В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

20 наших лет

В жизни страны 20 лет – это лишь смена одного поколения, но 20 лет для человека – это существенный период, ведь зачастую, наиболее продуктивными в человеческой жизни и являются «какие-то» два-три десятилетия…

Удачные годы в личной жизни человека далеко не всегда совпадают по их восприятию с тем, какими были эти годы в жизни страны. А что говорить, если эти годы приходятся на период рождения и становления нового государства, на смену общественного строя, уход от привычного жизненного уклада, смену ориентиров и ценностей?

Пожелание жить в эпоху перемен для некоторых народов является, чуть ли не проклятием. Но ведь многие из нас помнят, с каким трепетом и теплом вспоминали наши родители и дедушки с бабушками свои полные лишений шестидесятые и даже военные сороковые годы прошлого века. Не значит ли это, что молодость прекрасна сама по себе, как в жизни человека, так и в жизни страны?

Поэтому мы и решили вспомнить прошедшие 20 лет, и понять, как же прожили их люди творческие и активные, умеющие держать удары и праздновать маленькие и большие победы над обстоятельствами и над самими собой. А также ощутить, насколько в реальности успешными оказались украинские судьбы, причем людей разных поколений, разных профессий, с разным видением происходящего, с разными желаниями и устремлениями.

И, быть может, нам удастся через успех разных человеческих судеб увидеть и успех всей страны?!

Свернуть

В жизни страны 20 лет – это лишь смена одного поколения, но 20 лет для человека – это существенный период, ведь зачастую, наиболее продуктивными в человеческой жизни и являются «какие-то» два-три десятилетия…

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Хотілося б бачити Україну державою, в якій створено умови для вільного розвитку всього, що розвиває людину, а не затуркує її

21 сен 2011 года

Чого Вам вдалося досягти за минулі 20 років? І якими були досягнення у Вашій галузі та сфері діяльності?

Двадцять років тому, саме в розпал кремлівського путчу, ми з моїм другом Степаном Процюком (я – студент, Степан – молодий викладач вишу, обидва – початкуючі літератори) обговорювали, що робитимемо, якщо «Янаєв со таваріщі» переможуть і Україна знову стане частиною «русского міра». Вирішили закопати рукописи своїх перших книжок, спробувати роздобути зброю – і йти в ліс… Наївним, дитячим, а комусь, може, й кумедним видасться нині цей порив – але тоді мислилося й відчувалося саме так, і не лише нами. Проголошення Незалежності ми пережили дуже гостро, яскраво, бурхливо – можна без сумніву сказати, що для мене і всього мого покоління це було те засадниче переживання, яке відтак визначає долю. Зрештою, й ота так і не закопана книжка – «Нова деґенерація» – вже наступного року вийшла 5-тисячним накладом, мала добрий резонанс і дуже швидко розійшлася, отак рвучко привівши нас у літературу…

Ясна річ, перспективи тоді видавалися дуже барвистими – і літературні зокрема. В юності, зрештою, це природно – як, утім, і те, що реальність виявилася дещо іншою. Та хто б що не казав, жалітися гріх – і мені, й Степанові, й багатьом моїм друзям-письменникам, які входили в літературу на хвилі постання Незалежності, вдалося зробити чимало. Та особисті успіхи – штука відносна й за великим рахунком не така цікава, як тенденції, які за це 20-ліття проявилися – тому, гадаю, краще, замість такої кумедної речі як самовихваляння, говорити саме про них.

І тут – коли йдеться про літературу – слід відпочатку розмежувати дві засадничі речі: саме́ художнє письменство і його суспільне побутування. Тому що література, як загальновідомо, розвивається за власними законами, які з суспільними процесами хоч і кореспондуються, та лише до певної міри – естетичне тут важливіше від соціального.

Отож, в українській літературі за ці 20 років відбулися напрочуд цікаві процеси, які у висліді суттєво наблизили вітчизняний літературний процес до загальноєвропейського. По-перше, залишилися позаду десятиліття тотального державного контролю, коли література сприймалася за одну зі служниць ідеології й на жодну іншу роль вона могла претендувати лише «в підпіллі». Тепер же тотальне втручання змінилося тотальним ігноруванням, літературу віддано на поталу самій собі – і на її суспільній опінії це, ясна річ, позначається доволі суперечливо, зате ж література має час для саморегуляції, самоусвідомлення і, зрештою, самостійного становлення своєї природної ролі аванґарду й регулятора мовних процесів та становлення культурного простору. Протягом 20-и років ця саморегуляція вилилася спершу в карнавалізацію, кіч; далі – в розширення формальних засобів письма, на змістовому рівні – «письма про себе», де ключову роль відіграє «я» ліричного героя; відтак – у розширення жанрової парадигми, причому передовсім «низьких» жанрів; нарешті в останні роки – у плавне входження в простір епічного. Одне слово, відбувалися процеси, які, вслід за Дмитром Чижевським, можна охарактеризувати як самовиповнення, стремління до повноти. Кому цікаво дізнатися про все це детально і фахово – рекомендую студії літературознавців і критиків Тамари Гундорової, Ярослава Голобородька, Маріанни Кіяновської, Володимира Панченка, Олега Солов’я, Євгена Барана, світлої пам’яті Ніли Зборовської та ін., зокрема й дуже цікавий збірник «Критика прози» (К.: Видавництво «Грані-Т», 2011), підготовлений фахівцями відділу критики Львівської філії Інституту літератури НАН України під редакцією Віктора Неборака та Ігора Котика (і принагідно завважу, що є нагальна потреба в аналогічній студії на кшталт «Критика поезії»). Ще один важливий у нашому контексті момент: бурхливий розвиток в останнє десятиліття української літератури для дітей.

Отакі найзагальніші тенденції власне в письменстві – вони, як видається, засвідчують, що українська література плавно переживає добу наново-становлення і є однією з найцікавіших східноєвропейських літератур, до якої хай повільно, та все ж прокидається цікавість як вітчизняного, так і іноземного читача.

Інша справа – суспільна опінія літератури. Те, що держава в жоден спосіб більше не втручається в творчий процес – без сумніву, відіграє величезну позитивну роль для літератури, яка востаннє мала змогу вільно розвиватися ще в XVII столітті. Але те, що державі разом із цим глибоко байдуже культурне життя її громадян, має надзвичайно руйнівні наслідки. За ці 20 років держава Україна не мала культурної політики – узагалі не мала! У висліді нині, після 20-и років Незалежності, середній наклад української книжки рідко перевищує 2 тисячі примірників, причому незалежно від того, чи йдеться про поезію, чи про інтелектуальну прозу, чи про жіночий роман, чи про фентезі, чи про детектив, чи про іншого штибу легке чтиво, а чи навіть про дитячу літературу. В художньому сенсі, як відомо, наклад жодним показником не є – але в суспільному він напрочуд виразно показує, що ситуація критична. Бо оцих «у середньому дві тисячі» – це не та кількість людей, які читають, а лише та кількість людей, яку спроможний забезпечити українською книжкою вітчизняний ринок. Тому що держава жодним чином не розрізняє товар книжку від товару, скажімо, шкарпеток; а відтак і книгарню як бізнес від, скажімо, продуктового магазину як бізнесу. Можливості – чи, точніше, неможливості – вести цей бізнес у нас такі, що в усій Україні у висліді книгарень працює приблизно стільки ж, скільки в самій лише польській столиці Варшаві! При цьому жодна регулятивна діяльність не проводиться: скажімо, видавнича ціна однієї з моїх книжок (я спеціально відстежив) становить 20 гривень – а книгарня її продає за… 60!!! Натомість в Україну масово завозиться з сусідньої країни так званий книжковий секонд-генд – буквально «на вагу» все те, що не продалося в Росії, – зрозуміло, вкрай низької як художньої, так і поліграфічної якості – але дешеве. Отака в нас «державна культурна політика»! Чи ж варто дивуватися, що в Україні про українську літературу знають мало і вкрай викривлено?!

Яким Ви бачите майбутнє нашої країни років через 20, наприклад?

Звісно, хотілося б бачити Україну повноправним членом європейського як політичного, так і культурного співтовариства. Державою, в якій створено умови для вільного розвитку всього, що розвиває людину, а не затуркує її. Загалом, це не так складно зробити, якщо є на це воля – і в сенсі «свобода», і в сенсі «воля до дії». Останнім часом у нас навіть свободи стає все менше, а про волю до дії вже боюся й мріяти… Але є чудове галицьке прислів’я – «все так не буде». Будуть чергові 20 років продирання крізь хащі – і дай Боже, щоб це продирання вивело нас на трохи світліші культурні терени.


Що можна було б зробити, щоб поліпшити стан справ в Україні саме у Вашій сфері професійної діяльності?

У літературі – нічого. Хай жодна владна зараза не пхає туди свого брудного носа – це найкраще, що можна зробити. Є письменник і є читач – вони між собою розберуться самі.

А от культурну політику треба нарешті почати робити. Бодай якусь… Бо така ситуація, яка нині, об’єктивно є загрозою національній безпеці.

Я не вважаю себе компетентною людиною власне в царині культурної політики, тому жодних локальних «рецептів» не висловлюватиму, бо ця справа вимагає системного підходу. На жаль, у сучасному українському політичному спектрі я не бачу сил, які були б здатні на такий системний підхід. Однак нині в суспільстві зріють серйозні зміни, пов’язані з доконечною необхідністю модернізувати владу, – тому я певен, що невдовзі такі сили знайдуться.

Бесіду вела Євгенія Сизонтова

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

«Земля. NET»

З 1 січня 2013 року в Україні відкриють для публічного доступу електронний Державний земельний кадастр. Старт віртуального кадастру вчора підтвердив під час презентації тестового режиму даної системи голова Державного агентства земельних ресурсів України (Держземагентство) Сергій Тимченко.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Андрій Мокроусов, «Критика»

Нам своє робить

Мельник Анатолій Іванович, директор Національного художнього музею України

Музей – це золоті ворота кожної держави

Богдан Бенюк, народний артист України

Українські театри не повинні чекати на милостиню від державних структур

Павел Гудимов, куратор и основатель арт-центра Я Галерея, архитектор, украинский гитарист, автор и исполнитель песен, один из «отцов основателей» группы «Океан Эльзы»

Самое ценное – это культурная коммуникация

Юрий Рогоза, сценарист

Украине нужен револьвер, и не только в смысле оружия, но и в виде сильной политики

Влад Троицкий, основатель Центра современного искусства «ДАХ», режиссер, продюсер

В украинских театрах все еще сохраняется постсоветская система

Олег Сидор-Гибелинда, искусствовед

Независимость должна подтверждаться какими-то другими действиями

Гліб Вишеславський, художник, мистецтвознавець

Як міцно ще живе «радянщина» в мешканцях незалежної України...

Олег Пинчук,

В рыночных условиях зарабатывать на хлеб насущный при помощи искусства, очень сложно

Олесь Ільченко, письменник

За 20 років Україна стане на рейки нормального розвитку

Юрий Зиньковский, лауреат Государственных премий СССР и Украины, д.техн. наук, профессор

Возможности для развития радиоэлектроники в Украине есть

Валерий Боровик, председатель правления Альянса «Новая энергия Украины»

Системные энергосберегающие проекты в Украине только в начальной стадии

Василий Шинкаренко, доктор технических наук, профессор, зав. кафедрой электромеханики НТУУ «КПИ»

Все, что у нас еще осталось, это инженерная мысль

Виктор Беликов, Заслуженный изобретатель Украины

Действительного интереса к научно-техническому прогрессу со стороны государства я не вижу

Виталий Рымша, д.т.н., проф/, проф. кафедры электрических машин Одесского национального политехнического университета, рук. научно-технического центра ООО "Электротехника - Новые технологии"

Государство в Украине – слабое звено

Юрий Кузнецов, доктор технических наук, профессор, академик АН высшего образования Украины, Заслуженный изобретатель УССР

Нет слаборазвитых стран, есть слабые руководители

Микола Проданчук, доктор медичних наук, професор, член-корреспондент Національної академії медичних наук України

Державний суверенітет, це той найцінніший спадок, який отримала наша країна

Сергей Згурец, директор информационно-консалтинговой компании Defense Express.

Украине необходимо найти эффективную систему управления

Олександр Губенко, старший науковий співробітник інституту психології ім. Г.С. Костюка Національної академії педагогічних наук, кандидат психологічних наук

За економічною і макроекономічною психологією в Україні – велике майбутнє

Тарас Логгинов, председатель совета молодежной общественной организации «Компас»

Без поддержки молодежи общество ожидает провал во всех его начинаниях

Конашко Галина Борисівна, директор київської міської спеціалізованої молодіжної бібліотеки «Молода гвардія»

За станом бібліотек будуть визначати стан демократії в суспільстві

Всеволод Речицкий, член правления Ассоциации украинских юристов

Следующее 20-летие будет для Украины более продуктивным

Алексей Резников, адвокат, партнер, руководитель судебной практики юридической фирмы Magisters, заслуженный юрист Украины

Мы – европейцы, просто нужно это в себе признать и искоренить постсоветское прошлое

Ірина Погорєлова, журналіст

Реальность не нуждается в штампах и подгонке ее под какие-то стандарты

Владимир Золоторев, журналист

Если удачно сложатся обстоятельства, то у территории под названием Украина – огромное будущее

Тетяна Ївженко, журналіст російської «Независимая газета»

В Україні створюється підґрунтя для великого конфлікту, а через нього – до нового етапу розвитку

Роман Чайка, редактор і ведучий телепрограми «Час. Важливо», автор гурту «Мертвий півень»

Україні потрібна нова медіа-революція

Юрій Макаров,

Повітря в країні не сприяє розвитку ані вільного бізнесу, ані вільної преси, а сприяє лише PR-проектам

Євген Головаха, заступник директора з наукових питань Інституту соціології НАНУ

На жаль, ще не сформувався в Україні той замовник соціологічної інформації, який міг би її використати у формуванні соціальної державної політики

Лариса Гармаш, канд. филос. наук, доцент

Независимость - это начало пути, а не заклинание

Василь Кушерець, доктор філософських наук, професор, голова правління товариства “Знання”

Наше багатство - знання, що нам ніхто не допоможе

Валерий Жулай, кандидат философських. наук

Быть независимым - этого мало, если не стремиться к чему-то большему

Мирослав Маринович, віце-ректор Українського католицького університету

Україну наш народ або занапастить, або, трансформувавши сам себе, її підніме. Я вірю у другий варіант

В’ячеслав Брюховецький, доктор філологічних наук, почесний президент НаУКМА.

Коли всі говорять, що сьогодні гірше, ніж учора, я кажу – сьогодні краще, ніж учора

Сергей Дацюк,

Мой проект «Украина» закрыт

Олег Бахтияров, руководитель Университета эффективного развития, психотехнолог

Потеряны смыслы существования, потеряны возможности социального успеха

Владимир Никитин, доктор культурологии, основатель проекта «Foundation for Future»

То будущее Украины, которое нам пытаются построить, является глубоко архаичным

Лесь Герасимчук, культуролог

Треба зупинити виховання поколінь на псевдокультурному смітті

Анатоль Ткачук, директор Інституту громадянського суспільства

Я переконаний, що в Україні реформ нема. Відбувається лише хаотичний рух

Олександр Чалий, Надзвичайний та Повноважний Посол України

Державний суверенітет України за двадцять років був загалом підсилений

Левко Лук’яненко, український політик та громадський діяч

Відсутність національної свідомості і громадянської активності – сильне гальмо для розвитку нації

Юрій Кармазин, народний депутат України

Самою пригнобленою нацією в Україні зараз, напередодні 20-ї річниці її незалежності, є українська нація

Лесь Танюк, нар. деп. України І-V скликань, Народний Артист України, проф., голова Національної Спілки Театральних Діячів України, голова Всеукраїнського товариства «Меморіал» ім. Василя Стуса

Україна довго запрягає, але коли вже запряже...

Леонід Макарович Кравчук, перший президент України

Україна неодмінно стане незалежною державою тільки тоді, коли незалежними стануть люди – в політичному, соціальному та, головне, економічному плані

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,120