В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Новое украинское Просвещение

Тема нашего диалога – Новое украинское просвещение. Просвещение в самом полном и широком понимании. Когда-то задачей Просвещения было распространение и продвижение знаний, теперь же для просветителей важно «показать=научить=дать шанс» этими знаниями воспользоваться. Ведь еще недавно – всего столетие назад – большая часть населения не умела читать. Сейчас же для многих проблема в другом – появилось «племя, хотя и знающее письменность, но в ней не нуждающееся». Поэтому новое украинское просвещение и отвечает на вопрос «КАК?» - как применить знания?

Таким образом, просвещение – это вся система формирования в обществе уверенности в необходимости преобразований в экономической, политической, военной, правовой, культурной, духовной сфере. Это технология превращения знаний в мотивацию к действию и выбора оптимального пути к реализации задач. Поэтому миссия просвещения состоит не столько в распространении новых знаний, сколько в том, чтобы открывать перспективы, формировать достойные цели и указывать новые, зачастую альтернативные пути к их достижению.

Просвещение – это появление альтернативных идей, в том числе относящихся и к самоутверждению государства, и к поиску его миссии в быстро изменяющемся мире. Пушкинская формула "Свобода – неминуемое следствие просвещения" сегодня как никогда актуальна для Украины. Исторически Просвещение связано с Возрождением, с уходом от догм и формулированием новых задач, это время "присвоения" свободы, возрождение права человека на свободу.

Еще один момент, связанный с просвещением – формирование слоя носителей новой идеи, нового единства. У тех, кто получает сегодня образование, наконец, появились новые маяки. И хотя новые национальные "символы" – братья Кличко, Андрей Шевченко, Руслана Лыжичко, – это лишь первопроходцы, сумевшие подняться к всеобщему признанию своего таланта и профессионализма, они представляют новую модель победной стратегии, полноценного завершенного успеха. В противовес большинству национальных героев, снискавших славу мучеников, которые всей своей жизнью демонстрировали умение стойко и мужественно переносить поражения, они дают ответ на вопрос «как достигать победы?». Пока – для отдельных личностей, но в условиях современных коммуникаций эти пока еще одиночные примеры вдохновляют сотни и тысячи людей. Однако, не хотелось бы оказаться среди стран, в которых кумирами являются ТОЛЬКО спортсмены и артисты.

Кто может быть проводником просвещения новой эпохи? Кто может стать заказчиком на просвещение? Это прежде всего средний класс – молодой амбициозный бизнес, который сформировался за годы возрождения и пробился в тех альтернативных нишах, которые не были законсервированы псевдоэлитой переходной эпохи. Носители новых идей просвещения изначально должны быть конкурентными не только на внутреннем, но и на внешнем «рынке» политических, экономических, культурных и духовных лидеров.

Задача нового украинского просвещения - формирование банка прорывных идей и технологий их реализации. Просветители, в отличие от вождей не навязывают свои правила обществу. Это те, кто говорит "мы знаем, как по-другому", и увлекают за собой тысячи последователей, сильных духом и сознательно избравших свой путь. Именно поэтому они и выигрывают.

Свернуть

Тема нашего диалога – Новое украинское просвещение. Просвещение в самом полном и широком понимании. Когда-то задачей Просвещения было распространение и продвижение знаний, теперь же для просветителей важно «показать=научить=дать шанс» этими знаниями воспользоваться

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Наша місія – показати, що так можна працювати

Наша місія – показати, що так можна працювати: Наша місія – показати, що так можна працювати

Алексєєв Юрій Миколайович, ректор Київського славістичного університету.

Комерційні вузи зараз неконкурентоспроможні, вони виступають лише додатком до всієї системи освіти. В державі повинна бути одна система освіти. І не треба її розбивати на державну і недержавну. Потрібно зробити так, щоб всі освітні заклади працювали в одному правовому полі.

Юрію Миколайовичу, оскільки я розмовляю з ректором одного з найвідоміших комерційних освітніх закладів України, то, напевно, ситуація в освіті у нас і не така погана. Які шляхи розвитку української освіти в ХХІ столітті?

Я думаю, що наш шлях повинен лежати в європейському напрямку, у підтримці Болонського процесу. Наші студенти вже можуть їхати на навчання до Європи, а їхні студенти їздять до нас. Крім того, наша освіта вже робить перші кроки для наближення до європейських стандартів, зокрема, запровадили два освітні рівні вищої освіти – бакалавр і магістр.

Наскільки успішно складається життя такого закладу як ваш у цьому спільному освітньому просторі?

Ми маємо четвертий рівень акредитації, у нас є магістратура, аспірантура, докторантура. У нас програми обміну студентами з вищими навчальними закладами Центрально-Східної Європи, є програма включеного навчання – студенти можуть семестр навчатися в одному з двох польських інститутів, з якими ми підтримуємо зв’язки. Заразом і польські студенти мають можливість навчатися у нас. Загалом, у нас навчається близько 500 іноземців – болгари, чехи, шведи, поляки, французи.

У вашого закладу є якась місія, чи ви просто робите свою справу?

Ми були одними з перших недержавних вузів в Україні. І це є наша місія – показати, що так можна працювати. Ми створювалися за активної підтримки Академії наук – за рахунок науковців склався і авторитет вузу.

Наша концепція з самого початку передбачала комплексне вивчення слов’янських культур. Ми викладаємо мови, історію слов’янських народів. Нас навіть в народі називають слов’янським університетом, хоча він славістичний – від слова “славістика”. Першими викладачами у нас були академік Толочко, академік Смолій, член-кореспондент Котляр. У нас немає гонитви за популярними спеціальностями – у нас немає міжнародної економіки, журналістики, юриспруденції Ми даємо тільки ті знання, якими самі добре володіємо – в програмі навчання студента є славістика, історія, культура, міжнародні відносини, ми даємо 2-3 мови.

Ми зараз вже стабілізувалися в кількості і не хочемо більше зростати – зараз просто недоцільно це робити, тому що боїмося втратити якість. Ми активно запрошуємо викладачів з-за кордону. Цього року було запрошено 17 викладачів з Польщі, Чехії, Великобританії, Росії. Нещодавно у вивченні російської мови стажувалися французи.

Іноземці їдуть до України вивчати російську мову?

Я не бачу у цьому нічого поганого. Більше того, думаю, що Україна багато що втратила, відмовившись від російської мови. Коли я нещодавно запитав русистів у Чехії, де вони проходять стажування, то вони мені відповіли, що в країнах Прибалтики. В Росію вони не їдуть, бо в Москві і Петербурзі дуже дороге життя. Я тоді запропонував їм їхати до України, що їх дуже здивувало. А тим не менше Київ можна вважати одним з провідних центрів русистики – після Москви, Петербургу і Казані. І ми якраз зберегли ці кадри: у нас працює професор Шагінян, професор Прискока, професор Брицин – це відомі спеціалісти у всьому світі. Нашим іноземним колегам, крім російської мови, ми безкоштовно пропонували вивчення української мови. В результаті, француз Патрік Мюллер зараз листується з нами українською мовою.

А скільки ваших студентів побувало за кордоном?

Всі, хто вивчає польську, чеську, болгарську, проходять стажування у цих країнах. А це не десятки – це сотні студентів.

У вас університет платний, тож чи мусять студенти платити за своє навчання за кордоном?

Вони сплатили за навчання тут, і стажування входить в цю оплату. Єдине, за що їм треба платити – це за проїзд, харчування і проживання. У Швеції, до речі, наші студенти отримують ще й стипендію, на рівні з усіма шведськими студентами.

А які взагалі відмінності платної освіти від державної?

Відмінностей по суті ніяких, тому що ми надаємо таку ж якісну освіту, як і інші заклади. У нас викладає багато професорів з державних закладів. Всі інші відмінності пов’язані з недоліками самої освітньої системи. По-перше, чому наш університет вважається комерційним закладом, а державний університет, який приймає на контрактній основі студентів, не є комерційним? І це при тому, що у нашому університеті плата набагато менша, ніж контракт у державному. Порівняйте, ми за навчання просимо, в залежності від фаху, 2-3 тисячі гривень за рік, а в державному університеті з вас візьмуть 3-4 тисячі доларів. І при цьому державні вузи набирають інколи більше 50% контрактників.

Ми вкладаємо свої власні гроші, купуємо приміщення, устаткування, платимо зарплати, платимо податки з прибутку – це ми все робимо за власний рахунок. Разом з тим, державні вузи оренду не сплачують, вони все роблять за рахунок держави – і при цьому у них ще й навчання платне. Якщо вже державний вуз бере гроші за надання освітніх послуг, то тоді ж давайте будемо чесними перед усіма освітніми закладами. Зокрема це стосується державного замовлення – воно повинно розподілятися між усіма вузами за результатами конкурсу.

До речі, як ви розпоряджаєтеся грошима, які надходять як плата за навчання?

Останнім часом ми активно розвивалися, збільшували набір. В результаті, зараз в університеті навчається близько 10 тисяч студентів. Через це ми витрачаємо великі суми на оренду і купівлю нових приміщень. Великих витрат потребує ремонт у придбаних корпусах.

Нещодавно ми купили собі ще один гуртожиток – тепер у нас їх чотири – і заплатили за нього близько 2 мільйонів гривень. Ми зробили там ремонт, для кожної кімнати проводимо Інтернет. Крім того, ми намагаємося адекватно платити нашим викладачам.

Ви берете гроші тільки зі студентів, чи, можливо, вам допомагають якісь спонсори?

Ми від жодного фонду, жодного спонсора не отримали ні копійки. Винятком є Фонд “Відродження”, який виділив грант нашому професору Стоянову на видання книжки. Допомога з боку держави полягає у меншій ціні за оренду приміщень – у нас вона не така висока, як для підприємств, які займаються торгівлею. Зрозуміло, що власники приміщень хочуть взяти максимум від нас, тому що гроші їм майже не йдуть, тому за власний рахунок приходиться робити ремонт на їхніх площах.

Є політики, які думають, що платні вузи гроші гребуть лопатою, що у нас навчаються діти багатих. Це зовсім не відповідає дійсності, тому що, як я вам уже говорив, плата за навчання у нас набагато нижча за контрактну освіту у державних закладах. А діти багатих, як я вже писав в “Урядовому кур’єрі”, навчаються в державних закладах і за рахунок бюджету. У нас же вчаться діти трударів, вчителів, викладачів. Інколи виникає проблема того, що дитина вчиться відмінно, а батьки платити не можуть, тому що чи з роботи звільнили, чи бізнес прогорів. Дитину не вигідно виключати, тому що це негарно і з моральної точки зору, і з економічної. Зараз у нас п’ять таких випадків, ситуацію з якими ми намагаємося залагодити. Ми подали в міністерство заявку на кредити, але поки що відповіді не отримали. Зараз ми думаємо про те, щоб відкрити свою кредитну спілку, або фонд.

У вас можна отримати стипендію?

У нас є стипендія академіка Толочка, стипендія голови Спілки економістів Оскольського, є ректорська стипендія – це не такі вже й великі гроші, які становлять 150-200 гривень.

Стипендії на саме навчання ми поки-що не надаємо.

Тобто, вам відверто забороняють брати студентів для безкоштовного навчання?

Ні, нам не забороняють. Ми можемо взяти такого студента, але повинні самі за нього платити. Податкова говорить: “Якщо ви взяли безкоштовно одного учня, то за нього платить тоді вся група”.

Як платна система освіти впливає на психологію викладання, на мотивацію студента? Немає такого, що студент вимагає диплома, бо він заплатив за навчання – а як він вчився, то вже неважливо?

Приклад, який ви навели, родом з радянської психології. Розумієте, у нас навіть немає проблеми відвідуваності лекцій. Тому що і батьки контролюють цей процес, і студенти розуміють, що вони за гроші отримують знання. Наприклад, нещодавно на заміну ми запросили викладача англійської мови з іншого вузу. Так через деякий час студенти прийшли до мене з проханням замінити викладача, оскільки він діставав їхнього рівня. Так що вимогливість у наших студентів досить висока. До речі, з платною освітою відходить у минуле і проблема хабарів за здачу іспитів, за вступ. Тому ліниві студенти не тішать себе надією, що зможуть посупити і отримати диплом просто так, заплативши за це гроші. Тих, хто взагалі не вчиться, ми відраховуємо, тому що вони погано впливають на інших студентів – і гроші тут не зарадять.

Чи виникають у ваших студентів проблеми з працевлаштуванням? Наскільки престижним є диплом вашого університету?

Ми вже маємо сім випусків спеціалістів і три магістрів. І наскільки я знаю, то особливих проблем з працевлаштуванням у наших студентів немає – вони працюють у міністерствах, у дипломатичних представництвах, у приватних компаніях. Мушу сказати, що наш заклад багато в чому унікальний. Справа в тому, що ми викладаємо майже всі слов’янські мови, важливість яких була трохи призабута з середини 90-х років. Тоді всі захопилися англійською, французькою мовами. Зараз, коли товарообіг з країнами Центрально-Східної Європи зростає, повертається інтерес і до слов’янських мов. Тому освіта нашого закладу достатньо конкурентоспроможна. Зараз у нас навіть державні структури замовляють спеціалістів, особливо з слов’янських мов.

Тобто, державне замовлення все таки існує – у цих випадках студенти вчаться за державний кошт?

Так склалося, що окремим службам і відомствам легше прийти на випуск і запропонувати нашим студентам роботу у своїх структурах. Зараз багато наших випускників працює в посольствах слов’янських країн. Я думаю, що пройде час і у нас не будуть питати, який диплом – державний чи недержавний – отримала людина.

Наскільки я зрозумів, то ваш університет вже зробив собі ім’я і остаточно закріпився в українській системі освіти. А наскільки конкурентоспроможною є вся галузь платних освітніх послуг порівняно з державними закладами?

Комерційні вузи зараз неконкурентоспроможні, вони виступають лише додатком до всієї системи освіти. В державі повинна бути одна система освіти. І не треба її розбивати на державну і недержавну. Потрібно зробити так, щоб всі освітні заклади працювали в одному правовому полі.

Якщо ми вже орієнтуємося на Болонський процес, то давайте не будемо створювати якісь особливі преференції для фаворитів. У Західній Європі у державних вузах навчання безкоштовне для своїх громадян – воно платне тільки для іноземців.

І найголовніша проблема полягає в тому, що наші викладачі отримують вдвічі меншу пенсію. Звичайно, є закон України, який не розрізняє викладачів державних і приватних університетів. Але на рівні підзаконних актів таке розрізнення все одно вводиться. Нащо ж нам тоді Пенсійний фонд – ми просто створимо власний пенсійний фонд, з якого будемо виплачувати достойні пенсії нашим викладачам.

Я розумію, що у нас складна економічна ситуація, але через такі преференції державні заклади поставлені у більш вигідні конкурентні умови. А тим не менш, вони створювалися за кошти наших батьків – це спільна робота багатьох поколінь. І тепер вони беруть гроші за навчання. Якщо мова йде про так зване державне замовлення, то тут теж треба бути чесним –на тендерній основі розподіляти його між усіма вузами.

Бесіду вів Юрій Таран

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Опасность распространения прав человека

Если бы права человека были валютой, их курс сегодня оказался бы в состоянии свободного падения в силу инфляции многочисленных правозащитных договоров и необязательных международных инструментов, принятых за последние десятилетия самыми разными организациями. Сегодня на эту валюту можно, скорее, купить страховку для диктатур, нежели защиту для граждан. Права человека, некогда вознесенные на пьедестал основных принципов человеческой свободы и достоинства, сегодня могут быть чем угодно – от права на международную солидарность до права на мир.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Іван Малкович, директор видавництва „А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА”

„Ті, хто працюють над нашими книжками, роблять це з любов’ю”

Лесь Герасимчук, культуролог

Крихка життєдіяльність

Іван Андрусяк, письменник

Час ratio

Олег Скрипка, рок-музикант, лідер гурту „ВВ”

„Ми культивуємо російську культуру, американську, французьку, будь-яку, окрім своєї власної”

Євген Станкович, композитор

„Наша культура могла б зробити значно більший крок уперед”

В’ячеслав Брюховецький, президент Національного університету Києво-Могилянська Академія

Вища освіта: крок вперед, крок назад, але є нюанси

Владимир Никитин, доктор культурологии, заместитель директора по развитию Международного центра перспективных исследований

Просвещение сегодня – это сопровождение доступа к знаниям

Инна Чередниченко, главный редактор журнала «Большая Игра»

Отдаленный гул

Юрій Макаров, ведучий каналу „Студія 1+1”

„Просвітницьке телебачення не може замінити читання книг”

Наталья Лигачева, глава правления, шеф-редактор изданий Общественной организации «Телекритика»

Наше телевидение формирует «пофигиста» и потребителя

Лариса Івшина, головний редактор газети „День”

«Я пропоную ввести мораторій на критику нашого менталітету»

Юрий Рогоза, сценарист, писатель

Мое кино учит людей жить

Инна Богословская, президент консалтинговой фирмы «Пруденс»

В стране деньги есть, нужно лишь правильно их направить

Василина Дибайло, директор Ресурсного центру „Гурт”

„Далеко не всі громадські організації зараз існують на гранти”

Тарас Брижоватий, директор благодійної організації „Соціальна служба „Віфанія”

У державних соціальних установах занадто формалізована робота

Володимир Шевченко, виконавчий директор міжнародної громадської організації “Соціополіс в Україні”

Соціополіс – місто майбутнього

Владимир Фесенко, директор Центра прикладных политических исследований «Пента»

Тактические игры

Віктор Сизонтов, головний редактор українського промислового журналу “Деньги и технологии”, член-кореспондент Української технологичної академії

Наука напівфабрикатів

Борис Малицкий, д.э.н., директор Центра исследований научно-технического потенциала и истории науки им. Г.Доброва НАНУ

Наука – не отрасль, а ускоритель развития всей страны

Лесь Танюк, народний депутат, голова комітету Верховної Ради з питань культури та духовності.

Домінанта споживацького меркантилізму

Сергей Крымский, философ

Нам нужна не зубрежка, но эвристика

Владислав Троицкий, основатель центра современного искуства „ДАХ”, актер, режиссер, продюсер

«Театр – это некое место, где люди ищут истину»

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,031