В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Рынок земли и будущее аграрной Украины

Закон «О рынке земли» в Украине будет принят весьма скоро, ВР заверяет, что осталось обсудить лишь его окончательную редакцию и внести «пару-тройку» дополнений-уточнений, вызывая каждый раз в информационном пространстве страны бури эмоций и нареканий о «продаже Родины».

Пересмотр земельных отношений – это мировая тенденция. Тем не менее, когда государство не желает или не может защитить земельные права простых граждан, повысив тем самым свой социальный капитал, попытки вдохнуть жизнь в «рыночные» отношения на украинских черноземах у населения страны доверия не вызывают

Смещение акцента при проведении реформ от социальных проблем и проблем продовольственной безопасности государства на формы земельной собственности и перекраивание на новый лад прав, обязанностей, а иногда и самих владений уже имеющихся собственников земли, становится существенной угрозой, несмотря на широкие возможности, которые открывает реформирование аграрного сектора как таковое. Да и обсуждение грядущих реформ сводится, в основном, к тому, КТО будет владеть землей, а не КАК ею лучше распорядиться.

Казалось бы, искать смысл выражения «собственность обязывает» следует исходя из норм Конституции Украины. Однако у нас в государстве собственность, напротив, пока только предоставляет права и привилегии. Чем больше собственности – тем больше прав. В тоже время, мировой опыт уже не раз доказал, что права должны возникать не из собственности как таковой, а из сознательного выполнения обязанностей, которые связаны с обладанием этой собственностью. Смогут ли распорядиться землей новые собственники или они, уничтожив за 3–5 циклов ценнейшие черноземы, опустошат и приведут в негодность огромные территории, которые со временем безвозвратно деградируют? Возможно, государству надлежит все же заботиться о том, как землю используют, а не о том, кто именно это делает?

Пока государство не определит, что для него первично – социальные аспекты и вопросы продовольственной безопасности, экологии или же прибыльность отдельных собственников земли – землю и дальше будут варварски истощать. Государство уже давно самоустранилось не только от решения социальных вопросов на селе, но и от генерирования аграрной политики, способствующей укреплению позиций национального сельхозпроизводителя. За неполных двадцать лет в Украине был существенно нарушен баланс между растениеводством, животноводством, хранением и переработкой продукции, который устоял и перед хрущевскими кукурузными «прожектами» и перед брежневской борьбой с «нетрудовыми доходами» украинских селян. В Украине, уже начиная с 2004 года, наблюдается отрицательный баланс гумуса. То есть дополнительная органика в почву практически не вносится, севообороты не выдерживаются, зато миллионы гектаров земли истощаются техническими культурами, сулящими скорую прибыль. Это уже влияет на продовольственную безопасность страны, природный потенциал которой позволяет прокормить вдесятеро большее население. Кто в Украине будет контролировать сохранение для будущих поколений земель и их плодородия?

А пока Украина вплотную столкнулась с проблемой истощения земель и нехваткой воды, ей уже давно необходимо радикально обновить инфраструктуру, освоить новые технологии, в разы ускорить развитие села, где доходы населения катастрофически отстают даже от доходов небогатых по европейским меркам горожан. Едва ли возможен экономический подъем в стране, если нет хоть какого-то развития в аграрном секторе.

С карты Украины еженедельно исчезает одно село, – об этом недавно заявил заместитель министра аграрной политики Николай Безуглый. Село, которое за годы независимости нашей страны так и не было реформировано, фактически, его постигла участь внутренней колонии. Среднестатистический украинский сельский житель получает из бюджета гораздо, порой в десятки раз меньше, чем горожанин – счастливый обитатель «метрополии».

Почему селянин на сегодня – самый незащищенный житель страны, аграрный экспорт которой исчисляется миллиардами долларов? Что делает государство, чтобы в результате земельной реформы, люди, проживающие на селе, – на земле, о судьбе которой сегодня ведутся столь ожесточенные споры, – не ожидали со дня на день гуманитарной катастрофы? А ведь в нашей стране это каждый третий – 31% населения Украины проживает в сельской местности, хотя в реальности с землей связано гораздо больше людей…

«Диалог.UA» приглашает всесторонне обсудить эти непростые для Украины вопросы.

Свернуть

Пересмотр земельных отношений – это мировая тенденция. Тем не менее, когда государство не желает или не может защитить земельные права простых граждан, повысив тем самым свой социальный капитал, попытки вдохнуть жизнь в «рыночные» отношения на украинских черноземах у населения страны доверия не вызывают.

Смещение акцента при проведении реформ от социальных проблем и проблем продовольственной безопасности государства на формы земельной собственности и перекраивание на новый лад прав, обязанностей, а иногда и самих владений уже имеющихся собственников земли, становится существенной угрозой, несмотря на широкие возможности, которые открывает реформирование аграрного сектора как таковое. Да и обсуждение грядущих реформ сводится, в основном, к тому, КТО будет владеть землей, а не КАК ею лучше распорядиться.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

«Нам потрібні латифундисти, бо інакше ми не отримаємо інвестицій» – чи не єдиний аргумент наших можновладців

20 фев 2012 года
«Нам потрібні латифундисти, бо інакше ми не отримаємо інвестицій» – чи не єдиний аргумент наших можновладців: «Нам потрібні латифундисти, бо інакше ми не отримаємо інвестицій» – чи не єдиний аргумент наших можновладців

Любов Молдаван, директор Центру аграрних реформ, головний науковий співробітник Інституту економіки та прогнозування НАНУ.

Закон про ринок землі ще не прийнятий, але концентрація земель в руках потужних агрохолдингів вже йде кілька років. Що дасть нам прийняття цього закону?

Закон про ринок землі повинен бути прийнятий ще на початку земельної реформи, коли відбувалося розпаювання сільськогосподарських угідь. Вже тоді питання обміну, продажу, купівлі чи оренди земельних ділянок слід було врегулювати відповідними правовими актами. Але навіть обмін земельних сертифікатів на державні акти затягнувся на десятиріччя (не завадило б соціологам та відповідним державним органам дослідити причини такого зволікання).

Сам по собі мораторій на купівлю-продаж земельних ділянок не міг убезпечити розвиток негативних явищ у земельних відносинах на селі. Відсутність інституціонального забезпечення руху земельних ділянок з одного боку та недосконалість орендного законодавства і будь-якого контролю з боку держави за землекористування, з іншого, дозволили розвиватися процесам концентрації сільгоспугідь в руках торгово-промислово-фінансових компаній, в тому числі і з іноземним капіталом, сотень тисяч гектарів сільськогосподарських земель з використанням їх суто у своїх комерційних інтересах без співставлення з інтересами місцевих громад, місцевих бюджетів, потребами розвитку сільських територій.

У першому проекті закону про ринок землі, що представлявся Держкомземом в середині 2010–х років, була спроба узаконити процес концентрації угідь, шляхом придбання їх у власність. Зокрема передбачалося право придбавати сільгоспугіддя одним сільськогосподарським підприємством у межах, що "не перевищують угіддя одного району".

Це не мало ніякого пояснення і не відповідало світовій практиці, так само як і багато інших положень. Чи то було незнання особливостей організації ринку сільгоспземель чи лобіювання інтересів великого капіталу, чи перше і друге - не знаю. Але ще п’ять років назад, коли сили, заявлені як реформаторські, переважали в законодавчих і владних органах, можна було прийняти такий закон про ринок землі, який би відповідав світовій практиці та євроінтеграційній орієнтації України. У західноєвропейських країнах законодавство закріплює право володіти і користуватися угіддями, в тому числі і на засадах оренди, лише за фермерами і створеними ними підприємствами, що поряд із забезпеченням продовольчої безпеки суспільства водночас вирішує проблеми доходів сільського населення, його осілості, збереження сільських поселень.

Таким чином, за хаос і беззаконня в земельних питаннях відповідальність несуть і всі попередні влади разом із президентами. А зараз ті кроки, які робляться у напрямі розроблення правових засад організації ринку земель, зустрічають значний супротив лобістів великого капіталу. Ми це спостерігаємо у процесі обговорення кількох проектів закону, в тому числі проекту, розробленого робочою групою Міністерства аграрної політики та продовольства України, в якій я приймала участь. І все ж обговорення, дискусії на самих різних рівнях, доопрацювання, дали позитивні результати. Зрештою з’явилось розуміння соціальних аспектів організації земельного ринку.

От тільки побачимо ще, яким закон буде прийнято остаточно. Я вже маю певний досвід, коли проект після першого читання узгоджується, набуває необхідної якості, а в останню мить все це кудись зникає. То ж будемо сподіватися, що сила громадськості збереже в кінцевому варіанті хоч якийсь корисний досвід зі світової практики щодо регулювання ринку земель сільськогосподарського призначення.

Земельна реформа завжди торкається продовольчої безпеки. Площі оброблюваних земель у світі зменшуються, а населення зростає. Цілий ряд держав готові скуповувати чи орендувати землю за кордоном у своїх інтересах. Чого нам чекати в цьому відношенні? Чи виникнуть загрози продовольчій безпеці країни з введенням у дію нового закону?

Не виникнуть, якщо в законі будуть ті регулятори земельного ринку, які містить земельне законодавство європейських й інших країн. Насамперед жорсткі обмеження у землекористуванні, жорсткі вимоги до покупців чи орендарів землі, присутність на ринку державного агента з функціями застосування антидемпінгових та антиспекулятивних механізмів при купівлі-продажу. Якщо ви запитаєте про ці вимоги у США, наприклад, вам скажуть, що всі ці заходи зумовлені, зокрема, наслідками світової практики необмеженого землекористування, такими як перехід на моновиробництво, порушення сівозмін, руйнування агроландшафтів, орієнтація на потреби світового, а не національного чи місцевих ринків. Сполучені Штати пройшли через це в двадцятих роках. Пізніше, в другій половині шестидесятих, коли через промислову кризу подібна ситуація почала повторюватися, вони заборонили користування сільськогосподарською землею несільськогосподарськими компаніями. А європейські країни такого і не допускали.

У латиноамериканських країнах, особливо після другої світової війни, великий капітал отримав доступ до формування латифундій. Це сприяло виходу Аргентини, Бразилії на міжнародний ринок зерна. Але якою ціною? Інтенсивне використання землі привело до їх виснаження, як тут кажуть – «саванізації». Глибока спеціалізація на виробництві високомеханізованих видів продукції сприяла витісненню селянства з землі, бо потреба в ньому при монокультурному господарюванні невелика.

Бідність, міграція, тиск на ринок праці, трущобне розростання міських конгломератів змусило уряди викуповувати або експропрійовувати землю у латифундистів. В Бразилії за останні п’ятнадцять років у такий спосіб вилучено стільки ж мільйонів гектарів, скільки обробляють наші сільськогосподарські підприємства. І на цих землях, при величезних державних витратах, створено понад 260 тисяч фермерських господарств.

Отже, враховуючи світовий досвід, важливо законодавством чітко визначити – хто має право купити сільськогосподарських земель і скільки. Всі країни світу піклуються зараз про те, щоб вся їх територія була заселена, і щоб на землі жили ті, хто її обробляє.

Аграрні політики мають чітку установку - при об’єктивному процесі зменшення чисельності сільського населення кількість сільських поселень зменшуватись не повинна (у Франції їх було і залишається 38 тисяч, тоді як в Україні щороку зникають з мапи десятки сіл). Підтримується кожне фермерське господарство, яким би воно не було малим, аби спонукати людей до осілості. Як кажуть французи – вся країна має бути "накрита аграрним поселенським полотном". В Америці подібна мета звучить трохи інакше: "убезпечити сільські території від деколонізації".

Ми також весь час про це говоримо, але чомусь організація ринку землі, до слова як і організація аграрного ринку, не пов’язуються із зайнятістю і осілістю сільського населення, збереженням поселень, розвитком сіл. Але якщо не поєднати ці речі, то матимемо і саванізацію, і деколонізацію, і дірки в аграрному полотні. З ринком землі прямо пов’язано не тільки збереження економічної заселеності територій, а й екологія середовища. Бо коли фермер живе на тій землі, де працює, то він подбає про захист і благополуччя свого життєвого простору. Сільське господарство – це не те, що хімзавод: отруївши все навколо, він може продовжити своє функціонування, тоді як сільське господарство у такому разі самознищується. Тобто, знищується сама основа фермерського життя. Тому ліцензії на використання землі і сільськогосподарську діяльність в цивілізованих країнах видаються сільським професіоналам, а не людям, далеким від поля.

Але ж інвестиційні можливості не в руках наших підприємств, фермерів, а в руках компаній, які торгують продовольством, переробляють сільськогосподарську сировину, кредитують виробництво. Як сьогодні без них обійтися?

"Нам потрібні латифундисти, бо інакше ми не отримаємо інвестицій" – чи не єдиний аргумент і тих, хто представляє інтерес великого капіталу, і значної частини наших можновладців. Задамося питанням: чи були і є в інших країнах такі інвестиції і в який спосіб вони здійснюються у сільське господарство?

У Франції половина свиней, наприклад, вирощується шляхом складення капіталів, а не концентрації земель в руках переробних чи торгових організацій. Те ж саме з вирощуванням овочів. Умови такого партнерства регулюються законом про договори щодо інтеграції капіталів. У сільгоспвиробника, як правило, ніколи не вистачає фінансів на початку виробничого циклу. На цьому етапі і з’являється інвестор, якому потрібне м’ясо чи інша сировина, наприклад, супермаркет. Відповідно до закону, він може поставити фермеру високопродуктивний молодняк і спеціалізовані корми. Далі фермер вносить свій вклад, вирощуючи цих поросят. А закон чітко регламентує, як цей вклад оцінюється – щоб не допустити спекуляції ні з якого боку, щоб фермер і його партнер отримали однаковий прибуток на одиницю вкладеного капіталу.

У Сполучених Штатах інвестор може зайти у сільське господарство через обмежене партнерство. Є засновники - власники партнерської ферми, котрі несуть повну відповідальність та мають всі повноваження, і є вкладники, що не втручаються в діяльність фермерів, а лише, відповідно до угоди, отримують прибутки на свої вклади. Вкладником може бути хто завгодно, а закон прописує обмеження частки вкладника та механізм одержання ним свого прибутку. І в першому і в другому випадках, залучення інвестицій у сільськогосподарське виробництво ніяким чином не супроводжується поглинанням ферм. А от у нас ці процеси відбуваються шляхом концентрації земель і скупівлі сільгосппідприємств. І ніхто толком не знає, хто їх скупив і скільки. Наше Міністерство аграрної політики і продовольства та його місцеві підрозділи повністю втратили контроль над виробництвами, які сконцентровані в руках великих корпорацій, чого ви не знайдете у більшості країн світу.

Наведені вище форми спільної діяльності – ще один механізм збереження і захисту будь-якого виробника – і дрібного, і середнього, і великого. Фермерське господарство у США починається з 0,4 га землі та реалізації продукції на 1000 доларів. Найбільші підприємства мають у користуванні до 2,5 тис. га. І такі різні фермери мають повний доступ до всіх програм підтримки. Щодо форм господарювання, то в США є їх три типи: індивідуально-сімейне, партнерське і корпоративне. Щодо останніх, то це не наші корпорації, діяльність яких забезпечується найманими працівниками, а власники знаходяться десь за межами господарства. Учасники американських сільськогосподарських корпорацій залишаються їх працівниками, власниками землі, власниками продукції і власниками доходу від реалізації цієї продукції, тобто зберігають основи фермерського типу господарювання.

Якщо агрохолдинги не підконтрольні Міністерству, то як це позначається на якості продукції, яку вони виробляють?

Відомо як – разом з великим капіталом і іноземними засобами виробництва в Україну зайшла генетично модифікована продукція - і це при нашій орієнтації на євроінтеграцію до ЄС, де дана проблема жорстко контролюється кожною державою і Брюсселем. Гадаю, що майбутні покоління не дякуватимуть нам за це. Додайте ще нітрати та інші хімічні речовини для обробки посівів, у тваринництві – антибіотики і величезна кількість штучних ферментів, стоки великих тваринницьких свинокомплексів…

То яке ж основне застереження можна зробити тим, хто сьогодні бере на себе відповідальність за організацію руху земель сільськогосподарського призначення?

Скористаємося застереженням ФАО (Продовольча та сільськогосподарська організація ООН «Food and Agriculture Organization»), яка попереджає, що наше століття позначиться неоколонізацією капіталом, в тому числі трансконтинентальним, земель у країнах, що розвиваються, та у країнах перехідних економік, до яких відносимося і ми, з подальшим зубожінням народів цих країн.

Сьогодні оброблюваних земель у світі залишилося всього 1,5 млрд. га – майже в 5 разів менше, ніж це було 200 років тому. Населення ж за цей період збільшилося з 1,2 до 7 млрд. Незважаючи на досягнення науково-технічного прогресу і істотне нарощування сільськогосподарської продукції, голодуючих людей за офіційною статистикою постійно збільшується. Тому продовольча безпека і продовольча незалежність, як і територіальна, є основою буття кожного суспільства.


Бесіду вів Андрій Маклаков

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Кибервойна это война, и мы должны быть к ней готовы

Далеко не всегда одна страна действует против другой открыто, и не всегда целенаправленно. Скорее наоборот, в нашу сложную эпоху, борьба идет, как правило, закулисно - дипломатически, и экономически. Гораздо удобнее избегать прямой конфронтации, добиваться своих целей тайно, и кибервойна для этого самое подходящее средство, если, конечно, считать войну средством политики, а не самоцелью.

Несмотря на все это, сегодня многие авторы все еще разделяют виртуальный мир и реальный, считая, что кибератаки не могут принести большого вреда. Однако в последнее время на Западе проблемы кибербезопасности обсуждаются совершенно серьезно. Когда большинство физических систем постоянно связаны с Интернетом, включая инфраструктуру, транспорт, промышленность, не говоря уже о системах вооружения, грань между атакой на реальную инфраструктуру или ее программное обеспечение становится все более размытой. Разница в том, что порт закрыт, потому что он заминирован или потому, что разрушено его программное обеспечение, в глазах большинства наблюдателей будет выглядеть не слишком существенной. В отличие от ракетного удара по нефтеперерабатывающему заводу или разрушения военной части кибервойна «убивает мягко», временно выводя из строя оборудование, и нанося относительно небольшой ущерб.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Лесь Герасимчук, культуролог

Земля як етос

Стрижак Микола Іванович, віце-президент Асоціації фермерів та приватних землевласників України

Реформа не повинна ставити на меті повернення в Україну феодального ладу

Володимир Шевчук, голова Наукового товариства імені Сергія Подолинського, професор

Землеробство має будуватися на природничих, а не політичних засадах

Юрій Возняк, член-кореспондент Української академії наук

Потенціал українських земель почали інтенсивно нищити років з десять назад

Едуард Дегодюк, головний науковий співробітник ННЦ «Інститут землеробства НААН України», доктор сільськогосподарських наук, професор, академік Європейської академії природничих наук.

Земля стає не просто нічийною, а земля стає НЕ НАШОЮ

Іващенко Олександр, доктор сільськогосподарських наук, професор, академік Національної Академії аграрних наук України.

До земельної реформи необхідно підходити системно і комплексно

Анна Кузнецова, старший консультант по аграрным вопросам Института экономических исследований и политических консультаций

Задача государства – стимулировать работу аграриев на внутреннем рынке

Володимир Лапа, генеральний директор Українського клубу аграрного бізнесу

Продовольчій безпеці України поки ніщо не загрожує

Дмитро Потєхін, директор Групи європейської стратегії

“Земельна реформа? Жартуєте?!”

Кошиль Андрій, президент Асоціації «Земельний союз України»

Після відміни мораторію на продаж землі принципових змін не відбудеться

Володимир Жмуцький, провідний експерт Центру ім. О. Разумкова

Не слід впроваджувати ринок землі, коли немає системи обліку

Владимир Коротков, эксперт по земельным вопросам

Свободный рыночный оборот земель неизбежно приведёт к обезземеливанию крестьян

Андрей Колпаков, управляющий партнер Аналитической группы «Da Vinci AG»

Будущее села обусловлено глобальными социально-демографическими тенденциями

Ярослав Кардаш, голова Асоціації фермерів та приватних землевласників Львівської області

Те, що ми за звичкою називаємо агропромисловим комплексом, своїх функцій сьогодні не виконує

Анатолій Юрченко, завкафедрою екології та економіки землекористування ДЕАПОУ Мінприроди, к.е.н., заслужений працівник сільського господарства України

Ринок землі – це ящик Пандори

Антон Третяк, директор науково-дослідного інституту економіки та екології природокористування Міністерства екології України

В реформуванні земельних відносин ми зробили лише перші кроки

Вадим Іванина, заввідділом агрохімії Інституту біоенергетичних культур, кандидат сільськогосподарських наук

Для нормального життя на території України необхідна структурна оптимізація використання землі

Максим Федорченко, керівник інформаційно-ресурсного центру «Реформування земельних відносин в Україні»

Власність зобов’язує

Олександер Ковалів, завідувач відділу Інституту агроекології та економіки природокористування Національної академії аграрних наук, кандидат економічних наук, експерт з питань врегулювання земельних відносин, землеустрою та розвитку сільських територій

Комплексний, системний підхід до земельної реформи потрібен вже сьогодні

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,058