В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Новое украинское Просвещение

Тема нашего диалога – Новое украинское просвещение. Просвещение в самом полном и широком понимании. Когда-то задачей Просвещения было распространение и продвижение знаний, теперь же для просветителей важно «показать=научить=дать шанс» этими знаниями воспользоваться. Ведь еще недавно – всего столетие назад – большая часть населения не умела читать. Сейчас же для многих проблема в другом – появилось «племя, хотя и знающее письменность, но в ней не нуждающееся». Поэтому новое украинское просвещение и отвечает на вопрос «КАК?» - как применить знания?

Таким образом, просвещение – это вся система формирования в обществе уверенности в необходимости преобразований в экономической, политической, военной, правовой, культурной, духовной сфере. Это технология превращения знаний в мотивацию к действию и выбора оптимального пути к реализации задач. Поэтому миссия просвещения состоит не столько в распространении новых знаний, сколько в том, чтобы открывать перспективы, формировать достойные цели и указывать новые, зачастую альтернативные пути к их достижению.

Просвещение – это появление альтернативных идей, в том числе относящихся и к самоутверждению государства, и к поиску его миссии в быстро изменяющемся мире. Пушкинская формула "Свобода – неминуемое следствие просвещения" сегодня как никогда актуальна для Украины. Исторически Просвещение связано с Возрождением, с уходом от догм и формулированием новых задач, это время "присвоения" свободы, возрождение права человека на свободу.

Еще один момент, связанный с просвещением – формирование слоя носителей новой идеи, нового единства. У тех, кто получает сегодня образование, наконец, появились новые маяки. И хотя новые национальные "символы" – братья Кличко, Андрей Шевченко, Руслана Лыжичко, – это лишь первопроходцы, сумевшие подняться к всеобщему признанию своего таланта и профессионализма, они представляют новую модель победной стратегии, полноценного завершенного успеха. В противовес большинству национальных героев, снискавших славу мучеников, которые всей своей жизнью демонстрировали умение стойко и мужественно переносить поражения, они дают ответ на вопрос «как достигать победы?». Пока – для отдельных личностей, но в условиях современных коммуникаций эти пока еще одиночные примеры вдохновляют сотни и тысячи людей. Однако, не хотелось бы оказаться среди стран, в которых кумирами являются ТОЛЬКО спортсмены и артисты.

Кто может быть проводником просвещения новой эпохи? Кто может стать заказчиком на просвещение? Это прежде всего средний класс – молодой амбициозный бизнес, который сформировался за годы возрождения и пробился в тех альтернативных нишах, которые не были законсервированы псевдоэлитой переходной эпохи. Носители новых идей просвещения изначально должны быть конкурентными не только на внутреннем, но и на внешнем «рынке» политических, экономических, культурных и духовных лидеров.

Задача нового украинского просвещения - формирование банка прорывных идей и технологий их реализации. Просветители, в отличие от вождей не навязывают свои правила обществу. Это те, кто говорит "мы знаем, как по-другому", и увлекают за собой тысячи последователей, сильных духом и сознательно избравших свой путь. Именно поэтому они и выигрывают.

Свернуть

Тема нашего диалога – Новое украинское просвещение. Просвещение в самом полном и широком понимании. Когда-то задачей Просвещения было распространение и продвижение знаний, теперь же для просветителей важно «показать=научить=дать шанс» этими знаниями воспользоваться

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

„Наша культура могла б зробити значно більший крок уперед”

„Наша культура могла б зробити значно більший крок уперед”: „Наша культура могла б зробити значно більший крок уперед”

Євген Станкович, композитор

У будь-якому суспільстві і за будь-яких часів існуватиме група людей, які відчувають Боже покликання і тому займатимуться мистецтвом навіть тоді, коли воно нікому більше не буде потрібне

Євгене Федоровичу, класична музика завжди мала елітарний характер. За роки незалежності України кількість прихильників такої музики зросла, чи зменшилася?

Важко говорити про це, не маючи соціологічних досліджень щодо прихильників класичної музики. Як людина, що професійно займається такою музикою, я думаю, що число таких людей залишилося на тому ж рівні, попри експансію масової культури, під якою я розумію попкультуру. Великий вплив також справляє низький рівень телебачення і у візуальному, і в духовному розумінні. Але якщо поглянемо на ситуацію у столиці і в країні в цілому, то побачимо, що як і раніше відомі виконавці та колективи викликають значний ажіотаж і збирають повні зали на свою музику. Але не можу сказати, що з отриманням Україною незалежності настав який-небудь перелом у цій сфері. Я його особисто не відчув.

Видатний композитор Роман Кофман якось сказав, що зараз у залі сидить інша аудиторія, ніж було раніше. Чи можете Ви з цим погодитись?

Він має рацію, оскільки через кожні десять років з’являється нова генерація. Не сумніваюся, що Кофман збирає повні зали, адже його концертні програми завжди на дуже високому рівні. Не дивно, що аудиторія змінюється, бо приходять інші молоді люди, котрі вже належать до іншого соціального середовища, переймаються вже іншими проблемами. Фактично, сама людина змінюється мало, проте змінюється світ навколо неї і, відповідно, її сприйняття всього.

Проте, останнім часом в Україні почав формуватися прошарок нових українців (середній клас). Як ставиться він до класичної музики?

Який прошарок – таке й ставлення. Якщо візьмемо радянські часи, то я не пригадую, щоб члени командної партійно-адміністративної системи рвалися у концертні зали. А зараз їх замінили нові українці. Я розумію, що люди, які заробляють зараз великі гроші не зобов’язані ходити та слухати класичну музику. Вони займаються тим, чим можуть, і висувати до них будь-які претензії – це те саме, що висувати претензії до мене, чому я не заробляю мільйон. Але їхні діти вже слухатимуть класичну музику. Це закон поколінь, коли одні будують, а наступні (їхні діти) руйнують, відмовляючись від того, чого так прагнули їхні батьки.

Свого часу українська культура стрімко розвивалась завдяки фінансовій допомозі меценатів. Згадаймо знаменитих Терещенків чи Ханенків. Чи є меценати у сучасній Україні?

До цього нам іще далеко з різних причин. По-перше, з часів розвалу радянської імперії наші керманичі й досі не знають, чим вони займаються. Я пригадую слова Президента, який сказав: „Скажіть, що нам будувати, і ми будемо будувати”.

Часи ж, про які Ви згадуєте, були іншими. У Сполучених Штатах суспільство одразу розвивалося таким чином, що саме меценатство було важливим елементом розвитку будь-якого мистецького напрямку. Це пов’язано також з їхньою системою податків. Ми ж, на жаль, зараз не маємо нічого, окрім розмов. Якби ж благодійні акції, спрямовані на розвиток культури, вважали за податки, то, безумовно, у культурні та соціальні проекти вкладалися б значні кошти. Така система зараз існує в Канаді та інших розвинених країнах. Певно, ми поки що не досить розвинена країна, і тому нас не приймають до Європи. Проте, сподіваюся, з часом і в Україні буде прийнято низку законів, які дозволять культурним та мистецьким проектам фінансово себе виправдовувати.

Якщо наша держава прагне вважатися розвиненою, як Франція, Велика Британія чи країни Бенілюксу, то вона повинна надавати дотації на розвиток певних галузей, зокрема на культуру. Думаю, що нам би варто було скористатися досвідом інших країн у цій галузі, адже кожне суспільство розвивається за більш-менш схожими схемами.

А чи треба так сильно сподіватися на державу у плані підтримки культури. Може, саме суспільство, чи окремі його представники мусять щось зробити для розвитку цієї галузі? Чи не бачите Ви зародків Просвітництва у сучасній Україні?

Таке явище завжди існувало у тій чи іншій мірі. У будь-якому суспільстві і за будь-яких часів існуватиме група людей, які відчувають Боже покликання і тому займатимуться мистецтвом навіть тоді, коли воно нікому більше не потрібне. Для них це є способом зберегти своє “Я” і втілити свої мрії, захоплення.

Думаю, що наша культура могла б зробити значно більший крок уперед. Низка блискучих українських митців, таких, як уже згадуваний Кофман, дуже достойно представляють себе у світі і заробляють зі своєї праці. Вони б могли служити гарним прикладом для решти наших музикантів.

Бесіду вела: Оксана Гриценко

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Испытание рутиной

Эйфория от институциональных прорывов в интеграционных процессах России, Белоруссии и Казахстана развеялась. Пришло время тщательной притирки друг к другу наших непохожих хозяйственных комплексов

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Іван Малкович, директор видавництва „А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА”

„Ті, хто працюють над нашими книжками, роблять це з любов’ю”

Лесь Герасимчук, культуролог

Крихка життєдіяльність

Алексєєв Юрій Миколайович, ректор Київського славістичного університету.

Наша місія – показати, що так можна працювати

Іван Андрусяк, письменник

Час ratio

Олег Скрипка, рок-музикант, лідер гурту „ВВ”

„Ми культивуємо російську культуру, американську, французьку, будь-яку, окрім своєї власної”

В’ячеслав Брюховецький, президент Національного університету Києво-Могилянська Академія

Вища освіта: крок вперед, крок назад, але є нюанси

Владимир Никитин, доктор культурологии, заместитель директора по развитию Международного центра перспективных исследований

Просвещение сегодня – это сопровождение доступа к знаниям

Инна Чередниченко, главный редактор журнала «Большая Игра»

Отдаленный гул

Юрій Макаров, ведучий каналу „Студія 1+1”

„Просвітницьке телебачення не може замінити читання книг”

Наталья Лигачева, глава правления, шеф-редактор изданий Общественной организации «Телекритика»

Наше телевидение формирует «пофигиста» и потребителя

Лариса Івшина, головний редактор газети „День”

«Я пропоную ввести мораторій на критику нашого менталітету»

Юрий Рогоза, сценарист, писатель

Мое кино учит людей жить

Инна Богословская, президент консалтинговой фирмы «Пруденс»

В стране деньги есть, нужно лишь правильно их направить

Василина Дибайло, директор Ресурсного центру „Гурт”

„Далеко не всі громадські організації зараз існують на гранти”

Тарас Брижоватий, директор благодійної організації „Соціальна служба „Віфанія”

У державних соціальних установах занадто формалізована робота

Володимир Шевченко, виконавчий директор міжнародної громадської організації “Соціополіс в Україні”

Соціополіс – місто майбутнього

Владимир Фесенко, директор Центра прикладных политических исследований «Пента»

Тактические игры

Віктор Сизонтов, головний редактор українського промислового журналу “Деньги и технологии”, член-кореспондент Української технологичної академії

Наука напівфабрикатів

Борис Малицкий, д.э.н., директор Центра исследований научно-технического потенциала и истории науки им. Г.Доброва НАНУ

Наука – не отрасль, а ускоритель развития всей страны

Лесь Танюк, народний депутат, голова комітету Верховної Ради з питань культури та духовності.

Домінанта споживацького меркантилізму

Сергей Крымский, философ

Нам нужна не зубрежка, но эвристика

Владислав Троицкий, основатель центра современного искуства „ДАХ”, актер, режиссер, продюсер

«Театр – это некое место, где люди ищут истину»

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,079