В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Украинская модель гуманитарного пространства была и остается предметом нескончаемых споров и обсуждений, где каждому мнению противопоставляются десятки других, часто противоположных. В своем большинстве эксперты едины лишь в том, что теоретически она отмежевалась от советской модели гуманитарной политики с ее идеологическими догмами, но так и не смогла уйти от нее в своих практических проявлениях, сохраняя верность множеству «рудиментов» советской идеологии и политики.

В условиях, когда во всем мире одним из масштабных вызовов современности становится дегуманизация общества и деградация ключевых социальных институтов – семьи, системы образования и воспитания, когда доминируют духовное опустошение, массовая культура и засилье потребительского отношения к жизни и окружающим, в Украине эти явления достигают устрашающих размеров. Страна неотвратимо движется в сторону полной деградации и депопуляции населения. Статистика роста масштабов алкоголизма, наркомании, заболеваемости туберкулезом сегодня шокирует даже видавших виды исследователей беднейших стран Африки и Латинской Америки.

Изо дня в день мы наблюдаем катастрофическое снижение уровня образования, падения престижа и уважения к науке. Не исключено, что уже в ближайшее время ситуация в гуманитарной сфере засвидетельствует о полном развале прежних государственных институтов. «Скоро некому будет служить в армии, некому будет работать на высокотехнологическом оборудовании, некому и некого будет учить. Это не мелкая сезонная неурядица, это проблема существования народа и его страны», – констатирует М.Минаков, и его тревогу разделяют многие эксперты.

Все эти проявления свидетельствуют о глубочайшем гуманитарном кризисе, который переживает наша страна. На протяжении многих лет украинская гуманитарная политика была нацелена на фрагментирование общества, на рост недоверия между группами и сословиями, последовательно направлялась на изоляцию от глобальных и региональных процессов. Кому и зачем это было нужно – тема отдельного исследования, но результат такой политики более чем негативен. И простого рецепта преодоления ее последствий не существует.

Не поэтому ли гуманитарная политика это прежде всего предложение обществу консенсуса по ряду важных вопросов, решаемых доступными государству путями — в частности, через культуру и образование, через государственные СМИ, посредством бюджетного финансирования тех или иных культурных и социальных проектов и программ. Для Украины, где на протяжении всех лет ее независимости оставались неопределенными общезначимые ценности, которые бы объединяли украинское общество, последовательная гуманитарная политика приобретает значение фактора, влияющего как на становление, так и на сохранение суверенитета нашим государством.

Экономические потрясения становятся перманентным явлением в нашей стране, отодвигая на задний план вопросы развития гуманитарной сферы. А ведь многие эксперты признают, что эффективная гуманитарная политика – фундаментальная составляющая экономического роста. Для ведущих стран гуманитарная политика – это больше чем гуманитарная сфера в узком смысле. Ибо она непосредственно влияет на структуру и качество производства, на занятость и производительность труда – и, таким образом, на экономическое развитие и конкурентоспособность экономики, способствуя достижению и многих других целей экономической политики.

Если система взаимопроникновения и обратной связи экономики и гуманитарной сферы нарушается, кризисные явления охватывают практически все сферы жизни общества. Ни для кого не секрет, что Украина все более отстает от своих западных и восточных соседей по качеству и объему создаваемых культурно-образовательных продуктов, информационных потоков, в развитии гуманитарной инфраструктуры.

«Украине угрожает превращение в плохо функционирующую полуавтократию и абсолютную периферию», – утверждает Эндрю Уилсон, ведущий научный сотрудник Европейского совета по международным делам. И это лишь один из многих пессимистических сценариев, которые сегодня обсуждаются в экспертной среде.

В Украине накопилось великое множество проблем, связанных с гуманитарной сферой и гуманитарной политикой нашего государства. Это не та область, где все можно начать с «чистого листа», разрушив до основанья наработки предыдущих поколений. Но, возможно, есть лишь один способ избавиться от множества комплексов прошлого,- прекратить с ним бороться, и устремить свои помыслы и энергию в будущее.

Свернуть

Украинская модель гуманитарного пространства была и остается предметом нескончаемых споров и обсуждений, где каждому мнению противопоставляются десятки других, часто противоположных. В своем большинстве эксперты едины лишь в том, что теоретически она отмежевалась от советской модели гуманитарной политики с ее идеологическими догмами, но так и не смогла уйти от нее в своих практических проявлениях, сохраняя верность множеству «рудиментов» советской идеологии и политики.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

10 заповідей – це і є та матриця, навколо якої має будуватися будь-яка гуманітарна політика

14 май 2012 года

Які трансформації пережила гуманітарна політика України за останні 20 років? Чи відійшла наша країна від радянської гуманітарної політики, якщо ні, то чому?

Трансформації Україна пережила дуже великі. Саме тому, що це був перехідний період від радянської системи мислення, від радянського життя-буття до чогось нового, що не було визначеним. Тобто, курс на демократію був обраний, але не було визначено, скажімо, орієнтирів. Іншими словами, ми відмовилися від соціалістичної системи розвитку і кинулися з головою у капіталізм. І тому, звичайно, 20 минулих років можна визначати як певні хаотичні спроби і намагання побудувати «щось таке, не знаємо, яке»; щось на зразок Європи, але зі старими радянськими звичками. Тому я думаю, що оце тупотіння на місці України пов’язано саме з тим, що не було зроблено аналізу колишньої системи, не були визначені орієнтири на майбутнє. Протягом 70-ти років людям вбивали в голови, що «буржуазний світ» думає тільки про наживу, а нова радянська людина має будувати світле майбутнє, в якому буде панувати справедливість. І люди вірили, і жили за цими принципами, а потім раптом виявилося, що немає ніякого світлого майбутнього, а нажива і миттєве збагачення, так звана «шара» це і є пануюча ідея. Я знала багатьох порядних людей, які не пережили «цивілізаційного шоку» і померли від інфарктів, від розчарувань та депресій. Це питання, питання глибокого розчарування суспільства в кінці 90-их ще чекає на всебічне вивчення філософами, психологами, соціологами. Щодо гуманітарної, як Ви кажете, політики, я б вживала більш мені зрозумілий термін «соціокультурна політика», то протягом останніх 20-ти років ії просто не було. Всі були настільки зосередженні на економічному вимірі свого існування, що забули про головне на чому тримається світ - про внутрішній світ кожної окремої взятої людини. Кожний з нас опинився на одинці зі своїм внутрішнім світом, а навколо з екранів, з театральних сцен, з концертних майданчиків тобі весь час як молотом вбивають «ти лох, якщо не вмієш заробляти», «успіх, гроші, ти найкращий якщо в тебе є те і те …». І бідна колишня радянська людина розгубилася в міжцивілізаційному вимірі. І ця розгубленість, невизначеність сьогодні й зумовлює нинішній стан України.


Що може зупинити занепад і розкол в українському суспільстві? Хто і що має робити, щоб відбувся прорив у майбутнє?

Я думаю, що цей процес ні від кого не залежить. Це процес, який переживають усі держави, всі країни. Це процес історичного поступу. Що є доброго в Україні, так це те, що Україна – це єдина країна з пострадянського простору, яка не зазнала військових конфліктів. І це є великою перевагою. Саме тому, що менталітет українців дуже такий спокійний та розважливий. Якщо згадати фігуру козака Мамая, який сидить, палить люльку, грає на бандурі і споглядає на небо, а шабля – там десь поруч, про всяк випадок, то мені здається, що він взагалі є таким собі втіленням образу світогляду українців. Тому слід до цього ставитися спокійно, ми переживаємо певний етап свого розвитку, стрибкоподібний етап. І ніхто за нас самих не зробить ніяких змін, ніхто зверху не спуститься і не скаже, що треба робити так, або інакше. Ми маємо самі для себе зрозуміти, чого ми хочемо, до чого ми прагнемо. І тут виступає на перші ролі так зване громадянське суспільство, і це не щось таке абстрактне – це висока свідомість кожного окремо взятого громадянина України. Але цю свідомість слід виховувати і от тут виступає держава, як організуюча система, яка забезпечує виховання та освіту своїм громадянам. Для цього державі потрібно втілювати протекціоністську гуманістичну політику націлену на виховання високоосвіченої та відповідальної, гармонійно розвинутої людини, громадянина.

Якщо кожний свідомий громадянин буде чітко собі уявляти, чого він хоче, розуміти, що політика – це мистецтво жити разом, тоді це і буде громадянське суспільство, яке складається з кожного громадянина окремо, і основою якого є взаємоповага до прав людини. І таке суспільство зможе виробляти саме ті орієнтири, за якими воно має розвиватися.


Що було створено за останній 20 років у гуманітарному просторі України нового, креативного і свого? Які були досягнення?

Досягнення – це мир, це спокійний розвиток. Комусь може здатися, що у нас відбуваються хвилюючі події – всі ці майдани, акції непокори. Але якщо на це все дивитися глобально, то це більш-менш спокійний етап певної еволюції.

Досягнення – це мирне урегулювання конфліктів, які в країні були, і це були навіть не конфлікти, а все ж таки більше непорозуміння, зустріч різних точок зору. І на превелику похвалу, Україна вирішує ці проблеми не військовим шляхом. Це одне з найбільших досягнень. Що ще? Більше у нас все-таки певних відставань, і ми загубили дуже багато часу.

Звичайно, хотілося б, щоб цей перехідний період не затягувався – дуже важко жити в епоху змін, але історію не підгониш, все відбувається так, як воно відбувається.


Який потенціал суб`єктності, самоорганізації та ініціативності в українській гуманітарній сфері? Що заважає учасникам українського гуманітарного ринку створити конструктивну стратегію дій?

Гуманітарна сфера і гуманітарна політика, в тому сенсі як їх вживають в нашому суспільстві, я б називала все ж таки «соціо-культурна політика». Тому що гуманітарна сфера, якщо правильно перекладати цей термін з латини, – це те, що стосується людини, і в сучасному європейському сенсі це подолання наслідків катастроф, природних чи військових катаклізмів, це подолання наслідків голоду в Африці, наприклад. Тому я б чіткіше визначала термін «гуманітарної політики», як соціо-культурну політику, в якій є поле власне культурної політики, є поле освітньої політики, охорони здоров’я.

Я би зупинилася зараз виключно на культурній політиці, де я відчуваю себе більш впевненною, ніж в інших питаннях. В культурній політиці, звичайно, на перше місце виходить консолідація інтелігенції. І взагалі, розуміння своєї ролі, тому що, на жаль, українська інтелігенція і фахове професійне середовище – воно більше жаліється на те, як усе погано, але нічого не робить для того, щоб стало краще. Тому що дійсно великі запитання є саме до творців так званого культурного продукту, до його змістовної частини. Чому в театрі, наприклад, не піднімаються гострі соціальні питання? Де сучасний театр, сучасна драматургія? Скільки можна експлуатувати класику, яка за умови поганої інтерпретації профанує ті важливі та універсальні ідеї, які могли би вигравати роль каталізатора, але викликають тільки нудьгу, тому що якість цих вистав тхне нафталіном і молоді це не цікаво? Чому, наприклад, та невеличка кількість фільмів, які виходять, це, в основному, розповіді про бандитів та про якісь біди в суспільстві? Чому не створюється певний позитивний продукт, який би мав домінувати і давати надію?

Я вважаю, що інтелігенція дуже занурена сама в себе, і, до речі, останній твір Ліни Костенко «Записки українського самашедшого» – він є дуже показовим. Це є віддзеркаленням стану української інтелігенції, такий суцільний плач Ярославни. Я думаю, що вже настав час вийти з того плачу, згадати про те, що мистецтво – це спілкування Бога з людьми. Тобто, це можливість створювати високі образи, навіть недосяжні, щоб людина знала, про що їй мріяти. От коли людина заходить у храм і дивиться вгору, – її душа летить. І культура має створювати таке середовище, в якому би душа літала, щоби крила розпускалися, щоб людям хотілося творити, тому що творчість на сьогоднішній день – вона є в основі буття нашого. Не буття сьогодні формує наш світогляд, а навпаки, світогляд формує буття. Це найголовніше. І від того, що у нас в душі і у мозку, від того залежить, як ми будемо розвиватися, як ми будемо до цього ставитися і як ми будемо розбудовувати державу. Якщо проаналізувати твори мистецтва, особливо сучасного, то якщо коротко, то всю цю тенденцію можна назвати одним словом «деградація», і тоді ми маємо чітко собі сказати : «суспільство деградувало», а це вже кризове явище, тому потрібно вживати першочергових невідкладних заходів щодо зміни ситуації. За деградацією йде занепад, а після занепаду – кінець держави. Так що ми маємо реагувати на такі прояви творчості, які дають нам певні знаки біди. Тут виникає дуже багато запитань, але це вже тема іншої розмови.


Гуманітарна політика – це інструмент розвитку творчого та креативного потенціалу українського суспільства, чи це інструмент маніпулювання свідомістю?

Маніпулювання свідомістю – це до «піарників». А якщо казати про культурну політику і соціо-культурний простір, звичайно, це той простір, у якому взагалі закладається фундамент розвитку, до того ж сталого розвитку, суспільства. І людство на сьогоднішній день приходить до того, що культура є основним виміром розвитку суспільства. До речі, на цьому напрямку вже започатковані величезні програми міжнародних організацій таких, як ООН. Є відома резолюція ООН, яка так і називається «Культура та розвиток». Я всіх запрошую ознайомитися з цією резолюцією, яку можна знайти на сайті ЮНЕСКО, ООН. Вона є перекладеною російською мовою в абсолютно відкритому доступі, де чітко визначені всі засади, перспективи розвитку людства з розмахом на тисячоліття, але в цій резолюції чудово окреслено і визначено, що головною засадою для розвитку майбутнього є культура, культурний вимір. Культура в широкому сенсі цього розуміння. Культура, як світоглядний механізм розвитку.


Якщо український гуманітарний простір – це щось самобутнє і самодостатнє, незалежно від мови, якою створюється український культурно-освітній продукт, хто повинен його підтримувати, просувати?

Взагалі культурний продукт – це ж щось об’єктивне. Тобто, буде чи не буде його хтось підтримувати, він буде створюватися, бо людина без творчості не може жити. Люди завжди перебувають у процесі творчості. Або вони творять велике мистецтво, коли у них є більше можливостей, або вони співають на вулиці, – але творчість існує незалежно від того, існує культурна політика чи ні. І завдання культурної політики – створити всі умови для того, щоб творчість була на користь державі і на користь суспільству цієї держави. Бо коли творчість починає бути, скажімо так (застосую таке слово, за яке мене будуть критикувати) – безконтрольною, тобто без якихось орієнтирів, то, звичайно, вона може виливатися в якісь дуже грубі форми. Усе залежить від цінностей, які панують у суспільстві, і ми тут до замкненого кола повертаємося, тому що цінності впливають на те, яким є культурний продукт, а культурний продукт впливає взагалі на розвиток суспільства, і таким чином ми отримуємо замкнене коло залежних одне від одного понять.

Звичайно, що держава, яка піклується про своїх дітей, про свою молодь, вона мала б опікуватися створенням такого культурного продукту, але не дуже контролюючи саме процес створення. Якщо держава буде давати певні орієнтири, фінансово підтримувати програми, які йдуть на ствердження гуманітарних і гуманних ідей, то така присутність держави потрібна обов’язково. Я, як мати маленької дитини, дуже б хотіла, щоб держава опікувалися і виховними програмами дитячих садочків, і контролювала те, що діти дивляться по телебаченню і на великих екранах. Я не за цензуру, але за охорону і протекціонізм, щоби мене хоч трішечки оберігали від агресії, яка зараз просто валиться на голови усім нам. При чому дуже часто з зовні, з поза меж України.


Гуманітарна політика – це інструмент об`єднання і збереження України, пошук власної, унікальної ідентичності чи вбудовування країни в чужі проекти – «Русского мира» або «Європейського простору»?

Поки що важко сказати, тому що ця політика переживає процес свого становлення, вона ще тільки формується, і дуже важливо розуміти, що культурна політика не пишеться в кулуарах влади, вона виробляється і формується виходячи з багатьох соціологічних досліджень, з нагальних потреб суспільства. Я, наприклад, як аналітик та розробник програм, відчуваю власну відповідальність за ту агресію, насильництво, неповагу до людської гідності, які захлиснули останнім часом Україну. Тому що завданням культурної політики є превентивні заходи, щоби не допустити появи в нашому суспільстві людей із звірячими инстинктами. Культурна політика має прищеплювати високі ідеали, затверджувати високі гуманістичні цінності, найголовнішою з яких є висока повага до людини та її прав.

Важливе політичне завдання, яке стоїть перед новою культурною політикою, – це саме збереження української ідентичності і формування свого власного інформаційного і культурного середовища, тому що це єдині умови для виживання нації в умовах глобалізації і інтеграції.

Якщо у держави немає свого власного культурного продукту, якщо держава не має свого власного інформаційного продукту, то вона у той чи інший спосіб підпадає під вплив іноземних держав, і таким чином відбувається повільне, ледь помітне, але впевненне розмивання її суверенітету. Тому це питання, відверто кажучи, є взагалі питанням національної безпеки.


Якщо влада не займається гуманітарною політикою своєї країни, то цим займається влада інших держав? Могли б ви оцінити «soft power» з боку РФ, ЄС, США – адже Україна накрита культурними, медіа- та інформаційними парасольками цих держав?

Одразу важко відповісти на ваше запитання. Я все ж належу до експертного середовища, і не хотілося б говорити без належних підстав. Спочатку треба подивитися на дослідження, які були проведені з цього приводу, проаналізувати їхні результати.

По кіно я бачила такі цифри, – якщо брати за основу кількість фільмів, що виходять на наш український ринок, то, звичайно, переважають фільми американські, після американських йдуть російські, потім європейські і лише потім – решти світу.

Якщо йти за такими показниками, то звичайно, ми перебуваємо під більшим впливом Сполучених Штатів Америки. Але якщо брати якісь інші виміри, то тут треба дослідити, скільки книжок видається в Україні, якою мовою; скільки продається, якою мовою. Який культурний продукт присутній на сценах театральних і концертних майданчиків. Таких досліджень ми ще не проводили, не робили, тому мені важко сказати.

За відчуттям, то начебто ми знаходимося під більшим впливом Росії, але соціологія – це досить точна наука, яка дає більш точні цифри. Тому краще вже провести такі дослідження, бо іноді вони дають зовсім інший результат не такий, який ми відчуваємо інтуїтивно.


Як довго цей тиск може тривати?

Він буде тривати доти, поки держава дозволяє на себе тиснути. Як тільки держава починає займати більш жорстку позицію по захисту своїх інтересів (це, звичайно, не дуже добре буде виглядати в очах інших), тиск одразу зменшиться. Я думаю, що Україні на разі потрібна жорстка протекціоністська політика, – це підтримка власного виробника, надання пільг виключно власному виробникові культурного продукту, але без будь-яких заборон. Інші нехай будуть присутніми, будь-ласка, але вони мають сплачувати більше за свою присутність на цьому ринку, і вилучені кошти необхідно вкладати знову ж таки в розвиток національного культурного продукту. Так вже влаштована психологія людини, що їй завжди ближче те, що зроблено на її території, на її землі. Якщо там грають актори, яких можна побачити на вулиці, якщо фільм знімається в містах і на вулицях, які ми можемо ідентифікувати. Нам цікавіше дивитися наші фільми, але якісні.

Звичайно, людині цікавіше читати книжки, які ближчі до неї. Це природній ефект, але цей культурний продукт має бути якісним, тому що неможливо людям нав’язувати неякісний продукт лише тому, що він виготовлений у нас. Він, за своєю якістю, має бути конкурентоспроможний, от і все.


Якими мають бути складові української гуманітарної матриці ціннісних орієнтирів в умовах глобальної дегуманізації суспільства та деградації ключових соціальних інститутів?

Я б не казала «гуманітарна матриця», я б не кидалася такими термінами, тому що я взагалі не дуже розумію такого застосування слова «гуманітарний». Гуманітарний – це той, що наближений до людини, але тоді треба вживати слово «гуманістичний».

Матриця так само. Це як база, як система координат, але ця система координат не змінюється, чесно кажучи, від створення світу. Мені здається, що 10 заповідей – це і є та матриця, навколо якої має будуватися будь-яка гуманітарна політика.

Звичайно, що це, перш за все, повага один до одного, це, як кажуть мої колеги, гуманізація стосунків, гуманізація суспільства в сенсі поваги до людини, до прав людини, визнання верховенства права в суспільстві, справедливості. Це затвердження естетичних ідеалів, високої естетки, яка пробуджує гармонійний стан душі.

Я дуже поважаю Євгена Сверстюка, і мені дуже до душі його вислів: «Ми всі скучили за катарсисом». Тому що катарсис – це стан наближення до божественного. На жаль, коли ми відвідуємо театральні постановки, фільми, концерти – цього таїнства не відбувається, лише класична музика на сьогоднішній день може давати оце наближення. Все інше – це якийсь бруд, втома, розчарування, і мені здається, це нав’язує дисгармонію всьому суспільству. Хотілося б, щоб більше було гармонії і намагання досягти недосяжного.

Бесіду вела Євгенія Сизонтова

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

Возможности эволюции НАТО

Способность НАТО влиять на решения, принимаемые Россией в отношении Украины, ограничены, поскольку большинство рычагов влияния, доступных альянсу, это дипломатические и экономические, и их действие Россия ощутит только спустя определенное время. Неспособность НАТО остановить российский ирредентизм, скорее, будет стимулировать осмысление альянсом тех дипломатических и военных мер, которые нужно предпринять, чтобы предотвратить возникновение в восточной и южной Европе нового подобного кризиса.

Многие проблемы, с которыми столкнулось НАТО в 2014 году, скорее всего, обострятся еще в текущем году, а в 2015 году они потребуют большего внимания и действий, как отдельных членов альянса, так и коллективных, чтобы НАТО и дальше смогло играть стабилизирующую роль в Афганистане и Восточной Европе, и отвечало меняющимся условиям. Эти проблемы также могут привести и к изменениям в структуре НАТО. Спектр альтернативных сценариев развития альянса охватывает три основных варианта - превращение его в «сильный и решительный», либо – в альянс сокращенный и оборонительный, либо - инертный.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Лесь Герасимчук, культуролог

Політику треба залишити для політиків. Культура – не політика

Богдан Бенюк, актор театру і кіно, народний артист України

Дух патріотизму можна виховати тільки на прикладах перемог, досягнень, бажання жити, існувати

Влад Троицкий, основатель Центра современного искусства «ДАХ», режиссер, продюсер

Как можно говорить о гуманитарной политике, если ее нет?

Василь Кушерець, голова правління товариства «Знання», доктор філософських наук, професор

Нам треба позбутися конфронтаційної моралі

Сергій Дацюк, философ

У страны без собственного гуманитарного пространства нет будущего с точки зрения свободы и независимости

Лесь Танюк, народний депутат, голова комітету Верховної Ради з питань культури та духовності

Без хліба духовного не може бути хліба насущного

Мирослав Маринович, віце-ректор Українського католицького університету

Пасивність і покора не приносять порятунку

Микола Жулинський, директор Інституту літератури ім. Шевченка НАН України, академік НАН України

Цілісної гуманітарної політики у нас нема, оскільки у наших урядів немає стратегічного мислення

Наталья Заболотная, Генеральный директор НКММК “Мыстецкий Арсенал”

Теперь Украина сама стала центром «культурного притяжения»

Владимир Никитин, доктор культурологии, эксперт Международного центра перспективных исследований

В данный момент гуманитарная основа является более важной, чем экономика

Марина Ткаченко, эксперт по вопросам социального проектирования Института Горшенина, писатель

Гуманитарная политика – это прерогатива государства, но оттуда к нам сигналов никаких не поступает

Василь Яблонський, заступник директора НІСД

Наші політики не помічають, що саме в гуманітарній сфері формується той дороговказ, без якого люди не знають, куди йти

Максим Стріха, керівник наукових програм Інституту відкритої політики, доктор фізико-математичних наук

В гуманітарній сфері України дуже відчутний постколоніальний присмак

Михайло Мінаков, доктор філософських наук, директор Фонду якісної політики, доцент кафедри філософії та релігієзнавства Національного університету «Києво-Могилянська академія»

Мы ожидаем спасения только извне

Владимир Семиноженко, лидер «Новой Украины», академик НАНУ

Чтобы построить действительно современную экономику, нужно современное общество

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,091