В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

«В Украине в последние годы наблюдаются притеснения демократии и ухудшение ситуации с соблюдением прав человека», – говорится в отчете о состоянии демократии и прав человека, подготовленном международной правозащитной организацией Freedom House. В документе отмечается снижение уровня демократии и формирования в нашей стране «нездоровой политической обстановки».

Впрочем, Freedom House уже второй год подряд фиксирует сокращение демократических свобод и в мире. Означает ли это фиаско проектов «Демократических прав и свобод» и «Экспорта демократии»? Ведь даже США, больше всего пропагандировавшие демократию в мире, сами спустились на 18-ую позицию в этом рейтинге. А ведь еще совсем недавно США подкрепляли свои слова делом, и тратили на поддержку демократии огромные средства американских налогоплательщиков. Бюджет Госдепартамента на «поддержку свободы и демократии в мире» в 2009 году составлял 1,7 млрд. долл.

Мировой экономический кризис отразился не только на финансировании проектов «экспорта демократии», но и на состоянии дел в традиционно демократических странах, в странах «старой демократии» – даже в них участились различные демонстрации протеста. Причем сегодняшние протестующие просят немного: шанс использовать свои навыки, право на достойный труд за достойную зарплату, более справедливую экономику и общество.

Как отмечает Джозеф Е. Стиглиц: «Их надежды эволюционные, а не революционные. Однако с другой стороны, они просят многого – демократии, в которой люди, а не доллары, имеют значение». Но если вспомнить, что еще в 1975 году на Западе появился доклад «Кризис демократии», написанный по заказу «Трехсторонней комиссии» С. Хантингтоном, М. Крозье и Дз. Ватануки, то многое из происходящего становится гораздо более понятным.

«В докладе четко фиксируются угрозы положению правящего слоя, – это прежде всего то, что против него начинают работать демократия и welfare state (государство всеобщего социального обеспечения), оформившиеся в послевоенный период. Под кризисом демократии имелся в виду не кризис демократии вообще, а такое развитие демократии, которое не выгодно правящей верхушке. В докладе утверждалось, что развитие демократии на Западе ведет к уменьшению власти правительств; что различные группы, пользуясь демократией, начали борьбу за такие права и привилегии, на которые ранее никогда не претендовали. И эти «эксцессы демократии» являются вызовом существующей системе правления». (из интервью с Андреем Фурсовым).

Как уловить момент, когда демократия перестаёт служить «демосу» и деградирует в механизм легитимации статус-кво правящего класса, что есть лишь более благозвучное выражение того, что она оказывается орудием легитимации господства господствующих, т.е. власти капитала и имущих слоев населения? Вот уже во Франции и Германии зазвучали предложения о введении “имущественного ценза” при голосовании, что свидетельствует о начале сворачивания в Европе прямой демократии, что для Украины и подавно – неизбежность, ведь для всех доступна информация, что за кресло депутата нужно заплатить от 1 до 20 млн. долларов. Диалог.UA предлагает поразмышлять над такими вопросами: Почему в Украине демократия не получила своего развития? Что еще из демократических завоеваний остается в нашей стране? И, наконец, есть ли будущее у демократии в Украине?

Свернуть

«В Украине в последние годы наблюдаются притеснения демократии и ухудшение ситуации с соблюдением прав человека», – говорится в отчете о состоянии демократии и прав человека, подготовленном международной правозащитной организацией Freedom House. В документе отмечается снижение уровня демократии и формирования в нашей стране «нездоровой политической обстановки». Впрочем, Freedom House уже второй год подряд фиксирует сокращение демократических свобод и в мире. Означает ли это фиаско проектов «Демократических прав и свобод» и «Экспорта демократии»?

Как уловить момент, когда демократия перестаёт служить «демосу» и деградирует в механизм легитимации статус-кво правящего класса, что есть лишь более благозвучное выражение того, что она оказывается орудием легитимации господства господствующих, т.е. власти капитала и имущих слоев населения? Вот уже во Франции и Германии зазвучали предложения о введении “имущественного ценза” при голосовании, что свидетельствует о начале сворачивания в Европе прямой демократии, что для Украины и подавно.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Хочеш змінити світ – почни з себе!

23 дек 2011 года

Чи пов`язані між собою такі поняття як «демократія» і «економічне зростання»?

Однозначно пов’язані, і дані Світового Банку показують, що чим більші рівні демократичних свобод і лібералізації суспільного та економічного життя, тим вищий рівень достатку людини, і тим вищий рівень суспільного багатства, і тим вищі показники якості життя. Тобто, там є пряма залежність. І навпаки, чим менші рівні демократичних і економічних свобод, тим менший рівень достатку. Це яскраво показують європейські країни з розвиненою демократією і економічними свободами. Вони мають набагато вищий рівень ВВП на душу населення, ніж тоталітарні, авторитарні країни Азії, Близького Сходу. Хіба що там можуть бути виключення з країн багатих на нафту і газ – формально показник ППВ на душу населення може бути високий, але всі ті кошти залишаються у невеличкої групи керівництва країни і власників, а не розподіляються між членами цього суспільства. Тому можливі такі винятки.

Хоча ми можемо сказати, що і такі винятки не є довготривалими. Наприклад, модель Сінгапуру, коли суспільство готове певні політичні свободи принести у жертву економічному розвитку. Ми знаємо, що там немає політичної конкуренції, править вже кілька десятиліть одна група партій, але економічне зростання триває, і воно забезпечене стабільною політичною та економічною експансією, і це підтримується населенням. Але як довго може це тривати, – невідомо.


Чи не є кризові явища в демократичних країнах відповіддю на неефективність демократичного правління взагалі? Чому не спрацьовує величезний потенціал розвинутого громадянського суспільства?

Ви говорите про кризу демократичних країн, як відповідь на неефективність демократичного правління і питаєте, куди подівся їхній громадянський потенціал. Я думаю, що тут питання не скільки у кризі демократії і демократичної матриці, як криза легітимності урядів і криза громадської участі.

Справа в тому, що управлінська модель, яка зветься представницькою демократією і встигла себе зарекомендувати, вже відходить у минуле, вона показала свою неефективність. Тобто, коли ми, виборці приходимо раз на 5 років до виборчих дільниць, обираємо владу і йдемо далі на свої робочі місця, а влада 5 років керує, так от ця модель давала непоганий ефект у першій половині чи середні 20 століття, але зараз це вже неефективно.

Як показує практика, без залучення громадян до постійного процесу управління країною уряди часто ухвалюють неефективні рішення, вони часто не розуміють, що потрібно суспільству, уряди часто опускаються до корупційних дій і, фактично, неефективного використання бюджетних коштів та ресурсів суспільства. Через це набирає сили недовіра суспільства до уряду, і уряд не може проводити навіть хорошу політику, робити потрібні кроки. Тому зараз йде активний процес пошуку, що ж іде навзамін. Як один із варіантів натомість була запропонована і подекуди реалізована модель демократії участі, коли громадяни йдуть на виборчі дільницю, обирають владу, а потім йдуть у громадські організації, на громадські слухання, контролюють цю владу, беруть участь у щоденних консультаціях і висловлюють свої побажання – от ми хочемо, щоб таке було рішення, або ми потребуємо вирішення такої проблеми.

І відтепер завдання влади не правити і казати, що буде ось так і не інакше, а організовувати процес консультацій через, наприклад, білі й зелені книги або громадські слухання, професійні об’єднання організацій чи групи інтересів. Громадськість, компанії готують певні відповіді, і влада має їх почути, сформувати певні рішення і далі їх ухвалити, зареєструвати, а громадськість – проконтролювати ефективність його виконання. От ця модель об’єднання суспільства і влади, урядів і є на сьогодні відповіддю на можливу певну кризу стандартної класичної демократичної моделі.

І зараз уряд Девіда Кемерона у Великій Британії активно запроваджує цю модель, там її називають ідеєю великого суспільства, коли суспільство і уряд мають розділити відповідальність за стан справ у країні, і активно здійснюють реформи в системі освіти, охорони здоров’я, правоохоронній сфері. За такої моделі, частину повноважень уряду делегують і передають суспільству, об’єднанням громадян. Наприклад, у сфері освіти початкові школи можуть створюватися не лише муніципалітетами, а й батьківськими комітетами, об’єднаннями вчителів. Якщо вони доведуть свою можливість забезпечити належну якість стандартної освіти, то муніципалітет так само має фінансувати і цю школу. Тобто ми спостерігаємо створення конкуренції, що дає можливість появи не муніципальних шкіл, і передачі відповідальності за них на рівень громад. Так само і в медичній сфері, і у сфері правопорядку. І, наскільки я бачу по публікаціям, – люди позитивно оцінюють такі реформи, і британці з інтересом ставляться до такої моделі.


Україна теж здає демократичні позиції? Чи вважаєте ви, що Україна поки що - демократична країна?

Я виходжу з того, що демократична країна – це не та країна, де президент і міністри демократи, а та, де громадяни теж є демократами, і це в першу чергу. Тому, якщо оцінити 46 мільйонів українців, наскільки демократичні форми поведінки для них притаманні, то можна сказати, що Україна ще не Європа, але вже і не Росія. Втім, Україна ніколи й не була Росією, у нас завжди була повага до плюралізму, до приватної власності і до індивідуальних схем поведінки. У нас ніколи авторитаризм не був у пошані, скоріше анархія була у нас в пошані.

Тому я хотів би говорити про динаміку демократичних процесів. Скажімо, динаміка поширення демократичних практик поведінки, вирішення питань – в Україні позитивна, це однозначно. Вона, звичайно, відбувається за стрибкоподібним графіком розвитку, але все більша кількість людей у нашій країні сповідує демократично-ліберальну практику в життєдіяльності. Тобто, все більша кількість людей сподівається в першу чергу на себе, на свої сили, і не очікує від держави, що вона вирішить за них питання забезпечення. Мені здається, в Україні вже не залишилося людей, крім дочок і синів депутатів, які вважають, що держава їм щось дасть. А от там як раз соціальне забезпечення працює, а звичайні громадяни вже давно позбулися цієї ілюзії.

І відповідно, починає домінувати приватницька етика поведінки, і це дуже добре. У нас переважна більшість економіки знаходиться в приватних руках, у нас десь 80% товарів і послуг виробляється приватними власниками – це теж дуже добре. І зараз відбувається такий складний процес усвідомлення найманими працівниками чи власниками, що за економічним кроком, який забезпечив економічну самодостатність, наступним кроком буде громадянська самодостатність і позиція. Тобто, громадяни і бізнесмени починають розуміти, що треба якось об’єднуватися і організовуватися для захисту своїх колективних інтересів і прав.

Більше створюється і громадських організацій, і профспілок, і асоціацій роботодавців. Інколи ми бачимо, що оці мітинги, протести на захист прав, зокрема податковий майдан, не мають жодних політичних вимог лише економічні, і це нормально.

Профспілки ще активно не включилися у цей процес. Я бачу, що наступним кроком буде народження нової колективної свідомості трудового класу і найманих працівників, розвиток ідей соціального захисту, – тобто нова хвиля у діяльності профспілок має найближчим часом початися. Тобто, ми капіталістична країна, країна жорсткого капіталізму, і скоро вже має бути оця колективна відповідь профспілок.

На жаль, ковдра радянських профспілок ще досить активно вкриває таким собі «сніговим настилом» нові ініціативи захисту трудових інтересів, але я думаю, що скоро нове «озиме покоління» нарешті почне пробиватися через профспілкових мастодонтів, яких і досі ще офіційно представляє цей рух.

Тому я вважаю, що тенденція позитивна і зараз у нас вже починається переродження і наступний крок від економічної лібералізації до громадянської позиції і певного громадянського суспільства, до формування більш класичного європейського суспільства з усвідомленими інтересами, з об’єднаними групами інтересів, з механізмами впливу на владу і механізмами громадського контролю за діями урядів.


Чому у нас не спрацьовують демократичні ідеї?

Для того, щоб демократія працювала, потрібна демократична модель з такими обов’язковими елементами.

По-перше, це процедури, закріплені на рівні закону. Саме виборчі процедури та процедури консультацій і відкриття інформації органами влади, свобода об’єднань і зібрань.

І, по-друге, це суб’єкти цих процедур, тобто це громадяни і їхні об’єднання, це політичний клас, тобто політики, це державні службовці. І коли є ці гравці, і вони знають процедури, грають чесно, то тоді все працює.

Наприклад, виборчий закон у Німеччині визнається усіма політичними силами, вони довіряють йому, вони мають неформальну домовленість про те, що усі грають за одними правилам, і той, хто за цими правилами виграв, – той і є переможцем, і ми визнаємо його перемогу.

У мене є жорстка аналогія. Я порівнюю українську демократію з м’ясорубкою. Тобто, що таке демократія – це набір процедур, і все. Демократичні процедури – це м’ясорубка, а суб’єкти гри – це, скажімо так, м`ясо. Якщо у нас буде неякісне м`ясо, то у нас буде неякісна ковбаса в результаті. Ми кажемо: ні, давайте ми цю м’ясорубку однієї компанії викинемо, і поставимо більш якісну та сучасну м’ясорубку, але м`ясо залишається поганим, і у нас знову погана ковбаса.

Український варіант весь час намагається поміняти м’ясорубку, переписати закони, але ми якось не хочемо думати, що нам треба міняти м`ясо – тобто те, що на вході цієї системи. Тому у нас весь час виходить погана ковбаса, яку ніхто не визнає і ніхто не хоче їсти, ні ОБСЄ, ні Рада Європи, ні Венеціанська комісія.

От таке. У нас процедурно, на рівні законів, дуже багато нормальних документів. По-європейськи прописаний цивільний кодекс, навіть чинний закон про вибори Президента, але гравці, по-перше, не хочуть грати за цими процедурами, а, по-друге, в когось мотивація зовсім інша, немає суспільно-корисної мети, громадянської етики. Через те і виходять такі результати.

Тому нам усім треба працювати, щоб у нас з’явилася громадянська активність і позиція, практика громадян обов’язково ходити на громадські слухання. І якщо не створити свою власну організацію для контролю, що робить міський голова, то хоча б благодійні внески давати, щоб це робив хтось інший.

Тобто, без активної громадської участі демократія не запрацює, ця система управління просто не запрацює.


Що ще з необхідних демократичних атрибутів у нас залишається? Чи є взагалі майбутнє у демократії в Україні?

Головне – це відносити до необхідних здобутків демократії і соціальний капітал, тобто не лише закони, – їх можна дуже швидко поміняти, і не поняття про закони – дуже хороші чи дуже погані, бо ні ті, ні інші можуть не спрацювати. Найважливіше це те, як суспільство оцінює ту чи іншу ідею, поведінку, як індивідууми ставляться до суспільних авторитетів. Мені здається, що в українського суспільства є дуже хороші деякі задатки і функції.

По-перше, ми поважаємо приватне життя, загалом ми визнаємо і поважаємо приватну власність, хоча і є бажаючі постійно робити перерозподіл, але не так як в Росії. По-друге, українці, в принципі, визнають конкуренцію і загалом вважають, що конкуренція – це добре. І найголовніше, що допомагає політичній системі працювати, – це наявність політичної конкуренції. Це ключовий здобуток. Плюралізм думок і політична конкуренція – це ключова штука, яка дозволяє країні розвиватися і демократизуватися далі.

Останнім часом монополізація влади в одних руках трошки лякає, але мені здається, що ця влада «колос на глиняних ногах». Тобто, хоча собі і начепили на лацкани бейджі Партії Регіонів, але це не значить, що вони поділяють ці ідеї, не значить, що вони будуть довго ходити з цими лацканами. Як тільки з’явиться нова цікава фішка чи новий більш перспективний кандидат у президенти, чи претендент на більшість у парламенті, ця велика армія шанувальників Партії Регіонів дуже швидко може змінитися і перейти до іншого політичного табору.

Тим більше, що українці, як показують соціологічні дослідження і вибори, не люблять складати яйця до одного кошика. Українці, коли бачать, що хтось посилює владу та вплив, починають інстинктивно підтримувати його політичних конкурентів. Тому, я думаю, що результати найближчих виборів наступного року до парламенту можуть бути не такими вже й оптимістичним для чинної партії влади. Їхній рейтинг достатньо низький на сьогодні, і якщо скласти опозиційні партії, то вони мають вищий рейтинг. Тут вже постає питання чесності виборів і моделі, яку оберуть для мажоритарників, – теоретично там можна здобути необхідні результати шляхом певних маніпуляцій.

По-друге, я бачу хорошу тенденцію в розвитку і самоорганізації громадян, а це ключове питання. Наприклад, у сфері економічних інтересів все більше розвиваються об’єднання співвласників багатоквартирних будинків. Фактично, це теж демократичні об’єднання, що ми не на державу сподіваємося, а ми самі це зробимо.

Розвиток органів самоврядування – це об’єднання громадян за соціальним принципом, юридичні особи створюються для контролю благоустрою мікрорайону, контролю діяльності міської влади, партії. Цей процес іде. Створюються нові благодійні фонди, нові громадські організації, і поява цього руху нових громадян, їхнє об’єднання теж показове, і завдяки йому ми отримали новий закон про доступ до публічної інформації, який дає колосальні можливості громадянам отримати доступ до прийняття рішень, і зобов’язати органи влади бути максимально відкритими. І це починає працювати. Так, журналісти Української Правди ніколи б не змогли отримати інформацію, хто живе в державних дачах Конча-Заспи, – їм весь час у цьому відмовляли. Тож вперше їм надали список людей, які там проживають, згідно з новим законом.

Тому головне, що у суспільстві є бажання об’єднуватися і захищати свої інтереси, а це є основним. Тому я вважаю, що демократичний процес в Україні йде позитивно, його треба оцінювати в пергу чергу як відносини між людьми, зростання активності людей і бажання спільно захищати свої інтереси.

І якщо зміниться цей тренд настрою у людей, і він буде налаштований на демократію, це дуже швидко побачать політики, зловлять «хвилю», і їхні програми будуть максимально демократичними. Зміна влади і її внутрішньої політики в Україні в першу чергу залежить від людей. Якщо багато людей, більшість буде рухатися до сфери економічної лібералізації і конкуренції, до прозорості влади і підзвітності її громадянам, до самоорганізації громадян і делегування їм державних функцій, до вільного ринку, до лібералізації систем освіти, медицини, – то оцей процес і забезпечить формування відповідної державної політики.

Політики дуже чітко відчувають, що подобається людям, вони, звичайно, намагаються маніпулювати цим процесом, але також і підлаштовуються до нього, і це забезпечує зміну пріоритетів політичного класу і той напрямок руху до реформ, який відбувається.

Хочеш змінити світ – почни з себе!

Бесіду вела Євгенія Сизонтова

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

НАТО: ответ на кризис в Украине и безопасность в центральной и восточной Европе

Действия России в Украине вынудили наблюдателей и политиков по обе стороны Атлантики, включая членов Конгресса США, пересмотреть роль Соединенных Штатов и НАТО в укреплении европейской безопасности. Особую обеспокоенность в плане безопасности вызывает ситуация вокруг таких стран не-членов НАТО, как Молдова и Украина. Отражая взгляды США и их европейских союзников, генеральный секретарь НАТО Андерс Фог Расмуссен назвал военную агрессию России «самым серьезным кризисом в Европе после падения Берлинской стены», и заявил, что НАТО «больше не может вести дела с Россией, как раньше».

Этот отчет, подготовленный всего месяц назад Исследовательской службой Конгресса США, хорошо передает образ мысли и расхождения позиций среди американских законодателей в отношении НАТО и кризиса в Украине – с одной стороны, заявления о готовности защитить интересы членов альянса, а с другой – ссылки на пророссийское общественное мнение в ряде стран Запада.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Тимур Алексеєнко, науковий співробітник Vienna School of Governance

Демократія зазнає внутрішніх змін, але не буде замінена на щось інше

Тарас Березовець, політтехнолог

В Україні ніколи не вдасться побудувати закриту тоталітарну державу

Александр Майборода, доктор исторических наук, профессор

На смену демократии может придти интернационал-социализм

Анастасія Красносільська, Координатор проекту Українського незалежного центру політичних досліджень кафедри політології КНУ імені Тараса Шевченка

Україна – це демократія, але низькоякісна демократія

Анатолій Гуцал, радник директора Національного Інституту стратегічних досліджень при Президентові України

Демократія виявила себе на планеті насамперед у своїй руйнівній іпостасі

Андрій Дуда, кандидат наук з державного управління, доцент кафедри політології Національного університету «Києво-Могилянська академія»

В Україні, як пострадянській державі, є цілі покоління, які за своїм світоглядом не здатні прийняти цінностей і інструментів громадянського суспільства

Виктория Подгорная, к.ф.н., директор Центра социально-политического проектирования

Демократия в Украине пока что невозможна

Віктор Чумак, директор Українського інституту публічної політики

Україна жодного дня не жила як демократична країна

Анатолій Ткачук, народний депутат 1-го скликання

Україна вступила в дуже сумний період відходу від демократичного поступу

Олександр Черненко, Голова Всеукраїнської громадської організації "Комітет виборців України"

Ми пожинаємо наслідки гри за правилами, встановленими ще за часів Союзу

Олександр Вишняк, доктор соціологічних наук, директор фірми «Юкрейніан соціолоджі сервіс»

Бідноті демократія не потрібна

Александр Стегний, доктор социологических наук, исполнительный директор Центра социальных и маркетинговых исследований «Социс», ведущий научный сотрудник Института социологии НАНУ

Налицо явные попытки свертывания демократии в Украине

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України

Подолати міф про демократію!

Ольга Балакирева, кандидат социологических наук, доцент, Глава Правления Украинского института социальных исследований им. Александра Яременко

Без свободы поведения демократия просто не может существовать

Ігор Коліушко, експерт з публічного права, голова правління ГО "Центр політико-правових реформ"

Україна інтенсивно втрачає ознаки демократії

Владимир Фесенко, директор Центра прикладных политических исследований «Пента»

За кожною хвилею демократизації часто йде рецидив авторитаризму

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,206