В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Украинская модель гуманитарного пространства была и остается предметом нескончаемых споров и обсуждений, где каждому мнению противопоставляются десятки других, часто противоположных. В своем большинстве эксперты едины лишь в том, что теоретически она отмежевалась от советской модели гуманитарной политики с ее идеологическими догмами, но так и не смогла уйти от нее в своих практических проявлениях, сохраняя верность множеству «рудиментов» советской идеологии и политики.

В условиях, когда во всем мире одним из масштабных вызовов современности становится дегуманизация общества и деградация ключевых социальных институтов – семьи, системы образования и воспитания, когда доминируют духовное опустошение, массовая культура и засилье потребительского отношения к жизни и окружающим, в Украине эти явления достигают устрашающих размеров. Страна неотвратимо движется в сторону полной деградации и депопуляции населения. Статистика роста масштабов алкоголизма, наркомании, заболеваемости туберкулезом сегодня шокирует даже видавших виды исследователей беднейших стран Африки и Латинской Америки.

Изо дня в день мы наблюдаем катастрофическое снижение уровня образования, падения престижа и уважения к науке. Не исключено, что уже в ближайшее время ситуация в гуманитарной сфере засвидетельствует о полном развале прежних государственных институтов. «Скоро некому будет служить в армии, некому будет работать на высокотехнологическом оборудовании, некому и некого будет учить. Это не мелкая сезонная неурядица, это проблема существования народа и его страны», – констатирует М.Минаков, и его тревогу разделяют многие эксперты.

Все эти проявления свидетельствуют о глубочайшем гуманитарном кризисе, который переживает наша страна. На протяжении многих лет украинская гуманитарная политика была нацелена на фрагментирование общества, на рост недоверия между группами и сословиями, последовательно направлялась на изоляцию от глобальных и региональных процессов. Кому и зачем это было нужно – тема отдельного исследования, но результат такой политики более чем негативен. И простого рецепта преодоления ее последствий не существует.

Не поэтому ли гуманитарная политика это прежде всего предложение обществу консенсуса по ряду важных вопросов, решаемых доступными государству путями — в частности, через культуру и образование, через государственные СМИ, посредством бюджетного финансирования тех или иных культурных и социальных проектов и программ. Для Украины, где на протяжении всех лет ее независимости оставались неопределенными общезначимые ценности, которые бы объединяли украинское общество, последовательная гуманитарная политика приобретает значение фактора, влияющего как на становление, так и на сохранение суверенитета нашим государством.

Экономические потрясения становятся перманентным явлением в нашей стране, отодвигая на задний план вопросы развития гуманитарной сферы. А ведь многие эксперты признают, что эффективная гуманитарная политика – фундаментальная составляющая экономического роста. Для ведущих стран гуманитарная политика – это больше чем гуманитарная сфера в узком смысле. Ибо она непосредственно влияет на структуру и качество производства, на занятость и производительность труда – и, таким образом, на экономическое развитие и конкурентоспособность экономики, способствуя достижению и многих других целей экономической политики.

Если система взаимопроникновения и обратной связи экономики и гуманитарной сферы нарушается, кризисные явления охватывают практически все сферы жизни общества. Ни для кого не секрет, что Украина все более отстает от своих западных и восточных соседей по качеству и объему создаваемых культурно-образовательных продуктов, информационных потоков, в развитии гуманитарной инфраструктуры.

«Украине угрожает превращение в плохо функционирующую полуавтократию и абсолютную периферию», – утверждает Эндрю Уилсон, ведущий научный сотрудник Европейского совета по международным делам. И это лишь один из многих пессимистических сценариев, которые сегодня обсуждаются в экспертной среде.

В Украине накопилось великое множество проблем, связанных с гуманитарной сферой и гуманитарной политикой нашего государства. Это не та область, где все можно начать с «чистого листа», разрушив до основанья наработки предыдущих поколений. Но, возможно, есть лишь один способ избавиться от множества комплексов прошлого,- прекратить с ним бороться, и устремить свои помыслы и энергию в будущее.

Свернуть

Украинская модель гуманитарного пространства была и остается предметом нескончаемых споров и обсуждений, где каждому мнению противопоставляются десятки других, часто противоположных. В своем большинстве эксперты едины лишь в том, что теоретически она отмежевалась от советской модели гуманитарной политики с ее идеологическими догмами, но так и не смогла уйти от нее в своих практических проявлениях, сохраняя верность множеству «рудиментов» советской идеологии и политики.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Нам треба позбутися конфронтаційної моралі

30 май 2012 года

Останні 20 років гуманітарна політика в Україні постійно змінювалася та й взагалі не була серед пріоритетів. Кожен новий президент та його команда приносили і щось своє, хоча зазвичай більше вони говорили про економіку. Як змінилася гуманітарна політика за останні часи, чи розвивається вона?

Історію творять народні маси, але й президенти також потрібні. Це люди свого часу, які, відповідно своїм здібностям, реагують на виклики. В наш час жодному президенту не вистачить ніяких здібностей щоб самотужки керувати цілою державою. Тут потрібні складні структури, аби поставити людину в центрі всіх змін як дійсне джерело багатства суспільства. Це розуміли всі президенти. Кучма, наприклад, влаштовував конференції для пошуку підходів до вироблення загальнополітичних рішень, намагаючись задіяти якомога більшу частину суспільства. Він добивався того, щоб прийняті рішення люди вважали за свої, щоб були враховані інтереси різних політичних сил, позиція кабінету міністрів, рекомендації вчених, ставлення громадськості.

Щось подібне було при Щербицькому, коли в товаристві "Знання" існував такий-собі "Всеобуч", котрий роз’яснював суспільні проблеми, питання макроекономіки, системні зв’язки. І Кравчук через це проходив, але коли став президентом, то не було в нього ні команди, здатної працювати в єдиному ритмі, ні інтелектуальних центрів для розв’язування нових несподіваних завдань. Аналітичні кадри були зосереджені переважно в Москві, а Україна не мала навіть свого якогось внутрішнього вектора розвитку. Не було центральної ідеї, треба було все організовувати з самого початку. Все це потребувало великих зусиль і перерозподілу ресурсів, коли наша держава не мала навіть своїх грошей. Але мала при цьому ядерну зброю, передові позиції в ракетобудуванні, чи не найкращий рівень освіти, унікальні технології, та ще безліч речей, які потребували уваги, концептуального визначення і підтримки.

На жаль, зорганізуватися належним чином не вдалось, і доктори наук опинилися на базарі. Більшість людей захопилась примарною можливістю миттєво збагатитися. На державному рівні панувала думка, що ринкова економіка сама по собі здатна облаштувати все найкращим чином. І наголос, як завжди, було зроблено на економіці, а людину відсунули на задній план, бо людський розум не здатен обчислити всю безліч і різноманіття суспільних зв’язків.

То ж, маючи, можливо, найкращі наміри, наші президенти не змогли ні зберегти кращі надбання минулого, ні досягти якихось значних успіхів в сучасному устрої держави. Їм не вистачило досвіду, врівноваженості, а подекуди й життєвої мудрості. Тому нам довелося, наприклад, стати свідками розвалу виробництва на селі, де вже були створені ефективні індустріалізовані господарства. Разом з ними зникла й економічна основа розвитку села, стався його занепад. А далі неминучим видається зникнення аутентичної української культури.

В період цього розвалу важко взагалі було думати про гуманітарну політику. З одного боку, відбувалося шалене збагачення деяких осіб, з іншого – страшенне зубожіння величезної кількості людей. До того ж була неймовірна інфляція і люди втратили віру в завтрашній день, перестали проявляти ініціативу, вкладати інвестиції навіть у власний розвиток. Що ми будуємо і до чого прагнемо – про це вперше запитав Кучма, коли виникла термінова необхідність прийняття конституції. З того часу, в Україні почали звертати увагу на проблеми людини.

Хочу зазначити, що Україна, відносно багатьох східних чи азійських держав, завжди була більш людино-центричною. Це помітно в наших традиціях, в мові, в звичках, на рівні почуттів. В нас була школа, яку називали "Київське бароко". Це був певний спосіб мислення, відтворення дійсності. Так, мало не на кожному українському пагорбі з’явилися куполи церков, а це ж красиво, і возвеличує душу. Було й чимало мислителів відповідного напрямку. Михайло Козачинський, Георгій Коницький, Феофан Прокопович, Григорій Сковорода – всі вони думали перш за все про людину. Як їй стати щасливою, як стати самому собою. Сковорода казав, що людина повинна займатися сродною працею (тою, до якої вона призначена) і знайти в собі божу іскру, те, що в неї закладено як проект.

Мабуть, вся земля була просякнута такими ідеями, повітря було цим насичене. Людяність знаходиться десь в основі нашого менталітету. Ми маємо специфічне відчуття справедливості, совісті, честі, достоїнства. І почуття добра і зла в нас дещо не таке, як в інших народів.

Засновником екзистенціалізму в світі визнали Кьєркєгора, що народився в 1811-му році. Та й то завдяки Ясперсу, тобто – через сто років. Але тими питаннями, якими переймався Кьєркєгор, ще на сто років раніше займався Козачинський, у Києво-Могилянській Академії.

Розумію вашу думку, що Україна, нехай і з запізненням, все ж пройшла через певний Ренесанс, тобто має європейське духовне коріння. Але якщо поринати в історію, то так ми дійдемо до святого Августина і навіть далі…

Так, про те й мова, що Києво-Могилянська Академія була заснована на досягненнях кращих філософських, релігійних та наукових шкіл. Навіть викладання велося латиною та грецькою – світоглядними мовами нарівні з руською. І саме гуманістичні ідеї знайшли тут дуже поживне підґрунтя. Потім було вже і Кирило-Мефодіївське товариство, і центр всього слов’янства фактично був у нас. А коли з’явилася медична академія у Санкт-Петербурзі, то туди ж наші викладачі поїхали. Так само як і в московські навчальні заклади – десь до сотні ректорів МГУ були вихідцями з України. То ж Київ був експортером інтелектуальної еліти, залишаючись при тому гуманістичним центром.

Наприклад, той же Сковорода сповідував ту ідею, що людина, будучи складовою частиною мікрокосму, вміщує в себе весь макрокосм. І можливо саме людина є центром всесвіту, а не Земля й не Сонце, як думали Птолемей і Коперник. Звичайно, це мало метафізичний смисл, проте був запропонований новий спосіб мислення. І ця гуманістична світоглядна школа існувала в Києві навіть при радянській владі, коли Копнін Павло Васильович був ректором інституту філософії. Він розробляв тематику тотожності мислення і буття, вважаючи мислення реальністю і творцем реальності. Ще на поприщі гуманістичних ідей працюва Шинкарук Володимир Іларіонович. Він доводив, що людина може легко втратити себе в потоці своїх думок, якщо в її світогляді не вистачить віри, надії й любові…

Пане Василь, кому й не вистачає віри, надії та любові, так це нашій державі у її ставленні до творчих людей та гуманітарного простору загалом. Чому держава не зацікавлена у його розвитку? Чи можна сказати, що це однозначно погано, чи добре?

Гадаю, що держава зацікавлена в його розвитку, тільки не знає як. Хоча й створені певні комісії. І точаться далі ті ж самі розмови, про те, що людина повинна бути у центрі. Але чогось тут тепер не вистачає, бо світ весь час міняється, умови міняються. Перш за все, я додав би, що в центрі мусить бути людина відповідальна. Тобто не байдужа і здатна відповідати не лише за себе, а й за ближнього, навіть за частину суспільства. Така людина, що відчуває суспільні хвороби як свої особисті, а не та, в якій повстало її егоїстичне "я" – бо тоді почнеться війна всіх проти всіх.

А що в нас сталося за двадцять років? 10% громадян стали багатшими за решту 90% у сорок разів. Ніде в світі немає такої різниці. Тому наші люди впевнені, що займаючись будь-чим, так чи інакше, а все одно вони працюють на іншого, «на дядю». Селянин відчуває, що земля не його – бо в той чи інший спосіб його обдурять. То ж поступово в людях зникло бажання за щось боротися і навіть просто працювати.

Чи можна сказати, що у нас вже виникла відповідна, «рабська» психологія? І якщо так, чи можна це змінити?

Не зовсім. Це швидше недостатнє усвідомлення своєї відповідальності, своєї природи. В цьому, до речі, є провина і засобів інформації, і інтелектуалів, що не змогли належним чином цю ідею донести. І держава винна, що не створила потрібний для того голос. Натомість ми бачимо по телебаченню постійні убивства й пограбування, а головні герої тепер злочинці і міліція. Елітою стали шахраї і злочинці, а не вчителі і хлібороби. Замість слова "аристократія", де корінь "аристос" означає "кращий", тепер доречніше вживати "плутократія", бо "плутос" – це "багатий". Як вийти з цього стану, якщо не через просвітництво? Кожен повинен зрозуміти, що треба давати жити іншому і разом створювати суспільне благо. Інакше наші нащадки не захочуть нас знати.

Подібні випадки вже були. Щодо Трипільської культури навіть є гіпотеза, що в тому суспільстві панувало хижацьке ставлення один до одного і до природи загалом. Тому й сталося виснаження ресурсів і загибель культури (або ж переродження її деінде в більш гуманну форму).

Зараз, особливо в Америці, головними критеріями щастя вважають певний матеріальний рівень достатку і можливість самореалізації. Це вважається основою їхньої цивілізаційної матриці. Ми зараз пробуємо її перейняти, та не слід забувати свою цивілізаційну модель, в якій головними є святість, совість і дружба. Доброзичливість і взаємодопомога хоч і не додають такого стимулу, як конкуренція, проте дозволяють менше виснажувати ресурси і почуватися значно комфортніше.

Зараз такий момент, що ми ще маємо можливість мобілізуватися. Людина ще може творити не проти природи, а згідно з тим, що потребує природа. Ще можна налагодити відносини між людьми, позбутися конфронтаційної моралі. Тоді людина народжуючись будуть відчувати любов до себе не лише від своїх батьків, а й від незнайомих людей, та може навіть від держави. І вона почуватиметься значно щасливішою.


Бесіду вів А.Маклаков.

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Возможности эволюции НАТО

Способность НАТО влиять на решения, принимаемые Россией в отношении Украины, ограничены, поскольку большинство рычагов влияния, доступных альянсу, это дипломатические и экономические, и их действие Россия ощутит только спустя определенное время. Неспособность НАТО остановить российский ирредентизм, скорее, будет стимулировать осмысление альянсом тех дипломатических и военных мер, которые нужно предпринять, чтобы предотвратить возникновение в восточной и южной Европе нового подобного кризиса.

Многие проблемы, с которыми столкнулось НАТО в 2014 году, скорее всего, обострятся еще в текущем году, а в 2015 году они потребуют большего внимания и действий, как отдельных членов альянса, так и коллективных, чтобы НАТО и дальше смогло играть стабилизирующую роль в Афганистане и Восточной Европе, и отвечало меняющимся условиям. Эти проблемы также могут привести и к изменениям в структуре НАТО. Спектр альтернативных сценариев развития альянса охватывает три основных варианта - превращение его в «сильный и решительный», либо – в альянс сокращенный и оборонительный, либо - инертный.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Лесь Герасимчук, культуролог

Політику треба залишити для політиків. Культура – не політика

Богдан Бенюк, актор театру і кіно, народний артист України

Дух патріотизму можна виховати тільки на прикладах перемог, досягнень, бажання жити, існувати

Влад Троицкий, основатель Центра современного искусства «ДАХ», режиссер, продюсер

Как можно говорить о гуманитарной политике, если ее нет?

Сергій Дацюк, философ

У страны без собственного гуманитарного пространства нет будущего с точки зрения свободы и независимости

Лесь Танюк, народний депутат, голова комітету Верховної Ради з питань культури та духовності

Без хліба духовного не може бути хліба насущного

Мирослав Маринович, віце-ректор Українського католицького університету

Пасивність і покора не приносять порятунку

Микола Жулинський, директор Інституту літератури ім. Шевченка НАН України, академік НАН України

Цілісної гуманітарної політики у нас нема, оскільки у наших урядів немає стратегічного мислення

Наталья Заболотная, Генеральный директор НКММК “Мыстецкий Арсенал”

Теперь Украина сама стала центром «культурного притяжения»

Владимир Никитин, доктор культурологии, эксперт Международного центра перспективных исследований

В данный момент гуманитарная основа является более важной, чем экономика

Оксана Мельничук, историк, советник по культурной политике Национального института стратегических исследований

10 заповідей – це і є та матриця, навколо якої має будуватися будь-яка гуманітарна політика

Марина Ткаченко, эксперт по вопросам социального проектирования Института Горшенина, писатель

Гуманитарная политика – это прерогатива государства, но оттуда к нам сигналов никаких не поступает

Василь Яблонський, заступник директора НІСД

Наші політики не помічають, що саме в гуманітарній сфері формується той дороговказ, без якого люди не знають, куди йти

Максим Стріха, керівник наукових програм Інституту відкритої політики, доктор фізико-математичних наук

В гуманітарній сфері України дуже відчутний постколоніальний присмак

Михайло Мінаков, доктор філософських наук, директор Фонду якісної політики, доцент кафедри філософії та релігієзнавства Національного університету «Києво-Могилянська академія»

Мы ожидаем спасения только извне

Владимир Семиноженко, лидер «Новой Украины», академик НАНУ

Чтобы построить действительно современную экономику, нужно современное общество

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,114