В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Религия в социально-политическом контексте Украины

Кризис духовности дает о себе знать во множестве сфер человеческой жизни, а ускоренную секуляризацию сегодня можно наблюдать во всем мире. Большая часть мировых религий переживает в последние десятилетия кризисные процессы. Не составили исключения и украинские христианские конфессии: в храмах все меньше прихожан, их трудно удерживать в рамках местной общины, ибо огромный размах набирает переход в другие конфессии и вероисповедания.

Период активного возвращения украинских граждан в лоно Церкви, наблюдавшийся после распада СССР и обретения Украиной независимости, похоже, подходит к концу. Нередко доходит до того, что даже «утримувати церковні будівлі – нікому, немає коштів». Но подобные вещи происходят не только в Украине и других постсоветских странах.

У прихожан в ХIX (и ранее) веке не было того множества сомнений и вопросов относительно большинства догматов, как у людей ХХІ века. Когда государство было сельским, деревня была оплотом традиционной религиозности. Сейчас же – большинство населения переселилось в города, получило то или иное образование. Смена традиционных культурных кодов и нарастание сугубо потребительских настроений по отношению к Церкви (и не только), привело к нарастанию духовного отрыва общества/паствы от церкви. Усугубляет процесс и неспособность церквей отвечать на вызовы современности, помогать людям решать те духовные проблемы, с которыми они постоянно сталкивается в быстро меняющемся мире. Особенно это касается современной молодежи, часто теряющей духовные и ценностные ориентиры в нестабильном и нелояльном к ней социуме «взрослых», занятых своими проблемами.

Церкви не готовы жить в агрессивной общественной среде, которая критикует их недостатки, ставит под сомнение авторитет, теряет к ним интерес. Но другого общества уже не будет. Люди не вернутся к средневековой или современной наивности. Не будет примитивной веры в авторитеты или в разум, лишь сомнения и критика еще долго будут доминировать в сознании людей.

Эпидемии, войны, стихийные бедствия… Роль Церкви всегда повышалась в трудные для общества времена. Но глобальный кризис – это шанс или провал для представителей мировых религий? Да и переживает ли современная Церковь кризис? Так ли все плохо? Теряет ли церковь свой авторитет в обществе? Выдержит ли сегодняшняя Христианская Церковь испытание конкуренцией со стороны других религий? И, наконец, так ли уникальна Украина со своими духовными и религиозными проблемами?

Религия в Украине за годы независимости стала одним из системообразующих факторов поиска идентичности, и это несмотря на самые разнообразные приверженности граждан к различным церквям. Но если для многих других стран основой идентичности является в большинстве своем одна религия, то Украина выбрала путь гораздо более сложный – многообразие. И при этом, как засвидетельствовали прошедшие 20 лет, были, в основном, сохранены не только баланс и равноудаленность власти от всех конфессий, но и все общество выработало в себе толерантность к иноверцам.

Оглядываясь на пройденный двадцатилетний рубеж, эксперты отмечают определенную пассивность церкви в отношении социально-политических процессов происходящих в государстве и обществе. Чем объясняется такая пассивность церкви? Да и все ли мы знаем о духовной работе Церкви в Украине? Какие церковные проекты социального-культурного значения, помимо строительства церквей, были реализованы в нашей стране за последние 10–20 лет?

На эти и на многие другие вопросы в диалоге о месте религии в социально-политическом контексте Украины мы будем искать ответы вместе с нашими экспертами – философами, теологами, служителями церкви, авторами и читателями «Диалог.UA».

Свернуть

Кризис духовности дает о себе знать во множестве сфер человеческой жизни, а ускоренную секуляризацию сегодня можно наблюдать во всем мире. Большая часть мировых религий переживает в последние десятилетия кризисные процессы. Не составили исключения и украинские христианские конфессии: в храмах все меньше прихожан, их трудно удерживать в рамках местной общины, ибо огромный размах набирает переход в другие конфессии и вероисповедания.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Церква потребує не протекціонізму, а законодавчого захисту

22 июн 2012 года

Яке місце релігії у світі та в нашій країні? Як змінилася роль церкви за останні 30-50 років?

Час від часу цивілізація проходить іспит зрілості. Як, зрештою, кожен зі нас, коли, дорослішаючи, прагне звільнитися від зовнішніх авторитетів. Нові філософські й політичні доктрини, технологічні відкриття, сміливі мистецькі ідеї здатні затьмарити нестійку свідомість, вселивши в неї ілюзію всемогутності. І коли навіть вдається уникнути богоборчого бунту, вельми спокусливою виглядає перспектива зосередження стосунків із Богом у суто приватній площині, без участі церковної спільноти, а тим більше ієрархічних структур.

Постіндустріальний світ не вдається до брутальних атак на Церкву, як це бувало, скажімо, в епоху Просвітництва. Але загальною тенденцією є прагнення марґіналізувати Церкву, позбавити її ефективних важелів впливу на суспільство, сформувати в суспільній свідомості образ Церкви як релікту минулого. Відтак же й суспільна етика звільняється від визначальної ролі духовних цінностей, носієм яких виступає Церква.

Може, найбільш промовистими сферами протистояння ліберальної етики та євангельського вчення є ставлення їх до права людини на життя й до подружнього союзу. Щорічне вбивство мільйонів ненароджених немовлят, вибаглива техніка контрацепції, поширення практики евтаназії, перетворення позашлюбного сексу на загальну норму, генетичні експерименти й гендерна політика, суперечна біблійному розумінню шлюбу та покликання родини – лише окремі аспекти цього протистояння.

Безкомпромісна позиція Церкви щодо перелічених проблем інтерпретується як свідчення її консерватизму, невміння реаґувати на виклики часу. Такий відразливий образ провокує дистанціювання від Церкви найбільш динамічних верств – молоді, інтелектуальних і культурних еліт. На жаль, Церква не завжди вміє говорити до цих верств переконливою для них мовою, аби захистити їх від спокуси морального релятивізму. Проблема діалогу Церкви з секуляризованим світом, зокрема з категорією людей, що визнають себе атеїстами, є сьогодні однією з найважливіших.

Специфічна ситуація країн посткомуністичного світу, надто з такими потужними реліктами тоталітаризму в суспільному житті, як в Україні, створює ілюзію захищеності від загальносвітових тенденцій. Все ще не зовсім проминула ейфорія, пов’язана з виходом Церкви з новітніх катакомб. Принцип відокремлення Церкви від держави в нас ще не застосовується повною мірою. Це дозволяє зберігати систему впливу на Церкву через реґулювання економічних пільг і доступу до навчальних закладів, надання політичних преференцій та інформаційного забезпечення, спрямування фінансових потоків у бік протеґованих правлячими кланами релігійних організацій. А водночас підтримується міф про збереження на Сході Європи міцніших християнських засад суспільного життя, ніж на ліберальному Заході. Цей міф використовується як ідеологічне забезпечення суто політичного проекту інтеґрування постсовєтського простору в наддержавну альтернативу Європейському Союзові – «Русский мир».


Та наскільки формальна присутність деяких релігійних організацій у суспільному житті України відображає реальний вплив Церкви на суспільство, його мораль?

Відповідь на це питання можна знайти в міжнародних рейтинґах правової захищеності громадян або числа абортів, у суспільній прірві між дуже багатими й незаможніми українцями. Наше повсякденне життя має не більше спільного з християнською мораллю, ніж скоординоване натискання кнопок у Верховній Раді – з парламентською законотворчістю. І часом складається враження, що Церква, або, принаймні, деякі церковні спільноти, беруть участь у творенні міражів, покликаних приховати кризовий стан українського суспільства.


При цьому соціологи однозгідно свідчать, що українське суспільство зберігає високу довіру до церковних інститутів. Але чи довго триватиме такий стан?

Як на мене, тривожними сигналами мали б стати для Церкви конфлікти, котрі спалахнули останнім часом довкола зайнятих під будову храмів міських парків і зон відпочинку. Адже окреслюється тенденція до ототожнення Церкви зі вкрай непопулярною владою та несправедливою системою розподілу суспільної власності. Це ж природно провокує зростання антиклерикальних настроїв.

Дуже обнадійливо виглядають на цьому тлі спільні заяви релігійних лідерів України на захист політичних в’язнів, про функціонування мов і загрозу сепаратизму. Сміливість і самостійність Церкви в захисті прав людини й суспільної злагоди є запорукою не лише збереження нею народної довіри, але й реалізації власного, євангельського покликання в суспільному служінні.


Які проблеми релігійних організацій найбільш поширені? Як змінюються відносини церкви та держави?

І для релігійних організацій, і для державних структур фундаментальною проблемою лишається перехід від авторитарної до партнерської моделі стосунків. Церква потребує не протекціонізму, а законодавчого захисту її права на вільне здійснення пастирської місії. Ця місія не має нічого спільного з державотворчими проектами або використанням релігійних спільнот під час виборчих кампаній. Її мета – здійснювати в повсякденній реальності присутність Христа через плекання євангельських чеснот. Уприявнювати всюдисутність Бога власним взірцем любові до ближнього, доброти, жертовності, справедливості. Саме ця місія і є тим унікальним внеском, який може і має внести Церква в духовне оздоровлення суспільства. Коли ж релігійні організації чи священнослужителі залучаються до партійних змагань або корупційних схем, коли їм передаються храми або знижуються податки у відплату за лояльність, годі сподіватися від них чесного й неупередженого провадження народу до спасіння.

Свобода віровизнання передбачає рівність перед законом і захищеність законом усіх релігійних організацій. На жаль, сьогодні ситуація в багатьох реґіонах України виглядає інакше. Втративши храм, парафія може роками вести судові процеси за його повернення, вигравати ці процеси, але так і не повернути належну їй святиню, якщо місцеві чиновники чомусь симпатизують рейдерам. Так, скажімо, відбувається з канівською парафією Вознесіння Господнього. Зазвичай лишається безкарною пропаґанда релігійної нетерпимості, образа релігійних почуттів, особливо коли винуватцем є священнослужитель протеґованої владою конфесії.


Питання, яке рідко порушується: якими є відносини церкви та корпоративного світу, ділових кіл?

В Україні ці стосунки найчастіше опосередковуються державною адміністрацією. Бракує системи пільг в оподаткуванні фірм, які допомагають Церкві в спорудженні, ремонті й утриманні храмів, здійсненні доброчинних проектів.

Часто, в усякому разі, на Сході України, фірма надає допомогу тій чи іншій релігійній організації за наполегливою рекомендацією влади. Часом, коли на території фірми, лікувального або навіть навчального закладу споруджується храм, це лише засвідчує конфесійні пріоритети керівника відповідної установи та місцеву кон’юнктуру. Храм стає частиною корпоративного ритуалу, але мінімально впливає на стан корпоративної моралі. Капеланство, яке б виходило з конкретних духовних потреб і запитів членів корпоративної спільноти, лишається віддаленою перспективою.

Як ви ставитесь до поширення ісламу та інших релігій у Європі та в нашій країні?

Право вибору, хоч воно часом лякає не готових до його реалізації вихідців із тоталітарного суспільства, - це коштовний дар Творця. Це він, дарував самостійно обирати між добром і злом, правдою й облудою, великою мірою забезпечує наше людське покликання нести в собі образ і подобу Божу. Христос, кличучи людство до спасіння, делікатно залишає кожному з нас остаточне рішення: йти за Ним чи шукати іншої дороги. Але при цьому Він зауважує: поза Ним немає жодної певної дороги, що вела б до вічного життя, до втраченого праотцями й повернутого завдяки Христовій жертві Едему.

Поширення в сучасному світі нехристиянських релігій передбачене Євангелієм як одна з ознак наближення до есхатологічного рубежу часів. Кожному з нас Бог довіряє йти до Нього в активному пошукові правди. При цьому небезпечною ілюзією є поширювана в постмодерній культурі теза про варіативність релігійної істини. Істина є лише одна, як єдиною є й правдива віра. Вибір же пропонується нам, аби ми виявили мужність і твердість у шуканні істини, а не марнували життя на випробування помилкових шляхів. І виклик багатоконфесійного світу – лише стимул для свідомого осягнення нами своєї християнської ідентичності.

Бесіду вів Андрій Маклаков

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Новый мировой беспорядок – как мы в нем оказались

Развал системы глобальной безопасности – следствие подъема национализма, этой «темной стороны демократии», что уже привело к конфликтам во многих странах мира; происходящее в Украине является доказательством этого, а возможно, и началом революции. Как выбраться из подобной ситуации в реальной жизни? Научные исследования показывают, что есть только два пути: чистая победа одной из сторон, или «мучительный тупик», в котором обе стороны страдают из-за конфликта, пока не согласятся на международное посредничество.

В Украине Россия тоже вошла в мучительный политический тупик. Да, она показала свою силу духа в отношении санкций – а также готовность терпеть неудобства, чтобы при этом терзать Украину, пытаясь сохранить благодаря этому свое влияние и сепаратистскую автономию на востоке страны. Украина, однако, стремится к чистой победе, окружая сепаратистов и обстреливая их позиции. Чего мы пока не знаем – как далеко Украина готова зайти в своем стремлении к полной победе, и как далеко готова зайти Россия, чтобы этого не допустить? Да, можно надеяться, что международные посредники смогут убедить и Украину, и Россию, что издержки открытого конфликта могут быть столь велики, что лучше пойти на сохранение нынешнего положения, чем продолжать военные действия. Я боюсь, однако, что мы увидим дальнейшее обострение конфликта, усиление экономических санкций и расширение военных действий.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Михайло Білецький, Експерт Київського центру політичних досліджень та конфліктології

Наша релігійність більше носить формальний характер, ніж задовольняє внутрішню потребу в вірі

Віктор Єленський, доктор філософських наук, головний редактор релігієзнавчого журналу "Людина i свiт"

Проблема автокефалії є питанням політичним набагато більшою мірою, ніж питанням богословським

Филипович Людмила Олександрівна, д. філос. н., професор, завідувач відділу історії релігії та практичного релігієзнавства Відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України, м. Київ

Церква – єдиний інститут, до якого в українців зростає довіра

Наталья Ивановна Кочан, старший научный сотрудник Института политических и этнонациональных исследований им. И.Ф.Кураса НАН Украины

Все болезни общества присущи и церкви

Ігор Лосєв, кандидат філософських наук, доцент Національного університету „Києво-Могилянська академія”

Церква є настільки ж хворою наскільки і все суспільство

Шейх Ахмед Тамим, Главный Муфтий Украины

Мусульмане давно уже поставили перед собой конкретные задачи и придерживаются определенной стратегии

Максим Стріха, керівник наукових програм Інституту відкритої політики, доктор фізико-математичних наук

Об’єднання українських церков відбудеться ще нескоро

Мирослав Маринович, віце-ректор Українського католицького університету

Ми мусимо вийти за межі конфесійності й запропонувати світові понадконфесійну модель євхаристійної єдності

Протоієрей Валерій Яблонський, УПЦ (МП)

Всі конфлікти можуть бути подолані при взаєморозумінні і з любов’ю

Тарас Возняк, головний редактор культурологічного часопису “Ї”

Церква повинна консолідувати націю довкола створення і відкриття своєрідного коридору у майбутнє

Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет,

Мораль для суспільства відіграє більш важливу роль, ніж навіть економіка

Юрій Макаров, журналіст, літератор

Hікуди ми не дінемося від християнства, бо нашу цивілізацію побудовано на християнському базисі

Сергій Іванович Здіорук, завідувач відділу гуманітарної політики Національного інституту стратегічних досліджень, заслужений діяч науки і техніки України

Непохитно існуватиме тільки та церква, що далека від політичної метушні

Станислав Речинский, журналист

Украина – это не монорелигиозная страна. И никогда таковой не была

Валерий Вакарюк, вице-президент Фонда Виктора Пинчука

И мировые религии, и государство - всех их ждет неминуемая гибель

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,279