В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Рынок земли и будущее аграрной Украины

Закон «О рынке земли» в Украине будет принят весьма скоро, ВР заверяет, что осталось обсудить лишь его окончательную редакцию и внести «пару-тройку» дополнений-уточнений, вызывая каждый раз в информационном пространстве страны бури эмоций и нареканий о «продаже Родины».

Пересмотр земельных отношений – это мировая тенденция. Тем не менее, когда государство не желает или не может защитить земельные права простых граждан, повысив тем самым свой социальный капитал, попытки вдохнуть жизнь в «рыночные» отношения на украинских черноземах у населения страны доверия не вызывают

Смещение акцента при проведении реформ от социальных проблем и проблем продовольственной безопасности государства на формы земельной собственности и перекраивание на новый лад прав, обязанностей, а иногда и самих владений уже имеющихся собственников земли, становится существенной угрозой, несмотря на широкие возможности, которые открывает реформирование аграрного сектора как таковое. Да и обсуждение грядущих реформ сводится, в основном, к тому, КТО будет владеть землей, а не КАК ею лучше распорядиться.

Казалось бы, искать смысл выражения «собственность обязывает» следует исходя из норм Конституции Украины. Однако у нас в государстве собственность, напротив, пока только предоставляет права и привилегии. Чем больше собственности – тем больше прав. В тоже время, мировой опыт уже не раз доказал, что права должны возникать не из собственности как таковой, а из сознательного выполнения обязанностей, которые связаны с обладанием этой собственностью. Смогут ли распорядиться землей новые собственники или они, уничтожив за 3–5 циклов ценнейшие черноземы, опустошат и приведут в негодность огромные территории, которые со временем безвозвратно деградируют? Возможно, государству надлежит все же заботиться о том, как землю используют, а не о том, кто именно это делает?

Пока государство не определит, что для него первично – социальные аспекты и вопросы продовольственной безопасности, экологии или же прибыльность отдельных собственников земли – землю и дальше будут варварски истощать. Государство уже давно самоустранилось не только от решения социальных вопросов на селе, но и от генерирования аграрной политики, способствующей укреплению позиций национального сельхозпроизводителя. За неполных двадцать лет в Украине был существенно нарушен баланс между растениеводством, животноводством, хранением и переработкой продукции, который устоял и перед хрущевскими кукурузными «прожектами» и перед брежневской борьбой с «нетрудовыми доходами» украинских селян. В Украине, уже начиная с 2004 года, наблюдается отрицательный баланс гумуса. То есть дополнительная органика в почву практически не вносится, севообороты не выдерживаются, зато миллионы гектаров земли истощаются техническими культурами, сулящими скорую прибыль. Это уже влияет на продовольственную безопасность страны, природный потенциал которой позволяет прокормить вдесятеро большее население. Кто в Украине будет контролировать сохранение для будущих поколений земель и их плодородия?

А пока Украина вплотную столкнулась с проблемой истощения земель и нехваткой воды, ей уже давно необходимо радикально обновить инфраструктуру, освоить новые технологии, в разы ускорить развитие села, где доходы населения катастрофически отстают даже от доходов небогатых по европейским меркам горожан. Едва ли возможен экономический подъем в стране, если нет хоть какого-то развития в аграрном секторе.

С карты Украины еженедельно исчезает одно село, – об этом недавно заявил заместитель министра аграрной политики Николай Безуглый. Село, которое за годы независимости нашей страны так и не было реформировано, фактически, его постигла участь внутренней колонии. Среднестатистический украинский сельский житель получает из бюджета гораздо, порой в десятки раз меньше, чем горожанин – счастливый обитатель «метрополии».

Почему селянин на сегодня – самый незащищенный житель страны, аграрный экспорт которой исчисляется миллиардами долларов? Что делает государство, чтобы в результате земельной реформы, люди, проживающие на селе, – на земле, о судьбе которой сегодня ведутся столь ожесточенные споры, – не ожидали со дня на день гуманитарной катастрофы? А ведь в нашей стране это каждый третий – 31% населения Украины проживает в сельской местности, хотя в реальности с землей связано гораздо больше людей…

«Диалог.UA» приглашает всесторонне обсудить эти непростые для Украины вопросы.

Свернуть

Пересмотр земельных отношений – это мировая тенденция. Тем не менее, когда государство не желает или не может защитить земельные права простых граждан, повысив тем самым свой социальный капитал, попытки вдохнуть жизнь в «рыночные» отношения на украинских черноземах у населения страны доверия не вызывают.

Смещение акцента при проведении реформ от социальных проблем и проблем продовольственной безопасности государства на формы земельной собственности и перекраивание на новый лад прав, обязанностей, а иногда и самих владений уже имеющихся собственников земли, становится существенной угрозой, несмотря на широкие возможности, которые открывает реформирование аграрного сектора как таковое. Да и обсуждение грядущих реформ сводится, в основном, к тому, КТО будет владеть землей, а не КАК ею лучше распорядиться.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Комплексний, системний підхід до земельної реформи потрібен вже сьогодні

12 янв 2012 года

Що означає земля для українця? Чи є земля для українця феноменом ідентифікації? Що значить село для України?

Це природне середовище, колиска української нації, це органічні екологічно чисті продукти, це люди і їхні діти, які виросли серед живої природи й п’ють чисту воду та вдихають чисте повітря…

Сьогодні хімія вже давить кругом і на всіх… Наприклад, побутова хімія - пральні засоби і таке інше також попадають у воду, яка постійно забруднюється. Тому село – це не просто щось абстрактне, а це якраз основа творення нації… Люди, живучи на своїй власній території, мають свою мову і культуру, своє комплексне бачення та шляхи вирішення екологічних, і соціальних проблем, там твориться і зберігається генофонд нації.

Це також і соціально-економічний розвиток, виробництво продуктів харчування.

А чому, наприклад, у Франції не нищать сільські поселення, а підтримують господарів, фермерів? Там дають дотації не для тих, хто живе у місті і має 100 тисяч гектарів родючої землі, як у нас, а там дають тому, хто сідає за кермо трактора, - хто там живе і працює. Оце і є державна політика розвитку сільських територій, це основа - основ її творення.

Для кожного народу його споконвічна територія є невід’ємною складовою ідентифікації. На нашій землі часто змінювалась влада, появлялись і зникали різні назви, багато українців впродовж багатьох століть і тисячоліть переселялось на різні землі, континенти.

Село – це реальна можливість для здорового способу життя. Ви розумієте різницю, коли в природному середовищі виростають діти і люди, і що таке деградоване міське середовище, де більш забруднені повітря й вода (хоча, звичайно, і не у всіх) а значить маємо і відповідне здоров’я підлітків й дорослих у таких містах. А ще, - вони споживають переважно не чисто екологічні продукти, часто забруднені нітратами та різними добавками, стимуляторами росту, генномодифікованими складовими, і багато, багато чого ще не натурального.

Звідсіля розуміння суті землі для українців і села - для України.


Різні регіони в Україну – це різна земля, різне ставлення до землі, і, відповідно, різна традиція, а отже і реакція на земельну реформу. Як догодити усім? Де і яку земельну реформу в Україні вітатимуть, а де вона зустріне протидію?

Різна реакція тому, що розповсюджується різноманітна, часто суперечлива інформація та існують різні інтереси…

Наприклад, вже більше року чуємо від керманичів три основні аргументи на користь прийняття Закону України «Про ринок землі» та негайного зняття мораторію, внаслідок чого, начебто, відбудеться: завершення земельної реформи; не обезземелення селян; розвиток українського села. Ваші запитання також випливають з цього…

Якщо б це було так …  

Але, - вся ця балаканина не має нічого спільного з пропонованим Верховній Раді України проектом Закону України «Про ринок землі»…

Будь ласка знайдіть в проекті закону хоч одну норму, - хоч один механізм, які б врегульовували ці благі наміри…

В Україні дійсно є різні категорії земель і тому має бути різноманітний підхід до їх використання і розпорядження…

У нашому випадку, коли земельна реформа не завершена, а ми форсуємо перехід права власності на родючі землі до тих, хто має великі гроші, то це серйозна небезпека.

Якщо в процесі аграрних реформ від імені держави безплатно вручили земельні сертифікати колишнім колгоспникам, а нині більшість з них - це знедолені пенсіонери, - бідні люди, і їм немає за що жити, то вони самі продадуть чи віддадуть всі ці папірці навіть в обхід закону (цей процес іде вже давно).

Треба щоб держава і надалі супроводжувала цей процес реформи, бо вся мета передачі землі селянам полягала в тому, що земля мала належати тим, хто її обробляє. Звичайно, що пенсіонери не в змозі її обробляти, - не має відповідних умов започаткувати власне товарне виробництво… І тому, за сприяння держави, мали б спочатку сформувати сімейні та інші малі й середні господарські одиниці, а не просто впроваджувати вільний продаж і купівлю земельних часток (паїв). Адже людям, які безоплатно одержали від держави сертифікати і не бажають займатись землеробством, – їм головне заробити гроші і не важливо кому продати... І тут нічого страшного немає, нехай продають, але тільки до державної власності. Адже переважна більшість людей, що живуть в містах – це вихідці з села, які не одержали землю, і багато з них могли б повернутися до рідної землі й стати повноправними господарями, а не їхати на заробітки до фермерів в Європу, бо в місті немає роботи.

А, щоб догодити усім, - Президент, якому повернуто Конституційні повноваження часів Кучми, мав би видати відповідний Указ про завершення земельної реформи. В ньому розписати, що потрібно зробити на законодавчому, що на виконавчому рівні, як провести в комплексі всі необхідні процедури і заходи впровадження нового державного землеустрою завершення земельної реформи – по кожній території, і одночасно по всій державі. Треба спрогнозувати реальний розвиток кожної конкретної території, бачити перспективи цього розвитку. Реалізація такого комплексного підходу – це справжнє мистецтво, бо одна територія до іншої не подібна.

Адже, ми починали паювання по Указах Президента України Л.Д.Кучми, так само треба і завершити цей процес по всіх територіях КСП, і лише в процесі державного землеустрою. Ми ще у 1995-2000 роках мали б здійснити рух сертифікатів, як цінних паперів, між співвласниками - до активних господарів, а ми цього так і не зробили.

Тому такий Указ Президента про завершення земельної реформи я вважаю необхідним, і якнайшвидше. Бо протягом 2012 року необхідно провести дуже багато землевпорядних робіт, в тому числі з виправлення допущених помилок. Роботи багато, можливо ще й на 2013 рік вистачить. При цьому маємо створити геоінформаційну систему та інші складові сучасної ринкової інфраструктури, а вже тоді запроваджувати якісь нормальні ринкові земельні відносини, в тому числі купівлю та продаж родючих земель. Хоча ринкові земельні відносини давно вже реалізуються, – як говорять експерти, вже понад 12 млн гектарів землі «прихвачено», з них іноземці захопили дуже багато.

Про те, пропонований закон фактично узаконює за іноземцями, набуті права на землю до прийняття цього закону, там є багато інших нюансів, з чим не можуть погодитись грамотні і свідомі громадяни.

Всілякі розмови, що, начебто, матимуть переважне право купити землі сусіди, чи місцеві громади, - це просто байки… Очевидно, що землю зможуть купити лише ті в кого є гроші.

Сусіди власників земельних паїв такі ж немічні селяни, як ті, що продаватимуть… Органи місцевого самоврядування зможуть придбати лише ті земельні ділянки, які розташовані в межах населених пунктів. А ми знаємо, що продуктивні землі, в тому числі розпайовані, в основному знаходяться за межами населених пунктів.

Тим паче, що Уряд збільшив їх нормативну вартість в 1,7 рази, а в селян та в місцевих громад таких грошей немає…

Балаканина про те, що в аграрний сектор при запровадженні ринку підуть великі інвестиції є черговим міфом, бо власники паїв (пенсіонери, їх діти, внуки) за виручені гроші куплять товари першої необхідності, китайські машини, комп’ютери тощо, адже продавши землю вони не матимуть власного господарства на власній землі…

За нормами пропонованого законопроекту, буде швидко відбуватися продаж усіх не роздержавлених земель в державних та комунальних сільськогосподарських підприємствах, які здебільшого є банкрутами, а також інших земель - резерву, запасу тощо. Для цього в останні два роки влада зупинила роздержавлення таких господарств і селяни (працівники і пенсіонери) залишились «за бортом» без паїв. Про це свідчать численні скарги з усіх регіонів.

Є багато інших підводних каменів…

Напевно й тому Верховна Рада 17 листопада 2011 року повернула Урядовий законопроект на повторне перше читання… Ось вам і протидія… А чи врахують обранці реальні пропозиції, і яку земельну реформу в Україні вітатимуть побачимо.


Чи залишиться АПК в Україні після земельної реформи? Чи земельна реформа – це спосіб ліквідації АПК і, відповідно, вона несе загрозу продовольчій безпеці країни?

Я вам скажу дуже прості речі. Ми є громадяни своєї держави, а за Конституцією України, земля і природні ресурси в межах кордону, включаючи всі родючі землі – належать народу України. І коли ми говоримо про агробізнес на селі, і про продовольчу безпеку – це є різні речі. Бо існуючий агробізнес і експорт зерна та іншого врожаю – це не продовольча безпека, і він вже може нести загрозу забезпеченню харчами усього населення України – і міст, і сіл. Хоча, звичайно, і продавати надлишки продукції, і вивозити її за кордон треба. Тому держава мусила б подбати, аби агропромисловий комплекс, і продовольча безпека були нерозривні, і, насамперед, відповідали національним інтересам.

Адже, коли ми говоримо, що йдемо до Європи, то подивіться, як у Німеччині, Франції та інших країнах дотується сільське господарство.

Вважаю, що головне для України і українців, для усіх нас, 45 мільйонів громадян – це бути реальним господарем у своїй державі, мати гарантовану спроможність купувати і споживати повноцінний кошик вітчизняних екологічно чистих натуральних продуктів з полів і ферм України. Йдеться також про розвиток сільської місцевості та створення нових робочих місць для людей, які проживають в сільській місцевості. Адже сільська місцевість – це не просто місце, куди комбайнер чи тракторист приїздять у відрядження двічі на рік, - виорати і засіяти лан та зібрати урожай. Бо, коли ми говоримо про розвиток сільських територій, про ведення сільського господарства, про вирощування різних культур, про розвиток тваринництва, бджільництва тощо – про все-все притаманне українському селу, – то тут потрібен комплексний і одночасно конкретний підхід.

Один із основних ключів до реалізації пропонованої мною комплексної державної регуляторної політики, також, як складової – національної безпеки України, криється саме в питаннях землі та її природних ресурсах (основне національне багатство), які є животворним середовищем, фундаментом і тілом для життєдіяльності, здоров`я та розвитку людини.


Це правда, що з оголошенням вільних купівлі-продажу землі, її власниками в Україні стануть кілька десятків найбагатших людей, в тому числі іноземців?

Земельна реформа вже 20-й рік іде, але й до цього часу не визначено ні її мети, ні шляхів її реалізації, ні джерел фінансового та іншого забезпечення. Після 2000 року, ліквідувавши КСП, пустили все на самоплив: «вільний вибір форм господарювання на основі приватної власності на земельні і майнові паї», і за цими паями почали на всіх територіях ганятися різні бізнесмени та ділки... І сьогодні переросли в великі аграрні холдинги по 100 – 200 тисяч гектарів, – це через те, що немає цілеспрямованої державної політики. Так, я вважаю, що це і відбувається в інтересах тих, хто має великі гроші, але не в інтересах українських селян. Села вимирають, люди виїздять за кордон. Це новітній генофонд нації, адже, мені здається, це йде пряме знищення українського селянства, села зникають з карти…

Ці слова я не просто так сказав. Це дуже серйозно. Бо доларів можна надрукувати, скільки хочеш, і євро і гривень – також, це папери. І люди, котрі мають великі гроші, їм негайно треба їх отоварити. Тож найкраще – вкласти гроші в землю. Тому йдеться про те, щоб прибрати землю до рук. Тому вони в законопроекті виписують в одні руки – 2100 гектарів. Ви уявляєте скільки це? Один стадіон – це один гектар, а це 2100 стадіонів таких, і треба мати дуже великі гроші, щоб їх придбати... І те, що розказують, що у селян можуть купити землю їхні сусіди, – це брехня. Сусід такий самий, як і той, хто продає, – він не має грошей.

Тому куплять землю тільки ті, хто мають гроші. А для того, щоб не було конкуренції, щоб не росли ціни, вони сказали, що тільки громадяни України мають на це право, тільки ми купимо. Але «Лазаренки» теж громадяни України… Тому тут не повинно бути такої простої «необтесаної» думки. Це є дуже складне питання, це не просто земля, це сільськогосподарська земля, а вона має багато особливостей з юридичної, екологічної, економічної, соціальної точки зору.

Бог дав людині розум в голові - у найвищому місці. І президент, і керівництво країни мають думати, як це робити. І тут треба 7 раз відміряти, і лише раз відрізати, тому що це складний процес і я би нікому не рекомендував жартувати з перспективою нашої держави. Тим паче, що глобалізація має свої правила гри. Тому ми в Україні маємо творчо, системно підійти до цього питання, адже всі громадяни України мають відношення до свого національного багатства.

А щодо Вашого запитання… Для того, щоб не стали власниками землі в Україні кілька десятків найбагатших людей, в тому числі іноземців потрібно вести розмову про продаж родючих земель тільки після проведення пропонованого мною державного землеустрою і завершення реформи в межах кожного реформованого господарства і в цілому по державі за безпосередньої участі селян. В процесі розробки таких проектів землеустрою також необхідно провести: інвентаризацію земель, її власників, користувачів і правовідносин, пов’язаних з ними; розмежування земель державної і комунальної власності; формування мінімально неподільних масивів за їх цільовим функціональним призначенням, включаючи процес впорядкування угідь і консолідацію окремо використовуваних в натурі земельних ділянок, а також запровадити  державний достовірний земельний кадастр, в тому числі земельно-реєстраційну систему.  

Прийде час і ми, завершивши проведення державного землеустрою, зможемо повернутись до цього питання, в тому числі й прийняття відповідного закону про ринок родючих земель в Україні.

Бесіду вела Євгенія Сизонтова


Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

«Капли росы» (сосуд пятый) (о со-бытиях и пере-живаниях)

Российский Кремль определил путь, который считает спасительным для России. Частью успеха на этом пути становится и победа «в» и «над» Украиной. Еще одной частью — подрыв и дискредитация евроинтеграционного проекта. Европа не будет воевать за Украину. Хотя бы потому, что война с Россией немыслима и недопустима для всех без исключения стран ЕС, а события в Украине, качество и компетенция украинской политической и бизнес-элиты, необустроенность общества скорее отталкивают, чем привлекают европейцев. Еще недавно украинские майданы воспринимались в ЕС как свежее дыхание и «молодая кровь» европейского проекта. Но как и 10 лет назад, сумбурность и многослойность революционного процесса, хроническая интеллектуальная незрелость и банальная жадность политических лидеров Украины приносят лишь разочарования. И если культурные границы Европы, как было и двести лет назад, меряются Уральским хребтом, геополитические границы после «волны расширения», снова откатываются к границам традиционной Центральной Европы. Той, которая без Украины.

Украины, которую мы знаем с 1991 года, уже не будет. Но Украина может быть. Другая. Если ее не только рассматривать на карте и защищать границу ценой тысяч жизней и гуманитарных катастроф, а если ее помыслить и представить как пока еще разорванное со-общество живых, разных, но готовых жить вместе людей. Вопрос – как?

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Лесь Герасимчук, культуролог

Земля як етос

Стрижак Микола Іванович, віце-президент Асоціації фермерів та приватних землевласників України

Реформа не повинна ставити на меті повернення в Україну феодального ладу

Володимир Шевчук, голова Наукового товариства імені Сергія Подолинського, професор

Землеробство має будуватися на природничих, а не політичних засадах

Юрій Возняк, член-кореспондент Української академії наук

Потенціал українських земель почали інтенсивно нищити років з десять назад

Любов Молдаван, директор Центру аграрних реформ, головний науковий співробітник Інституту економіки та прогнозування НАНУ.

«Нам потрібні латифундисти, бо інакше ми не отримаємо інвестицій» – чи не єдиний аргумент наших можновладців

Едуард Дегодюк, головний науковий співробітник ННЦ «Інститут землеробства НААН України», доктор сільськогосподарських наук, професор, академік Європейської академії природничих наук.

Земля стає не просто нічийною, а земля стає НЕ НАШОЮ

Іващенко Олександр, доктор сільськогосподарських наук, професор, академік Національної Академії аграрних наук України.

До земельної реформи необхідно підходити системно і комплексно

Анна Кузнецова, старший консультант по аграрным вопросам Института экономических исследований и политических консультаций

Задача государства – стимулировать работу аграриев на внутреннем рынке

Володимир Лапа, генеральний директор Українського клубу аграрного бізнесу

Продовольчій безпеці України поки ніщо не загрожує

Дмитро Потєхін, директор Групи європейської стратегії

“Земельна реформа? Жартуєте?!”

Кошиль Андрій, президент Асоціації «Земельний союз України»

Після відміни мораторію на продаж землі принципових змін не відбудеться

Володимир Жмуцький, провідний експерт Центру ім. О. Разумкова

Не слід впроваджувати ринок землі, коли немає системи обліку

Владимир Коротков, эксперт по земельным вопросам

Свободный рыночный оборот земель неизбежно приведёт к обезземеливанию крестьян

Андрей Колпаков, управляющий партнер Аналитической группы «Da Vinci AG»

Будущее села обусловлено глобальными социально-демографическими тенденциями

Ярослав Кардаш, голова Асоціації фермерів та приватних землевласників Львівської області

Те, що ми за звичкою називаємо агропромисловим комплексом, своїх функцій сьогодні не виконує

Анатолій Юрченко, завкафедрою екології та економіки землекористування ДЕАПОУ Мінприроди, к.е.н., заслужений працівник сільського господарства України

Ринок землі – це ящик Пандори

Антон Третяк, директор науково-дослідного інституту економіки та екології природокористування Міністерства екології України

В реформуванні земельних відносин ми зробили лише перші кроки

Вадим Іванина, заввідділом агрохімії Інституту біоенергетичних культур, кандидат сільськогосподарських наук

Для нормального життя на території України необхідна структурна оптимізація використання землі

Максим Федорченко, керівник інформаційно-ресурсного центру «Реформування земельних відносин в Україні»

Власність зобов’язує

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,136