В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

20 наших лет

В жизни страны 20 лет – это лишь смена одного поколения, но 20 лет для человека – это существенный период, ведь зачастую, наиболее продуктивными в человеческой жизни и являются «какие-то» два-три десятилетия…

Удачные годы в личной жизни человека далеко не всегда совпадают по их восприятию с тем, какими были эти годы в жизни страны. А что говорить, если эти годы приходятся на период рождения и становления нового государства, на смену общественного строя, уход от привычного жизненного уклада, смену ориентиров и ценностей?

Пожелание жить в эпоху перемен для некоторых народов является, чуть ли не проклятием. Но ведь многие из нас помнят, с каким трепетом и теплом вспоминали наши родители и дедушки с бабушками свои полные лишений шестидесятые и даже военные сороковые годы прошлого века. Не значит ли это, что молодость прекрасна сама по себе, как в жизни человека, так и в жизни страны?

Поэтому мы и решили вспомнить прошедшие 20 лет, и понять, как же прожили их люди творческие и активные, умеющие держать удары и праздновать маленькие и большие победы над обстоятельствами и над самими собой. А также ощутить, насколько в реальности успешными оказались украинские судьбы, причем людей разных поколений, разных профессий, с разным видением происходящего, с разными желаниями и устремлениями.

И, быть может, нам удастся через успех разных человеческих судеб увидеть и успех всей страны?!

Свернуть

В жизни страны 20 лет – это лишь смена одного поколения, но 20 лет для человека – это существенный период, ведь зачастую, наиболее продуктивными в человеческой жизни и являются «какие-то» два-три десятилетия…

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Державний суверенітет, це той найцінніший спадок, який отримала наша країна

7 сен 2011 года
Державний суверенітет, це той найцінніший спадок, який отримала наша країна: Державний суверенітет, це той найцінніший спадок, який отримала наша країна

Микола Проданчук, доктор медичних наук, професор, член-корреспондент Національної академії медичних наук України

Незабаром наша країна відсвяткує 20-річчя незалежності. Більшість медиків не люблять політичні питання, але ви певний час займали політичну посаду, тобто посаду першого заступника міністра. І хоча на «негатив» зараз кращий попит, я хочу спитати вас про те, що позитивного було досягнуто за ці 20 років?

Я думаю, що більшість наших співгромадян усвідомили і переконалися, що суверенітет України є життєво необхідним для них. На мій погляд, якщо спочатку це сприймалося трохи романтично, а потім ми переживали складнощі, зараз ми можемо зрозуміти цінність здобуття суверенітету. Покоління, яке прийде після нас, зробить це більш усвідомлено, збагне, що таке суверенітет держави. І це той позитив, який мені особисто, як представнику мого покоління, хотілося б залишити нашим нащадкам: усвідомлення необхідності суверенності держави.

Незалежності як такої, ми розуміємо, напевно, не має ніхто в цьому глобалізованому світі, не тільки в економічному, але й в культурному плані. Ми всі взаємозалежні. Тому «незалежність» це не дуже точний вислів, і краще казати про здобуття суверенітету. І тут, на мій погляд, крім позитиву є деякі сумні нотки. Хотілося б, щоб суверенітет, починаючи від звичайних громадян і до вищих ешелонів влади сприймався як відповідальність. Причому як відповідальність нормальна, а не тільки як покарання за порушення законів. Відповідальність за те, що відбувається в країні, і за те, що ми успадкували. Ми не маємо права розтринькати те, що нам дісталося.

Звичайно, нам легко дістався цей суверенітет, без крові і без бою. Але він і є той найцінніший спадок, який отримала наша країна, наша нація. Якщо через стільки століть поневірянь і боротьби ми його отримали, значить, він вистражданий, і його треба берегти. Спілкуючись із молоддю, я зараз налаштований оптимістично, що нам його вдасться зберегти.

Окрім суверенітету, у нас є ще й величезний культурний, духовний спадок. І ось тут ми маємо проблему – не знаємо, як ним розпорядитися. Поволі ми його втрачаємо, хоча залишається ще достатньо носіїв духовності і культури. Хотілося, щоб наступне покоління змогло його прийняти і відновити.

Оскільки ви головний спеціаліст в нашій країні по токсинам, хочу вас спитати: що більш небезпечно для здоров’я – вода із крана, їжа із супермаркету, чи українська політика?

Про політику можна говорити всіляко, спочатку треба визначити, що це значить. Фактично політика це відправляння влади. Народ передає владу своїм представникам, щоб вони можуть зробили те, що окремо кожний громадянин зробити не може. Те, що стосується здоров’я, це дуже важлива і показова річ – тільки через механізми державної влади, держави, можна захистити громадян від тих небезпек, від яких захиститися індивідуально неможливо. Тому створюючи державу, особливо демократичну, цій державі ставляться завдання: гарантування безпеки життя і здоров’я громадян.

Найбільш зрозуміле і першочергове завдання – це захист від епідемій. Окремо кожен себе захистити від епідемії не може. Тільки держава може створити так зване епідемічне благополуччя, коли ми не будемо боятися, що вийшовши на вулицю ми, або наші діти не підчепимо небезпечну інфекцію. Ціла низка небезпечних хвороб зараз просто не існує, оскільки вони винищені саме через державні механізми. Це дозволяє надати конституційні гарантії щодо безпеки життя і здоров’я громадян.

Інший аспект – харчова безпека. Це питання особливо актуальне, оскільки зараз йде великотоварне виробництво. Це не той випадок, коли хтось має невеличку пекарню чи молочарню і продає продукцію своїм сусідам, з якими безпосередньо пов'язаний родинними зв’язками чи традицією, коли він виробляє цю продукцію з покоління у покоління, і його репутація гарантує те, що це можна вживати безпечно. При великотоварному виробництві цього немає, відповідальність продавця перед покупцем, так би мовити «віч-на-віч», нівелюється. І тут повинна зробити свою справу держава, гарантувати безпеку харчового продукту. Роль держави виключна. Якщо сьогодні, при всіх негараздах, ми маємо благополуччя у сфері харчової безпеки, навіть у порівнянні з розвиненими країнами, то в цьому заслуга держави. Чому? Тому, що ми маємо досвід попередніх років, особливо моє покоління, що жило при радянській системі, коли рівень харчової безпеки був значно вищий, ніж в той час на Заході.

Наведу вам приклад, який чомусь не завжди наводять. Чому в Радянському Союзі було так мало сортів ковбаси? Чому було так мало сортів молочних продуктів? Чому було так мало сортів хліба?...

Щодо ковбаси – питання інтригуюче!

Та не тому, що наші люди не могли придумати і виробити різноманіття продуктів та сортів. А тому, що для того, щоб розробити та запустити у великотоварне виробництво якийсь новий харчовий продукт, треба було перед тим дослідити всі можливі ризики, які він ніс сам по собі, всі можливі ризики у технології виробництва, ризики сировини, і так далі, починаючи від поля і до столу споживача. Тільки тоді виходив державний стандарт і державні санітарні норми на виробництво такого харчового продукту. Не дай бог, щоб хтось порушив один із пунктів такого стандарту! Для того, щоб розробити ці стандарти, використовувалися величезні наукові ресурси. Якщо вироблялася ковбаса, і термін її реалізації спливав, то все, її не можна було більше продавати. Те ж саме і сметана, і інші продукти, вони після цього підлягали переробці або утилізації. Тому й не могло бути такого різноманіття харчових товарів, як зараз.

Той асортимент товарів, що ми маємо зараз, неможливо так уважно проконтролювати. Але в той час, держава мала, по-перше, планову, а не ринкову економіку. По-друге, держава була адміністративно-командною. І по-третє, мілітаризованою. Вона була постійно готова до війни та оборони. Вона не могла дозволити собі ризиків щодо її тилу, тобто ризиків щодо стану здоров’я населення, яке було мобілізаційним ресурсом.

Ми часто забуваємо про це. Тому те, що дозволяє мати стабільну санітарно-епідемічну ситуацію в країні, з точки зору ринкової економіки, може бути недоречно. Всі ті заборони та стандарти були платнею за харчову та санітарно-епідемічну безпеку. Звичайно, наслідки цього для економіки були негативні. Економіці було дуже важко виконати всі ті приписи, особливо у харчовому виробництві, які були щодо безпеки.

Чи не в цьому природа так званого «дефіциту» радянських часів, що врешті-решт і підірвав довіру до влади?

В ті часи часто скаржилися на дефіцити, але чомусь не згадували про те, що магазини в той час брали продуктів завжди менше, ніж могли продати. Чому так робилося? Тому, що то була не ринкова економіка і магазин не був приватним, коли навіть зіпсовані неякісні і небезпечні продукти намагаються якось продати. Тоді неможливо було продати зіпсоване, надто великий був ризик, а якщо продукти доводилось утилізовувати, то покарання діставали продавці. До того ж, тоді майже не використовували консервантів. Коли в Європі використовували кілька тисяч харчових добавок, в тому числі консервантів, в Радянському Союзі - лише кілька десятків. Все, що могло негативно вплинути на здоров’я вважалося за краще просто не мати. Такий підхід був значно безпечнішим, ніж зараз, до того ж була інша мотивація бути відповідальним.

Зараз все інакше. Ринкова економіка потребує інших механізмів забезпечення безпеки продукції і захисту здоров’я та інтересів споживачів. Саме такі механізми десятками і сотнями років створювались в державах з ринковою економікою і демократичним устроєм. Ці механізми там працюють. Один з цих механізмів – захист споживачем своїх прав через суд. А чи багато позовів до суду щодо харчових отруєнь в Україні? На жаль, у нас ще немає цих традицій, тому і механізми такого захисту не працюють, тобто не працюють механізми відповідальності за якість ані торгової марки, ані мережі супермаркетів, ані доброго імені виробника. Замість цього суспільство намагається використати державні механізми. І тут наступає те протиріччя, яке дуже помітно: між державою і бізнесом. Коли держава втручається в економіку, бізнес вимагає це припинити. Але це втручання треба розцінювати не як намагання чиновників здобути якісь корупційні гроші, а як намагання суспільства захистити себе, перебуваючи в ринкових умовах.

Всі процеси, що відбуваються в державі, взаємопов’язані. І якщо ми говоримо про те, що ми чимось незадоволені, наприклад, якістю чи безпечністю харчових продуктів, то це похідна від того, що не відбулося усталення тих механізмів, які суспільство створює через державу. Для цього потрібен певний час. І для цього повинні попрацювати не тільки політики, не тільки влада, але й саме суспільство, яке повинно поставити перед владою саме ці питання. Не якісь там загальні, ефемерні або космічні, а питання налагодження свого повсякденного життя таким чином, щоб конституційні гарантії не просто виконувались, але й щоб були зрозумілими і механізми їх виконання.

Я не хочу сказати, що 20 років тому медицина була повністю безкоштовною, звичайно, інколи треба було «давати», і всі знали, коли. Однак зараз виникла ціла система поборів, і це доволі сумний здобуток незалежності. Як боротися з цим явищем, і з чого треба починати?

Звідки походження цієї проблеми? Почнемо з того, що суспільство повинно дати собі відповідь на те, скільки коштує праця лікаря. Чи хоч наближається офіційна оплата праці лікаря до офіційної оплати праці перукаря? Чим перукар цінніший за лікаря? Я вже не говорю про автомеханіка, який обслуговує не тільки «Жигулі», а й «Мерседеси». Наше тіло набагато складніше влаштовано, ніж будь-яка машина, та й відповідальність вище. От коли буде відповідь на це питання, буде і відповідь на ваше. Як може лікар працювати за півтори тисячі гривень? Чи це нормально?

В Радянському Союзі, була неринкова економіка. Там ресурси виділялися для того, щоб задовольнити потребу у медичному обслуговуванні. І оплата праці лікарів не мала ніякого відношення до вартості самого кадрового ресурсу. Був ліміт, або рознарядка на ліки, на харчі, на енергоносії, на медперсонал. Все розподілялося відповідно до плану.

Тепер, коли держава не має можливості надати ресурси в натуральному вигляді, виділяються кошти бюджету на їх придбання, в тому числі на зарплату медикам, на оплату енергоносіїв, ліків тощо. Але виявилося, що коштів, які потрібні для забезпечення ресурсами системи охорони здоров’я, у нас просто не вистачає. Їх у нас в кращому випадку вистачає на одну четверту частину, і це при тому, що рівень зарплат в медичній галузі забезпечує лише фізичне виживання працівників, і ніяк не відповідає їх кваліфікації і відповідальності. Тому, це й породило те, чим обурюється суспільство.

Це зрозуміло. Але є не тільки фінансовий, але й етичний бік проблеми. Заглянемо у майбутнє. Наскільки етична прибуткова медицина, яка, скоріше за все, за наступні 20 років буде створена? Адже фінансові здобутки, це етичні втрати, які, в свою чергу, теж коштують суспільству чимало, і ця проблема дуже складна навіть у розвинених країнах.

Спочатку, зламавши стару систему, яка все ж таки давала лікарю, у співвідношенні до інших членів суспільства певний статус, ми прийшли до того, що суспільство прийняло та поступово змирилося з тим, що всій медичній сфері держава не може справедливо заплатити і пацієнт повинен доплачувати сам. Весь цей процес йшов у глибокій тіні, тобто там, де не існує права. Коли етичний «буфер» з медиків, які виховувалися ще в ті часи, зникає, люди це дуже відчувають. Я особисто це переживаю з жахом. Такий підхід держави до медицини знищує саму основу медицини – етику. Спеціаліст без совісті, це страшніше, ніж спеціаліст без знань.

Середня тривалість життя – це визнаний у світі узагальнений показник розвитку країни. До того ж, це один із показників привабливості країни для своїх громадян чи мігрантів. Чи не загрожує Україні перенаселення в наступні, скажімо, 20 років від несподівано успішних дій влади?

Я розумію, що ваше питання поставлено з гумором. І на щастя, і на жаль, тривалість життя як і суспільна поведінка людей - це досить інерційний показник. Тому очікувати, що протягом двадцяти років відбудеться перенаселення, звісно, неможливо. Тривалість життя громадян, це дуже інтегральний показник успішності гуманітарної політики в тому, що стосується не тільки освіти, медицини, праці, житла, але й того, що ми трохи сором’язливо, збуваємо згадати – духовного та культурного розвитку.

На мій погляд, і на моє глибоке переконання, наступна цивілізація, якщо вона взагалі відбудеться, і наступний цивілізаційний щабель розвитку всього людства, буде цивілізацією гуманітарною, яка буде базуватися, в першу чергу, на знаннях і вихованні. І якщо не буде цієї компоненти – виховання, ніякі інформаційні, нано-, чи біологічні технології не допоможуть людству вижити. Зараз немає глобальних війн, але всі локальні конфлікти відбуваються внаслідок ворожого ставлення людей один до одного, внаслідок нестачі культури, проблем у вихованні людей.

Зараз світом головують не ідеології, а різні системи цінностей, етичних, естетичних, моральних. І система цих цінностей, що обумовлюють культуру, не може бути застиглою, вона повинна змінюватися у гармонії до змін у світі. Тоді нація має можливість розвитку, а людство – шанс на виживання. А коли система цінностей законсервована, застигла, або зруйнована чи недорозвинена, то це така ж страшна небезпека, як опинитись у морі без уявлення про те, де ви знаходитесь. Система цінностей, це як система координат. Цілі можуть бути різними, але прокласти вірний маршрут до цілі можливо тільки у відповідній системі координат. Раніше у нас була така система координат, але світ змінився, а ми свою систему координат не вдосконалили, а зруйнували. Тож перед нами, як перед нацією стоїть найвідповідальніше завдання – ми повинні відтворити базовану на культурній традиції нашого народу сучасну систему цінностей, яка дозволить нам не тільки вижити, але й гармонійно розвиватись. І ця система цінностей – культура.

Бесіду вів Андрій Маклаков

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Вооруженные негосударственные силы: тенденции и вызовы

Когда государство не справляется с охраной общественной безопасности, эту лакуну заполняют негосударственные вооруженные силы – инсургенты, банды, частные охранные фирмы; значение этих формирований в мире неуклонно растет. Наиболее тревожным, пожалуй, является то, что процесс приватизации госструктур безопасности происходит «как бы легитимно», когда группировки, описанные выше, не стремятся свергнуть само государство, и действуют якобы на законных основаниях. В самом деле, несмотря на аполитичный характер некоторых вооруженных групп, они разрушительны для государства, в особенности, когда криминальные элементы получают власть и расширяют сферу влияния посредством подпольной деятельности.

Незаконные, негосударственные вооруженные формирования – как и их законные «братья», они формируют сложную сеть безопасности для решения различных задач, первая из которых – их собственное выживание. Приватизация органов охраны общественного порядка разрушительно сказывается на общественной безопасности, так как ответственность переходит в частные руки. Гарантированная безопасность, в конечном счете, становиться доступной только тем, кто располагает средствами для содержания частной охраны, либо рискует довериться нелегальным группировкам и бандам. Это подрывает и без того низкую репутацию государственного правового режима.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Андрій Мокроусов, «Критика»

Нам своє робить

Мельник Анатолій Іванович, директор Національного художнього музею України

Музей – це золоті ворота кожної держави

Іван Андрусяк, письменник

Хотілося б бачити Україну державою, в якій створено умови для вільного розвитку всього, що розвиває людину, а не затуркує її

Богдан Бенюк, народний артист України

Українські театри не повинні чекати на милостиню від державних структур

Павел Гудимов, куратор и основатель арт-центра Я Галерея, архитектор, украинский гитарист, автор и исполнитель песен, один из «отцов основателей» группы «Океан Эльзы»

Самое ценное – это культурная коммуникация

Юрий Рогоза, сценарист

Украине нужен револьвер, и не только в смысле оружия, но и в виде сильной политики

Влад Троицкий, основатель Центра современного искусства «ДАХ», режиссер, продюсер

В украинских театрах все еще сохраняется постсоветская система

Олег Сидор-Гибелинда, искусствовед

Независимость должна подтверждаться какими-то другими действиями

Гліб Вишеславський, художник, мистецтвознавець

Як міцно ще живе «радянщина» в мешканцях незалежної України...

Олег Пинчук,

В рыночных условиях зарабатывать на хлеб насущный при помощи искусства, очень сложно

Олесь Ільченко, письменник

За 20 років Україна стане на рейки нормального розвитку

Юрий Зиньковский, лауреат Государственных премий СССР и Украины, д.техн. наук, профессор

Возможности для развития радиоэлектроники в Украине есть

Валерий Боровик, председатель правления Альянса «Новая энергия Украины»

Системные энергосберегающие проекты в Украине только в начальной стадии

Василий Шинкаренко, доктор технических наук, профессор, зав. кафедрой электромеханики НТУУ «КПИ»

Все, что у нас еще осталось, это инженерная мысль

Виктор Беликов, Заслуженный изобретатель Украины

Действительного интереса к научно-техническому прогрессу со стороны государства я не вижу

Виталий Рымша, д.т.н., проф/, проф. кафедры электрических машин Одесского национального политехнического университета, рук. научно-технического центра ООО "Электротехника - Новые технологии"

Государство в Украине – слабое звено

Юрий Кузнецов, доктор технических наук, профессор, академик АН высшего образования Украины, Заслуженный изобретатель УССР

Нет слаборазвитых стран, есть слабые руководители

Сергей Згурец, директор информационно-консалтинговой компании Defense Express.

Украине необходимо найти эффективную систему управления

Олександр Губенко, старший науковий співробітник інституту психології ім. Г.С. Костюка Національної академії педагогічних наук, кандидат психологічних наук

За економічною і макроекономічною психологією в Україні – велике майбутнє

Тарас Логгинов, председатель совета молодежной общественной организации «Компас»

Без поддержки молодежи общество ожидает провал во всех его начинаниях

Конашко Галина Борисівна, директор київської міської спеціалізованої молодіжної бібліотеки «Молода гвардія»

За станом бібліотек будуть визначати стан демократії в суспільстві

Всеволод Речицкий, член правления Ассоциации украинских юристов

Следующее 20-летие будет для Украины более продуктивным

Алексей Резников, адвокат, партнер, руководитель судебной практики юридической фирмы Magisters, заслуженный юрист Украины

Мы – европейцы, просто нужно это в себе признать и искоренить постсоветское прошлое

Ірина Погорєлова, журналіст

Реальность не нуждается в штампах и подгонке ее под какие-то стандарты

Владимир Золоторев, журналист

Если удачно сложатся обстоятельства, то у территории под названием Украина – огромное будущее

Тетяна Ївженко, журналіст російської «Независимая газета»

В Україні створюється підґрунтя для великого конфлікту, а через нього – до нового етапу розвитку

Роман Чайка, редактор і ведучий телепрограми «Час. Важливо», автор гурту «Мертвий півень»

Україні потрібна нова медіа-революція

Юрій Макаров,

Повітря в країні не сприяє розвитку ані вільного бізнесу, ані вільної преси, а сприяє лише PR-проектам

Євген Головаха, заступник директора з наукових питань Інституту соціології НАНУ

На жаль, ще не сформувався в Україні той замовник соціологічної інформації, який міг би її використати у формуванні соціальної державної політики

Лариса Гармаш, канд. филос. наук, доцент

Независимость - это начало пути, а не заклинание

Василь Кушерець, доктор філософських наук, професор, голова правління товариства “Знання”

Наше багатство - знання, що нам ніхто не допоможе

Валерий Жулай, кандидат философських. наук

Быть независимым - этого мало, если не стремиться к чему-то большему

Мирослав Маринович, віце-ректор Українського католицького університету

Україну наш народ або занапастить, або, трансформувавши сам себе, її підніме. Я вірю у другий варіант

В’ячеслав Брюховецький, доктор філологічних наук, почесний президент НаУКМА.

Коли всі говорять, що сьогодні гірше, ніж учора, я кажу – сьогодні краще, ніж учора

Сергей Дацюк,

Мой проект «Украина» закрыт

Олег Бахтияров, руководитель Университета эффективного развития, психотехнолог

Потеряны смыслы существования, потеряны возможности социального успеха

Владимир Никитин, доктор культурологии, основатель проекта «Foundation for Future»

То будущее Украины, которое нам пытаются построить, является глубоко архаичным

Лесь Герасимчук, культуролог

Треба зупинити виховання поколінь на псевдокультурному смітті

Анатоль Ткачук, директор Інституту громадянського суспільства

Я переконаний, що в Україні реформ нема. Відбувається лише хаотичний рух

Олександр Чалий, Надзвичайний та Повноважний Посол України

Державний суверенітет України за двадцять років був загалом підсилений

Левко Лук’яненко, український політик та громадський діяч

Відсутність національної свідомості і громадянської активності – сильне гальмо для розвитку нації

Юрій Кармазин, народний депутат України

Самою пригнобленою нацією в Україні зараз, напередодні 20-ї річниці її незалежності, є українська нація

Лесь Танюк, нар. деп. України І-V скликань, Народний Артист України, проф., голова Національної Спілки Театральних Діячів України, голова Всеукраїнського товариства «Меморіал» ім. Василя Стуса

Україна довго запрягає, але коли вже запряже...

Леонід Макарович Кравчук, перший президент України

Україна неодмінно стане незалежною державою тільки тоді, коли незалежними стануть люди – в політичному, соціальному та, головне, економічному плані

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,053