В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Рынок земли и будущее аграрной Украины

Закон «О рынке земли» в Украине будет принят весьма скоро, ВР заверяет, что осталось обсудить лишь его окончательную редакцию и внести «пару-тройку» дополнений-уточнений, вызывая каждый раз в информационном пространстве страны бури эмоций и нареканий о «продаже Родины».

Пересмотр земельных отношений – это мировая тенденция. Тем не менее, когда государство не желает или не может защитить земельные права простых граждан, повысив тем самым свой социальный капитал, попытки вдохнуть жизнь в «рыночные» отношения на украинских черноземах у населения страны доверия не вызывают

Смещение акцента при проведении реформ от социальных проблем и проблем продовольственной безопасности государства на формы земельной собственности и перекраивание на новый лад прав, обязанностей, а иногда и самих владений уже имеющихся собственников земли, становится существенной угрозой, несмотря на широкие возможности, которые открывает реформирование аграрного сектора как таковое. Да и обсуждение грядущих реформ сводится, в основном, к тому, КТО будет владеть землей, а не КАК ею лучше распорядиться.

Казалось бы, искать смысл выражения «собственность обязывает» следует исходя из норм Конституции Украины. Однако у нас в государстве собственность, напротив, пока только предоставляет права и привилегии. Чем больше собственности – тем больше прав. В тоже время, мировой опыт уже не раз доказал, что права должны возникать не из собственности как таковой, а из сознательного выполнения обязанностей, которые связаны с обладанием этой собственностью. Смогут ли распорядиться землей новые собственники или они, уничтожив за 3–5 циклов ценнейшие черноземы, опустошат и приведут в негодность огромные территории, которые со временем безвозвратно деградируют? Возможно, государству надлежит все же заботиться о том, как землю используют, а не о том, кто именно это делает?

Пока государство не определит, что для него первично – социальные аспекты и вопросы продовольственной безопасности, экологии или же прибыльность отдельных собственников земли – землю и дальше будут варварски истощать. Государство уже давно самоустранилось не только от решения социальных вопросов на селе, но и от генерирования аграрной политики, способствующей укреплению позиций национального сельхозпроизводителя. За неполных двадцать лет в Украине был существенно нарушен баланс между растениеводством, животноводством, хранением и переработкой продукции, который устоял и перед хрущевскими кукурузными «прожектами» и перед брежневской борьбой с «нетрудовыми доходами» украинских селян. В Украине, уже начиная с 2004 года, наблюдается отрицательный баланс гумуса. То есть дополнительная органика в почву практически не вносится, севообороты не выдерживаются, зато миллионы гектаров земли истощаются техническими культурами, сулящими скорую прибыль. Это уже влияет на продовольственную безопасность страны, природный потенциал которой позволяет прокормить вдесятеро большее население. Кто в Украине будет контролировать сохранение для будущих поколений земель и их плодородия?

А пока Украина вплотную столкнулась с проблемой истощения земель и нехваткой воды, ей уже давно необходимо радикально обновить инфраструктуру, освоить новые технологии, в разы ускорить развитие села, где доходы населения катастрофически отстают даже от доходов небогатых по европейским меркам горожан. Едва ли возможен экономический подъем в стране, если нет хоть какого-то развития в аграрном секторе.

С карты Украины еженедельно исчезает одно село, – об этом недавно заявил заместитель министра аграрной политики Николай Безуглый. Село, которое за годы независимости нашей страны так и не было реформировано, фактически, его постигла участь внутренней колонии. Среднестатистический украинский сельский житель получает из бюджета гораздо, порой в десятки раз меньше, чем горожанин – счастливый обитатель «метрополии».

Почему селянин на сегодня – самый незащищенный житель страны, аграрный экспорт которой исчисляется миллиардами долларов? Что делает государство, чтобы в результате земельной реформы, люди, проживающие на селе, – на земле, о судьбе которой сегодня ведутся столь ожесточенные споры, – не ожидали со дня на день гуманитарной катастрофы? А ведь в нашей стране это каждый третий – 31% населения Украины проживает в сельской местности, хотя в реальности с землей связано гораздо больше людей…

«Диалог.UA» приглашает всесторонне обсудить эти непростые для Украины вопросы.

Свернуть

Пересмотр земельных отношений – это мировая тенденция. Тем не менее, когда государство не желает или не может защитить земельные права простых граждан, повысив тем самым свой социальный капитал, попытки вдохнуть жизнь в «рыночные» отношения на украинских черноземах у населения страны доверия не вызывают.

Смещение акцента при проведении реформ от социальных проблем и проблем продовольственной безопасности государства на формы земельной собственности и перекраивание на новый лад прав, обязанностей, а иногда и самих владений уже имеющихся собственников земли, становится существенной угрозой, несмотря на широкие возможности, которые открывает реформирование аграрного сектора как таковое. Да и обсуждение грядущих реформ сводится, в основном, к тому, КТО будет владеть землей, а не КАК ею лучше распорядиться.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Не слід впроваджувати ринок землі, коли немає системи обліку

3 фев 2012 года

Довгі роки проведення земельної реформи, створення ринку землі постійно відкладалося. Нинішня влада, як ніхто раніше, прагне остаточно вирішити це питання. Всіх цікавить – чому?

Тема земельної реформи була продумана на початку 90-х років. На той час вона була вибудована системно, якісно і достатньо прозоро. Проте всім попереднім урядам не вистачало наполегливості і політичної волі, коли вони проголошували чергову програму. Питання про ринок землі з’явилось в останній редакції земельного кодексу в 2000-му році, але було відкладене через значну присутність у парламенті політичних сил лівого толку, насамперед – комуністів. В 2001-му земельний кодекс був прийнятий; всі ринкові механізми з нього були вилучені, а наступному уряду було доручено розробити цілу низку законів, які дозволять зняти мораторій з продажу землі.

Взагалі, ця тема завжди була дуже політизована. Та зрештою, вже й комуністи зрозуміли, що уникнути ринкових стосунків не вдасться. Бо сказавши «А» доведеться сказати і «Я». Коли вже маємо конституцію, демократію, і прагнемо інтеграції з Європою, то іншого шляху не існує.

Чому сучасна влада так енергійно педалює це питання? Важко визначити, але вони роблять це не зненацька. Вони висловлювались за ринок землі і тоді, коли були в опозиції. Земля – це значний ресурс для ділової активності, якої вони не цураються. І як би там не плакали селяни, а прибутки в аграрному секторі у нас досить великі. Якщо зазирнути в оновлений список найбагатших людей, то побачимо, що туди додалося троє мільярдерів саме з аграрного сектору. Подальший розвиток сільськогосподарського виробництва без ринку землі вже стає неможливим. І я не думаю, що це радикально протирічить умовам розвитку держави чи прагненням населення.

То ж цікаво, що виграють прості люди?

Селяни від великих прибутків агрохолдінгів дійсно мало що мають. Інфраструктура, та, яка була за радянських часів, валиться. Ніхто не будує дороги, дитячі садки і таке інше. Чому? Тому що ті люди, які працюють на селі, вони як у чорно-білому кіно: беруть землю, виснажують, беруть людей, за безцінь їх експлуатують, і нічого не дають на розвиток. А треба було б як зробити – ті податки, які сплачують агрохолдінги, повинні йти на ті сільські ради, на чиїх землях вони отримують прибутки. Хай вони підуть на районну раду, і тоді щось буде робитись. А зараз агрохолдінгам не треба і ринкових відносин, вони й без них чудово пристосувалися, грабують нашу землю, виснажують і землю, і селян, нічого їм не даючи. Кинуть тисячу чи дві гривень на зарплату, але цього мало – треба будувати інфраструктуру, дороги, ну, про це можна багато говорити.

Від прийняття закону про ринок землі виграють і селяни, хоч зараз далеко не всім зрозуміло, чому і як це станеться. Виграш матимуть усі верстви населення, які причетні до цього бізнесу. В тому проекті, що майже всі читали, є певні преференції і для фермерів, і для власників особистих селянських господарств. Є обмеження максимальної площі для запобігання утворенню латифундій, є заборона на покупку землі для іноземних громадян. Хоча я припускаю, що в нашому законодавстві знайдуться також і шпаринки для зловживань.

За великим рахунком, можна розрізняти два принципи ведення сільського господарства – латиноамериканський і європейський. Перший асоціюється з латифундистами, другий – з фермерами. Латифундії швидко створюються, скуповують великі площі, швидко виснажують землю і одразу переводять гроші в інший бізнес. Спустошені землі викупає держава і розподіляє між селянами…

Фермери, натомість, мають менші ділянки – десь до п’ятдесяти гектарів. Вони дбають про землю і отримують від держави дотації, що складають біля п’ятисот євро на гектар. В Україні подібна державна підтримка становить двадцять копійок. І це попри всі розмови про дешеві кредити, паливо, мастило, субсидії і таке інше. Хтось, мабуть, отримує і більше, але середній рівень, який характеризує нашу державність – 20 копійок.

Але є чимало прикладів, коли великі іноземні кампанії звертаються до наших державних органів з бажанням орендувати значні земельні площі саме для вирощування сільськогосподарського збіжжя. Адже не секрет, що насувається світова продовольча криза. Клімат теплішає, пустелі насуваються, угідь стає все менше. Особливо багато посівних площ втрачають арабські країни. А населення планети дедалі зростає, і європейські виробники намагаються не втратити своїх позицій. Тому їх приваблюють українські чорноземи, не зважаючи на всі ризики, що з цим пов’язані.

Тут доречно згадати про видатну врожайність у Європі. Не секрет, що врожайність зернових в Україні вдвічі, або і втричі, менша від західноєвропейських показників. Проте, між іншим, це означає і меншу хімізацію ґрунтів. Нещодавно я спілкувався з одним шведським фермером, і з’ясувалося, що весь його врожай був закуплений гуманітарними організаціями і пішов на допомогу голодуючим дітям Африки. Таким чином, може статися, що наші землі матимуть і певні переваги. Звичайно, якщо вносити органіку і пильно за ними слідкувати.

Є свідчення, що за останні 20 років українські чорноземи втратили від чверті до третини запасів гумусу. Чи ведеться в нас належний моніторинг стану ґрунтів?

Безумовно, що належний не ведеться. А взагалі, ця тема все більше цікавить наших вчених, що викликає певне задоволення. Але тільки вчених – аграрний бізнес не дуже готовий платити науковцям за розробки, за дослідження. Він ще не відчуває виснаження ґрунтів, його влаштовує така врожайність. Мабуть нашим бізнесменам ще не вистачає аграрної культури, та й бізнес-культури. Держава докладає деяких зусиль, та було б краще, якби долучити й безпосередньо зацікавлених людей. Тобто тих, хто працює на землі – власника і користувача.

За статистикою, щотижня в Україні зникає одне село. Питання просте: як покращити цю ситуацію?

Я вже не раз про це казав, піднімав цю тему на кожному семінарі. Ще коли я працював у Держкомземі заступником голови, вже тоді ми всі вважали, що ринок землі є благом для України. Хоча б тому, що ми не можемо жити окремо від усього світу. А от у тому, як цю ідею реалізувати – і полягатиме все добро чи зло.

То ж зараз, незважаючи на необхідність запровадження ринку землі, ми кажемо, що робити цього не можна. Бо спочатку повинні бути відпрацьовані всі механізми і інституції обліку землі, її реєстрації, контролю, і таке інше. Мусить бути не просто відміна мораторію, а слід було б спочатку прийняти всі належні закони. Наприклад, був прийнятий закон про державний земельний кадастр – а він як дишло: куди повернув, туди і вийшло. Раніше один Держкомзем вів облік землі і реєстрацію, а тепер цим займається і Мінюст, і БТІ.

Відповідно, власник буде бігати по трьох установах. Та це ще не біда, бо далі бачимо, що в цей закон закладено чотирнадцять відсилочних норм. Мається на увазі, що це вже не закон прямої дії, а він відсилає нас до відповідних постанов Кабінету міністрів. А це вже навіть не відповідає Конституції України, згідно з якою всі земельні питання регулюються виключно Законами України, а ніяк не перекладаються на Кабмін.

До того ж, щоб розробити ці чотирнадцять норм потрібно ще два-три роки, а потім їх треба випробувати й вдосконалити. А ще треба створити інституції іпотеки землі, провести інвентаризацію, і так далі.

Словом, не слід впроваджувати ринок землі, коли немає системи обліку і не захищені права потенційного власника чи користувача. Інакше це буде найкращий подарунок для тіньових структур. Такий, що ми й через сто років не дізнаємось, хто і що купив, та скільки народу при цьому загинуло. Ми нікуди не втечемо від ринку – це зрозуміло. Але треба зробити його прозорим, корисним для держави і для громадян.


Бесіду вів Андрій Маклаков.

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Вооруженные негосударственные силы: тенденции и вызовы

Когда государство не справляется с охраной общественной безопасности, эту лакуну заполняют негосударственные вооруженные силы – инсургенты, банды, частные охранные фирмы; значение этих формирований в мире неуклонно растет. Наиболее тревожным, пожалуй, является то, что процесс приватизации госструктур безопасности происходит «как бы легитимно», когда группировки, описанные выше, не стремятся свергнуть само государство, и действуют якобы на законных основаниях. В самом деле, несмотря на аполитичный характер некоторых вооруженных групп, они разрушительны для государства, в особенности, когда криминальные элементы получают власть и расширяют сферу влияния посредством подпольной деятельности.

Незаконные, негосударственные вооруженные формирования – как и их законные «братья», они формируют сложную сеть безопасности для решения различных задач, первая из которых – их собственное выживание. Приватизация органов охраны общественного порядка разрушительно сказывается на общественной безопасности, так как ответственность переходит в частные руки. Гарантированная безопасность, в конечном счете, становиться доступной только тем, кто располагает средствами для содержания частной охраны, либо рискует довериться нелегальным группировкам и бандам. Это подрывает и без того низкую репутацию государственного правового режима.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Лесь Герасимчук, культуролог

Земля як етос

Стрижак Микола Іванович, віце-президент Асоціації фермерів та приватних землевласників України

Реформа не повинна ставити на меті повернення в Україну феодального ладу

Володимир Шевчук, голова Наукового товариства імені Сергія Подолинського, професор

Землеробство має будуватися на природничих, а не політичних засадах

Юрій Возняк, член-кореспондент Української академії наук

Потенціал українських земель почали інтенсивно нищити років з десять назад

Любов Молдаван, директор Центру аграрних реформ, головний науковий співробітник Інституту економіки та прогнозування НАНУ.

«Нам потрібні латифундисти, бо інакше ми не отримаємо інвестицій» – чи не єдиний аргумент наших можновладців

Едуард Дегодюк, головний науковий співробітник ННЦ «Інститут землеробства НААН України», доктор сільськогосподарських наук, професор, академік Європейської академії природничих наук.

Земля стає не просто нічийною, а земля стає НЕ НАШОЮ

Іващенко Олександр, доктор сільськогосподарських наук, професор, академік Національної Академії аграрних наук України.

До земельної реформи необхідно підходити системно і комплексно

Анна Кузнецова, старший консультант по аграрным вопросам Института экономических исследований и политических консультаций

Задача государства – стимулировать работу аграриев на внутреннем рынке

Володимир Лапа, генеральний директор Українського клубу аграрного бізнесу

Продовольчій безпеці України поки ніщо не загрожує

Дмитро Потєхін, директор Групи європейської стратегії

“Земельна реформа? Жартуєте?!”

Кошиль Андрій, президент Асоціації «Земельний союз України»

Після відміни мораторію на продаж землі принципових змін не відбудеться

Владимир Коротков, эксперт по земельным вопросам

Свободный рыночный оборот земель неизбежно приведёт к обезземеливанию крестьян

Андрей Колпаков, управляющий партнер Аналитической группы «Da Vinci AG»

Будущее села обусловлено глобальными социально-демографическими тенденциями

Ярослав Кардаш, голова Асоціації фермерів та приватних землевласників Львівської області

Те, що ми за звичкою називаємо агропромисловим комплексом, своїх функцій сьогодні не виконує

Анатолій Юрченко, завкафедрою екології та економіки землекористування ДЕАПОУ Мінприроди, к.е.н., заслужений працівник сільського господарства України

Ринок землі – це ящик Пандори

Антон Третяк, директор науково-дослідного інституту економіки та екології природокористування Міністерства екології України

В реформуванні земельних відносин ми зробили лише перші кроки

Вадим Іванина, заввідділом агрохімії Інституту біоенергетичних культур, кандидат сільськогосподарських наук

Для нормального життя на території України необхідна структурна оптимізація використання землі

Максим Федорченко, керівник інформаційно-ресурсного центру «Реформування земельних відносин в Україні»

Власність зобов’язує

Олександер Ковалів, завідувач відділу Інституту агроекології та економіки природокористування Національної академії аграрних наук, кандидат економічних наук, експерт з питань врегулювання земельних відносин, землеустрою та розвитку сільських територій

Комплексний, системний підхід до земельної реформи потрібен вже сьогодні

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,111