В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

«В Украине в последние годы наблюдаются притеснения демократии и ухудшение ситуации с соблюдением прав человека», – говорится в отчете о состоянии демократии и прав человека, подготовленном международной правозащитной организацией Freedom House. В документе отмечается снижение уровня демократии и формирования в нашей стране «нездоровой политической обстановки».

Впрочем, Freedom House уже второй год подряд фиксирует сокращение демократических свобод и в мире. Означает ли это фиаско проектов «Демократических прав и свобод» и «Экспорта демократии»? Ведь даже США, больше всего пропагандировавшие демократию в мире, сами спустились на 18-ую позицию в этом рейтинге. А ведь еще совсем недавно США подкрепляли свои слова делом, и тратили на поддержку демократии огромные средства американских налогоплательщиков. Бюджет Госдепартамента на «поддержку свободы и демократии в мире» в 2009 году составлял 1,7 млрд. долл.

Мировой экономический кризис отразился не только на финансировании проектов «экспорта демократии», но и на состоянии дел в традиционно демократических странах, в странах «старой демократии» – даже в них участились различные демонстрации протеста. Причем сегодняшние протестующие просят немного: шанс использовать свои навыки, право на достойный труд за достойную зарплату, более справедливую экономику и общество.

Как отмечает Джозеф Е. Стиглиц: «Их надежды эволюционные, а не революционные. Однако с другой стороны, они просят многого – демократии, в которой люди, а не доллары, имеют значение». Но если вспомнить, что еще в 1975 году на Западе появился доклад «Кризис демократии», написанный по заказу «Трехсторонней комиссии» С. Хантингтоном, М. Крозье и Дз. Ватануки, то многое из происходящего становится гораздо более понятным.

«В докладе четко фиксируются угрозы положению правящего слоя, – это прежде всего то, что против него начинают работать демократия и welfare state (государство всеобщего социального обеспечения), оформившиеся в послевоенный период. Под кризисом демократии имелся в виду не кризис демократии вообще, а такое развитие демократии, которое не выгодно правящей верхушке. В докладе утверждалось, что развитие демократии на Западе ведет к уменьшению власти правительств; что различные группы, пользуясь демократией, начали борьбу за такие права и привилегии, на которые ранее никогда не претендовали. И эти «эксцессы демократии» являются вызовом существующей системе правления». (из интервью с Андреем Фурсовым).

Как уловить момент, когда демократия перестаёт служить «демосу» и деградирует в механизм легитимации статус-кво правящего класса, что есть лишь более благозвучное выражение того, что она оказывается орудием легитимации господства господствующих, т.е. власти капитала и имущих слоев населения? Вот уже во Франции и Германии зазвучали предложения о введении “имущественного ценза” при голосовании, что свидетельствует о начале сворачивания в Европе прямой демократии, что для Украины и подавно – неизбежность, ведь для всех доступна информация, что за кресло депутата нужно заплатить от 1 до 20 млн. долларов. Диалог.UA предлагает поразмышлять над такими вопросами: Почему в Украине демократия не получила своего развития? Что еще из демократических завоеваний остается в нашей стране? И, наконец, есть ли будущее у демократии в Украине?

Свернуть

«В Украине в последние годы наблюдаются притеснения демократии и ухудшение ситуации с соблюдением прав человека», – говорится в отчете о состоянии демократии и прав человека, подготовленном международной правозащитной организацией Freedom House. В документе отмечается снижение уровня демократии и формирования в нашей стране «нездоровой политической обстановки». Впрочем, Freedom House уже второй год подряд фиксирует сокращение демократических свобод и в мире. Означает ли это фиаско проектов «Демократических прав и свобод» и «Экспорта демократии»?

Как уловить момент, когда демократия перестаёт служить «демосу» и деградирует в механизм легитимации статус-кво правящего класса, что есть лишь более благозвучное выражение того, что она оказывается орудием легитимации господства господствующих, т.е. власти капитала и имущих слоев населения? Вот уже во Франции и Германии зазвучали предложения о введении “имущественного ценза” при голосовании, что свидетельствует о начале сворачивания в Европе прямой демократии, что для Украины и подавно.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Україна інтенсивно втрачає ознаки демократії

15 ноя 2011 года

Як пов`язані між собою такі поняття як «демократія» і «економічне зростання»?

Я думаю, що існує певний поріг, критичний рівень соціального забезпечення, після досягнення якого людина здатна у повній мірі бути відповідальним членом суспільства. Який це рівень? Це рівень, приблизно необхідний для елементарного забезпечення життєвого відтворення. Тобто, це те, що забезпечує людині місце проживання, харчування, придбання одягу, виховання дітей та охорону здоров’я. На ці витрати люди повинні мати гроші, і при цьому повинен залишатися хоча б невелика сума. У такій ситуації людина почувається впевнено, вона знає, що не втратить забезпеченості за цими основними потребами, і тому починає бути не просто мислячою істотою, а членом суспільства. За виконання цієї умови людина здатна цікавитись новинами, ходити до театру чи кіно, активно спілкуватися з широким колом друзів, бути громадським діячем, активно і свідомо брати участь у виборах – тобто з’являється вільний і свідомий громадянин, який є носієм і фундаментом демократії.

Якщо ж доходів не вистачає для забезпечення основних потреб людини, то дуже проблематично очікувати, що в суспільстві будуть активні громадяни. А якщо у державі більшість громадян не є свідомими та активними, то ніколи не буде демократії в повній мірі. Можуть бути лише якісь її елементи, і то в зародковому стані. Тому, на жаль, демократія залежить від рівня економічного розвитку суспільства.


Кажуть, що демократія здає в світі позиції, але що прийде їй на зміну? Чи пов’язана криза демократичних країн з тим, що сама форма демократичного правління не є ефективною в наших реаліях?

Це глобальна проблема над якою сьогодні ламають голову тисячі людей. Звичайно, я не можу дати на неї переконливу і ґрунтовну відповідь. Тому обмежусь лише деякими міркуваннями.

Я думаю, що період після Другої Світової Війни, який ми порівняно добре знаємо, вчить нас того, що ніякий, навіть дуже добре організований суспільний устрій, не може існувати безмежно довго.

Добра організація суспільства завжди засновується на суспільній згоді, злагоді, домовленостях, на громадянському контракті. Найкращі зразки демократії, які ми спостерігали, нам демонстрував Західний світ у період 1970–80-их років. Їхня демократія і той суспільний лад були засновані на тому, що, по-перше, було покоління людей, яке пережило страшну війну, люди знали, що таке тоталітаризм, і вони не хотіли його повторення. По-друге – вони бачили реального ворога за залізною завісою, який погрожував їм чимось подібним. І ця наявність ворога, це протистояння в двох-полярному світі, – були найкращим стимулом для того, щоб люди згуртовувались і підтримували свій демократичний режим, який у них витворився.

Після падіння залізної завіси відбулося кілька важливих речей. По-перше, пропав ворог. Люди на Заході перестали когось боятися, з’явилося відчуття, що немає загрози і немає ніякого значення, як живе і поводиться кожна конкретна особа. По-друге, – з’явилося вже третє покоління людей, які не знали війни. Фактично, вже дорослі онуки тих, хто закладав основи демократії, хто будував демократичне суспільство, яке ми бачили, яким всі так захоплювалися. А онуки, тобто третє покоління, як мені здається, вже не відчувають відповідальності за той суспільний договір, який уклали їх діди і бабусі, – навіть не батьки, а батьки їхніх батьків. І тому, відбувається ерозія суспільства, суспільних устоїв. По-третє – світ став більш відкритим, світ є глобалізованим, і коли менш розвинена його частина намагається навчитися чогось доброго у більш розвиненої, то при цьому об’єктивно відбувається і зворотній вплив — більш розвинена частина засвоює негативні моделі поведінки від менш розвиненої частини світу.

Наприклад, у Німеччині, Швеції, Норвегії в 1970–80-і роки люди могли не зачиняти дверей. У цьому не було потреби. Я трошки перебільшую, але рівень безпеки в містечках і селах був такий високий, що люди дійсно часом не зачиняли дверей. У Норвегії на дорогах ставили якісь яблука чи ягоди, чи гриби на продаж, – ціну писали на листочку і тут же ставили мисочку для грошей, і ніхто ніколи не забирав щось, не поклавши грошей, не кажучи вже про те, щоб просто зупинитися і забрати гроші.

Коли в 1990-ті роки почалося масове переселення людей, особливо зі сходу на захід, зростання міграції з півдня на північ – всі ці речі зруйнувалися. Сьогодні, кажуть, уже ніхто не ставить у Норвегії так вільно на продаж свою садовину чи городину. В Німеччині сьогодні купують броньовані двері в квартири і таке інше. Тобто, всі ці речі говорять про те, що суспільство не може бути вічно однаковим. Постійно відбуваються якісь зміни, і вони не завжди на краще. І ці зміни, звісно, впливають на демократію.

По-четверте, “суспільство загального блага” західного взірця також почало руйнуватися. Особливо це стало помітним у час фінансової кризи 2008-2010 років. Зростає соціальне розшарування, тобто найбагатші багатіють, перетворюючись на олігархів, а всі решта бідніють.

Все це, без сумніву, має пряме відношення до демократії. Тому що демократія – це стан, коли більшість не просто приймає рішення, а робить це відповідально. Коли рішення більшості є обґрунтовані, вони враховують інтереси меншості. А тому меншість довіряє тій більшості, яка вирішила за неї, а не озлоблюється проти неї.

Все це почало потрошки руйнуватися в 1990-ті роки. Особливо цей процес прискорився з розвитком інформаційних технологій. Раніше виборчі технології були побудовані таким чином, що політики впливали на політичних чи громадських активістів, а вже вони агітували широкі верстви виборців. Адже інформація поширювалася по стратах. З розвитком телебачення та Інтернету інформацію кожен отримує персонально. Втратилася зв`язуюча ланка в особі інтелектуалів між політиками і виборцями. Виборці воліють приймати рішення самостійно, незважаючи ні на які авторитети, а відтак у політиці став домінувати популізм. Тому що широкі маси виборців не можуть кваліфіковано оцінити, вірити тій чи іншій обіцянці чи ні. Обіцянка може бути гарно «загорненою», наче в якийсь кольоровий папірець, бути привабливою, але насправді вона нереалістична, а значить є обманом. В результаті, в останні роки різко знизилася якість політичної еліти. Почали домінувати популісти, ті, хто вміють гарно організувати виборчу кампанію, а потім, прийшовши до влади, не вміють добре керувати країною.

Це такі загальні тенденції, які відбуваються з демократією в світі, у першу чергу в західному світі, який більш розвинений, йде попереду і, фактично, показує нам орієнтири і загрози майбутнього.

Все, про що я говорив, стосується і Західної Європи і Північної Америки, і Австралії. Те, що називається західний світ. Всі інші – лише пробують у тій чи іншій мірі наслідувати зразки демократії, які були сформовані в цих країнах, або вигадують щось своє.

От, наприклад, Китай не хоче наслідувати демократію, він каже, що йому і так добре, він живе за відсутності багатьох, здавалося б, найелементарніших ознак демократії, – там навіть не працює «фейсбук» і «твіттер», не кажучи вже про свободу висловлення поглядів і такого іншого. Але вони так живуть, і їхня політична еліта вважає, що так правильно, і вони не ставлять за мету будувати демократію.

Інший приклад – ісламські суспільства. Вони так само намагаються знайти свої варіанти розвитку, засновані на законах шаріату, які не можуть бути повною мірою об’єднані з усіма засадами демократії, наприклад у тому, що стосується рівноправності чоловіків і жінок і багатьох інших моментів, таких, скажімо, як еротика у мистецтві.

Я думаю, що у даному випадку немає неподоланного протиріччя між ісламським і західним світом. І ті, і ті можуть жити в умовах демократії – просто вона може бути дещо різною. Треба брати до уваги не якісь зовнішні вияви, а принципові засади і трансформувати їх з урахуванням їхньої релігійної моральності, яка домінує, наприклад, в Ірані.

Проблема однак в тому, що дуже часто релігійною моральністю виправдовують бажання утверджувати не демократію, а авторитарний режим. І в тих арабських країнах, де правителі були незмінними по 30–40 років, ситуація не є результатом ані демократії, ані шаріату, – це просто узурпація влади, і вона так само закінчується в ісламських країнах, як і в інших.

Таким чином, можна підсумувати, що демократія в світі зазнає серйозного випробування. Але я не думаю, що це призведе до загибелі демократії. Я вірю, що результатом буде лише трансформація демократії в якусь нову форму, більш пристосовану до умов інформаційного суспільства ХХІ століття.


Чому в Україні демократія не отримала свого розвитку? Що з демократичних надбань у нас все ж таки є?

Що стосується нашої країни, то тут трошки інші проблеми. По-перше, на момент здобуття і незалежності, і можливості для побудови демократії, ми були до цього слабо готові. Ми не мали сильної національної інтелектуальної еліти, вона була знищена за радянських часів. Місію організації державного життя взяли на себе ті, хто до неї був дуже слабо готовий, – колишня партійна номенклатура, промислова номенклатура, частина наукової та творчої інтелігенції. І кожна з цих груп не мала ні досвіду, ні навіть теоретичних знань, щодо будівництва та функціонування демократії.

По-друге – ми виявилися дуже поганими учнями. Ми не кинулися до книжок чи інших джерел інформації. Звичайно, були винятки, але лише поодинокі, коли люди хоч щось пробували читати, слухати, набувати досвіду за кордоном. А більшість – лише повторювали те, що вони знали з власного досвіду. Тобто, продовжували відтворювати радянський спосіб життя.

І по-третє – ми виявилися дуже недовірливими до Заходу, не всі, звичайно, але значна частина наших громадян. У нас не було переконливого консенсусу щодо європейської інтеграції, такого як у наших західних сусідів і в Балтійських державах. Це призвело до того, що замість дивитися, як працює демократія у них, і швиденько вчитися, адаптувати цей досвід у нас, – ми весь час займалися дискусіями: а чи спрацює це у нас, а чи не спрацює. І от на це у нас пішли роки, і в результаті за 20 років ми так мало досягли в освоєнні демократії, в розбудові демократичних інститутів і функціонуванні суспільства.

Чи є у нас демократія сьогодні? Немає, на мій погляд, точних критеріїв, щоб взяти і поміряти наявність демократії. Якщо термометр показує 36,6 градусів, то це нормальна температура тіла людини, якщо менше чи більше – то це уже нездорово. А з демократією все значно складніше.

Я думаю, що у нас, принаймні до недавнього часу, все-таки більшість основних інструментів для демократії були в наявності. Насамперед, це свобода особи, свобода висловлювань поглядів, право на об’єднання, на демонстрації і таке інше. Друге – це політичні партії. Їх система спотворена, але, в принципі, вона швидше є, ніж її немає. Більш-менш чесними також були вибори, – за деякими винятками у 2003-му і перших турів виборів 2004-ого року, коли з цим були гострі проблеми. Результати інших виборів, в основному, відповідали волі виборців. Був вільний парламент і місцеве самоврядування, яке хоч і з проблемами, але все ж давало певні можливості для самоорганізації громадян.

Таким чином, можна сказати, що до минулого року в Україні була в наявності більшість елементів, необхідних для функціонування демократії. Вони не всі були досконалими, але були в наявності, а значить можна було сказати, що ми були демократичною країною.

На сьогодні, мені здається, ми дуже інтенсивно втрачаємо ці ознаки демократії. У нас у 2010–2011-му почалися проблеми зі свободою вираження поглядів, з’явилися ознаки цензури. У нас з’явилися проблеми зі свободою демонстрацій, мітингів, пікетів, появилися політичні судові процеси. У нас з’явилися проблеми з виборами, у нас зведений до пародійного стану парламентаризм. А місцеве самоврядування залишилося на тому зародковому рівні, на якому воно і було, тому воно нічим і не доповнює цю картину згортання демократії.

Отже, ще рано казати, що ми вже зовсім не демократичні, але, принаймні, ознаки демократичності у нас стали надзвичайно слабкими.

Чи є майбутнє у демократії в Україні?

Звичайно, я переконаний, що є. Якби я в це не вірив — не займався б тим, чим займаюся, не працював би в аналітиці у сфері публічного права. Демократію не дарують, її треба завойовувати тяжкою працею. За неї треба боротися, і це стосується всіх громадян України.

Найбільші вороги нашої демократії – це неосвіченість, лінь і патерналізм громадян. Між ними важко провести межу, бо освічена людина ніколи не буде патерналістом. У свою чергу лінь заважає нам і підвищувати освітній рівень, і працювати на громадській ниві, щоб компенсувати недоліки нашої державної організації. Якби ми поступово долали цих трьох наших ворогів, – ми б наближалися до демократії.

Бесіду вела Євгенія Сизонтова

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

НАТО: ответ на кризис в Украине и безопасность в центральной и восточной Европе

Действия России в Украине вынудили наблюдателей и политиков по обе стороны Атлантики, включая членов Конгресса США, пересмотреть роль Соединенных Штатов и НАТО в укреплении европейской безопасности. Особую обеспокоенность в плане безопасности вызывает ситуация вокруг таких стран не-членов НАТО, как Молдова и Украина. Отражая взгляды США и их европейских союзников, генеральный секретарь НАТО Андерс Фог Расмуссен назвал военную агрессию России «самым серьезным кризисом в Европе после падения Берлинской стены», и заявил, что НАТО «больше не может вести дела с Россией, как раньше».

Этот отчет, подготовленный всего месяц назад Исследовательской службой Конгресса США, хорошо передает образ мысли и расхождения позиций среди американских законодателей в отношении НАТО и кризиса в Украине – с одной стороны, заявления о готовности защитить интересы членов альянса, а с другой – ссылки на пророссийское общественное мнение в ряде стран Запада.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Тимур Алексеєнко, науковий співробітник Vienna School of Governance

Демократія зазнає внутрішніх змін, але не буде замінена на щось інше

Максим Лациба, керівник програм Українського незалежного центру політичних досліджень

Хочеш змінити світ – почни з себе!

Тарас Березовець, політтехнолог

В Україні ніколи не вдасться побудувати закриту тоталітарну державу

Александр Майборода, доктор исторических наук, профессор

На смену демократии может придти интернационал-социализм

Анастасія Красносільська, Координатор проекту Українського незалежного центру політичних досліджень кафедри політології КНУ імені Тараса Шевченка

Україна – це демократія, але низькоякісна демократія

Анатолій Гуцал, радник директора Національного Інституту стратегічних досліджень при Президентові України

Демократія виявила себе на планеті насамперед у своїй руйнівній іпостасі

Андрій Дуда, кандидат наук з державного управління, доцент кафедри політології Національного університету «Києво-Могилянська академія»

В Україні, як пострадянській державі, є цілі покоління, які за своїм світоглядом не здатні прийняти цінностей і інструментів громадянського суспільства

Виктория Подгорная, к.ф.н., директор Центра социально-политического проектирования

Демократия в Украине пока что невозможна

Віктор Чумак, директор Українського інституту публічної політики

Україна жодного дня не жила як демократична країна

Анатолій Ткачук, народний депутат 1-го скликання

Україна вступила в дуже сумний період відходу від демократичного поступу

Олександр Черненко, Голова Всеукраїнської громадської організації "Комітет виборців України"

Ми пожинаємо наслідки гри за правилами, встановленими ще за часів Союзу

Олександр Вишняк, доктор соціологічних наук, директор фірми «Юкрейніан соціолоджі сервіс»

Бідноті демократія не потрібна

Александр Стегний, доктор социологических наук, исполнительный директор Центра социальных и маркетинговых исследований «Социс», ведущий научный сотрудник Института социологии НАНУ

Налицо явные попытки свертывания демократии в Украине

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України

Подолати міф про демократію!

Ольга Балакирева, кандидат социологических наук, доцент, Глава Правления Украинского института социальных исследований им. Александра Яременко

Без свободы поведения демократия просто не может существовать

Владимир Фесенко, директор Центра прикладных политических исследований «Пента»

За кожною хвилею демократизації часто йде рецидив авторитаризму

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,150