В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Рынок земли и будущее аграрной Украины

Закон «О рынке земли» в Украине будет принят весьма скоро, ВР заверяет, что осталось обсудить лишь его окончательную редакцию и внести «пару-тройку» дополнений-уточнений, вызывая каждый раз в информационном пространстве страны бури эмоций и нареканий о «продаже Родины».

Пересмотр земельных отношений – это мировая тенденция. Тем не менее, когда государство не желает или не может защитить земельные права простых граждан, повысив тем самым свой социальный капитал, попытки вдохнуть жизнь в «рыночные» отношения на украинских черноземах у населения страны доверия не вызывают

Смещение акцента при проведении реформ от социальных проблем и проблем продовольственной безопасности государства на формы земельной собственности и перекраивание на новый лад прав, обязанностей, а иногда и самих владений уже имеющихся собственников земли, становится существенной угрозой, несмотря на широкие возможности, которые открывает реформирование аграрного сектора как таковое. Да и обсуждение грядущих реформ сводится, в основном, к тому, КТО будет владеть землей, а не КАК ею лучше распорядиться.

Казалось бы, искать смысл выражения «собственность обязывает» следует исходя из норм Конституции Украины. Однако у нас в государстве собственность, напротив, пока только предоставляет права и привилегии. Чем больше собственности – тем больше прав. В тоже время, мировой опыт уже не раз доказал, что права должны возникать не из собственности как таковой, а из сознательного выполнения обязанностей, которые связаны с обладанием этой собственностью. Смогут ли распорядиться землей новые собственники или они, уничтожив за 3–5 циклов ценнейшие черноземы, опустошат и приведут в негодность огромные территории, которые со временем безвозвратно деградируют? Возможно, государству надлежит все же заботиться о том, как землю используют, а не о том, кто именно это делает?

Пока государство не определит, что для него первично – социальные аспекты и вопросы продовольственной безопасности, экологии или же прибыльность отдельных собственников земли – землю и дальше будут варварски истощать. Государство уже давно самоустранилось не только от решения социальных вопросов на селе, но и от генерирования аграрной политики, способствующей укреплению позиций национального сельхозпроизводителя. За неполных двадцать лет в Украине был существенно нарушен баланс между растениеводством, животноводством, хранением и переработкой продукции, который устоял и перед хрущевскими кукурузными «прожектами» и перед брежневской борьбой с «нетрудовыми доходами» украинских селян. В Украине, уже начиная с 2004 года, наблюдается отрицательный баланс гумуса. То есть дополнительная органика в почву практически не вносится, севообороты не выдерживаются, зато миллионы гектаров земли истощаются техническими культурами, сулящими скорую прибыль. Это уже влияет на продовольственную безопасность страны, природный потенциал которой позволяет прокормить вдесятеро большее население. Кто в Украине будет контролировать сохранение для будущих поколений земель и их плодородия?

А пока Украина вплотную столкнулась с проблемой истощения земель и нехваткой воды, ей уже давно необходимо радикально обновить инфраструктуру, освоить новые технологии, в разы ускорить развитие села, где доходы населения катастрофически отстают даже от доходов небогатых по европейским меркам горожан. Едва ли возможен экономический подъем в стране, если нет хоть какого-то развития в аграрном секторе.

С карты Украины еженедельно исчезает одно село, – об этом недавно заявил заместитель министра аграрной политики Николай Безуглый. Село, которое за годы независимости нашей страны так и не было реформировано, фактически, его постигла участь внутренней колонии. Среднестатистический украинский сельский житель получает из бюджета гораздо, порой в десятки раз меньше, чем горожанин – счастливый обитатель «метрополии».

Почему селянин на сегодня – самый незащищенный житель страны, аграрный экспорт которой исчисляется миллиардами долларов? Что делает государство, чтобы в результате земельной реформы, люди, проживающие на селе, – на земле, о судьбе которой сегодня ведутся столь ожесточенные споры, – не ожидали со дня на день гуманитарной катастрофы? А ведь в нашей стране это каждый третий – 31% населения Украины проживает в сельской местности, хотя в реальности с землей связано гораздо больше людей…

«Диалог.UA» приглашает всесторонне обсудить эти непростые для Украины вопросы.

Свернуть

Пересмотр земельных отношений – это мировая тенденция. Тем не менее, когда государство не желает или не может защитить земельные права простых граждан, повысив тем самым свой социальный капитал, попытки вдохнуть жизнь в «рыночные» отношения на украинских черноземах у населения страны доверия не вызывают.

Смещение акцента при проведении реформ от социальных проблем и проблем продовольственной безопасности государства на формы земельной собственности и перекраивание на новый лад прав, обязанностей, а иногда и самих владений уже имеющихся собственников земли, становится существенной угрозой, несмотря на широкие возможности, которые открывает реформирование аграрного сектора как таковое. Да и обсуждение грядущих реформ сводится, в основном, к тому, КТО будет владеть землей, а не КАК ею лучше распорядиться.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Власність зобов’язує

16 янв 2012 года

Нині безхазяйна земля, стихійно присвоюється усіма, хто побажає, то можливо дійсно потрібен господар і замість абстрактного народу (власника землі, згідно з Конституцією), з'являться, нарешті, справжні господарі?

У згаданих Вами конституційних нормах ані народ, ані земля не є абстракціями. Власником усіх земель України як природного ресурсу дійсно є народ як сукупність усіх громадян держави. Це пов’язане із питаннями суверенітету і незалежності, і є предметом регулювання конституційного права.

Окремий громадянин, родина, юридична особа можуть бути власниками певної земельної ділянки. Це – питання землекористування, є предметом регулювання земельного, екологічного, адміністративного, цивільного права.

Тут різниця не лише в масштабі. Це відносини різної природи, різного рівня; народ як суверен і джерело влади є володарем належної йому території з усіма її багатствами, в тому числі і землею. Саме тому на власників окремих земельних ділянок можна покладати певні обов’язки – як поводитися із землею, які податки сплачувати тощо. Саме тому можливо у власника примусово викупити ділянку для суспільних потреб.

Проблема ж полягає у тому, що земля, яка за Конституцією отримала статус національного багатства, на справді таким статусом не користується. Це проявляється багато у чому; достатньо згадати безкоштовну роздачу землі (безоплатну приватизацію), а також те, які можливості мають чиновники для власного збагачення за рахунок «національного багатства».

Але слід також згадати, що в державній власності нині перебуває лише половина всіх земель. Інша половина вже має власників. Практично усі вони отримали землю безкоштовно. Це, а також інші фактори зумовлюють не найбільш ефективне і раціональне використання такої землі. То ж саме по собі існування інституту права приватної власності на землю ще нічого не гарантує. Потрібні і відповідний закон, і відповідна культура, і відповідні засоби. Чи могла в Україні формуватися культура права приватної власності на землю, коли земля роздавалася безкоштовно, коли її отримували особи, які не мали можливості і засобів, аби на ній працювати, коли найбільш мальовничі куточки держави відмежовувалися від громади чотириметровими парканами і колючим дротом? Чи могла формуватися культура права приватної власності на сільськогосподарську землю, коли така земля належить одним особам, а працюють на ній зовсім інші особи? Коли ці останні – орендарі – позбавлені нині права набути цю землю у власність? – Гадаю, навпаки, останні 20 років в Україні було зроблено усе, аби така культура не виникла.

Мені подобається Ваш вираз «справжні господарі». Та хто вони такі – справжні господарі землі? Мені здається, що шукати зміст цього виразу слід, виходячи з норми Конституції України, яка стверджує: власність зобов’язує. У нас в державі власність, навпаки, поки що тільки надає права і привілеї. Чим більше власності – тим більше прав. А права виникають не з власності як такої, а з свідомого, чесного і повного виконання тих обов’язків, які пов’язані із володінням власністю. Що казати про Україну, якщо й досі базовий обов’язок власника нерухомості – сплачувати податок з цієї нерухомості – залишається нереалізованим?

У випадку землі – аналогічна ситуація. Володіння нею зобов’язує – до використання її за цільовим призначенням, до виконання екологічних нормативів, до дотримання прав третіх осіб, до сплати податків, до утримання від порушення прав громади на загальне користування природними ресурсами тощо. Сумнівно, що таке ставлення до землі може виникнути, якщо її подарували; сумнівно, що таке ставлення до землі може виникнути, якщо її загарбали у протизаконний спосіб. Сумнівно, що таке ставлення можна забезпечити засобами адміністративного впливу. В останньому випадку ми вже наближаємося до такого болючого для України питання як корупція.

Чи можна сподіватися, що «незручні», обтяжливі приписи закону будуть виконані, якщо в країні панує корупція? – Питання риторичне, проте відповідь на нього має абсолютно практичне значення для кожного українця. Сьогодні масштаб корупції вже такий, що багато проблем не можуть бути вирішені без подолання корупції, тому що ці проблеми не є річчю в собі – вони є наслідками корупції. Згадайте події навколо виплат чорнобильцям – дефіцит коштів виник завдяки тому, що корупція зробила можливим здійснювати виплати особам, які не мають жодного стосунку до чорнобильців.

То ж слід чітко і відверто визнати: саме по собі створення ринку землі нічого в країні не змінить. Це – не панацея. Це – одна з реформ, які повинні здійснюватися разом із іншими реформами. Та навіть смішно все це називати реформами – можливо, якщо закони в країні почнуть виконуватися, і реформи не знадобляться. Здається, ми реформуємо те, що ніколи не працювало.

Наразі важко передбачити, чи будуть нові господарі землі справжніми. Остання редакція урядового проекту закону про ринок землі по суті передбачила одного господаря – державу. Держава в принципі завжди виявляється менш ефективним менеджером і власником, ніж приватник. Корумпована держава, до того ж, виявляється ще й шкідником.


Поява в Україні нових землевласників і нових жебраків - таким багато експертів прогнозують результат земельних реформ, запропонованих владою. Чи так це?

Вибачте, але земля сьогодні і так належить жебракам. Стандарти життя сільських землевласників є такими низькими, що тільки лицемір, блазень або божевільний не назве їх жебраками. Ситуація вже склалася так, що в країні є бідні і багаті, і земля належить бідним.

Саме тому комуністи в СРСР знищили приватну власність на землю – тому що бідний завжди продасть землю багатому у випадку якогось особистого форс-мажору (хвороба і таке інше).

Саме тому реформи в країнах Латинської Америки і Африки були спрямовані на формалізацію прав на землю та інше нерухоме майно – аби уможливити капіталізацію власності найбідніших, залучення вартості землі у ринковий обіг через механізми іпотеки, застави, купівлі-продажу. Аби дозволити перерозподіл земельних ресурсів на користь більш ефективних власників.

Саме тому антиглобалісти виступали проти таких реформ, вбачаючи в них лише інструмент, за допомогою якого місцеві та закордонні багатії поступово скуплять усю землю, а жебраки знову залишаться ні з чим.

Виникає риторичне питання: чи може бути інакше в рамках сучасної економічної системи? – гадаю, що це навряд чи можливо. Відповідно, протистояти невідворотному – безглуздо, але можна пристосуватися до нього, поклавши на власників землі відповідні обов’язки та контролюючи їх виконання.

В Україні невідворотній перерозподіл землі на користь заможних громадян стримувався виключно мораторієм.

Роль держави в такій ситуації – забезпечити, аби землі с/г призначення потрапили не просто до тих, хто може їх купити, а до тих, хто має бажання, можливість і здатність їх раціонально, екологічно та стало використовувати для виробництва с/г продукції. Бо ці землі – не просто актив, не просто засіб виробництва. Це власність наших далеких нащадків, їх останній ресурс. Оце й буде пристосування до умов, що невідворотно виникнуть.

Я маю сумніви, що сьогодні наша держава здатна виконати таке завдання. Їй бракує неупередженості, рівновіддаленості та збалансованості. Ми маємо практично однопартійну політичну систему. Ця політична система побудована за двома ознаками: статок і географія. Відповідно, інші міркування тут не спрацьовують.

То ж можна очікувати, що бідні стануть біднішими, а багаті – багатшими. Не виключено, що ВВП країни зросте внаслідок запровадження ринку землі. Та чи матимуть з цього зиск усі громадяни держави?


Чому нинішня влада так педалює проведення земельної реформи?

Власне, поки що ніякої земельної реформи у виконанні нинішньої влади ми не побачили. Поки що найбільше «педалювання» відбулося за часів Президента Леоніда Кравчука, коли було нарешті запроваджено приватну власність на землю, та за часів Президента Леоніда Кучми, який своїм указом ініціював розпаювання земель с/г призначення. Це були справді істотні перетворення.

А що відбулося за нинішньої влади? – поки що нічого. Поки що розмови – і розмови досить дратівливі, адже політики постійно вкидають у суспільство нові заяви про те, яким буде ринок землі, потім дещо інше ми бачимо в урядовому проекті закону про ринок, далі знову чуємо заяви, які відрізняються від того, що передбачено цим проектом. Так, Держземагенство вихваляло досвід Угорщини, а голова фракції ПР пан Єфремов заявив, що ринок формуватиметься за французькою моделлю. У власність обіцяють продавати то 10 тисяч, то 100 га, у оренду – то 6 тисяч га, то 100 тисяч га…

Ми достеменно не знаємо, який земельний ринок планується створити. Урядовий проект закону відправили на повторне перше читання. Далі виник проект народного депутати Калєтніка, який ухвалений у першому читанні і готується до другого, але до нього надійшло понад 1000 зауважень. Це означає, що закон може повністю змінитися.

Та виглядає так, ніби урядове бачення ринку землі і сільського господарства – це модель, в якій основною виробничою ланкою є дрібний фермер. Така модель має право на існування і існує, але слід зважити на те, що вона дуже дорого обходиться суспільству, адже передбачає значну державну підтримку виробників. Про це, власне, і твердять постійно прибічники ліберальної моделі ринку. Чому ж цей аргумент не сприймає уряд? – Може, тому, що просто не збирається надавати отим самим дрібним фермерам підтримки на тому рівні, на якому вона надається є ЄС та США? Ну, нехай так. Але це означатиме одне: земельна реформа відбуватиметься за рахунок найбідніших громадян.

Єдине «педалювання» нині полягає у тому, що влада постійно підтверджує свій намір зняти мораторій. Це ніби мало б підготувати відповідну громадську думку – і це було б не мало, адже запит суспільства на запровадження ринку завжди був досить слабким.

Та урядова пропаганда, на мій погляд, досягає протилежного результату. Нині набагато більше супротивників ринку землі, ніж прибічників. Та й ідеї щодо ринку, закладені в урядовому проекті та його наступнику, проекті народного депутата Калєтніка, переконують радше у доцільності збереження наявного стану речей. Якщо влада не здатна покращити ситуацію у земельній сфері, то слід керуватися медичним постулатом: не завдай шкоди.

Суспільство взагалі нині перебуває у стані збентеження, адже влада, що твердила про готовність до ринку землі ще у 2010 році, нещодавно продовжила дію мораторію ще на рік, до 2013 року. Тому, гадаю, загітувати громадян на користь ринку стане значно важче, - можуть не повірити.

Є певні здобутки у здійсненні технічної підготовки до ринку землі (розбудова кадастру, інвентаризація земель, картографування території України), але всі ці роботи в Україні тривають понад 20 років, і жоден уряд не має права називати їх своїм особистим досягненням. Та й взагалі: темпи земельної реформи в Україні такі, що варто дорікати урядовцям, а не відзначати. Від успіхів голова в нас не паморочиться, на жаль.


Чи зможуть розпорядитися землею нові власники чи вони, знищивши за 3-5 циклів найцінніші чорноземи, спустошать і приведуть в непридатність величезні території, які потім спорожніють безповоротно і деградують?

Найцінніші чорноземи за 3-5 циклів не знищиш… Та й на них вже працюють і міцно за них тримаються. Певна структура виробництва у сільському господарстві вже склалася, змінити її, звісно, можна, але просто так ті, що працюють на добрій землі, з неї не підуть.

Гадаю, що хижацький підхід до використання землі був можливий в першу чергу в умовах мораторію та існування розпорошеної земельної власності. Він існував, існує, але не набув національного масштабу. В більшості випадків нові власники – хто б вони не були – поводитимуться далекоглядніше і плануватимуть свою діяльність з урахуванням загальносвітових тенденцій на ринку продовольства і альтернативних видів енергоресурсів. Аграрний бізнес має надзвичайно привабливі перспективи – тому нема сенсу нищити такий засіб виробництва, як земля. В Україні ці перспективи помножуються на надзвичайно комфортні природні умови. Щоправда, існує часто недолуге регулювання. Але це річ виправна – а от клімат, ґрунти, рельєф, географічне положення виправити набагато складніше…

Навіть якщо припустити, що на першому етапі формування ринку землі в Україні наші чорноземи потраплять до рук тих, хто хоче збагатитися виключно шляхом перепродажу землі, вже наступним, нехай не другим, нехай третім власником цієї землі стане згаданий Вами «справжній господар». Чи буде він українцем? – гарантувати цього не можна. Та й навряд чи треба – держава мала б дбати про те, як землю використовують, а не про те, хто саме це робить.


Чи залишиться АПК в Україні після земельної реформи? Або земельна реформа - це спосіб ліквідації АПК і, відповідно, продовольчої безпеки країни?

Україна в рейтингах конкурентоспроможності та умов ведення бізнесу завжди посідає останні місця, а в рейтингах корумпованості і складності оподаткування – перші. І за таких умов національний АПК більш-менш гідно виглядає на світовій арені. Нам належать перші місця у виробництві та експорті рослинної олії, пшениці, ячменю, кукурудзи. Це свідчить про те, що природний потенціал країни є настільки потужним, що навіть незручні регуляторні рамки та обтяжливі економічні умови не здатні стримати розвиток. Звичайно, свою роль відіграє і сприятлива світова кон’юнктура.

Та зважимо, що ми не є ізольованими у світі; якщо в Україні буде створене несприятливе середовище для інвестицій у аграрний бізнес, - а нині все йде до погіршення існуючих умов ведення аграрного бізнесу – то інвестиції полинуть у сусідні країні (ту ж Росію), де умови для інвестування є кращими (зокрема, іноземці та юридичні особи не усунуті з ринку землі).

То ж ризики для АПК існують, але пов’язані вони не з його повним знищенням, а з уповільненням темпів його розвитку. Ми не голодуватимемо – але природний потенціал країни залишиться невикористаним, тобто наш добробут не зросте, а в світі відчуватиметься нестача продовольства і надалі. Це велика брехня, що ми не повинні дбати про голодуючих. Бо тоді ми вже не люди. Це небезпечна брехня – адже голодні люди втрачають будь-які перестороги і здатні на все. Кнут Гамсун так зобразив свій моральний стан під час голодування: «я разлагался изнутри, во мне разрасталась какая-то чёрная плесень». Якщо ми не можемо озброїтись, як «золотий мільярд», то слід принаймні годувати голодних.

В нас є сектор, що мало залежить від дій уряду, - це домогосподарства. За часів економічної кризи, саме вони годували країну, поки сільськогосподарські підприємства реформувалися. Можливо, на цей сектор також є певні сподівання. Але сьогодні, звичайно, розраховувати на приватні городи важче, адже демографічна ситуація в селі трагічна. Працювати на тих городах буде вже скоро нікому. На виправлення ситуації потрібні величезні кошти, зусилля і час.

Гадаю, що запровадження ринку земель с/г призначення обов’язково принесе певні зміни в АПК; про їх характер можна буде казати лише на підставі нової редакції проекту закону про ринок землі. Очікуємо, як виглядатиме законопроект про ринок перед другим читанням. Та й це ще не буде доконаним фактом: проект може змінитися прямо в сесійному залі, а потім – вже ухвалений – між датою ухвалення і набуттям чинності, що очікується не раніше 1 січня 2013 року.

Але я переконаний – найбільша загроза для АПК і продовольчої безпеки пов’язана не з ринком землі, а з неефективністю держави. Корумпована держава не може бути ефективною – хоч вона демократична, хоч тоталітарна – тому що в такій державі закони не працюють або працюють не для всіх. Саме закон є інструментом формування державної політики, в тому числі в сфері продовольчої безпеки. Та якщо можна придбати або отримати за посадою індульгенцію від закону, про будь-яку політику – правильну чи неправильну – можна цілком забути. Це стосується усіх сфер життя держави і суспільства. Тому ризики і загрози для продовольчої безпеки я шукав би не на ринку землі, а у сфері корупції.

Друга загроза АПК пов’язана зі слабкістю громадянського суспільства. Не всі бізнесові проблеми можна вирішити у судах або за допомогою корупційних механізмів. Можливо, більш потужним захисником бізнесу може бути громадянське суспільство. Співпраця між бізнесом і громадянським суспільством, підтримка бізнесом організацій громадянського суспільства, запровадження грантів, стипендій, будівництво соціальних та культурних об’єктів, викорситання інших форм заохочення підтримки громадянського суспільства – важлива запорука протистояння будь-яким зазіханням владного суб’єкту. Гадаю, саме тому Терещенки будували гімназії, лікарні, музеї тощо – аби мати за собою симпатії громадян, які час від часу перетворюються на виборців і тримають у своїх долонях долю політиків.

Бесіду вела Євгенія Сизонтова

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

«Капли росы» (сосуд пятый) (о со-бытиях и пере-живаниях)

Российский Кремль определил путь, который считает спасительным для России. Частью успеха на этом пути становится и победа «в» и «над» Украиной. Еще одной частью — подрыв и дискредитация евроинтеграционного проекта. Европа не будет воевать за Украину. Хотя бы потому, что война с Россией немыслима и недопустима для всех без исключения стран ЕС, а события в Украине, качество и компетенция украинской политической и бизнес-элиты, необустроенность общества скорее отталкивают, чем привлекают европейцев. Еще недавно украинские майданы воспринимались в ЕС как свежее дыхание и «молодая кровь» европейского проекта. Но как и 10 лет назад, сумбурность и многослойность революционного процесса, хроническая интеллектуальная незрелость и банальная жадность политических лидеров Украины приносят лишь разочарования. И если культурные границы Европы, как было и двести лет назад, меряются Уральским хребтом, геополитические границы после «волны расширения», снова откатываются к границам традиционной Центральной Европы. Той, которая без Украины.

Украины, которую мы знаем с 1991 года, уже не будет. Но Украина может быть. Другая. Если ее не только рассматривать на карте и защищать границу ценой тысяч жизней и гуманитарных катастроф, а если ее помыслить и представить как пока еще разорванное со-общество живых, разных, но готовых жить вместе людей. Вопрос – как?

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Лесь Герасимчук, культуролог

Земля як етос

Стрижак Микола Іванович, віце-президент Асоціації фермерів та приватних землевласників України

Реформа не повинна ставити на меті повернення в Україну феодального ладу

Володимир Шевчук, голова Наукового товариства імені Сергія Подолинського, професор

Землеробство має будуватися на природничих, а не політичних засадах

Юрій Возняк, член-кореспондент Української академії наук

Потенціал українських земель почали інтенсивно нищити років з десять назад

Любов Молдаван, директор Центру аграрних реформ, головний науковий співробітник Інституту економіки та прогнозування НАНУ.

«Нам потрібні латифундисти, бо інакше ми не отримаємо інвестицій» – чи не єдиний аргумент наших можновладців

Едуард Дегодюк, головний науковий співробітник ННЦ «Інститут землеробства НААН України», доктор сільськогосподарських наук, професор, академік Європейської академії природничих наук.

Земля стає не просто нічийною, а земля стає НЕ НАШОЮ

Іващенко Олександр, доктор сільськогосподарських наук, професор, академік Національної Академії аграрних наук України.

До земельної реформи необхідно підходити системно і комплексно

Анна Кузнецова, старший консультант по аграрным вопросам Института экономических исследований и политических консультаций

Задача государства – стимулировать работу аграриев на внутреннем рынке

Володимир Лапа, генеральний директор Українського клубу аграрного бізнесу

Продовольчій безпеці України поки ніщо не загрожує

Дмитро Потєхін, директор Групи європейської стратегії

“Земельна реформа? Жартуєте?!”

Кошиль Андрій, президент Асоціації «Земельний союз України»

Після відміни мораторію на продаж землі принципових змін не відбудеться

Володимир Жмуцький, провідний експерт Центру ім. О. Разумкова

Не слід впроваджувати ринок землі, коли немає системи обліку

Владимир Коротков, эксперт по земельным вопросам

Свободный рыночный оборот земель неизбежно приведёт к обезземеливанию крестьян

Андрей Колпаков, управляющий партнер Аналитической группы «Da Vinci AG»

Будущее села обусловлено глобальными социально-демографическими тенденциями

Ярослав Кардаш, голова Асоціації фермерів та приватних землевласників Львівської області

Те, що ми за звичкою називаємо агропромисловим комплексом, своїх функцій сьогодні не виконує

Анатолій Юрченко, завкафедрою екології та економіки землекористування ДЕАПОУ Мінприроди, к.е.н., заслужений працівник сільського господарства України

Ринок землі – це ящик Пандори

Антон Третяк, директор науково-дослідного інституту економіки та екології природокористування Міністерства екології України

В реформуванні земельних відносин ми зробили лише перші кроки

Вадим Іванина, заввідділом агрохімії Інституту біоенергетичних культур, кандидат сільськогосподарських наук

Для нормального життя на території України необхідна структурна оптимізація використання землі

Олександер Ковалів, завідувач відділу Інституту агроекології та економіки природокористування Національної академії аграрних наук, кандидат економічних наук, експерт з питань врегулювання земельних відносин, землеустрою та розвитку сільських територій

Комплексний, системний підхід до земельної реформи потрібен вже сьогодні

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,122