В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Рынок земли и будущее аграрной Украины

Закон «О рынке земли» в Украине будет принят весьма скоро, ВР заверяет, что осталось обсудить лишь его окончательную редакцию и внести «пару-тройку» дополнений-уточнений, вызывая каждый раз в информационном пространстве страны бури эмоций и нареканий о «продаже Родины».

Пересмотр земельных отношений – это мировая тенденция. Тем не менее, когда государство не желает или не может защитить земельные права простых граждан, повысив тем самым свой социальный капитал, попытки вдохнуть жизнь в «рыночные» отношения на украинских черноземах у населения страны доверия не вызывают

Смещение акцента при проведении реформ от социальных проблем и проблем продовольственной безопасности государства на формы земельной собственности и перекраивание на новый лад прав, обязанностей, а иногда и самих владений уже имеющихся собственников земли, становится существенной угрозой, несмотря на широкие возможности, которые открывает реформирование аграрного сектора как таковое. Да и обсуждение грядущих реформ сводится, в основном, к тому, КТО будет владеть землей, а не КАК ею лучше распорядиться.

Казалось бы, искать смысл выражения «собственность обязывает» следует исходя из норм Конституции Украины. Однако у нас в государстве собственность, напротив, пока только предоставляет права и привилегии. Чем больше собственности – тем больше прав. В тоже время, мировой опыт уже не раз доказал, что права должны возникать не из собственности как таковой, а из сознательного выполнения обязанностей, которые связаны с обладанием этой собственностью. Смогут ли распорядиться землей новые собственники или они, уничтожив за 3–5 циклов ценнейшие черноземы, опустошат и приведут в негодность огромные территории, которые со временем безвозвратно деградируют? Возможно, государству надлежит все же заботиться о том, как землю используют, а не о том, кто именно это делает?

Пока государство не определит, что для него первично – социальные аспекты и вопросы продовольственной безопасности, экологии или же прибыльность отдельных собственников земли – землю и дальше будут варварски истощать. Государство уже давно самоустранилось не только от решения социальных вопросов на селе, но и от генерирования аграрной политики, способствующей укреплению позиций национального сельхозпроизводителя. За неполных двадцать лет в Украине был существенно нарушен баланс между растениеводством, животноводством, хранением и переработкой продукции, который устоял и перед хрущевскими кукурузными «прожектами» и перед брежневской борьбой с «нетрудовыми доходами» украинских селян. В Украине, уже начиная с 2004 года, наблюдается отрицательный баланс гумуса. То есть дополнительная органика в почву практически не вносится, севообороты не выдерживаются, зато миллионы гектаров земли истощаются техническими культурами, сулящими скорую прибыль. Это уже влияет на продовольственную безопасность страны, природный потенциал которой позволяет прокормить вдесятеро большее население. Кто в Украине будет контролировать сохранение для будущих поколений земель и их плодородия?

А пока Украина вплотную столкнулась с проблемой истощения земель и нехваткой воды, ей уже давно необходимо радикально обновить инфраструктуру, освоить новые технологии, в разы ускорить развитие села, где доходы населения катастрофически отстают даже от доходов небогатых по европейским меркам горожан. Едва ли возможен экономический подъем в стране, если нет хоть какого-то развития в аграрном секторе.

С карты Украины еженедельно исчезает одно село, – об этом недавно заявил заместитель министра аграрной политики Николай Безуглый. Село, которое за годы независимости нашей страны так и не было реформировано, фактически, его постигла участь внутренней колонии. Среднестатистический украинский сельский житель получает из бюджета гораздо, порой в десятки раз меньше, чем горожанин – счастливый обитатель «метрополии».

Почему селянин на сегодня – самый незащищенный житель страны, аграрный экспорт которой исчисляется миллиардами долларов? Что делает государство, чтобы в результате земельной реформы, люди, проживающие на селе, – на земле, о судьбе которой сегодня ведутся столь ожесточенные споры, – не ожидали со дня на день гуманитарной катастрофы? А ведь в нашей стране это каждый третий – 31% населения Украины проживает в сельской местности, хотя в реальности с землей связано гораздо больше людей…

«Диалог.UA» приглашает всесторонне обсудить эти непростые для Украины вопросы.

Свернуть

Пересмотр земельных отношений – это мировая тенденция. Тем не менее, когда государство не желает или не может защитить земельные права простых граждан, повысив тем самым свой социальный капитал, попытки вдохнуть жизнь в «рыночные» отношения на украинских черноземах у населения страны доверия не вызывают.

Смещение акцента при проведении реформ от социальных проблем и проблем продовольственной безопасности государства на формы земельной собственности и перекраивание на новый лад прав, обязанностей, а иногда и самих владений уже имеющихся собственников земли, становится существенной угрозой, несмотря на широкие возможности, которые открывает реформирование аграрного сектора как таковое. Да и обсуждение грядущих реформ сводится, в основном, к тому, КТО будет владеть землей, а не КАК ею лучше распорядиться.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Реформа не повинна ставити на меті повернення в Україну феодального ладу

27 фев 2012 года
Реформа не повинна ставити на меті повернення в Україну феодального ладу: Реформа не повинна ставити на меті повернення в Україну феодального ладу

Стрижак Микола Іванович, віце-президент Асоціації фермерів та приватних землевласників України

Що залишиться від агропромислового комплексу після земельної реформи? Чи не загрожує нинішня земельна реформа продовольчій безпеці країни?

Звичайно, що АПК в Україні залишиться, питання лише в тому, який це буде комплекс, і кому він належатиме. Якщо такими темпами, як на сьогоднішній день, зможуть отримувати землю всі, у кого є великі гроші, то тенденція загально відома з історії: спочатку концентрація землі в декількох людей, а потім в Україні можуть утворитися 10–13 князівств, які називатимуться агрохоліднгами. Вони розділять усю землю, і на цьому все скінчиться. Буде великотоварне, високопродуктивне господарство, яке оброблятиме землю, вирощуватиме багато зерна та іншої сільгосппродукції. Правда, при цьому всьому український народ буде голодувати. І це обов’язково вплине на нашу продовольчу безпеку, тому що історичний досвід підказує, що нерегульоване укрупнення господарств цим і завершується.

Точнісінько так, як ми сьогодні говоримо про необхідність земельних реформ, перед кінецем Римської імперії там про це говорилося. Римські аристократи хотіли бути рабовласниками, володіти рабами, землею, змушувати їх до роботи. Так не вийшло – Рим залишився голодним, і довелося роздавати землю вільним людям, щоб нагодувати Рим.

Звичайно, зараз все це подається у привабливих термінах – реформа, сертифікація, лібералізація, ринкові відносини, але насправді все повторюється знову.

У будь-якій державі, в будь-якому суспільстві, за будь-якого історичного періоду постійно іде накопичення або концентрація землі в декількох або навіть одних руках. А вже після того, коли голодний народ почне бунтувати, починається земельна реформа. Три тисячі років тому так було в Китаї, аналогічно все повторюється і зараз – перерозподіл землі.


Може бездоглядна «народна» земля, яка стихійно присвоюється усіма, хто побажає, дійсно потребує господаря? І замість абстрактного «народу», з`являться, нарешті, справжні господарі?

Історична думка говорить про те, що земля може належати всьому народові, і народ може здавати її в оренду, щоб з’явився господар, який господарює на землі, але при цьому не був її власником. Такі приклади є – це і Швеція, і Ізраїль. В Америці 40% землі належить державі, і це є гарантією продовольчої безпеки США. Багато хто думає, що там земля на 100 відсотків приватна, – але ні.

Головне, щоб я взяв землю у українського народу і виростив на ній урожай. І от урожай уже мій, а земля не моя, тому я повинен заплатити за цю землю орендну плату українському народові.


Чи не позбудуться в результаті земельної реформи люди, які проживають на землі, права власності на неї, а отже і місця роботи, і доступу до інфраструктури? Чи не чекає на нас гуманітарна катастрофа?

Голодні і земельні бунти тільки з цього і починаються. Починається тотальне невдоволення після того, як концентрується не просто земля в одних руках, а й харчі в одних руках. Тоді йде неправильний розподіл сукупно створеного продовольчого продукту.

Я ж не можу особисто обробити 1000 гектарів, тож треба найняти людей, щоб вони мені помагали і одержали гідну заробітну плату. А так не виходить, тому що цього ніхто не може проконтролювати, гідно я заплатив, чи ні. В одному місці одна ситуація, в іншому – інша, але справедливий розподіл заробленого – явище, на жаль, не дуже поширене. Тому найнадійніший і століттями перевірений у всьому світі спосіб гарантувати доступ людей до продовольства – це розподіл землі між тими, хто на ній живе і працює. Або по-іншому – краще в одному селі мати 25 фермерів, які об’єднані в кооператив, ніж одного латифундиста на кшталт Лозинського.

Якщо в одному районі є один феодал, тоді вже про демократію нічого й говорити. Що ми хочемо кінець кінцем мати в результаті земельної реформи? Якщо ми хочемо мати фермерство, яке повністю забезпечує родину, що працює на цій землі, і забезпечує продовольчу безпеку держави, а надлишки вже йому держава допомагає продати, – така мета реформи виправдана.

Бо дивіться: на сьогодні Україна виробляє вдвічі більше харчів, ніж споживає. Значить, ми половину повинні лишити у себе, а половину експортувати і на цьому заробити. Але на планеті нас уже понад 7 мільярдів. Пам’ятаєте, нещодавно 7-ми мільярдний житель Землі народився чи то в Калінінграді, чи на Сахаліні, чи десь в Індії. Так от лише один, так званий «золотий» мільярд людей повністю забезпечені харчами, 4 мільярди – так собі, а 3 – погано забезпечені продовольством. Україна, яка вдвічі більше виробляє сільгосппродукції, ніж споживає, не входить до того мільярду забезпечених людей. А отже, виникає питання – в якому напрямку у нас йде сільське господарство? Відповідь дуже невтішна: в напрямку виробництва і перевиробництва сільгосппродукції для реалізації на світовому ринку, але при цьому ми наслідуємо приклад Аргентини і Бразилії, які є експортерами продовольства, а їхні народи живуть напівголодними. То що краще мати в результаті реформи: багато заможних людей, чи одного Лозинського?


Хто в Україні має контролювати збереження для майбутніх поколінь земель та їхньої родючості?

За ким закріплений той шматочок землі, той і має це робити. А вже після реформи, – дивлячись, як ми її проведемо.

Треба розділити землю між тими, хто живе в сільські місцевості, дати кожному в руки по клаптику землі, ще й умови створитии, щоб у нас виріс невеликий сільгоспвиробник. Як в Польщі сусідній, як в Чехії, як в Угорщині. От у Польщі – 30–50 гектарів на одного виробника. І не треба робити як у Болгарії чи в Литві, де 70 % землі належить шведському капіталу. А болгарам взагалі земля сільськогосподарського призначення не належить. Усе іноземці пороздирали, самі «наїлися», а потім вже голова не болить. І якщо ми, не дай Боже, почнемо продавати землю іноземцям, а до нас приїдуть, скажімо, китайці, які вже виділили гроші під купівлю землі, і якщо вони куплять землю, то чиї працівники будуть працювати на тій землі? І ще питання, де місце українцям на тій землі?

Оце і є головне питання, тим більше воно не придумане. В Сибіру, на Далекому Сході уже все це відбулося. У містах ще місцеві люди проживають, а у селах їх уже немає – там живуть китайці. Територія Росії, а живуть китайці, і працюють на російській землі вони ж.

І у нас може бути те саме, не треба навіть нічого придумувати, воно вже є.


На сьогоднішній день до проекту закону фермери внесли свої зміни, щоб іноземці не мали ніякого права на землю, щоб іноземний капітал не володів українською землею.

Інвестиції – будь ласка, оренда – будь ласка. Володіти можна власною сільгосппродукцією, але не землею. Ставте млин або ковбасний цех і працюйте у нас, – з цим я погоджуюся. Не забирайте лише землю у власність. Адже все змінюється дуже швидко. Поки що в Києві живуть кияни, в Донецьку – донеччани, а на селі живуть українці. А якщо будуть брати у власність землю сільськогосподарського призначення, то скінчиться це тим, що через урбанізацію ми вже не знатимемо, чи ми в Києві, чи в Нью-Йорку. Прокинулася людина вранці і не зрозуміла, – де вона прокинулася.

Поки депутати різних партій підтримують нас у цій думці, що українська земля має належати українському інвестору і виробнику. Але для цього ще необхідно створити певні умови. Сьогодні ми можемо вивозити зерно чи м`ясо, молочні продукти, можемо вивозити борошно, хлібобулочні вироби тобто і сировину, і перероблені продукти, – все що вироблено на українській землі можна експортувати. Якщо таким шляхом підемо, то залишиться і українська нація, і український народ. А іноземці будуть наполовину працювати на український народ, сплачуючи йому податки та гроші за оренду землі, а вже іншу половину часу – працюватимуть на себе, щоб заробити гроші.

Зрозумійте, нині темпи такі, що за рік з’являються власники, які контролюють територію за розміром з Бельгію. Їх благородними словами назвали – агропромислові холдинги, а це, по суті, – нові феодали у вигляді нових князів, які мають в одних руках 3–4 Бельгії.

І якщо наше українське суспільство не натисне на гальма, то нові феодали на 10 чоловік розберуть усю землю.

Що ж ми хочемо кінець-кінцем мати? Думаю, що з державницьких позицій потрібно стимулювати забезпечення продуктами харчування свого народу і самим заробити на цьому. Але повинні заробляти не лише трейдери, які продають продукцію, а й ті, хто працює на цій землі і її виробляє. І тут повинна включатися соціальна справедливість або узаконена форма розподілу сукупно створеного продукту – через податки, гідні мінімальні зарплати, трудові угоди тощо.

Бесіду вела Євгенія Сизонтова

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Кибервойна это война, и мы должны быть к ней готовы

Далеко не всегда одна страна действует против другой открыто, и не всегда целенаправленно. Скорее наоборот, в нашу сложную эпоху, борьба идет, как правило, закулисно - дипломатически, и экономически. Гораздо удобнее избегать прямой конфронтации, добиваться своих целей тайно, и кибервойна для этого самое подходящее средство, если, конечно, считать войну средством политики, а не самоцелью.

Несмотря на все это, сегодня многие авторы все еще разделяют виртуальный мир и реальный, считая, что кибератаки не могут принести большого вреда. Однако в последнее время на Западе проблемы кибербезопасности обсуждаются совершенно серьезно. Когда большинство физических систем постоянно связаны с Интернетом, включая инфраструктуру, транспорт, промышленность, не говоря уже о системах вооружения, грань между атакой на реальную инфраструктуру или ее программное обеспечение становится все более размытой. Разница в том, что порт закрыт, потому что он заминирован или потому, что разрушено его программное обеспечение, в глазах большинства наблюдателей будет выглядеть не слишком существенной. В отличие от ракетного удара по нефтеперерабатывающему заводу или разрушения военной части кибервойна «убивает мягко», временно выводя из строя оборудование, и нанося относительно небольшой ущерб.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Лесь Герасимчук, культуролог

Земля як етос

Володимир Шевчук, голова Наукового товариства імені Сергія Подолинського, професор

Землеробство має будуватися на природничих, а не політичних засадах

Юрій Возняк, член-кореспондент Української академії наук

Потенціал українських земель почали інтенсивно нищити років з десять назад

Любов Молдаван, директор Центру аграрних реформ, головний науковий співробітник Інституту економіки та прогнозування НАНУ.

«Нам потрібні латифундисти, бо інакше ми не отримаємо інвестицій» – чи не єдиний аргумент наших можновладців

Едуард Дегодюк, головний науковий співробітник ННЦ «Інститут землеробства НААН України», доктор сільськогосподарських наук, професор, академік Європейської академії природничих наук.

Земля стає не просто нічийною, а земля стає НЕ НАШОЮ

Іващенко Олександр, доктор сільськогосподарських наук, професор, академік Національної Академії аграрних наук України.

До земельної реформи необхідно підходити системно і комплексно

Анна Кузнецова, старший консультант по аграрным вопросам Института экономических исследований и политических консультаций

Задача государства – стимулировать работу аграриев на внутреннем рынке

Володимир Лапа, генеральний директор Українського клубу аграрного бізнесу

Продовольчій безпеці України поки ніщо не загрожує

Дмитро Потєхін, директор Групи європейської стратегії

“Земельна реформа? Жартуєте?!”

Кошиль Андрій, президент Асоціації «Земельний союз України»

Після відміни мораторію на продаж землі принципових змін не відбудеться

Володимир Жмуцький, провідний експерт Центру ім. О. Разумкова

Не слід впроваджувати ринок землі, коли немає системи обліку

Владимир Коротков, эксперт по земельным вопросам

Свободный рыночный оборот земель неизбежно приведёт к обезземеливанию крестьян

Андрей Колпаков, управляющий партнер Аналитической группы «Da Vinci AG»

Будущее села обусловлено глобальными социально-демографическими тенденциями

Ярослав Кардаш, голова Асоціації фермерів та приватних землевласників Львівської області

Те, що ми за звичкою називаємо агропромисловим комплексом, своїх функцій сьогодні не виконує

Анатолій Юрченко, завкафедрою екології та економіки землекористування ДЕАПОУ Мінприроди, к.е.н., заслужений працівник сільського господарства України

Ринок землі – це ящик Пандори

Антон Третяк, директор науково-дослідного інституту економіки та екології природокористування Міністерства екології України

В реформуванні земельних відносин ми зробили лише перші кроки

Вадим Іванина, заввідділом агрохімії Інституту біоенергетичних культур, кандидат сільськогосподарських наук

Для нормального життя на території України необхідна структурна оптимізація використання землі

Максим Федорченко, керівник інформаційно-ресурсного центру «Реформування земельних відносин в Україні»

Власність зобов’язує

Олександер Ковалів, завідувач відділу Інституту агроекології та економіки природокористування Національної академії аграрних наук, кандидат економічних наук, експерт з питань врегулювання земельних відносин, землеустрою та розвитку сільських територій

Комплексний, системний підхід до земельної реформи потрібен вже сьогодні

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,078