В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Рынок земли и будущее аграрной Украины

Закон «О рынке земли» в Украине будет принят весьма скоро, ВР заверяет, что осталось обсудить лишь его окончательную редакцию и внести «пару-тройку» дополнений-уточнений, вызывая каждый раз в информационном пространстве страны бури эмоций и нареканий о «продаже Родины».

Пересмотр земельных отношений – это мировая тенденция. Тем не менее, когда государство не желает или не может защитить земельные права простых граждан, повысив тем самым свой социальный капитал, попытки вдохнуть жизнь в «рыночные» отношения на украинских черноземах у населения страны доверия не вызывают

Смещение акцента при проведении реформ от социальных проблем и проблем продовольственной безопасности государства на формы земельной собственности и перекраивание на новый лад прав, обязанностей, а иногда и самих владений уже имеющихся собственников земли, становится существенной угрозой, несмотря на широкие возможности, которые открывает реформирование аграрного сектора как таковое. Да и обсуждение грядущих реформ сводится, в основном, к тому, КТО будет владеть землей, а не КАК ею лучше распорядиться.

Казалось бы, искать смысл выражения «собственность обязывает» следует исходя из норм Конституции Украины. Однако у нас в государстве собственность, напротив, пока только предоставляет права и привилегии. Чем больше собственности – тем больше прав. В тоже время, мировой опыт уже не раз доказал, что права должны возникать не из собственности как таковой, а из сознательного выполнения обязанностей, которые связаны с обладанием этой собственностью. Смогут ли распорядиться землей новые собственники или они, уничтожив за 3–5 циклов ценнейшие черноземы, опустошат и приведут в негодность огромные территории, которые со временем безвозвратно деградируют? Возможно, государству надлежит все же заботиться о том, как землю используют, а не о том, кто именно это делает?

Пока государство не определит, что для него первично – социальные аспекты и вопросы продовольственной безопасности, экологии или же прибыльность отдельных собственников земли – землю и дальше будут варварски истощать. Государство уже давно самоустранилось не только от решения социальных вопросов на селе, но и от генерирования аграрной политики, способствующей укреплению позиций национального сельхозпроизводителя. За неполных двадцать лет в Украине был существенно нарушен баланс между растениеводством, животноводством, хранением и переработкой продукции, который устоял и перед хрущевскими кукурузными «прожектами» и перед брежневской борьбой с «нетрудовыми доходами» украинских селян. В Украине, уже начиная с 2004 года, наблюдается отрицательный баланс гумуса. То есть дополнительная органика в почву практически не вносится, севообороты не выдерживаются, зато миллионы гектаров земли истощаются техническими культурами, сулящими скорую прибыль. Это уже влияет на продовольственную безопасность страны, природный потенциал которой позволяет прокормить вдесятеро большее население. Кто в Украине будет контролировать сохранение для будущих поколений земель и их плодородия?

А пока Украина вплотную столкнулась с проблемой истощения земель и нехваткой воды, ей уже давно необходимо радикально обновить инфраструктуру, освоить новые технологии, в разы ускорить развитие села, где доходы населения катастрофически отстают даже от доходов небогатых по европейским меркам горожан. Едва ли возможен экономический подъем в стране, если нет хоть какого-то развития в аграрном секторе.

С карты Украины еженедельно исчезает одно село, – об этом недавно заявил заместитель министра аграрной политики Николай Безуглый. Село, которое за годы независимости нашей страны так и не было реформировано, фактически, его постигла участь внутренней колонии. Среднестатистический украинский сельский житель получает из бюджета гораздо, порой в десятки раз меньше, чем горожанин – счастливый обитатель «метрополии».

Почему селянин на сегодня – самый незащищенный житель страны, аграрный экспорт которой исчисляется миллиардами долларов? Что делает государство, чтобы в результате земельной реформы, люди, проживающие на селе, – на земле, о судьбе которой сегодня ведутся столь ожесточенные споры, – не ожидали со дня на день гуманитарной катастрофы? А ведь в нашей стране это каждый третий – 31% населения Украины проживает в сельской местности, хотя в реальности с землей связано гораздо больше людей…

«Диалог.UA» приглашает всесторонне обсудить эти непростые для Украины вопросы.

Свернуть

Пересмотр земельных отношений – это мировая тенденция. Тем не менее, когда государство не желает или не может защитить земельные права простых граждан, повысив тем самым свой социальный капитал, попытки вдохнуть жизнь в «рыночные» отношения на украинских черноземах у населения страны доверия не вызывают.

Смещение акцента при проведении реформ от социальных проблем и проблем продовольственной безопасности государства на формы земельной собственности и перекраивание на новый лад прав, обязанностей, а иногда и самих владений уже имеющихся собственников земли, становится существенной угрозой, несмотря на широкие возможности, которые открывает реформирование аграрного сектора как таковое. Да и обсуждение грядущих реформ сводится, в основном, к тому, КТО будет владеть землей, а не КАК ею лучше распорядиться.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Земля стає не просто нічийною, а земля стає НЕ НАШОЮ

17 фев 2012 года
Земля стає не просто нічийною, а земля стає НЕ НАШОЮ: Земля стає не просто нічийною, а земля стає НЕ НАШОЮ

Едуард Дегодюк, головний науковий співробітник ННЦ «Інститут землеробства НААН України», доктор сільськогосподарських наук, професор, академік Європейської академії природничих наук.

Чи існують ризики позбутися своєї власної землі її нинішнім господарям, які проживають на селі? Чи не чатує на наше село в результаті земельної реформи гуманітарна катастрофа?

Земля повинна обов’язково мати свого господаря. Земля, що його не має, то вже, як кажуть, нічийна земля. Коли в радянські часи говорили, що «все навкруг колгоспне, все навкруг моє», то це «все» водночас належало «всім» і було «нічийним». І ми добре знаємо, чим це завершилося.

Та кривава реформа, яку провела радянська влада в 1930-х роках і яка завершилася колективізацією, не витримала випробування часом і з розпадом командно-адміністративної системи вона теж розвалилася. Це, на превеликий жаль, відбулося не шляхом придбання новим господарем землі, а шляхом привласнення. Чому? Тому, що розподіл землі за паями – це абстрактне володіння землею. Селянину буцімто дали землю, яка до цього часу оброблялася, в місцевості, де він мешкає, але водночас він був позбавлений тих засобів, які треба мати, щоб цю землю обробляти та вирощувати збіжжя. Адже з розвалом колгоспів розвалилася і вся технічна база, яка обслуговувала сільське господарство, і селянин залишився безпорадним, віч-на-віч зі своїм земельним паєм.

Держава не давала ніяких субсидій, щоб обробляти землю і не відбулося масове об’єднання власників земельних паїв у кооперативи. Вважалося, що з розвалом колгоспів, де насаджувалася воля держави, жорстокий диктат мав зупинитися, а сам розвал мав би завершитися тим, що ініціатива нових форм господарювання була б підхоплена знизу. Тобто реформи повинні були розпочатися знизу.

І держава повинна була розробити саме таку законодавчу базу, яка б надала можливість селянам створити кооперативи на добровільних засадах через дешеві кредити на техніку, субсидії, податкові пільги тощо. Тоді це ще можна було зробити на базі спеціалізованих господарств, щоб люди могли заробляти на тому, до чого звикли. Тобто ті, хто займався тваринництвом – на тваринництві, хто овочівництвом – на овочівництві. Все б це дало можливість потім зберегти матеріальну базу і здійснити реформи таким чином, щоб кооперація відбулася з самого низу до верху. Але на той час безгосподарність і безконтрольність дозволяла тим, хто був при владі «прихватизувати» і техніку, і приміщення, і землю. А отже «верхи» не були зацікавлені стимулювати реформи «знизу». Тепер, якщо повернутися до сьогоднішнього часу, ми можемо з вами чітко сказати, що земля повинна мати свого господаря. І цим господарем повинен бути ніхто інший, як той, хто її обробляє – український народ.


Можливо, в результаті нової реформи замість абстрактного народу (власника землі, згідно з Конституцією), у землі, нарешті, з`являться, справжні господарі?

Якщо ви ставите питання так, що досі власником землі була «абстракція» і що у неї, можливо, з’явиться, нарешті, справжній господар, то я у свою чергу запитаю: «Звідки?». Давайте ми разом з вами пошукаємо «справжнього господаря» у сучасному проекті Закону України «Про ринок земель».

Тут є стаття 5, у якій сказано, що суб’єктами ринку земель є:

- фізичні та юридичні особи України;

- територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування;

- держава в особі відповідних органів державної влади;

Тут нібито все добре. А от далі пішло щось геть не зрозуміле:

- особи, які здійснюють примусову реалізацію земельних ділянок відповідно до закону; – що це таке? Де вони взялися і по кому цим пунктом закону вистрілили? Чому це є? Далі ще більше:

- іноземні громадяни та особи без громадянства;

- іноземні юридичні особи;

- іноземні держави.


Тобто, земля стає не просто нічийною, а земля стає НЕ НАШОЮ. Якщо там далі в проекті законі «Про ринок земель» сказано, що іноземні громадяни допускаються не в значній кількості, то це вже завуальовано говориться про те, що їм дозволяється все. Бо об’єктами ринку є земельні ділянки, що перебувають у державній, комунальній та приватній власності суб’єктів ринку. Але однозначно не сказано, що тут йдеться лише про землі запасу.

Там говориться, що іноземні громадяни і особи без громадянства, – (зверніть увагу!), навіть особи без громадянства, – допускаються до торгівлі нашою землею, до купівлі нашої землі. І лише обумовлено, що це можуть бути тільки землі запасу. Тобто, у цьому законі є стільки лазівок, щоб його порушувати, що при нашому теперішньому відношенню до землі і законів, їх буде більше ніж достатньо для земельних оборудок.

І тому я вважаю, що ми повинні здійснювати земельну реформу не похапцем, не будь-який закон приймати, – бо який ми би закон зараз не прийняли, він не буде відповідати вимогам часу, бо у нас не розроблена вся попередня законодавча і нормативна база для його реалізації.


А які, на Ваш погляд, потрібні закони, на яких могла б базуватися ефективна земельна реформа?

Все треба робити послідовно, крок за кроком. Земля наша настільки багата, що поряд з нею бліднуть усі запаси нафти у всьому світі, що належать країнам, які зараз процвітають. Через вичерпність цих запасів усі ці дуже багаті країни не мають того, що матимемо ми, якщо будемо до нашої землі відноситися по-господарськи.

Наша земля невичерпна, її родючість невичерпна на багато віків наперед, і якщо нафтодобувні країни мають останній спалах надприбутків внаслідок того, що вони багато добувають сировини, то у нас, якщо поставили усе на правильний шлях, цього нашого блага вистачить на багато поколінь вперед.

Але це благо треба зберегти і використати на користь собі і майбутнім поколінням наших громадян. Як тільки ми продамо землю отим юридичним і не юридичним особам без громадянства, ми одразу перетворимо наш народ український, який мешкає в селах, на жителів резервацій на колишній своїй землі. Ви знаєте, що землевласник, який би не прийшов, – чи з Донецької в Одеську область, чи з Дніпропетровської в Київську, – це буде чужий землевласник на своїй землі. Тому що справжні землевласники, – це ті люди, які живуть на цій землі, які з діда-прадіда працювали на ній, і зараз треба дати можливість всім цим людям створити стартовий капітал, який дозволив би їм по-справжньому володіти цією землею. І лише тоді можна говорити про створення закону «Про ринок землі».

Кажуть, що демократія – це вседозволеність, ніби ми так її розуміємо. Насправді демократія – це дотримання закону. Якщо ми навчимося дотримуватися як соціальних законів, так і законів з охорони природи, тільки тоді ми зможемо приступити до розробок, що стосуються продажу землі, але і це теж буде для нас зарано. Тому що нам необхідно ще забезпечити фінансування природоохоронних проектів. Для цього треба розробити фінансову систему, яка буде будуватися не лише на кредитах, а й на дотаціях.

Все сільське господарство Євросоюзу живе на дотаціях. Усі самодостатні країни мають державні дотації щодо сільського господарства і тваринництва, виробництва стратегічних культур для тієї чи іншої держави. У нас дотацій обмаль, і навіть якщо вони є, то вони або не потрапляють до тих, кому призначені, або потрапляють надто пізно.

Якби був створений єдиний центр, який би регулював фінансові потоки, ось тоді можна було б говорити про проведення закону про ринок землі. Для цього треба створити єдиний Державний іпотечний земельний банк, який би концентрував усе – плату за землю, екологічні фонди, кошти яких розбігаються і яких ми не бачимо, та інші надходження на виробництво сільськогосподарської продукції. Тоді ми могли б давати пільгові кредити, земля була б товаром, можна було б брати під неї заставу, брати техніку і розвивати інфраструктуру. Поки цього не буде, новий земельний закон принесе лише шкоду. На це потрібен не рік і не два, а може й десять.

І це має бути не закон «Про ринок земель», бо в нас не аргентинські чи ще якісь землі, а своя українська земля, і закон має бути «Про ринок землі».

Ми аграрна держава і можемо розвиватися зараз лише у цьому напрямку, наші чорноземи – це найбільше з багатств світу. Наші чорноземні ґрунти займають 29% світових площ ґрунтів цього типу.

Як тільки ми пустимо ринок землі по тому шляху, який розроблено в проекті, важко буде передбачити, що буде з українським народом завтра.

Зараз близько 30% населення проживає у селах, але якщо ми знищимо село, ми знищимо українську ментальність, українську мову і націю. І люди почнуть просто виїжджати. Це перше.

І друге, – найважливіше, – тоді мало залишиться людей, яким вона взагалі буде потрібна. Щоб обробити землю, а у середньому по районах по 30–40 тис. гектарів, потрібно буде 50–100 чоловік. За допомогою сучасної техніки вони оперативно оброблять, засіють і зберуть урожай, а куди подітися решті населення? Латифундація України не для нас.

Ми повинні зберегти людей там, де вони споконвіку жили. Без української мови, своєї культури, історії Україна як держава припинить своє існування. Тому зараз йдеться не лише про боротьбу за те, щоб зберегти землю і людей, які там проживають, а йдеться і про наше виживання як нації і як держави. Якщо ми досягнемо ефективного господарювання на своїй землі, навіть в умовах глобалізації нашому народу буде місце під сонцем ще на багато століть наперед.

Якщо ж глобалізація буде йти окремими проривами, то вона прийде до нас у вигляді русифікації чи «китаїзації», хоча до неї ще дуже далеко.

Тому нам треба прикласти всі зусилля для збереження нашої землі, для того, щоб зберегти себе як етнос і націю, до чого й прагнуть усі народи світу.


Хто в Україні має контролювати збереження для майбутніх поколінь землі та її родючості?

Це дуже цікаве питання. Це є спільна загальнонаціональна проблема, у вирішенні якої зацікавлена і держава, і народ – сільській чи не сільський, однаково. Це є предметом національної безпеки України. А за її національну безпеку відповідають усі. І дбати про землю повинні теж усі, і в першу чергу – держава. Народ наш за роки радянської влади втратив звичку ризикувати. Ми зараз інертні, не проявляємо ініціативи знизу, ми не вміємо ризикувати, не вміємо організуватися і бути бізнесменами, а залишаємося колгоспниками.

І нам потрібні реформи не лише ті, які стосуються агропромислового комплексу, а народного господарства в цілому. Ми зараз усе завозимо з Європи – велику рогату худобу, техніку. Сяк-так підтримується ґрунтообробна техніка, але її теж мало. Треба побудувати нашу власну промисловість сільськогосподарського машинобудування так, щоб ми були незалежними від іноземного капіталу і були самодостатніми.

Всі засоби виробництва для вирощування сільськогосподарських культур, для догляду і підтримки тваринництва, будівельна техніка, – все це у нас є, тільки треба відродити його виробництво, заново створити робочі місця, і ми могли б працювати в Україні. Адже 7 мільйонів молодих людей сьогодні працюють за кордоном.

Якщо ми не зможемо мобілізувати духовні і фізичні сили нашої держави, щоб ми самі собі забезпечили розквіт, нам ніхто в цьому не допоможе. Але ми можемо вийти з цього колапсу, відступити від прірви, бо насправді ми заслуговуємо на місце в першій десятці у світі за темпами економічного поступу, і для цього у нас є всі необхідні територіальні, матеріальні, духовні і ментальні можливості.


Чи залишиться АПК в Україну після земельної реформи? Або земельна реформа - це спосіб ліквідації АПК і, відповідно, продовольчої безпеки країни?

Агропромисловий комплекс ніколи не буде ліквідований, навіть якщо наші села перетворяться на резервації – гіпотетично, звичайно, – що не можна буде вийти з села, ні до води доступитися, ні до лісу, як це зараз нерідко буває. І навіть за цих умов, коли залишиться народ у новостворених «гетто», агропромисловий комплекс все одно буде розвиватися, тільки вже з мінімальною нашою участю. Але, як уже говорилося, треба зробити так, щоб село було самодостатнім, агропромисловий комплекс процвітав, а держава допомагала цьому розквіту.

Візьміть за модель Сполучені Штати Америки. Там все сільськогосподарське виробництво – і за технічним, і за технологічним забезпеченням – йде від держави до села, до фермерства. І спосіб гідного існування на своїй землі треба якомога швидше налагодити і у нас, а потім продовжити його на довгі роки. От тоді ми збережемо й агропромисловий комплекс, який буде потрібен народу, і уникнемо тих загроз, які несе в собі земельна реформа у тому вигляді, в якому вона пропонується тепер.

Бесіду вела Євгенія Сизонтова

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Кибервойна это война, и мы должны быть к ней готовы

Далеко не всегда одна страна действует против другой открыто, и не всегда целенаправленно. Скорее наоборот, в нашу сложную эпоху, борьба идет, как правило, закулисно - дипломатически, и экономически. Гораздо удобнее избегать прямой конфронтации, добиваться своих целей тайно, и кибервойна для этого самое подходящее средство, если, конечно, считать войну средством политики, а не самоцелью.

Несмотря на все это, сегодня многие авторы все еще разделяют виртуальный мир и реальный, считая, что кибератаки не могут принести большого вреда. Однако в последнее время на Западе проблемы кибербезопасности обсуждаются совершенно серьезно. Когда большинство физических систем постоянно связаны с Интернетом, включая инфраструктуру, транспорт, промышленность, не говоря уже о системах вооружения, грань между атакой на реальную инфраструктуру или ее программное обеспечение становится все более размытой. Разница в том, что порт закрыт, потому что он заминирован или потому, что разрушено его программное обеспечение, в глазах большинства наблюдателей будет выглядеть не слишком существенной. В отличие от ракетного удара по нефтеперерабатывающему заводу или разрушения военной части кибервойна «убивает мягко», временно выводя из строя оборудование, и нанося относительно небольшой ущерб.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Лесь Герасимчук, культуролог

Земля як етос

Стрижак Микола Іванович, віце-президент Асоціації фермерів та приватних землевласників України

Реформа не повинна ставити на меті повернення в Україну феодального ладу

Володимир Шевчук, голова Наукового товариства імені Сергія Подолинського, професор

Землеробство має будуватися на природничих, а не політичних засадах

Юрій Возняк, член-кореспондент Української академії наук

Потенціал українських земель почали інтенсивно нищити років з десять назад

Любов Молдаван, директор Центру аграрних реформ, головний науковий співробітник Інституту економіки та прогнозування НАНУ.

«Нам потрібні латифундисти, бо інакше ми не отримаємо інвестицій» – чи не єдиний аргумент наших можновладців

Іващенко Олександр, доктор сільськогосподарських наук, професор, академік Національної Академії аграрних наук України.

До земельної реформи необхідно підходити системно і комплексно

Анна Кузнецова, старший консультант по аграрным вопросам Института экономических исследований и политических консультаций

Задача государства – стимулировать работу аграриев на внутреннем рынке

Володимир Лапа, генеральний директор Українського клубу аграрного бізнесу

Продовольчій безпеці України поки ніщо не загрожує

Дмитро Потєхін, директор Групи європейської стратегії

“Земельна реформа? Жартуєте?!”

Кошиль Андрій, президент Асоціації «Земельний союз України»

Після відміни мораторію на продаж землі принципових змін не відбудеться

Володимир Жмуцький, провідний експерт Центру ім. О. Разумкова

Не слід впроваджувати ринок землі, коли немає системи обліку

Владимир Коротков, эксперт по земельным вопросам

Свободный рыночный оборот земель неизбежно приведёт к обезземеливанию крестьян

Андрей Колпаков, управляющий партнер Аналитической группы «Da Vinci AG»

Будущее села обусловлено глобальными социально-демографическими тенденциями

Ярослав Кардаш, голова Асоціації фермерів та приватних землевласників Львівської області

Те, що ми за звичкою називаємо агропромисловим комплексом, своїх функцій сьогодні не виконує

Анатолій Юрченко, завкафедрою екології та економіки землекористування ДЕАПОУ Мінприроди, к.е.н., заслужений працівник сільського господарства України

Ринок землі – це ящик Пандори

Антон Третяк, директор науково-дослідного інституту економіки та екології природокористування Міністерства екології України

В реформуванні земельних відносин ми зробили лише перші кроки

Вадим Іванина, заввідділом агрохімії Інституту біоенергетичних культур, кандидат сільськогосподарських наук

Для нормального життя на території України необхідна структурна оптимізація використання землі

Максим Федорченко, керівник інформаційно-ресурсного центру «Реформування земельних відносин в Україні»

Власність зобов’язує

Олександер Ковалів, завідувач відділу Інституту агроекології та економіки природокористування Національної академії аграрних наук, кандидат економічних наук, експерт з питань врегулювання земельних відносин, землеустрою та розвитку сільських територій

Комплексний, системний підхід до земельної реформи потрібен вже сьогодні

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,056