В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

Большинство людей хотят улучшения своей жизни, но для этого необходимы определенные изменения. Ведь чтобы жить так, как никогда не жил, нужно делать то, чего никогда не делал. При этом никакое правительство не может гарантировать, что необходимые изменения пройдут с достаточной скоростью, а все негативные последствия будут сведены к минимуму. Но если необходимые изменения долго не проводятся, проблемы накапливаются, и проведение реформ неизбежно становится более болезненным.

Из уст наших правителей неоднократно звучали слова: «если не воплощать реформы, Украина останется одной из самых бедных стран Европы» и т.п. Но на вопрос, какой ценой их будут «воплощать», и кто за это заплатит, – так никто и не ответил. А в том, что в результате реформ бедные станут еще беднее, а богатые – богаче, уверено более половины опрошенного населения. Оправдается ли их прогноз и на этот раз?

Реформы, представляющие интерес для всего общества, неизбежно влекут за собой определенные издержки для отдельных его членов – очень многим они угрожают утратой старых привилегий и регалий. Шумная оппозиция реформам со стороны тех, кому выгодно существующее положение, вместе со всеобщим страхом перемен, создают мощную силу сопротивления. Хватит ли у руководства страны политической воли, чтобы его преодолеть?

Идея начать все сначала политикам всегда нравилась, и украинские политические команды в этом смысле не исключение. История независимости Украины полна примеров того, как правительства пытались забыть прошлое, а политики – доказать, что они подобрали ключи к потайным дверкам успешных реформ. Увы, им это редко удавалось, а по правде говоря, не удавалось никогда.

Из года в год украинские политики предпочитали избегать политически трудных решений, сводя непопулярные реформы к минимуму. Однако это не добавляло шансов на успех. «Сегодня реформы в Украине – уже реальность, а не декларация намерений. Я абсолютно убежден, что 2011 год станет годом радикальных реформ в Украине», – подчеркнул глава государства. (Виктор Янукович, Официальный сайт Президента Украины, январь, сентябрь 2011г.). А может, реформы сейчас действительно «не ко времени»?! Ведь в период кризиса, спада или депрессии никто реформы не проводит, наоборот, нужна консервация того, что еще осталось?

Так когда же нужно проводить реформы? Бывает так, что во времена кризиса появляется надежда на успешное проведение самых трудных трансформаций. А иногда, наоборот, кризис служит оправданием откладывания реформ до лучших времен. Как советует Энн Осборн Крюгер, бывшая заместительница директора МВФ: «Во многих случаях реформы лучше всего проводить, когда ситуация в стране спокойная. Экономический рост обеспечивает лучшие условия для проведения налоговых и структурных реформ. Растущая экономика поможет притупить боль для тех групп населения, которые заденет экономическая настройка».

Еще сложнее – это учиться на чужих ошибках. Украинские политики предпочитают делать свои собственные, особенно, если речь идет о реформировании. В большинстве случаев, причины провала реформ предыдущих правительств и президентов были чисто внутренними. Нехватка мотивации или желания, слишком большой упор на быстрый успех, а также – с пугающей частотой – «усталость от реформ» и их игнорирование или имитация на всех уровнях властной вертикали.

Так что же нужно для проведения в Украине реформ? Чего не хватает нам, чтобы начать писать будущее страны с чистого листа, не возвращаясь к прошлым ошибкам и провалам?

Диалог.UA предлагает обсудить судьбу украинских реформ. Реформ, которые с переменным успехом ведут страну вперед. Реформ, о которых мы уже начали забывать, в силу их несостоятельности и бездарной реализации. И, наконец, о тех реформах, которые так нужны - здесь и сейчас – Украине, настоящих!

Свернуть

Большинство людей хотят улучшения своей жизни, но для этого необходимы реформы. При этом никакое правительство не может гарантировать, что необходимые изменения пройдут с достаточной скоростью, а все негативные последствия будут сведены к минимуму. Но если необходимые изменения долго не проводятся, проблемы накапливаются, и проведение реформ неизбежно становится более болезненным.

Идея начать все сначала политикам всегда нравилась, и украинские политические команды в этом смысле не исключение. История независимости Украины полна примеров того, как правительства пытались забыть прошлое, а политики – доказать, что они подобрали ключи к потайным дверкам успешных реформ. Увы, им это редко удавалось, а по правде говоря, не удавалось никогда. Из года в год украинские политики предпочитали избегать политически трудных решений, сводя непопулярные реформы к минимуму.

Так что же нужно для проведения в Украине реформ? Чего не хватает нам, чтобы начать писать будущее страны с чистого листа, не возвращаясь к прошлым ошибкам и провалам?

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Справжня мета реформ має відповідати задекларованим намірам влади

7 ноя 2011 года
Справжня мета реформ має відповідати задекларованим намірам влади: Справжня мета реформ має відповідати задекларованим намірам влади

Борис Кушнірук, економіст

У нас дуже багато говорять про реформи, але ніхто їх досі не робить. Тож чи потрібні реформи Україні, і які? Хто міг би їх провести?


Будь-яку реформу проводить виконавча влада. Оскільки у неї є для цього необхідні інструменти, і це не тільки законодавче забезпечення – у влади більше технічних можливостей для того, щоб підготувати відповідну нормативну базу, на неї працює весь державний апарат, і тому влада має можливість започаткувати реформи. І потім, щоб втілити задумане у життя, потрібно не тільки законодавче забезпечення але ще і супроводження цих реформ. Тому це може зробити лише влада.

І ще один чинник, – в який мірі опозиція сприяє цьому чи, навпаки, заважає. На жаль, інколи наша опозиція, при чому не важливо, хто це, діють за принципом: чим гірше, тим краще. Тобто, ця діяльність спрямована не на покращення життя і не на захист конкретної соціальної групи, яку вони б мали представляти, а вони просто діють з принципом «чим гірше, тим краще» – і тим швидше, їм, начебто, вдасться сісти в керівне крісло. Але, по суті, вони такі ж, як і ті, хто знаходиться при владі.

Тепер щодо того, які реформи потрібні. Насправді, реформ потрібно багато. Інша справа, що, коли проводять реформу, має бути стратегія проведення – потрібно визначити послідовність, бо всі реформи одночасно проводити дуже важко. Потрібно зрозуміти, яку мету ви ставите перед собою. Коли визначена мета, вона має бути артикульована, бо якщо мета не відповідає реальним справам, виникає протиріччя. Має бути спочатку сформульована мета, а потім визначені цілі за напрямками, після того мають бути розроблені заходи, яким чином ви їх реалізуєте.

А якщо ми говоримо про реформи, які потрібні, в їхній сукупності, то вони стосуються майже усіх сфер життя. І починати потрібно з соціальної сфери, бо ми маємо вкрай популістсько-соціалістичну соціальну систему, яку просто не можемо забезпечити. Водночас вона тягне економіку вниз – це і соціальне страхування, і медицина, і навчання.

Якщо брати економіку в цілому, то потрібна реформа житлового сектору, реформа стосунків у житлово-комунальних сфері, потрібна реформа в аграрній сфері, потрібна сукупність дій, які забезпечили б функціонування територій – на сьогоднішній день не існує механізмів, щоб забезпечити нормальне функціонування територій. Ми не провели за 20 років територіально-адміністративної реформи, в той час, як наші сусіди, наприклад, Польща її провела, – на те пішло багато часу і коштів, але то вже дає свої результати. Там утворені самодостатні території, що мають можливість функціонувати і забезпечувати усім необхідним населення, яке на них мешкає.

В Україні, в силу того, що територія не має такого наповнення, життя починається в декількох основних мегаполісах, за межами яких воно ледь жевріє. Тому без цієї реформи теж не обійтися, але основне питання – у послідовності дій.

Реформа мала б торкнутися також стосунків у бюджетній сфері, але потрібно визначити пріоритети, і тут дуже важлива прозорість використання коштів, бо чим прозоріша система, чим вона більш відкрита, тим більше, незалежно від того, як витрачаються кошти, вона стає потрібною всьому суспільству. Бо саме закритість системи дозволяє використовувати кошти максимально неефективно, в персональних інтересах тих чи інших осіб.

Я постійно наводжу приклад, що у Великобританії, де бюджет у десятки разів більший, ніж український, коаліційний уряд консерваторів та лібералів, який зараз перебуває при владі, уряд Девіда Кемерона ухвалив одне з перших своїх рішень, що усі видатки з бюджетів, як центральних так і місцевих, обсягом понад 500 фунтів (уявляєте, що таке сума для Великобританії – 500 фунтів!), так от усі витрати більші, ніж 500 фунтів мають бути оприлюднені. І має бути надано максимальну інформацію про усе, що було пов’язано з цими витратами, – у кого, коли, з якою метою були зроблені закупки, хто власник, яка ціна, чи вона ринкова і так далі. Тобто, така інформація має бути оприлюднена. Оце той рівень доходів і витрат, який мав би бути оприлюднений і в Україні в тому числі.

В Україні реформування потребують усі сфери діяльності, в деяких випадках це мають бути глибинні реформи, в деяких – регулюючі. Наприклад, я не бачу якихось жахливих вад у податковій системі, але система податкового кодексу вибудувана в інтересах лише великого капіталу. В цьому документі не створена система постійних стимулів, які були б розраховані не на певний порівняно короткий час, а на постійний процес народження і зміцнення малого бізнесу. Там немає положень, які б чітко виявляли, що не існує ситуації, коли малий і великий бізнес однакові. Зрозуміло, що у великого бізнесу значно більше можливостей, вища ефективність, він більше може генерувати прибутків. Тож, коли говорять, що всі підприємці мають бути рівні в податковій системі, це неправда.

Насправді, враховуючи можливості великого бізнесу, він спроможний сплачувати значно більший розмір податків, а якщо малий бізнес поставити з ним у начебто рівні умови, це значить, поставити його у невигідні умови, в нерівноправні. Лише створюючи умови, щоб малий бізнес платив мінімальні податки, можна створити можливості для його розвитку, для постійної появи людей, які формують середній клас, який конче потрібний Україні.

В сільському господарстві, в аграрному секторі – приватизація землі, я вважаю, що це потрібно робити, але не так, як це планує робити влада. Бо мова йде про те, що планується провести приватизацію землі в інтересах великого капіталу, формуючи земельну ієрархію. А якраз для фермерів, які формують основу виробничої потужності більшості країн, для їхньої діяльності достатньо приватизації 300 гектарів. Бо насправді фермерська родина більше 300 гектарів обробити не може, навіть з сучасною технікою. А у нас пропонують проводити приватизацію до 2000 гектарів. Тобто, без жодних зобов’язань з боку власників, що вони будуть безпосередньо займатися аграрним бізнесом на цій землі. Це означає, що будь-хто може купити землю, і потім просто здавати в її в оренду, перетворивши на джерело рентних доходів.

Отже, питання полягає в тому, що важливо не просто задекларувати реформи, а ще й у тому, що має бути визначена їхня мета, і щоб потім ця мета відповідала тим крокам, які здійснюються. Інакше виникне протиріччя, і реформи не будуть сприйматися суспільством.


Що Україна може отримати в результаті проведення реформ? Яка мета реформування? Чи приведуть реформи до нової якості життя в Україні?


Потрібно розуміти, що на сьогоднішній момент ми живемо в країні з неструктурованим сприйняттям і наслідуванням усього того, що робиться у світі. В якій мірі, скажімо, політичні сили, що приходять до влади, відображають інтереси, і чиї? Більшість людей абсолютно щиро і правильно вважає, що наші політики нічого, крім власних інтересів, не відображають. Тому що, за великим рахунком, коли до влади прийшла Партія Регіонів, і при них з’явився Сергій Тигіпко зі своєю Сильною Україною, ми вперше побачили, як влада починає діяти в інтересах великого капіталу. Ми вперше отримали партію, яка представляє його інтереси, і де-факто це певною мірою є позитивом. Тому що ми вперше отримали політику, яка хоч якось артикульована, і зрозуміло в чиїх вона інтересах. І це не є апріорі поганим, бо без великого капіталу Україна теж не існує, за його інтересами і діяльністю стоять мільйони робочих місць і потужність країни.

Зараз вони проводять реформу в інтересах цього капіталу, але чи відповідає це інтересам більшості країни, чи це забезпечує стабільність функціонування? – У мене щодо цього виникають великі питання. Я певен, що реформи потрібно проводити в інтересах більш широких верств населення, і перше, щодо того, що стосується формування умов для сучасної економіки. А вона базується більшою мірою не на підприємствах, де працюють за валовим принципом, а це постіндустріальна економіка, де головне – це розробка високотехнологічної продукції, а тут не потрібні великі колективи в тисячі людей. Для того, щоб виробляти величезну кількість продукції, не потрібні величезні потужності, для цього потрібно, щоб функціонувала велика кількість підприємств, які конкурують між собою, бо великі капітали тяжіють до монополізму. А монополізм – це, за класиками, передвісник того, що економіка буде деградувати. Тому мають бути створені умови для максимальної конкуренції, а конкуренція найбільш можлива, коли між собою конкурують десятки чи сотні тисяч малих підприємців. Їм значно важче між собою домовитися і створити картельні домовленості. Тож, коли постає питання, які реформи потрібні, і яка їхня мета, я переконаний, що метою мало б бути формування суспільства, основу якого складає малий та середній бізнес, які і забезпечують фундамент стабільності. І саме в їхніх інтересах мали б проводитися реформи.

Україна живе в глобалізованому світі, світ йде до все більшої і більшої глобалізації. Захиститися від неї внутрішніми межами, якось не пускати через свої кордони – не можливо. Час закритих економік минув. Єдине, за рахунок чого можна вижити, – це за рахунок більшої конкурентоспроможності у світі. Причому в усіх аспектах – від конкурентоспроможності продукції до конкурентного рівня життя. В результаті реформ потрібно забезпечити сукупність усіх факторів для існування – екологічне середовище, високу конкурентоспроможність економіки, сприяння функціонуванню бізнесу тощо. Інші дороги ведуть у глухий кут. Зараз ви не зможете примусити людину жити в своїй країні. Якщо вона відчуває, що їй краще жити в іншій країні, то вона просто піднімається і їде, що ми і спостерігаємо в результаті міграції населення.


Які будуть витрати на реформи? Часто доводиться чути про високі соціальні втрати і про високу ціну реформ. Яка вона насправді?


Якщо ми говоримо про витрати для проведення тих чи інших реформ, то багато реформ дійсно потребують витрат. Для того, щоб проводити адміністративно-територіальну реформу, потрібні величезні витрати пов’язані з реорганізацією функціонування територій, і мова йде про десятки мільярдів гривень. Безперечно, перший перехідний період буде складним, хаотичним, може бути багато непорозумінь і протиріч, але позитивом від таких витрат стане те, що території стануть самодостатніми і максимально підвищиться ефективність суспільних витрат на забезпечення життєдіяльності місцевих громад. Бо зараз витрати у нас вкрай неефективні, і вони не дають нормально функціонувати територіям.

Теж саме з пенсійною реформою. Пенсійна реформа потребує витрат у перехідний період, бо без зменшення внесків до пенсійної системи вам не вдасться змінити ставлення до неї, але водночас треба розуміти, якщо ви скорочуєте ці внески, у вас виникає проблема з тим, що на декілька років наперед у вас видатки будуть великими, а доходи малими, тобто треба шукати інше джерело, яке б забезпечило покриття цих видатків, спрямованих на підтримку діючих пенсіонерів. Але без цього здійснити пенсійну реформу неможливо – я в цьому переконаний.

Безперечно, витрати на проведення тих чи інших реформ завжди виникають. Інша справа, якщо ці витрати здійснюються ефективно, і цілі, які ви ставили перед собою, досягнуті, це призводить до покращення ситуації на довгостроковий термін.


Чий досвід з проведення реформ в інших країнах міг би стати нам у пригоді? Чого нас можуть навчити наші сусіди?


Будь-який досвід може бути умовним – ви можете брати його за орієнтир, усвідомлюючи, що перенести і скалькувати реформи неможливо. Очевидно, що будь-які реформи потребують того, щоби їх проводили, усвідомлюючи особливості країни, де ви живете. Але, безперечно, нам би був дуже корисним досвід Польщі у проведенні адміністративно-територіальної реформи.

Дуже цікавим і корисним для України могло б стати використання досвіду реформ у Грузії. Яким чином і настільки треба реформувати систему, щоби скоротити кількість чиновників для прийняття рішень і встановлення прозорості їхнього виконання. Але у нас все це складніше, хоча б тому, що у нас людей в цій сфері в десятки разів більше.

Чужі реформи можуть бути корисним взірцем, але ви самі собі маєте усвідомити, чого ви хочете. Бо ті реформи, які проводяться в світі цілому, не можуть бути повністю зроблені в Україні, хоча б тому, що у нас зовсім інший тип економіки, зовсім інші можливості, зовсім інша територія. Тобто те, що ви можете зробити в Грузії, просто технологічно не можна зробити в Україні, враховуючи розміри країни і її можливості. Це як приклад. Те ж саме з Польщею. Тобто, особливості Польщі цікаві, і умови схожі на наші, принаймні, наші країни можна порівнювати – за розмірами і за численністю населення, але, зрозуміло, що у нас теж є відмінності і відмінності доволі суттєві, які не дають змоги проводити реформи абсолютно однаково. Але деякі речі в реформуванні житлово-комунальної сфери можна б було запозичити з досвіду Польщі.

Головне, щоб в країні були при владі люди, які розуміють, що хочуть для неї зробити. І, безперечно, ні про що мова не йтиме, якщо вони хочуть покласти якомога більше грошей до власної кишені. Тоді немає про що говорити.

Бесіду вела Євгенія Сизонтова

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Опасность распространения прав человека

Если бы права человека были валютой, их курс сегодня оказался бы в состоянии свободного падения в силу инфляции многочисленных правозащитных договоров и необязательных международных инструментов, принятых за последние десятилетия самыми разными организациями. Сегодня на эту валюту можно, скорее, купить страховку для диктатур, нежели защиту для граждан. Права человека, некогда вознесенные на пьедестал основных принципов человеческой свободы и достоинства, сегодня могут быть чем угодно – от права на международную солидарность до права на мир.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Віталій Кравчук, старший науковий співробітник Центру економічних досліджень

Реформи має ініціювати громадянське суспільство, а реалізувати – держава

Ігор Бураковський, Інститут економічних досліджень та політичних консультацій

Влада не повинна розглядати суспільство як таке, що нібито заважає гарним реформаторам жити

Максим Борода, старший аналітик Міжнародного центру перспективних досліджень

Реформаторські наміри часто наражаються на суспільний супротив

Олексій Молдован, економіст центру Антикризових досліджень, завідувач сектору грошово-фінансової стратегії Національного інституту Стратегічних досліджень

Покращення бізнес-середовища та стимулювання інвестицій дозволить вирішити більшість економічних та соціальних проблем України

Анатолий Баронин, Директор Аналитической группы" Da Vinci AG"

Украине необходимы реформы, которые позволят стимулировать экономические возможности страны

Александр Кендюхов, пред. Всеукраинского союза ученых-экономистов, д.э.н., проф., зав. каф. стратегического управления экономическим развитием ДНТУ

Неординарная цель требует неординарных методов

Дмитро Ляпін, к.т.н., старший науковий співробітник Національного інституту стратегічних досліджень

Відсутність системних реформ послаблює країну та знекровлює суспільство

Андрій Новак, Голова Комітету економістів України

Україні потрібні системні реформи

Ярослав Матійчик, Виконавчий директор ГНДО "Група стратегічних та безпекових студій"

Гальмуючи реформи, влада ризикує, що повністю втратить контроль над суспільством

Ярослав Жалило, кандидат экономических наук, первый заместитель директора НИСИ

Нужно добиваться не вытеснения государства из системы управления, а изменения его роли, его модернизации

Анна Деревянко, исполнительный директор Европейской бизнес-ассоциации

Процесс реформирования идет, однако темпы и путь реформ оставляют желать лучшего

Олег Соскин, директор Института трансформации общества

Якщо не сталася трансформація, якщо не було еволюції, то буде революція

Василь Юрчишин, к.ф-м.н., доктор наук з державного управління, директор економічних програм Центру Разумкова

Намерение и результат – разные вещи. Поэтому я не могу сказать, что именно в реформах нам удалось

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України

Безальтернативність курсу реформ передбачає безальтернативність справді реформаторської стратегії

Виктор Суслов, народный депутат Украины в 1994-2002 годах, экс-министр экономики Украины, заслуженный экономист Украины

Украина: реформы объявленные и не объявленные

Владимир Дубровский, старший экономист центра «CASE-Украина», Киевская школа экономики, старший консультант.

Дорого обходятся не сами реформы, а их незавершенность

___Володимир Лановий, ___президент Центра ринкових реформ

Якщо народ мовчить, влада нічого робити не буде

Геєць Валерій Михайлович, академік НАН України, директор Інституту економіки і прогнозування НАНУ

Реформування потребують абсолютно всі сфери нашої діяльності

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,072