В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

Большинство людей хотят улучшения своей жизни, но для этого необходимы определенные изменения. Ведь чтобы жить так, как никогда не жил, нужно делать то, чего никогда не делал. При этом никакое правительство не может гарантировать, что необходимые изменения пройдут с достаточной скоростью, а все негативные последствия будут сведены к минимуму. Но если необходимые изменения долго не проводятся, проблемы накапливаются, и проведение реформ неизбежно становится более болезненным.

Из уст наших правителей неоднократно звучали слова: «если не воплощать реформы, Украина останется одной из самых бедных стран Европы» и т.п. Но на вопрос, какой ценой их будут «воплощать», и кто за это заплатит, – так никто и не ответил. А в том, что в результате реформ бедные станут еще беднее, а богатые – богаче, уверено более половины опрошенного населения. Оправдается ли их прогноз и на этот раз?

Реформы, представляющие интерес для всего общества, неизбежно влекут за собой определенные издержки для отдельных его членов – очень многим они угрожают утратой старых привилегий и регалий. Шумная оппозиция реформам со стороны тех, кому выгодно существующее положение, вместе со всеобщим страхом перемен, создают мощную силу сопротивления. Хватит ли у руководства страны политической воли, чтобы его преодолеть?

Идея начать все сначала политикам всегда нравилась, и украинские политические команды в этом смысле не исключение. История независимости Украины полна примеров того, как правительства пытались забыть прошлое, а политики – доказать, что они подобрали ключи к потайным дверкам успешных реформ. Увы, им это редко удавалось, а по правде говоря, не удавалось никогда.

Из года в год украинские политики предпочитали избегать политически трудных решений, сводя непопулярные реформы к минимуму. Однако это не добавляло шансов на успех. «Сегодня реформы в Украине – уже реальность, а не декларация намерений. Я абсолютно убежден, что 2011 год станет годом радикальных реформ в Украине», – подчеркнул глава государства. (Виктор Янукович, Официальный сайт Президента Украины, январь, сентябрь 2011г.). А может, реформы сейчас действительно «не ко времени»?! Ведь в период кризиса, спада или депрессии никто реформы не проводит, наоборот, нужна консервация того, что еще осталось?

Так когда же нужно проводить реформы? Бывает так, что во времена кризиса появляется надежда на успешное проведение самых трудных трансформаций. А иногда, наоборот, кризис служит оправданием откладывания реформ до лучших времен. Как советует Энн Осборн Крюгер, бывшая заместительница директора МВФ: «Во многих случаях реформы лучше всего проводить, когда ситуация в стране спокойная. Экономический рост обеспечивает лучшие условия для проведения налоговых и структурных реформ. Растущая экономика поможет притупить боль для тех групп населения, которые заденет экономическая настройка».

Еще сложнее – это учиться на чужих ошибках. Украинские политики предпочитают делать свои собственные, особенно, если речь идет о реформировании. В большинстве случаев, причины провала реформ предыдущих правительств и президентов были чисто внутренними. Нехватка мотивации или желания, слишком большой упор на быстрый успех, а также – с пугающей частотой – «усталость от реформ» и их игнорирование или имитация на всех уровнях властной вертикали.

Так что же нужно для проведения в Украине реформ? Чего не хватает нам, чтобы начать писать будущее страны с чистого листа, не возвращаясь к прошлым ошибкам и провалам?

Диалог.UA предлагает обсудить судьбу украинских реформ. Реформ, которые с переменным успехом ведут страну вперед. Реформ, о которых мы уже начали забывать, в силу их несостоятельности и бездарной реализации. И, наконец, о тех реформах, которые так нужны - здесь и сейчас – Украине, настоящих!

Свернуть

Большинство людей хотят улучшения своей жизни, но для этого необходимы реформы. При этом никакое правительство не может гарантировать, что необходимые изменения пройдут с достаточной скоростью, а все негативные последствия будут сведены к минимуму. Но если необходимые изменения долго не проводятся, проблемы накапливаются, и проведение реформ неизбежно становится более болезненным.

Идея начать все сначала политикам всегда нравилась, и украинские политические команды в этом смысле не исключение. История независимости Украины полна примеров того, как правительства пытались забыть прошлое, а политики – доказать, что они подобрали ключи к потайным дверкам успешных реформ. Увы, им это редко удавалось, а по правде говоря, не удавалось никогда. Из года в год украинские политики предпочитали избегать политически трудных решений, сводя непопулярные реформы к минимуму.

Так что же нужно для проведения в Украине реформ? Чего не хватает нам, чтобы начать писать будущее страны с чистого листа, не возвращаясь к прошлым ошибкам и провалам?

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Влада не повинна розглядати суспільство як таке, що нібито заважає гарним реформаторам жити

10 ноя 2011 года

У нас так багато говорять про реформи, але дуже мало конкретики щодо їхнього змісту і мети. Що головне в українських реформах?

Мені завжди подобалися намагання дати коротку відповідь на таке фундаментальне питання. За 20 років ми в принципі побудували ринкову економіку. Її ринковість її багато в чому визначається тим, що сьогодні ціни встановлюють попит і пропозиція, є конкуренція. Країна досить сильно інтегрована у світове господарство. Тобто, за великим рахунком, ми маємо дійсно ринкову економічну систему, хоча і з численними вадами і проблемами.

Тому на сьогодні філософія реформування полягає в тому, щоб, з одного боку, модернізувати побудоване – наші виробничі потужності, – адже багато в чому ми розвиваємося завдяки спадку від колишнього Радянського Союзу. Але ця модернізація торкається не лише виробничих потужностей, а й економічної політики, діяльності держави як суспільного інституту. А з іншого боку – наша ринкова економіка, з точки зору механізмів і регуляторних принципів, потребує тонкого налаштовування. Як і в музиці – музичний інструмент треба періодично налаштовувати, щоб він не давав фальші.

Отже ці дві проблеми – модернізації і тонкого корегування української ринкової системи і є чинниками, які визначають необхідність реформ. Далі вже можна говорити конкретно про те, які реформи потрібні. Ясно, що реформ дуже багато, і вони мають різну «видимість» для населення. Якщо мова йде про реформування держави, то зрозуміло, що сьогодні держава, як інститут, малоефективна. І ця неефективність проявляється і в тому, як держава намагається регулювати окремі ринки, і в тому, як бореться з корупцією, і в тому, як приймає рішення. І взагалі є дуже багато речей, які говорять, що держава малоефективний інструмент. Причому це не пов’язано з конкретними персоналіями, це є просто доконаний факт.

З іншого боку, коли ми говоримо про конкретні речі, то ясно, що перш за все в глобальному сенсі мова йде про свого роду перепозиціонування держави в плані виконання відповідних функцій. У нас на сьогоднішній день збереглося щире (а іноді не дуже) уявлення про державу, як батька в останній інстанції, який прийде і вирішить усі проблеми. У чомусь допоможе, щось змінить, і усе буде рухатись краще. Тому в стратегічному плані маємо говорити про перегляд функцій держави і сфери її відповідальності, і того кола питань, за які відповідаємо ми як громадяни, і де є сфера спільної відповідальності, бо в цьому сенсі у нас є дуже багато проблем. І тут ми виходимо на конкретні напрямки реалізації змін.


Які саме ці напрямки, які пріоритети мають бути визначені при проведенні реформ?

Коли ми говоримо про відповідальність держави, то ясно, що тут йдеться про реформування системи соціального захисту. У нас є велика кількість пільгових категорій населення, але ясно, що держава за визначенням не може забезпечити виплату відповідних пільг, і багато пільг, з моєї точку зору, є просто рудиментом радянської системи. І таке реформування системи соціального захисту є дуже болючим, політично не популярним і дуже чутливим до різних чинників внутрішнього і зовнішнього плану.

Держава почала пенсійну реформу, але це лише перший крок, який було зроблено, і попри усі проблеми, які сьогодні є, ми повинні розуміти, що є певні кроки, які роблять сьогодні усі. Скажімо, фінансова криза в країнах західної Європи і Сполучних Штатах Америки показала, що пенсійні системи і системи соціального захисту потребують реформування. І якщо навіть розвинуті ринкові економіки змушені їх реформувати, то зрозуміло, що недорозвинута українська економіка має у цьому питанні проблеми.

Наступна сфера, про яку також слід згадати – це бюджет. Сьогодні ми звикли на нього дивитися, як на джерело різного роду виплати коштів, які йдуть на соціальні і економічні потреби, але очевидно, що питання має ставитися інакше. Бюджет має будуватися в середньостроковій перспективі, а не в річному вимірі. І тому треба визначати пріоритети. Коли мова йде про державні закупівлі, то ясно, що тут реформа дуже потрібна, бо на сьогоднішній день це найбільш корумпована і непрозора сфера діяльності. З іншого боку, сьогодні посилюється тиск на державу з боку тих чи інших підприємств. І тут, як мені здається, якщо ми хочемо реформувати всю цю складову державної політики, нам треба встановлювати взаємні зобов’язання держави і бізнесу. Якщо бізнес підтримують в чомусь, то на взаєм він повинен забезпечити певні показники своєї діяльності, або, якщо цього не трапилося, повернути надані кошти. Державна допомога не має бути просто безкоштовним подарунком.

Ясно, що мова також йде про реформування аграрної політики, і тут є два моменти. З одного боку, – це регулювання агарного ринку. Ясно, що такі дії як обмеження поставок зерна на експорт не вирішують завдань, які ставляться офіційно. З іншого боку, – це підриває наш експортний потенціал, бо ринки сьогодні за кордоном є високо конкурентними, і не буває так, що певна ніша буде чекати на нас протягом тривалого часу. Туди виходять інші постачальники – російські чи інші, у залежності від конкретного ринку. Таким чином ми сприяємо нашим конкурентам.

Безумовно, є питання, пов’язані з системою освіти, де ми бачимо великий розрив між ринковими потребами і наявністю фахівців широкого профілю. Це не спеціалісти з вищою освітою чи спеціалісти IT-сфери чи інших модних напрямків. Це мають бути фахівці, які займаються інноваціями, – і інженери-новатори, і менеджери, які можуть запроваджувати інновації. Окрема проблема - середня ланка, технічна освіта. Адже окрім керівників велика кількість людей працює над створенням матеріальних благ, послуг. І як вони це роблять, з якими технологіями, – від розуміння цього залежить і конкурентоздатність української економіки. І так ми можемо пройтись по великій кількості напрямків.

Те ж саме стосується житлово-комунальної сфери. І тут також проявляється глобальне питання – за що ми несемо відповідальність, як власники осель чи іншої нерухомості, що має робити держава, що та як має регулюватись.

Таким чином, ми маємо велику кількість неврегульованих питань. Деякі можуть бути врегульовані технічно, деякі потребують серйозних змін, як, наприклад, перехід на середньострокове планування бюджету, але все це якраз складає широкий пакет реформ, який треба здійснити. А далі питання йде про пріоритети, можливості економіки.


Хто має проводити реформи і нести за них відповідальність? Чи не виходить так, що народ киває на владу, влада – на громадянське суспільство, парламент – на уряд, уряд – на парламент?

Одразу хочу сказати, що реформи звичайно проводять лідери - політики і урядовці. Останнім часом у нас часто з’являються апеляції до громадянського суспільства, що воно має щось зробити. Ні. Реформи завжди проводять ті люди, які мають відповідну владу. Тому далі виникає традиційне питання для тих, хто при владі: а наскільки вони здатні проводити реформи інтелектуально. Тому, що проведення реформ потребує бачення і розуміння, що саме маємо змінити. Реформа – це не просто новий закон, це зміна процесу, який весь час відбувався в одному напрямку, а тепер його треба розвернути на 90 градусів у бік, це вже якісно нова ситуація, якою треба займатися.

Ясно, що реформи залежать від інституційного забезпечення. Мало бути реформатором і проголошувати себе реформаторами, має дійсно працювати команда, яка здатна не лише приймати рішення, а й забезпечувати їхню реалізацію з гори до низу. І ясно, що коли мова йде про радикальні зміни, є і третя важлива умова реалізації реформ – це питання стратегічної комунікації між тими, хто проводить реформи, і суспільством.

Не просто пропаганда, а робота з групами людей, що мають конкретні інтереси, яких торкається реформа. Їх треба переконувати й досягати взаєморозуміння. Тому пошук консенсусу – це дуже важлива технічна комунікація. І ще одна важлива умова – реформи мають відбуватися не лише під багато в чому заяложеному гаслі довіри суспільства до влади – хоч за змістом це й вірно. Але є й інша сторона – має бути втілений принцип довіри і поваги влади до суспільства. Влада не може розглядати суспільство як щось таке, що заважає гарним реформаторам жити.

Люди і суспільство повинні бачити не просто ідеологів і високих керівників, а лідерів, які своєю поведінкою показують певний приклад. Тобто, якщо мова йде про боротьбу з корупцією, то влада повинна починати з себе. Якщо мова йде про запровадження інформаційно-комунікаційних технологій, про які ми сьогодні багато говоримо, то кращим прикладом влади є запровадження електронного урядування і всього, що з цим пов’язано.


Що Україна може отримати в результаті проведення реформ? Адже сенс реформування не в процесі, а в результаті. Яка мета реформування?

Якщо мова йде в технічному плані, то стратегічна мета – це модернізація країни. А модернізація країни полягає в тому, що ми повинні за показниками ефективності урядування вийти на рівень, який відповідатиме викликам сучасності. Якщо мова йде про виробничі потужності, то йдеться про якість і конкурентоспроможність продукції, енергоефективність і таке інше.

Якщо говоримо про урядування, то мова йде не просто про прийняття рішень, які потрібні в поточному періоді. Мова йде про спроможність влади передбачувати проблему й мінімізувати її економічні наслідки, розуміння тенденцій розвитку сучасного світу, і саме на цій основі здійснювати економічну політику. Бо дуже часто вважається, що у нас, в Україні, якісь особливі економічні закони і якісні моменти, але світ живе по єдиним для всіх економічним законам, просто є свої національні особливості.

Реформи якраз і є інструментом реалізації широкої мети і стратегічного завдання – модернізації України. І ця модернізація торкається дуже широкого кола проблем. Має відбутися модернізація судової системи, бо вона не є ефективною і не може забезпечувати захист громадян, це якщо говорити просто. Має бути забезпечено захист прав власності, які на сьогодні дуже слабко захищені, подолане рейдерство, а також все, що з цим пов’язано. Потрібна справжня гуманітарна політика, яка має ґрунтуватись на справжніх цінностях. Адже, як показує історична практика, без поєднання гуманітарної і патріотичної складових в позитивному сенсі цього слова (патріотизм це не обов’язково бігати з прапором) досягти потрібного результату ще нікому не вдавалося. І навіть за виконання цих умов досягти бажаного результату дуже і дуже важко, адже має бути ще щось, що об’єднує державу.

А якщо вже говорити про інструментальні речі, то модернізація – це ціль, реформи - інструмент, а зміст реформ полягає у тому, щоб ми змінили, модернізували, налаштували, добудували все те, чого не вистачає нашій ринковій економіці.


Які будуть витрати на реформи і втрати від їхнього проведення? Хто виграє, а хто програє в процесі їхньої реалізації?

Це дуже складне питання тому, що коли мова йде про реформи в економіці, традиційно виникає проблема часу. Якщо ми, наприклад, сьогодні більшу частину доходу використовуємо на споживання, то в нас залишається менше грошей на інвестиції в майбутні проекти. Або навпаки, якщо ми ведемо аскетичний спосіб життя, економимо гроші, то в майбутньому можемо розширити споживання. І ця проблема вибору економічної поведінки у часі є складною. Те саме стосується і великих економічних процесів, якими є реформи.

Ось чому в короткостроковій перспективі завжди є, принаймні, дві групи проблем. Перша – пов’язана з неефективною, не реформованою економікою – це різного роду кризові явища і таке інше. Друга – це витрати, які пов’язані із перебудовою, із суспільними відносинами і короткостроковими витратами, які можуть понести різні групи населення в процесі реформ. Якщо ми беремо ту ж саму пенсійну реформу, то зрозуміло, що люди, котрі будуть пізніше виходити на пенсію, тим самим платять за реформу. І це ті витрати сьогодні, які лягають на населення. Якщо ми будемо змінювати систему соціального забезпечення, то ясно, що вона означатиме ліквідацію існуючої системи пільг, заморожування певних видів допомоги - і це те, що ми всі беремо на свої плечі.

Реформи - це також проблеми і для бізнесу. Люди працюють в тих умовах, які ми на сьогодні маємо, і коли ці умови будуть змінюватися, як при новому податковому кодексі, чи будуть змінюватись інші правила гри, то це означатиме зміну середовища для бізнесу. Не секрет, що певна кількість підприємств уже сьогодні вирішують всі свої проблеми за рахунок наближеності до влади та корупції, і борються зі своїми конкурентами усіма правдами і неправдами. Тобто для них таке середовище є звичним, хоч і не законним, і вони не захочуть від нього відмовлятися. Те саме стосується і багатьох функцій, які виконує держава. І це є проблема, бо є різні групи, які прямо втрачають на пільгах чи статусних речах, які пов’язані з їхніми доходами.

З іншого боку, є група людей, які однозначно виграють від реформ. Коли проходить дерегуляція підприємницького клімату, то зрозуміло, що тут виграють підприємці, які хочуть конкурувати за нормальних умов, а не через хабарі чи допуск до державних закупівель. Бо якщо не буде реальної конкуренції, то без цього слід забути про інновації. Адже якщо в мене є шанс вплинути на конкурентів через суди чи інші органи влади, то зрозуміло, що інновації мені не потрібні. Бо інновації з’являються тоді, коли підприємці розуміють, що це останній засіб зберегти і підняти на більш високий рівень свій бізнес.

Як реформи, так і інновації в світі проводилися не від гарного життя, оскільки вони примушували робити відповідні зміни. Зробити так, щоб усім було гарно – такого не буває. І це є те, що називається непопулярністю реформ.


Реформаторський досвід яких країн міг би стати нам у пригоді? Чи Україна має шукати свій, унікальний шлях до благополуччя?

Є багато прикладів, коли реформи були успішними і неуспішними. Я завжди наводжу приклад Польщі, яка протягом своєї посткомуністичної історії фактично вирішила два глобальні цивілізаційні питання.

Перше – це дуже швидкий перехід від планової радянської економіки до ринкової. Це був дуже болючий процес з усіма проблемами. Ми пам’ятаємо, коли польські громадяни приїжджали до України і скуповували продукти, – це якраз було свідченням того тягаря реформ, які були в їхній країні. З іншого боку, було вирішене друге цивілізаційне питання – Польща стала членом Європейського Союзу. Ці зміни, які відбулися в польській економічній політиці, за масштабом порівняні з переходом від планової до ринкової економіки.

І якщо подивитися на все, що відбувається, то ми бачимо, що в результаті реформ наші сусіди отримали ефективну економіку, бо ще в 2009 році це була одна з небагатьох європейських економік, яка зафіксувала позитивне економічна зростання на рівні 2%. Це говорить про те, що правильно реформована економіка має більший запас міцності під час виникнення економічних шоків.

Втім, немає універсального досвіду, і будь-який досвід є корисним, але ми повинні його ставити в історичні рамки. Тому те, що Польща робила тоді, і те, що ми робимо сьогодні – відбувається в різних умовах. Візьмемо реформу місцевого самоврядування і адміністративно-територіальну реформу. З одного боку, є досвід Польщі, але треба пам’ятати, що їхня реформа проводилася більше 10 років тому, в їхніх історичних і національних умовах. Тому ми можемо з цього досвіду взяти лише необхідність укрупнення адміністративно-територіальних одиниць і досвід, як перетворити адміністративно-територіальну одиницю у фінансову одиницю, щоб нею можна було керувати через ринкові механізми, фінансово, а не адміністративно. Коли мова йде про іноземний досвід, треба дивитися на те, коли був він реалізований, як він був реалізований, і що ми можемо робити, враховуючи можливості нашої держави.

От ще один приклад. Ми багато говоримо про сприяння експорту і про те, що треба фінансувати експортерів, тобто давати дешеві кредити. Але на цьому вся розмова закінчується, бо у нас дуже високі відсоткові ставки, і знайти дешеві довгі гроші на українському ринку дуже і дуже складно. Тому ідея дешевих кредитних грошей одразу зависає у повітрі.

Саме цим і цікавий чужий досвід, бо він дає розуміння глобального напрямку, як вирішуються усі проблеми. Він показує, як фінансові питання вирішуються шляхом перегляду системи соціального забезпечення, шляхом перегляду масштабів і функцій державного сектору економіки – куди йдуть гроші і фінансування програм у освітніх чи культурних сферах, і це, виявляється, не обов’язково означає скорочення.

Всі розвинені країни сьогодні йдуть на підвищення пенсійного віку, і такі елементи міжнародного досвіду формують певний каркас, в межах якого розвивається світ. І ми маємо це робити, а не говорити про те, що у нас особливий шлях. Бо чогось такого особливого в плані економічного розвитку світова історія поки що не знає.

Бесіду вела Євгенія Сизонтова

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

НАТО: ответ на кризис в Украине и безопасность в центральной и восточной Европе

Действия России в Украине вынудили наблюдателей и политиков по обе стороны Атлантики, включая членов Конгресса США, пересмотреть роль Соединенных Штатов и НАТО в укреплении европейской безопасности. Особую обеспокоенность в плане безопасности вызывает ситуация вокруг таких стран не-членов НАТО, как Молдова и Украина. Отражая взгляды США и их европейских союзников, генеральный секретарь НАТО Андерс Фог Расмуссен назвал военную агрессию России «самым серьезным кризисом в Европе после падения Берлинской стены», и заявил, что НАТО «больше не может вести дела с Россией, как раньше».

Этот отчет, подготовленный всего месяц назад Исследовательской службой Конгресса США, хорошо передает образ мысли и расхождения позиций среди американских законодателей в отношении НАТО и кризиса в Украине – с одной стороны, заявления о готовности защитить интересы членов альянса, а с другой – ссылки на пророссийское общественное мнение в ряде стран Запада.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Віталій Кравчук, старший науковий співробітник Центру економічних досліджень

Реформи має ініціювати громадянське суспільство, а реалізувати – держава

Максим Борода, старший аналітик Міжнародного центру перспективних досліджень

Реформаторські наміри часто наражаються на суспільний супротив

Борис Кушнірук, економіст

Справжня мета реформ має відповідати задекларованим намірам влади

Олексій Молдован, економіст центру Антикризових досліджень, завідувач сектору грошово-фінансової стратегії Національного інституту Стратегічних досліджень

Покращення бізнес-середовища та стимулювання інвестицій дозволить вирішити більшість економічних та соціальних проблем України

Анатолий Баронин, Директор Аналитической группы" Da Vinci AG"

Украине необходимы реформы, которые позволят стимулировать экономические возможности страны

Александр Кендюхов, пред. Всеукраинского союза ученых-экономистов, д.э.н., проф., зав. каф. стратегического управления экономическим развитием ДНТУ

Неординарная цель требует неординарных методов

Дмитро Ляпін, к.т.н., старший науковий співробітник Національного інституту стратегічних досліджень

Відсутність системних реформ послаблює країну та знекровлює суспільство

Андрій Новак, Голова Комітету економістів України

Україні потрібні системні реформи

Ярослав Матійчик, Виконавчий директор ГНДО "Група стратегічних та безпекових студій"

Гальмуючи реформи, влада ризикує, що повністю втратить контроль над суспільством

Ярослав Жалило, кандидат экономических наук, первый заместитель директора НИСИ

Нужно добиваться не вытеснения государства из системы управления, а изменения его роли, его модернизации

Анна Деревянко, исполнительный директор Европейской бизнес-ассоциации

Процесс реформирования идет, однако темпы и путь реформ оставляют желать лучшего

Олег Соскин, директор Института трансформации общества

Якщо не сталася трансформація, якщо не було еволюції, то буде революція

Василь Юрчишин, к.ф-м.н., доктор наук з державного управління, директор економічних програм Центру Разумкова

Намерение и результат – разные вещи. Поэтому я не могу сказать, что именно в реформах нам удалось

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України

Безальтернативність курсу реформ передбачає безальтернативність справді реформаторської стратегії

Виктор Суслов, народный депутат Украины в 1994-2002 годах, экс-министр экономики Украины, заслуженный экономист Украины

Украина: реформы объявленные и не объявленные

Владимир Дубровский, старший экономист центра «CASE-Украина», Киевская школа экономики, старший консультант.

Дорого обходятся не сами реформы, а их незавершенность

___Володимир Лановий, ___президент Центра ринкових реформ

Якщо народ мовчить, влада нічого робити не буде

Геєць Валерій Михайлович, академік НАН України, директор Інституту економіки і прогнозування НАНУ

Реформування потребують абсолютно всі сфери нашої діяльності

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,242