В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Новое украинское Просвещение

Тема нашего диалога – Новое украинское просвещение. Просвещение в самом полном и широком понимании. Когда-то задачей Просвещения было распространение и продвижение знаний, теперь же для просветителей важно «показать=научить=дать шанс» этими знаниями воспользоваться. Ведь еще недавно – всего столетие назад – большая часть населения не умела читать. Сейчас же для многих проблема в другом – появилось «племя, хотя и знающее письменность, но в ней не нуждающееся». Поэтому новое украинское просвещение и отвечает на вопрос «КАК?» - как применить знания?

Таким образом, просвещение – это вся система формирования в обществе уверенности в необходимости преобразований в экономической, политической, военной, правовой, культурной, духовной сфере. Это технология превращения знаний в мотивацию к действию и выбора оптимального пути к реализации задач. Поэтому миссия просвещения состоит не столько в распространении новых знаний, сколько в том, чтобы открывать перспективы, формировать достойные цели и указывать новые, зачастую альтернативные пути к их достижению.

Просвещение – это появление альтернативных идей, в том числе относящихся и к самоутверждению государства, и к поиску его миссии в быстро изменяющемся мире. Пушкинская формула "Свобода – неминуемое следствие просвещения" сегодня как никогда актуальна для Украины. Исторически Просвещение связано с Возрождением, с уходом от догм и формулированием новых задач, это время "присвоения" свободы, возрождение права человека на свободу.

Еще один момент, связанный с просвещением – формирование слоя носителей новой идеи, нового единства. У тех, кто получает сегодня образование, наконец, появились новые маяки. И хотя новые национальные "символы" – братья Кличко, Андрей Шевченко, Руслана Лыжичко, – это лишь первопроходцы, сумевшие подняться к всеобщему признанию своего таланта и профессионализма, они представляют новую модель победной стратегии, полноценного завершенного успеха. В противовес большинству национальных героев, снискавших славу мучеников, которые всей своей жизнью демонстрировали умение стойко и мужественно переносить поражения, они дают ответ на вопрос «как достигать победы?». Пока – для отдельных личностей, но в условиях современных коммуникаций эти пока еще одиночные примеры вдохновляют сотни и тысячи людей. Однако, не хотелось бы оказаться среди стран, в которых кумирами являются ТОЛЬКО спортсмены и артисты.

Кто может быть проводником просвещения новой эпохи? Кто может стать заказчиком на просвещение? Это прежде всего средний класс – молодой амбициозный бизнес, который сформировался за годы возрождения и пробился в тех альтернативных нишах, которые не были законсервированы псевдоэлитой переходной эпохи. Носители новых идей просвещения изначально должны быть конкурентными не только на внутреннем, но и на внешнем «рынке» политических, экономических, культурных и духовных лидеров.

Задача нового украинского просвещения - формирование банка прорывных идей и технологий их реализации. Просветители, в отличие от вождей не навязывают свои правила обществу. Это те, кто говорит "мы знаем, как по-другому", и увлекают за собой тысячи последователей, сильных духом и сознательно избравших свой путь. Именно поэтому они и выигрывают.

Свернуть

Тема нашего диалога – Новое украинское просвещение. Просвещение в самом полном и широком понимании. Когда-то задачей Просвещения было распространение и продвижение знаний, теперь же для просветителей важно «показать=научить=дать шанс» этими знаниями воспользоваться

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Вища освіта: крок вперед, крок назад, але є нюанси

Вища освіта: крок вперед, крок назад, але є нюанси: Вища освіта: крок вперед, крок назад, але є нюанси

В’ячеслав Брюховецький, президент Національного університету Києво-Могилянська Академія

Держава стоїть, як поліцай, біля вищої освіти. При чому вона не карає низький рівень, ось в чому проблема. Звичайно, повинен бути контролюючий орган, але за якістю навчання, а не за тим, як вчити студентів.

Якось в пресі була висловлена думка, що те, що у нас відбувалося в країні, можна назвати процесом „антипросвіта”, або просвітницький „блекаут”. А що відбувалося на вашу думку?

Я б не сказав, що в Україні відбувався процес „анти просвіта”, тому що йшов дуже складний процес структуризації освітнього поля, хоча й дуже неоднозначний. Поруч з негативними речами відбувалися і позитивні.

По-перше, створилася мережа недержавних навчальних закладів. Саме по собі, це позитивне явище. У людей повинен бути вибір, як і де вчитися. Рівень конкретних закладів – це вже інше питання. Були спроби окремих навчальних закладів отримати автономію. Зрозуміло, що при радянський владі її бути не могло, немає і зараз, але, принаймні, є спроби окремих університетів, і вимоги автономії лунають все частіше. Я не думаю, що багато університетів можуть скористатися автономією, бо це не така проста річ – за неї треба нести відповідальність, перед студентами, перед батьками, перед роботодавцем, державою.

Я вже говорив в одному освітянському колі, що інколи мені здається, що те, що відбувається в нашій освіті, схоже на один епізод з мого життя, коли я служив в армії. У мене був друг, Рома Баранчик. В армії він багато займався художньою самодіяльністю, читав вірші і таке інше. І мене він тягнув за собою, мовляв, багато їздимо по концертах, а там і дівчата, там і вина наллють... Я казав йому, „Рома, я не хочу, мені не цікава самодіяльність. Та й тобі вона навіщо?” А він у відповідь – „ну надо же что-нибудь делать, чтобы ничего не делать”. Між іншим, він першим звільнився з армії, і все життя так і робив, щоб нічого не робити.

Мені здається, що так само робить і наша освіта. Цю історію я розповідав ще на одній конференції, присвяченій Болонському процесу. Були там навіть заступники міністра освіти. Що ж це за реформа, коли технікуми, ледь не училища, взяли і назвали вузами? Це не те що в Болонський процес, це в здоровий глузд не вписується. „А тепер ми робимо все навпаки, ми реформуємо цю ситуацію”, - відповідав мені заступник міністра, - „тепер вузи стануть середніми навчальними закладами, так, як і були”. Я сказав „ура, реформа продовжується!” Тепер все повертається назад, тепер у нас ще одна реформа!

Відтак, на жаль, багато втрачених зусиль. А ці уроки футболу в школах? Це смішно. В футбол вже не вміємо грати, всіх гравців розпродали, а уроки футболу тотально вводимо в школах. Навіщо? І чому футбол? І де взяти футбольне поле, якщо його нема? А що робити з дівчатами? Це взагалі комічно. Я розумію, що це піар-хід певної партії, але ж ще є державні інтереси.

Потім, я абсолютно не розумію, навіщо було переходити на 12-бальну систему оцінки. Що вона міняє? Міняє те, що тепер практично не можна нікого залишити на другий рік. Сьогодні вводиться вивчення філософії в школах. Навіщо це робити? Де знайти її викладачів, складні підручники? Та вона й не потрібна в школах. В школах потрібно вивчати математику, але там її практично не вивчають. А без математики падає рівень мислення молодих людей.

Так що сьогодні дещо потрібно „реформувати назад”. Мабуть, так і буде, тому що сьогодні, на превеликий жаль, рівень навчання в середній школі падає. А найгірше сталося саме те, що вища школа, та й середня, стала неприховано хабарницькою. Навіть газети друкують розцінки, скільки і куди треба дати хабарів. Це ж вдуматися - замість того, щоб викорінювати це явище, його рекламують! Це неприхований цинізм, говорити: „так, ми знаємо, що це є, але так воно вже склалося”. І це найстрашніше.

Як ви вважаєте, чи вдалося вам створити конкурентноздатний національний проект?

Я розумію сенс, але б переформулював запитання інакше – чи вдалося створити Києво-Могилянську Академію такою, якою я її замислював?

Звичайно, це зовсім не те, що було в планах. Але ідея реалізована. Киево-Могилянська Академія збулася. Цей заклад вже конкурує із зарубіжними університетами. Деякий наш досвід їм вже цікавий. Безперечно, наша фінансова і матеріально-технічна база не може порівнюватись із провідними університетами світу і навіть деякими в Україні. Ми маємо найменшу кількість студентів, які вчаться за контрактом. Їх у нас лише 13%, такого не має в жодному, навіть найпровінційнішому навчальному закладі. Там їх до 80%. Зате у нас вищий рівень студентів. Конкурс демонструє, наскільки авторитетним є цей заклад – від 4 осіб на фізику і хімію до 18 на фінанси і право.

Тому я вважаю, що наш проект реалізований, і проект цей вийшов цікавий, і в багатьох моментах несподіваний навіть для мене. Києво-Могилянська Академія є, і судити її повинні вже інші люди.

Ви сказали, що були певні несподіванки, в чому?

Коли ми починали створювати цей університет, в основу була покладена концепція вільного творчого навчання, яка найбільше застосовується в американських університетах. Фактично вона базувалась і на давніх традиціях старої Києво-Могилянської Академії, в 17-18 століттях. Ми базували свою концепцію на принципах вибірковості, базової освіти, а далі студент сам собі все формує. Проте виявилося, що у нас це неможливо, бо для цього потрібно, щоб університет був дуже великий. Планувалося, що людина вступає до університету, а далі вибирає, на кого вона хоче вчитися, що практично і є в американських університетах. Але коли всі хочуть стати правниками, що з цим робити? До того ж недосконала законодавча база не дозволяє робити багатьох речей. Держава теж стоїть, як поліцай, біля вищої освіти. При чому вона не карає низький рівень, ось в чому проблема. Звичайно, повинен бути контролюючий орган, але за якістю навчання, а не за тим, як само вчити студентів. Держава примушує нас робити якісь нові курси, які взагалі непотрібні, і нам доводиться пристосовуватися до такого стану речей.

Технічно ми можемо забезпечити вступ до університету, хоча це й складно, через систему тестів, однакових для всіх студентів. У нас немає вступних іспитів як таких, у нас з першого року застосовується система тестування. Кожен абітурієнт має право вступу одразу на дві спеціальності, наприклад, право і фізику, чи щось інше. Вступив на одну – і добре, а якщо на дві – вибираєш, на який будеш вчитися. Технічно можливо зробити, щоб люди вступали одразу на всі спеціальності, але практично це величезні списки, комусь доведеться відмовлятися, тому практично це складно.

Раніше я не думав, що нам доведеться шукати такі можливості для фінансової підтримки, тому що підтримка від держави дуже маленька. Ми отримали розбиті будинки, але навчилися залучати кошти, працювати зі спонсорами. Ми знаємо, як вижити самим.

Несподівано для нас і те, що з 1994 року ми практично опинились в опозиції до держави, незважаючи на те, що готуємо для неї дуже висококваліфіковані кадри. З погляду можновладців, у нас надто багато свободи.

Чи вводите ви нові спеціальності, яких раніше не було?

Так, в цьому році у нас одна нова спеціальність. Це магістерська програма підготовки в галузі охорони здоров’я. Фактично ми будемо готувати головних лікарів. Зараз ними стають звичайні практикуючі лікарі, що зовсім неправильно, бо головний лікар – це передусім, менеджер, це зовсім інший вид діяльності. Через це наші головні лікарі мучаться. У світі все це робиться не так, як у нас. Там це одна з галузей менеджменту.

Одна з ідей, що обговорюється зараз на Заході – це громадянська освіта, виховання не просто людей, але й громадян. Кого готує ваша Академія – тільки фахівців чи ще й громадян, що робиться у цьому напрямку?

Ми приділяємо дуже велику увагу давній традиції Києво-Могилянської Академії, традиції державотворення. Але я переконаний, що будь-які прямолінійні заходи нічого не дають. Це одна із причин того, чому „погорів” Радянський Союз, бо там приділялося цьому надто багато уваги, все це робилося примітивно і не із середини. Ми жили одним життям, а верхівка жила комуністичним життям. Тому зараз ми просто намагаємося, щоб це пронизувало все студентське життя. Але державність це не лише утвердження символів держави. Це виховання людини, яка вміє вільно мислити, і яка вміє діяти. Ми це робимо через позанавчальне життя в університеті.

Ми намагаємось дати студенту свободу і навчити його самоорганізовуватись, а це дуже важливо. У нас є безліч студентських товариств, в яких студенти привчаються самоорганізовуватись і щось створювати разом. У нас є величезне культурне життя. У нас є премія випускникам, які найбільше зробили в розбудову української державності. А в цьому році ми започаткували премію колективам. Наші студенти розробили кілька законів, деякі з них вже прийняті. Тим самим ми формуємо командний дух, вміння працювати разом, командою.

Чого ви чекаєте від майбутнього?

Насамперед – чесних виборів. І мені не байдуже, кого оберуть. Державу обікрали вже настільки, що не май вона Богом дану природну основу, то вже розвалилася б. Я багато поїздив по Україні і подивився, як розграбований Донбас. Це просто жахливо. Я б навіть запитав, а де пан Суркіс бере мільйони доларів, щоб купувати футболістів? Я не за те, щоб всіх судити, але принаймні повинна бути чіткість. Я розумію, чому наскакують на Юлію Тимошенко, але таке було тоді законодавство, і якщо була б хоч одна юридична зачіпка, вона давно сиділа б у в’язниці. Мабуть, на цьому треба поставити крапку, і починати будувати, щоб люди не боялися повернути гроші з офшорів. Тоді запрацює економіка, тоді з’являться можливості для розвитку і нації, і освіти. Як на мене, ці вибори будуть і великим іспитом українського народу – чи доріс він до того, щоб самому вирішувати свою долю.

Бесіду провів Андрій Маклаков

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Опасность распространения прав человека

Если бы права человека были валютой, их курс сегодня оказался бы в состоянии свободного падения в силу инфляции многочисленных правозащитных договоров и необязательных международных инструментов, принятых за последние десятилетия самыми разными организациями. Сегодня на эту валюту можно, скорее, купить страховку для диктатур, нежели защиту для граждан. Права человека, некогда вознесенные на пьедестал основных принципов человеческой свободы и достоинства, сегодня могут быть чем угодно – от права на международную солидарность до права на мир.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Іван Малкович, директор видавництва „А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА”

„Ті, хто працюють над нашими книжками, роблять це з любов’ю”

Лесь Герасимчук, культуролог

Крихка життєдіяльність

Алексєєв Юрій Миколайович, ректор Київського славістичного університету.

Наша місія – показати, що так можна працювати

Іван Андрусяк, письменник

Час ratio

Олег Скрипка, рок-музикант, лідер гурту „ВВ”

„Ми культивуємо російську культуру, американську, французьку, будь-яку, окрім своєї власної”

Євген Станкович, композитор

„Наша культура могла б зробити значно більший крок уперед”

Владимир Никитин, доктор культурологии, заместитель директора по развитию Международного центра перспективных исследований

Просвещение сегодня – это сопровождение доступа к знаниям

Инна Чередниченко, главный редактор журнала «Большая Игра»

Отдаленный гул

Юрій Макаров, ведучий каналу „Студія 1+1”

„Просвітницьке телебачення не може замінити читання книг”

Наталья Лигачева, глава правления, шеф-редактор изданий Общественной организации «Телекритика»

Наше телевидение формирует «пофигиста» и потребителя

Лариса Івшина, головний редактор газети „День”

«Я пропоную ввести мораторій на критику нашого менталітету»

Юрий Рогоза, сценарист, писатель

Мое кино учит людей жить

Инна Богословская, президент консалтинговой фирмы «Пруденс»

В стране деньги есть, нужно лишь правильно их направить

Василина Дибайло, директор Ресурсного центру „Гурт”

„Далеко не всі громадські організації зараз існують на гранти”

Тарас Брижоватий, директор благодійної організації „Соціальна служба „Віфанія”

У державних соціальних установах занадто формалізована робота

Володимир Шевченко, виконавчий директор міжнародної громадської організації “Соціополіс в Україні”

Соціополіс – місто майбутнього

Владимир Фесенко, директор Центра прикладных политических исследований «Пента»

Тактические игры

Віктор Сизонтов, головний редактор українського промислового журналу “Деньги и технологии”, член-кореспондент Української технологичної академії

Наука напівфабрикатів

Борис Малицкий, д.э.н., директор Центра исследований научно-технического потенциала и истории науки им. Г.Доброва НАНУ

Наука – не отрасль, а ускоритель развития всей страны

Лесь Танюк, народний депутат, голова комітету Верховної Ради з питань культури та духовності.

Домінанта споживацького меркантилізму

Сергей Крымский, философ

Нам нужна не зубрежка, но эвристика

Владислав Троицкий, основатель центра современного искуства „ДАХ”, актер, режиссер, продюсер

«Театр – это некое место, где люди ищут истину»

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,031