В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

20 наших лет

В жизни страны 20 лет – это лишь смена одного поколения, но 20 лет для человека – это существенный период, ведь зачастую, наиболее продуктивными в человеческой жизни и являются «какие-то» два-три десятилетия…

Удачные годы в личной жизни человека далеко не всегда совпадают по их восприятию с тем, какими были эти годы в жизни страны. А что говорить, если эти годы приходятся на период рождения и становления нового государства, на смену общественного строя, уход от привычного жизненного уклада, смену ориентиров и ценностей?

Пожелание жить в эпоху перемен для некоторых народов является, чуть ли не проклятием. Но ведь многие из нас помнят, с каким трепетом и теплом вспоминали наши родители и дедушки с бабушками свои полные лишений шестидесятые и даже военные сороковые годы прошлого века. Не значит ли это, что молодость прекрасна сама по себе, как в жизни человека, так и в жизни страны?

Поэтому мы и решили вспомнить прошедшие 20 лет, и понять, как же прожили их люди творческие и активные, умеющие держать удары и праздновать маленькие и большие победы над обстоятельствами и над самими собой. А также ощутить, насколько в реальности успешными оказались украинские судьбы, причем людей разных поколений, разных профессий, с разным видением происходящего, с разными желаниями и устремлениями.

И, быть может, нам удастся через успех разных человеческих судеб увидеть и успех всей страны?!

Свернуть

В жизни страны 20 лет – это лишь смена одного поколения, но 20 лет для человека – это существенный период, ведь зачастую, наиболее продуктивными в человеческой жизни и являются «какие-то» два-три десятилетия…

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Повітря в країні не сприяє розвитку ані вільного бізнесу, ані вільної преси, а сприяє лише PR-проектам

30 авг 2011 года
Повітря в країні не сприяє розвитку ані вільного бізнесу, ані вільної преси, а сприяє лише PR-проектам: Повітря в країні не сприяє розвитку ані вільного бізнесу, ані вільної преси, а сприяє лише PR-проектам

Юрій Макаров,

Україна святкує 20 років своєї незалежності. Для когось ці роки були важкими, інші вважають, що це був дуже продуктивний час. Що особисто вам вдалося досягти за минулі 20 років? І якими були досягнення в вашій галузі і сфері?

Для оцінки історичної епохи (а минулі двадцять років у нашій країні – це саме історична епоха, хоча, можливо, вона ще не закінчилася) не завжди годяться історії індивідуальних досягнень. Відбутися можна навіть в глухий застій, а інколи саме застій є передумовою для реалізації. Розгляньте уважніше приклад Василя Стуса, Сергія Параджанова, Ліни Костенко: хай як сумнівно це звучить, але саме безчасся стало передумовою їхнього творчого сплеску. Інша річ, що це не для журналістів.

Гадаю, мені врешті-решт удалося стати журналістом, який не боїться не лише влади (в цьому сенсі влада в Україні поки що «вегетаріанська», вона на представників нашого цеху просто не зважає, якщо суто випадково не потрапиш під каток), а й кривого ока когось, хто не поділяє мої погляди. Раніше я більше залежав від чужої оцінки, тепер я сам собі найсуворіший суддя. Що ще вдалося? Пройти разом із галузями (в даному разі двома галузями, які слід розрізняти: пресою та телебаченням) шлях від чудесної аматорської гри в можливості до чіткого уявлення про вимоги професії – я це поняття вживаю в технічному, а не в етичному плані. Спостерігати й навіть брати участь у відносному розквіті й відразу глибокому занепаді однієї з них, а саме – телебачення, про це далі. Вдалося уникнути численних спокус, які зазвичай приносять статки й зовнішній комфорт, але раз і назавжди позбавляють комфорту внутрішнього.

Що ж стосується тих сфер, у яких я поки що працюю, їхнє майбутнє залежить від багатьох чинників – не лише об’єктивних, а й не меншою мірою суб’єктивних. Про об’єктивні: важко робити відносно змістовне телебачення, коли на ринку стільки гравців, що прийшли сюди з міркувань, далеких від фахових. Адже нині власники телеканалів тримають їх передусім не як бізнес, а як інструмент політичної вагомості, але при цьому вимагають від них прибутковості. Тому весь український телевізор перетворився на безперервний таблоїд, хоча світова практика доводить, що це лише один з можливих напрямків розвитку цього виду комунікацій. Так само навряд чи можлива реальна конкуренція в умовах, коли регуляторні органи підіграють одним гравцям і «з особливим цинізмом»не дають підняти голову іншим, що ми не так давно спостерігали.

А тепер про суб’єктивні фактори. В Україні мінімальний попит на продукт, який за своєю складністю хоч трохи піднімається над рівнем плінтусу. Це не означає, що всі мають вимкнути «Україна має талант» і кинутися слухати п’яту симфонію Малера, але навіть мінімальне зусилля вони робити не хочуть і не будуть. Гадаю, від нинішньої генерації споживачів вимагати більшого неможливо, вони й без того пережили гігантську еволюцію. Я сподіваюся на наступне покоління людей, які виросли в умовах свободи й невизначеності не тому, що всі звикли апелювати до наступного покоління, а тому, що в нього може бути достатня мотивація для самореалізації й, відповідно, для самовдосконалення. Звісно, йдеться не про всіх і навіть не про більшість, але про статистично значущу частку людей, яким потрібне паливо для мізків. Цей шлях проходили чимало країн, і в мене немає підстав думати, що Україна на їхньому тлі є якимось бастардом.

Коротше, і телебачення, і преса в Україні відбулися не як набір окремих яскравих проектів, а як цілісне явище. А ось цим, до речі, може похвалитися геть не кожна країна. Щоби довго не шукати прикладів, згадаю Італію, де, попри гроші й культуру (в тому числі й розвинену кінокультуру), телебачення в цілому жалюгідне. Не хочу сказати, що ми їх обійшли, до цього далеко, але, враховуючи стартові можливості, розрив у якості міг бути й більшим.

Тобто коли (або якщо) виникне замовлення на якісніший продукт (чи то з боку аудиторії, чи то з боку власників), він може з’явитися відносно швидко, кадри й навички для цього вже є. Власне, за це красно дякую минулому двадцятиріччю.


Яким ви бачите майбутнє нашої країни років через 20, наприклад?

Знаєте, знайомство з попередніми спробами зазирнути в майбутнє переконують, що це аб-со-лют-но марна справа. Подивіться фантастичні романи кінця XIX сторіччя: Жюль Верн або нині менш відомий Альбер Робіда справді передбачили якісь технічні винаходи, як-от телебачення. Але вони навіть не наблизилися до таких речей, як інформаційний світ, стосунки між статями, політтехнології, дрібносерійне виробництво, дизайн, маркетинг, зелена свідомість тощо. Я вже не кажу про радянських фантастів кінця 50-60-х років, які цілком щиро й подекуди талановито пророкували настання в найближчому майбутньому справедливого суспільства. Зараз читати це сумно й трохи незручно.

Я напевне знаю, що одного-єдиного ймовірного сценарію не існує, надто все залежить від випадковості, в тому числі, від випадкових постатей тих лідерів у політиці, бізнесі, масовій культурі, освіті, які свідомо чи мимоволі визначають той чи інший крутий поворот у житті країни.

Тож я краще пофантазую, якою б я хотів бачити майбутню Україну. Передусім внутрішньо вільнішою. Здатною продукувати власні сенси, в тому числі й сенс життя. Безумовно більш освіченою, без цього нікуди не зрушиш. Більш визначеною в своїй ідентичності. Досить розумною, щоби отримувати зиск від свого виняткового геополітичного й культурного положення. Ну й, стовідсотково, чеснішою. Маю на увазі банальну, побутову чесність як культурну норму, як передумову особистої душевної рівноваги, як щось природне й приємне. І, навпаки, сприйняття зумисної брехні як щось незручне в усіх сенсах. Практика переконує, що цивілізації, які такими простими речами себе не переобтяжують, в історичному плані приречені. Ну а решту вже залишімо творчості безпосередньо тих, хто визначатиме обличчя країни в 2031-му.

Звісно, хотілося б, щоби на вулиці було чистіше, щоби було менше розрухи. Щоби бізнес можна було зареєструвати за годину. Щоби можна було вільно пересуватися світом. Щоби менти студента не забивали до смерті. Щоби нормальні люди представника влади не боялися, а наркодилери – боялися. Ну, щось приблизно таке.


Що можна було б зробити, щоб поліпшити стан справ в Україні саме у вашій сфері?

О, на цю тему я можу говорити годинами. Частково я вже почав, відповідаючи на перше запитання. Тож якщо йдеться про телебачення, з яким у мене зараз поки що... сказати б, опосередковані стосунки, то перш за все слід безжально, безкомпромісно розігнати Національну раду з питань телебачення й радіомовлення, вона за своєю початковою концепцією була не дуже вдалим проектом, але останнім часом, окрім корупційної складової, вона перетворилася просто на політичну обслугу однієї конкретно взятої сили, до того ж іще естетично небездоганної.

Друге – це захист ринку. Мене в певних колах вважають русофобом, попри моє прізвище й походження – так легше. Насправді ж я нічого не маю проти імпорту в Україну тієї частини російської культури (передусім сучасної), яка несе щось розумне, творче, несподіване – така культура є, просто до нас вона або не доходить, або не промотується. А промотується щось зовсім протилежне. Варто ввімкнути будь-який з центральних каналів – і натрапиш на підступного ісламського терориста, якому протистоїть звитяжний російський чекіст. Блін, це їхня війна, їхні контексти, їхній головний біль, навіщо ж мені мізки засмічувати?! Або цей непідробний гумор... Знову-таки, це їхній смак, хай сміються на здоров’я, але мені здається, що якщо весь час сміятися з «тупих піндосів» (це, якщо раптом хтось не знає – американці), а також недолугих азійських ґастарбайтерів, то це спричиняє невиправні руйнування в голові. Про цей, з дозволу сказати, довгоногий «гламур», який пре з екрану кожного вихідного дня, на кожне свято, я вже мовчу. Нам свого вистачає, навіть туди постачаємо.

Ви можете запитати, а як же ж свобода обміну думками, культурні взаємодії, відкритий світ, конкуренція ідей? А немає ніякої конкуренції, бо в рамках однієї сусідньої країни нафтодолари мають таку властивість, що за законом сполучених посудин переливаються в тому числі й у телебачення, яке перебуває під тотальним адміністративним контролем, до того ж довіреним вельми талановитим людям. Із цим конкурувати просто неможливо, тому треба бодай трохи фільтрувати.

А от на Московському фестивалі щойно показали документальний фільм про Марка Донського «Король і блазень», а це, до речі, той Марк Донськой, який зняв не лише «Райдугу» з Наталією Ужвій, а й «Дорогою ціною» за Коцюбинським – і це той режисер, якого визнавали класиком і Джузеппе де Сантіс, і Мілош Форман, і Сатьяджит Рей... І я напевне знаю, що жоден канал в Україні цього не купить, хіба що TBi. Треба спеціально шукати в мережі. Але людина з пультом після важкого дня... Ну, скажімо так, не кожен вирушить в мережу, більшість задовільниться тим, що йому пропонує «ящик».

Ну, а третє, що потрібно, вже перебуває трохи поза рамками власне проблеми – треба трохи розхитати вертикаль влади, яка проросла в нас буквально на очах і яка кожним своїм подихом отруює середовище, в тому числі – а, може, й у першу чергу – медіа-середовище. Повітря в країні не сприяє розвитку ані вільного бізнесу, ані вільної преси, а сприяє лише PR-проектам.

Бо свобода свободою, а журналісту хтось має видавати платню, на одних блогах четверта влада проіснувати не в змозі. І бажано, щоби ця платня була якомога чистішою. І камера професійна коштує не одну тисячу, а їх для однієї студії потрібно декілька, тож на одному ентузіазмі й громадянському обов’язку галузь не проіснує. Тому треба покращувати клімат – у всіх сенсах.

Бесіду вела Євгенія Сизонтова

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Новый мировой беспорядок – как мы в нем оказались

Развал системы глобальной безопасности – следствие подъема национализма, этой «темной стороны демократии», что уже привело к конфликтам во многих странах мира; происходящее в Украине является доказательством этого, а возможно, и началом революции. Как выбраться из подобной ситуации в реальной жизни? Научные исследования показывают, что есть только два пути: чистая победа одной из сторон, или «мучительный тупик», в котором обе стороны страдают из-за конфликта, пока не согласятся на международное посредничество.

В Украине Россия тоже вошла в мучительный политический тупик. Да, она показала свою силу духа в отношении санкций – а также готовность терпеть неудобства, чтобы при этом терзать Украину, пытаясь сохранить благодаря этому свое влияние и сепаратистскую автономию на востоке страны. Украина, однако, стремится к чистой победе, окружая сепаратистов и обстреливая их позиции. Чего мы пока не знаем – как далеко Украина готова зайти в своем стремлении к полной победе, и как далеко готова зайти Россия, чтобы этого не допустить? Да, можно надеяться, что международные посредники смогут убедить и Украину, и Россию, что издержки открытого конфликта могут быть столь велики, что лучше пойти на сохранение нынешнего положения, чем продолжать военные действия. Я боюсь, однако, что мы увидим дальнейшее обострение конфликта, усиление экономических санкций и расширение военных действий.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Андрій Мокроусов, «Критика»

Нам своє робить

Мельник Анатолій Іванович, директор Національного художнього музею України

Музей – це золоті ворота кожної держави

Іван Андрусяк, письменник

Хотілося б бачити Україну державою, в якій створено умови для вільного розвитку всього, що розвиває людину, а не затуркує її

Богдан Бенюк, народний артист України

Українські театри не повинні чекати на милостиню від державних структур

Павел Гудимов, куратор и основатель арт-центра Я Галерея, архитектор, украинский гитарист, автор и исполнитель песен, один из «отцов основателей» группы «Океан Эльзы»

Самое ценное – это культурная коммуникация

Юрий Рогоза, сценарист

Украине нужен револьвер, и не только в смысле оружия, но и в виде сильной политики

Влад Троицкий, основатель Центра современного искусства «ДАХ», режиссер, продюсер

В украинских театрах все еще сохраняется постсоветская система

Олег Сидор-Гибелинда, искусствовед

Независимость должна подтверждаться какими-то другими действиями

Гліб Вишеславський, художник, мистецтвознавець

Як міцно ще живе «радянщина» в мешканцях незалежної України...

Олег Пинчук,

В рыночных условиях зарабатывать на хлеб насущный при помощи искусства, очень сложно

Олесь Ільченко, письменник

За 20 років Україна стане на рейки нормального розвитку

Юрий Зиньковский, лауреат Государственных премий СССР и Украины, д.техн. наук, профессор

Возможности для развития радиоэлектроники в Украине есть

Валерий Боровик, председатель правления Альянса «Новая энергия Украины»

Системные энергосберегающие проекты в Украине только в начальной стадии

Василий Шинкаренко, доктор технических наук, профессор, зав. кафедрой электромеханики НТУУ «КПИ»

Все, что у нас еще осталось, это инженерная мысль

Виктор Беликов, Заслуженный изобретатель Украины

Действительного интереса к научно-техническому прогрессу со стороны государства я не вижу

Виталий Рымша, д.т.н., проф/, проф. кафедры электрических машин Одесского национального политехнического университета, рук. научно-технического центра ООО "Электротехника - Новые технологии"

Государство в Украине – слабое звено

Юрий Кузнецов, доктор технических наук, профессор, академик АН высшего образования Украины, Заслуженный изобретатель УССР

Нет слаборазвитых стран, есть слабые руководители

Микола Проданчук, доктор медичних наук, професор, член-корреспондент Національної академії медичних наук України

Державний суверенітет, це той найцінніший спадок, який отримала наша країна

Сергей Згурец, директор информационно-консалтинговой компании Defense Express.

Украине необходимо найти эффективную систему управления

Олександр Губенко, старший науковий співробітник інституту психології ім. Г.С. Костюка Національної академії педагогічних наук, кандидат психологічних наук

За економічною і макроекономічною психологією в Україні – велике майбутнє

Тарас Логгинов, председатель совета молодежной общественной организации «Компас»

Без поддержки молодежи общество ожидает провал во всех его начинаниях

Конашко Галина Борисівна, директор київської міської спеціалізованої молодіжної бібліотеки «Молода гвардія»

За станом бібліотек будуть визначати стан демократії в суспільстві

Всеволод Речицкий, член правления Ассоциации украинских юристов

Следующее 20-летие будет для Украины более продуктивным

Алексей Резников, адвокат, партнер, руководитель судебной практики юридической фирмы Magisters, заслуженный юрист Украины

Мы – европейцы, просто нужно это в себе признать и искоренить постсоветское прошлое

Ірина Погорєлова, журналіст

Реальность не нуждается в штампах и подгонке ее под какие-то стандарты

Владимир Золоторев, журналист

Если удачно сложатся обстоятельства, то у территории под названием Украина – огромное будущее

Тетяна Ївженко, журналіст російської «Независимая газета»

В Україні створюється підґрунтя для великого конфлікту, а через нього – до нового етапу розвитку

Роман Чайка, редактор і ведучий телепрограми «Час. Важливо», автор гурту «Мертвий півень»

Україні потрібна нова медіа-революція

Євген Головаха, заступник директора з наукових питань Інституту соціології НАНУ

На жаль, ще не сформувався в Україні той замовник соціологічної інформації, який міг би її використати у формуванні соціальної державної політики

Лариса Гармаш, канд. филос. наук, доцент

Независимость - это начало пути, а не заклинание

Василь Кушерець, доктор філософських наук, професор, голова правління товариства “Знання”

Наше багатство - знання, що нам ніхто не допоможе

Валерий Жулай, кандидат философських. наук

Быть независимым - этого мало, если не стремиться к чему-то большему

Мирослав Маринович, віце-ректор Українського католицького університету

Україну наш народ або занапастить, або, трансформувавши сам себе, її підніме. Я вірю у другий варіант

В’ячеслав Брюховецький, доктор філологічних наук, почесний президент НаУКМА.

Коли всі говорять, що сьогодні гірше, ніж учора, я кажу – сьогодні краще, ніж учора

Сергей Дацюк,

Мой проект «Украина» закрыт

Олег Бахтияров, руководитель Университета эффективного развития, психотехнолог

Потеряны смыслы существования, потеряны возможности социального успеха

Владимир Никитин, доктор культурологии, основатель проекта «Foundation for Future»

То будущее Украины, которое нам пытаются построить, является глубоко архаичным

Лесь Герасимчук, культуролог

Треба зупинити виховання поколінь на псевдокультурному смітті

Анатоль Ткачук, директор Інституту громадянського суспільства

Я переконаний, що в Україні реформ нема. Відбувається лише хаотичний рух

Олександр Чалий, Надзвичайний та Повноважний Посол України

Державний суверенітет України за двадцять років був загалом підсилений

Левко Лук’яненко, український політик та громадський діяч

Відсутність національної свідомості і громадянської активності – сильне гальмо для розвитку нації

Юрій Кармазин, народний депутат України

Самою пригнобленою нацією в Україні зараз, напередодні 20-ї річниці її незалежності, є українська нація

Лесь Танюк, нар. деп. України І-V скликань, Народний Артист України, проф., голова Національної Спілки Театральних Діячів України, голова Всеукраїнського товариства «Меморіал» ім. Василя Стуса

Україна довго запрягає, але коли вже запряже...

Леонід Макарович Кравчук, перший президент України

Україна неодмінно стане незалежною державою тільки тоді, коли незалежними стануть люди – в політичному, соціальному та, головне, економічному плані

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,064