В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Рынок земли и будущее аграрной Украины

Закон «О рынке земли» в Украине будет принят весьма скоро, ВР заверяет, что осталось обсудить лишь его окончательную редакцию и внести «пару-тройку» дополнений-уточнений, вызывая каждый раз в информационном пространстве страны бури эмоций и нареканий о «продаже Родины».

Пересмотр земельных отношений – это мировая тенденция. Тем не менее, когда государство не желает или не может защитить земельные права простых граждан, повысив тем самым свой социальный капитал, попытки вдохнуть жизнь в «рыночные» отношения на украинских черноземах у населения страны доверия не вызывают

Смещение акцента при проведении реформ от социальных проблем и проблем продовольственной безопасности государства на формы земельной собственности и перекраивание на новый лад прав, обязанностей, а иногда и самих владений уже имеющихся собственников земли, становится существенной угрозой, несмотря на широкие возможности, которые открывает реформирование аграрного сектора как таковое. Да и обсуждение грядущих реформ сводится, в основном, к тому, КТО будет владеть землей, а не КАК ею лучше распорядиться.

Казалось бы, искать смысл выражения «собственность обязывает» следует исходя из норм Конституции Украины. Однако у нас в государстве собственность, напротив, пока только предоставляет права и привилегии. Чем больше собственности – тем больше прав. В тоже время, мировой опыт уже не раз доказал, что права должны возникать не из собственности как таковой, а из сознательного выполнения обязанностей, которые связаны с обладанием этой собственностью. Смогут ли распорядиться землей новые собственники или они, уничтожив за 3–5 циклов ценнейшие черноземы, опустошат и приведут в негодность огромные территории, которые со временем безвозвратно деградируют? Возможно, государству надлежит все же заботиться о том, как землю используют, а не о том, кто именно это делает?

Пока государство не определит, что для него первично – социальные аспекты и вопросы продовольственной безопасности, экологии или же прибыльность отдельных собственников земли – землю и дальше будут варварски истощать. Государство уже давно самоустранилось не только от решения социальных вопросов на селе, но и от генерирования аграрной политики, способствующей укреплению позиций национального сельхозпроизводителя. За неполных двадцать лет в Украине был существенно нарушен баланс между растениеводством, животноводством, хранением и переработкой продукции, который устоял и перед хрущевскими кукурузными «прожектами» и перед брежневской борьбой с «нетрудовыми доходами» украинских селян. В Украине, уже начиная с 2004 года, наблюдается отрицательный баланс гумуса. То есть дополнительная органика в почву практически не вносится, севообороты не выдерживаются, зато миллионы гектаров земли истощаются техническими культурами, сулящими скорую прибыль. Это уже влияет на продовольственную безопасность страны, природный потенциал которой позволяет прокормить вдесятеро большее население. Кто в Украине будет контролировать сохранение для будущих поколений земель и их плодородия?

А пока Украина вплотную столкнулась с проблемой истощения земель и нехваткой воды, ей уже давно необходимо радикально обновить инфраструктуру, освоить новые технологии, в разы ускорить развитие села, где доходы населения катастрофически отстают даже от доходов небогатых по европейским меркам горожан. Едва ли возможен экономический подъем в стране, если нет хоть какого-то развития в аграрном секторе.

С карты Украины еженедельно исчезает одно село, – об этом недавно заявил заместитель министра аграрной политики Николай Безуглый. Село, которое за годы независимости нашей страны так и не было реформировано, фактически, его постигла участь внутренней колонии. Среднестатистический украинский сельский житель получает из бюджета гораздо, порой в десятки раз меньше, чем горожанин – счастливый обитатель «метрополии».

Почему селянин на сегодня – самый незащищенный житель страны, аграрный экспорт которой исчисляется миллиардами долларов? Что делает государство, чтобы в результате земельной реформы, люди, проживающие на селе, – на земле, о судьбе которой сегодня ведутся столь ожесточенные споры, – не ожидали со дня на день гуманитарной катастрофы? А ведь в нашей стране это каждый третий – 31% населения Украины проживает в сельской местности, хотя в реальности с землей связано гораздо больше людей…

«Диалог.UA» приглашает всесторонне обсудить эти непростые для Украины вопросы.

Свернуть

Пересмотр земельных отношений – это мировая тенденция. Тем не менее, когда государство не желает или не может защитить земельные права простых граждан, повысив тем самым свой социальный капитал, попытки вдохнуть жизнь в «рыночные» отношения на украинских черноземах у населения страны доверия не вызывают.

Смещение акцента при проведении реформ от социальных проблем и проблем продовольственной безопасности государства на формы земельной собственности и перекраивание на новый лад прав, обязанностей, а иногда и самих владений уже имеющихся собственников земли, становится существенной угрозой, несмотря на широкие возможности, которые открывает реформирование аграрного сектора как таковое. Да и обсуждение грядущих реформ сводится, в основном, к тому, КТО будет владеть землей, а не КАК ею лучше распорядиться.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Для нормального життя на території України необхідна структурна оптимізація використання землі

20 янв 2012 года
Для нормального життя на території України необхідна структурна оптимізація використання землі: Для нормального життя на території України необхідна структурна оптимізація використання землі

Вадим Іванина, заввідділом агрохімії Інституту біоенергетичних культур, кандидат сільськогосподарських наук

Більшу частину своєї історії Україна була аграрною країною, тому всі питання, пов’язані із землею, для нас і досі дуже важливі. Але все змінюється, в Україні з’явилися потужні агрохолдінгі, які набирають силу. Як змінилося ставлення до землі?

Я б краще давав акцент на тому, як краще використовувати землю. Тому що питання про ставлення до землі більше стосується економічної ситуації і тих можливостей, що держава надає землекористувачам.

Сьогодні в Україні близько 30 млн. гектарів орної землі. Багато це, чи мало? Давайте порівняємо: Німеччина, Італія і Англія, разом взяті, мають орної землі лише 26 млн. гектарів. А населення цих країн становить близько 200 млн. людей проти 45 млн. в Україні. І ті країни повністю забезпечують себе продуктами харчування, та ще й експортують. Щоправда, Україна також експортує сільгосппродукцію – зернові, соняшник, і навіть цукор. Але наскільки раціонально при цьому використовується земля – ми зараз розглянемо.

Подивимось на структурні показники. В Україні близько 50 млн. га землі, придатної до використання; з них до 70% задіяно під сільськогосподарське виробництво. Європейські країни мають цей показник в межах 30-45%, а у Сполучених Штатах – 26%. Це означає, що вони досягли високої інтенсивності виробництва, тоді як ми розорали все, що тільки можна розорати.

Тут слід сказати про інший показник. Згадані вище 70% сільгоспугідь складаються з ріллі, пасовищ, фруктових садів, тощо. Тобто, частина земель ореться, частина – ні. У нас розорюється до 90% сільськогосподарської землі, а пасовищ майже немає. Знову ж таки, в європейських країнах аналогічний відсоток не доходить до 50, а в США – 25%.

Звичайно, тут виникає питання: а яке співвідношення слід вважати оптимальним?

Такі розрахунки існують ще з того часу, коли наука була добре профінансована і займалася пошуком об’єктивних істин. Так от, оптимально для України на один гектар орної землі повинно бути 1,6 га пасовищ та 3,5 га лісних угідь. Сьогодні ми маємо відповідно 0,2 га пасовищ і 0,3 га лісів. Тобто, щоб нам зробити екологічно безпечне використання земель, щоб вони не втрачали свою родючість,– треба разів у вісім збільшити площі пасовищ і в дванадцять разів збільшити площі заліснення.

Така висока розпаханість привела до деградації земель. Втрачається гумус, погіршилась структура, а в результаті – невисокі врожаї. У нас збирають три-чотири тони зерна з гектара, а в Англії – десять-дванадцять. Чому так сталося, що наша земля виснажена? Причини, мабуть, історичні. Очевидно, партійне керівництво Радянського Союзу було не дуже далекоглядним, а місцеві партійні органи любили доповідати про збільшення посівних площ. Так воно й пішло далі.

Отже, м’яко кажучи, землі вже втратили значну частину родючості. Але що робити далі?

Для раціонального використання землі слід насамперед оптимізувати структуру площ. Бо внаслідок тієї неправильної практики сьогодні з 30 млн. га ріллі біля 10 млн. га відносяться до малородючих або непридатних для використання в сільгоспвиробництві. Чверть цієї площі з’явилась за останні тридцять років.

Технічно це сталося, насамперед, через водну ерозію. Бо колись у нас вважалось, що на схилах з крутизною до 12°, запровадивши ґрунтозахисну систему господарювання, можна орати і сіяти. В Європі схили, крутіші за 5°, ніколи не розорюються, а використовуються як пасовище. А ми зараз маємо 4,7 млн. га середньо і сильно еродованих земель.

Це значить, що оранка на них повинна бути припинена негайно. А ще є 12 млн. слабо еродованих земель, що в сумі з попередніми 4,7 млн. складає половину всіх угідь.

Зрозуміло, що це ставлення споживацьке, але хіба розвинуті країні свого часу не проходили через цей етап? Хіба вони його не подолали?

Так, в Сполучених Штатах Америки, наприклад, для випадків такого роду десь з початку шістдесятих років була створена служба консервації земель. І уряд США виділяє фермерам значні кошти, аби вони зменшували площі, задіяні у сільгоспвиробництві: держава повністю компенсує фермеру всі втрати, пов’язані з виведенням землі із виробництва. При чому мінімальний термін контракту – десять років. Подібні заходи поширюються і інших країнах.

Друга наша проблема – збільшення площі кислих земель. Вони бувають різні – сильно кислі, слабо кислі, і т.д. Їхня загальна площа становить зараз біля 4,5 млн. га. До початку дев’яностих років в Україні існувала служба хімізації, яка за державні кошти закупала вапно і вносила його у відповідні ґрунти. Потім цього не стало, закисленість почала зростати, а внесення вапна, між іншим, підвищує врожаї настільки, що має трикратну окупність.

Ще в нас є 2,7 млн. га засолених земель, приблизно стільки ж – піщаних. Це переважно на півдні країни. Тільки не треба складати усі ці площі арифметично, бо бувають землі одночасно еродовані і закислені, або піщані і засолені. Та це не зменшує необхідність подбати про них. І організувати це повинна держава – щось взяти на себе, щось перекласти на користувача, щось на власника. Зараз вже багато нашої землі опинилось в руках великих корпорацій, а їх цікавить лише прибуток – ні про яке відновлення родючості вони не дбають і чути не хочуть.

Хочу ще завершити думку стосовно заліснення. Ліси зберігають природну рівновагу ландшафтів, зволоження землі, запобігають вітровій ерозії. Всієї користі від лісів навіть і не злічити. Не чіпатимемо зараз карпатський регіон з його проблемами, а візьмемо зони степу, лісостепу і полісся. На сьогоднішній день тут заліснено лише 15% території. Аналогічний показник по європейським країнам – не нижче 26%. У Польщі, наприклад,– 28%, в Німеччині – 30%, у Франції – також біля 28%. То ж висновок складається один: для нормального життя на території України необхідна структурна оптимізація використання землі.

Далі нам треба стратегічно визначитись, як землю обробляти.

За радянських часів існувала потужна індустрія виробництва добрив. Тоді проблеми з ними не було, але зараз вони коштують чималі гроші. Скільки вноситься їх зараз? Крім іншого, це ще й показник ефективності виробництва.

До дев’яностих років на один гектар ріллі у нас вносилось до трьохсот кілограмів азотно-фосфорно-калійних добрив. Сьогодні вноситься до дев’яноста кілограмів, тобто втроє менше. Створюється дисбаланс поживних елементів в ґрунті, що знижує родючість.

Як вирішити цю проблему? Можна, звичайно, витратити більше коштів і внести більше добрив. Але є інший шлях – це використання побічної продукції. Для прикладу, в Європі і США з поля збирають тільки зерно, а солому їхні комбайни одразу подрібнюють і розсипають по полю. Так само і з буряками, і з іншими культурами: гичка, стебла – все залишається на землі. Це дає змогу повернути в ґрунт 50% азоту і калію та 30% фосфору. Цей спосіб називається «біологізація виробництва».

Він додатково виправданий і тим, що не треба транспортувати солому з поля. При цьому в ґрунт додається ще багато інших корисних речовин. Той же вуглець, який рослини беруть з повітря при фотосинтезі, в ґрунті являється необхідним компонентом для утворення гумусу. До речі, завдяки тій застарілій практиці ми втрачаємо по 600 кг гумусу в кожному гектарі, а саме гумус створює сприятливі умови для живлення рослини.

Органічне сільське господарство – у всьому світі з цим пов’язують великі надії. Але, зазвичай, органічне, «органічне», це невелике господарство. Чи не протирічить цьому любов уряду до потужних підприємств?

Зазначу, що біологізація виробництва у нас розвивається. Проте за статистикою, великі корпорації шкодять і в цьому відношенні. Їх не цікавить сівозміна, вони вирощують найприбутковіші культури. Це ріпак, який перероблюють на дизпаливо. Це соняшник, який по рекомендації Академії Наук не повинен займати більше 15% у структурі виробництва, а в південних областях вже займає 40%. (Коренева система соняшника між іншим ще й значно висушує ґрунт, на глибину до двох метрів).

А за канонами сівозміни, слід вирощувати не менше трьох культур, одна з яких повинна відноситись до класу багаторічних трав, таких як конюшина. Коренева система конюшини становить половину ваги всієї рослини і за один сезон накопичує в ґрунті 150 кг азоту. Також дуже корисною є люцерна, і вирощування цих культур просто необхідне для збереження і відновлення родючості. Але ж, якщо вирощувати конюшину, то треба заводити ще й велику рогату худобу, а це не вигідно корпораціям. Тому зараз, наскільки мені відомо, готується постанова уряду, відповідно до якої кожен сільгоспвиробник повинен тримати не менше десяти корів на сто гектарів землі.

Підсумовуючи ще скажу, що Академія Наук України дає всі необхідні рекомендації для покращення сільгоспвиробництва і всієї ситуації в аграрництві. Як ці рекомендації втілюються, точніше – не втілюються – це вже питання якості нашого менеджменту і державного управління.


Бесіду вів Андрій Маклаков.

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Возможности эволюции НАТО

Способность НАТО влиять на решения, принимаемые Россией в отношении Украины, ограничены, поскольку большинство рычагов влияния, доступных альянсу, это дипломатические и экономические, и их действие Россия ощутит только спустя определенное время. Неспособность НАТО остановить российский ирредентизм, скорее, будет стимулировать осмысление альянсом тех дипломатических и военных мер, которые нужно предпринять, чтобы предотвратить возникновение в восточной и южной Европе нового подобного кризиса.

Многие проблемы, с которыми столкнулось НАТО в 2014 году, скорее всего, обострятся еще в текущем году, а в 2015 году они потребуют большего внимания и действий, как отдельных членов альянса, так и коллективных, чтобы НАТО и дальше смогло играть стабилизирующую роль в Афганистане и Восточной Европе, и отвечало меняющимся условиям. Эти проблемы также могут привести и к изменениям в структуре НАТО. Спектр альтернативных сценариев развития альянса охватывает три основных варианта - превращение его в «сильный и решительный», либо – в альянс сокращенный и оборонительный, либо - инертный.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Лесь Герасимчук, культуролог

Земля як етос

Стрижак Микола Іванович, віце-президент Асоціації фермерів та приватних землевласників України

Реформа не повинна ставити на меті повернення в Україну феодального ладу

Володимир Шевчук, голова Наукового товариства імені Сергія Подолинського, професор

Землеробство має будуватися на природничих, а не політичних засадах

Юрій Возняк, член-кореспондент Української академії наук

Потенціал українських земель почали інтенсивно нищити років з десять назад

Любов Молдаван, директор Центру аграрних реформ, головний науковий співробітник Інституту економіки та прогнозування НАНУ.

«Нам потрібні латифундисти, бо інакше ми не отримаємо інвестицій» – чи не єдиний аргумент наших можновладців

Едуард Дегодюк, головний науковий співробітник ННЦ «Інститут землеробства НААН України», доктор сільськогосподарських наук, професор, академік Європейської академії природничих наук.

Земля стає не просто нічийною, а земля стає НЕ НАШОЮ

Іващенко Олександр, доктор сільськогосподарських наук, професор, академік Національної Академії аграрних наук України.

До земельної реформи необхідно підходити системно і комплексно

Анна Кузнецова, старший консультант по аграрным вопросам Института экономических исследований и политических консультаций

Задача государства – стимулировать работу аграриев на внутреннем рынке

Володимир Лапа, генеральний директор Українського клубу аграрного бізнесу

Продовольчій безпеці України поки ніщо не загрожує

Дмитро Потєхін, директор Групи європейської стратегії

“Земельна реформа? Жартуєте?!”

Кошиль Андрій, президент Асоціації «Земельний союз України»

Після відміни мораторію на продаж землі принципових змін не відбудеться

Володимир Жмуцький, провідний експерт Центру ім. О. Разумкова

Не слід впроваджувати ринок землі, коли немає системи обліку

Владимир Коротков, эксперт по земельным вопросам

Свободный рыночный оборот земель неизбежно приведёт к обезземеливанию крестьян

Андрей Колпаков, управляющий партнер Аналитической группы «Da Vinci AG»

Будущее села обусловлено глобальными социально-демографическими тенденциями

Ярослав Кардаш, голова Асоціації фермерів та приватних землевласників Львівської області

Те, що ми за звичкою називаємо агропромисловим комплексом, своїх функцій сьогодні не виконує

Анатолій Юрченко, завкафедрою екології та економіки землекористування ДЕАПОУ Мінприроди, к.е.н., заслужений працівник сільського господарства України

Ринок землі – це ящик Пандори

Антон Третяк, директор науково-дослідного інституту економіки та екології природокористування Міністерства екології України

В реформуванні земельних відносин ми зробили лише перші кроки

Максим Федорченко, керівник інформаційно-ресурсного центру «Реформування земельних відносин в Україні»

Власність зобов’язує

Олександер Ковалів, завідувач відділу Інституту агроекології та економіки природокористування Національної академії аграрних наук, кандидат економічних наук, експерт з питань врегулювання земельних відносин, землеустрою та розвитку сільських територій

Комплексний, системний підхід до земельної реформи потрібен вже сьогодні

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,040