В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Украинская модель гуманитарного пространства была и остается предметом нескончаемых споров и обсуждений, где каждому мнению противопоставляются десятки других, часто противоположных. В своем большинстве эксперты едины лишь в том, что теоретически она отмежевалась от советской модели гуманитарной политики с ее идеологическими догмами, но так и не смогла уйти от нее в своих практических проявлениях, сохраняя верность множеству «рудиментов» советской идеологии и политики.

В условиях, когда во всем мире одним из масштабных вызовов современности становится дегуманизация общества и деградация ключевых социальных институтов – семьи, системы образования и воспитания, когда доминируют духовное опустошение, массовая культура и засилье потребительского отношения к жизни и окружающим, в Украине эти явления достигают устрашающих размеров. Страна неотвратимо движется в сторону полной деградации и депопуляции населения. Статистика роста масштабов алкоголизма, наркомании, заболеваемости туберкулезом сегодня шокирует даже видавших виды исследователей беднейших стран Африки и Латинской Америки.

Изо дня в день мы наблюдаем катастрофическое снижение уровня образования, падения престижа и уважения к науке. Не исключено, что уже в ближайшее время ситуация в гуманитарной сфере засвидетельствует о полном развале прежних государственных институтов. «Скоро некому будет служить в армии, некому будет работать на высокотехнологическом оборудовании, некому и некого будет учить. Это не мелкая сезонная неурядица, это проблема существования народа и его страны», – констатирует М.Минаков, и его тревогу разделяют многие эксперты.

Все эти проявления свидетельствуют о глубочайшем гуманитарном кризисе, который переживает наша страна. На протяжении многих лет украинская гуманитарная политика была нацелена на фрагментирование общества, на рост недоверия между группами и сословиями, последовательно направлялась на изоляцию от глобальных и региональных процессов. Кому и зачем это было нужно – тема отдельного исследования, но результат такой политики более чем негативен. И простого рецепта преодоления ее последствий не существует.

Не поэтому ли гуманитарная политика это прежде всего предложение обществу консенсуса по ряду важных вопросов, решаемых доступными государству путями — в частности, через культуру и образование, через государственные СМИ, посредством бюджетного финансирования тех или иных культурных и социальных проектов и программ. Для Украины, где на протяжении всех лет ее независимости оставались неопределенными общезначимые ценности, которые бы объединяли украинское общество, последовательная гуманитарная политика приобретает значение фактора, влияющего как на становление, так и на сохранение суверенитета нашим государством.

Экономические потрясения становятся перманентным явлением в нашей стране, отодвигая на задний план вопросы развития гуманитарной сферы. А ведь многие эксперты признают, что эффективная гуманитарная политика – фундаментальная составляющая экономического роста. Для ведущих стран гуманитарная политика – это больше чем гуманитарная сфера в узком смысле. Ибо она непосредственно влияет на структуру и качество производства, на занятость и производительность труда – и, таким образом, на экономическое развитие и конкурентоспособность экономики, способствуя достижению и многих других целей экономической политики.

Если система взаимопроникновения и обратной связи экономики и гуманитарной сферы нарушается, кризисные явления охватывают практически все сферы жизни общества. Ни для кого не секрет, что Украина все более отстает от своих западных и восточных соседей по качеству и объему создаваемых культурно-образовательных продуктов, информационных потоков, в развитии гуманитарной инфраструктуры.

«Украине угрожает превращение в плохо функционирующую полуавтократию и абсолютную периферию», – утверждает Эндрю Уилсон, ведущий научный сотрудник Европейского совета по международным делам. И это лишь один из многих пессимистических сценариев, которые сегодня обсуждаются в экспертной среде.

В Украине накопилось великое множество проблем, связанных с гуманитарной сферой и гуманитарной политикой нашего государства. Это не та область, где все можно начать с «чистого листа», разрушив до основанья наработки предыдущих поколений. Но, возможно, есть лишь один способ избавиться от множества комплексов прошлого,- прекратить с ним бороться, и устремить свои помыслы и энергию в будущее.

Свернуть

Украинская модель гуманитарного пространства была и остается предметом нескончаемых споров и обсуждений, где каждому мнению противопоставляются десятки других, часто противоположных. В своем большинстве эксперты едины лишь в том, что теоретически она отмежевалась от советской модели гуманитарной политики с ее идеологическими догмами, но так и не смогла уйти от нее в своих практических проявлениях, сохраняя верность множеству «рудиментов» советской идеологии и политики.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Політику треба залишити для політиків. Культура – не політика

7 июн 2012 года

Чому гуманітарний простір так і залишився в Україні простором розбрату?

Ми можемо зібрати при одному столі чи в одній студії людей, які всі розуми поїли, людей вироблених у своїх ідеях і прямуваннях та почути від них низку виболених гуманітарних візій, ще й підігрітих важливістю й обраністю кожного в своїх царинах гурту. Що далі з цим почати? Укласти думу про культуру давню й сьогочасну? Тільки й того, бо за умов політичного розгардіяшу й розмитості уяви про шляхи державного поступу на більше годі сподіватись…

В СРСР, у добу диктатури пролетаріату, більшовики в царині гуманітарної культури опікувались двома напрямами: 1 – культурне будівництво, тобто створення вогнищ культури, де плекалася нова історична спільнота людей (гомо совєтікус) і виховувались люди в дусі любові до проводу КПРС і морального кодексу будівника комунізму; 2 – політика партії гегемонів у галузі культури як галузь більшовицької ідеології, скерована на гартування свідомих борців за ідеї чергового політбюро та висування на передову бійців ідеологічного фронту і вітчизни повпредів (членів так званих творчих спілок). Ця структура діяльності спиралася на систему заохочень і репресій, на чому зосереджувалася діяльність каральних організацій.

Ця схема виправдовувала себе упродовж десятиріч. З початком гаданої незалежності вона не відмерла, а лишень змінила «форми й методи» діяльності відповідальних за неї людей. Культурне будівництво поміняли частково на культове з політичним підтекстом і частково на розважальне в бізнесово вигідних районах, де під виглядом вестернізації звичаїв відбувається зомбування населення й де проквітає криміналітет. На зміну політбюро прийшли політтехнологічні угруповання, переважно пов’язані з тими ж перелицьованими спецслужбами, які займаються обробкою населення для цюхвилинних цілей перманентних виборів або підтримки рішенців кластерів політичного впливу.

В обох випадках не йшлося і не йдеться про культуру в її властивому значенні як сфери діяльності вільного людського духу. Ту культуру настільки у нас занедбали, що видатні професіонали часом не тямлять, про віщо йдеться. Так, ще рік тому один високий посадовець казав: «У Британській енциклопедії визначення гуманітарної політики подається як внутрішній світ людини, її інтелектуальні здібності, культура та способи вираження». На запит «humanitarian policy» сайт http://www.britannica.com жодної подібної відповіді не подає. А назагал в англомовному світі термін гуманітарна політика стосується державної політики в галузі надання гуманітарної допомоги постраждалим у широкому світі.

Натомість про все те, про що сказав посадовець, йдеться в нових і старих академічних словниках української мови, але, знову ж таки, не в контексті політики, а в контексті духовності та культури. Проте, мовні словники, відповідаючи на питання «що це таке?», не розкривають, відповідно, ні філософського, ні культурологічного змісту того, про що саме йдеться. Культура як певний, особливий (екстрапольований) набір стрижневих ідей стосується самої сутності характеристик етносу або консолідованого суперетносу (наприклад російського або китайського). Україна як поліетнічне утворення досі не є консолідованим суперетнічним утворенням, про що свідчить фактична ситуація з міжетнічними стосунками в державі, які використовуються саме в політичних маніпуляціях, передусім Партією регіонів і «Свободою». Саме з цієї причини, щойно починається політичне планування культурного розвою в країні, виграє одна група і програє інша, – залежно від поточної політичної ситуації.

Тим часом, «культура» формується не в рамцях того чи іншого режиму, а в рамцях історичного побуту, який обчислюється сторіччями і тисячоліттями. А що нинішня влада доки не збирається будувати нову тисячолітню державу, доведеться звернутися до культур тих етносів і субетносів, що склалася протягом достатньо тривалого історичного процесу. Влада має не модифікувати культурні процеси, а просто сприяти зручнішій і спокійнішій міжкультурній взаємодії, перебираючи досвід Европи, яка вже втомилася від невдалого досвіду з мультикультуралізмом.


Що може зупинити занепад і розкол в українському суспільстві, перекроювання історичної пам`яті, розпалювання ворожості на мовному, культурному чи релігійному ґрунті? Хто має це робити?

За нинішнього стану української цивілізації, ми переживаємо надзвичайно складний час зміни культурних кодів, віртуалізації засновків етики й моралі, кардинальної зміни філософських і світоглядних координат, зміни фреймів у соціальних кластерах… Історичній переоцінці підлягають самі визначення етносу, суперетносу, екзистенційне призначення людини, характеру й валоризації її діяльності в постґлобалізаційному світі. На цьому щаблі саме політичне втручання тієї чи іншої влади, а отже інтересів однієї групи проти інтересів іншої групи чи груп, в об’єктивні процеси міжкультурного розвою може призвести до загострення й без того непростих конфліктів або, навіть, до химеризації (термін Гумільова) окремих субетнічних утворень.

Роль влади має полягати не у «втручанні», а в максимальному збереженні й підтримці цивілізаційних проявів культури наявних у державі етносів і субетносів. Це означає:

Вся дотеперішня історія самих етносів і субетносів та їхніх стосунків між собою вилучається з політичного обігу й віддається до відання гуманітарних інститутів, яким потрібно буде ще чимало попрацювати, аби випрацювати більш-менш зрозумілу концепцію нашої минувшини.

Влада оптимізує і підтримує національні архіви, музеї, театри, оркестри, пам’ятки, дослідні установи, інтелектуальні центри, як от національні книгозбірні та центри накопичення гуманітарної інформації в електронному вигляді, основні навчальні заклади, які забезпечуватимуть виконання держзамовлення, інфраструктуру зв’язку для цих цілей, бере участь у міжнародних і міждержавних гуманітарних проектах, як от за програмами ООН і ЮНЕСКО, фінансує національні гуманітарні свята та ювілеї, фестивалі державного значення (наприклад міжнародні мистецькі конкурси), повністю перебирає на себе діяльність дитячих і юнацьких гуманітарних установ1.

Всі згадані установи категорично деполітизуються й захищаються від втручання чиновництва на різних щаблях державного управління. Завдання чиновника – знаходити шляхи забезпечення функціонування систем, а не диктувати, де і яку картину вішати, яку виставу дозволяти або трактувати літературні чи історичні концепції, кого й на який конкурс посилати.

Національними преміями й нагородами мають займатися не чиновники, а відповідні національні фонди, а решту премій та нагород повинні визначати громадські організації належного рівня.

Держава не повинна втручатись у сферу діяльності тих чи інших конфесій. У нас церква відокремлена від держави, а віра кожної людини – справа інтимна, і чиновникам та політикам треба заборонити заробляти на святенництві своєму політичний капітал. І ЗМІ, що існують на гроші всіх податкодавців, не повинні вибудовувати політичні події на спілкуванні людини з Богом у тому чи іншому храмі. Водночас у цій справі слід зробити одне дуже важливе застереження: не втручаючись у церковні справи, ритуали й тексти, держава повинна забезпечити представникам інших культурних традицій вільний доступ до історичних текстів і архівів, які використовуються різними, часом навіть ворогуючими конфесіями. Для церковних цілей інтерпретація текстів вирішується церковними ієрархами, але вся державна спільнота не обмежується конфесійними об’єднаннями. А тим часом у нас за всю історію не з’явилося зведення академічних видань біблійних і довкола біблійних, ісламських та інших текстів, котрі лежать в основі більшості фундаментальних понять у галузі мистецтв, юриспруденції, державотворення тощо.

Багато конфліктів, наприклад, котрі з’являються у нас у міжконфесійній чи, скажімо, історичній царині, розв’язуються сьогодні доволі просто. Приклади можна знайти в працях Дейвіса з історії Европи чи Польщі: це «гіпертекстові» твори, в яких своє знаходять люди ріжних поглядів. Зробити це в електронному вигляді взагалі елементарно. Де електронні підручники, які з таким запалом анонсували Ющенко й Табачник? Трактування Другої світової війни, котра так оприкрилась нашому одіозному міністрові, цілком можна викласти у вигляді гіпертексту, як це зроблено багатьма мовами в Інтернеті, і кожний розумний юнак і дорослий вибере те, що відповідає його розумовим здібностям, вихованню, життєвим уявленням. І претензії тоді можна буде висловлювати лише до якості роботи програми, а не відповідного вченого міністра. Те саме і з біблійними книжками, котрі мусить знати кожна культурна людина, а не лише прихильник того чи іншого віровизнання.

Для державного будівництва надзвичайно важливо, щоб відновилася і оновилася робота гуманітарних позашкільних закладів, бо це, з одного боку, допоможе розвантажити шкільну програму, а з другого – скерує юний розум не на паскудну попсу блатного радіо чи субкультуру вулиці, а на створені людиною шедеври. Дозволить вдосконалювати тіло у класичних вправах балету, а не на прикладах африканських танців чи витребеньок з американського шоубізу. Юнакам потрібен не стільки шлях до зірок, скільки виховання культури мислення і творчості.

І насамкінець моїх принагідних міркувань хотілося б ще раз підкреслити, що не політика нам потрібна, а збереження культури і створення сприятливих умов для її розвитку. Може, це потягне за собою управлінські реорганізації, але справи однаково не міняє: нехай фахівці сперечаються на своїх катедрах, а нам треба зберегти й передати у спадок набуток тисячоліть. І для цього ми наймаємо на виборах керівників держави, котрі призначають чиновників не для політичних розбірок, а для плекання, зокрема, нашої культури.


1 Це доволі приблизний перелік. Загальну схему належить продумати докладніше. Деякі елементи її у віддаленій перспективі, коли заможність нашого суспільства наблизиться до рівня благобуту розвинених світових держав, зможуть перейти у відання фондів, громад, працювати на власному розрахунку тощо.

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

НАТО: ответ на кризис в Украине и безопасность в центральной и восточной Европе

Действия России в Украине вынудили наблюдателей и политиков по обе стороны Атлантики, включая членов Конгресса США, пересмотреть роль Соединенных Штатов и НАТО в укреплении европейской безопасности. Особую обеспокоенность в плане безопасности вызывает ситуация вокруг таких стран не-членов НАТО, как Молдова и Украина. Отражая взгляды США и их европейских союзников, генеральный секретарь НАТО Андерс Фог Расмуссен назвал военную агрессию России «самым серьезным кризисом в Европе после падения Берлинской стены», и заявил, что НАТО «больше не может вести дела с Россией, как раньше».

Этот отчет, подготовленный всего месяц назад Исследовательской службой Конгресса США, хорошо передает образ мысли и расхождения позиций среди американских законодателей в отношении НАТО и кризиса в Украине – с одной стороны, заявления о готовности защитить интересы членов альянса, а с другой – ссылки на пророссийское общественное мнение в ряде стран Запада.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Богдан Бенюк, актор театру і кіно, народний артист України

Дух патріотизму можна виховати тільки на прикладах перемог, досягнень, бажання жити, існувати

Влад Троицкий, основатель Центра современного искусства «ДАХ», режиссер, продюсер

Как можно говорить о гуманитарной политике, если ее нет?

Василь Кушерець, голова правління товариства «Знання», доктор філософських наук, професор

Нам треба позбутися конфронтаційної моралі

Сергій Дацюк, философ

У страны без собственного гуманитарного пространства нет будущего с точки зрения свободы и независимости

Лесь Танюк, народний депутат, голова комітету Верховної Ради з питань культури та духовності

Без хліба духовного не може бути хліба насущного

Мирослав Маринович, віце-ректор Українського католицького університету

Пасивність і покора не приносять порятунку

Микола Жулинський, директор Інституту літератури ім. Шевченка НАН України, академік НАН України

Цілісної гуманітарної політики у нас нема, оскільки у наших урядів немає стратегічного мислення

Наталья Заболотная, Генеральный директор НКММК “Мыстецкий Арсенал”

Теперь Украина сама стала центром «культурного притяжения»

Владимир Никитин, доктор культурологии, эксперт Международного центра перспективных исследований

В данный момент гуманитарная основа является более важной, чем экономика

Оксана Мельничук, историк, советник по культурной политике Национального института стратегических исследований

10 заповідей – це і є та матриця, навколо якої має будуватися будь-яка гуманітарна політика

Марина Ткаченко, эксперт по вопросам социального проектирования Института Горшенина, писатель

Гуманитарная политика – это прерогатива государства, но оттуда к нам сигналов никаких не поступает

Василь Яблонський, заступник директора НІСД

Наші політики не помічають, що саме в гуманітарній сфері формується той дороговказ, без якого люди не знають, куди йти

Максим Стріха, керівник наукових програм Інституту відкритої політики, доктор фізико-математичних наук

В гуманітарній сфері України дуже відчутний постколоніальний присмак

Михайло Мінаков, доктор філософських наук, директор Фонду якісної політики, доцент кафедри філософії та релігієзнавства Національного університету «Києво-Могилянська академія»

Мы ожидаем спасения только извне

Владимир Семиноженко, лидер «Новой Украины», академик НАНУ

Чтобы построить действительно современную экономику, нужно современное общество

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,044