В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

Большинство людей хотят улучшения своей жизни, но для этого необходимы определенные изменения. Ведь чтобы жить так, как никогда не жил, нужно делать то, чего никогда не делал. При этом никакое правительство не может гарантировать, что необходимые изменения пройдут с достаточной скоростью, а все негативные последствия будут сведены к минимуму. Но если необходимые изменения долго не проводятся, проблемы накапливаются, и проведение реформ неизбежно становится более болезненным.

Из уст наших правителей неоднократно звучали слова: «если не воплощать реформы, Украина останется одной из самых бедных стран Европы» и т.п. Но на вопрос, какой ценой их будут «воплощать», и кто за это заплатит, – так никто и не ответил. А в том, что в результате реформ бедные станут еще беднее, а богатые – богаче, уверено более половины опрошенного населения. Оправдается ли их прогноз и на этот раз?

Реформы, представляющие интерес для всего общества, неизбежно влекут за собой определенные издержки для отдельных его членов – очень многим они угрожают утратой старых привилегий и регалий. Шумная оппозиция реформам со стороны тех, кому выгодно существующее положение, вместе со всеобщим страхом перемен, создают мощную силу сопротивления. Хватит ли у руководства страны политической воли, чтобы его преодолеть?

Идея начать все сначала политикам всегда нравилась, и украинские политические команды в этом смысле не исключение. История независимости Украины полна примеров того, как правительства пытались забыть прошлое, а политики – доказать, что они подобрали ключи к потайным дверкам успешных реформ. Увы, им это редко удавалось, а по правде говоря, не удавалось никогда.

Из года в год украинские политики предпочитали избегать политически трудных решений, сводя непопулярные реформы к минимуму. Однако это не добавляло шансов на успех. «Сегодня реформы в Украине – уже реальность, а не декларация намерений. Я абсолютно убежден, что 2011 год станет годом радикальных реформ в Украине», – подчеркнул глава государства. (Виктор Янукович, Официальный сайт Президента Украины, январь, сентябрь 2011г.). А может, реформы сейчас действительно «не ко времени»?! Ведь в период кризиса, спада или депрессии никто реформы не проводит, наоборот, нужна консервация того, что еще осталось?

Так когда же нужно проводить реформы? Бывает так, что во времена кризиса появляется надежда на успешное проведение самых трудных трансформаций. А иногда, наоборот, кризис служит оправданием откладывания реформ до лучших времен. Как советует Энн Осборн Крюгер, бывшая заместительница директора МВФ: «Во многих случаях реформы лучше всего проводить, когда ситуация в стране спокойная. Экономический рост обеспечивает лучшие условия для проведения налоговых и структурных реформ. Растущая экономика поможет притупить боль для тех групп населения, которые заденет экономическая настройка».

Еще сложнее – это учиться на чужих ошибках. Украинские политики предпочитают делать свои собственные, особенно, если речь идет о реформировании. В большинстве случаев, причины провала реформ предыдущих правительств и президентов были чисто внутренними. Нехватка мотивации или желания, слишком большой упор на быстрый успех, а также – с пугающей частотой – «усталость от реформ» и их игнорирование или имитация на всех уровнях властной вертикали.

Так что же нужно для проведения в Украине реформ? Чего не хватает нам, чтобы начать писать будущее страны с чистого листа, не возвращаясь к прошлым ошибкам и провалам?

Диалог.UA предлагает обсудить судьбу украинских реформ. Реформ, которые с переменным успехом ведут страну вперед. Реформ, о которых мы уже начали забывать, в силу их несостоятельности и бездарной реализации. И, наконец, о тех реформах, которые так нужны - здесь и сейчас – Украине, настоящих!

Свернуть

Большинство людей хотят улучшения своей жизни, но для этого необходимы реформы. При этом никакое правительство не может гарантировать, что необходимые изменения пройдут с достаточной скоростью, а все негативные последствия будут сведены к минимуму. Но если необходимые изменения долго не проводятся, проблемы накапливаются, и проведение реформ неизбежно становится более болезненным.

Идея начать все сначала политикам всегда нравилась, и украинские политические команды в этом смысле не исключение. История независимости Украины полна примеров того, как правительства пытались забыть прошлое, а политики – доказать, что они подобрали ключи к потайным дверкам успешных реформ. Увы, им это редко удавалось, а по правде говоря, не удавалось никогда. Из года в год украинские политики предпочитали избегать политически трудных решений, сводя непопулярные реформы к минимуму.

Так что же нужно для проведения в Украине реформ? Чего не хватает нам, чтобы начать писать будущее страны с чистого листа, не возвращаясь к прошлым ошибкам и провалам?

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Гальмуючи реформи, влада ризикує, що повністю втратить контроль над суспільством

24 окт 2011 года

Багато років в Україні говорять про реформи, які дуже необхідні, і всі це визнають, але вони чомусь не йдуть. Комуністів змінюють демократи, «помаранчевих» - «блакитно-білі», а все одно.

Я вважаю, що однією із важливих причин того, що реформи пробуксовують, являється звичайна невмотивованість політичної еліти. Вона мотивована особистісними економічними інтересами, однак дуже мало мотивована у соціальному плані. Крім того, важливою особливістю української державної політики є непослідовність політики у тій чи інший галузі. Це можна помітити і по державних програмах, які постійно ухвалюють, але не виконують, і по великих стратегіях, які ухвалюють, потім змінюють, потім знов ухвалюють і так без кінця. Кожна нова влада не хоче виконувати обіцянки попередньої, і робить свої. І кожне нове обличчя влади приходить не з соціальною, а з особистісною мотивацією, задовольняє в першу чергу свої економічні інтереси.

Іншою причиною я вважаю «групи особливих інтересів», звідки й зростають корені оцієї політичної корупції. Стосовно самої влади, то ми бачимо, що Янукович робить ті самі помилки, що їх робив і Ющенко – на ті чи інші посади призначаються не ті люди, які здатні плідно працювати, а ті, які наближені до керівництва. І в цьому причина левової частки провалів нинішньої влади.

А поки йдуть розмови, в Україні занепадають цілі галузі виробництва. Ну не може бути розвиток в країні за рахунок розширення імпорту. Країна перетворюється на один великий базар, причому на ньому торгують переважно товарами закордонного виробництва. Звичайно, про якусь стабільність тут годі й казати. Всю економічну політику в державі обумовлює великий капітал, і це було б півбіди, якби він вкладав гроші у розвиток, у виробництво, у створення нових робочих місць, але він цього не робить.

Однак наша політична верхівка неоднорідна, більше того – стає все більш неоднорідною ззовні, хоча, здається, все більш однаковою всередині, за своїми думками. Втомленість від політики, розчарування можновладцями стають все більш відчутними. Тим не менше – чи існують у вітчизняному політичному середовищі більш-менш автентичні, я навіть не кажу «прогресивні», сили?

Це складне питання. Звичайно, можна назвати із десяток осіб, які більш-менш реформаторські налаштовані, які ще не потрапили в найвищі ешелони влади. Якщо ж шукати політичні сили, то це в першу чергу малий і середній бізнес. На жаль, щоб там влада не говорила, але малому та середньому бізнесу практично не дають розвиватися. По всій Україні він зазнає утисків. Але при тому малий та середній бізнес пов`язаний з різними політичними силами, і не має власного представника його інтересів, власної політичної структури, наприклад, потужну громадську організацію чи бізнес-асоціацію, яка б вийшла на національну політичну арену.

Можливо, що не все ще втрачено, адже навіть найбільші політичні партії в Україні мають певне регіональне забарвлення, наприклад, Партія Регіонів. Можливо, саме там, на периферії і треба шукати майбутні реформаторські сили?

На регіональному політичному рівні малий та середній бізнес звичайно, має своїх представників в районних радах, в обласних радах, в міських радах, але у нього немає так би мовити, мега-структури, і він може лише боротися за виживання, а не розвиватися. Він може вирішувати лише окремі проблеми, що заважають веденню якогось окремого бізнесу. Так би мовити, у нього зараз немає політичного натхнення. Він може боротися лише за окремі зміни, а не за оновлення всієї політичної атмосфери у суспільстві, яка, власне, була побудована на соціальній мотивації, але в якій добре живе лише керівництво. Їм ще вдається висунути своїх людей на рівні селищ та невеликих міст, та вирішувати окремі локальні питання, але на рівні великих міст їх виштовхує великий капітал. Тобто наші потенційно реформаторські сили займаються скоріше мікрополітикою, ніж політикою у звичному розумінні слова.

Досі всі реформи спиралися на віру у «невидиму руку» свобідного ринку. З початком світової економічної кризи ця віра почала слабшати, і як обмежувати цю «руку», щоб вона не лізла куди не треба, і в той же час щоб вона не заклякла, чи не збожеволіла, незрозуміло. Над цим розмірковують нобелівські лауреати по економіці, але нового консенсусу, на кшталт «вашингтонського» поки що немає. Зважаючи на те, що ми живемо у дуже специфічній країни з величезною тіньовою економікою, куди має бути спрямований вектор економічних реформ – на більшу лібералізацію економіки, чи на посилення ролі держави?

Я вважаю, це має бути поєднання того і іншого, тому що у нас лібералізація, що в політиці, що в економіці перетворюється на сваволю. Тому перше, що нам необхідно – це створити єдині правила для всіх, щоб була чесна конкуренція на ринку, щоб суди виносили справедливі рішення. А з другого боку, не можна говорити, що уряд у нас не втручається у економіку. Він втручався і втручається – в роботу тої чи іншої галузі, регулює ті чи інші фінансові потоки, але кому корисне таке втручання, державі, чи окремій групі інтересів – це окреме і складне питання.

Тому не можна говорити, що нам треба посилювати роль держави, скоріше, нам треба провести нормалізацію державного втручання, досягти справжнього «goodgovernance», доброго врядування. Щоб не було так, як нещодавно, коли зростання ВВП у нас сягнуло двозначних цифр, але зростання благополуччя населення було мізерне, якщо взагалі було. Це абсолютно неправильно. Великий бізнес мав величезні прибутки, але люди з цього не мали практично нічого. Це є велика загроза не тільки в економічному, але й в соціальному, і в політичному сенсі. Власне, тому нам і потрібні реформи.

Зараз ми бачимо зростання соціальної нестабільності в Європі, де люди очікували процвітання, а отримали стагнацію і політику жорсткої економії. Справедливості немає, і не тільки в економічному плані. В Україні люди не можуть добитися справедливості ні в міліції, ні в прокуратурі, ні в судах. Чим це обернеться, до чого призведе? Я, чесно кажучи, не знаю. Я не є людиною, яка прогнозує соціальний вибух, але люди невдоволені стагнацією, причому стагнацією самої влади. Влада ризикує, що повністю втратить контроль над суспільством.

Звичайно, є ті, хто виграють від реформ, але є й ті, що програють, бо втрачають привілеї чи щось інше. Наприклад, з точки зору аристократії Французька революція була катастрофою, але для нинішніх європейців це був величезний крок на шляху до більш справедливого суспільства. Хто має платити за вкрай необхідні реформи в нашій країні?

Я не є прихильником тієї тези, що все треба поділити на всіх. Навпаки, всі мають чимось поступитися, в більшій чи меншій мірі, бо всі ми до чогось звикли, і людям взагалі властиво певне побоювання змін, навіть якщо це зміни на краще. Тут має бути певна програма розвитку, в яку люди б повірили. А коли говорять про те, що реформи можуть бути безболісними, то це вже починається нечесна гра. Таким чином суспільство заганяє себе в глухий кут, залишаючись у стані соціальної стагнації, а до того ж з неефективною державою.

Бесіду вів Андрій Маклаков

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

Испытание рутиной

Эйфория от институциональных прорывов в интеграционных процессах России, Белоруссии и Казахстана развеялась. Пришло время тщательной притирки друг к другу наших непохожих хозяйственных комплексов

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Віталій Кравчук, старший науковий співробітник Центру економічних досліджень

Реформи має ініціювати громадянське суспільство, а реалізувати – держава

Ігор Бураковський, Інститут економічних досліджень та політичних консультацій

Влада не повинна розглядати суспільство як таке, що нібито заважає гарним реформаторам жити

Максим Борода, старший аналітик Міжнародного центру перспективних досліджень

Реформаторські наміри часто наражаються на суспільний супротив

Борис Кушнірук, економіст

Справжня мета реформ має відповідати задекларованим намірам влади

Олексій Молдован, економіст центру Антикризових досліджень, завідувач сектору грошово-фінансової стратегії Національного інституту Стратегічних досліджень

Покращення бізнес-середовища та стимулювання інвестицій дозволить вирішити більшість економічних та соціальних проблем України

Анатолий Баронин, Директор Аналитической группы" Da Vinci AG"

Украине необходимы реформы, которые позволят стимулировать экономические возможности страны

Александр Кендюхов, пред. Всеукраинского союза ученых-экономистов, д.э.н., проф., зав. каф. стратегического управления экономическим развитием ДНТУ

Неординарная цель требует неординарных методов

Дмитро Ляпін, к.т.н., старший науковий співробітник Національного інституту стратегічних досліджень

Відсутність системних реформ послаблює країну та знекровлює суспільство

Андрій Новак, Голова Комітету економістів України

Україні потрібні системні реформи

Ярослав Жалило, кандидат экономических наук, первый заместитель директора НИСИ

Нужно добиваться не вытеснения государства из системы управления, а изменения его роли, его модернизации

Анна Деревянко, исполнительный директор Европейской бизнес-ассоциации

Процесс реформирования идет, однако темпы и путь реформ оставляют желать лучшего

Олег Соскин, директор Института трансформации общества

Якщо не сталася трансформація, якщо не було еволюції, то буде революція

Василь Юрчишин, к.ф-м.н., доктор наук з державного управління, директор економічних програм Центру Разумкова

Намерение и результат – разные вещи. Поэтому я не могу сказать, что именно в реформах нам удалось

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України

Безальтернативність курсу реформ передбачає безальтернативність справді реформаторської стратегії

Виктор Суслов, народный депутат Украины в 1994-2002 годах, экс-министр экономики Украины, заслуженный экономист Украины

Украина: реформы объявленные и не объявленные

Владимир Дубровский, старший экономист центра «CASE-Украина», Киевская школа экономики, старший консультант.

Дорого обходятся не сами реформы, а их незавершенность

___Володимир Лановий, ___президент Центра ринкових реформ

Якщо народ мовчить, влада нічого робити не буде

Геєць Валерій Михайлович, академік НАН України, директор Інституту економіки і прогнозування НАНУ

Реформування потребують абсолютно всі сфери нашої діяльності

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,038