В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

20 наших лет

В жизни страны 20 лет – это лишь смена одного поколения, но 20 лет для человека – это существенный период, ведь зачастую, наиболее продуктивными в человеческой жизни и являются «какие-то» два-три десятилетия…

Удачные годы в личной жизни человека далеко не всегда совпадают по их восприятию с тем, какими были эти годы в жизни страны. А что говорить, если эти годы приходятся на период рождения и становления нового государства, на смену общественного строя, уход от привычного жизненного уклада, смену ориентиров и ценностей?

Пожелание жить в эпоху перемен для некоторых народов является, чуть ли не проклятием. Но ведь многие из нас помнят, с каким трепетом и теплом вспоминали наши родители и дедушки с бабушками свои полные лишений шестидесятые и даже военные сороковые годы прошлого века. Не значит ли это, что молодость прекрасна сама по себе, как в жизни человека, так и в жизни страны?

Поэтому мы и решили вспомнить прошедшие 20 лет, и понять, как же прожили их люди творческие и активные, умеющие держать удары и праздновать маленькие и большие победы над обстоятельствами и над самими собой. А также ощутить, насколько в реальности успешными оказались украинские судьбы, причем людей разных поколений, разных профессий, с разным видением происходящего, с разными желаниями и устремлениями.

И, быть может, нам удастся через успех разных человеческих судеб увидеть и успех всей страны?!

Свернуть

В жизни страны 20 лет – это лишь смена одного поколения, но 20 лет для человека – это существенный период, ведь зачастую, наиболее продуктивными в человеческой жизни и являются «какие-то» два-три десятилетия…

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Як міцно ще живе «радянщина» в мешканцях незалежної України...

14 сен 2011 года
Як міцно ще живе «радянщина» в мешканцях незалежної України...: Як міцно ще живе «радянщина» в мешканцях незалежної України...

Гліб Вишеславський, художник, мистецтвознавець

Чимало країн в цьому році святкують 20-ту річницю своєї незалежності. Отже, ми завжди знаходимось в певному світовому контексті. Звичайно, для молоді ці 20 років – це лише кругла дата, однак що означає поняття «незалежність» для вас, знавця сучасної української, і не тільки української, культури?

Безумовно, незалежність будь якого народу заслуговує тільки на повагу. Це уможливлює розвиток власного етнокультурного простору, що надає значно більші можливості кожній людині для розквіту творчих сил та позбавлення від нав’язаних ззовні моделей культури.

Та коли я розмірковую над цією темою, згадую образ скульптур Архипенко – всесвітньо відомого українського митця, авангардиста, творчість якого мала великий вплив на світове мистецтво. Він досягав надзвичайної виразності сприйняття своїх творів через від’ємний об’єм. Найбільш гладкі деталі він трансформував у їхню протилежність - тобто у заглиблення. Трагізм форм скульптури асоціативно нагадує перебіг історичних подій жахливого ХХ сторіччя. В чомусь це є образ постійної втрати незалежною Україною власного культурного простору через експансію агресивно-комерційного варіанту іноземної поп-культури - від’ємного об’єму на тілі національної культурної креації.

Між великими надбаннями української культури минулого та створенням майбутнього існує прірва середини ХХ сторіччя та ідеологічно-тоталітарного задзеркалля. Для її подолання й досі бракує історичного мислення, необізнаності що до власних надбань, послабленості волі до сучасної освіти, небажання креації новітнього з урахуванням пройдешнього. В наслідок цього минуле багатьма сприймається муміфіковано, сучасне мавпується з іноземних джерел, а майбутнє віддають на поталу власній егоїстичній безвідповідальності. Міст до майбутнього, до набуття власного постмодерного досвіду не будується. Замість того, більшість митців орієнтована на позичання іноземних моделей культури. Це стосується і мистецького оточення – покупців, замовників, меценатів. Скрізь спостерігається недовіра до свого й безвідповідальна підтримка іноземного.

Що вже казати про широкий загал глядачів, слухачів, читачів? Чимало з них не знає важливих періодів історії та культури власної країни. Наприклад, з масової свідомості протягом другої половини ХХ ст. було штучно вилучено вкрай важливий період культурного досвіду авангардизму та нонконформізму, замінено його ідеологічно-тоталітарною моделлю сприйняття й пристосування до дійсності.

Навіть й досі, 20 років після перебудови, більшість творів української модерної та постмодерної літератури вкрай важко придбати, деякі важливі видання минулого й досі недоступні. Спробуйте знайти, наприклад, примірники часописів «Нова генерація» чи «Літературний ярмарок». Та навіть часопис початку 2000-х рр. «Наш». Їх не існує ні в бібліотеках ні в архівах, ні в Інтернеті. Немає музеїв сучасного образотворчого мистецтва, а період нонконформізму ніде не висвітлюється (як виключення, існують два невеликих приватних музеї в Одесі та Києві). Вкрай важко розшукати хоча б деякі фільми «Поетичного кіна», твори київської школи мультиплікації, вже не кажучи про надбання київської школи хронікально-документального кіна 1980- початку 1990-х рр. Не краще з сучасною симфонічною музикою, записами українського джазу. Бібліотеки майже не поповнюються вітчизняними виданнями, проте вкрай щедро пропонують популярне розважальне чтиво з сусідніх країн.

Тобто судження більшості про власну культуру, крім не багатьох фахівців, звужене матеріалом ХІХ ст., що не дає відповіді на безліч питань сучасності. Майже всі надбання модерного та постмодерного періоду українських художників, музикантів, письменників, що можуть транслювати досвід існування в сучасному світі, важко чи вкрай важко доступні сучасникам.

Ця лакуна заповнюється фрагментами позиченими з інших культурних моделей, епігонськими зразками місцевого виробництва (перш за все це шоу-індустрія). Глядачам, слухачам, читачам пропонується аморфна мозаїка з не відповідних до їхнього життя типів культур, що не підтримана внутрішньою природністю культурних процесів та перетворює їх на споживацьку масу. Шалений комерційний та ідеологічний тиск з боку конкуруючих культурних моделей, здійснюється в медіа просторі, книговидавництві, а ще й дається взнаки в освіті та навіть свідомості багатьох фахівців. На жаль, представники влади, за невеликими виключеннями, вже традиційно не турбуються про збереження культурного простору своєї країни. Перш за все це стосується ЗМІ.

Існує ще формалізована, вибудована у тридцяті роки структура закладів культури та її фінансування, яка вже давно не відповідає потребам сучасності. Всі проекти по її реформуванню, що обговорювалися протягом 1991-1994 рр. не були наближені до реалізації. Можливо, що при існуючому рівні розуміння процесів сучасної культури, що їх демонструють можновладці, це й добре. Дещо краще ситуація виглядає в театрі, проте сучасна література, музика та візуальне мистецтво, де факто (через забуття) повністю відокремлені від держави. Це спричиняє матеріальну зубожілість митців, заважає розмаху та презентативності творчих планів, проте сприяє їхній незалежній творчості.

В цілому я погоджуюся з вами, але не всі митці зубожілі. Дехто купує квартири та дорогі авто, і такі люди є навіть в провінції. Як ви вважаєте, хто найбільше виграв від здобуття Україною незалежності?

Здається, що відповідь може бути лаконічною - достатньо подивитися на рейтинг «Forbs». Проте це тільки якась частина незалежності, до речі, геть не приваблива частина. Сподіваюся, що це тільки брудний низ жупана на постаті того велетня Незалежності про якого писали Т. Шевченко, І. Франко, Л.Українка.

Печаль цього становища – маргіналізація культури у власній країні та безпорадність наших митців на міжнародній сцені. Наприклад, на Венеційській чи Стамбульській бієнале художникам доводиться конкурувати з гарно фінансованими і через це чудово технічно оснащеними проектами колег з інших країн. Адже в багатьох із них існують програми, що дозволяють фінансувати сучасне мистецтво та одночасно не здійснювати ідеологічний тиск на нього.

Незалежність, співпала з напівруйнуванням «залізної завіси», свободою слова, інформаційною свободою, вибухом творчого індивідуалізму та приватної ініціативи. Це повинно було призвести до злету в культурі, але, через перелічені обставини, розв’язання котрих належить вже не до персональної, а суспільно-політичної компетенції, розпочатий було злет загальмував вже майже на 20 років.

Як я вже згадував, митці відокремлені від державного життя. В митців, як правило немає часу створювати якісь громадські організації щоб намагатися впливати на якісь чиновницькі рішення. А до висловлювань митців, що містяться в їхній творчості, якими б красномовними вони не були, влада не цікавиться. А програє все суспільство, бо проблеми естетики не можна вирішувати чиновникам чи бізнесменам. Наприклад, проблеми естетики середовища наших міст.

Так, незалежність і свобода в мистецтві існує, проте з року в рік все більше відчувається незацікавленість широкого загалу в сучасній вітчизняній культурі. Краще сприймається більш яскравий, розрахований на легке масове сприйняття імпортний продукт. Скляні намиста для аборигенів. Отже, з року в рік зростає маргіналізація наших митців, що залишаються цікавими тільки для фахівців та колег по цеху. Зростає і їхнє зубожіння. Більшість працює не за фахом, має обмаль часу на творчість. І це незважаючи на їхні безперечні творчі досягнення!

В багатьох країнах світу є свої, інколи доволі чудернацькі, як для нас, головні свята. Наприклад, в Мексиці це День Мерців, в Індії – Дівалі, свято вогнів, в Японії аж 14 державних свят, і важко сказати, яке з них головне. А чим для вас є день незалежності?

До будь яких масових, тим більше офіційних не релігійних свят, я ставлюся відсторонено. З іншого боку, мене більше б турбувало, якщо б такі свята раптом зникли. А поки вони є, поки люди кудись їдуть на свої вихідні, в мене з’являється більше часу спокійно творчо попрацювати над картинами чи статтями й бути певним, що ніхто не потурбує.

І останнє питання більш особисте. Чим для вас як діяча мистецтва стали ці 20 років? Адже ви можете порівнювати життя до і після 1991 року.

Важко розділити враження суспільно-історичні від суто особистих. В 1993 р. я повернувся в Україну з Москви, де мав одну з перших галерей сучасного мистецтва, організовував міжнародні виставки. Я повернувся робити перший в Україні часопис, який було повністю присвячено питанням теорії та практики сучасного мистецтва – «Terra incognita».

Враження від Києва та від відносин між колегами – митцями та мистецтвознавцями, після роботи в Москві та декількох років навчання в Парижі, дуже засмучували своєю провінційністю, непозбутою агресивною «радянщиною», клановістю родинного зразка. Хоча, поступово знайшлися колеги, було чимало іноземних авторів, котрі за гарних стосунків дарували свої статті. Так вперше українською було перекладено таких всесвітньо відомих теоретиків культури як Пьер Рестані, Жак Леєнгардт, Ханс-Ульріх Обріст, Анн Коклен та ін. Часопис дуже цінували фахівці, навіть радили на лекціях студентам в Києво-Могилянській академії та Академії мистецтв. Адже тільки на сторінках «Terra incognita» друкувалася інформація про те, що відбувається в сучасному мистецтві не тільки Києва, а ще й Одеси, Харкова, Львова, Івано-Франківська, Ужгорода. Й досі, вже дванадцять років по тому як часопис не виходить, я зустрічаю інколи схвальні відгуки на «Terra incognita», що дуже тішить.

Зовсім інакше склалася офіційна доля часопису. За всі роки свого існування редакція не отримала жодної копійки допомоги від управлінь культури, міністерства чи якихось державних комітетів. В категоріях радянського часу то був самвидав. З великими труднощами по знайомих бізнесменах та іноземних фондах вдавалося збирати гроші на оплату мінімальних накладів в друкарні. Будь яка організація розповсюдження, реклами чи то утримання редакції наштовхувалася на стіну адміністративних поборів.

В кінці 1990-х років стало вочевидь, що адміністративна система дозволяє здійснювати лише приватні мікро-ініціативи, і навіть видання накладом 500 - 1000 примірників є аж надто комерційною справою. В боротьбі малої приватної ініціативи та великого чиновництва поки що перемагають останні. Часопис було «само зачинено», а враженням від цих років був подив, суцільний подив на те як міцно ще живе «радянщина» в мешканцях незалежної України, і як сильно це гальмує розвиток культури. За останні роки цей подив, на жаль, тільки збільшився.


Бесіду вів Андрій Маклаков.

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Вооруженные негосударственные силы: тенденции и вызовы

Когда государство не справляется с охраной общественной безопасности, эту лакуну заполняют негосударственные вооруженные силы – инсургенты, банды, частные охранные фирмы; значение этих формирований в мире неуклонно растет. Наиболее тревожным, пожалуй, является то, что процесс приватизации госструктур безопасности происходит «как бы легитимно», когда группировки, описанные выше, не стремятся свергнуть само государство, и действуют якобы на законных основаниях. В самом деле, несмотря на аполитичный характер некоторых вооруженных групп, они разрушительны для государства, в особенности, когда криминальные элементы получают власть и расширяют сферу влияния посредством подпольной деятельности.

Незаконные, негосударственные вооруженные формирования – как и их законные «братья», они формируют сложную сеть безопасности для решения различных задач, первая из которых – их собственное выживание. Приватизация органов охраны общественного порядка разрушительно сказывается на общественной безопасности, так как ответственность переходит в частные руки. Гарантированная безопасность, в конечном счете, становиться доступной только тем, кто располагает средствами для содержания частной охраны, либо рискует довериться нелегальным группировкам и бандам. Это подрывает и без того низкую репутацию государственного правового режима.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Андрій Мокроусов, «Критика»

Нам своє робить

Мельник Анатолій Іванович, директор Національного художнього музею України

Музей – це золоті ворота кожної держави

Іван Андрусяк, письменник

Хотілося б бачити Україну державою, в якій створено умови для вільного розвитку всього, що розвиває людину, а не затуркує її

Богдан Бенюк, народний артист України

Українські театри не повинні чекати на милостиню від державних структур

Павел Гудимов, куратор и основатель арт-центра Я Галерея, архитектор, украинский гитарист, автор и исполнитель песен, один из «отцов основателей» группы «Океан Эльзы»

Самое ценное – это культурная коммуникация

Юрий Рогоза, сценарист

Украине нужен револьвер, и не только в смысле оружия, но и в виде сильной политики

Влад Троицкий, основатель Центра современного искусства «ДАХ», режиссер, продюсер

В украинских театрах все еще сохраняется постсоветская система

Олег Сидор-Гибелинда, искусствовед

Независимость должна подтверждаться какими-то другими действиями

Олег Пинчук,

В рыночных условиях зарабатывать на хлеб насущный при помощи искусства, очень сложно

Олесь Ільченко, письменник

За 20 років Україна стане на рейки нормального розвитку

Юрий Зиньковский, лауреат Государственных премий СССР и Украины, д.техн. наук, профессор

Возможности для развития радиоэлектроники в Украине есть

Валерий Боровик, председатель правления Альянса «Новая энергия Украины»

Системные энергосберегающие проекты в Украине только в начальной стадии

Василий Шинкаренко, доктор технических наук, профессор, зав. кафедрой электромеханики НТУУ «КПИ»

Все, что у нас еще осталось, это инженерная мысль

Виктор Беликов, Заслуженный изобретатель Украины

Действительного интереса к научно-техническому прогрессу со стороны государства я не вижу

Виталий Рымша, д.т.н., проф/, проф. кафедры электрических машин Одесского национального политехнического университета, рук. научно-технического центра ООО "Электротехника - Новые технологии"

Государство в Украине – слабое звено

Юрий Кузнецов, доктор технических наук, профессор, академик АН высшего образования Украины, Заслуженный изобретатель УССР

Нет слаборазвитых стран, есть слабые руководители

Микола Проданчук, доктор медичних наук, професор, член-корреспондент Національної академії медичних наук України

Державний суверенітет, це той найцінніший спадок, який отримала наша країна

Сергей Згурец, директор информационно-консалтинговой компании Defense Express.

Украине необходимо найти эффективную систему управления

Олександр Губенко, старший науковий співробітник інституту психології ім. Г.С. Костюка Національної академії педагогічних наук, кандидат психологічних наук

За економічною і макроекономічною психологією в Україні – велике майбутнє

Тарас Логгинов, председатель совета молодежной общественной организации «Компас»

Без поддержки молодежи общество ожидает провал во всех его начинаниях

Конашко Галина Борисівна, директор київської міської спеціалізованої молодіжної бібліотеки «Молода гвардія»

За станом бібліотек будуть визначати стан демократії в суспільстві

Всеволод Речицкий, член правления Ассоциации украинских юристов

Следующее 20-летие будет для Украины более продуктивным

Алексей Резников, адвокат, партнер, руководитель судебной практики юридической фирмы Magisters, заслуженный юрист Украины

Мы – европейцы, просто нужно это в себе признать и искоренить постсоветское прошлое

Ірина Погорєлова, журналіст

Реальность не нуждается в штампах и подгонке ее под какие-то стандарты

Владимир Золоторев, журналист

Если удачно сложатся обстоятельства, то у территории под названием Украина – огромное будущее

Тетяна Ївженко, журналіст російської «Независимая газета»

В Україні створюється підґрунтя для великого конфлікту, а через нього – до нового етапу розвитку

Роман Чайка, редактор і ведучий телепрограми «Час. Важливо», автор гурту «Мертвий півень»

Україні потрібна нова медіа-революція

Юрій Макаров,

Повітря в країні не сприяє розвитку ані вільного бізнесу, ані вільної преси, а сприяє лише PR-проектам

Євген Головаха, заступник директора з наукових питань Інституту соціології НАНУ

На жаль, ще не сформувався в Україні той замовник соціологічної інформації, який міг би її використати у формуванні соціальної державної політики

Лариса Гармаш, канд. филос. наук, доцент

Независимость - это начало пути, а не заклинание

Василь Кушерець, доктор філософських наук, професор, голова правління товариства “Знання”

Наше багатство - знання, що нам ніхто не допоможе

Валерий Жулай, кандидат философських. наук

Быть независимым - этого мало, если не стремиться к чему-то большему

Мирослав Маринович, віце-ректор Українського католицького університету

Україну наш народ або занапастить, або, трансформувавши сам себе, її підніме. Я вірю у другий варіант

В’ячеслав Брюховецький, доктор філологічних наук, почесний президент НаУКМА.

Коли всі говорять, що сьогодні гірше, ніж учора, я кажу – сьогодні краще, ніж учора

Сергей Дацюк,

Мой проект «Украина» закрыт

Олег Бахтияров, руководитель Университета эффективного развития, психотехнолог

Потеряны смыслы существования, потеряны возможности социального успеха

Владимир Никитин, доктор культурологии, основатель проекта «Foundation for Future»

То будущее Украины, которое нам пытаются построить, является глубоко архаичным

Лесь Герасимчук, культуролог

Треба зупинити виховання поколінь на псевдокультурному смітті

Анатоль Ткачук, директор Інституту громадянського суспільства

Я переконаний, що в Україні реформ нема. Відбувається лише хаотичний рух

Олександр Чалий, Надзвичайний та Повноважний Посол України

Державний суверенітет України за двадцять років був загалом підсилений

Левко Лук’яненко, український політик та громадський діяч

Відсутність національної свідомості і громадянської активності – сильне гальмо для розвитку нації

Юрій Кармазин, народний депутат України

Самою пригнобленою нацією в Україні зараз, напередодні 20-ї річниці її незалежності, є українська нація

Лесь Танюк, нар. деп. України І-V скликань, Народний Артист України, проф., голова Національної Спілки Театральних Діячів України, голова Всеукраїнського товариства «Меморіал» ім. Василя Стуса

Україна довго запрягає, але коли вже запряже...

Леонід Макарович Кравчук, перший президент України

Україна неодмінно стане незалежною державою тільки тоді, коли незалежними стануть люди – в політичному, соціальному та, головне, економічному плані

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,049