В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

Большинство людей хотят улучшения своей жизни, но для этого необходимы определенные изменения. Ведь чтобы жить так, как никогда не жил, нужно делать то, чего никогда не делал. При этом никакое правительство не может гарантировать, что необходимые изменения пройдут с достаточной скоростью, а все негативные последствия будут сведены к минимуму. Но если необходимые изменения долго не проводятся, проблемы накапливаются, и проведение реформ неизбежно становится более болезненным.

Из уст наших правителей неоднократно звучали слова: «если не воплощать реформы, Украина останется одной из самых бедных стран Европы» и т.п. Но на вопрос, какой ценой их будут «воплощать», и кто за это заплатит, – так никто и не ответил. А в том, что в результате реформ бедные станут еще беднее, а богатые – богаче, уверено более половины опрошенного населения. Оправдается ли их прогноз и на этот раз?

Реформы, представляющие интерес для всего общества, неизбежно влекут за собой определенные издержки для отдельных его членов – очень многим они угрожают утратой старых привилегий и регалий. Шумная оппозиция реформам со стороны тех, кому выгодно существующее положение, вместе со всеобщим страхом перемен, создают мощную силу сопротивления. Хватит ли у руководства страны политической воли, чтобы его преодолеть?

Идея начать все сначала политикам всегда нравилась, и украинские политические команды в этом смысле не исключение. История независимости Украины полна примеров того, как правительства пытались забыть прошлое, а политики – доказать, что они подобрали ключи к потайным дверкам успешных реформ. Увы, им это редко удавалось, а по правде говоря, не удавалось никогда.

Из года в год украинские политики предпочитали избегать политически трудных решений, сводя непопулярные реформы к минимуму. Однако это не добавляло шансов на успех. «Сегодня реформы в Украине – уже реальность, а не декларация намерений. Я абсолютно убежден, что 2011 год станет годом радикальных реформ в Украине», – подчеркнул глава государства. (Виктор Янукович, Официальный сайт Президента Украины, январь, сентябрь 2011г.). А может, реформы сейчас действительно «не ко времени»?! Ведь в период кризиса, спада или депрессии никто реформы не проводит, наоборот, нужна консервация того, что еще осталось?

Так когда же нужно проводить реформы? Бывает так, что во времена кризиса появляется надежда на успешное проведение самых трудных трансформаций. А иногда, наоборот, кризис служит оправданием откладывания реформ до лучших времен. Как советует Энн Осборн Крюгер, бывшая заместительница директора МВФ: «Во многих случаях реформы лучше всего проводить, когда ситуация в стране спокойная. Экономический рост обеспечивает лучшие условия для проведения налоговых и структурных реформ. Растущая экономика поможет притупить боль для тех групп населения, которые заденет экономическая настройка».

Еще сложнее – это учиться на чужих ошибках. Украинские политики предпочитают делать свои собственные, особенно, если речь идет о реформировании. В большинстве случаев, причины провала реформ предыдущих правительств и президентов были чисто внутренними. Нехватка мотивации или желания, слишком большой упор на быстрый успех, а также – с пугающей частотой – «усталость от реформ» и их игнорирование или имитация на всех уровнях властной вертикали.

Так что же нужно для проведения в Украине реформ? Чего не хватает нам, чтобы начать писать будущее страны с чистого листа, не возвращаясь к прошлым ошибкам и провалам?

Диалог.UA предлагает обсудить судьбу украинских реформ. Реформ, которые с переменным успехом ведут страну вперед. Реформ, о которых мы уже начали забывать, в силу их несостоятельности и бездарной реализации. И, наконец, о тех реформах, которые так нужны - здесь и сейчас – Украине, настоящих!

Свернуть

Большинство людей хотят улучшения своей жизни, но для этого необходимы реформы. При этом никакое правительство не может гарантировать, что необходимые изменения пройдут с достаточной скоростью, а все негативные последствия будут сведены к минимуму. Но если необходимые изменения долго не проводятся, проблемы накапливаются, и проведение реформ неизбежно становится более болезненным.

Идея начать все сначала политикам всегда нравилась, и украинские политические команды в этом смысле не исключение. История независимости Украины полна примеров того, как правительства пытались забыть прошлое, а политики – доказать, что они подобрали ключи к потайным дверкам успешных реформ. Увы, им это редко удавалось, а по правде говоря, не удавалось никогда. Из года в год украинские политики предпочитали избегать политически трудных решений, сводя непопулярные реформы к минимуму.

Так что же нужно для проведения в Украине реформ? Чего не хватает нам, чтобы начать писать будущее страны с чистого листа, не возвращаясь к прошлым ошибкам и провалам?

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Реформаторські наміри часто наражаються на суспільний супротив

9 ноя 2011 года
Реформаторські наміри часто наражаються на суспільний супротив: Реформаторські наміри часто наражаються на суспільний супротив

Максим Борода, старший аналітик Міжнародного центру перспективних досліджень

Скільки ми не говоримо про реформи, вони не йдуть. Так, чи потрібні вони Україні взагалі? Чи може ми щось не так робимо?

Реформа – це, по суті, зміна, і безперечно, щось змінювати і реформувати потрібно тоді, коли існуючі системи працюють не ефективно й не забезпечують тих результатів, для яких вони створювались.

Ні для кого не секрет, що в Україні маже всі системи державного управління і державної політики працюють абсолютно не ефективно. І у нас, відповідно, низька якість прийняття і виконання рішень у всіх сферах, за які так чи інакше відповідає держава.

Чому в Україні як і в більшості пострадянських країн така ситуація? Тому що більшість цих систем залишились радянськими за своєю суттю, і будь-яка система державного управління, система освіти, система охорони здоров’я, система соціальної допомоги – вони або повністю законсервовані, або в них щось зруйновано, щось додано, але повністю система не змінена. І, відповідно, в Радянському Союзі були зовсім інші умови – це була авторитарна економіка, а отже очікувати, що системи, створені для тих умов, будуть хоч якось працювати в нових умовах, – в умовах демократії, в умовах ринкової економіки –не можливо. В принципі, 20 років незалежності України повністю підтверджують, що дійсно так воно і є, що радянські системи не працюють і працювати не будуть, їх потрібно реформувати.

І треба дивитись, які вихідні умови є, і що саме зможе працювати в таких умовах. Тут йдеться про будь-який аспект управління держави – як підійде освіта, як охорона здоров’я зможе функціонувати за таких умов. Дуже добре, що у нас у Конституції прописано, що всі громадяни мають право на безкоштовну освіту, охорону здоров’я,  але ж фактично написати там можна будь-що, питання в тому, як це забезпечити. Адже забезпечити все це безкоштовно в нашій країні неможливо, і ми бачимо, що нічого цього немає – ані безкоштовної освіти, ані охорони здоров’я, ані соціального забезпечення.

Знову ж таки, є країни з ринковою економікою, де це забезпечується, де держава бере на себе таку відповідальність, але тут вже виникає питання, яке у них податкове навантаження. І якщо ми хочемо мати динамічну економіку, сприятливе середовище для ведення бізнесу і приваблювати інвестиції, ми маємо запропонувати цікаві умови, а це означає і менші податки, і менший рівень регулювання, і меншу спроможність держави  реалізовувати якісь свої зобов’язання.

А отже ми, виходячи з того, що прописано в законодавстві, намагаємось поєднати не поєднуване: зберегти соціальну відповідальність і провідну роль держави на рівні, який був у Радянському Союзі, та ще й при цьому створити такі умови для ведення бізнесу, які властиві ліберальним економікам, де відповідальність і спроможність держави зовсім незначні.

Щодо того, хто мав би робити реформи. Безперечно, що реформи – це сфера державного управління і, відповідно, у нас є Президент, виконавча і законодавча влада, і очевидно, що це їхня відповідальність. Але питання полягає в тому, що для того, щоб реформа не залишалася просто декларацією і не викликала потужного спротиву, який ми вже спостерігаємо з приходом нового Президента Віктора Януковича і уряду Миколи Азарова. Тобто усі ці реформаторські наміри часто наштовхуються на суспільний супротив. Це нормально, зазвичай люди пристосовуються до якоїсь ситуації, і зміни можуть сприймати вороже. Але оскільки ніхто в суспільстві не задоволений існуючою ситуацією, то очевидно, що є і потреба в змінах, тобто є суспільний запит на них.

І для того, щоб реформи не сприймалися вороже, вони не мають бути продуктом лише уряду, робити їх має уряд, але це не означає, що уряд має збиратися для їхнього обговорення за зачиненими дверима і вирішувати, які реформи робити і яким чином. Адже зараз воно саме таким чином і робиться, – сіли, написали програму Президента, і по ній уряд працює і робить реформи. Цей шлях лише для влади, яка має абсолютну владу. Тобто, таким чином можна було проводити реформи в Радянському Союзі або в сучасній Росії, і то меншою мірою, бо коли там були намагання зробити реформи в соціальному секторі – монетизацію пільг – але вийшли люди з протестами, і реформа не пішла. Тобто навіть у Росії з високим рівнем авторитаризму не можна ігнорувати позицію суспільства і груп інтересів.

Я це кажу до того, що реформи все ж таки мають проводитися в демократичних умовах, – у їхньому виробленні і формуванні мають бути залучені усі зацікавлені сторони.

Якщо говорити, наприклад, про пенсійну реформу, – тут стикаються інтереси і пенсіонерів, і роботодавців, і робітників, які не зацікавлені платити пенсійні відрахування. Уряд має подивитися, що для нього важливіше. І потім досягати компромісних рішень і забезпечувати життя реформ. Саме так робиться у всіх демократичних країнах. Для цього є методика консультацій з громадськістю в ЄС – «зелені» книги проблем, «білі» книги рішень і лише потім на основі обговорень цих документів готують законодавче рішення, що є вже просто технічною роботою.

А у нас відбувається протилежним чином. Виходить новий законопроект уряду, усі кидаються його критикувати, намагаються зрозуміти, яка основна його мета, а потім він не проходить, його починають змінювати… Але навіщо він, і які проблеми має вирішити, – ніхто не знає.

Чи приведуть реформи до нової якості життя в Україні? З чого треба починати?

Якість життя – це дуже гарне формулювання щодо мети реформи. Адже демократична держава існує саме для людей, щоб громадянам жилося краще, щоб вони були захищені, щоб були задоволені їхні потреби, – і це усе об’єднується у поняття якості життя. Тому реформи не мають робитись відокремлено: сьогодні ми реформуємо економіку, а завтра будемо реформувати природоохоронну політику. Насправді усі на перший погляд різні напрямки державної політики пов’язані тим, що вони так чи інакше є чинниками життя і тому завжди є місце для певних компромісів.
Якщо ми розвиваємо інтенсивно економіку  і промисловість, то це означає, що у нас страждатиме довкілля. І коли ми говоримо про зростання металургії, то, з одного боку, це добре для добробуту населення, а з іншого – цей процес спричиняє негативне навантаження на довкілля. У нас в усіх сферах є проблеми, усе потребує реформ, але реформувати одразу всі сфери неможливо. На це не вистачить ні людських ресурсів, ні матеріальних, ні управлінських – в результаті замість реформ будуть лише гучні розмови без жодних результатів.

Отже, коли формується державна політика в області реформ, то в неї мають закладатися не окремі підпункти – охорони здоров’я чи соціальної політики, які не мають між собою нічого спільного, а має бути розуміння причин і наслідків реформ в усіх сферах, а система має поєднати їх, спрямувати на досягнення єдиної мети, визначити пріоритети.

Класика традиційного стратегічного планування така, що має бути 3–5 пріоритетів. Так їх можна реалізувати, а якщо пріоритетів 25 – це вже не пріоритети, а перелік сфер, які одночасно реформувати неможливо.

Тому загально мета всіх реформ – підвищення якості життя, але спочатку необхідно визначити, що реформувати у першу чергу, і вже тоді здійснювати реформи і враховувати їхній вплив на інші сфери.

Часто доводиться чути про високі витрати на реформи. А які вони насправді?

Безперечно, усе залежить власне від реформи. Перш за все, реформа – це велика технічна підготовча робота, вона вимагає певних витрат. Мають сидіти люди, розробляти рішення, проекти нормативних актів, напрацьовані документи мають роз’яснюватись зацікавленим сторонам, мають збиратися їхні пропозиції. Усе це технічна робота, яка вимагає і людських ресурсів, і іншого матеріального  забезпечення.

А вже далі реформи різняться поза цими технічними, операційними витратами. Наприклад, десь реформа одразу може бути спрямована на те, щоб скоротити державні видатки. Наприклад, якщо говорити про систему закладів охорони здоров’я чи освіти. Зараз вони дуже розгалужені і не ефективні. Це може бути школа, де навчається 3 дитини або заклади охорони здоров’я, які ніколи не бувають наповнені більше ніж на 20–30% просто через те, що їхній профіль не відповідає потребам, які сьогодні існують. І скорочення цієї мережі одразу означатиме економію державних ресурсів. Наприклад, якщо треба утримувати не 20 шкіл, а 5 чи 10, це набагато дешевше.

Окремі реформи вимагають перехідного періоду, на який і припадають додаткові видатки, що якраз і є певним анти-стимулом для здійснення цих реформ. Наприклад, та ж пенсійна реформа. Сама реформа почнеться лише тоді, коли буде втілений другий рівень, тобто накопичувальна складова пенсійної системи. До цього – це лише зміни в параметрах функціонування існуючої системи, яка є не реформованою. І щоб реформа почалася, щоб запрацювала накопичувальна складова, частина пенсійних відрахувань має бути спрямована на накопичувальні рахунки. Тобто, що в цей період пенсійний фонд недоотримає певну частину грошей, тому що зараз 100% пенсійних відрахувань ідуть у спільний казан пенсійної системи, а звідти виплачуються пенсії сьогоднішнім пенсіонерам.

Якщо якась частка відрахувань буде йти на рахунки людей і накопичуватися, то вона не зможе увійти в загальний казан, але при цьому завтра-післязавтра кількість пенсіонерів не зменшиться, і доведеться оплачувати такий самий обсяг пенсій. А це означає, що на цей перехідний період, поки не вийдуть на пенсію люди, які отримуватимуть гроші з накопичувальної системи, доведеться витрачати державні кошти, щоб виплачувати пенсії сьогоднішнім пенсіонерам, які не мають доступу до  накопичувальної системи. Це додаткові видатки, і саме тому запровадження другого рівня неодноразово відкладалось. Воно було спочатку заплановано на 2007-й, потім на 2009-й, а зараз на 2012-й рік, але так і не реалізується.

І тут є ще одне питання. Окрім ціни реформи є ще ціна «нероблення реформи». Тобто, що відбудеться завтра-післязавтра чи через 5 років, якщо реформу не зробити сьогодні. І от ця ціна зазвичай набагато вища, вона вражаюче жахлива і з точки зору матеріальних видатків, і з огляду на те, яким буде суспільство. У випадку пенсійної реформи, якщо нічого не змінювати, то за 10 років років відбудеться колапс пенсійної системи. Бо не зможе працююче населення при існуючому рівні цін і організації економіки утримувати пенсіонерів, а це означає, що і держава не зможе. Це як раз ціна нероблення реформ.
І поштовх до здійснення реформи, коли ціна нероблення вища за ціну реформи.

Чи підходить Україні реформаторський досвід будь-якої з країн? Чого нас можуть навчити сусіди?

Такий досвід існує в багатьох країнах. Він дуже цікавий і може бути дуже корисним. Але тут питання в тому, як цей досвід використовувати. І головна складність у використанні цього досвіді в тому, щоб визначити, що в ньому було найголовніше.

Можна взяти приклад країн, які нещодавно вступали до ЄС – Польща, Словаччина, а пізніше – Болгарія з Румунією. Всі вони проходили через потужний етап реформ і їхній досвід для України є актуальним. Бо вони робили те саме, що маємо робити ми. Вони з радянських систем формували системи, які можуть працювати в демократичних умовах, в умовах ринкової економіки і відповідають досить високим вимогам Євросоюзу.

Але тут питання ще в тому, що сліпе запозичення досвіду може не принести користі. Тому що особливість цих реформ полягала в тому, що весь державний апарат посадовців почав працювати за демократичними, європейськими нормами. Це абсолютно інші процедури розробки рішень, прийняття рішень в уряді. Абсолютно інша система відповідальності, інша система контролю.

І, власне, вже після того, коли було запроваджено усе це, тоді можна було починати реформувати системи освіти, охорони здоров’я, соціальних послуг і чого завгодно.

І якщо ми на це не звернемо увагу, а просто почнемо використовувати досвід реформування системи освіти – щось корисне буде, якісь елементи зможуть запрацювати в Україні, але, якщо у нас сама державна система управління освітою лишиться незмінною, тоді всі ці європейські новації, весь досвід, а фактично можливість його використовувати, буде дуже обмеженою і він буде використаний лише в тій мірі, в якій його зможе використати і запозичити вся радянська інституційна система.

Тому тут дуже важливо не порушувати черговість певних кроків, що було і нажаль залишається  дуже суттєвою помилкою більшості проектів міжнародної технічної допомоги.

Бесіду вела Євгенія Сизонтова
Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Опасность распространения прав человека

Если бы права человека были валютой, их курс сегодня оказался бы в состоянии свободного падения в силу инфляции многочисленных правозащитных договоров и необязательных международных инструментов, принятых за последние десятилетия самыми разными организациями. Сегодня на эту валюту можно, скорее, купить страховку для диктатур, нежели защиту для граждан. Права человека, некогда вознесенные на пьедестал основных принципов человеческой свободы и достоинства, сегодня могут быть чем угодно – от права на международную солидарность до права на мир.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Віталій Кравчук, старший науковий співробітник Центру економічних досліджень

Реформи має ініціювати громадянське суспільство, а реалізувати – держава

Ігор Бураковський, Інститут економічних досліджень та політичних консультацій

Влада не повинна розглядати суспільство як таке, що нібито заважає гарним реформаторам жити

Борис Кушнірук, економіст

Справжня мета реформ має відповідати задекларованим намірам влади

Олексій Молдован, економіст центру Антикризових досліджень, завідувач сектору грошово-фінансової стратегії Національного інституту Стратегічних досліджень

Покращення бізнес-середовища та стимулювання інвестицій дозволить вирішити більшість економічних та соціальних проблем України

Анатолий Баронин, Директор Аналитической группы" Da Vinci AG"

Украине необходимы реформы, которые позволят стимулировать экономические возможности страны

Александр Кендюхов, пред. Всеукраинского союза ученых-экономистов, д.э.н., проф., зав. каф. стратегического управления экономическим развитием ДНТУ

Неординарная цель требует неординарных методов

Дмитро Ляпін, к.т.н., старший науковий співробітник Національного інституту стратегічних досліджень

Відсутність системних реформ послаблює країну та знекровлює суспільство

Андрій Новак, Голова Комітету економістів України

Україні потрібні системні реформи

Ярослав Матійчик, Виконавчий директор ГНДО "Група стратегічних та безпекових студій"

Гальмуючи реформи, влада ризикує, що повністю втратить контроль над суспільством

Ярослав Жалило, кандидат экономических наук, первый заместитель директора НИСИ

Нужно добиваться не вытеснения государства из системы управления, а изменения его роли, его модернизации

Анна Деревянко, исполнительный директор Европейской бизнес-ассоциации

Процесс реформирования идет, однако темпы и путь реформ оставляют желать лучшего

Олег Соскин, директор Института трансформации общества

Якщо не сталася трансформація, якщо не було еволюції, то буде революція

Василь Юрчишин, к.ф-м.н., доктор наук з державного управління, директор економічних програм Центру Разумкова

Намерение и результат – разные вещи. Поэтому я не могу сказать, что именно в реформах нам удалось

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України

Безальтернативність курсу реформ передбачає безальтернативність справді реформаторської стратегії

Виктор Суслов, народный депутат Украины в 1994-2002 годах, экс-министр экономики Украины, заслуженный экономист Украины

Украина: реформы объявленные и не объявленные

Владимир Дубровский, старший экономист центра «CASE-Украина», Киевская школа экономики, старший консультант.

Дорого обходятся не сами реформы, а их незавершенность

___Володимир Лановий, ___президент Центра ринкових реформ

Якщо народ мовчить, влада нічого робити не буде

Геєць Валерій Михайлович, академік НАН України, директор Інституту економіки і прогнозування НАНУ

Реформування потребують абсолютно всі сфери нашої діяльності

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,031