В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Новое украинское Просвещение

Тема нашего диалога – Новое украинское просвещение. Просвещение в самом полном и широком понимании. Когда-то задачей Просвещения было распространение и продвижение знаний, теперь же для просветителей важно «показать=научить=дать шанс» этими знаниями воспользоваться. Ведь еще недавно – всего столетие назад – большая часть населения не умела читать. Сейчас же для многих проблема в другом – появилось «племя, хотя и знающее письменность, но в ней не нуждающееся». Поэтому новое украинское просвещение и отвечает на вопрос «КАК?» - как применить знания?

Таким образом, просвещение – это вся система формирования в обществе уверенности в необходимости преобразований в экономической, политической, военной, правовой, культурной, духовной сфере. Это технология превращения знаний в мотивацию к действию и выбора оптимального пути к реализации задач. Поэтому миссия просвещения состоит не столько в распространении новых знаний, сколько в том, чтобы открывать перспективы, формировать достойные цели и указывать новые, зачастую альтернативные пути к их достижению.

Просвещение – это появление альтернативных идей, в том числе относящихся и к самоутверждению государства, и к поиску его миссии в быстро изменяющемся мире. Пушкинская формула "Свобода – неминуемое следствие просвещения" сегодня как никогда актуальна для Украины. Исторически Просвещение связано с Возрождением, с уходом от догм и формулированием новых задач, это время "присвоения" свободы, возрождение права человека на свободу.

Еще один момент, связанный с просвещением – формирование слоя носителей новой идеи, нового единства. У тех, кто получает сегодня образование, наконец, появились новые маяки. И хотя новые национальные "символы" – братья Кличко, Андрей Шевченко, Руслана Лыжичко, – это лишь первопроходцы, сумевшие подняться к всеобщему признанию своего таланта и профессионализма, они представляют новую модель победной стратегии, полноценного завершенного успеха. В противовес большинству национальных героев, снискавших славу мучеников, которые всей своей жизнью демонстрировали умение стойко и мужественно переносить поражения, они дают ответ на вопрос «как достигать победы?». Пока – для отдельных личностей, но в условиях современных коммуникаций эти пока еще одиночные примеры вдохновляют сотни и тысячи людей. Однако, не хотелось бы оказаться среди стран, в которых кумирами являются ТОЛЬКО спортсмены и артисты.

Кто может быть проводником просвещения новой эпохи? Кто может стать заказчиком на просвещение? Это прежде всего средний класс – молодой амбициозный бизнес, который сформировался за годы возрождения и пробился в тех альтернативных нишах, которые не были законсервированы псевдоэлитой переходной эпохи. Носители новых идей просвещения изначально должны быть конкурентными не только на внутреннем, но и на внешнем «рынке» политических, экономических, культурных и духовных лидеров.

Задача нового украинского просвещения - формирование банка прорывных идей и технологий их реализации. Просветители, в отличие от вождей не навязывают свои правила обществу. Это те, кто говорит "мы знаем, как по-другому", и увлекают за собой тысячи последователей, сильных духом и сознательно избравших свой путь. Именно поэтому они и выигрывают.

Свернуть

Тема нашего диалога – Новое украинское просвещение. Просвещение в самом полном и широком понимании. Когда-то задачей Просвещения было распространение и продвижение знаний, теперь же для просветителей важно «показать=научить=дать шанс» этими знаниями воспользоваться

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Соціополіс – місто майбутнього

Соціополіс – місто майбутнього: Соціополіс – місто майбутнього

Володимир Шевченко, виконавчий директор міжнародної громадської організації “Соціополіс в Україні”

Пане Володимире, наскільки я розумію, то Ви займаєтеся найпередовішими технологіями, пов’язаними з сферою управління і розвитком місцевого самоврядування. А як взагалі виникла ідея соціополісу – ідея випереджаючого розвитку?

Вперше ідея соціополісу булла озвучена Євгеном Марчуком у статті “Стратегічна перспектива: рух на випередження”, яка була надрукована в журналі “Стратегічна панорама” у 1999 році. Тоді вперше в інтелектуальний простір була закинута ідея руху на випередження – до того думали тільки про те, як зменшити падіння. Спочатку цей термін взагалі був сприйнятий неадекватно, тому що політики, в основному, мислили термінами виживання.

Потім 1 вересня 2000 року в газеті “День” була надрукована стаття “Соціополіс – модель майбутнього суспільства”, в якій була сформована модель руху на випередження, яка б поєднувала управлінські можливості, разом з інноваційними можливостями втіленими в розвиток територіальних громад. Цей рух орієнтований на сучасні європейські тенденції, коли розмивається межі національних держав, а суспільна організація все одно повинна зберігатися, принаймні, за рахунок, самоуправління. Зараз назріває чергова, третя, муніципальна революція, коли все більше і більше функцій передається на рівень територіальних громад.

Розвиток територіальної громади, власне, і є головною ідеєю соціополісу?

Так, ідея соціополісу пов’язана з регіональною і муніципальною політикою. Як зараз створюються регіони в світі? Це є децентралізація державної влади, шляхом фіксації територіальної структури. От у нас є 27 адміністративних одиниць. У нашій Констиитуції записано їхні межі, кордони – це типовий ієрархічний адміністративний підхід. Але світова тенденція така, що йде постійна боротьба ієрархічних систем управління з мережевими. Структура, побудована за мережевими ознаками, б’є у конкурентній боротьбі адміністративні структури. Наприклад, поліція побудована за адміністративною схемою, а наркоорганізації – за мережевими, чим і пояснюється успішність наркоторгівлі.

До речі, на початку 2003 року на Давоському форумі був введений додатковий критерій оцінки розвитку будь-якої структури, котрий фіксує здатність до створення мережевих структур. Якщо ви спроможні створювати на власній території управління за мережевими принципами, то ваші перспективи гарні, якщо ж ви керуєтеся лише адміністративно-бюроктратичною ієрархією, то ні. Мережева організація завжди організується під функцію, і вона виникає, чи зникає в залежності від завдання. Вона дуже гнучка, вона не має фіксованих правил розподілу повноважень людей, а її ієрархія дуже спрощена (максимум 2-3 рівні).

До речі, зараз в Європі зафіксовано тенденцію до створення регіональних утворень не на бюрократично-адміністративній, а на ситуаційній, мережевій основі. І найцікавіше те, що саме ми в Україні започаткували цю ідею.

А чим звичайна територіальна громада відрізняється від соціополісу? Є в нього якісь специфічні ознаки?

Соціополіс відрізняється за сімома ознаками, які ми звели в сім проектів, що відповідають на питання “соціополіс як...”. Ці проекти саме так і названі. Перший проект – “соціополіс як республіка в мініатюрі” – це технології досягнення максимально демократичного управління територіальною громадою, залучення до процесу прийняття рішень максимально можливої кількості населення. Тобто, ми піднімаємо інтелектуальний ресурс, активуємо його і спрямовуємо на вироблення оптимального рішення для власного розвитку.

Другим аспектом є “соціополіс як територіальна корпорація”. До речі, Конституція України дозволяє розглядати територіальну громаду як певну корпорацію, адже громада має власників (мешканців), майно, кошти (бюджет), і вона має права вступати в економічні стосунки з іншими корпораціями. Однією з властивостей будь-якої корпорації є її первинна економічна самодостатність, адже збиткова корпорація є безнадійною.

Третій проект – це соціополіс як місто розуму. Ці технології пов’язані з освітніми програмами, розраховані на виховання дітей і розвиток у них інтелектуальних здібностей.

Четвертий проект – соціополіс як екополіс. Цей проект орієнтований на гармонізацію відносин життя – причому життя у будь-яких його формах. Я думаю, що досить зрозумілими є поняття екологічна свідомість, екологічна спрямованість і так далі.

П’ятий проект – це місто здоров’я. Ця частина дещо відрізняється від екополісу, тому що може нести деякі суперечності, які тим, не менш треба розв’язувати. Наприклад, з точки зору здоров’я у місті не повинно бути голубів, тому що потенційно вони можуть бути рознощиками хвороб. Але це приклад. Саме місто здоров’я орієнтоване на зниження захворюваності і на підвищення рівня позитивного здоров’я. Рівень позитивного здоров’я оцінює можливості людини виконувати якусь роботу – бігти стометрівку, здійснювати тривалі подорожі – попри хвороби, які можуть бути у людини. За рахунок тренування, наприклад, можна підняти рівень позитивного здоров’я – і якраз на це орієнтовані.

Наступний проект – духовна община. Мова йде про речі досить прагматичні – про розвиток так званого соціально-корпоративного потенціалу – це здатність спільноти до швидких і ефективних колективних дій. До речі, є дослідження, які вказують на те, що Європа рухається вперед за рахунок саме соціально-корпоративного капіталу. Справа в тому, що людину можна виховати силовими методами, а можна виховувати і за рахунок етики, культурної традиції, розвитку духовності і технологій спілкування.

Нарешті, соціополіс – як цифрове місто. Це значить, що найбільш сучасні інформаційні технології запроваджуються у всі попередні шість проектів з метою радикального підвищення ефективності.

Я знаю, що в Україні вже діють міста-соціополіси. Наскільки успішно вони розвиваються?

Соціополіси не просто діють – вони вже утворюють цілі асоціації. Міста, села, муніципальні утворення, які прийняли ідею випереджаючого розвитку на рівні територіальних громад, побачивши, що вони стали „білими воронами”, об’єдналися між собою. От на Волині (юридично це в Хмельницькій області) вони створили асоціацію міст-соціополісів під назвою „Стара Волинь”, обрали собі власну столицю, що ніяким чином не позначена на адміністративній карті. Це село Гриців, де проживає всього 4 тис. населення.

А яку функцію виконує ця столиця?

В столиці створено центральні органи управління цієї асоціації міст, існує інтелектуальний штаб, туди приїздять делегати від інших міст на конференції, чи якісь інші обговорення. А в цю асоціацію входять такі чималі міста, як Шепетівка, Староконстянів, Микішин, де стоїть Хмельницька атомна станція. Отак виходить, що в нашій забюрократизованій країні хтось створив собі столицю, яка ніяким чином не коригується з центром в Києві.

Причому, це дуже гнучка асоціація, створена під функціональні завдання. Якщо ви об’єднуєте територіальні громади, то ви можете створити асоціації різних напрямків. З трьома сусідами можна створити асоціацію з проблем екології, а з десятьма – освітній центр (припустимо, освітній регіон) і створити спільний університет, а з іншим сусідом – спільну пожежну частину, яка буде обслуговувати прилеглі території. Між іншим, традиція міст-побратимів якраз і є проявом сітьових структур, якщо вони створюються не формально, для галочки, а дійсно передбачають налагодження певних зв’язків. Таким чином ви можете переходити за межі національної держави, навіть за межі континенту...

А які результати існування тих соціополісів, що зараз існують на Волині?

По-перше, їхнє існування дало дуже цікавий економічний результат. Зараз найбільш прогресивною формою організації малого та середнього бізнесу (як і великого) є кластерна модель. Кластери – це економічні об’єднання задля просування на ринку висококонкурентного продукту. Наприклад, взуттєві кластери дають можливість невеликим підприємствам тримати сегмент світового ринку взуття. Кластерну модель управління також використовував Біл Клінтон – за роки його правління було створено близько 3 мільйонів додаткових робочих місць, знижено витрати на державний апарат.

Так само і в межах цієї асоціації на Хмельниччині було створено торгівельні і будівельні кластери; кластер сільського туризму, кластер легкої промисловості. І люди дуже задоволені, адже розпочався економічний розвиток, не кажучи вже про зовсім інший тип мислення, який там виникає – фактично, формується свідомість XXI століття. Таким чином, територіальна громада перетворюється на інноваційну структуру, самодостатню економічно й політично, яка починає виступати в ролі самостійного активного суб’єкта розвитку.

Мене цікавить сам процес втілення ідеї в практику. Як мери міст і селищ усвідомили, що вони хочуть будувати соціополіси – звідки у них взялася ця ідея?

Ідеї розповсюджуються просто – почувши про неї, хтось її одразу забуває, а хтось переймається – і починає втілювати її в життя. Але мушу сказати, що тут повинен бути деякий ентузіазм, потрібне відчуття перспективи виконуваної роботи.

Наскільки я розумію, то ідея соціополісу передбачає залучення всієї громади. Як вдається переконати населення?

Я можу сказати, що реалізація ідеї соціополісу повністю залежить від ініціативи перших осіб у місцевій владі. Той, хто усвідомив перспективу такої роботи, уже має конкретні результати. У нас в Рені, наприклад, фантастичні результати. У 2000 році там була надзвичайна складана ситуація – 80 % безробіття, пустий порт, вся соціальна інфраструктура зруйнована. За чотири роки роботи порт запрацював, до міста прийшло 40 мільйонів доларів іноземних інвестицій, 12 банків відкрили свої представництва.

А що, власне, сталося за ці чотири роки?

Мер міста Рені був першим, хто приїхав до нас і запитав, що треба для втілення ідеї соціополісу. Для цього потрібно було економічне підґрунтя, потрібно було залучати інвестиції. Для цього ми створили вільну економічну зону.

Але як залучати інвестиції? Як ви самі говорили, це було вкрай збідніле містечко, з непрацюючим портом – як заохотити інвесторів вкладати туди гроші?

Взагалі-то, це величезна робота. Ми їздили по всьому світу, мали сотні зустрічей з представниками банків, інвестиційних компаній, розмовляли навіть з Держдепартаментом США, всіх переконували, що ми стали на такий шлях розвитку. Але ці переконування спрацьовують лише тоді, коли ви дійсно щось робите – інакше це просто не буде мати жодних результатів.

Інвесторів цікавить інвестиційне середовище – їх не цікавить гарний інвестиційний проект, який знаходиться в ризикованому середовищі. Я наведу два приклади – Білгород-Дністрвський і Іллічівськ. В обох містах є однаково розвинута інфраструктура, завантаженість портів за СРСР була приблизно однакова. Після отримання незалежності два порти однаково потрапили в однаково скрутну ситуацію. Але через 8 років перед містом Іллічівськ стоять мільярдні черги інвестицій – до речі там немає вільної економічної зони. А у Білгород-Дністровську уже декілька років немає води, місцеві жителі думають про те, щоб їхній порт приєднали до Іллічівського. Причина такої різниці – відмінності в інвестиційному кліматі, я б сказав, відмінність навіть в життєвих орієнтаціях. Влада Іллічівська зробила все можливе для того, щоб інвестор почував комфортно, а в інших місцях думають навпаки – що сам інвестор повинен думати як тут зробити життя краще.

Наскільки я розумію, то для того, щоб почати цю роботу, потрібен початковий капітал? Де його взяти?

Це важке питання, тому що з бюджету ми гроші взяти не можемо, інакше тебе звинуватять у нецільовому використанні грошей. Тому потрібно шукати гроші у приватних осіб. Ознаки економічної активності є в кожному місті, завжди є люди, які мають певний фінансовий ресурс. Від вмінь місцевої влади заохотити підприємців залежить, чи можна буде отримати цей стартовий капітал. Так, до речі, відбувається у Сквирі, у місті Южному, що в Одеській області. Та взагалі таких прикладів багато.

А в цих містах присутні всі компоненти, притаманні ідеальному соціополісу? Чи розвиваються у них всі проекти, пов’язані з здоров’ям, екологією?

Наприклад, у місті Южному активно запроваджується система ранньої освіти. Трирічні діти вже вміють читати, знають математику на рівні 2 класу. І це робиться ненасильницькими методами, а цілком природним шляхом. Крім того, відкритий унікальний пологовий будинок.

А загалом, мушу сказати, що всі проекти неможливо реалізувати одночасно, бо це вимагає величезних затрат. Ідея соціополісу виступає деяким проектом, генеральним планом, на який треба орієнтуватися, так само як ви орієнтуєтесь на генеральний план забудови міста, але ж не будуєте все місто одночасно.

Скільки всього соціополісів в Україні?

Якщо взяти загальну кількість, то приблизно півтора відсотків від усіх населених пунктів України зафіксували бажання будувати соціополіси.

А можна ідею соціополісу поставити на потік? Наприклад,  запровадити державну програму?

Це можна зробити, якщо на місцеве самоврядування взагалі звернути увагу. На словах існує дуже багато програм, є навіть спеціальні структури, які існують при Верховній Раді, при Кабінеті міністрів, врешті існують громадські організації. Але справа в тому, що монополістом у сфері владних повноважень виступає центральна влада, яка розглядає місцевий рівень просто як останній щабель в державній ієрархії.

Як реагує центральна влада на появу соціополісів?

Поки все йде на рівні розмов і проектів, то ніяких труднощів немає – всі готові допомагати. Але як тільки починається реальний розвиток, починають приходити гроші, як тільки територіальна громада починає отримувати все більшу політичну і економічну незалежність, то тоді починаються проблеми: перевірки, інспекції, податкова, пожежна охорона і т. д.

Які механізми захисту від такого втручання?

Оскільки правової системи захисту немає, то все залежить від морально-вольових якостей мера міста. Якщо він витримує тиск, то місто розвивається далі.

Ідея соціополісів сприймається на Заході?

Ось нещодавно вийшла стаття колишнього члена британського парламенту Стюарта Холланда, в якій дається позитивний відгук нашим починанням. Він взагалі оцінює соціополіс як інтегральну ідею, яка ввібрала в себе всю європейську політичну думку. Він каже, що ідея соціополісу зараз актуальніша для Західної Європи, ніж для Східної, тому що у першої настала криза перспектив розвитку. Між іншим, книжка Марчука про соціополіси вже перекладена чотирма мовами: вірменською, румунською, англійською, російською.

Ця ідея є популярною у Східній Європі?

Східна Європа зараз надзвичайно переймається муніципальним розвитком. Наприклад, в Польщі зробили муніципальну реформу і вже за три роки радикально змінився навіть зовнішній вид міст і селищ. Я знаю ще приклад Іспанії, де Валенсія проголосила, що вона буде розвиватися як соціополіс. Вони проводять виставки, залучають провідних архітекторів, розробили якісь унікальні архітектурні рішення для майбутнього. Зараз цю ідею також хочуть втілювати в Греції на базі невеликого портового міста.

До речі, чим відрізняється українська конституційна система – в Європі законодавчо закріплена трирівнева система публічної влади. В Україні тільки дві – у нас немає регіонального рівня як самостійної влади. У нас є громади міста, села і селища – і немає громад районів, областей. Через це наша система навіть більш перспективна, тому що ми уникаємо посередницьких функцій, які можуть затриматися на регіональному рівні.

Тобто, регіоналізація – це не той напрямок, по якому варто йти Україні?

А регіональний рівень завжди найбільш консервативний, тому що він гасить будь-які ініціативи, які йдуть як зверху вниз, так і знизу вгору. Більшість бюрократичних ресурсів знаходиться переважно на регіональному рівні. Ніякого конструктиву обласна ланка на даний момент не виконує, і в той же час серйозно поглинає і управлінські, і фінансові ресурси.

І саму ідею регіоналізації проштовхує державна бюрократія аби прилаштовуватись до фінансових потоків. Взагалі, ідея регіоналізму, який йде зверху, надзвичайно шкідлива. Якщо ви наділите ці регіональні утворення владними повноваженнями, надасте їм ще якісь переваги, то створите потужний стимул до утворення квазідержавних структур. Взагалі, є гарне визначення регіоналізму, за яким він є повстанням місцевої бюрократії проти центрального уряду і є спробою перерозподілити кошти від більш успішних регіонів до менш успішних.

Якщо ж ви мислите в термінах муніципалізації, то в світі ще не було жодного прикладу, коли б окремі міста повставали проти центрального уряду, тому що територіальна громада об’єктивно не зацікавлена у сепаратистських тенденціях. Адже брати на себе всі державні повноваження навіть економічно місту не вигідно.

А регіоналізація потрібна лише одній категорії населення – бюрократії, що керує цим регіоном. Розвивати ж потрібно найнижчу ланку – місцеве самоврядування.

Бесіду вів Юрій Таран

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

«Капли росы» (сосуд пятый) (о со-бытиях и пере-живаниях)

Российский Кремль определил путь, который считает спасительным для России. Частью успеха на этом пути становится и победа «в» и «над» Украиной. Еще одной частью — подрыв и дискредитация евроинтеграционного проекта. Европа не будет воевать за Украину. Хотя бы потому, что война с Россией немыслима и недопустима для всех без исключения стран ЕС, а события в Украине, качество и компетенция украинской политической и бизнес-элиты, необустроенность общества скорее отталкивают, чем привлекают европейцев. Еще недавно украинские майданы воспринимались в ЕС как свежее дыхание и «молодая кровь» европейского проекта. Но как и 10 лет назад, сумбурность и многослойность революционного процесса, хроническая интеллектуальная незрелость и банальная жадность политических лидеров Украины приносят лишь разочарования. И если культурные границы Европы, как было и двести лет назад, меряются Уральским хребтом, геополитические границы после «волны расширения», снова откатываются к границам традиционной Центральной Европы. Той, которая без Украины.

Украины, которую мы знаем с 1991 года, уже не будет. Но Украина может быть. Другая. Если ее не только рассматривать на карте и защищать границу ценой тысяч жизней и гуманитарных катастроф, а если ее помыслить и представить как пока еще разорванное со-общество живых, разных, но готовых жить вместе людей. Вопрос – как?

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Іван Малкович, директор видавництва „А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА”

„Ті, хто працюють над нашими книжками, роблять це з любов’ю”

Лесь Герасимчук, культуролог

Крихка життєдіяльність

Алексєєв Юрій Миколайович, ректор Київського славістичного університету.

Наша місія – показати, що так можна працювати

Іван Андрусяк, письменник

Час ratio

Олег Скрипка, рок-музикант, лідер гурту „ВВ”

„Ми культивуємо російську культуру, американську, французьку, будь-яку, окрім своєї власної”

Євген Станкович, композитор

„Наша культура могла б зробити значно більший крок уперед”

В’ячеслав Брюховецький, президент Національного університету Києво-Могилянська Академія

Вища освіта: крок вперед, крок назад, але є нюанси

Владимир Никитин, доктор культурологии, заместитель директора по развитию Международного центра перспективных исследований

Просвещение сегодня – это сопровождение доступа к знаниям

Инна Чередниченко, главный редактор журнала «Большая Игра»

Отдаленный гул

Юрій Макаров, ведучий каналу „Студія 1+1”

„Просвітницьке телебачення не може замінити читання книг”

Наталья Лигачева, глава правления, шеф-редактор изданий Общественной организации «Телекритика»

Наше телевидение формирует «пофигиста» и потребителя

Лариса Івшина, головний редактор газети „День”

«Я пропоную ввести мораторій на критику нашого менталітету»

Юрий Рогоза, сценарист, писатель

Мое кино учит людей жить

Инна Богословская, президент консалтинговой фирмы «Пруденс»

В стране деньги есть, нужно лишь правильно их направить

Василина Дибайло, директор Ресурсного центру „Гурт”

„Далеко не всі громадські організації зараз існують на гранти”

Тарас Брижоватий, директор благодійної організації „Соціальна служба „Віфанія”

У державних соціальних установах занадто формалізована робота

Владимир Фесенко, директор Центра прикладных политических исследований «Пента»

Тактические игры

Віктор Сизонтов, головний редактор українського промислового журналу “Деньги и технологии”, член-кореспондент Української технологичної академії

Наука напівфабрикатів

Борис Малицкий, д.э.н., директор Центра исследований научно-технического потенциала и истории науки им. Г.Доброва НАНУ

Наука – не отрасль, а ускоритель развития всей страны

Лесь Танюк, народний депутат, голова комітету Верховної Ради з питань культури та духовності.

Домінанта споживацького меркантилізму

Сергей Крымский, философ

Нам нужна не зубрежка, но эвристика

Владислав Троицкий, основатель центра современного искуства „ДАХ”, актер, режиссер, продюсер

«Театр – это некое место, где люди ищут истину»

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,338