В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Новое украинское Просвещение

Тема нашего диалога – Новое украинское просвещение. Просвещение в самом полном и широком понимании. Когда-то задачей Просвещения было распространение и продвижение знаний, теперь же для просветителей важно «показать=научить=дать шанс» этими знаниями воспользоваться. Ведь еще недавно – всего столетие назад – большая часть населения не умела читать. Сейчас же для многих проблема в другом – появилось «племя, хотя и знающее письменность, но в ней не нуждающееся». Поэтому новое украинское просвещение и отвечает на вопрос «КАК?» - как применить знания?

Таким образом, просвещение – это вся система формирования в обществе уверенности в необходимости преобразований в экономической, политической, военной, правовой, культурной, духовной сфере. Это технология превращения знаний в мотивацию к действию и выбора оптимального пути к реализации задач. Поэтому миссия просвещения состоит не столько в распространении новых знаний, сколько в том, чтобы открывать перспективы, формировать достойные цели и указывать новые, зачастую альтернативные пути к их достижению.

Просвещение – это появление альтернативных идей, в том числе относящихся и к самоутверждению государства, и к поиску его миссии в быстро изменяющемся мире. Пушкинская формула "Свобода – неминуемое следствие просвещения" сегодня как никогда актуальна для Украины. Исторически Просвещение связано с Возрождением, с уходом от догм и формулированием новых задач, это время "присвоения" свободы, возрождение права человека на свободу.

Еще один момент, связанный с просвещением – формирование слоя носителей новой идеи, нового единства. У тех, кто получает сегодня образование, наконец, появились новые маяки. И хотя новые национальные "символы" – братья Кличко, Андрей Шевченко, Руслана Лыжичко, – это лишь первопроходцы, сумевшие подняться к всеобщему признанию своего таланта и профессионализма, они представляют новую модель победной стратегии, полноценного завершенного успеха. В противовес большинству национальных героев, снискавших славу мучеников, которые всей своей жизнью демонстрировали умение стойко и мужественно переносить поражения, они дают ответ на вопрос «как достигать победы?». Пока – для отдельных личностей, но в условиях современных коммуникаций эти пока еще одиночные примеры вдохновляют сотни и тысячи людей. Однако, не хотелось бы оказаться среди стран, в которых кумирами являются ТОЛЬКО спортсмены и артисты.

Кто может быть проводником просвещения новой эпохи? Кто может стать заказчиком на просвещение? Это прежде всего средний класс – молодой амбициозный бизнес, который сформировался за годы возрождения и пробился в тех альтернативных нишах, которые не были законсервированы псевдоэлитой переходной эпохи. Носители новых идей просвещения изначально должны быть конкурентными не только на внутреннем, но и на внешнем «рынке» политических, экономических, культурных и духовных лидеров.

Задача нового украинского просвещения - формирование банка прорывных идей и технологий их реализации. Просветители, в отличие от вождей не навязывают свои правила обществу. Это те, кто говорит "мы знаем, как по-другому", и увлекают за собой тысячи последователей, сильных духом и сознательно избравших свой путь. Именно поэтому они и выигрывают.

Свернуть

Тема нашего диалога – Новое украинское просвещение. Просвещение в самом полном и широком понимании. Когда-то задачей Просвещения было распространение и продвижение знаний, теперь же для просветителей важно «показать=научить=дать шанс» этими знаниями воспользоваться

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

У державних соціальних установах занадто формалізована робота

У державних соціальних установах занадто формалізована робота: У державних соціальних установах занадто формалізована робота

Тарас Брижоватий, директор благодійної організації „Соціальна служба „Віфанія”

Наша організація приділяє дуже велику увагу покращенню знань та навичок соціальних працівників. Уже третій рік ми втілюємо програму підвищення кваліфікації соціальних працівників державних та недержавних соціальних установ, адже існує величезний брак знань у людей, що працюють у соціальних службах.

Розкажіть, будь ласка, про вашу організацію.

Нашу службу було засновано у 1998 році випускниками, студентами та викладачами Школи соціальної роботи при Києво-Могилянській академії. Сама ідея прийшла зі Сполучених Штатів, коли представники американської соціальної служби Bethany Christian Services приїхали в Україну і запропонували свою допомогу у створенні професійної недержавної соціальної служби в Україні. Ця ідея спершу носила дещо утопічний характер, проте нам таки вдалося втілити її в життя.

Нашими клієнтами стали діти-сироти, кризові сім’ї, діти, позбавлені батьківського піклування, та різні організації та заклади, що безпосередньо пов’язані з проблемами сирітства та доглядальництва. Розпочали ми свою роботу у Вінниці. Але зараз маємо центр і в Києві.

І чого ви досягли за цей час?

Своїми досягненнями ми вважаємо кілька програм. Перша з них – це попередження потрапляння дітей до інтернатних закладів. Ми віримо, що найкращою системою опіки та догляду за дітьми є родина: чи це є біологічна сім’я, чи сім’я родичів, чи прийомна сім’я, чи то дитбудинок сімейного типу. Так от, програма попередження зорієнтована на допомогу родині, що потрапила в кризу, на вирішення цієї кризи, на порятунок сім’ї. Ми здійснюємо таку допомогу через консультації, через навчання батьків, через матеріальну підтримку.

Другою нашою програмою є повернення дітей із інтернатних закладів у сім’ї. Коли ми прийшли в один із інтернатів, то, переглянувши справи дітей, виявили, що 60% із них не мають статусу. Фактично у них є батьки, які написали заяви на ім’я директора інтернату з проханням взяти дітей на виховання з причини тяжкого матеріального становища у родині. Маємо досвід того, що спершу таку заяву пишуть терміном на 6 місяців, але дуже часто батьки цих дітей так і не забирають. Вони приходять і знову поновлюють заяви і діти лишаються в інтернатному закладі, а потім рік за роком їх переводять з однієї установи до іншої.

Ми розпочали роботу з цими родинами, почали відшуковувати біологічні родини, родичів дітей, знайомих і намагалися або визначити статус, або ж повернути дітей у сім’ї. У результаті близько 18 дітей повернулися в родини.

На скільки мені відомо, ваша організація працює з волонтерами. Що, на Вашу думку, спонукає людей іти у волонтери?

Мотивація волонтерів може бути дуже різною. Наші волонтери особливі тим, що більшість із них є випускниками чи студентами могилянської Школи соціальної роботи. Їм з професійної точки зору був потрібним і цікавим цей досвід, адже їм треба було бачити клієнта, працювати з ним, оволодівати новими методиками, і „Соціальна служба „Віфанія” дала колишнім студентам таку можливість. Волонтери мали також підтримку у тому плані, що біля них працював супервізор (консультант), який допомагав їм у вирішенні якихось складних випадків. Хоча за нашими правилами студенти іще не мають права професійно працювати з клієнтами, вони цілком можуть допомогти у проведенні якихось культурно-масових заходів. У нас був керівник волонтерської програми...

Чому Ви кажете „був”? Що, більше волонтерів у вас немає?

В Києві зараз немає, хоча ця програма існувала аж 4 роки. Зараз у нас є волонтери у Вінниці. Більшість із них є студентами педагогічного університету. Що спонукало їх? Думаю, що позитивний імідж організації, а також бажання бути залученими до якоїсь гарної справи.

Хочу додати, що волонтери також були нам корисні тим, що завдяки їм ми змогли відібрати собі працівників. Принаймні 4 особи з тих, хто в нас зараз працює, це колишні волонтери.

А скільки всього у вас співробітників?

У нас не дуже велика організація. Маємо всього 10 працівників. 4 у Вінниці і 6 – в Києві.

І більшість із них з Києво-Могилянської академії? Ви підтримуєте контакти з цим університетом?

Так, звичайно ж підтримуємо. Адже ми маємо іще один напрямок роботи, який полягає у розвиткові професійної організації, тому нам потрібні студенти. Наша організація приділяє дуже велику увагу покращенню знань та навичок соціальних працівників. Уже третій рік ми проводимо програму підвищення кваліфікації соціальних працівників державних та недержавних соціальних установ, адже існує величезний брак знань у людей, що працюють у соціальних службах. Як правило, ці люди є педагогами або ж юристами (особливо у службах у справах неповнолітніх), але це не професійні соціальні робітники, як у нас.

От ми заговорили про державні соціальні служби. А ви існуєте абсолютно автономно від держави?

Ми не фінансуємось із державного чи місцевих бюджетів. Проте, абсолютно автономними від держави ми бути не можемо, оскільки за нашим законодавством існує дві форми недержавних організацій: громадські організації та благодійні організації. Громадські організації спрямовані на захист інтересів своїх членів, а благодійні – мають сприяти розвиткові соціальної сфери загалом. Наша служба, будучи недержавною благодійною організацією, не має права забирати дитину із родини, навіть якщо у цій родині присутнє сексуальне насилля. Тому ми робимо подання на службу у справах неповнолітніх, і вже вона забиратиме цю дитину. Тому нам треба дбати про свою репутацію, щоби державні соціальні служби довіряли кваліфікації наших працівників і співпрацювали з нами.

Отже, щодо фінансів ми є автономними від держави, але щодо засобів впливу, ми не можемо мати повної автономності. „Віфанія” мусить співпрацювати з іншими організаціями для просування нових форм опіки, піклування, зміни системи догляду за дітьми і роботи з кризовими сім’ями.

А хто фінансує вашу організацію?

Основна фінансова допомога надходить зі Сполучених Штатів. Там у США наші партнери мають потужний фандрейзинговий відділ, який займається пошуком благодійників для нас. Поки що так робити легше. Проте, зараз ми розпочинаємо роботу з пошуку фінансової підтримки і в Україні. Також ми існуємо за рахунок грантів міжнародних організацій в Україні, зокрема UCAN та представництва Європейської Комісії.

Як ви гадаєте, чи є в Україні потенціал для створення більшої кількості організацій на зразок вашої?

Думаю, що така перспектива є. Україні ніколи не вдасться придумати власний велосипед у цій галузі, тому дуже корисним для нас був би західний досвід так званих „організацій користувачів”. Такі організації є дуже ефективними, бо вони безпосередньо залучені до розв’язання проблем. Наприклад, людина вирішила власну проблему у власній родині, і тоді вона більш здатна створити відповідну групу соціальної допомоги для інших людей. Така людина буде більш наснаженою до допомоги іншим. Якщо ж особа просто приходить отримувати зарплатню, то вона так само зможе піти і отримувати її в будь-якій іншій організації. Це стосується не професійних організацій, але таких організацій, що допомагають вирішувати соціальні проблеми власними силами.

Якщо ж говорити про організації на зразок нашої, то знову ж таки перспектива створення аналогів в Україні є. Зараз є дуже багато молодих людей, котрі думають над своїм працевлаштуванням. І якщо їх не влаштовують державні рамки, ті посади та форми роботи, які пропонує держава (як на мене у державних соціальних установах існує занадто формалізована робота), то вони можуть йти та створювати служби на зразок „Віфанії”. Такі служби дають колишнім студентам простір для фантазії, для розвитку і для самоствердження. Важливо, що ці люди не бояться того, що спершу вони позбавлені фінансування. Ми теж починали з нічого, проте вірили у свій успіх, і, здається, досягли його.

Бесіду вела: Оксана Гриценко

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

«Капли росы» (сосуд пятый) (о со-бытиях и пере-живаниях)

Российский Кремль определил путь, который считает спасительным для России. Частью успеха на этом пути становится и победа «в» и «над» Украиной. Еще одной частью — подрыв и дискредитация евроинтеграционного проекта. Европа не будет воевать за Украину. Хотя бы потому, что война с Россией немыслима и недопустима для всех без исключения стран ЕС, а события в Украине, качество и компетенция украинской политической и бизнес-элиты, необустроенность общества скорее отталкивают, чем привлекают европейцев. Еще недавно украинские майданы воспринимались в ЕС как свежее дыхание и «молодая кровь» европейского проекта. Но как и 10 лет назад, сумбурность и многослойность революционного процесса, хроническая интеллектуальная незрелость и банальная жадность политических лидеров Украины приносят лишь разочарования. И если культурные границы Европы, как было и двести лет назад, меряются Уральским хребтом, геополитические границы после «волны расширения», снова откатываются к границам традиционной Центральной Европы. Той, которая без Украины.

Украины, которую мы знаем с 1991 года, уже не будет. Но Украина может быть. Другая. Если ее не только рассматривать на карте и защищать границу ценой тысяч жизней и гуманитарных катастроф, а если ее помыслить и представить как пока еще разорванное со-общество живых, разных, но готовых жить вместе людей. Вопрос – как?

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Іван Малкович, директор видавництва „А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА”

„Ті, хто працюють над нашими книжками, роблять це з любов’ю”

Лесь Герасимчук, культуролог

Крихка життєдіяльність

Алексєєв Юрій Миколайович, ректор Київського славістичного університету.

Наша місія – показати, що так можна працювати

Іван Андрусяк, письменник

Час ratio

Олег Скрипка, рок-музикант, лідер гурту „ВВ”

„Ми культивуємо російську культуру, американську, французьку, будь-яку, окрім своєї власної”

Євген Станкович, композитор

„Наша культура могла б зробити значно більший крок уперед”

В’ячеслав Брюховецький, президент Національного університету Києво-Могилянська Академія

Вища освіта: крок вперед, крок назад, але є нюанси

Владимир Никитин, доктор культурологии, заместитель директора по развитию Международного центра перспективных исследований

Просвещение сегодня – это сопровождение доступа к знаниям

Инна Чередниченко, главный редактор журнала «Большая Игра»

Отдаленный гул

Юрій Макаров, ведучий каналу „Студія 1+1”

„Просвітницьке телебачення не може замінити читання книг”

Наталья Лигачева, глава правления, шеф-редактор изданий Общественной организации «Телекритика»

Наше телевидение формирует «пофигиста» и потребителя

Лариса Івшина, головний редактор газети „День”

«Я пропоную ввести мораторій на критику нашого менталітету»

Юрий Рогоза, сценарист, писатель

Мое кино учит людей жить

Инна Богословская, президент консалтинговой фирмы «Пруденс»

В стране деньги есть, нужно лишь правильно их направить

Василина Дибайло, директор Ресурсного центру „Гурт”

„Далеко не всі громадські організації зараз існують на гранти”

Володимир Шевченко, виконавчий директор міжнародної громадської організації “Соціополіс в Україні”

Соціополіс – місто майбутнього

Владимир Фесенко, директор Центра прикладных политических исследований «Пента»

Тактические игры

Віктор Сизонтов, головний редактор українського промислового журналу “Деньги и технологии”, член-кореспондент Української технологичної академії

Наука напівфабрикатів

Борис Малицкий, д.э.н., директор Центра исследований научно-технического потенциала и истории науки им. Г.Доброва НАНУ

Наука – не отрасль, а ускоритель развития всей страны

Лесь Танюк, народний депутат, голова комітету Верховної Ради з питань культури та духовності.

Домінанта споживацького меркантилізму

Сергей Крымский, философ

Нам нужна не зубрежка, но эвристика

Владислав Троицкий, основатель центра современного искуства „ДАХ”, актер, режиссер, продюсер

«Театр – это некое место, где люди ищут истину»

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,049