В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Рынок земли и будущее аграрной Украины

Закон «О рынке земли» в Украине будет принят весьма скоро, ВР заверяет, что осталось обсудить лишь его окончательную редакцию и внести «пару-тройку» дополнений-уточнений, вызывая каждый раз в информационном пространстве страны бури эмоций и нареканий о «продаже Родины».

Пересмотр земельных отношений – это мировая тенденция. Тем не менее, когда государство не желает или не может защитить земельные права простых граждан, повысив тем самым свой социальный капитал, попытки вдохнуть жизнь в «рыночные» отношения на украинских черноземах у населения страны доверия не вызывают

Смещение акцента при проведении реформ от социальных проблем и проблем продовольственной безопасности государства на формы земельной собственности и перекраивание на новый лад прав, обязанностей, а иногда и самих владений уже имеющихся собственников земли, становится существенной угрозой, несмотря на широкие возможности, которые открывает реформирование аграрного сектора как таковое. Да и обсуждение грядущих реформ сводится, в основном, к тому, КТО будет владеть землей, а не КАК ею лучше распорядиться.

Казалось бы, искать смысл выражения «собственность обязывает» следует исходя из норм Конституции Украины. Однако у нас в государстве собственность, напротив, пока только предоставляет права и привилегии. Чем больше собственности – тем больше прав. В тоже время, мировой опыт уже не раз доказал, что права должны возникать не из собственности как таковой, а из сознательного выполнения обязанностей, которые связаны с обладанием этой собственностью. Смогут ли распорядиться землей новые собственники или они, уничтожив за 3–5 циклов ценнейшие черноземы, опустошат и приведут в негодность огромные территории, которые со временем безвозвратно деградируют? Возможно, государству надлежит все же заботиться о том, как землю используют, а не о том, кто именно это делает?

Пока государство не определит, что для него первично – социальные аспекты и вопросы продовольственной безопасности, экологии или же прибыльность отдельных собственников земли – землю и дальше будут варварски истощать. Государство уже давно самоустранилось не только от решения социальных вопросов на селе, но и от генерирования аграрной политики, способствующей укреплению позиций национального сельхозпроизводителя. За неполных двадцать лет в Украине был существенно нарушен баланс между растениеводством, животноводством, хранением и переработкой продукции, который устоял и перед хрущевскими кукурузными «прожектами» и перед брежневской борьбой с «нетрудовыми доходами» украинских селян. В Украине, уже начиная с 2004 года, наблюдается отрицательный баланс гумуса. То есть дополнительная органика в почву практически не вносится, севообороты не выдерживаются, зато миллионы гектаров земли истощаются техническими культурами, сулящими скорую прибыль. Это уже влияет на продовольственную безопасность страны, природный потенциал которой позволяет прокормить вдесятеро большее население. Кто в Украине будет контролировать сохранение для будущих поколений земель и их плодородия?

А пока Украина вплотную столкнулась с проблемой истощения земель и нехваткой воды, ей уже давно необходимо радикально обновить инфраструктуру, освоить новые технологии, в разы ускорить развитие села, где доходы населения катастрофически отстают даже от доходов небогатых по европейским меркам горожан. Едва ли возможен экономический подъем в стране, если нет хоть какого-то развития в аграрном секторе.

С карты Украины еженедельно исчезает одно село, – об этом недавно заявил заместитель министра аграрной политики Николай Безуглый. Село, которое за годы независимости нашей страны так и не было реформировано, фактически, его постигла участь внутренней колонии. Среднестатистический украинский сельский житель получает из бюджета гораздо, порой в десятки раз меньше, чем горожанин – счастливый обитатель «метрополии».

Почему селянин на сегодня – самый незащищенный житель страны, аграрный экспорт которой исчисляется миллиардами долларов? Что делает государство, чтобы в результате земельной реформы, люди, проживающие на селе, – на земле, о судьбе которой сегодня ведутся столь ожесточенные споры, – не ожидали со дня на день гуманитарной катастрофы? А ведь в нашей стране это каждый третий – 31% населения Украины проживает в сельской местности, хотя в реальности с землей связано гораздо больше людей…

«Диалог.UA» приглашает всесторонне обсудить эти непростые для Украины вопросы.

Свернуть

Пересмотр земельных отношений – это мировая тенденция. Тем не менее, когда государство не желает или не может защитить земельные права простых граждан, повысив тем самым свой социальный капитал, попытки вдохнуть жизнь в «рыночные» отношения на украинских черноземах у населения страны доверия не вызывают.

Смещение акцента при проведении реформ от социальных проблем и проблем продовольственной безопасности государства на формы земельной собственности и перекраивание на новый лад прав, обязанностей, а иногда и самих владений уже имеющихся собственников земли, становится существенной угрозой, несмотря на широкие возможности, которые открывает реформирование аграрного сектора как таковое. Да и обсуждение грядущих реформ сводится, в основном, к тому, КТО будет владеть землей, а не КАК ею лучше распорядиться.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Ринок землі – це ящик Пандори

25 янв 2012 года
Ринок землі – це ящик Пандори: Ринок землі – це ящик Пандори

Анатолій Юрченко, завкафедрою екології та економіки землекористування ДЕАПОУ Мінприроди, к.е.н., заслужений працівник сільського господарства України

Пане Анатоль, перше, ніж говорити про земельну політику, торкнемося більш загального питання: що таке земля для українця?

Це занадто філософське питання, бо кожен має своє бачення села і селянина, своє відношення до землі. Для когось це і є образ Батьківщини, який назавжди вкарбований у пам’яті характерною говіркою, краєвидами, запахами. Для інших це відпочинок з натуральною їжею, а для декого це просто ресурс для задоволення своєї меркантильної потреби.

Нажаль, переважна більшість людей до проблем села ставиться відсторонено. Це зневажання, мабуть, повелося ще з часів кріпосного права, коли панство і дворянство почало хизуватися західними манерами. Та навіть при соціалізмі, селяни зазнавали неймовірних знущань - їх стріляли, палили і морили голодом. До середини шістдесятих років їм не видавали паспортів, а оплата праці завжди була мізерною і досі такою залишається.

За часів Брежнєва, десяток-другий селян отримали золоті зірки героїв і перескочили в розряд еліти, але до решти ставлення мало покращилось. У нас пастух – це наче якесь бидло безроге, а у Штатах – то це ж Ковбой! Зараз на Заході ми бачимо суцільну суспільну підтримку сільського населення і сільського способу життя. Там є розуміння, що саме цей прошарок суспільства становить основу країни, тримає її національну самобутність. У нас цей очевидний факт або не приймається до уваги, або ж приймається цілком серйозно, але з якою метою?

Наприклад, недавно знову змінилося керівництво нашого АПК. Очолив його колишній голова земельного комітету Верховної Ради - пан Присяжнюк. Він одразу ж почав вишукувати якісь шпарини, якісь раніше непомічені способи для вичавлювання вже точно останньої копійчини з селянина. Першим ділом, підвищив вивізне мито на зерно – тепер наші експортери чекають, доки росіяни продадуть своє. Наші сільгоспвиробники знову лишаються без обігових коштів, та чи буде за це хтось відповідати? При такому ставленні влади до села – ніхто й ніколи не відповідатиме.

А першим приклався до розвалу АПК наш перший президент Кравчук. Чи він дуже хотів відзначитись в історії як реформатор-господарник, чи з інших якихось міркувань, та саме він розпочав абсолютно непідготовлену земельну реформу. І не для людей це робилось, бо одразу були розігнані товарні сільськогосподарські підприємства, які утримували соціальну сферу на селі.

Чи давно ви від’їжджали десь далі районного центру? Якщо так, то й не робіть цього, пожалійте свої нерви. Краще побувати у СІЗО, бо в цьому сумнозвісному закладі ставлення до людей краще. А в селі ви побачите хворих, які й не сподіваються на медичну допомогу. Ви побачите дорослих і дітей, що навіть не мріють про послуги стоматолога. Ви побачите чоловіків і жінок, що в п’ятдесят років виглядають на дев’яносто і не можуть розігнутися, бо все життя горбатились. Без вихідних, без відпусток, вдень і вночі.


І що тепер, які вони мають перспективи за «нової влади» з її земельними реформами?

Офіційно визначеної владної політики до села немає. За попередньої влади, міністерство АПК нібито бралося напрацювати пропозиції щодо створення програми для соціального відродження села. Але по-перше – не треба було його доводити до такого стану, щоб потім відроджувати. По-друге, в цю програму закладалося лише щось подібне до тез політбюро ЦК КПРС для доповіді на якомусь з’їзді чи пленумі. Тобто – нічого конкретного.

А щодо нинішньої влади, то я бачу, що там працюють якісь малокомпетентні хлопці. Вони, як з’ясувалось, не можуть забезпечити президенту і прем’єру не тільки пристойний імідж, але й не здатні створити ту систему повного управління, якої так прагнуть. Немає тих хвалених професіоналів, що будують базис для ефективної роботи міністерств. Коли сьогодні вище керівництво країни каже одне, завтра – друге, а післязавтра відміняє те, що зробило сьогодні, то яке відношення має це керівництво до цієї країни?

Тяжко це спостерігати, а один відомий пан тут сказав би: бачимо те, що маємо. То для чого ж цей «добродій» подрібнив сільськогосподарські підприємства таким чином, що було знищено баланс виробництва між рослинництвом, тваринництвом, зберіганням і переробкою продукції? Цей баланс у нас був, і решта країн бувшого соцтабору нам заздрила.


Схоже, що система забезпечення народу продуктами харчування скоро зміниться. Чого нам чекати від цих змін?

Продовжуючи тему «влада і село», аби зрозуміти, до чого ми йдемо, слід було б поглянути на державну стратегію, політику, на відповідні програми. Так роблять у більшості країн світу, тільки не в нас. Цілком очевидно, що наша влада не дуже переймається такими питаннями. (Можливо тому, що це в компетенції «вищих сфер»). Тому все робиться спонтанно.

Зараз актуалізується питання про ринок землі. І нам намагаються довести корисність такого заходу. Проте, неважко дійти висновку, що ринок землі – це ящик Пандори. Створено три законопроекти, з яких найкраще розробленим є урядовий. Але це технічні питання (здебільшого стосовно торгів), котрі відволікають від основних: кому, для чого і саме зараз цей ринок потрібен? Було чимало мораторіїв, а тепер може хтось хоче прославитись? Наскільки цей процес підготований, щоб він не став самоціллю, а слугував підвищенню ефективності виробництва?

Мені, бува, трохи запікає, коли кажуть, що наступного року буде зібрано 54-55 млн. тон зерна. Я питаю: а за рахунок чого? Де балансові розрахунки, що внесено в землю і що від неї відібрано? Як без цього ви порахували урожайність і валові збори?

Запитую далі: відкриваючи сьогодні ринок земель, на що ми розраховуємо через десять років? Яка в нас буде аграрна структура, які для неї знадобляться переробні підприємства? На якого виробника ми орієнтуємось: на фермера (що є сьогодні), на приватника (що раком зігнеться на 5-ти чи 50-ти сотках), чи на державні сільгосппідприємства (що успадковані від радгоспів)? А може ми розраховуємо на латифундиста?

Аналізуючи висловлювання президента про можливі неймовірно «великі капіталовкладення» в аграрний сектор… натяк стає зрозумілим. Невже радники не повідомили президента, що вже ніде в світі не залишилось латифундій, бо всі вже знають, на що вони здатні. З ними боровся Рузвельт в США, і в Латинській Америці вони були ліквідовані. То тепер будуть в Україні? До речі, Ахметов успадкував разом з Маріупольським металургійним комбінатом тисяч триста гектарів землі.

Щоб ви знали, про всяк випадок: зараз вже 10,5 млн. га сільськогосподарських угідь знаходяться в руках латифундистів. Ця цифра пролунала на парламентських слуханнях, можна знайти її в стенограмах. А всього Україна має біля 33-х млн. га угідь. Точність цієї інформації трохи сумнівна, але точнішу нам відшукати не дадуть. Я вже намагався – всюди глуха стіна.


На Заході ринок землі не вважається вільним, якщо не дозволено купувати землю іноземцям. Яку частину земель в України вже скупили іноземці?

Я маю інформацію, що всі вони керовані із-за кордону. Більшою мірою українським можна вважати хіба що «Миронівський хлібопродукт», та й він контролюється іноземними структурами. Такою діяльністю в нас займаються і російські структури, і американські, і близькосхідні, і деякі інші. Середня «українська» латифундія тримає 500 тисяч га в одних руках, тоді як найбільші південні області налічують до 2,5 млн. га сільгоспугідь. Тобто, можна сказати, що вже зараз є холдинги, які контролюють території за розмірами як половина Київської чи Житомирської області.


Чи отримає Україна внаслідок створення ринку землі кращих, ніж вони є зараз, виробників на селі? Адже це й питання продовольчої безпеки.

Пам’ятаю, був я на одній нараді з латифундистами. Між іншим, мова зайшла і про те, яка від них користь. Адже гроші, отримані ними з української землі, знаходяться в офшорах. Залучення місцевої робочої сили практично нульове. Особистого відношення до землі вони не мають ніякого. Нічогісінько їх не цікавить, крім прибутку, і ніхто з боку держави їх не контролює. А як буде офіційний ринок землі, то всю Україну поділять між собою 20-30 холдингів. Про яку тоді продовольчу чи національну безпеку говорити? Хочеться спитати гаранта конституції: чому він пішов таким шляхом, коли весь світ давно робить навпаки? Чи він не бачив, як українські нафтопереробні підприємства ставали російськими? Або як луганський завод, що випускав тепловози, став російським, а Україна вимушена тепер замовляти тепловози в Кутаїсі? І прикладів такого роду стає дедалі більше.

Та все ж, проект закону про ринок землі вже визначений. В ньому пропонується давати в одні руки не більше як 2100 га. Знову ж таки, ніякого обґрунтування цієї цифри не надається. Чому не 2180, чому не 5000? Мабуть, це знають ті, хто буде скуповувати землю.

Не врахована в цьому проекті специфіка областей, нічого не говориться про антимонопольні заходи. Не відміняються попередні безглузді акти і постанови. А Присяжнюк заявляє, що до кінця 2011-го року «мы дадим полноценный рыночный оборот сельскохозяйственных земель». Зверніть увагу, це каже міністр: він не каже, що в нас розроблена така-то стратегія, що були такі-то слухання у Верховній Раді, що населення повністю поінформоване і нас підтримує. Натомість доля України вирішується словами «Я так вижу».


Українські чорноземи – це той ресурс, що належить не тільки нам, але й майбутнім поколінням. Що буде з українськими чорноземами?

А про які чорноземи мова йде? Докучаєвського періоду, чи якого? Хто зараз, крім фахівців Харківського інституту ґрунтознавства ім. Соколовського, може визначити стан родючості ґрунтів? Ґрунтові обстеження у нашій країні не проводяться вже понад тридцять років. Чи багато в світі водіїв, котрі не знають, скільки в баку пального? Якби наша влада дбала про продовольчу безпеку, то не ставилась би так зневажливо до проблеми родючості.

Зараз ми збираємо до 30-ти центнерів зерна з гектара. Чомусь у Польщі цей показник вдвічі вищий, а в Англії врожаї пшениці інколи доходять до 120 центнерів з гектара. Тому може так статися, що не буде дивною новина, коли з’ясується, що від славетного українського чорнозему залишився один тільки міф.


Бесіду вів Андрій Маклаков.

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

НАТО: ответ на кризис в Украине и безопасность в центральной и восточной Европе

Действия России в Украине вынудили наблюдателей и политиков по обе стороны Атлантики, включая членов Конгресса США, пересмотреть роль Соединенных Штатов и НАТО в укреплении европейской безопасности. Особую обеспокоенность в плане безопасности вызывает ситуация вокруг таких стран не-членов НАТО, как Молдова и Украина. Отражая взгляды США и их европейских союзников, генеральный секретарь НАТО Андерс Фог Расмуссен назвал военную агрессию России «самым серьезным кризисом в Европе после падения Берлинской стены», и заявил, что НАТО «больше не может вести дела с Россией, как раньше».

Этот отчет, подготовленный всего месяц назад Исследовательской службой Конгресса США, хорошо передает образ мысли и расхождения позиций среди американских законодателей в отношении НАТО и кризиса в Украине – с одной стороны, заявления о готовности защитить интересы членов альянса, а с другой – ссылки на пророссийское общественное мнение в ряде стран Запада.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Лесь Герасимчук, культуролог

Земля як етос

Стрижак Микола Іванович, віце-президент Асоціації фермерів та приватних землевласників України

Реформа не повинна ставити на меті повернення в Україну феодального ладу

Володимир Шевчук, голова Наукового товариства імені Сергія Подолинського, професор

Землеробство має будуватися на природничих, а не політичних засадах

Юрій Возняк, член-кореспондент Української академії наук

Потенціал українських земель почали інтенсивно нищити років з десять назад

Любов Молдаван, директор Центру аграрних реформ, головний науковий співробітник Інституту економіки та прогнозування НАНУ.

«Нам потрібні латифундисти, бо інакше ми не отримаємо інвестицій» – чи не єдиний аргумент наших можновладців

Едуард Дегодюк, головний науковий співробітник ННЦ «Інститут землеробства НААН України», доктор сільськогосподарських наук, професор, академік Європейської академії природничих наук.

Земля стає не просто нічийною, а земля стає НЕ НАШОЮ

Іващенко Олександр, доктор сільськогосподарських наук, професор, академік Національної Академії аграрних наук України.

До земельної реформи необхідно підходити системно і комплексно

Анна Кузнецова, старший консультант по аграрным вопросам Института экономических исследований и политических консультаций

Задача государства – стимулировать работу аграриев на внутреннем рынке

Володимир Лапа, генеральний директор Українського клубу аграрного бізнесу

Продовольчій безпеці України поки ніщо не загрожує

Дмитро Потєхін, директор Групи європейської стратегії

“Земельна реформа? Жартуєте?!”

Кошиль Андрій, президент Асоціації «Земельний союз України»

Після відміни мораторію на продаж землі принципових змін не відбудеться

Володимир Жмуцький, провідний експерт Центру ім. О. Разумкова

Не слід впроваджувати ринок землі, коли немає системи обліку

Владимир Коротков, эксперт по земельным вопросам

Свободный рыночный оборот земель неизбежно приведёт к обезземеливанию крестьян

Андрей Колпаков, управляющий партнер Аналитической группы «Da Vinci AG»

Будущее села обусловлено глобальными социально-демографическими тенденциями

Ярослав Кардаш, голова Асоціації фермерів та приватних землевласників Львівської області

Те, що ми за звичкою називаємо агропромисловим комплексом, своїх функцій сьогодні не виконує

Антон Третяк, директор науково-дослідного інституту економіки та екології природокористування Міністерства екології України

В реформуванні земельних відносин ми зробили лише перші кроки

Вадим Іванина, заввідділом агрохімії Інституту біоенергетичних культур, кандидат сільськогосподарських наук

Для нормального життя на території України необхідна структурна оптимізація використання землі

Максим Федорченко, керівник інформаційно-ресурсного центру «Реформування земельних відносин в Україні»

Власність зобов’язує

Олександер Ковалів, завідувач відділу Інституту агроекології та економіки природокористування Національної академії аграрних наук, кандидат економічних наук, експерт з питань врегулювання земельних відносин, землеустрою та розвитку сільських територій

Комплексний, системний підхід до земельної реформи потрібен вже сьогодні

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,102