В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Украинская модель гуманитарного пространства была и остается предметом нескончаемых споров и обсуждений, где каждому мнению противопоставляются десятки других, часто противоположных. В своем большинстве эксперты едины лишь в том, что теоретически она отмежевалась от советской модели гуманитарной политики с ее идеологическими догмами, но так и не смогла уйти от нее в своих практических проявлениях, сохраняя верность множеству «рудиментов» советской идеологии и политики.

В условиях, когда во всем мире одним из масштабных вызовов современности становится дегуманизация общества и деградация ключевых социальных институтов – семьи, системы образования и воспитания, когда доминируют духовное опустошение, массовая культура и засилье потребительского отношения к жизни и окружающим, в Украине эти явления достигают устрашающих размеров. Страна неотвратимо движется в сторону полной деградации и депопуляции населения. Статистика роста масштабов алкоголизма, наркомании, заболеваемости туберкулезом сегодня шокирует даже видавших виды исследователей беднейших стран Африки и Латинской Америки.

Изо дня в день мы наблюдаем катастрофическое снижение уровня образования, падения престижа и уважения к науке. Не исключено, что уже в ближайшее время ситуация в гуманитарной сфере засвидетельствует о полном развале прежних государственных институтов. «Скоро некому будет служить в армии, некому будет работать на высокотехнологическом оборудовании, некому и некого будет учить. Это не мелкая сезонная неурядица, это проблема существования народа и его страны», – констатирует М.Минаков, и его тревогу разделяют многие эксперты.

Все эти проявления свидетельствуют о глубочайшем гуманитарном кризисе, который переживает наша страна. На протяжении многих лет украинская гуманитарная политика была нацелена на фрагментирование общества, на рост недоверия между группами и сословиями, последовательно направлялась на изоляцию от глобальных и региональных процессов. Кому и зачем это было нужно – тема отдельного исследования, но результат такой политики более чем негативен. И простого рецепта преодоления ее последствий не существует.

Не поэтому ли гуманитарная политика это прежде всего предложение обществу консенсуса по ряду важных вопросов, решаемых доступными государству путями — в частности, через культуру и образование, через государственные СМИ, посредством бюджетного финансирования тех или иных культурных и социальных проектов и программ. Для Украины, где на протяжении всех лет ее независимости оставались неопределенными общезначимые ценности, которые бы объединяли украинское общество, последовательная гуманитарная политика приобретает значение фактора, влияющего как на становление, так и на сохранение суверенитета нашим государством.

Экономические потрясения становятся перманентным явлением в нашей стране, отодвигая на задний план вопросы развития гуманитарной сферы. А ведь многие эксперты признают, что эффективная гуманитарная политика – фундаментальная составляющая экономического роста. Для ведущих стран гуманитарная политика – это больше чем гуманитарная сфера в узком смысле. Ибо она непосредственно влияет на структуру и качество производства, на занятость и производительность труда – и, таким образом, на экономическое развитие и конкурентоспособность экономики, способствуя достижению и многих других целей экономической политики.

Если система взаимопроникновения и обратной связи экономики и гуманитарной сферы нарушается, кризисные явления охватывают практически все сферы жизни общества. Ни для кого не секрет, что Украина все более отстает от своих западных и восточных соседей по качеству и объему создаваемых культурно-образовательных продуктов, информационных потоков, в развитии гуманитарной инфраструктуры.

«Украине угрожает превращение в плохо функционирующую полуавтократию и абсолютную периферию», – утверждает Эндрю Уилсон, ведущий научный сотрудник Европейского совета по международным делам. И это лишь один из многих пессимистических сценариев, которые сегодня обсуждаются в экспертной среде.

В Украине накопилось великое множество проблем, связанных с гуманитарной сферой и гуманитарной политикой нашего государства. Это не та область, где все можно начать с «чистого листа», разрушив до основанья наработки предыдущих поколений. Но, возможно, есть лишь один способ избавиться от множества комплексов прошлого,- прекратить с ним бороться, и устремить свои помыслы и энергию в будущее.

Свернуть

Украинская модель гуманитарного пространства была и остается предметом нескончаемых споров и обсуждений, где каждому мнению противопоставляются десятки других, часто противоположных. В своем большинстве эксперты едины лишь в том, что теоретически она отмежевалась от советской модели гуманитарной политики с ее идеологическими догмами, но так и не смогла уйти от нее в своих практических проявлениях, сохраняя верность множеству «рудиментов» советской идеологии и политики.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Пасивність і покора не приносять порятунку

23 май 2012 года

Які трансформації пережила гуманітарна політика України за останні 20 років? Чи лишилося у нас щось від традицій тоталітарної радянської гуманітарної політики?

В минуле відійшла комуністична риторика, але не комуністична сутність гуманітарної політики. Головні важелі та стиль управління залишилися незмінними, а що навіть було - тимчасово демонтовано, з часом відродилося під іншими камуфляжними іменами. Для прикладу, цензуру замінили темники, а не стало темників – прийшли інші важелі впливу. Про їхню ефективну дію я можу судити з того, як по команді не з’являється на телеекранах інформація про небажані для влади феномени суспільного буття. Треба віддати належне: система – комуністична чи тепер квазікомуністична – фантастично вміє самовідроджуватися. Дванадцятиголовий Змій з давньокиївських казок, у якого стяті голови самі відростають та ще й помножуються, – це образ нашої державної системи…

Чому гуманітарний простір так і залишився в Україні простором розбрату? Що може зупинити занепад і розкол в українському суспільстві?

Ця система може утриматись лише на облуді та взаємній недовірі, які затуманюють реальність. У світлі правди, авторитарні царі моментально стають голими. А різні сегменти суспільства, відчувши довіру одне до одного і ставши партнерами у творенні добра, в одну мить відкинули б нинішніх маніпуляторів, як непотріб. Ось чому головне (хоч і неписане) завдання влади – не допустити такого загальнонаціонального порозуміння. Цим і пояснюється, чому в Німеччині держава платить великі гроші, щоб поєднати дві донедавна роз’єднані частини нації, а в Україні такі ж великі гроші йдуть, навпаки, на стимулювання міжрегіональної ворожнечі. Ось і цього року надходять вибори, а тому ми знову почуємо про потребу узаконеної двомовності, про лихих бандерівців, про багатий Схід, якого об’їдає злиденний Захід, тощо. Бідний той народ, якого можна 20 років (і це лише в час незалежності) так успішно ловити на примітивний гачок!

Утім, досвітні вогні національного прозріння таки проблискують у нашій мрячній атмосфері. Здається, ще ніколи з 1991 року в різних частинах України не формувався настільки однозначний консенсус щодо порочності нинішньої влади. Ясна річ, це поки що «консенсус проти», тоді як для успішної трансформації суспільного життя потрібен «консенсус за». Однак навіть негативний консенсус свідчить про те, що можливості влади й далі маніпулювати свідомістю людей вичерпуються. Наступає час зміни парадигми. Біда лише, що ні влада, ні опозиція до цієї зміни не готові. Тому розв’язка прийде несподівано і з того боку, звідки її не чекають.

Що б Ви могли відзначити як успіх України в гуманітарній сфері за останні 20 років?

Скажу про те, що мені видається очевидним з перспективи мого професійного досвіду. За 18 років незалежності в Україні сформувався цікавий, а в чомусь і унікальний світ релігійної свободи. Більш-менш унормувалися православно-католицькі (у тім числі греко-католицькі) суперечності, розпочався був навіть внутрішньоправославний діалог. Протестантські спільноти стали органічною частиною нашого релігійного ландшафту, відіграючи велику роль у підтриманні режиму релігійної свободи. Ефективно запрацювала Всеукраїнська рада Церков та релігійних організацій, що стало можливим лише за умови нарощування взаємної довіри. Зросла «києвоцентричність» Церков та релігійних організацій – навіть у тих випадках, коли цього не можна було сподіватися. Іншими словами, почав витворюватися «київський світ» – ось чому так терміново став потрібен «русский мир» з його наступом на ще кволі паростки відродженого українства. Шкоди він наробить багато, але у всьому слід бачити руку Провидіння. Мені часто пригадуються слова Мефістофеля з бунінського перекладу «Фауста»: «Я – часть той силы, что вечно хочет зла, но вечно совершает благо». Я переконаний, що, ставши свідком та вимушеним учасником оцього «переможного маршу в минуле», суспільство, стрепенувшись, далі прогресуватиме дуже швидко.

Який потенціал суб`єктності, самоорганізації та ініціативності в українській гуманітарній сфері?

Як на мене, потенціал величезний. Українське суспільство сьогодні схоже на пересичений соляний розчин. А кожен із нас знає ефект цього простенького хімічного досліду: досить кинути в такий розчин маленький кристалик, як уся начебто невидима розчинена сіль випадає в осад. Отже, українське суспільство вже вийшло зі стану післяпомаранчевої прострації зразка 2010 року, коли «на всіх язиках все мовчало» від переляку й отетеріння. Сьогодні в ньому нуртують численні протестні групи та громадські ініціативи, які поки що ніяк не можуть увійти в резонанс. Поява яскравого й позитивного лідера, за яким стояла б передова, інноваційна та об’єднувальна ідея, викликала б ефект отого миттєвого «випадання в осад». При цьому зрозуміло, що я не маю на увазі лідера, сповненого негативної харизми, який повів би суспільство в криваву агресію. Феномен позитивної візії, спертої на ентузіазм критичної маси лідерів, став би благословенням для України, оскільки в цьому разі вона стрімко пішла б угору.

Що заважає усім учасниками українського гуманітарного ринку створити конструктивну стратегію дій? Чому й досі гуманітарна політика сприймається як інструмент маніпулювання свідомістю?

Заважає давній «бич» української історії – брак солідарності, фатальний закон «де два українці – там три гетьмани». Цей фатум руйнував усі наші шанси в минулому, коли більший еволюційний виграш мали строго ієрархічні, імперські моделі управління. Проте параметри людської цивілізації невпинно міняються, і сьогодні з’являються ознаки того, що децентралізація (або, як тепер модно казати, мережева демократія) може стати перспективною нормою. Повторюю, поки що ми бачимо лише нечіткі обриси того світу, який іще не став реальністю. Але в цьому світі наша одвічна «отаманщина», «сам собі пан» могли б нарешті знайти свою еволюційну перевагу, з нашого історичного прокляття перетворитись на благословення.

Повоєнна Німеччина та Японія, післякризова Південна Корея – все це приклади того, як правильна гуманітарна політика може вивільнити творчий потенціал нації й буквально на очах ощасливити її. Україна – приклад того, як хибне, примітивне й тупе зведення гуманітарної політики до маніпулювання свідомістю тягне націю додолу. Втім, треба усвідомити, що елементи певної маніпуляції має гуманітарна політика будь-якої, навіть найуспішнішої держави. Уся справа в тім, на що ця маніпуляція спрямована. Батьки, привчаючи дитину ходити, так само «маніпулюють» її свідомістю, але ця «маніпуляція» іде їй на благо. В суспільних справах у таких випадках говорять про «освіченого монарха», який виводить державу з відсталості та кризи. У нас же поки що діють «освічені крутелики», які доводять націю до руїни.

Якщо український гуманітарний простір – це щось самобутнє і самодостатнє, незалежно від мови, якою створюється український культурно-освітній продукт, хто повинен його підтримувати, просувати?

Без сумніву, в правильно організованому суспільстві – передусім сама держава. У цьому випадку здійснюється головна функція держави, як вона виглядає з точки зору Божого закону, – функція служіння суспільству. Проте якщо державний чиновник узурпує владу, має вступити в дію інстинкт самозбереження суспільства. Воно має солідарно породити з себе нову форму самоорганізації. Пасивність і покора не приносять порятунку: пам’ятаймо, що всі паразити висмоктують соки зі своєї жертви до решти, а тоді перекидаються на іншу жертву.

Гуманітарна політика – це інструмент об`єднання і збереження України, пошук нею власної, унікальної ідентичності чи вбудовування країни в чужі проекти, на кшталт «Русского мира» або «Європейського простору»?

Поняття суверенітету передбачає, що суспільство дбає передусім про безпеку і розквіт своєї спільноти людей. Проте таке піклування не означає ізоляціонізму та егоїстичного замикання в собі. Народи, які в нинішній час не вміють стати легітимною частиною світової спільноти, – приречені. Тому я би наважився сформулювати максиму, яка, напевно, є дискусійною, а саме: «Треба жити для себе так, щоб від цього було добре усім, хто тебе оточує». Формула «русского мира» – це «принуждение к любви», це прагнення принести добро своєму народові коштом інших. Цивілізаційного шансу на майбутнє така формула не має, а тому вона заводить російський народ у глухий кут. Наша формула – це «єдність у багатоманітті». Вона поки що ще квола, але все ж надзвичайно перспективна.

Роль держави тут може бути і негативною, і позитивною. Це зло, якщо держава не хоче служити суспільству, і благо, якщо негідній державній владі просто не вистачає сили для впровадження хибної гуманітарної політики, яка може призвести до тотального виснаження країни.

Могли б ви оцінити «soft power» з боку РФ, ЄС і США, адже Україні накрита культурною, медіа- та інформаційною парасолькою цих держав. Чому у нас відсутній власний погляд на світ? Як довго це може тривати?

Україна схожа на пульсар, що певний час є тьмяною «прихованою масою» і лише всмоктує «зоряну речовину» успішніших за себе. Але тоді наступає мить, коли Україна зблискує (на жаль – поки що на короткий час) власним і яскравим світінням. Згадаймо, усамостійнення козацької України за Хмельницького і феєрична аура помаранчевого Майдану – це ті події, які освітили своїм значущим світлом усю Європу. Отож, я не бачу біди в тому, що ми «чужому научаємось», – наша біда, як завжди, в тому, що ми «свого цураємось» і не вміємо витворити епіцентр його нарощування. Утім, ми були б приречені, якби лише ми, а не Бог, були Господом історії. Цей епіцентр нової України вже формується, хоча все ще невидимо для нас і дуже часто всупереч нашим свідомим зусиллям. Здається, Бог, як і багато нинішніх керівників, часто зітхає: «Мені б таких помічників, які бодай не заважали б…».

Ні для кого не секрет, що Україна все більше відстає в якості та обсязі культурно-освітніх продуктів, інформації і розвитку гуманітарної інфраструктури в порівнянні із західними і східними сусідами, що могло б запобігти сповзанню у прірву невідання і периферії? Чи є в України шанс піти від статусу гуманітарної провінції?

Якщо йдеться про наздоганяння впорядкованих держав шляхом проходження всіх тих етапів, що їх вони пройшли, то це безнадійно. Проте історія людської цивілізації ніколи не була лінійною, в ній також є «соціальні ліфти», які можуть винести якийсь народ на вершину долі, – несподівано для світу, але не несподівано для Провидіння. Це і є феномен цивілізаційного резонансу, коли етнопсихологічні характеристики якогось народу входять у гармонію з параметрами нової епохи. Але для цього доконечно потрібно, щоб нація вміла бачити «досвітні вогні» цієї епохи. Поки що ж в Україні ситуація критична: національно зорієнтовані осередки заворожені вогнями минулого, що догасають, тоді як професіонали тягнуться за світлячками космополітичного, опиняючись у пастках антиукраїнського.

Яким має бути шлях української гуманітарної політики до своїх ціннісних орієнтирів в умовах глобальної дегуманізації суспільства та деградації ключових соціальних інститутів?

Нам потрібне відродження етики – християнської, юдейської, мусульманської і тієї «просто етики», яку можуть збагнути люди, що не можуть подолати ідіосинкразії до релігійної термінології. Ще кілька десятиліть тому на Заході говорити про цінності було б поганим тоном. Сьогодні поняття value-based (наприклад, value-based knowledge – знання, оперте на цінності) стало загальновживаним поняттям. Тут спрацьовує інстинкт самозбереження цивілізації, яка немислима без гравітаційного впливу цінностей. Можна говорити про запровадження єдиних для всіх «правил гри», тобто чесності, правдивості й доброзичливості. Але всі ці визначення є насправді евфемізмами, що приховують свою одвічну суть, тобто заповіді Божі, або те, що називається «Божий закон». Якщо він стає внутрішнім законом людини, то вона зберігає водночас і своє божественне спадкоємство, і свою свободу.

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

НАТО: ответ на кризис в Украине и безопасность в центральной и восточной Европе

Действия России в Украине вынудили наблюдателей и политиков по обе стороны Атлантики, включая членов Конгресса США, пересмотреть роль Соединенных Штатов и НАТО в укреплении европейской безопасности. Особую обеспокоенность в плане безопасности вызывает ситуация вокруг таких стран не-членов НАТО, как Молдова и Украина. Отражая взгляды США и их европейских союзников, генеральный секретарь НАТО Андерс Фог Расмуссен назвал военную агрессию России «самым серьезным кризисом в Европе после падения Берлинской стены», и заявил, что НАТО «больше не может вести дела с Россией, как раньше».

Этот отчет, подготовленный всего месяц назад Исследовательской службой Конгресса США, хорошо передает образ мысли и расхождения позиций среди американских законодателей в отношении НАТО и кризиса в Украине – с одной стороны, заявления о готовности защитить интересы членов альянса, а с другой – ссылки на пророссийское общественное мнение в ряде стран Запада.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Лесь Герасимчук, культуролог

Політику треба залишити для політиків. Культура – не політика

Богдан Бенюк, актор театру і кіно, народний артист України

Дух патріотизму можна виховати тільки на прикладах перемог, досягнень, бажання жити, існувати

Влад Троицкий, основатель Центра современного искусства «ДАХ», режиссер, продюсер

Как можно говорить о гуманитарной политике, если ее нет?

Василь Кушерець, голова правління товариства «Знання», доктор філософських наук, професор

Нам треба позбутися конфронтаційної моралі

Сергій Дацюк, философ

У страны без собственного гуманитарного пространства нет будущего с точки зрения свободы и независимости

Лесь Танюк, народний депутат, голова комітету Верховної Ради з питань культури та духовності

Без хліба духовного не може бути хліба насущного

Микола Жулинський, директор Інституту літератури ім. Шевченка НАН України, академік НАН України

Цілісної гуманітарної політики у нас нема, оскільки у наших урядів немає стратегічного мислення

Наталья Заболотная, Генеральный директор НКММК “Мыстецкий Арсенал”

Теперь Украина сама стала центром «культурного притяжения»

Владимир Никитин, доктор культурологии, эксперт Международного центра перспективных исследований

В данный момент гуманитарная основа является более важной, чем экономика

Оксана Мельничук, историк, советник по культурной политике Национального института стратегических исследований

10 заповідей – це і є та матриця, навколо якої має будуватися будь-яка гуманітарна політика

Марина Ткаченко, эксперт по вопросам социального проектирования Института Горшенина, писатель

Гуманитарная политика – это прерогатива государства, но оттуда к нам сигналов никаких не поступает

Василь Яблонський, заступник директора НІСД

Наші політики не помічають, що саме в гуманітарній сфері формується той дороговказ, без якого люди не знають, куди йти

Максим Стріха, керівник наукових програм Інституту відкритої політики, доктор фізико-математичних наук

В гуманітарній сфері України дуже відчутний постколоніальний присмак

Михайло Мінаков, доктор філософських наук, директор Фонду якісної політики, доцент кафедри філософії та релігієзнавства Національного університету «Києво-Могилянська академія»

Мы ожидаем спасения только извне

Владимир Семиноженко, лидер «Новой Украины», академик НАНУ

Чтобы построить действительно современную экономику, нужно современное общество

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,215