В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Рынок земли и будущее аграрной Украины

Закон «О рынке земли» в Украине будет принят весьма скоро, ВР заверяет, что осталось обсудить лишь его окончательную редакцию и внести «пару-тройку» дополнений-уточнений, вызывая каждый раз в информационном пространстве страны бури эмоций и нареканий о «продаже Родины».

Пересмотр земельных отношений – это мировая тенденция. Тем не менее, когда государство не желает или не может защитить земельные права простых граждан, повысив тем самым свой социальный капитал, попытки вдохнуть жизнь в «рыночные» отношения на украинских черноземах у населения страны доверия не вызывают

Смещение акцента при проведении реформ от социальных проблем и проблем продовольственной безопасности государства на формы земельной собственности и перекраивание на новый лад прав, обязанностей, а иногда и самих владений уже имеющихся собственников земли, становится существенной угрозой, несмотря на широкие возможности, которые открывает реформирование аграрного сектора как таковое. Да и обсуждение грядущих реформ сводится, в основном, к тому, КТО будет владеть землей, а не КАК ею лучше распорядиться.

Казалось бы, искать смысл выражения «собственность обязывает» следует исходя из норм Конституции Украины. Однако у нас в государстве собственность, напротив, пока только предоставляет права и привилегии. Чем больше собственности – тем больше прав. В тоже время, мировой опыт уже не раз доказал, что права должны возникать не из собственности как таковой, а из сознательного выполнения обязанностей, которые связаны с обладанием этой собственностью. Смогут ли распорядиться землей новые собственники или они, уничтожив за 3–5 циклов ценнейшие черноземы, опустошат и приведут в негодность огромные территории, которые со временем безвозвратно деградируют? Возможно, государству надлежит все же заботиться о том, как землю используют, а не о том, кто именно это делает?

Пока государство не определит, что для него первично – социальные аспекты и вопросы продовольственной безопасности, экологии или же прибыльность отдельных собственников земли – землю и дальше будут варварски истощать. Государство уже давно самоустранилось не только от решения социальных вопросов на селе, но и от генерирования аграрной политики, способствующей укреплению позиций национального сельхозпроизводителя. За неполных двадцать лет в Украине был существенно нарушен баланс между растениеводством, животноводством, хранением и переработкой продукции, который устоял и перед хрущевскими кукурузными «прожектами» и перед брежневской борьбой с «нетрудовыми доходами» украинских селян. В Украине, уже начиная с 2004 года, наблюдается отрицательный баланс гумуса. То есть дополнительная органика в почву практически не вносится, севообороты не выдерживаются, зато миллионы гектаров земли истощаются техническими культурами, сулящими скорую прибыль. Это уже влияет на продовольственную безопасность страны, природный потенциал которой позволяет прокормить вдесятеро большее население. Кто в Украине будет контролировать сохранение для будущих поколений земель и их плодородия?

А пока Украина вплотную столкнулась с проблемой истощения земель и нехваткой воды, ей уже давно необходимо радикально обновить инфраструктуру, освоить новые технологии, в разы ускорить развитие села, где доходы населения катастрофически отстают даже от доходов небогатых по европейским меркам горожан. Едва ли возможен экономический подъем в стране, если нет хоть какого-то развития в аграрном секторе.

С карты Украины еженедельно исчезает одно село, – об этом недавно заявил заместитель министра аграрной политики Николай Безуглый. Село, которое за годы независимости нашей страны так и не было реформировано, фактически, его постигла участь внутренней колонии. Среднестатистический украинский сельский житель получает из бюджета гораздо, порой в десятки раз меньше, чем горожанин – счастливый обитатель «метрополии».

Почему селянин на сегодня – самый незащищенный житель страны, аграрный экспорт которой исчисляется миллиардами долларов? Что делает государство, чтобы в результате земельной реформы, люди, проживающие на селе, – на земле, о судьбе которой сегодня ведутся столь ожесточенные споры, – не ожидали со дня на день гуманитарной катастрофы? А ведь в нашей стране это каждый третий – 31% населения Украины проживает в сельской местности, хотя в реальности с землей связано гораздо больше людей…

«Диалог.UA» приглашает всесторонне обсудить эти непростые для Украины вопросы.

Свернуть

Пересмотр земельных отношений – это мировая тенденция. Тем не менее, когда государство не желает или не может защитить земельные права простых граждан, повысив тем самым свой социальный капитал, попытки вдохнуть жизнь в «рыночные» отношения на украинских черноземах у населения страны доверия не вызывают.

Смещение акцента при проведении реформ от социальных проблем и проблем продовольственной безопасности государства на формы земельной собственности и перекраивание на новый лад прав, обязанностей, а иногда и самих владений уже имеющихся собственников земли, становится существенной угрозой, несмотря на широкие возможности, которые открывает реформирование аграрного сектора как таковое. Да и обсуждение грядущих реформ сводится, в основном, к тому, КТО будет владеть землей, а не КАК ею лучше распорядиться.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

До земельної реформи необхідно підходити системно і комплексно

15 фев 2012 года
До земельної реформи необхідно підходити системно і комплексно: До земельної реформи необхідно підходити системно і комплексно

Іващенко Олександр, доктор сільськогосподарських наук, професор, академік Національної Академії аграрних наук України.

Чи може земля привласнюватися спонтанно, усіма бажаючими, чи у неї має бути конкретний господар, який би відповідав певним вимогам чи критеріям?

Це питання не до мене, не до науки – це питання до нашої правової системи, це питання до наших улюблених великих трудяг народних депутатів, це також питання до уряду.

Моя особиста думка, що земля може мати дві форми власності, як це сьогодні демонструє світова практика. Обидві з них можуть бути достатньо ефективними, але за однієї умови, що в Україні буде чітка система законів, які нормально виписані і дотримуються суспільством та державними структурами. Тобто, коли діє правосуддя, а не «кривосуддя», і не діє телефонне право, і не діють адміністративні важелі тиску для того, щоб порушувати ці самі закони і правила, які є. Якщо це все буде, то вже не матиме великого значення, яка у нас система власності на землю. Чому?

Наприклад, Королівство Нідерланди має державну власність на землю і при цьому Нідерланди ведуть найбільш інтенсивне сільське господарство в світі, навіть на морському дні і на осушених територіях моря. Більше третини території країни – це колишнє морське дно.

Ми маємо протилежну систему, ми маємо систему, коли земля знаходиться в приватній власності, як, наприклад, у Німеччині. Але це не говорить, що держава самоусувається від контролю над землею, особливо над плодородними землями. І при цьому треба віддати їм належне: держава не допускає самовільного безконтрольного знищення і руйнування земель. Принцип побудований на тому, що держава має свої важелі впливу і форми контролю виконання правил землекористування, яких дотримується власник землі – рекомендацій відносно системи обробки, відносно структури посівів, відносно технологій, які використовуються, і того, як виконується закон із збереження і відтворення родючості землі.

В цих країнах є те, чому нам варто повчитися. За порушення користування землею накладаються не штрафи, як такі, а через суд приймаються рішення про відшкодування задіяних чи нанесених збитків від неправильного землекористування. Якщо на ваших землях упав вміст гумусу в ґрунті, будьте ласкаві, ось вам припис – відновіть вміст гумусу, а не заплатіть мінімальні штрафи, і робіть те саме й надалі.

Тому там ніякими штрафами у кілька мінімальних заробітних плат ніхто не обходиться. При такому підході, перед тим як порушувати земельне законодавство, людина багато разів подумає, чи варто його порушувати, чи все ж таки варто дотримуватися певних правил. І тут справа навіть не в тому, що ми повинні контролювати когось, чи не допускати порушень якихось правил, а в тому, що родючість ґрунту – то є національне надбання, то є фундамент, на якому стоїть будь-який народ. І всі правила землекористування спрямовані саме на збереження його родючості. Адже ми можемо мати скільки завгодно заводів і фабрик, прокатних станів і металургійних чи хімічних комбінатів побудувати, але основа існування будь-якого народу визначається територією, на якій він проживає і якістю землі, яка його годує.


Хто має контролювати збереження землі, права власності, виходу до інфраструктури?

Тільки державні структури. Іншого варіанта тут бути не може з однієї простої причини, бо інакше включатиметься славнозвісний «людський фактор», а там де включається він, там дотримання законів уже ніхто не гарантує. Усі це прекрасно знають, і тому потрібна нормальна система контролю з боку державної структури, яка нестиме відповідальність за дотримання законів і за збереження родючості та порядку на землі.


Дехто сьогодні вже починає говорити про гуманітарну катастрофу – чи є для того підстави? І яка ситуація із продовольчою безпекою в Україні?

Сьогодні про гуманітарну катастрофу говорити зарано, але якщо ми збережемо ту тенденцію варварського ставлення до землі, яка сьогодні проявляється, то, звичайно, ми можемо дійти і до дуже недоброї ситуації, до втрати певних регіонів, які повинні задовольняти життєві потреби саме людей.

Що ми бачимо в басейні річки Нігер у Африці? Бездумне використання природних ресурсів привело до знищення лісу, до перетворення території на пустелю, до непридатності цих регіонів до життя.

Продовольча ж безпека – один з наріжних каменів життя будь-якого народу. Навіть найбільш вишколена армія, оснащена найсучаснішою зброєю, якщо вона два тижні не отримуватиме їжі, – вона втратить боєздатність. Тому в розвинених, цивілізованих країнах ставлення до продовольчої безпеки – це один з головних і пріоритетних напрямів державної політики. Але з економічного боку тут є певна неузгодженість. Якщо ми візьмемо швидкість обороту капіталу в торгівлі і швидкість обороту капіталу в аграрному виробництві, то, зрозуміло, що тут все пов’язано із біологічними циклами, і, як мінімум, забирає рік-два-три, або й усі п’ять, щоб вкладені кошти могли повернутися до вкладника дивідендами і заробітком. Для того, щоб виноградник почав плодоносити, треба щоб пройшло не менше як 6–7 років від моменту його посадки, а усі ці роки треба вкладати в нього, – формувати і вирощувати. Це великі затрати і вклад ручної праці.

Тому у всьому світі використовуються певні преференції для сільського господарства, використовуються і прямі дотації – це забезпечує мінімальний рівень рентабельності аграрного виробництва, держава компенсує землеробам їхні витрати в іншій формі. А другий варіант – може бути істотна різниця і в цінах. Тобто, і виробництво має бути рентабельним, і продукція має бути доступною для споживача. Суспільство бере через суспільні фонди цю різницю і гасить її задля задоволення своїх потреб у продовольстві. Звичайно, такий підхід є.

Але ми навіть без цього можемо обійтися, за умови, що будемо нормально вести аграрну галузь, і працювати на землі. Наше сільське господарство не є винятковим, і за правильної постановки питань рентабельності і паритету цін відповідно, ми можемо мати нормальні умови виробництва.

Чому я про це говорю? Бо коли у нас зростають ціни на цукор, хліб, м`ясо – то треба подивитися, у скільки разів зросла ціна на нафтопродукти, на метал, на техніку, на добрива і порівняти, наскільки зросла ціна на продукцію, яку дає сільське господарство, з урахуванням усіх цих факторів. І нерідко у нас тут виявляється розрив у десятки разів. Але ж ціноутворення має бути адекватним і еквівалентним.

У всьому світі це питання теж вирішується по-своєму дуже просто. Наприклад, якщо взяти Нідерланди, про які ми вже згадували, то там є асоціація виробників молока, є асоціація виробників сиру, є асоціація торговців. Змінити ціну на сир у магазинах тут можна лише після детальних довгих і ретельних переговорів представників оцих трьох асоціацій, де вони будуть між собою з’ясовувати відносини. Не самі підприємці, які вирощують і переробляють все це, а економісти і юристи, які представляють інтереси фермерів, переробників молока й торгівців. І лише тоді, коли будуть чітко встановлені правила поставок сировини та розподілу отриманих прибутків між трьома цими компонентами, які забезпечуватимуть нормальне функціонування ринку молочної продукції, лише тоді буде встановлено, скільки потрібно виробляти молока в усій країні, які й кому квоти будуть надані на виробництво молока, якої якості має бути це молоко, сири і таке інше.

Ми взяли за приклад типову ринкову країну з ринковими важелями впливу, з нормальною правовою законодавчою системою, де кожен знає своє місце і свої функції, і кожна із складових виробничого і торгівельного циклу у них захищена. Там ніхто не має надприбутків, проте й ніхто не працює собі на збиток. Тобто, всі мають рівномірний розподіл соціального «пирога», і суспільство в цілому забезпечене продовольством.

Щось подібне, звичайно, колись сформуємо і ми. Рано чи пізно, це має статися, хоча процес іде дуже болісно, тому що у нас немає традиції і чіткої державної політики, спрямованої на створення таких систем. Немає чіткої лінії впливу на психологію наших комерційних структур, які виступають посередниками. Тому що вони обирають і виробника, і споживача, скрізь знімаючи «вершки», не думаючи про завтрашній день. А повинно бути не так. Ці перекоси – це риса процесу будівництва, що вимагає цілеспрямованої послідовної роботи і провідної ролі в ній нашої держави і державних важелів впливу.

Якщо держава не може дати кошти, бо їх немає, значить вона повинна дати чіткі визначені правила гри, за якими можна прийти до вирішення тих чи інших проблем. Так само із використанням нашої землі, зі збереженням її родючості, лісопосадками, підняттям тваринництва, особливо молочного. Так само і з розвитком будь-якої іншої галузі – садівництва, овочівництва, які теж не достатньо розвинені. І в результаті отримувати великий і якісний урожай, забезпечити його якісну переробку і зберігання. Все це можна зробити, коли підійти до цього системно і комплексно.


Чи можна сьогодні говорити про існування загрози знищення АПК при нинішній земельній реформі, яка була визначена в останній редакції Закону про ринки земель?

Ні. Я не думаю, що земельний комплекс від цього буде втрачений, хоча у нас є значні перекоси в іншій площині. Нам треба займатися не лише землею. Нам треба займатися дуже важливою складовою усього цього питання – соціальною складовою. Адже у нас майже третина населення країни живе на селі, ми не можемо забувати про це населення і про те, що корені будь-якої нації знаходяться на селі, а не на асфальті. Тому що місто – космополітичне. Чи це буде село Німеччини, чи село Нідерландів, чи село Японії – у будь-якому варіанті традиції і корені народу починаються з села. Це філософія, це бачення, це світосприйняття, це морально-етичні норми, це ставлення до навколишнього середовища і це, кінець-кінцем, виробництво продовольства.

Тому нам сьогодні треба трансформувати практично все. Трансформувати ставлення до села як до нескінченої бази, звідки можна черпати людські ресурси, а як до серйозної складової суспільства, яка повинна розвиватися і зберігатися як соціальна база, як місце здорового середовища проживання, як населені пункти, де живе у нас майже 18 мільйонів чоловік, а це є серйозна цифра. Де у нас мають бути перспективні населені пункти, мешканці яких повинні мати цивілізовані умови життя, мати місце роботи і перспективу. Там мають бути соціальні, культурні і медичні заклади й усі інші складові, які необхідні для заможного стабільного життя. І це все треба поєднати з модернізацією всього аграрного виробництва з його інтенсифікацією і підвищенням його товарності.

Це питання комплексне, і розв’язати його однобічно неможливо, до нього треба підходити лише одночасно, вирішуючи усе одразу. Якщо наше суспільство буде готове піти на це, воно має виробити і відповідні законодавчі документи, які потрібні не тільки для визначення продавати чи не продавати землю, а перш за все комплексного розв’язання усіх проблем, пов’язаних із життям аграрного сектору. В тому числі і землекористуванням, і соціальною сферою, і ефективністю виробництва, його товарністю і конкурентоздатністю на світовому ринку. Україна є одним з найбільших у світі виробників сільськогосподарської продукції, і вона може ним бути, і цим шляхом ми йдемо.

Зараз у нас є галузеві програми, комплексно розроблені Національною академією аграрних наук України разом з Міністерством аграрної політики та продовольства України для того, щоб розвивати і зернове господарство, і системи отримання високих урожаїв олійних культур, картоплі, вирощування цукрових буряків і виробництва цукру, розвитку виноградарства, виробництва фруктів і овочів. Проте, це все вимагає не тільки комплексних програм, а й їхньої реалізації. Потрібні люди, кошти, законодавча підтримка. А для цього необхідна велика злагоджена робота всіх структур, які так чи інакше задіяні в цій сфері. Тут немає дрібниць, важливе все – від умов отримання кредитів до правового поля експорту продукції, її зберігання, переробка, використання та реалізації як на внутрішньому ринку, так і на зовнішньому.

Бесіду вела Євгенія Сизонтова

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Кибервойна это война, и мы должны быть к ней готовы

Далеко не всегда одна страна действует против другой открыто, и не всегда целенаправленно. Скорее наоборот, в нашу сложную эпоху, борьба идет, как правило, закулисно - дипломатически, и экономически. Гораздо удобнее избегать прямой конфронтации, добиваться своих целей тайно, и кибервойна для этого самое подходящее средство, если, конечно, считать войну средством политики, а не самоцелью.

Несмотря на все это, сегодня многие авторы все еще разделяют виртуальный мир и реальный, считая, что кибератаки не могут принести большого вреда. Однако в последнее время на Западе проблемы кибербезопасности обсуждаются совершенно серьезно. Когда большинство физических систем постоянно связаны с Интернетом, включая инфраструктуру, транспорт, промышленность, не говоря уже о системах вооружения, грань между атакой на реальную инфраструктуру или ее программное обеспечение становится все более размытой. Разница в том, что порт закрыт, потому что он заминирован или потому, что разрушено его программное обеспечение, в глазах большинства наблюдателей будет выглядеть не слишком существенной. В отличие от ракетного удара по нефтеперерабатывающему заводу или разрушения военной части кибервойна «убивает мягко», временно выводя из строя оборудование, и нанося относительно небольшой ущерб.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Лесь Герасимчук, культуролог

Земля як етос

Стрижак Микола Іванович, віце-президент Асоціації фермерів та приватних землевласників України

Реформа не повинна ставити на меті повернення в Україну феодального ладу

Володимир Шевчук, голова Наукового товариства імені Сергія Подолинського, професор

Землеробство має будуватися на природничих, а не політичних засадах

Юрій Возняк, член-кореспондент Української академії наук

Потенціал українських земель почали інтенсивно нищити років з десять назад

Любов Молдаван, директор Центру аграрних реформ, головний науковий співробітник Інституту економіки та прогнозування НАНУ.

«Нам потрібні латифундисти, бо інакше ми не отримаємо інвестицій» – чи не єдиний аргумент наших можновладців

Едуард Дегодюк, головний науковий співробітник ННЦ «Інститут землеробства НААН України», доктор сільськогосподарських наук, професор, академік Європейської академії природничих наук.

Земля стає не просто нічийною, а земля стає НЕ НАШОЮ

Анна Кузнецова, старший консультант по аграрным вопросам Института экономических исследований и политических консультаций

Задача государства – стимулировать работу аграриев на внутреннем рынке

Володимир Лапа, генеральний директор Українського клубу аграрного бізнесу

Продовольчій безпеці України поки ніщо не загрожує

Дмитро Потєхін, директор Групи європейської стратегії

“Земельна реформа? Жартуєте?!”

Кошиль Андрій, президент Асоціації «Земельний союз України»

Після відміни мораторію на продаж землі принципових змін не відбудеться

Володимир Жмуцький, провідний експерт Центру ім. О. Разумкова

Не слід впроваджувати ринок землі, коли немає системи обліку

Владимир Коротков, эксперт по земельным вопросам

Свободный рыночный оборот земель неизбежно приведёт к обезземеливанию крестьян

Андрей Колпаков, управляющий партнер Аналитической группы «Da Vinci AG»

Будущее села обусловлено глобальными социально-демографическими тенденциями

Ярослав Кардаш, голова Асоціації фермерів та приватних землевласників Львівської області

Те, що ми за звичкою називаємо агропромисловим комплексом, своїх функцій сьогодні не виконує

Анатолій Юрченко, завкафедрою екології та економіки землекористування ДЕАПОУ Мінприроди, к.е.н., заслужений працівник сільського господарства України

Ринок землі – це ящик Пандори

Антон Третяк, директор науково-дослідного інституту економіки та екології природокористування Міністерства екології України

В реформуванні земельних відносин ми зробили лише перші кроки

Вадим Іванина, заввідділом агрохімії Інституту біоенергетичних культур, кандидат сільськогосподарських наук

Для нормального життя на території України необхідна структурна оптимізація використання землі

Максим Федорченко, керівник інформаційно-ресурсного центру «Реформування земельних відносин в Україні»

Власність зобов’язує

Олександер Ковалів, завідувач відділу Інституту агроекології та економіки природокористування Національної академії аграрних наук, кандидат економічних наук, експерт з питань врегулювання земельних відносин, землеустрою та розвитку сільських територій

Комплексний, системний підхід до земельної реформи потрібен вже сьогодні

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,043