В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

Большинство людей хотят улучшения своей жизни, но для этого необходимы определенные изменения. Ведь чтобы жить так, как никогда не жил, нужно делать то, чего никогда не делал. При этом никакое правительство не может гарантировать, что необходимые изменения пройдут с достаточной скоростью, а все негативные последствия будут сведены к минимуму. Но если необходимые изменения долго не проводятся, проблемы накапливаются, и проведение реформ неизбежно становится более болезненным.

Из уст наших правителей неоднократно звучали слова: «если не воплощать реформы, Украина останется одной из самых бедных стран Европы» и т.п. Но на вопрос, какой ценой их будут «воплощать», и кто за это заплатит, – так никто и не ответил. А в том, что в результате реформ бедные станут еще беднее, а богатые – богаче, уверено более половины опрошенного населения. Оправдается ли их прогноз и на этот раз?

Реформы, представляющие интерес для всего общества, неизбежно влекут за собой определенные издержки для отдельных его членов – очень многим они угрожают утратой старых привилегий и регалий. Шумная оппозиция реформам со стороны тех, кому выгодно существующее положение, вместе со всеобщим страхом перемен, создают мощную силу сопротивления. Хватит ли у руководства страны политической воли, чтобы его преодолеть?

Идея начать все сначала политикам всегда нравилась, и украинские политические команды в этом смысле не исключение. История независимости Украины полна примеров того, как правительства пытались забыть прошлое, а политики – доказать, что они подобрали ключи к потайным дверкам успешных реформ. Увы, им это редко удавалось, а по правде говоря, не удавалось никогда.

Из года в год украинские политики предпочитали избегать политически трудных решений, сводя непопулярные реформы к минимуму. Однако это не добавляло шансов на успех. «Сегодня реформы в Украине – уже реальность, а не декларация намерений. Я абсолютно убежден, что 2011 год станет годом радикальных реформ в Украине», – подчеркнул глава государства. (Виктор Янукович, Официальный сайт Президента Украины, январь, сентябрь 2011г.). А может, реформы сейчас действительно «не ко времени»?! Ведь в период кризиса, спада или депрессии никто реформы не проводит, наоборот, нужна консервация того, что еще осталось?

Так когда же нужно проводить реформы? Бывает так, что во времена кризиса появляется надежда на успешное проведение самых трудных трансформаций. А иногда, наоборот, кризис служит оправданием откладывания реформ до лучших времен. Как советует Энн Осборн Крюгер, бывшая заместительница директора МВФ: «Во многих случаях реформы лучше всего проводить, когда ситуация в стране спокойная. Экономический рост обеспечивает лучшие условия для проведения налоговых и структурных реформ. Растущая экономика поможет притупить боль для тех групп населения, которые заденет экономическая настройка».

Еще сложнее – это учиться на чужих ошибках. Украинские политики предпочитают делать свои собственные, особенно, если речь идет о реформировании. В большинстве случаев, причины провала реформ предыдущих правительств и президентов были чисто внутренними. Нехватка мотивации или желания, слишком большой упор на быстрый успех, а также – с пугающей частотой – «усталость от реформ» и их игнорирование или имитация на всех уровнях властной вертикали.

Так что же нужно для проведения в Украине реформ? Чего не хватает нам, чтобы начать писать будущее страны с чистого листа, не возвращаясь к прошлым ошибкам и провалам?

Диалог.UA предлагает обсудить судьбу украинских реформ. Реформ, которые с переменным успехом ведут страну вперед. Реформ, о которых мы уже начали забывать, в силу их несостоятельности и бездарной реализации. И, наконец, о тех реформах, которые так нужны - здесь и сейчас – Украине, настоящих!

Свернуть

Большинство людей хотят улучшения своей жизни, но для этого необходимы реформы. При этом никакое правительство не может гарантировать, что необходимые изменения пройдут с достаточной скоростью, а все негативные последствия будут сведены к минимуму. Но если необходимые изменения долго не проводятся, проблемы накапливаются, и проведение реформ неизбежно становится более болезненным.

Идея начать все сначала политикам всегда нравилась, и украинские политические команды в этом смысле не исключение. История независимости Украины полна примеров того, как правительства пытались забыть прошлое, а политики – доказать, что они подобрали ключи к потайным дверкам успешных реформ. Увы, им это редко удавалось, а по правде говоря, не удавалось никогда. Из года в год украинские политики предпочитали избегать политически трудных решений, сводя непопулярные реформы к минимуму.

Так что же нужно для проведения в Украине реформ? Чего не хватает нам, чтобы начать писать будущее страны с чистого листа, не возвращаясь к прошлым ошибкам и провалам?

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Реформи має ініціювати громадянське суспільство, а реалізувати – держава

11 ноя 2011 года
Реформи має ініціювати громадянське суспільство, а реалізувати – держава: Реформи має ініціювати громадянське суспільство, а реалізувати – держава

Віталій Кравчук, старший науковий співробітник Центру економічних досліджень

За розмовами про реформи часто «приховується» кому і які реформи потрібні в Україні? Хто може прокласти курс для українських реформ?

Нам більше потрібна міжнародна практика. Чи та краща практика буде досвідом європейських країн, чи то буде досвід американських, чи досвід азійських країн, – це не є принциповим моментом. Основним моментом є те, що нам потрібні реформи, які базуються на кращій практиці, де доведено, що вони працюють і досягають поставлених результатів. А той факт, чи вони мають бути саме європейськими, мені здається, не є принциповим.

У нас взагалі формується стратегічний напрямок реформування, який визначається тим, що ми гармонізуємо норми в нашому законодавстві з європейськими, щоб зблизитись з ЄС з прицілом на кінцевий результат – членство. Тож тут подвійна мета – частково, звичайно, ідея полягає в тому, щоб перебрати кращий досвід, але частково – щоб також гармонізувати наш підхід до оволодіння європейськими гуманітарними цінностями. Щоб, наприклад, наші студенти, які навчаються в Україні, могли вчитися в європейських вузах і навпаки. Тут в рівній мірі мова йде і про необхідність покращення ситуації в українській освіті, і щоб зробити наш освітній процес більш сумісним з європейським.

Що стосується економіки, то у нас проводиться та сама гармонізація в рамках переговорів про створення зони вільної торгівлі з ЄС і про інше. Загалом же іде процес гармонізації українських законів і нормативних актів з вимогами європейських директив. Я би сказав, що це скоріше можна кваліфікувати, як процес гармонізації наближення, ніж процес переймання досвіду європейських реформ, хоча, звичайно, тут ми дійсно переймаємо досвід.

Наприклад, в сфері енергетики ми приєдналися до енергетичного співтовариства, ми взяли зобов’язання по запровадженню в Україні дерегуляції ринку енергетики, яка дозволила б громадянам і підприємствам обирати, у якого енергопостачальника закуповувати електроенергію і енергоносії. Це мало би привести до того, що у нас буде більш конкурентне середовище і більше вибору для споживачів. Це один з прикладів, що ми не тільки гармонізуємось, ми ще робимо дійсно серйозну реформу у цій сфері.

Є випадки, коли ми просто переймаємо якісь технічні стандарти, які можуть бути кращі за наші, або навіть не кращі, але такі, які забезпечують єдиний підхід до технічних стандартів, і це якраз спрощує роботу українським підприємствам на європейському ринку, привчає працювати за більш схожими правилам. Тут менше від реформи, а більше від уніфікації.

Загалом, реформи в країні традиційно проводяться урядом. Парламент – в нашому випадку це Верховна Рада – приймає законодавчу базу, потім виконавча гілка влади реалізує це на практиці. Звичайно, іноді в цьому процесі приймає участь і громадянське суспільство, і підприємства, і організації. Але, як правило, ініціативи щодо реформ мають подаватися громадянським суспільством, а реалізація – завдання держави.


Яка мета реформування, і чи реальні в Україні зміни на краще?

Якщо взяти, наприклад, сільське господарство – у нас величезна площа угідь, придатних для аграрного виробництва, але його продуктивність в декілька разів менша, ніж у найбільш продуктивних економік, які мають сільське господарство, – це Німеччина, США. Це відставання наростає за рахунок того, що у нас не застосовуються найкращі технології і немає послідовної аграрної політики. Хоча тут як раз європейський досвід є найкращим, тому що спільно з господарською політикою ЄС, аграрна політика також має перевагу в тому, що вона більш-менш уніфікована і вважається кращою міжнародною практикою.

У нас економіка базується на експортних галузях, які продають продукти не надто високої переробки. А там, де у нас залишилось машинобудування, то експорт його продукції здійснюється в основному на ринок Росії, де, як і в нас, не надто розвинена технологічна база, що і дозволяє нам експортувати. Нарешті, і внутрішній ринок у нас не дуже розвинений, і в цілому результат економічної діяльності не втішний саме через те, що у нас немає реформ. Тому і реформування необхідне, щоб змінити ситуацію на краще.


Часто доводиться чути, що реформи вимагають високих соціальних витрат. Чи варто в цьому випадку їх взагалі розпочинати?

Зрозуміло, що впровадження реформи означає, що ресурси економіки і державні зусилля ми направляємо в якийсь один бік, і, відповідно, ми їх не відправляємо на інший. Скажімо, якщо ми проводимо пенсійну реформу, то ми декларуємо, що ми протягом двох років забираємо ресурси підприємств і працюючих громадян, щоб забезпечити достойну старість нашим пенсіонерам. Тут, щоб обмежити одну сторону рівняння, ми повинні щось обмежити і в іншій.

В принципі, за рахунок того, що у нас це не є грою з нульовою сумою, де шляхом жертв одного напрямку – встановлення підвищеного пенсійний віку чи обмеження максимальних пенсій – ми намагаємось забезпечити те, що навантаження на фонд виплат по заробітній платі наших підприємств буде меншим, ми намагаємось стимулювати їх, щоб платити більше білої зарплати, що в ідеалі повинно дати більш широкі і обсяг зарплати, з якої збирається пенсійний внесок. Можна також дещо зменшити рівень навантаження і одночасно забезпечити більш-менш нормальну зарплату. Таким чином у нас стимулюється зростання економіки, що в принципі, дає можливість сплачувати внески до того ж самого фонду заробітної плати, що в кінці дає можливість виплачувати більші пенсії.

Як правило, реформи означають, що ми чимось жертвуємо зараз, щоб забезпечити кращу ситуацію в майбутньому. І ці жертви, зазвичай, полягають у тому, що ми направляємо менше ресурсів на потрібні країні проекти. Не на підвищення заробітних плат бюджетним працівникам, а на якісь програми, які б підтримували проведення цих реформ. Звичайно, досвід України не є дуже позитивним, як раз через те, що, коли у нас направляються бюджетні кошти на реформи це, як правило, означає, що дуже рідко вони використовуються ефективно. Але реформи – це не обов’язково бюджетні кошти, це можуть бути і зміни норм у законодавстві, які перешкоджають людям відкривати свій бізнес і успішно заробляти гроші. Або система освіти, якщо вона у нас працює так, що в результаті випускає випускників не тих спеціальностей, яких потребує економіка і дає не ті навички, які потрібні. А це означає, що ми маємо відмовитись від них. Адже, якщо ми готуємо одних спеціалістів, то ми відмовляємось від підготовки інших.

Звичайно, реформи завжди означають, що ми від чогось відмовляємось за рахунок чогось іншого. Але без цього неможливе оновлення взагалі.


Чий реформаторський досвід наших європейських сусідів міг би стати нам у пригоді?

Звичайно, у Європі є свій досвід реформування. Починаючи, наприклад, від реформ Маргарет Тетчер, і закінчуючи повоєнною розбудовою Германії після другої світової війни. Це також досвід скандинавських країн, це досвід східноєвропейських країн, які переходили від соціальної економіки до ринкової, – тобто досвід звичайно є. Чи він є весь актуальним для України? Щось актуальне, щось не дуже.

Мабуть, найкращий і найближчий до нас приклад – це центральноєвропейські країни, такі як Польща, Чехія, Словаччина, Словенія, які вже подолали соціалістичне минуле і набули статусу розвинених країн. Тобто, вони вже не є перехідними країнами, і це у них відбулось за відносно короткий час. Звичайно, копіювання не є дуже ефективним, тому що те, що працює в одних умовах, не завжди працює в інших. Це певною мірою справедливо, але міжнародна практика також показує, які механізми можуть працювати успішно, а які не дуже. Що стосується інших країн Європейського Союзу, то тут різниця між розвитком є більшою і, відповідно, їхній актуальний досвід для нас менш корисний, адже найкраща практика може підходити лише країні, в якій вона працює.

Вихідні умови у пострадянських країн були дуже схожі, але і різниця була суттєвою, в тому плані, що період, який в країнах Центральної і Східної Європи в колишньому соціалістичному таборі був коротший, ніж він був для більшості українців, за виключенням Західної України. Ну, і рівень запровадження соціалізму теж був меншим у тих країнах, їм в цьому плані працювати було простіше і, плюс, були тісніші зв’язки із Західною Європою, ніж в України.

Тому я вважаю, найкращий підхід – це не копіювання досвіду якоїсь конкретної країни, а узагальнення досвіду більшості країн, з’ясування, який механізм працює найкраще і який механізм актуальний саме в українських умовах. Тобто, тут питання полягає у тому, щоб розібратися, у якої країни краща практика, і, відповідно, чи можлива адаптація цього досвіду до України. Можливо, і у нас теж може бути якесь українське ноу-хау. Тут потрібно балансувати: з одного боку, Україна не є якоюсь унікальною країною, до якої треба розвивати якийсь унікальний підхід, – це, звичайно, теж неправда, а з іншого боку, будь-який міжнародний досвід потрібно переносити на український ґрунт, з урахуванням відповідних українських умов. Якщо, скажімо, у нас виникла ідея, що ми виділяємо кошти, то потрібно розуміти, що в країні вже створені умови, щоб їх розбазарювати. І в українських умовах це, очевидно, простіше, ніж в Центральноєвропейських країнах, хоча, звичайно, функція цього явища універсальна і не є унікальною для України.

Бесіду вела Євгенія Сизонтова

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Опасность распространения прав человека

Если бы права человека были валютой, их курс сегодня оказался бы в состоянии свободного падения в силу инфляции многочисленных правозащитных договоров и необязательных международных инструментов, принятых за последние десятилетия самыми разными организациями. Сегодня на эту валюту можно, скорее, купить страховку для диктатур, нежели защиту для граждан. Права человека, некогда вознесенные на пьедестал основных принципов человеческой свободы и достоинства, сегодня могут быть чем угодно – от права на международную солидарность до права на мир.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Ігор Бураковський, Інститут економічних досліджень та політичних консультацій

Влада не повинна розглядати суспільство як таке, що нібито заважає гарним реформаторам жити

Максим Борода, старший аналітик Міжнародного центру перспективних досліджень

Реформаторські наміри часто наражаються на суспільний супротив

Борис Кушнірук, економіст

Справжня мета реформ має відповідати задекларованим намірам влади

Олексій Молдован, економіст центру Антикризових досліджень, завідувач сектору грошово-фінансової стратегії Національного інституту Стратегічних досліджень

Покращення бізнес-середовища та стимулювання інвестицій дозволить вирішити більшість економічних та соціальних проблем України

Анатолий Баронин, Директор Аналитической группы" Da Vinci AG"

Украине необходимы реформы, которые позволят стимулировать экономические возможности страны

Александр Кендюхов, пред. Всеукраинского союза ученых-экономистов, д.э.н., проф., зав. каф. стратегического управления экономическим развитием ДНТУ

Неординарная цель требует неординарных методов

Дмитро Ляпін, к.т.н., старший науковий співробітник Національного інституту стратегічних досліджень

Відсутність системних реформ послаблює країну та знекровлює суспільство

Андрій Новак, Голова Комітету економістів України

Україні потрібні системні реформи

Ярослав Матійчик, Виконавчий директор ГНДО "Група стратегічних та безпекових студій"

Гальмуючи реформи, влада ризикує, що повністю втратить контроль над суспільством

Ярослав Жалило, кандидат экономических наук, первый заместитель директора НИСИ

Нужно добиваться не вытеснения государства из системы управления, а изменения его роли, его модернизации

Анна Деревянко, исполнительный директор Европейской бизнес-ассоциации

Процесс реформирования идет, однако темпы и путь реформ оставляют желать лучшего

Олег Соскин, директор Института трансформации общества

Якщо не сталася трансформація, якщо не було еволюції, то буде революція

Василь Юрчишин, к.ф-м.н., доктор наук з державного управління, директор економічних програм Центру Разумкова

Намерение и результат – разные вещи. Поэтому я не могу сказать, что именно в реформах нам удалось

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України

Безальтернативність курсу реформ передбачає безальтернативність справді реформаторської стратегії

Виктор Суслов, народный депутат Украины в 1994-2002 годах, экс-министр экономики Украины, заслуженный экономист Украины

Украина: реформы объявленные и не объявленные

Владимир Дубровский, старший экономист центра «CASE-Украина», Киевская школа экономики, старший консультант.

Дорого обходятся не сами реформы, а их незавершенность

___Володимир Лановий, ___президент Центра ринкових реформ

Якщо народ мовчить, влада нічого робити не буде

Геєць Валерій Михайлович, академік НАН України, директор Інституту економіки і прогнозування НАНУ

Реформування потребують абсолютно всі сфери нашої діяльності

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,044