В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Новое украинское Просвещение

Тема нашего диалога – Новое украинское просвещение. Просвещение в самом полном и широком понимании. Когда-то задачей Просвещения было распространение и продвижение знаний, теперь же для просветителей важно «показать=научить=дать шанс» этими знаниями воспользоваться. Ведь еще недавно – всего столетие назад – большая часть населения не умела читать. Сейчас же для многих проблема в другом – появилось «племя, хотя и знающее письменность, но в ней не нуждающееся». Поэтому новое украинское просвещение и отвечает на вопрос «КАК?» - как применить знания?

Таким образом, просвещение – это вся система формирования в обществе уверенности в необходимости преобразований в экономической, политической, военной, правовой, культурной, духовной сфере. Это технология превращения знаний в мотивацию к действию и выбора оптимального пути к реализации задач. Поэтому миссия просвещения состоит не столько в распространении новых знаний, сколько в том, чтобы открывать перспективы, формировать достойные цели и указывать новые, зачастую альтернативные пути к их достижению.

Просвещение – это появление альтернативных идей, в том числе относящихся и к самоутверждению государства, и к поиску его миссии в быстро изменяющемся мире. Пушкинская формула "Свобода – неминуемое следствие просвещения" сегодня как никогда актуальна для Украины. Исторически Просвещение связано с Возрождением, с уходом от догм и формулированием новых задач, это время "присвоения" свободы, возрождение права человека на свободу.

Еще один момент, связанный с просвещением – формирование слоя носителей новой идеи, нового единства. У тех, кто получает сегодня образование, наконец, появились новые маяки. И хотя новые национальные "символы" – братья Кличко, Андрей Шевченко, Руслана Лыжичко, – это лишь первопроходцы, сумевшие подняться к всеобщему признанию своего таланта и профессионализма, они представляют новую модель победной стратегии, полноценного завершенного успеха. В противовес большинству национальных героев, снискавших славу мучеников, которые всей своей жизнью демонстрировали умение стойко и мужественно переносить поражения, они дают ответ на вопрос «как достигать победы?». Пока – для отдельных личностей, но в условиях современных коммуникаций эти пока еще одиночные примеры вдохновляют сотни и тысячи людей. Однако, не хотелось бы оказаться среди стран, в которых кумирами являются ТОЛЬКО спортсмены и артисты.

Кто может быть проводником просвещения новой эпохи? Кто может стать заказчиком на просвещение? Это прежде всего средний класс – молодой амбициозный бизнес, который сформировался за годы возрождения и пробился в тех альтернативных нишах, которые не были законсервированы псевдоэлитой переходной эпохи. Носители новых идей просвещения изначально должны быть конкурентными не только на внутреннем, но и на внешнем «рынке» политических, экономических, культурных и духовных лидеров.

Задача нового украинского просвещения - формирование банка прорывных идей и технологий их реализации. Просветители, в отличие от вождей не навязывают свои правила обществу. Это те, кто говорит "мы знаем, как по-другому", и увлекают за собой тысячи последователей, сильных духом и сознательно избравших свой путь. Именно поэтому они и выигрывают.

Свернуть

Тема нашего диалога – Новое украинское просвещение. Просвещение в самом полном и широком понимании. Когда-то задачей Просвещения было распространение и продвижение знаний, теперь же для просветителей важно «показать=научить=дать шанс» этими знаниями воспользоваться

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

„Ми культивуємо російську культуру, американську, французьку, будь-яку, окрім своєї власної”

„Ми культивуємо російську культуру, американську, французьку, будь-яку, окрім своєї власної”: „Ми культивуємо російську культуру, американську, французьку, будь-яку, окрім своєї власної”

Олег Скрипка, рок-музикант, лідер гурту „ВВ”

Проте, звичайно ж, я не маю власного телеканалу і тому не можу крутити музику, яку, як мені здається, було б корисно і цікаво почути й побачити глядачам, тобто музику, не для заробляння мільйонів, а для якоїсь вищої мети.

Ви називаєте себе альтернативним артистом. Хто ж тоді є Вашою альтернативною аудиторією?

До класичної альтернативної публіки належать люди, що слухають важкий рок, панк-рок андеграунд, психоделику і тому подібне. До того ж, в нашому суспільстві в альтернативному стані опинилася інтелектуальна публіка, яка любить і цінує класичне мистецтво, тобто симфоничну музику, рок, джаз, балет і т.п.. Здебільшого, це люди з невеликим достатком, і які відповідно не мають соціально комфортного статусу у нашій державі. Але паралельно з тим ті, хто слухали „ВВ” у дитинстві дорослішають, деякі з них набирають високого статусу, працюючи менеджерами чи директорами великих компаній.

Ви часто говорите про засилля попси на телебаченні, оскільки поп-артисти мають своїх олігархів, котрі вкладають в них гроші. Але якщо і Ваша аудиторія набирає статусу, то може б і „ВВ” варто було підшукати свого олігарха?

У нас інший механізм створення музики. Рок-музика від свого початку не олігархічна, тобто не касова, адже ми не можемо працювати за принципом вкладаєш гроші – отримуєш продукт. Це ж саме можу сказати про інших рокерів, і всіх тих, чия музика є похідною саме від музики, а не від грошей. Звичайно ж і нам потрібні гроші для студій, кліпів, проте від самого початку „ВВ” не є продюсерським проектом і не може працювати за його схемою.

Олег, Ви боретеся проти поп-культури. Проте, яким чином широкі маси можуть довідатися про щось інше, окрім попси, адже альтернативна музика дуже рідко звучить на телебаченні чи по радіо?

Хоча б той факт, що я про це говорю, змусить когось задуматися про існування іншої музики, окрім тієї, що крутять на телебаченні. Я роблю у цьому напрямку все, що можу. Проте, звичайно ж, я не маю власного телеканалу і тому не можу крутити музику, яку, як мені здається, було б корисно і цікаво почути й побачити глядачам, тобто музику, не для заробляння мільйонів, а для якоїсь вищої мети. Безумовно, на попсі дуже легко заробляти гроші: мало вклав – багато заробив. Там занижена доля інтелектуальної праці, а інтелектуальні речі робляться значно довше і складніше.

Ви виступили ініціатором фольк-фестивалю „Країна мрій”. Як виникла ідея його проведення?

Ідея виникла приблизно пару років тому, коли я почав товаришувати з професійними фольклористами, тобто людьми, які їздять в експедиції, вивчають фольклорну музику і дуже гарно її співають. Раніше, як і будь який інший громадянин України, я думав, що фольклор закінчується на всім відомомій „Несе Галя воду” і тому подібних піснях, насправді ж фольклор являє собою дуже серйозний, і досі нереалізований шар культури. Він не зовсім правильно висвітлений пострадянськими хорами й ансамблями. Я й раніше відчував, що вони виконують фольклорні пісні не зовсім так, як це роблять на селі, але потім дізнався, що багато людей вміють виконувати це справді класно. Йдеться про тих людей, які справді присвячують фольклорові своє життя. Так мені з одного боку стало зрозуміло, що існує дуже великий творчий потенціал у фольклорної музики, а з іншого боку я знаю, як гарно публіка реагує на народні пісні, які ми включаємо до своїх концертів. Отже, на основі фольклору можна зробити велику подію, на яку публіка точно прийде.

Таким чином, з точки зору творчості й досвіду, все нібито в порядку. Я звик до того, що зазвичай виникають проблеми із рок-концертами, оскільки державні організації, маючи іще безліч посткомуністичних, консервативних забобонів, нарікають на гучність року, на те, що на таких концертах купа п’яних агресивних людей і таке інше. Тому в мене виникла ідея провести фольклорний фестиваль, проти якого у держструктур не мусило б виникнути заперечень. Я не міг і подумати, що з`явиться стільки проблем.

Але є багато молодих людей, котрі просто безкоштовно працювали над проведенням фестивалю, віддавали свою і творчу, і адміністративну енергію. Однак, на голому ентузіазмові важко діяти, необхідна допомога від держави.

А чи не здається вам, Олег, що етно, або фольк-музика має попит лише тоді, коли вона як то кажуть „обстьобана”, тобто подана іронічно, сучасно, як ваша пісня „Ти ж мене підманула”?

Насправді, це просто різні стилі подачі етно-музики. У „ВВ” є авторські пісні, які було зроблено у народному стилі, наприклад, „Гопця” чи „Музика дика”, з яких, до речі, я думаю, Руслана нашвидкуруч натаскала ідей на свої комічні „Дикі танці”. Для публіки звичайно ж легше сприймати „Ти ж мене підманула”, ніж авторські пісні у стилі народних, проте можна застосовувати й такий підхід. Водночас у фольклористів, що співають суто українські народні пісні, спосіб їх подачі зовсім інший. У них в жодному разі не можна змінювати жодної ноти, жодної інтонації. Тобто, це лише справа стилю.

Ви не дуже схвально відгукуєтеся про Руслану, але хіба у Вас не щеміло серце за перемогу, яку вона здобула для України на Євробаченні?

Мені б щеміло серце, якби переміг гарний український колектив. А зараз весь світ думатиме, що українці роблять таку мізерну музику, тому якщо я поїду за кордон, то мене сприйматимуть крізь призму Руслани, як через призму Кучми, чи збитих ракет. А мені б хотілося, аби Україну сприймали через гарні, якісні зразки української культури, через тих же самих фольклорних музикантів, які, на жаль, не так розкручені як Руслана.

Чомусь у нашій культурі склалася традиція оспівувати великі поразки, Руслана ж стала українською перемогою. Чи не здатна така перемога дещо змінити самопозиціонування нашої культури, задати топос перемоги?

Тобто, починати розбивати комплекс невдахи? Думаю, що це в одному розряді з Кличками, Шевченком (маю на увазі спортсмена) і тому подібним. Так, такі речі звичайно ж потрібні, проте, думаю, що перемогу України на Євробаченні більшою мірою забезпечили європейці, а не українці. Мабуть, комусь у Європі була потрібна перемога України, і це чудово, бо свідчить про зацікавленість нашою країною. Добре й те, що наступного року конкурс Євробачення проводитимуть в Україні і сподіваюсь, що ми не дамо маху. Водночас, треба, аби держава дуже піднапружилася та провела цей конкурс професійно.

А чи не здається Вам, Олег, що за останні років десять українське суспільство трохи навчилося жити вже без допомоги і сподіванки на допомогу держави, що зараз виникає усе більше проектів, на суспільній ініціативі?

Так і є. Люди, які мають енергію, намагаються робити щось без державної допомоги і навіть часом попри перешкоди держави, як то податкові та інші бюрократичні перепони. Проте, робити культурні проекти без допомоги державних чи великих приватних структур або міжнародних інституцій неможливо.

Чи не могли б Ви назвати інші проекти, на зразок Вашої „Країни мрій”, які Ви зараховуєте до числа якісних, таких, що формують смак?

Багато чого відбувається якісного і цінного. Проте цікаві події рідко потрапляють в поле зору суспільства. Будь-які банальні речі, що проходять в Палаці Україна, як то приїзд Малініна чи інше одразу ж отримують резонанс. Навіть приїзд якогось московського театру одразу привертає неймовірний інтерес, у той час як не менш цікаві події відбуваються в наших українських театрах.

Насправді, в Україні відбувається багато рок-фестивалів та інших музичних і містецьких подій, але мало хто про них знає. На жаль, ми в себе культивуємо російську культуру, американську, французьку, будь-яку, окрім своєї власної. Забуваючи ж про свою культуру ми розвиваємо вже згадуваний комплекс невдахи, через який завтра вже може й не бути держави Україна.

Бесіду вели: Оксана Гриценко і Наталя Погоріла
Фото: Наталки Сидь

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

«Капли росы» (сосуд пятый) (о со-бытиях и пере-живаниях)

Российский Кремль определил путь, который считает спасительным для России. Частью успеха на этом пути становится и победа «в» и «над» Украиной. Еще одной частью — подрыв и дискредитация евроинтеграционного проекта. Европа не будет воевать за Украину. Хотя бы потому, что война с Россией немыслима и недопустима для всех без исключения стран ЕС, а события в Украине, качество и компетенция украинской политической и бизнес-элиты, необустроенность общества скорее отталкивают, чем привлекают европейцев. Еще недавно украинские майданы воспринимались в ЕС как свежее дыхание и «молодая кровь» европейского проекта. Но как и 10 лет назад, сумбурность и многослойность революционного процесса, хроническая интеллектуальная незрелость и банальная жадность политических лидеров Украины приносят лишь разочарования. И если культурные границы Европы, как было и двести лет назад, меряются Уральским хребтом, геополитические границы после «волны расширения», снова откатываются к границам традиционной Центральной Европы. Той, которая без Украины.

Украины, которую мы знаем с 1991 года, уже не будет. Но Украина может быть. Другая. Если ее не только рассматривать на карте и защищать границу ценой тысяч жизней и гуманитарных катастроф, а если ее помыслить и представить как пока еще разорванное со-общество живых, разных, но готовых жить вместе людей. Вопрос – как?

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Іван Малкович, директор видавництва „А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА”

„Ті, хто працюють над нашими книжками, роблять це з любов’ю”

Лесь Герасимчук, культуролог

Крихка життєдіяльність

Алексєєв Юрій Миколайович, ректор Київського славістичного університету.

Наша місія – показати, що так можна працювати

Іван Андрусяк, письменник

Час ratio

Євген Станкович, композитор

„Наша культура могла б зробити значно більший крок уперед”

В’ячеслав Брюховецький, президент Національного університету Києво-Могилянська Академія

Вища освіта: крок вперед, крок назад, але є нюанси

Владимир Никитин, доктор культурологии, заместитель директора по развитию Международного центра перспективных исследований

Просвещение сегодня – это сопровождение доступа к знаниям

Инна Чередниченко, главный редактор журнала «Большая Игра»

Отдаленный гул

Юрій Макаров, ведучий каналу „Студія 1+1”

„Просвітницьке телебачення не може замінити читання книг”

Наталья Лигачева, глава правления, шеф-редактор изданий Общественной организации «Телекритика»

Наше телевидение формирует «пофигиста» и потребителя

Лариса Івшина, головний редактор газети „День”

«Я пропоную ввести мораторій на критику нашого менталітету»

Юрий Рогоза, сценарист, писатель

Мое кино учит людей жить

Инна Богословская, президент консалтинговой фирмы «Пруденс»

В стране деньги есть, нужно лишь правильно их направить

Василина Дибайло, директор Ресурсного центру „Гурт”

„Далеко не всі громадські організації зараз існують на гранти”

Тарас Брижоватий, директор благодійної організації „Соціальна служба „Віфанія”

У державних соціальних установах занадто формалізована робота

Володимир Шевченко, виконавчий директор міжнародної громадської організації “Соціополіс в Україні”

Соціополіс – місто майбутнього

Владимир Фесенко, директор Центра прикладных политических исследований «Пента»

Тактические игры

Віктор Сизонтов, головний редактор українського промислового журналу “Деньги и технологии”, член-кореспондент Української технологичної академії

Наука напівфабрикатів

Борис Малицкий, д.э.н., директор Центра исследований научно-технического потенциала и истории науки им. Г.Доброва НАНУ

Наука – не отрасль, а ускоритель развития всей страны

Лесь Танюк, народний депутат, голова комітету Верховної Ради з питань культури та духовності.

Домінанта споживацького меркантилізму

Сергей Крымский, философ

Нам нужна не зубрежка, но эвристика

Владислав Троицкий, основатель центра современного искуства „ДАХ”, актер, режиссер, продюсер

«Театр – это некое место, где люди ищут истину»

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,068