В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Украинская модель гуманитарного пространства была и остается предметом нескончаемых споров и обсуждений, где каждому мнению противопоставляются десятки других, часто противоположных. В своем большинстве эксперты едины лишь в том, что теоретически она отмежевалась от советской модели гуманитарной политики с ее идеологическими догмами, но так и не смогла уйти от нее в своих практических проявлениях, сохраняя верность множеству «рудиментов» советской идеологии и политики.

В условиях, когда во всем мире одним из масштабных вызовов современности становится дегуманизация общества и деградация ключевых социальных институтов – семьи, системы образования и воспитания, когда доминируют духовное опустошение, массовая культура и засилье потребительского отношения к жизни и окружающим, в Украине эти явления достигают устрашающих размеров. Страна неотвратимо движется в сторону полной деградации и депопуляции населения. Статистика роста масштабов алкоголизма, наркомании, заболеваемости туберкулезом сегодня шокирует даже видавших виды исследователей беднейших стран Африки и Латинской Америки.

Изо дня в день мы наблюдаем катастрофическое снижение уровня образования, падения престижа и уважения к науке. Не исключено, что уже в ближайшее время ситуация в гуманитарной сфере засвидетельствует о полном развале прежних государственных институтов. «Скоро некому будет служить в армии, некому будет работать на высокотехнологическом оборудовании, некому и некого будет учить. Это не мелкая сезонная неурядица, это проблема существования народа и его страны», – констатирует М.Минаков, и его тревогу разделяют многие эксперты.

Все эти проявления свидетельствуют о глубочайшем гуманитарном кризисе, который переживает наша страна. На протяжении многих лет украинская гуманитарная политика была нацелена на фрагментирование общества, на рост недоверия между группами и сословиями, последовательно направлялась на изоляцию от глобальных и региональных процессов. Кому и зачем это было нужно – тема отдельного исследования, но результат такой политики более чем негативен. И простого рецепта преодоления ее последствий не существует.

Не поэтому ли гуманитарная политика это прежде всего предложение обществу консенсуса по ряду важных вопросов, решаемых доступными государству путями — в частности, через культуру и образование, через государственные СМИ, посредством бюджетного финансирования тех или иных культурных и социальных проектов и программ. Для Украины, где на протяжении всех лет ее независимости оставались неопределенными общезначимые ценности, которые бы объединяли украинское общество, последовательная гуманитарная политика приобретает значение фактора, влияющего как на становление, так и на сохранение суверенитета нашим государством.

Экономические потрясения становятся перманентным явлением в нашей стране, отодвигая на задний план вопросы развития гуманитарной сферы. А ведь многие эксперты признают, что эффективная гуманитарная политика – фундаментальная составляющая экономического роста. Для ведущих стран гуманитарная политика – это больше чем гуманитарная сфера в узком смысле. Ибо она непосредственно влияет на структуру и качество производства, на занятость и производительность труда – и, таким образом, на экономическое развитие и конкурентоспособность экономики, способствуя достижению и многих других целей экономической политики.

Если система взаимопроникновения и обратной связи экономики и гуманитарной сферы нарушается, кризисные явления охватывают практически все сферы жизни общества. Ни для кого не секрет, что Украина все более отстает от своих западных и восточных соседей по качеству и объему создаваемых культурно-образовательных продуктов, информационных потоков, в развитии гуманитарной инфраструктуры.

«Украине угрожает превращение в плохо функционирующую полуавтократию и абсолютную периферию», – утверждает Эндрю Уилсон, ведущий научный сотрудник Европейского совета по международным делам. И это лишь один из многих пессимистических сценариев, которые сегодня обсуждаются в экспертной среде.

В Украине накопилось великое множество проблем, связанных с гуманитарной сферой и гуманитарной политикой нашего государства. Это не та область, где все можно начать с «чистого листа», разрушив до основанья наработки предыдущих поколений. Но, возможно, есть лишь один способ избавиться от множества комплексов прошлого,- прекратить с ним бороться, и устремить свои помыслы и энергию в будущее.

Свернуть

Украинская модель гуманитарного пространства была и остается предметом нескончаемых споров и обсуждений, где каждому мнению противопоставляются десятки других, часто противоположных. В своем большинстве эксперты едины лишь в том, что теоретически она отмежевалась от советской модели гуманитарной политики с ее идеологическими догмами, но так и не смогла уйти от нее в своих практических проявлениях, сохраняя верность множеству «рудиментов» советской идеологии и политики.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Дух патріотизму можна виховати тільки на прикладах перемог, досягнень, бажання жити, існувати

5 июн 2012 года

Що Україна залишила собі у спадок від радянської гуманітарної політики, а від чого вже відійшла за роки незалежності?

Я думаю, що великих змін, на жаль, не відбулося, тому що гуманітарна політика залежить від курсу, який обирає держава. А позаяк у нас перспектива держави не визначена, і ми кидаємося з одного боку в інший, то від цього і залежить гуманітарна політика, яка зберігає образи колишньої системи Радянського Союзу.

Змін ніяких немає, тому що гуманітарна політика, перш за все, має бути призначена для розвитку і підтримки українців, які проживають в Україні. Вона включає збереження і розвиток умінь і навичок, пов’язаних з історією нашого народу. А позаяк переважну більшість тих, хто сьогодні перебуває в уряді на чолі з прем’єром і президентом, історія українського народу цікавить якнайменше, тому-то в нас у гуманітарній політиці просто-таки «бєспрєдєл».

Чому гуманітарний простір і досі залишається в Україні простором розбрату? Що може зупинити занепад?

Мені здається, що виходом із обставин, які зараз є, може бути чи не один-єдиний варіант. Зміни на краще можливі лише тоді, коли абсолютно нові політики прийдуть до влади в нашій державі, які по духу будуть справжніми українцями. Іншого не дано. Як на мене – українця і патріота України, – то я бачу такий шлях. Позаяк у нас забрано з паспортів графа національність, маємо такий міфічний «народ України», і що це означає, важко сказати, але є загальний образ цього народу, який в такій «гуманітарній політиці» себе добре почуває.

І я впевнений, що зміниться щось лише тоді, коли зміни відбудуться нагорі, і туди прийдуть інші люди, тоді будемо говорити про іншу гуманітарну політику.

Отже, лише політики мають робити прорив?

Звичайно, що так. Якщо взяти будь-яку галузь, і якщо її керівні органи виконують абсолютно всі правила, якими визначається державна поведінка, – правила внутрішнього розпорядку державних органів, гуманітарного розпорядку в державі, – якщо вони все це виконують, – то тоді, без сумніву, в усі сфери нашого життя державна гуманітарна політика буде доходити.

А коли процвітає фарисейство, коли говориться одне, робиться інше, а виконується взагалі, невідомо що, – то про що ми можемо говорити? Про який порядок і яку структуризацію нашого суспільства, про який розквіт духу і духовності?

Але ж щось-таки було створено за останній 20 років у гуманітарному просторі нового, креативного, свого? Які були досягнення?

На сьогодні, а ви, власне, запитуєте мене про це 11 квітня 2012 року, нічого такого цікавого в тій сфері, про яку ви кажете, не було зроблено, не було доведено до кінця. Чи то в мене такий настрій перед Великоднем, що я не думаю зараз про політику, а я думаю про найважливіше, конкретних справ я не пригадую.

Потуги, правда, були. Такі чергові потуги, як зараз президент заявив про 2014 рік, що це буде рік Тараса Григоровича Шевченка. То добре, що йому це підказали, що минає чергова кругла дата, і треба це відмітити, але ви побачите, що все буде скинуто на гальмах – і Шевченківські читання, і всі ті заходи, які виголошувалися, – вони залишаться без дотацій. Я вже переконався в тому, бо все, що тільки не робиться у нас, всі ініціативи, які йдуть від державних структур, – вони не довготривалі. В переважній більшості, – це лише гасла.

Але ж є якийсь потенціал в української гуманітарної сфери? Не все ж таке безнадійне?

Я мушу вам сказати, що якщо брати душу людини, яка має «коріння» і яка усвідомлює свою приналежність до нації, потім проростає, і з неї може вибудуватися особистість, то в цьому плані у нас ситуація догсить благополучна. Бо ті студенти, які приходять до нашого університету навчатися, молоді люди, які є в школі, – це наше гідне майбутнє, тут далеко не все втрачено. Звичайно, є багато душ, які не можуть знайти свого берега, але в переважній більшості – це люди, з якими цікаво спілкуватися, які мислять інакше, ніж наше покоління, і це неймовірно приємно.

Тобто, такого розпачу, як у керівництва нашої держави, у молоді немає. Це таке молоде покоління підростає і воно буде дедалі сміливіше заявляти про себе, і забиратиме важелі правління в свої руки, і правильно буде робити.

Гуманітарна політика – це інструмент розвитку творчого потенціалу українського суспільства, або ж це інструмент маніпулювання суспільною свідомістю?

Мені здається, що це інструмент порядку суспільства. Ми говоримо про розвиток, але не розуміємо, мабуть, найважливішого, – щоб говорити про прогрес, треба мати якісь підвалини, з чогось виходити, стартувати. Тобто, треба мати якісь задатки.

Наприклад для того, щоб вступити в Євросоюз, треба, принаймні, виконати певні нормативні речі, які б дали можливість там перебувати. Це теж саме, щоб поїхати за кордон, треба, принаймні, мати кошти, зробити паспорт закордонний, одержати візу і мати бажання поїхати. Так само й тут, якщо є якесь певне бажання, то треба його чимось підтвердити.

Гуманітарна політика може спиратися, в першу чергу, на ті речі, для яких вона і придумана, бо вона сама по собі нікому не потрібна, сама по собі вона існувати не може. Гуманітарна політика може існувати лише тоді, коли є люди, які цю політику придумали, щоб мати певну структуру поведінки, нормальний алгоритм дій, і щоб ця структура поведінки спрацьовувала на ті характерні риси, які притаманні тій чи іншій системі. Іншого нічого немає. Якщо ж у нас немає оцих передстартових потуг, то поки що дуже проблематично щось міняти.

Слабкість впливу і незацікавленість у розвитку гуманітарного простору з боку держави – це зло чи благо?

Як на мене – це зло. Справа в тому, що не може особистість перебувати у світі, жити у світі, коли у неї немає мети. Тоді вона повинна жити, принаймні, надією, адже без надії її очікує лише один шлях – бездуховність. Тому мені здається, що це з розряду тих негативних речей, які, на жаль є у нас. Держава тяжіє до бездуховності, а це однозначно є злом.

Якщо влада не займається гуманітарною політикою своєї країни, то цим будуть займатися інші держави? Де наш власний погляд на світ? Складається враження, що ми перебуваємо в чужих, зовнішніх смислових і культурних контекстах, парадигмах і сенсах існування?

Якщо взяти український інформаційний простір, – чи це друковані видання, чи це телебачення, чи це радіо, – ми бачимо, що там українським нічим навіть не пахне, тому що у переважній більшості ми не виготовляємо свій товар, і цей інформаційний простір ми втратили на віки вічні.

З огляду на те, що знову ж-таки, і бізнес не український, бо всі ті канали, які в нас є, вони в переважній більшості належать людям, яких не можна назвати патріотами України. Вони тут просто живуть, бо так доля склалася, що вони зараз тимчасово перебувають на території України, і в будь-який момент готові, чи на власних літаках, чи ще на чомусь відправитися в тепліші країни. Єдине, що їх стримує, – це, фактично, те, що, на щастя, існує така міждержавна угода, коли, за певні злочини перед власним народом, всі рахунки у банках за кордоном заморожуються, і можна до них доступ втратити. І це, мабуть, єдина штука, яка стримує цих розхристаних наших «українських горе-бізнесменів», які непомірно збагачуються і вже просто розбещені своїм багатством. На жаль, воно так і є.

Могли б ви оцінити «soft power» з боку РФ, ЄС, США – чи справді Україна накрита культурними, медіа-та інформаційними парасольками цих держав?

Звичайно, до нас найближче Росія, і ми не можемо не відчувати вплив свого найближчого сусіда. Маємо з ним спільне минуле, спільні інтереси і найбільше страждаємо від нього, бо сусід у нас не простий і ми це прекрасно знаємо. Навіть не треба бути якимось там переконаним націоналістом, щоб зрозуміти, що Росія завжди мала імперські стосунки до України, і до неї вона відносилися досить такі нерівноправно, м’яко кажучи.

Ми завжди були колонією Росії, і тому вся демократія там – це вже аксіома – закінчується тоді, коли питання стає про Україну. І Україна, на жаль, в товариських відносинах з Росією рівноправ’я ніколи не мала. Наші сусіди завжди мали територіальні претензії до нас, і не лише територіальні. І ви це теж розумієте.

Будь-яка мова розвивається заповнюючи нові ніші. Десь років 5 чи 6 тому у Литві проголосували за заходи по збереженню своєї рідної мови, і були це досить жорсткі заходи. І росіяни першими почали піднімати там бунт, що утиски йдуть за мовними ознаками і таке інше. Але для збереження мови це було потрібно і правильно!

Уявіть собі литовців, яких 2,5 мільйонів, і уявіть, що з усіх боків вони мають великих територіально і за населенням іншомовних сусідів – Росію, Німеччину, Польщу. І всі претендують на оцю маленьку територію, на її мову, на втілення своїх мовних претензій до такої маленької країни. І тому литовці мусять опиратися мовній експансії усіма можливими засобами.

Так само і у нас відбувається мовне захоплення території країни, і відбувається воно шаленими темпами. І якщо не ввести мораторій на це, і не захиститися, то скоро ми, на жаль, втратимо українську мову. І театр імені Івана Франка, де ми з вами ведемо бесіду вже не потрібен нікому.

Як довго цей хиткий період у житті нашої країни може тривати?

Ми весь час потрапляємо під чужий влив, і якщо подивитися на історію існування України, то ми бачимо що весь час ми потрапляли то під одне, то під друге. То «під роздачу» якихось імперій, під загарбницькі війни, криваві революції. Але, Слава Богу, українці дивом виживали і зберігали свій етнос, культуру.

Але темпи життя збільшуються, і ми розуміємо, що те, що раніше можна було розтягнути на якийсь певний час, сьогодні може застати нас зненацька, – зараз просто дні летять шалено швидко, і все у світі змінюється з калейдоскопічною швидкістю.

І тому мені здається, що цей процес буде недовготривалим. Події будуть відбуватися шалено швидко, і тому не можна відсиджувати і чекати, що раптом щось станеться чи з нашими сусідами, які перестануть до нас мати претензії – будь-які сусіди, з різних сторін України. З сусідами треба жити з почуттям власної гідності і потрібно захищати свої інтереси. А українці – люди мирні, ми ж завжди відбивалися від усіх, ми ніколи не вели загарбницьких територіальних війн, ми ніколи, ні до кого і ні до чого не мали претензій, завжди претензії малися до нас.

І тому-то нам про виховний процес треба подумати. Як виховати дух патріота України, як виховати того, хто любить свою державу і не боятися тих ярликів, які навішані на слово «націоналіст». Коли говорить президент Росії, що він націоналіст, «но в хорошем поніманії етого слова», то ми розуміємо, що для когось це слово має якісь інші відтінки. Тільки не для українців, а для тих, хто лякає всіх українців, що існувала така сила, як націоналісти, які чомусь лише зло приносили України і тим імперіям, у складі яких вона «процвітала».

А дух інакше не можна виховати, як тільки на прикладах до перемог, досягнень, бажання жити, існувати.

Якими ж мають бути складові української гуманітарної матриці ціннісних орієнтирів, на яких можна виховувати таких патріотів?

В першу чергу треба навести лад у себе вдома, і тоді ми будемо мати розуміння того, для чого ми в центрі Європи будуємо свою незалежну державу, як ми її будуємо і чого ми хочемо, і куди маємо іти зі своєю незалежністю. Саме від такого розуміння залежить, чи буде взагалі працювати політика, і не лише гуманітарна.

Бесіду вела Євгенія Сизонтова

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Возможности эволюции НАТО

Способность НАТО влиять на решения, принимаемые Россией в отношении Украины, ограничены, поскольку большинство рычагов влияния, доступных альянсу, это дипломатические и экономические, и их действие Россия ощутит только спустя определенное время. Неспособность НАТО остановить российский ирредентизм, скорее, будет стимулировать осмысление альянсом тех дипломатических и военных мер, которые нужно предпринять, чтобы предотвратить возникновение в восточной и южной Европе нового подобного кризиса.

Многие проблемы, с которыми столкнулось НАТО в 2014 году, скорее всего, обострятся еще в текущем году, а в 2015 году они потребуют большего внимания и действий, как отдельных членов альянса, так и коллективных, чтобы НАТО и дальше смогло играть стабилизирующую роль в Афганистане и Восточной Европе, и отвечало меняющимся условиям. Эти проблемы также могут привести и к изменениям в структуре НАТО. Спектр альтернативных сценариев развития альянса охватывает три основных варианта - превращение его в «сильный и решительный», либо – в альянс сокращенный и оборонительный, либо - инертный.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Лесь Герасимчук, культуролог

Політику треба залишити для політиків. Культура – не політика

Влад Троицкий, основатель Центра современного искусства «ДАХ», режиссер, продюсер

Как можно говорить о гуманитарной политике, если ее нет?

Василь Кушерець, голова правління товариства «Знання», доктор філософських наук, професор

Нам треба позбутися конфронтаційної моралі

Сергій Дацюк, философ

У страны без собственного гуманитарного пространства нет будущего с точки зрения свободы и независимости

Лесь Танюк, народний депутат, голова комітету Верховної Ради з питань культури та духовності

Без хліба духовного не може бути хліба насущного

Мирослав Маринович, віце-ректор Українського католицького університету

Пасивність і покора не приносять порятунку

Микола Жулинський, директор Інституту літератури ім. Шевченка НАН України, академік НАН України

Цілісної гуманітарної політики у нас нема, оскільки у наших урядів немає стратегічного мислення

Наталья Заболотная, Генеральный директор НКММК “Мыстецкий Арсенал”

Теперь Украина сама стала центром «культурного притяжения»

Владимир Никитин, доктор культурологии, эксперт Международного центра перспективных исследований

В данный момент гуманитарная основа является более важной, чем экономика

Оксана Мельничук, историк, советник по культурной политике Национального института стратегических исследований

10 заповідей – це і є та матриця, навколо якої має будуватися будь-яка гуманітарна політика

Марина Ткаченко, эксперт по вопросам социального проектирования Института Горшенина, писатель

Гуманитарная политика – это прерогатива государства, но оттуда к нам сигналов никаких не поступает

Василь Яблонський, заступник директора НІСД

Наші політики не помічають, що саме в гуманітарній сфері формується той дороговказ, без якого люди не знають, куди йти

Максим Стріха, керівник наукових програм Інституту відкритої політики, доктор фізико-математичних наук

В гуманітарній сфері України дуже відчутний постколоніальний присмак

Михайло Мінаков, доктор філософських наук, директор Фонду якісної політики, доцент кафедри філософії та релігієзнавства Національного університету «Києво-Могилянська академія»

Мы ожидаем спасения только извне

Владимир Семиноженко, лидер «Новой Украины», академик НАНУ

Чтобы построить действительно современную экономику, нужно современное общество

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,061