все було погано, але дуже багато було ідеологічного тиску, доводилось багато сил витрачати, щоб обійти ідеологічні бар’єри, щоб зробити цікаве і корисне дослідження. Але досвід все ж таки був не досить добрий для розвитку суспільної науки вже на цьому етапі.

По-друге, не було соціологічної освіти, всі ми приходили у соціологію від чогось іншого. Хтось – з психології, хтось – з філософії, хтось – з математики. Тобто, професійної соціологічної освіти не було.

І, по-третє, соціологія все ж розвивалась не як теоретична, а як прикладна дисципліна. Я, наприклад, захищався ще в радянські часи, і моя докторська була з філософських наук, але з прикладної соціології. Це була єдина спеціальність, з якої можна було захищатись. Теоретичної соціології чи методології не було взагалі. Лише марксистські вчення і все. Зараз у нас є це проміжне покоління, 30-40-літніх, вони вже отримали соціологічну освіту.

І ще на ті часи була проблема – у нас не було досвіду спілкування із західними колегами. Зараз цей досвід у багатьох вже є. До того ж, стандарти західної і світової соціології більш жорсткі, ніж стандарти, які були в нас у ті часи. Тому нове покоління буде виростати на більш сприятливому ґрунті, воно буде мати непогану освіту, буде мати достатній досвід спілкування з колегами з усього світу, вони будуть природно сприймати усі міжнародні проекти, до яких ми долучаємось і долучалися всліпу, бо не знали як це робиться. А ми багато сил і часу витрачали на засвоєння стандартів, яким у нас не приділялося уваги. Зараз обличчя української соціології визначає ще перехідне покоління. А через 20 років це буде повністю пристосоване до світових стандартів покоління, і воно буде більш незалежним.

Я також сподіваюся, що через 20 років заробітної платні вчених буде вистачати на нормальне життя. Я дивлюся на приклад наших європейських сусідів з колишнього «соцілістичного табору». У них також була проблема скрутного матеріального положення вчених в середині 90-х. Зараз цієї проблеми практично вже нема. Тому я вважаю, що через 20 років ми досягнемо саме такого рівня, який сьогодні мають Чехія або Польща, де вже вчений не так залежний від проблем фізичного виживання. Тоді, сподіваюсь, будуть працювати нормально університети, які зможуть забезпечувати можливість закордонних відряджень. Зараз же в нашій країні відрядження для вчених – це проблематично. В нашому інституті сьогодні немає фонду для відряджень. Тобто, наші наступники будуть існувати у світовому науковому середовищі не як бідні родичі, а вже як рівноправні партнери.

Є в мене і надія, що прийде нове покоління політиків. Розумієте, ми зараз спілкуємось з політиками, які теж виросли на радянському досвіді. Вони були або партійними, або комсомольськими, або тіньовими функціонерами. І саме тому наукова соціологія у їхні стереотипи повністю не вкладається. Можливо, покоління, яке прийде з сучасною освітою менеджерів через 20 років, буде більше спілкуватися з соціологами. Тобто, соціологія займе більш впливове місце у суспільному житті і прийнятті політичних рішень.


Що можна було б зробити саме зараз, щоб поліпшити стан справ в Україні у вашій сфері?

От що мене дивує. 2001 року був указ президента України Леоніда Кучми про розвиток соціології в Україні. На жаль, тоді на виконання цього наказу дуже мало було зроблено, фактично нічого. А потім взагалі цей наказ був хоч і неофіційно, але практично скасований. Бо навіть таку позицію про викладання соціології, як обов’язкової дисципліни – відмінено. Попередній міністр освіти (це не Табачник, до речі, а його попередник) вирішив, що не треба українським студентам обов’язково знати соціально-політичні науки. Тобто, соціологію і політологію вилучили з переліку обов’язкових до вивчення предметів.

Я вважаю це не доречним, тому що головна вада багатьох людей, які здійснюють державну політику, це недостатність гуманітарної і соціальної освіти. Вони не розуміють правил, за якими здійснюється соціальне життя і керують лише інтуїтивно. Але не у кожного ця інтуїція розвинена, скажу навіть так – у багатьох вона надто не розвинута, і тому вони користуються методом спроб і помилок там, де можна було б використовувати науково обґрунтовані методи вирішення соціальних питань. Такі керівники не потребують соціальної інформації, тому що просто не розуміють складності суспільного життя, і підходять до суспільного життя, як до механізму, де є важелі, на які треба міцніше тиснути, і воно буде керуватися цими механічними важелями.

Саме про складність соціальної взаємодії завжди говорять соціологи і показують обмеження, які є причиною того, чому не спрацьовує той чи інший важіль керування суспільством. Якби люди, які практично будують плітику та економіку, були б більше підготовлені у сфері соціальних наук, я думаю, що там, де здійснюються керівні функції (а це не лише державне управління, а й бізнес, виробництво тощо), вони б могли краще розуміти, як здійснювати ефективний вплив на соціальні групи чи навіть на окремих індивідуумів як на соціальних істот. І завдяки цьому можна було б зняти дуже багато проблем неефективності керівництва в усіх сферах життя.

Нам треба вже зараз створювати (і не лише в соціологіїі, а в будь-якій іншій науці) систему стажування людей – тих, хто отримує освіту, і тих, хто її отримав і працює, – у найкращих світових наукових центрах. Тоді б вони були справжніми фахівцями. Це для країни велика проблема.

Так, іноді завдяки благодійності нам це дозволяють здійснити деякі фонди, але на перспективу це має бути державною програмою, в яку має включатися і підготовка соціологів вищого класу.

Бесіду вела Євгенія Сизонтова

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Вооруженные негосударственные силы: тенденции и вызовы

Когда государство не справляется с охраной общественной безопасности, эту лакуну заполняют негосударственные вооруженные силы – инсургенты, банды, частные охранные фирмы; значение этих формирований в мире неуклонно растет. Наиболее тревожным, пожалуй, является то, что процесс приватизации госструктур безопасности происходит «как бы легитимно», когда группировки, описанные выше, не стремятся свергнуть само государство, и действуют якобы на законных основаниях. В самом деле, несмотря на аполитичный характер некоторых вооруженных групп, они разрушительны для государства, в особенности, когда криминальные элементы получают власть и расширяют сферу влияния посредством подпольной деятельности.

Незаконные, негосударственные вооруженные формирования – как и их законные «братья», они формируют сложную сеть безопасности для решения различных задач, первая из которых – их собственное выживание. Приватизация органов охраны общественного порядка разрушительно сказывается на общественной безопасности, так как ответственность переходит в частные руки. Гарантированная безопасность, в конечном счете, становиться доступной только тем, кто располагает средствами для содержания частной охраны, либо рискует довериться нелегальным группировкам и бандам. Это подрывает и без того низкую репутацию государственного правового режима.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Андрій Мокроусов, «Критика»

Нам своє робить

Мельник Анатолій Іванович, директор Національного художнього музею України

Музей – це золоті ворота кожної держави

Іван Андрусяк, письменник

Хотілося б бачити Україну державою, в якій створено умови для вільного розвитку всього, що розвиває людину, а не затуркує її

Богдан Бенюк, народний артист України

Українські театри не повинні чекати на милостиню від державних структур

Павел Гудимов, куратор и основатель арт-центра Я Галерея, архитектор, украинский гитарист, автор и исполнитель песен, один из «отцов основателей» группы «Океан Эльзы»

Самое ценное – это культурная коммуникация

Юрий Рогоза, сценарист

Украине нужен револьвер, и не только в смысле оружия, но и в виде сильной политики

Влад Троицкий, основатель Центра современного искусства «ДАХ», режиссер, продюсер

В украинских театрах все еще сохраняется постсоветская система

Олег Сидор-Гибелинда, искусствовед

Независимость должна подтверждаться какими-то другими действиями

Гліб Вишеславський, художник, мистецтвознавець

Як міцно ще живе «радянщина» в мешканцях незалежної України...

Олег Пинчук,

В рыночных условиях зарабатывать на хлеб насущный при помощи искусства, очень сложно

Олесь Ільченко, письменник

За 20 років Україна стане на рейки нормального розвитку

Юрий Зиньковский, лауреат Государственных премий СССР и Украины, д.техн. наук, профессор

Возможности для развития радиоэлектроники в Украине есть

Валерий Боровик, председатель правления Альянса «Новая энергия Украины»

Системные энергосберегающие проекты в Украине только в начальной стадии

Василий Шинкаренко, доктор технических наук, профессор, зав. кафедрой электромеханики НТУУ «КПИ»

Все, что у нас еще осталось, это инженерная мысль

Виктор Беликов, Заслуженный изобретатель Украины

Действительного интереса к научно-техническому прогрессу со стороны государства я не вижу

Виталий Рымша, д.т.н., проф/, проф. кафедры электрических машин Одесского национального политехнического университета, рук. научно-технического центра ООО "Электротехника - Новые технологии"

Государство в Украине – слабое звено

Юрий Кузнецов, доктор технических наук, профессор, академик АН высшего образования Украины, Заслуженный изобретатель УССР

Нет слаборазвитых стран, есть слабые руководители

Микола Проданчук, доктор медичних наук, професор, член-корреспондент Національної академії медичних наук України

Державний суверенітет, це той найцінніший спадок, який отримала наша країна

Сергей Згурец, директор информационно-консалтинговой компании Defense Express.

Украине необходимо найти эффективную систему управления

Олександр Губенко, старший науковий співробітник інституту психології ім. Г.С. Костюка Національної академії педагогічних наук, кандидат психологічних наук

За економічною і макроекономічною психологією в Україні – велике майбутнє

Тарас Логгинов, председатель совета молодежной общественной организации «Компас»

Без поддержки молодежи общество ожидает провал во всех его начинаниях

Конашко Галина Борисівна, директор київської міської спеціалізованої молодіжної бібліотеки «Молода гвардія»

За станом бібліотек будуть визначати стан демократії в суспільстві

Всеволод Речицкий, член правления Ассоциации украинских юристов

Следующее 20-летие будет для Украины более продуктивным

Алексей Резников, адвокат, партнер, руководитель судебной практики юридической фирмы Magisters, заслуженный юрист Украины

Мы – европейцы, просто нужно это в себе признать и искоренить постсоветское прошлое

Ірина Погорєлова, журналіст

Реальность не нуждается в штампах и подгонке ее под какие-то стандарты

Владимир Золоторев, журналист

Если удачно сложатся обстоятельства, то у территории под названием Украина – огромное будущее

Тетяна Ївженко, журналіст російської «Независимая газета»

В Україні створюється підґрунтя для великого конфлікту, а через нього – до нового етапу розвитку

Роман Чайка, редактор і ведучий телепрограми «Час. Важливо», автор гурту «Мертвий півень»

Україні потрібна нова медіа-революція

Юрій Макаров,

Повітря в країні не сприяє розвитку ані вільного бізнесу, ані вільної преси, а сприяє лише PR-проектам

Лариса Гармаш, канд. филос. наук, доцент

Независимость - это начало пути, а не заклинание

Василь Кушерець, доктор філософських наук, професор, голова правління товариства “Знання”

Наше багатство - знання, що нам ніхто не допоможе

Валерий Жулай, кандидат философських. наук

Быть независимым - этого мало, если не стремиться к чему-то большему

Мирослав Маринович, віце-ректор Українського католицького університету

Україну наш народ або занапастить, або, трансформувавши сам себе, її підніме. Я вірю у другий варіант

В’ячеслав Брюховецький, доктор філологічних наук, почесний президент НаУКМА.

Коли всі говорять, що сьогодні гірше, ніж учора, я кажу – сьогодні краще, ніж учора

Сергей Дацюк,

Мой проект «Украина» закрыт

Олег Бахтияров, руководитель Университета эффективного развития, психотехнолог

Потеряны смыслы существования, потеряны возможности социального успеха

Владимир Никитин, доктор культурологии, основатель проекта «Foundation for Future»

То будущее Украины, которое нам пытаются построить, является глубоко архаичным

Лесь Герасимчук, культуролог

Треба зупинити виховання поколінь на псевдокультурному смітті

Анатоль Ткачук, директор Інституту громадянського суспільства

Я переконаний, що в Україні реформ нема. Відбувається лише хаотичний рух

Олександр Чалий, Надзвичайний та Повноважний Посол України

Державний суверенітет України за двадцять років був загалом підсилений

Левко Лук’яненко, український політик та громадський діяч

Відсутність національної свідомості і громадянської активності – сильне гальмо для розвитку нації

Юрій Кармазин, народний депутат України

Самою пригнобленою нацією в Україні зараз, напередодні 20-ї річниці її незалежності, є українська нація

Лесь Танюк, нар. деп. України І-V скликань, Народний Артист України, проф., голова Національної Спілки Театральних Діячів України, голова Всеукраїнського товариства «Меморіал» ім. Василя Стуса

Україна довго запрягає, але коли вже запряже...

Леонід Макарович Кравчук, перший президент України

Україна неодмінно стане незалежною державою тільки тоді, коли незалежними стануть люди – в політичному, соціальному та, головне, економічному плані

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,044