В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

Большинство людей хотят улучшения своей жизни, но для этого необходимы определенные изменения. Ведь чтобы жить так, как никогда не жил, нужно делать то, чего никогда не делал. При этом никакое правительство не может гарантировать, что необходимые изменения пройдут с достаточной скоростью, а все негативные последствия будут сведены к минимуму. Но если необходимые изменения долго не проводятся, проблемы накапливаются, и проведение реформ неизбежно становится более болезненным.

Из уст наших правителей неоднократно звучали слова: «если не воплощать реформы, Украина останется одной из самых бедных стран Европы» и т.п. Но на вопрос, какой ценой их будут «воплощать», и кто за это заплатит, – так никто и не ответил. А в том, что в результате реформ бедные станут еще беднее, а богатые – богаче, уверено более половины опрошенного населения. Оправдается ли их прогноз и на этот раз?

Реформы, представляющие интерес для всего общества, неизбежно влекут за собой определенные издержки для отдельных его членов – очень многим они угрожают утратой старых привилегий и регалий. Шумная оппозиция реформам со стороны тех, кому выгодно существующее положение, вместе со всеобщим страхом перемен, создают мощную силу сопротивления. Хватит ли у руководства страны политической воли, чтобы его преодолеть?

Идея начать все сначала политикам всегда нравилась, и украинские политические команды в этом смысле не исключение. История независимости Украины полна примеров того, как правительства пытались забыть прошлое, а политики – доказать, что они подобрали ключи к потайным дверкам успешных реформ. Увы, им это редко удавалось, а по правде говоря, не удавалось никогда.

Из года в год украинские политики предпочитали избегать политически трудных решений, сводя непопулярные реформы к минимуму. Однако это не добавляло шансов на успех. «Сегодня реформы в Украине – уже реальность, а не декларация намерений. Я абсолютно убежден, что 2011 год станет годом радикальных реформ в Украине», – подчеркнул глава государства. (Виктор Янукович, Официальный сайт Президента Украины, январь, сентябрь 2011г.). А может, реформы сейчас действительно «не ко времени»?! Ведь в период кризиса, спада или депрессии никто реформы не проводит, наоборот, нужна консервация того, что еще осталось?

Так когда же нужно проводить реформы? Бывает так, что во времена кризиса появляется надежда на успешное проведение самых трудных трансформаций. А иногда, наоборот, кризис служит оправданием откладывания реформ до лучших времен. Как советует Энн Осборн Крюгер, бывшая заместительница директора МВФ: «Во многих случаях реформы лучше всего проводить, когда ситуация в стране спокойная. Экономический рост обеспечивает лучшие условия для проведения налоговых и структурных реформ. Растущая экономика поможет притупить боль для тех групп населения, которые заденет экономическая настройка».

Еще сложнее – это учиться на чужих ошибках. Украинские политики предпочитают делать свои собственные, особенно, если речь идет о реформировании. В большинстве случаев, причины провала реформ предыдущих правительств и президентов были чисто внутренними. Нехватка мотивации или желания, слишком большой упор на быстрый успех, а также – с пугающей частотой – «усталость от реформ» и их игнорирование или имитация на всех уровнях властной вертикали.

Так что же нужно для проведения в Украине реформ? Чего не хватает нам, чтобы начать писать будущее страны с чистого листа, не возвращаясь к прошлым ошибкам и провалам?

Диалог.UA предлагает обсудить судьбу украинских реформ. Реформ, которые с переменным успехом ведут страну вперед. Реформ, о которых мы уже начали забывать, в силу их несостоятельности и бездарной реализации. И, наконец, о тех реформах, которые так нужны - здесь и сейчас – Украине, настоящих!

Свернуть

Большинство людей хотят улучшения своей жизни, но для этого необходимы реформы. При этом никакое правительство не может гарантировать, что необходимые изменения пройдут с достаточной скоростью, а все негативные последствия будут сведены к минимуму. Но если необходимые изменения долго не проводятся, проблемы накапливаются, и проведение реформ неизбежно становится более болезненным.

Идея начать все сначала политикам всегда нравилась, и украинские политические команды в этом смысле не исключение. История независимости Украины полна примеров того, как правительства пытались забыть прошлое, а политики – доказать, что они подобрали ключи к потайным дверкам успешных реформ. Увы, им это редко удавалось, а по правде говоря, не удавалось никогда. Из года в год украинские политики предпочитали избегать политически трудных решений, сводя непопулярные реформы к минимуму.

Так что же нужно для проведения в Украине реформ? Чего не хватает нам, чтобы начать писать будущее страны с чистого листа, не возвращаясь к прошлым ошибкам и провалам?

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Україні потрібні системні реформи

26 окт 2011 года
Україні потрібні системні реформи: Україні потрібні системні реформи

Андрій Новак, Голова Комітету економістів України

Слово «реформи» завжди сприймалося позитивно, з надією. Але після хвилі світової економічної кризи, воно все більше асоціюється зі скороченням соціальних витрат, робочих місць, тим, що держава рятує банки за рахунок платників податків. Це викликає невдоволення населення у всьому світі. А якими повинні бути реформи в Україні?

Нам слід було проводити реформи ще з початку 90-х, коли Україна отримала незалежність. Більшість східноєвропейських країн з колишнього соцтабору провела необхідні інституційні зміни ще в минулому сторіччі. Вони дуже швидко переформатувалися з соцтабірної системи на західноєвропейську і вже в середині дев’яностих ми їздили до них на заробітки, хоча за розмірами економічних ресурсів Україна на порядок, чи на два порядки, має більший потенціал. Але вже двадцять років вона не може перетворити цей потенціал на ефективний економічний продукт, бо так і не змінила свою економічну систему з радянської на власну українську систему європейського типу.

У нас лише точилися розмови про реформи, а як десь щось і робилося - то тільки на вимогу міжнародних фінансових організацій, насамперед міжнародного валютного фонду. Це торкалося окремих сфер економіки, але не мало системного характеру. У складі СРСР наша економіка була тісно пов’язана з усіма його республіками і коли ці господарські зв’язки обірвалися, то нові слід було створювати з розвинутими країнами світу. І також треба було добудовувати власні технологічні ланки замість тих, що залишились на сході.

Нажаль, цього не було зроблено, і на двадцятому році незалежності ми маємо проблеми того ж рівня, що й на самому початку. Економіка не розвивається, а за рахунок кредитів підтримується видимість відносного благополуччя. Тому будь-яка криза, що припиняє надходження зовнішніх запозичень, стає дуже болючою. Так сталося і в 2008-му – найбільше падіння ВВП серед європейських країн сталося в Україні, найбільша девальвація грошової одиниці – також сталася тут. І найбільша інфляція (тільки реальна, а не та, що дає держкомстат) була у нас. Так воно буде і далі, поки не зміниться стратегія економічної політики, поки Україна не почне реалізовувати власну модель економічного розвитку, якої і досі немає.

Будь-яка розвинена країна, чи країна, що розвивається, таку модель обов’язково має. До їх числа Україна, поки що, не належить. В той час, коли Китай планує свій розвиток на двадцять п’ять років вперед, всі українські уряди мислять категорією «один бюджетний рік». Головним завданням уряду вони вважають розписати державний бюджет. І називають це економічною політикою, хоча бюджет мусить бути її кінцем, а не початком. Справжня економічна політика повинна базуватися на моделі економічного розвитку і мати чіткий план на відносно довгий період. А потім, для реалізації цього плану, урядом разом з національним банком повинна щороку прийматися спільна програма дій, відповідно до якої вже буде формуватися державний бюджет.

У нас же все починається з бюджету та ним же і закінчується. При такому підході ніяких шансів на виживання в конкурентному середовищі немає; ми й далі житимемо від кризи до кризи. При цьому уряд буде весь час шукати нові джерела надходжень аби залатати чергову бюджетну діру. Це шлях до боргової ями і дефолту, з припиненням зовнішніх інвестицій і усіма подальшими наслідками.

Така відсутність економічних перспектив привела до того, що безліч українців працездатного віку шукають нагоди виїхати на заробітки за кордон і не повертатись. Далі вони перетягують туди своїх родичів і так держава втрачає найбільш ефективне працездатне населення. То ж за відсутності війни, за відсутності епідемій чи природних катаклізмів, ми втрачаємо стільки продуктивних сил, що це можна порівнювати зі втратами від світових війн. Чим довшою буде відсутність перспективи, тим ближче буде країна до остаточного занепаду.

Один із головних важелів держави, це податкова система. Довгі роки майже всі західні економісти говорили про необхідність зниження податків, однак зараз такого консенсусу вже немає, важливість державного регулювання вже ніхто не заперечує. Отже, що робити з податковою системою?

Не секрет, що система збору податків в Україні далека від справедливої. Основний податковий тягар несуть на собі прості громадяни, що постійно тут живуть і працюють. Вони безпосередньо віддають державі те, що вона вимагає. А до того ж - все, що вони купують – купують в Україні, сплачуючи при цьому ПДВ, який приносить сьогодні 60% надходжень до бюджету. В той же час, крупний бізнес, працюючи за офшорними схемами, дає в бюджет якісь мізерні краплі. Якби державні діячі мали намір навести порядок у бюджетній сфері, то могли б оподаткувати експортні операції і про дефіцит бюджету можна було б забути – це був би інший рівень надходжень.

Друга проблема бюджетної системи – це її гіперцентралізованість. Сьогодні 80% всіх податків і зборів іде в центральний бюджет, яким розпоряджається Кабінет міністрів. Відповідно, лише 20% надходить до місцевих бюджетів всіх рівнів. Це означає, що вся місцева влада не має економічного стимулу для збору податків. І за новим податковим кодексом місцева влада має у своєму розпорядженні аж один невеличкий податок і пару зборів. Зараз, як і раніше, кожен мер міста мусить їхати до Кабміну з простягнутою рукою і просити гроші. Про ефективність такої системи можна говорити лише у випадку створення умов для корупції. Ми вже чули багато розмов про реформи місцевого самоврядування, але жодна з них нічого не дасть, доки не буде змінено оте співвідношення – 80:20. Насправді, місцеве самоврядування залежить від цього одного економічного показника, а не від того, як його називають і до кого воно відноситься. Навіть у радянській економічній системі, що вважалася занадто централізованою, центр залишав регіонам 48% надходжень, а у нас, за двадцять років, рівень централізації доведено просто до абсурду. Нові кодекси – бюджетний і податковий, що приймалися минулого року – ніяких позитивних для суспільства зрушень тут не передбачають.

Таким чином, Україні потрібні системні реформи. Окремі галузеві програми не спрацьовують, ми це бачимо із року в рік. Жодна галузь економіки у нас не стала конкурентоздатною на світовому рівні. (Низькі експортні ціни тримаються не на високій продуктивності праці, а на обкраданні свого народу). Вся наша економіка є технологічно і морально застарілою, вона ніяк не відповідає умовам ХХІ-го сторіччя.

Остання галузева новація – так звана пенсійна реформа. Вона звелася до кількох малоефективних заходів для незначного зменшення дефіциту пенсійного фонду. Просте підняття пенсійного віку та пенсійного стажу зі зниженням бази нарахування пенсій трохи скоротить дефіцит, але ніяк не може вважатися реформою. За розрахунками авторів «реформи», дефіцит скоротиться на 2,5 млрд. гривень, що становить лише трохи більше 1% загальних витрат пенсійного фонду. А дійсна реформа повинна передбачати хоча б поступовий перехід від солідарної до трирівневої системи пенсійного забезпечення.

І взагалі, така проблема не вирішується прийняттям одного закону, адже вона зачіпає і бюджетний, і податковий кодекси, що навіть не обговорювалося. Складається враження, що уряд або зовсім не розуміє, що і як робити, або не має на це часу, бо, користуючись службовим положенням, дбає лише про особисті потреби. Справжня пенсійна реформа, на мій погляд, повинна починатись зі встановлення справедливого оподаткування. Для цього потрібно все ламати, а ні цей уряд, ані всі попередні, такого варіанту розвитку не бажають, не хочуть і просто не здатні про це думати.

Зрозуміло, що реформи не йдуть, бо основні політичні сили в них не зацікавлені. Власне, їх все влаштовує, окрім невдоволення населення. А чи є в Україні політики, або певні сили, які зацікавлені в проведенні реформ?

Виходячи з наявного двадцятирічного досвіду, серед відомих політичних сил таких шукати не варто. Останні років п’ятнадцять найвищі пости займають практично одні і ті ж люди, з однаковими підходами до справи. Депутати стають міністрами, міністри – депутатами, вони змінюють крісла, але всі залишаються на посадах. Там зараз важко когось знайти, хто не поміняв би чотири рази політичну партію чи фракцію в парламенті.

Ця політична каста, що сформувалася за двадцять років в Україні, очевидно, не є більше ні креативною, ні продуктивною щодо змін. Існуюча система, яка є безсистемною, цілком їх влаштовує. Тому тепер вже треба говорити про нове покоління, яке прийде в українську політику. Воно матиме вже не радянську економічну освіту, а можливо й ширший кругозір. Хочеться, щоб ми швидше вибрались із політичного «бермудського трикутника ПР-БЮТ-НУНС». Цей трикутник затяг уже країну на самісіньке дно, а боротьба між його складовими більше нагадує телешоу, яким задурюють народу голови.


Бесіду вів Андрій Маклаков

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Кибервойна это война, и мы должны быть к ней готовы

Далеко не всегда одна страна действует против другой открыто, и не всегда целенаправленно. Скорее наоборот, в нашу сложную эпоху, борьба идет, как правило, закулисно - дипломатически, и экономически. Гораздо удобнее избегать прямой конфронтации, добиваться своих целей тайно, и кибервойна для этого самое подходящее средство, если, конечно, считать войну средством политики, а не самоцелью.

Несмотря на все это, сегодня многие авторы все еще разделяют виртуальный мир и реальный, считая, что кибератаки не могут принести большого вреда. Однако в последнее время на Западе проблемы кибербезопасности обсуждаются совершенно серьезно. Когда большинство физических систем постоянно связаны с Интернетом, включая инфраструктуру, транспорт, промышленность, не говоря уже о системах вооружения, грань между атакой на реальную инфраструктуру или ее программное обеспечение становится все более размытой. Разница в том, что порт закрыт, потому что он заминирован или потому, что разрушено его программное обеспечение, в глазах большинства наблюдателей будет выглядеть не слишком существенной. В отличие от ракетного удара по нефтеперерабатывающему заводу или разрушения военной части кибервойна «убивает мягко», временно выводя из строя оборудование, и нанося относительно небольшой ущерб.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Віталій Кравчук, старший науковий співробітник Центру економічних досліджень

Реформи має ініціювати громадянське суспільство, а реалізувати – держава

Ігор Бураковський, Інститут економічних досліджень та політичних консультацій

Влада не повинна розглядати суспільство як таке, що нібито заважає гарним реформаторам жити

Максим Борода, старший аналітик Міжнародного центру перспективних досліджень

Реформаторські наміри часто наражаються на суспільний супротив

Борис Кушнірук, економіст

Справжня мета реформ має відповідати задекларованим намірам влади

Олексій Молдован, економіст центру Антикризових досліджень, завідувач сектору грошово-фінансової стратегії Національного інституту Стратегічних досліджень

Покращення бізнес-середовища та стимулювання інвестицій дозволить вирішити більшість економічних та соціальних проблем України

Анатолий Баронин, Директор Аналитической группы" Da Vinci AG"

Украине необходимы реформы, которые позволят стимулировать экономические возможности страны

Александр Кендюхов, пред. Всеукраинского союза ученых-экономистов, д.э.н., проф., зав. каф. стратегического управления экономическим развитием ДНТУ

Неординарная цель требует неординарных методов

Дмитро Ляпін, к.т.н., старший науковий співробітник Національного інституту стратегічних досліджень

Відсутність системних реформ послаблює країну та знекровлює суспільство

Ярослав Матійчик, Виконавчий директор ГНДО "Група стратегічних та безпекових студій"

Гальмуючи реформи, влада ризикує, що повністю втратить контроль над суспільством

Ярослав Жалило, кандидат экономических наук, первый заместитель директора НИСИ

Нужно добиваться не вытеснения государства из системы управления, а изменения его роли, его модернизации

Анна Деревянко, исполнительный директор Европейской бизнес-ассоциации

Процесс реформирования идет, однако темпы и путь реформ оставляют желать лучшего

Олег Соскин, директор Института трансформации общества

Якщо не сталася трансформація, якщо не було еволюції, то буде революція

Василь Юрчишин, к.ф-м.н., доктор наук з державного управління, директор економічних програм Центру Разумкова

Намерение и результат – разные вещи. Поэтому я не могу сказать, что именно в реформах нам удалось

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України

Безальтернативність курсу реформ передбачає безальтернативність справді реформаторської стратегії

Виктор Суслов, народный депутат Украины в 1994-2002 годах, экс-министр экономики Украины, заслуженный экономист Украины

Украина: реформы объявленные и не объявленные

Владимир Дубровский, старший экономист центра «CASE-Украина», Киевская школа экономики, старший консультант.

Дорого обходятся не сами реформы, а их незавершенность

___Володимир Лановий, ___президент Центра ринкових реформ

Якщо народ мовчить, влада нічого робити не буде

Геєць Валерій Михайлович, академік НАН України, директор Інституту економіки і прогнозування НАНУ

Реформування потребують абсолютно всі сфери нашої діяльності

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,030