В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Украинская модель гуманитарного пространства была и остается предметом нескончаемых споров и обсуждений, где каждому мнению противопоставляются десятки других, часто противоположных. В своем большинстве эксперты едины лишь в том, что теоретически она отмежевалась от советской модели гуманитарной политики с ее идеологическими догмами, но так и не смогла уйти от нее в своих практических проявлениях, сохраняя верность множеству «рудиментов» советской идеологии и политики.

В условиях, когда во всем мире одним из масштабных вызовов современности становится дегуманизация общества и деградация ключевых социальных институтов – семьи, системы образования и воспитания, когда доминируют духовное опустошение, массовая культура и засилье потребительского отношения к жизни и окружающим, в Украине эти явления достигают устрашающих размеров. Страна неотвратимо движется в сторону полной деградации и депопуляции населения. Статистика роста масштабов алкоголизма, наркомании, заболеваемости туберкулезом сегодня шокирует даже видавших виды исследователей беднейших стран Африки и Латинской Америки.

Изо дня в день мы наблюдаем катастрофическое снижение уровня образования, падения престижа и уважения к науке. Не исключено, что уже в ближайшее время ситуация в гуманитарной сфере засвидетельствует о полном развале прежних государственных институтов. «Скоро некому будет служить в армии, некому будет работать на высокотехнологическом оборудовании, некому и некого будет учить. Это не мелкая сезонная неурядица, это проблема существования народа и его страны», – констатирует М.Минаков, и его тревогу разделяют многие эксперты.

Все эти проявления свидетельствуют о глубочайшем гуманитарном кризисе, который переживает наша страна. На протяжении многих лет украинская гуманитарная политика была нацелена на фрагментирование общества, на рост недоверия между группами и сословиями, последовательно направлялась на изоляцию от глобальных и региональных процессов. Кому и зачем это было нужно – тема отдельного исследования, но результат такой политики более чем негативен. И простого рецепта преодоления ее последствий не существует.

Не поэтому ли гуманитарная политика это прежде всего предложение обществу консенсуса по ряду важных вопросов, решаемых доступными государству путями — в частности, через культуру и образование, через государственные СМИ, посредством бюджетного финансирования тех или иных культурных и социальных проектов и программ. Для Украины, где на протяжении всех лет ее независимости оставались неопределенными общезначимые ценности, которые бы объединяли украинское общество, последовательная гуманитарная политика приобретает значение фактора, влияющего как на становление, так и на сохранение суверенитета нашим государством.

Экономические потрясения становятся перманентным явлением в нашей стране, отодвигая на задний план вопросы развития гуманитарной сферы. А ведь многие эксперты признают, что эффективная гуманитарная политика – фундаментальная составляющая экономического роста. Для ведущих стран гуманитарная политика – это больше чем гуманитарная сфера в узком смысле. Ибо она непосредственно влияет на структуру и качество производства, на занятость и производительность труда – и, таким образом, на экономическое развитие и конкурентоспособность экономики, способствуя достижению и многих других целей экономической политики.

Если система взаимопроникновения и обратной связи экономики и гуманитарной сферы нарушается, кризисные явления охватывают практически все сферы жизни общества. Ни для кого не секрет, что Украина все более отстает от своих западных и восточных соседей по качеству и объему создаваемых культурно-образовательных продуктов, информационных потоков, в развитии гуманитарной инфраструктуры.

«Украине угрожает превращение в плохо функционирующую полуавтократию и абсолютную периферию», – утверждает Эндрю Уилсон, ведущий научный сотрудник Европейского совета по международным делам. И это лишь один из многих пессимистических сценариев, которые сегодня обсуждаются в экспертной среде.

В Украине накопилось великое множество проблем, связанных с гуманитарной сферой и гуманитарной политикой нашего государства. Это не та область, где все можно начать с «чистого листа», разрушив до основанья наработки предыдущих поколений. Но, возможно, есть лишь один способ избавиться от множества комплексов прошлого,- прекратить с ним бороться, и устремить свои помыслы и энергию в будущее.

Свернуть

Украинская модель гуманитарного пространства была и остается предметом нескончаемых споров и обсуждений, где каждому мнению противопоставляются десятки других, часто противоположных. В своем большинстве эксперты едины лишь в том, что теоретически она отмежевалась от советской модели гуманитарной политики с ее идеологическими догмами, но так и не смогла уйти от нее в своих практических проявлениях, сохраняя верность множеству «рудиментов» советской идеологии и политики.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Наші політики не помічають, що саме в гуманітарній сфері формується той дороговказ, без якого люди не знають, куди йти

28 апр 2012 года

Які трансформації пережила гуманітарна політика України за останні двадцять років?

Україна встановлювалась як держава і суспільство переосмислювало свою історію та своє місце в світі. Очевидно, що були певні відправні проекти майбутнього, які проходили через гуманітарну сферу. Весь цей час Україна намагалась із частини стати цілим, відкидаючи весь тоталітарний багаж минулого.

Я поділив би ці двадцять років на дві частини. Перша – це пошук національної ідеї. Багато діячів цим захоплювалися, творилися різні концепції. Була, наприклад, спроба використати тоталітаризм із привнесенням в цю систему наукового націоналізму. Тобто, дехто гадав, що можна механічно замінити науковий комунізм на науковий націоналізм. Але пізніше стало зрозуміло, що ми занадто різні. Не менш різні, ніж французи чи італійці. Це нормальна європейська практика, коли народ однієї держави складається з багатьох різних, хоч і значно споріднених, груп. Довелося задуматись, що робити з тими не українцями, які дуже давно проживають на території України і також є частиною її історії.

Для характеристики гуманітарного простору України варто згадати про використання його політиками і зовнішніми чинниками. Вони завжди шукали собі якісь короткочасні вигоди, пропонуючи розподіл країни то по Дніпру, то по сортах, то по ще якихось ознаках. Це був виклик державі і суспільству – наскільки вони здатні не розколотись, знайти в собі більш спільного, ніж відмінного. І попри всі песимістичні сценарії, немає зараз чіткого поділу на дві України, чи якогось іншого. Люди розуміють, що їх об’єднує більше, ніж роз’єднує.

То це об’єктивний процес, чи політики зіграли свою роль?

Як на мене, то це швидше всупереч бажанням переважної більшості політиків, оскільки завжди діє давно відомий принцип "поділяй і володарюй". І що таке політика? Це вибудовування певної загрози для когось,  і мобілізація своїх прихильників для її подолання. В цьому процесі гуманітарна сфера завжди буде використовуватись.

Але в нас досить високоосвічені люди. До того ж, вони вже мають деякий політичний досвід, бо пережили цілу низку виборів і дізналися, чого варті політичні гасла. Це дало розуміння, що об’єднання в проекті під назвою "Україна" є цілком задовільним.

Як оцінити потенціал самоорганізації та ініціативності нашої гуманітарної сфери та її учасників? Адже тут люди творчі, а вони друг до друга ставляться ви знаєте як…

Так, звичайно, творчих людей за гуманітарним переліком проблем важче об’єднати. Умовно кажучи, "податковий майдан" зібрати легше. Бо податки – то річ зрозуміла, гроші можна потримати в руках. А в питаннях мови, чи цивілізаційного вибору – скільки людей, стільки й думок. Такі процеси працюють більш повільно; потрібно декілька поколінь, аби відповідні цінності, як наприклад незалежність держави, передалися з молоком матері. А ми зараз маємо частину людей, сформованих в іншій державі, в іншій системі, та другу частину, яка ще не отримала необхідного досвіду незалежності.

То ж гуманітарна сфера – це, очевидно, не та царина, де можливі якісь швидкі рецепти. Згадаймо хоча б стару біблійну історію про сорок років в пустелі, та про те, що в нас з неба сиплеться сніг замість манни небесної.

Незацікавленість держави у розвитку гуманітарної сфери – це зло чи благо?

Гадаю, що те й інше одночасно. Якби була повна незацікавленість при розгорнутому фінансуванні – то було б найбільше благо. А коли є невелика зацікавленість з відсутнім фінансуванням найважливіших проектів – це мусить бути неприйнятно.

Ще з двадцятого сторіччя культура у нас фінансується за залишковим принципом. Спочатку завжди була промисловість, сільське господарство, інфраструктура, а в кінці вже наука і культура. Вважалося, що голодні й босі люди не сприймають якісь високі цінності, хоча є багато прикладів хибності такого підходу.

Не можна говорити, що держава зовсім не переймається гуманітарними проблемами. Час від часу вони виникають на порядку денному, одним із прикладів є робота громадської гуманітарної ради при президенті України. Так ми отримали низку цікавих рішень, які підштовхнули до розробки деяких проектів. Наш інститут, зокрема, бере участь в реорганізації каналу "Культура". Щоправда, через брак фінансування він ще лишається застарілим навіть концептуально. Також намічаються певні зрушення у розвитку українського кінематографу. Розвиток електронної бібліотеки – це величезний культурний і освітній пласт, якому також приділяється увага.

Ми сподіваємось, що держава створить необхідні умови, законодавче поле для вирішення гуманітарних питань. А далі вона могла б не заважати, маючи декілька контрольних точок. Треба заохочувати приватні ініціативи, бо той же кінематограф може бути бюджетоформуючою галуззю, як воно і є в деяких країнах. Але поки що, нажаль, наші політики зайняті зовсім іншим. Вони не помічають, що саме в гуманітарній сфері формується той дороговказ, без якого люди не знають куди йти і що то їм дасть.

Чи є в України шанс позбутися статусу гуманітарної провінції? І хто тут важливіший – держава чи люди?

Шанс є і реалізувати його можуть тільки люди.

Ми повинні самі себе зрозуміти. Подорожуючи Україною, я помітив, що таких людей стає все більше. Українці все краще усвідомлюють свою неповторність і самобутність. Прочуття меншовартості, що досі культивувалося, вже майже зникло. Але зараз є такі настрої, ніби не треба робити самим те, що можна купити за кордоном. Мовляв, щоб не вигадувати велосипед. Це прикро, адже треба саме вигадати свій український велосипед – в найкращому розумінні цього. Треба робити свою продукцію, і намагатися робити краще за інших. Інакше шанси будуть втрачені, можна залишитись на узбіччі гуманітарного розвитку.

І ще необхідно створити єдиний український гуманітарний простір. Бо можна робити хороші ракети, чи встановити нову лінію складання автомобілів, але для відчуття своєї гідності цього буде мало, якщо Ужгород і Луганськ не відчуватимуть єднання в єдиному просторі.

Колись "вічно живий" Ленін замінив людям похід до церкви відвідуванням кінотеатру. Кіно стало найважливішим фактором в культурному житті пролетаріату. Що зараз відноситься до таких факторів?

Щоб ходити в кіно чи до церкви не обов’язково бути письменним – умовно кажучи. Тому мабуть Ленін, як геніальний тактик, вибрав гарний інструмент. Тепер світ змінився, ідеологічний вплив кіно став складовою частиною телебачення. Воно, в свою чергу, поступово здає позиції на користь Інтернету. Коли цей ресурс з’явиться у кожному домі, а тим паче в кожного в кишені – безумовно він стане головним. Аби тільки не обмежувалася доступність.

Щодо української літератури, то здається, що вона перебуває на двох полюсах: на одному пишуться високоінтелектуальні твори, "з претензіями", на другому – щось занадто легке. Золотої середини я не бачу, але сподіваюсь, що вона прийде через інтернет.

А паростки кіно не ростуть вище свого бюджету. Тому ми бачимо короткометражні фільми, документальні, абощо. Все ж, вони потрапляють на відповідні фестивалі, бувають навіть недовгі телесеріали. Звичайно ж, відсутність фінансування в цій галузі ніяк не сприяє повноцінному розвитку.

Останнє питання: якими повинні бути складові української гуманітарної матриці ціннісних орієнтирів в умовах глобальної дегуманізації суспільства і деградації ключових соціальних інститутів?

Чудове питання, проте воно дещо виходить за рамки усного інтерв’ю. Це тема для наукової монографії середнього об’єму.

Візьмемо, зокрема, такий аспект, як висвітлення новин. Чомусь воно завжди починається з інформації про катастрофи і неймовірну кількість жертв, а коли вона перестає зростати – то й говорити про це перестають. Але ж ніхто не досліджував, чи справді ця інформація користується найбільшим попитом, чи її нав’язують, і якщо так – то чому? І знову ж таки – на цьому виховуються покоління, а потім важко буде змінити такий стандарт. Все, що зараз втрачається в гуманітарній сфері, відгукнеться пізніше матеріальними збитками, насиллям, жорстокістю, а може й війнами.

Бесіду записав А.Маклаков.
Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

НАТО: ответ на кризис в Украине и безопасность в центральной и восточной Европе

Действия России в Украине вынудили наблюдателей и политиков по обе стороны Атлантики, включая членов Конгресса США, пересмотреть роль Соединенных Штатов и НАТО в укреплении европейской безопасности. Особую обеспокоенность в плане безопасности вызывает ситуация вокруг таких стран не-членов НАТО, как Молдова и Украина. Отражая взгляды США и их европейских союзников, генеральный секретарь НАТО Андерс Фог Расмуссен назвал военную агрессию России «самым серьезным кризисом в Европе после падения Берлинской стены», и заявил, что НАТО «больше не может вести дела с Россией, как раньше».

Этот отчет, подготовленный всего месяц назад Исследовательской службой Конгресса США, хорошо передает образ мысли и расхождения позиций среди американских законодателей в отношении НАТО и кризиса в Украине – с одной стороны, заявления о готовности защитить интересы членов альянса, а с другой – ссылки на пророссийское общественное мнение в ряде стран Запада.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Лесь Герасимчук, культуролог

Політику треба залишити для політиків. Культура – не політика

Богдан Бенюк, актор театру і кіно, народний артист України

Дух патріотизму можна виховати тільки на прикладах перемог, досягнень, бажання жити, існувати

Влад Троицкий, основатель Центра современного искусства «ДАХ», режиссер, продюсер

Как можно говорить о гуманитарной политике, если ее нет?

Василь Кушерець, голова правління товариства «Знання», доктор філософських наук, професор

Нам треба позбутися конфронтаційної моралі

Сергій Дацюк, философ

У страны без собственного гуманитарного пространства нет будущего с точки зрения свободы и независимости

Лесь Танюк, народний депутат, голова комітету Верховної Ради з питань культури та духовності

Без хліба духовного не може бути хліба насущного

Мирослав Маринович, віце-ректор Українського католицького університету

Пасивність і покора не приносять порятунку

Микола Жулинський, директор Інституту літератури ім. Шевченка НАН України, академік НАН України

Цілісної гуманітарної політики у нас нема, оскільки у наших урядів немає стратегічного мислення

Наталья Заболотная, Генеральный директор НКММК “Мыстецкий Арсенал”

Теперь Украина сама стала центром «культурного притяжения»

Владимир Никитин, доктор культурологии, эксперт Международного центра перспективных исследований

В данный момент гуманитарная основа является более важной, чем экономика

Оксана Мельничук, историк, советник по культурной политике Национального института стратегических исследований

10 заповідей – це і є та матриця, навколо якої має будуватися будь-яка гуманітарна політика

Марина Ткаченко, эксперт по вопросам социального проектирования Института Горшенина, писатель

Гуманитарная политика – это прерогатива государства, но оттуда к нам сигналов никаких не поступает

Максим Стріха, керівник наукових програм Інституту відкритої політики, доктор фізико-математичних наук

В гуманітарній сфері України дуже відчутний постколоніальний присмак

Михайло Мінаков, доктор філософських наук, директор Фонду якісної політики, доцент кафедри філософії та релігієзнавства Національного університету «Києво-Могилянська академія»

Мы ожидаем спасения только извне

Владимир Семиноженко, лидер «Новой Украины», академик НАНУ

Чтобы построить действительно современную экономику, нужно современное общество

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,066