В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

«В Украине в последние годы наблюдаются притеснения демократии и ухудшение ситуации с соблюдением прав человека», – говорится в отчете о состоянии демократии и прав человека, подготовленном международной правозащитной организацией Freedom House. В документе отмечается снижение уровня демократии и формирования в нашей стране «нездоровой политической обстановки».

Впрочем, Freedom House уже второй год подряд фиксирует сокращение демократических свобод и в мире. Означает ли это фиаско проектов «Демократических прав и свобод» и «Экспорта демократии»? Ведь даже США, больше всего пропагандировавшие демократию в мире, сами спустились на 18-ую позицию в этом рейтинге. А ведь еще совсем недавно США подкрепляли свои слова делом, и тратили на поддержку демократии огромные средства американских налогоплательщиков. Бюджет Госдепартамента на «поддержку свободы и демократии в мире» в 2009 году составлял 1,7 млрд. долл.

Мировой экономический кризис отразился не только на финансировании проектов «экспорта демократии», но и на состоянии дел в традиционно демократических странах, в странах «старой демократии» – даже в них участились различные демонстрации протеста. Причем сегодняшние протестующие просят немного: шанс использовать свои навыки, право на достойный труд за достойную зарплату, более справедливую экономику и общество.

Как отмечает Джозеф Е. Стиглиц: «Их надежды эволюционные, а не революционные. Однако с другой стороны, они просят многого – демократии, в которой люди, а не доллары, имеют значение». Но если вспомнить, что еще в 1975 году на Западе появился доклад «Кризис демократии», написанный по заказу «Трехсторонней комиссии» С. Хантингтоном, М. Крозье и Дз. Ватануки, то многое из происходящего становится гораздо более понятным.

«В докладе четко фиксируются угрозы положению правящего слоя, – это прежде всего то, что против него начинают работать демократия и welfare state (государство всеобщего социального обеспечения), оформившиеся в послевоенный период. Под кризисом демократии имелся в виду не кризис демократии вообще, а такое развитие демократии, которое не выгодно правящей верхушке. В докладе утверждалось, что развитие демократии на Западе ведет к уменьшению власти правительств; что различные группы, пользуясь демократией, начали борьбу за такие права и привилегии, на которые ранее никогда не претендовали. И эти «эксцессы демократии» являются вызовом существующей системе правления». (из интервью с Андреем Фурсовым).

Как уловить момент, когда демократия перестаёт служить «демосу» и деградирует в механизм легитимации статус-кво правящего класса, что есть лишь более благозвучное выражение того, что она оказывается орудием легитимации господства господствующих, т.е. власти капитала и имущих слоев населения? Вот уже во Франции и Германии зазвучали предложения о введении “имущественного ценза” при голосовании, что свидетельствует о начале сворачивания в Европе прямой демократии, что для Украины и подавно – неизбежность, ведь для всех доступна информация, что за кресло депутата нужно заплатить от 1 до 20 млн. долларов. Диалог.UA предлагает поразмышлять над такими вопросами: Почему в Украине демократия не получила своего развития? Что еще из демократических завоеваний остается в нашей стране? И, наконец, есть ли будущее у демократии в Украине?

Свернуть

«В Украине в последние годы наблюдаются притеснения демократии и ухудшение ситуации с соблюдением прав человека», – говорится в отчете о состоянии демократии и прав человека, подготовленном международной правозащитной организацией Freedom House. В документе отмечается снижение уровня демократии и формирования в нашей стране «нездоровой политической обстановки». Впрочем, Freedom House уже второй год подряд фиксирует сокращение демократических свобод и в мире. Означает ли это фиаско проектов «Демократических прав и свобод» и «Экспорта демократии»?

Как уловить момент, когда демократия перестаёт служить «демосу» и деградирует в механизм легитимации статус-кво правящего класса, что есть лишь более благозвучное выражение того, что она оказывается орудием легитимации господства господствующих, т.е. власти капитала и имущих слоев населения? Вот уже во Франции и Германии зазвучали предложения о введении “имущественного ценза” при голосовании, что свидетельствует о начале сворачивания в Европе прямой демократии, что для Украины и подавно.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

За кожною хвилею демократизації часто йде рецидив авторитаризму

15 ноя 2011 года

Чи існує зв`язок між демократією та економічним зростанням і, якщо так, то наскільки він однозначний?

Звичайно, ці процеси пов’язані: чим вище рівень життя та економічного розвитку тим більше передумов для демократії. Хоча навіть представники демократичної теорії і політичної науки ведуть дискусії, які чинники в розвитку демократії є визначальними. Справа в тому, що зв`язок економічного зростання і розвитку демократії не є універсальною закономірністю. Достатньо подивитися на те, що, за останніми даними, сьогодні найбагатшою країною вважається Катар, але Катар не є зразком демократії. Те саме стосується багатих нафтою країн Арабського Сходу: Саудівська Аравія, Арабські Емірати – вони також не є демократичними.

Деякі фахівці взагалі вважають, що демократія – це Європейський феномен, який склався історично, а потім, завдяки економічним успіхам окремих країн Європи та Північної Америки (які також пов’язані з європейською цівілізацією), їхнім технологічним перевагам і привабливому політичному устою, вже в другій половині 20 століття почав розповсюджуватися і в інші частини світу. Тобто зв’язок між демократією та економічними досягненнями є, але не універсальний.


Чи не є перманентні кризи, які спостерігаються в демократичних країнах, реакцією на неефективність демократичного правління? Чому не виправдовуються сподівання на швидку демократизацію України?

Щодо неефективності демократичних форм правління – я б такого висновку не робив. Навпаки, економічні успіхи недемократичних країн, наприклад Китаю і Сінгапуру, – це є швидше виключенням з правил. Багатство нафтових країн побудовано на природних ресурсах і також не пов’язано з авторитарною моделлю влади. Якщо ми подивимося на об’єктивні дані соціально-економічного розвитку, то абсолютна більшість демократичних країн, особливо країни сталої демократії, – це країни, які демонструють більш високий рівень життя, більший рівень соціальної справедливості і менший рівень соціальних та економічних проблем. І навпаки, абсолютна більшість бідних країн мають авторитарні режими із слабкими державними інститутами.

Звичайно, є виключення з цього правила також. Немає країн, які б розвивалися тільки по висхідній, тільки на покращення. Розвиток і політичний, і соціально-економічний завжди йде по синусоїді, і криз – як політичних, так і соціально-економічних – не уникнути будь-якій країні світу. І зараз я б не казав про кризу демократії, як такої. Хоча ця тема обговорюється. Здебільшого це пов’язано з політичними проблемами в світі – тероризмом, посиленням міграції. Всі ці чинники стали серйозними випробуваннями для розвинених демократій, але вони їх не похитнули. Жодна з розвинених демократій у світі, з європейських чи демократій Північної Америки не мають підстав казати про загрози авторитаризму. Це, скоріше, певні інституційні зміни – не більше. Хитання або кроки назад, навпаки, характерні для молодих демократій.

І в цьому немає нічого дивного. Цій темі присвячена класична книжка Семюеля Хантінгтона, американського політолога, одного з класиків сучасної політичної науки. Він більш відомий для нашого читача своєю теорією «Зіткнення цивілізацій», але у нього є інша класична книжка, присвячена хвилям розвитку демократії. Він там описує три такі хвилі. Дехто із політологів вважає, що наприкінці 1980-х – початку 1990-х рр.. відбулась і четверта хвиля, яка пройшла Східною Європою. Хантінгтон також пише, що за кожною хвилею демократії неминуче наступає певне відкочування назад. За кожною хвилею демократизації постає хвиля контр-демократизації, коли з’являються нові авторитарні режими, або виникають проблеми у молодих демократій. Так що синусоїда простежується і в розвитку демократій, в цьому немає нічого дивного. Демократія розвивається, вона потребує постійного розвитку, вдосконалення, це той велосипед, на якому потрібно завжди крутити педалі, інакше виникнуть проблеми: якщо не крутити педалі, можна впасти. Так і з демократією. Потрібен руль, який треба тримати в руках і контролювати, і потрібно крутити педалі, рухатись, бо інакше можуть виникнути проблеми із рівновагою та стабільністю.


Схоже на те, що проблеми лише накопичуються, але якщо демократія здає у світі свої позиції, то що йде їй на зміну?

Різні проблеми є в різних демократичних країнах. Одні проблеми для сталих, розвинених демократій – європейських чи демократій північної Америки. Наприклад, проблеми пов’язані з тим, що є виклики тероризму. Виникає питання, як поєднати ефективну боротьбу з тероризмом і захист прав громадян, зокрема, захист приватного життя - прайвесі. Є протиріччя, і потрібно шукати, як збалансувати захист країни і захист колективних та індивідуальних прав і свобод громадян від нападів терористичних загроз, і в той же час зберегти їхні права на захист інформації, індивідуальної свободи і таке інше.

Або проблема міграції. Тут проблема пов’язана з тим, як захищати колективні права громадян, права громадян своєї країни і в той же час забезпечувати захист індивідуальних прав мігрантів. Ось в чому головне протиріччя багатьох розвинених демократій. Багато європейських країн зіткнулися з тим, що зараз вже багато мігрантів вимагають захисту своїх прав, що вступає в протиріччя з правами тих людей, які традиційно населяють ті країни.

Ця проблема носить скоріше етичний характер. Але вона пов’язана з певними політичними наслідками і призводить до зростання правого радикалізму в багатьох європейських країнах. Але знову-таки – тут треба шукати баланс інтересів. Я б не казав, що у даному випадку йдеться про загрозу самій демократії. Демократичні інститути в європейських країнах працюють достатньо ефективно. І в цьому, між іншим, перевага демократії. Вона дає можливість політичній свободі забезпечувати високий рівень соціальної справедливості, і країнами ефективно керують не видатні особистості, а дієві інституції. А ми ще й досі чекаємо на «нашого Вашингтона з великим праведним законом», який прийде і вирішить за нас наші проблеми.

І от, наприклад, слабкість української демократії пов’язана зі слабкістю наших політичних і державних інституцій, з високим рівнем корупції. Між іншим, для абсолютної більшості європейських і північно-американських демократій як раз характерним є низький рівень корупції. Її не відразу подолали, але зараз саме демократичні країни лідирують в боротьбі з корупцією. А деякі східні країни, наприклад, той же Китай, який застосовує дуже жорсткі засоби в боротьбі з корупцією, ще далекий від подолання цієї проблеми, це також показово.

От, скажімо, у нас і досі немає правової держави, тобто у нас вирішують люди, що мають вплив на правову систему, а не закони. Слабкість і корумпованість нашої судової і правоохоронної системи є величезною проблемою нашої демократії. І це суттєва відмінність нашої демократії від сталих європейських демократій.

І проблема молодих, хитких демократій зі слабкими інституціями полягає у тому, що вони діють недостатньо ефективно, не розв’язують багато серйозних проблем у своїх суспільствах, досі не подолали корупції, внаслідок слабкості своїх правових інституцій. Це викликає критичне ставлення людей, зокрема і до демократії. Хоча у нас більшість громадян (і за останні роки кількість таких людей виросла) вважають, що найкращий тип політичного устрою для країни – це саме демократія. Але слабкість окремих інституцій дійсно породжує незадоволення ними, певну політичну нестабільність, ризики авторитаризму. Проте це хвороби усіх молодих демократій.


Чи вважаєте ви, що Україна – демократична країна?

За оцінками відомої міжнародної організації Freedom house, ми зараз частково вільна країна. Так як Молдова, Грузія. В порівнянні з більшістю пострадянських країн – ми демократичні. У нас конкурентні вибори, функціонують демократичні інституції в достатньо вільному режимі, але є і численні проблеми. Причому багато з них виникли не зараз, а раніше, в процесі переходу від радянської політичної системи до демократичного ладу. У нас є політична конкуренція, більш менш працюють політичні права і свободи, що відзначають самі громадяни, за даними соціологічних опитувань, але у нас немає правової держави. Величезна корупція, зокрема в судовій системі, породжує відсутність незалежності суду, незалежного справедливого судочинства, коли наш суд реагує або на владу, або на гроші, а не на закон як такий. І оце одна з головних проблем нашої демократії.

Ну, і друга проблема, про яку я вже згадував, – це слабкість державних інституцій. Розвинені демократичні країни мають усі ознаки демократичної системи – це вільні, конкурентні вибори, це правова держава, це повага і захист індивідуальних прав і свобод. Права і свободи людини – це одна з головних рис демократії. І демократія – це не лише, як у нас люблять згадувати, влада більшості. Ні, це також і повага до меншості. Демократія – це не влада більшості, просто в умовах демократії діють механізми, які дозволяють ухвалювати рішення більшістю голосів. Це буде більш правильне формулювання.

І ще одна важлива річ. За формальним визначенням та буквальним перекладом демократія – це влада народу. Але насправді народ, як свідчить практика, не може сам безпосередньо здійснювати владні функції. Народ є джерелом влади і, по суті, сучасна представницька демократія є правління від імені народу. Не правління самого народу, а правління від імені народу. При цьому народ має визначати, хто править, хто має контролювати і змінювати владу. І от як раз щодо виборів влади, зміни влади у нас ці демократичні функції виконуються, а от функція контролю і функція громадської участі у владі, на жаль, працюють слабо. В цьому українська демократія має серйозні проблеми.


Що ще у нас з демократичного залишається?

Є ключові ознаки демократії, окрім вільних конкурентних виборів, це права і свободи громадян, які гарантуються Конституцією і які мають працювати. Ось з цим у нас також проблеми. Наприклад, за даними соціологів, якраз своїми політичними правами і свободами наші громадяни більш менш задоволені. Вони вважають, що ті свободи існують і вони достатньо добре працюють. Інша річ, чи задоволені наші громадяни тим, що вибори відбуваються, а суттєвих змін на краще внаслідок виборів вони не бачать. Є проблеми, пов’язані іноді із втручанням влади, з впливом великого бізнесу на інформаційну сферу але за рівнем свободи слова ми набагато більш вільні, ніж абсолютна більшість пострадянських країн. І хоча в цьому сенсі ми більш проблемні, ніж наші європейські сусіди, але все ж таки у нас ці свободи працюють.

А ось свободи соціальні – вони задекларовані, але повною мірою не реалізуються. Формально у нас, за багатьма стандартами, судова система мало чим відрізняється від судової системи європейських країн, але корупція і залежність від влади фактично роблять нашу судову систему і не зовсім демократичною, і не ефективною. Ця ланка демократичної системи у нас працює погано.

Не дуже впевнено, але протягом 20 років у нас розвивався демократичний парламентаризм, хоча зараз він переживає серйозну кризу. Це пов’язано з багатьма причинами. Зокрема з тим, що не виконуються принципові, ключові норми Конституції, законодавства, які стосуються Верховної Ради. Те, що почали заплющувати очі на порушення деяких конституційних норм в роботі парламенту (зокрема щодо особистого голосування депутатів), – ось це посилило парламентську кризу. Плюс складнощі в стосунках між владою і опозицією, слабкість нашої опозиції.

Між іншим, одною з головних величезних переваг України, в порівнянні з більшістю пострадянських країн, була сильна опозиція. Це давало нам можливість забезпечувати конкурентність виборів, вплив того ж парламенту на політичне життя, реалізацію представницьких функцій парламенту. Але зараз ми бачимо найбільш слабку опозицію за всі останні 15 років. Нинішня парламентська опозиція слабка, вона не налічує навіть третини депутатського корпусу у Верховній Раді, плюс дуже складні стосунки між парламентською більшістю і парламентською меншістю. Але все ж в Україні парламентаризм існує. Нехай деформований, послаблений, але він існує. І має місце розділення влади, хоча воно, знов-таки деформоване і не завжди ефективне. А от повернення до президентської форми правління, на мій погляд, – це крок від демократії, тому що на пострадянському просторі немає жодної країни з президентською формою правління, яка вважалася б повністю демократичною. Президентська система в пострадянському просторі, як правило, посилює авторитарні тенденції. В Європі більшість країн мають парламентські або парламентсько-президентські системи, і багато хто з фахівців вважає, що взагалі, найкраща президентська демократія – американська – це скоріше виключення з правил, ніж підтвердження того, що президентська система сприяє розвитку демократії.

Через парламент, через представницьку владу реалізуються представницькі функції демократії, коли голос і політичні інтереси різних верств населення впливають на рішення влади. І хоча з цим у нас є певні проблеми, але механізми представницької демократії – вони працюють усі 20 років незалежності України. Права меншості, в принципі, поважаються, хоча, як завжди, не повною мірою, особливо коли йдеться про права опозиції. До них ставляться дуже формально, але, в даному випадку, скоріше йдеться про проблему політичну, а не правову. Водночас права національних меншин у нас реалізуються достатньою мірою. Вони гарантовані і Конституцією, і законодавством.

Тому я б не оцінював ситуацію з демократією у крайніх категоріях: або, що у нас взагалі немає демократії, а існує диктатура – це не відповідає дійсності, або, навпаки, що у нас уже нормальна, розвинена демократія – це теж не є правдою.

Ми, на жаль, коливаємось у своєму демократичному розвитку, й іноді розвиваємося за принципом: крок уперед, крок вбік. І тому, такі відхилення, коливання, плюс проблеми розвитку демократичних інституцій – оце все створює класичні форми молодої, хиткої демократії, які зараз притаманні українській політичній системі.


Чи є майбутнє у демократії в Україні?

Ми з самого початку після 1991-го року розвивалися шляхом конкурентної демократії. У нас за всі 20 років не було такої ситуації, коли нас вважали авторитарною державою – наприклад, як Білорусь або багато інших пострадянських країн. Так, часто в часи президентства Леоніда Кучми Україну також називали частково вільною країною, наполовину демократичною, наполовину – авторитарною. Такі визначення були, але у нас всі вибори, починаючи з 1990-го року, були достатньо конкурентними. Вони визначалися як достатньо вільні і демократичні, але, на жаль, вони не були безпроблемними. Це також є свідченням того, що інститут виборів і інститут контролю над виборчим процесом, на жаль, у нас не є безпроблемними, але працюють вони достатньо ефективно. Але ми, все ж таки, всі ці 20 років рухались шляхом демократії і, не зважаючи на нинішні поточні проблеми, демократична перспектива України зберігається.

Бесіду вела Євгенія Сизонтова

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

Новый мировой беспорядок – как мы в нем оказались

Развал системы глобальной безопасности – следствие подъема национализма, этой «темной стороны демократии», что уже привело к конфликтам во многих странах мира; происходящее в Украине является доказательством этого, а возможно, и началом революции. Как выбраться из подобной ситуации в реальной жизни? Научные исследования показывают, что есть только два пути: чистая победа одной из сторон, или «мучительный тупик», в котором обе стороны страдают из-за конфликта, пока не согласятся на международное посредничество.

В Украине Россия тоже вошла в мучительный политический тупик. Да, она показала свою силу духа в отношении санкций – а также готовность терпеть неудобства, чтобы при этом терзать Украину, пытаясь сохранить благодаря этому свое влияние и сепаратистскую автономию на востоке страны. Украина, однако, стремится к чистой победе, окружая сепаратистов и обстреливая их позиции. Чего мы пока не знаем – как далеко Украина готова зайти в своем стремлении к полной победе, и как далеко готова зайти Россия, чтобы этого не допустить? Да, можно надеяться, что международные посредники смогут убедить и Украину, и Россию, что издержки открытого конфликта могут быть столь велики, что лучше пойти на сохранение нынешнего положения, чем продолжать военные действия. Я боюсь, однако, что мы увидим дальнейшее обострение конфликта, усиление экономических санкций и расширение военных действий.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Тимур Алексеєнко, науковий співробітник Vienna School of Governance

Демократія зазнає внутрішніх змін, але не буде замінена на щось інше

Максим Лациба, керівник програм Українського незалежного центру політичних досліджень

Хочеш змінити світ – почни з себе!

Тарас Березовець, політтехнолог

В Україні ніколи не вдасться побудувати закриту тоталітарну державу

Александр Майборода, доктор исторических наук, профессор

На смену демократии может придти интернационал-социализм

Анастасія Красносільська, Координатор проекту Українського незалежного центру політичних досліджень кафедри політології КНУ імені Тараса Шевченка

Україна – це демократія, але низькоякісна демократія

Анатолій Гуцал, радник директора Національного Інституту стратегічних досліджень при Президентові України

Демократія виявила себе на планеті насамперед у своїй руйнівній іпостасі

Андрій Дуда, кандидат наук з державного управління, доцент кафедри політології Національного університету «Києво-Могилянська академія»

В Україні, як пострадянській державі, є цілі покоління, які за своїм світоглядом не здатні прийняти цінностей і інструментів громадянського суспільства

Виктория Подгорная, к.ф.н., директор Центра социально-политического проектирования

Демократия в Украине пока что невозможна

Віктор Чумак, директор Українського інституту публічної політики

Україна жодного дня не жила як демократична країна

Анатолій Ткачук, народний депутат 1-го скликання

Україна вступила в дуже сумний період відходу від демократичного поступу

Олександр Черненко, Голова Всеукраїнської громадської організації "Комітет виборців України"

Ми пожинаємо наслідки гри за правилами, встановленими ще за часів Союзу

Олександр Вишняк, доктор соціологічних наук, директор фірми «Юкрейніан соціолоджі сервіс»

Бідноті демократія не потрібна

Александр Стегний, доктор социологических наук, исполнительный директор Центра социальных и маркетинговых исследований «Социс», ведущий научный сотрудник Института социологии НАНУ

Налицо явные попытки свертывания демократии в Украине

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України

Подолати міф про демократію!

Ольга Балакирева, кандидат социологических наук, доцент, Глава Правления Украинского института социальных исследований им. Александра Яременко

Без свободы поведения демократия просто не может существовать

Ігор Коліушко, експерт з публічного права, голова правління ГО "Центр політико-правових реформ"

Україна інтенсивно втрачає ознаки демократії

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,146