В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

Большинство людей хотят улучшения своей жизни, но для этого необходимы определенные изменения. Ведь чтобы жить так, как никогда не жил, нужно делать то, чего никогда не делал. При этом никакое правительство не может гарантировать, что необходимые изменения пройдут с достаточной скоростью, а все негативные последствия будут сведены к минимуму. Но если необходимые изменения долго не проводятся, проблемы накапливаются, и проведение реформ неизбежно становится более болезненным.

Из уст наших правителей неоднократно звучали слова: «если не воплощать реформы, Украина останется одной из самых бедных стран Европы» и т.п. Но на вопрос, какой ценой их будут «воплощать», и кто за это заплатит, – так никто и не ответил. А в том, что в результате реформ бедные станут еще беднее, а богатые – богаче, уверено более половины опрошенного населения. Оправдается ли их прогноз и на этот раз?

Реформы, представляющие интерес для всего общества, неизбежно влекут за собой определенные издержки для отдельных его членов – очень многим они угрожают утратой старых привилегий и регалий. Шумная оппозиция реформам со стороны тех, кому выгодно существующее положение, вместе со всеобщим страхом перемен, создают мощную силу сопротивления. Хватит ли у руководства страны политической воли, чтобы его преодолеть?

Идея начать все сначала политикам всегда нравилась, и украинские политические команды в этом смысле не исключение. История независимости Украины полна примеров того, как правительства пытались забыть прошлое, а политики – доказать, что они подобрали ключи к потайным дверкам успешных реформ. Увы, им это редко удавалось, а по правде говоря, не удавалось никогда.

Из года в год украинские политики предпочитали избегать политически трудных решений, сводя непопулярные реформы к минимуму. Однако это не добавляло шансов на успех. «Сегодня реформы в Украине – уже реальность, а не декларация намерений. Я абсолютно убежден, что 2011 год станет годом радикальных реформ в Украине», – подчеркнул глава государства. (Виктор Янукович, Официальный сайт Президента Украины, январь, сентябрь 2011г.). А может, реформы сейчас действительно «не ко времени»?! Ведь в период кризиса, спада или депрессии никто реформы не проводит, наоборот, нужна консервация того, что еще осталось?

Так когда же нужно проводить реформы? Бывает так, что во времена кризиса появляется надежда на успешное проведение самых трудных трансформаций. А иногда, наоборот, кризис служит оправданием откладывания реформ до лучших времен. Как советует Энн Осборн Крюгер, бывшая заместительница директора МВФ: «Во многих случаях реформы лучше всего проводить, когда ситуация в стране спокойная. Экономический рост обеспечивает лучшие условия для проведения налоговых и структурных реформ. Растущая экономика поможет притупить боль для тех групп населения, которые заденет экономическая настройка».

Еще сложнее – это учиться на чужих ошибках. Украинские политики предпочитают делать свои собственные, особенно, если речь идет о реформировании. В большинстве случаев, причины провала реформ предыдущих правительств и президентов были чисто внутренними. Нехватка мотивации или желания, слишком большой упор на быстрый успех, а также – с пугающей частотой – «усталость от реформ» и их игнорирование или имитация на всех уровнях властной вертикали.

Так что же нужно для проведения в Украине реформ? Чего не хватает нам, чтобы начать писать будущее страны с чистого листа, не возвращаясь к прошлым ошибкам и провалам?

Диалог.UA предлагает обсудить судьбу украинских реформ. Реформ, которые с переменным успехом ведут страну вперед. Реформ, о которых мы уже начали забывать, в силу их несостоятельности и бездарной реализации. И, наконец, о тех реформах, которые так нужны - здесь и сейчас – Украине, настоящих!

Свернуть

Большинство людей хотят улучшения своей жизни, но для этого необходимы реформы. При этом никакое правительство не может гарантировать, что необходимые изменения пройдут с достаточной скоростью, а все негативные последствия будут сведены к минимуму. Но если необходимые изменения долго не проводятся, проблемы накапливаются, и проведение реформ неизбежно становится более болезненным.

Идея начать все сначала политикам всегда нравилась, и украинские политические команды в этом смысле не исключение. История независимости Украины полна примеров того, как правительства пытались забыть прошлое, а политики – доказать, что они подобрали ключи к потайным дверкам успешных реформ. Увы, им это редко удавалось, а по правде говоря, не удавалось никогда. Из года в год украинские политики предпочитали избегать политически трудных решений, сводя непопулярные реформы к минимуму.

Так что же нужно для проведения в Украине реформ? Чего не хватает нам, чтобы начать писать будущее страны с чистого листа, не возвращаясь к прошлым ошибкам и провалам?

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Покращення бізнес-середовища та стимулювання інвестицій дозволить вирішити більшість економічних та соціальних проблем України

4 ноя 2011 года
Покращення бізнес-середовища та стимулювання інвестицій дозволить вирішити більшість економічних та соціальних проблем України: Покращення бізнес-середовища та стимулювання інвестицій дозволить вирішити більшість економічних та соціальних проблем України

Олексій Молдован, економіст центру Антикризових досліджень, завідувач сектору грошово-фінансової стратегії Національного інституту Стратегічних досліджень

У нас так багато говорять про реформи, але до їхнього втілення діло не доходить. Так, чи потрібні Україні реформи і які саме?

Чи потрібні реформи? Відповідь – безумовно так. Ми можемо взяти міжнародні рейтинги щодо конкурентоспроможності економіки, інвестиційної привабливості чи сприятливості бізнес-середовища і бачимо, що Україна є аутсайдером не лише в Європі, а й на теренах СНД. Наприклад, в рейтингу «Doing Business» Україна наразі посідає 145 сходинку. Гірші позиції з країн ЄС та СНД займає Узбекистан. Відповідно до рейтингу економічної свободи, що готує Heritage Foundation, Україна також опинилася серед держав із найгіршими умовами для розвитку підприємницької ініціативи  164 позиція серед 179 країн. У рейтингу конкурентоспроможності World Competitiveness Yearbook Україна займає 57-е місце. Нижче тільки дві держави – Хорватія і Венесуела (58 і 59 місця, відповідно).

Власне, це пояснює те, чому потужні світові інвестори вкладають груші в депресивний регіон Катовіце в Польщі чи Кехнец в Словаччині, а не в «перспективні» і «вічно потенційно» регіони України, а також те, чому вітчизняний бізнес інвестує в будівельний бізнес в Австрії чи Канаді.

Якщо є сумніви щодо об’єктивності цих рейтингів (хоча інвестори приймають рішення саме на їх основі), то можна поцікавитися думкою підприємців, що сьогодні працюють в Україні. Їх оцінки щодо сприятливості бізнес-середовища не будуть сильно відрізнятися від оцінок міжнародних експертів.

Якщо і позиція українського бізнесу здається суб’єктивною, то давайте візьмемо факти і статистику. Інвестиції в основний капітал сьогодні знаходяться на рівні 10% ВВП, це вдвічі нижче від мінімального рівня, який потрібен для позитивних структурних зрушень в економіці. В поточному році вони номінально зростають, але це зростання в межах інфляції. Ми навіть не вийшли на рівень 2007 року.

Обсяг накопичених іноземних інвестицій в Україні складає лише 1 267 дол./особу. Даний показник в останні роки має стійку висхідну тенденцію, яка збереглася навіть в умовах кризи, проте він залишається все ще значно нижчим, ніж у сусідніх країнах (наприклад, в Росії – 2,7 тис. дол./особу, в Польщі – 4,8 тис. дол./особу, в Чехії – 11,6 тис. дол./особу). Це все свідчить про те, що Україна наразі не є привабливою для розвитку бізнесу і для вкладення інвестицій. Але без інвестицій нинішня динаміка зростання ВВП вичерпається.

Які ключові реформи необхідні для України? Відповідь на це питання потрібно починати з того, що треба вдосконалити для того, аби пожвавити інвестиційну активність та покращити бізнес-клімат загалом. За такої постановки проблеми вибудовується зрозуміла логіка реформ.

Що ж заважає бізнесу розвиватися в Україні? На мою думку тут є комплекс проблем:

По-перше, загальна несприятлива ситуація в економіці. Попри певне пожвавлення економіки, в Україні спостерігається висока інфляція, значний дефіцит бюджету, зростання негативного сальдо торгового балансу, ускладнення доступу до кредитних ресурсів, невизначеність стосовно економічного курсу уряду та інше. Інвестори обґрунтовано розглядають в даних проблемах ризики для хиткого відновлення. Ніхто не буде вкладати в економіку з туманними перспективами.

По-друге, дестимулюючий фіскальний простір, який проявляється як в високому податковому тискові, так і у значних матеріальних затратах на ведення обліку та сплату податків. В даному напрямі з прийняттям Податкового кодексу зроблений значний позитивний крок: знижені ставки податків, зменшено кількість податків, запроваджено прискорене відшкодування ПДВ, обмежено свавілля контролюючих органів. Разом з тим, проблемою залишається практика застосування законодавства. Необхідна нова модель відносин між державою в особі податкових органів та бізнесом, яка б базувалася на засадах партнерства. Але це не питання законодавства, це питання державного управління.

По-третє, слабкість та незавершеність формування інституційно-правового середовища для ведення бізнесу. Без гарантованого права власності, без міцного інституту договірного права розвивати бізнес, а тим паче здійснювати масштабні інвестиції в Україну ніхто не буде. Який сенс будувати завод, якщо завтра його у Вас заберуть? А як можна працювати з українськими контрагентами, які отримуючи продукцію та відмовляються її оплачувати? Для іноземних інвесторів така практика нонсенс. Україні катастрофічно не вистачає чесних компетентних суддів.

Ще однією проблемою є відсутність політики конкуренції та ефективного антимонопольного органу. Завдання укріплення конкуренції я б загалом помістив би серед пріоритетів реформ. Це проблема не є абстрактною, бо конкуренція є головним чинником ефективності економіки. Немає конкуренції – не буде якісного розвитку економіки. Подивіться на ринок нафтопродуктів чи ринок авіаційних перевезень. Покупець платить завищену ціну за низькоякісний продукт. Зараз зріє ще одне небезпечне рішення, яке може бути прийняте стосовно введення компенсаційних чи захисних мит на імпорт автомобілів з двигунами з об’ємом до 2,2 літрів. Це є корупція на вищому державному рівні, бо Вас змушують купувати китайські авто зібрані на українських заводах за цінами, вище європейських моделей. Власники українських автозаводів не хочуть підвищувати якість продукції, вони краще воліють залишити населення без вибору. Хто виграє від такої політики – лише власники цих підприємств.

По-четверте, проблеми грошово-фінансової сфери. Фондовий ринок та банківська система мають бути головним джерелом інвестицій, але, на жаль, сьогодні в Україні вони не виконують в повній мірі свої функції. В Україні накопичені колосальні обсяги фінансових ресурсів, але вони не йдуть на фондовий ринок, оскільки останній, так би мовити, ще не «налагоджений». Потужні компанії мають змогу вийти на світові фондові ринки, а от невеликим компаніям, або тим, що лише починають розвивати бізнес, немає де взяти ресурси.

Складна ситуація і в банківській системі, яка кредитує споживчий попит, але вкрай неохоче інвестує у виробництво. Але якщо і надає кредити, то ставки в 17-25% можуть дозволити собі лише окремі компанії в галузях з надвисокою дохідністю. Я розумію, що завдання зниження ставок досить складне, те, що ставка тримається на такому високому рівні, для цього є об’єктивні передумови. За високого рівня інфляції, ми не можемо собі дозволити знизити ставки. Але будь-яка держава, яка хоче стимулювати економіку, повинна прагнути максимально знизити відсоткову ставку для того, щоб гроші пішли в обіг (якщо гроші лежать в банках, то від цього немає жодного позитивного ефекту). Якщо гроші є доступними, то бізнес використає їх для екстенсивного розвитку чи для інвестицій. Це є досить ефективний механізм пожвавлення економічної активності. Якщо подивитися на досвід економічної політики Словаччини, найбільш динамічної країни Центрально-Східної Європи, то бачимо, що її економіка почала стрімко зростати саме після того, як ставки по кредитам знизилися з 15-20% до 5-7%. Гроші пішли в обіг, це різко підвищило інвестиційну активність.

П’яте, це проблеми регуляторної політки, бо підприємницька діяльність зарегульована настільки, що не дає бізнесу змоги сконцентруватися на реалізації своїх економічних завдань. Значна частина уваги та ресурсів відтягується від його основної діяльності і спрямовується на те, щоб займатися бюрократією і отриманням всіх дозволів – реєстрації і таке інше. Сьогодні потрібно радикально спростити регуляторну систему та зробити її зрозумілою не лише для юристів, а для рядових підприємців, як це зараз робиться у світі. Мені подобається досвід Канади, – там уряд запровадив Інтернет-проект BizPaL. Коли людина, яка хоче займатися бізнесом, заходить на сайт, вводить вид діяльності, наприклад, торгівля, вона отримує по-перше, всю наочну інформацію – з якими документами і куди потрібно піти, щоб отримати ці дозволи, скільки це буде коштувати, а також і усю супутню інформацію, графік роботи відомств, терміни дії свідоцтв ті інше. Тобто система має бути спрощеною і максимально зручною для підприємця.

Таким чином, якщо ми чітко сформулюємо проблеми, що погіршують бізнес-середовище, то відразу стає зрозумілим і те, які реформи нам потрібно. Зараз з цим проблема, бо інколи складається враження, що реформи проводяться заради реформ. Але ж не може бути метою податкової реформи, скажімо, прийняття Податкового кодексу. Це не мета реформи, це так би мовити, форма реформи. А метою податкової реформи має бути формування сприятливого фіскального простору з одночасним забезпеченням держави такого обсягу мобілізованих ресурсів, який не буде пригнічувати стимули до активної підприємницької діяльності.


Хто має проводити реформи?

На моє глибоке переконання, реформами має займатися Президент або Верховна Рада. Лише ці інститути мають більш менш сталу каденцію – п’ять років. Уряд займається оперативною діяльністю, він апріорі не може займатися стратегічними питаннями. Це не тому, що він не компетентний, просто він вирішує кон’юнктурні поточні завдання.

Тактика і стратегія мають безумовно бути узгоджені, але як часто буває є деякі протиріччя. Наприклад, останні українські уряди провадили активну соціальну політику. Це приносить їм популярність, але державі потрібні інвестиції в реформи. Це не приносить таких електоральних дивідендів, проте якби в 2005-2008 рр. провели хоча б частину таких реформ, в 2009 році не було б 15% -го падіння ВВП.

Якщо ж підходити практично, то за нинішніх умов в Україні реформами може займатися виключно президент. Парламент – є досить слабким, в ньому відсутня консолідація, і загалом там не має критичної маси фахівців, оскільки багато депутатів опиняються в парламенті не за свої заслуги чи досягнення, а за інших обставин. Безумовно, там є економісти вищого рівня, але в тій сірій масі вони дещо розчиняються. На жаль, ми не Англія, чи інша західна країна, де бути представником парламенту накладає досить велику відповідальність на особу. У нас вважається нормальним взагалі не ходити на роботу до парламенту, або відкрито лобіювати приватні інтереси. Чи може такий орган самостійно провести компетентну реформу? Мабуть, що ні.

За таких обставин, Президент має формувати, затверджувати чітку програму реформ, має розподіляти між різними суб’єктами державного управління окремі завдання і виключно Президент має контролювати проведення цих реформ.


Яка мета реформування і що Україна може отримати в результаті проведення реформ? Адже сенс реформування не в процесі, а в результаті… Чи приведуть реформи до нової якості життя в Україні?

Важко зрозуміти, що таке нова якість життя. Нова якість життя це щось більше, чим соціальні стандарти, це мабуть, коли Ви приходите в лікарню, то лікарі зацікавлені не в «вижиманні» з Вас коштів, а в тому, щоб Ви почувалися краще. Це коли чиновники, роблять все можливе, щоб Ваш бізнес розвивався. До цього ще далеко, але очевидно, що зубожіння населення має значний негативний вплив на це.

Сенс реформування, безумовно, не в процесі, а в результаті. Це здається настільки очевидним, що дана теза не може бути незрозумілою для будь-якого урядовця чи політика. Яка кінцева мета будь-якої реформи? На мою думку, це покращення добробуту нації. А що таке добробут нації? Це не обсяг державного бюджету чи ВВП країни, це добробут кожного громадянина, і якщо громадяни заможні, то, відповідно, заможною є і нація. Тобто, це і є кінцевим завданням будь-якої реформи. Така точка зору, видається, не має викликати нарікань. Але є дискусія щодо механізмів реалізація даного завдання. Один варіант – можна продавати майно держави чи природні ресурси і надавати високі соціальні трансферти населенню. Це те, що роблять нафтогазові країни. Другий варіант, можна збільшити фіскальний тиск на бізнес, і знову ж перерозподіляти ці кошти на благо населення. Така політика була домінуючою в нашій державі. Загалом, можна хоч весь бюджет розподілити між населенням, але ефект від цього буде мінімальним, і що ми будемо робити наступного року?

Я прихильник іншого підходу. Давайте створимо можливість для того, аби громадяни самі могли забезпечувати власні доходи. На цьому шляху головним проміжним завданням є створення сприятливого бізнес-середовища, де б кожна людина могла «комерціоналізувати» свої навички, здібності, знання і отримувати гідну плату за це. Виходячи з цього, ключове завдання для української влади на нинішньому етапі – це покращення бізнес-клімату в Україні. Реформи мають бути спрямовані на формування сприятливого простору для бізнесу та збільшення інвестицій в економіку держави. Це дозволить вирішити більшість нинішніх і економічних, і соціальних проблем.

Розвиток бізнесу буде мати наслідком збільшення робочих місць, підвищення заробітної плати, збільшення доходів бюджету. Держава таким чином отримає можливість покращити життя українців не за допомогою соціальних подачок, а створити умови, щоб українці самі покращували собі життя.


Які будуть витрати на реформу? Часто доводиться чути, наприклад, про високі соціальні втрати... Які вони насправді?

Безумовно, кожна якісна реформа повинна мати під собою належну фінансову базу. Витрати можуть бути прямими, як видатки з бюджету, а можуть бути опосередкованими, за рахунок зменшення доходу бюджету. Для прикладу, зниження податку на прибуток з 25% до кінцевого значення, яке було задеклароване в податковому кодексі, – до 16%, воно призведе до зменшення надходжень у короткостроковій перспективі, загалом майже на третину надходжень податку на прибуток, і це лише одним напрям реформи.

Реформи будуть затратними, але кошти безумовно можна знайти. Є інша проблема – електоральні втрати, бо глибинні реформи недаремно називають «непопулярними». М. Азаров провів лише податкову реформу, а вже став ворогом № 1 українського підприємництва, С. Тигіпко є таким же для людей передпенсійного віку. Звичайно, що є суттєві недоопрацювання, але багато речей, наприклад, в тій же податковій реформі є конструктивними. Але чи сказав хтось щось добре на цей рахунок? На такі витрати далеко не всі політики готові піти, набагато легше просто перерозподіляти ресурси.


Чий досвід проведення реформ в інших країнах міг би стати нам у пригоді? Чи підходить нам реформаторський досвід будь-якої з країн світу? І чого нас можуть навчити наші найближчі сусіди?

Коли наші політики чи експерти кажуть, що чужий досвід нам не потрібен, що Україна індивідуальна країна з власними проблемами, і тому ми не можемо брати досвід розвинених чи інших країн, – я категорично з цим не погоджуюсь. Більшість європейських країн, навіть, найбільш розвинених, переживали ті ж проблеми, з якими наразі стикається Україна сьогодні. Візьмемо, для прикладу, країни, які як і Україна наприкінці 1980-х років мали планову модель економіки. Це Польща, Словаччина, Чехія. По суті, в період економічної трансформації і ринкової перебудови ми з ними стояли на одному і тому ж рівні, але подивіться, який зараз колосальний розрив. Україна є найбіднішою країною Європи, за виключенням Молдови, а східні країни, наші сусіди – це Польща, Словаччина, Чехія – настільки динамічно розвиваються, що здаються недосяжними для України.

Якщо взяти групу наших сусідів і Україну, то сьогодні розрив по показникам ВВП на душу населення в 4-5 разів. Це ілюструє, що українська політика була неефективною. То чому ж не подивитися на досвід цих країн? Я особисто спостерігав за ними значну частину свого життя – так от вони мали на початку трансформації ідентичні проблеми, які зараз є в Україні. Тотальна корупція, лобізм, розбалансована система державних фінансів, слабкі ринкові інститути – це все було в такому ж масштабі, як в Україні. Коли говорять, що корупція – це наша ментальність і ми не зможемо її подолати, то це є спроба виправдання провальної державної політики в даному напрямі. В Словаччині та Польщі в 90-х роках була не менша корупція, але за допомогою ефективних реформ вони масштаби цих явищ відчутно мінімізували. Якщо взяти досвід цих країн, то можна знайти чимало ефективних, продуктивних, дієвих механізмів, до яких ми самі дійти не можемо чи не хочемо.

Більше того, я вважаю, що досить перспективним є аналіз досвіду розвинених країн. Наприклад, антикризова програма Канади. Я думаю, що якби наші чиновники і політики читали цю антикризову програму, у них би було більше інструментарію, щоб покращити ситуацію, бо там прописані такі речі, які не потребують чогось надзвичайного для запровадження.

Безумовно, специфіку України треба враховувати, але все-таки не потрібно заново вигадувати велосипед, треба аналізувати і брати найкраще з тих країн, які успішно долають проблеми. Україна тривалий час намагалася йти власним шляхом, мовляв, ми не Європа і не Азія, ми місток між Заходом і Сходом, у нас тут власний шлях розвитку, власна специфіка. І куди ми сьогодні прийшли? Ми повинні більше вивчати європейський досвід, особливо країни Центрально-Східної Європи. Такі складні періоди були у більшості з них, і вони також запозичували досвід інших країн, і успішно долали ці проблеми. Разом з тим, вивчення досвіду це лише розширення спектру можливих варіантів реформ. Для того, щоб їх ефективно впровадити українській еліті потрібне ще бажання, політична воля та компетентність.

Бесіду вела Євгенія Сизонтова

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Опасность распространения прав человека

Если бы права человека были валютой, их курс сегодня оказался бы в состоянии свободного падения в силу инфляции многочисленных правозащитных договоров и необязательных международных инструментов, принятых за последние десятилетия самыми разными организациями. Сегодня на эту валюту можно, скорее, купить страховку для диктатур, нежели защиту для граждан. Права человека, некогда вознесенные на пьедестал основных принципов человеческой свободы и достоинства, сегодня могут быть чем угодно – от права на международную солидарность до права на мир.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Віталій Кравчук, старший науковий співробітник Центру економічних досліджень

Реформи має ініціювати громадянське суспільство, а реалізувати – держава

Ігор Бураковський, Інститут економічних досліджень та політичних консультацій

Влада не повинна розглядати суспільство як таке, що нібито заважає гарним реформаторам жити

Максим Борода, старший аналітик Міжнародного центру перспективних досліджень

Реформаторські наміри часто наражаються на суспільний супротив

Борис Кушнірук, економіст

Справжня мета реформ має відповідати задекларованим намірам влади

Анатолий Баронин, Директор Аналитической группы" Da Vinci AG"

Украине необходимы реформы, которые позволят стимулировать экономические возможности страны

Александр Кендюхов, пред. Всеукраинского союза ученых-экономистов, д.э.н., проф., зав. каф. стратегического управления экономическим развитием ДНТУ

Неординарная цель требует неординарных методов

Дмитро Ляпін, к.т.н., старший науковий співробітник Національного інституту стратегічних досліджень

Відсутність системних реформ послаблює країну та знекровлює суспільство

Андрій Новак, Голова Комітету економістів України

Україні потрібні системні реформи

Ярослав Матійчик, Виконавчий директор ГНДО "Група стратегічних та безпекових студій"

Гальмуючи реформи, влада ризикує, що повністю втратить контроль над суспільством

Ярослав Жалило, кандидат экономических наук, первый заместитель директора НИСИ

Нужно добиваться не вытеснения государства из системы управления, а изменения его роли, его модернизации

Анна Деревянко, исполнительный директор Европейской бизнес-ассоциации

Процесс реформирования идет, однако темпы и путь реформ оставляют желать лучшего

Олег Соскин, директор Института трансформации общества

Якщо не сталася трансформація, якщо не було еволюції, то буде революція

Василь Юрчишин, к.ф-м.н., доктор наук з державного управління, директор економічних програм Центру Разумкова

Намерение и результат – разные вещи. Поэтому я не могу сказать, что именно в реформах нам удалось

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України

Безальтернативність курсу реформ передбачає безальтернативність справді реформаторської стратегії

Виктор Суслов, народный депутат Украины в 1994-2002 годах, экс-министр экономики Украины, заслуженный экономист Украины

Украина: реформы объявленные и не объявленные

Владимир Дубровский, старший экономист центра «CASE-Украина», Киевская школа экономики, старший консультант.

Дорого обходятся не сами реформы, а их незавершенность

___Володимир Лановий, ___президент Центра ринкових реформ

Якщо народ мовчить, влада нічого робити не буде

Геєць Валерій Михайлович, академік НАН України, директор Інституту економіки і прогнозування НАНУ

Реформування потребують абсолютно всі сфери нашої діяльності

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,056