В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Религия в социально-политическом контексте Украины

Кризис духовности дает о себе знать во множестве сфер человеческой жизни, а ускоренную секуляризацию сегодня можно наблюдать во всем мире. Большая часть мировых религий переживает в последние десятилетия кризисные процессы. Не составили исключения и украинские христианские конфессии: в храмах все меньше прихожан, их трудно удерживать в рамках местной общины, ибо огромный размах набирает переход в другие конфессии и вероисповедания.

Период активного возвращения украинских граждан в лоно Церкви, наблюдавшийся после распада СССР и обретения Украиной независимости, похоже, подходит к концу. Нередко доходит до того, что даже «утримувати церковні будівлі – нікому, немає коштів». Но подобные вещи происходят не только в Украине и других постсоветских странах.

У прихожан в ХIX (и ранее) веке не было того множества сомнений и вопросов относительно большинства догматов, как у людей ХХІ века. Когда государство было сельским, деревня была оплотом традиционной религиозности. Сейчас же – большинство населения переселилось в города, получило то или иное образование. Смена традиционных культурных кодов и нарастание сугубо потребительских настроений по отношению к Церкви (и не только), привело к нарастанию духовного отрыва общества/паствы от церкви. Усугубляет процесс и неспособность церквей отвечать на вызовы современности, помогать людям решать те духовные проблемы, с которыми они постоянно сталкивается в быстро меняющемся мире. Особенно это касается современной молодежи, часто теряющей духовные и ценностные ориентиры в нестабильном и нелояльном к ней социуме «взрослых», занятых своими проблемами.

Церкви не готовы жить в агрессивной общественной среде, которая критикует их недостатки, ставит под сомнение авторитет, теряет к ним интерес. Но другого общества уже не будет. Люди не вернутся к средневековой или современной наивности. Не будет примитивной веры в авторитеты или в разум, лишь сомнения и критика еще долго будут доминировать в сознании людей.

Эпидемии, войны, стихийные бедствия… Роль Церкви всегда повышалась в трудные для общества времена. Но глобальный кризис – это шанс или провал для представителей мировых религий? Да и переживает ли современная Церковь кризис? Так ли все плохо? Теряет ли церковь свой авторитет в обществе? Выдержит ли сегодняшняя Христианская Церковь испытание конкуренцией со стороны других религий? И, наконец, так ли уникальна Украина со своими духовными и религиозными проблемами?

Религия в Украине за годы независимости стала одним из системообразующих факторов поиска идентичности, и это несмотря на самые разнообразные приверженности граждан к различным церквям. Но если для многих других стран основой идентичности является в большинстве своем одна религия, то Украина выбрала путь гораздо более сложный – многообразие. И при этом, как засвидетельствовали прошедшие 20 лет, были, в основном, сохранены не только баланс и равноудаленность власти от всех конфессий, но и все общество выработало в себе толерантность к иноверцам.

Оглядываясь на пройденный двадцатилетний рубеж, эксперты отмечают определенную пассивность церкви в отношении социально-политических процессов происходящих в государстве и обществе. Чем объясняется такая пассивность церкви? Да и все ли мы знаем о духовной работе Церкви в Украине? Какие церковные проекты социального-культурного значения, помимо строительства церквей, были реализованы в нашей стране за последние 10–20 лет?

На эти и на многие другие вопросы в диалоге о месте религии в социально-политическом контексте Украины мы будем искать ответы вместе с нашими экспертами – философами, теологами, служителями церкви, авторами и читателями «Диалог.UA».

Свернуть

Кризис духовности дает о себе знать во множестве сфер человеческой жизни, а ускоренную секуляризацию сегодня можно наблюдать во всем мире. Большая часть мировых религий переживает в последние десятилетия кризисные процессы. Не составили исключения и украинские христианские конфессии: в храмах все меньше прихожан, их трудно удерживать в рамках местной общины, ибо огромный размах набирает переход в другие конфессии и вероисповедания.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Hікуди ми не дінемося від християнства, бо нашу цивілізацію побудовано на християнському базисі

2 июл 2012 года

Останнім часом соціологічні виміри свідчать, що українці найбільше довіряють церкві і майже зовсім не довіряють владним інституціям. Яке, на ваш погляд, місце і роль релігії в нинішній Україні? Які відносини української держави, суспільства та ЗМІ, з одного боку, і церкви, з іншого?

Я би все ж-таки розрізняв позиції держави, суспільства та ЗМІ. У всіх різні інтереси й різні позиції. Стосунки держави з церквою мене не обходять зовсім, доки не трапляються чергові факти, що провокують роздратування чи відчай, тому краще їх іґнорувати. ЗМІ демонструють або формальне дотримання умовностей, або висвітлюють саме політичний аспект. А серйозні, сумлінні журналісти, які присвятили темі релігії частину життя, раптом зізнаються у зневірі (напр. http://risu.org.ua/ua/index/expert_thought/interview/48136/).

Звісно, якщо говорити абстрактно, я би волів, щоби християнська церква стала тим кістяком, тією матрицею, яка визначає не лише побутові реалії, а й моральну інтонацію в суспільстві. Але, виходячи з реалій, можу відчувати навіть полегшення від того, що цього не стається. Що ж стосується віри як такої, то вона радше перебуває в тіні ритуалу.


Сьогодні «зв`язки» держава-церква в Україні більше немає або ж намічається тенденція вбудовування церкви в вертикаль державної влади?

Наша держава в особі її провідних функціонерів навіть не здогадується, яким чином можна було б використати церкву у своїх власних персональних інтересах, оскільки інших інтересів вони за визначенням не бачать і не розуміють. Тому, на щастя, на відміну від сусідньої Росії, такої «змички» не спостерігається. Саме це – відсутність запиту з боку влади, а не багатоконфесійність і, відповідно, полівалентність потенційної складової тієї «вертикалі» – є причиною того, що влада зневажає таким нібито потужним інструментом. Повторюю, на щастя.


Експерти відзначають певну пасивність церкви щодо соціально-політичних процесів, що відбуваються в державі і суспільстві. Чим пояснюється пасивність церкви?

Треба розглянути ситуацію конкретно. Наприклад, добре висвітлена в медіях «ініціатива 1 грудня». Започаткували її нібито голови всіх християнських конфесій в Україні. Потім, коли виявилося, що йтиметься не про одноразову декларацію, а про змістовну й досить копітку роботу, в тому числі організаційну та інтелектуальну, якось так поступово виявилося, що брати в ній участь готові представники лише однієї з них, а саме – греко-католики.

У жодному разі не хотілося б виступати в ролі якогось судді чи прокурора, проте складається враження, що більшості конфесій будь-яка активність стосовно соціально-політичних, ідеологічних, культурних процесів не-ці-ка-ва.

Тут багато складових. Наприклад, інерція радянських часів, коли пасивність була головною чеснотою душпастирів – як ієрархів, так і рядових парафіяльних священиків (мій дід був одним із них, і саме за свою небайдужість наклав кар’єрою й долею). Або азарт від господарської діяльності, яка застилає решту функцій.

Або, в окремих, хоча й масових випадках, залежність від певного адміністративного підпорядкування разом зі штучно нав’язаною проблематикою. Дозволю собі конкретні приклади. Моя приятелька й сусідка багато років ходить (точніше, їздить) до одного храму в Бортничах. І час від часу привозить зразки друкованої продукції, які продаються на свічному ящику. Інакше, як російським словом «мракобєсіє», їх не назвеш. Наприклад, церковний календар, а в ньому – молитва «о Государе-Императоре Николае ІІ, от жидов умученном» – я не жартую! Або раптом мій одеський товариш повідомляє, що в кафедральному соборі продається ікона «Св. Мученика Иосифа, Богом данного вождя народу российскому…» і т. ін. Теж не до жартів. Я вже не кажу про хресні ходи Хрещатиком, які кожен може спостерігати на власні очі – теж під відповідними гаслами. Тож, перепрошую, краще вже пасивність, ніж така активність.

Це не означає, що не існує тихої буденної праці окремих парафій чи окремих пастирів, але на загал суспільство бачить те, що маніфестується гучніше й активніше.


Можливо варто повернутися до питання про створення єдиної Помісної церкви в Україні?

Дозволю собі висловитися категорично: ніякого об’єднання на порядку денному немає й не передбачається. Поки що цей порядок денний визначають об’яви біля того самого свічного ящика: «не приймаються прохання про молитви за хрещених у храмах УПЦ КП, закодованих від куріння, алкоголізму, наркоманії тощо, за екстрасенсів, йогів, біоенергетиків, атеїстів, протестантів, католиків…» Так і бачу: «несть ні елліна, ні юдея». Нагадаю, що Спаситель мав на увазі не паспортну національність, якої тоді не було, а віросповідання: правовірних євреїв або греків-язичників.

В той же час, є природний інтерес різних конфесій до потенційно невичерпного ресурсу території та населення однієї з найбільших європейських країн. Стосовно амбіцій приєднання України до «Русского міра», не хочу вправлятися зайвий раз на цю тему. До Христової віри, до Христового вчення це не має геть ніякого стосунку. Крапка.

Повертаючись до попередньої думки: Помісною в перспективі може стати якась одна церква – та, яка запропонує суспільству в цілому й кожній спраглій людині окремо переконливий шлях до Бога. Цей шлях практично ніяк не перетинається з політичними маршрутами (байдуже, україноцентричними, москвоцентричними чи ще якимись -центричними). Можливий приклад такої пропозиції я поки що бачу в діяльності Української греко-католицької церкви. Маю на увазі її зусилля з мобілізації молоді, її освітні проекти тощо. Але до того, що вона подолає свою історичну регіональність, поки що далеко.

Не забуваймо також, що вся Західна цивілізація впродовж останніх століть розвивається як секулярна, й протилежні симптоми навряд чи помітні. Натомість кожен має змогу розкрити Євангеліє, у вигляді паперової книжки чи комп’ютерного файлу, й долучитися до всім відомого сюжету. Навіть якщо він сприйме його як літературний твір, без жодного містичного, літургійного навантаження, все одно він уже потрапить у силове поле Його слова.


Світова статистика свідчить, що незважаючи на релігійні свободи, храми порожніють, а центри християнської активності зміщуються у бік від них. Пам’ятаєте Тютчев у 19 столітті сказав про лютеранську кірху, - «дом ее уж пуст и гол стоит». Чи витримає сьогоднішня християнська церква випробування конкуренції?

Віра в Христа та християнська церква не були повними синонімами практично від самого початку, їхнє подальше розходження так само не є новиною. Але та сама цитата з Фьодора Тютчева доводить, що цей процес більш-менш циклічний. 178 років тому поетові здалося, що протестантська церква себе вичерпала, проте його співчуття (не без прихованої зловтіхи) виявилося передчасним, а тепер аналогічне співчуття може бути адресовано іншим конфесіям, зокрема, православним. За винятком дванадесятих свят, та й то не всіх, наші храми важко вважати переповненими в прямому практичному сенсі, що ж до метафоричного, який, власне, й мав на увазі поет, там теж спостерігається наступ мерзості запустіння (попри інтенсивне нове будівництво). Тож діагноз доводиться визнати правильним, але це не означає, що тенденція не зміниться. А змінюється вона, як показує історія, завдяки суб’єктивному фактору. Хтось колись всередині збагне, що церква – це передусім не інституція, не організація (в тому числі бізнесова), не канонічна спадковість, а молитовне єднання вірних. Такий лідер може влити нове вино в старі міхи, якщо подолає інерцію системи, це надзвичайно важко, але не безнадійно.

Врешті-решт, нікуди ми не дінемося від християнства, ми всі так чи так християни (звісно, якщо не йдеться про практикуючих мусульман, юдеїв чи, скажімо, буддистів), бо нашу цивілізацію побудовано на християнському базисі. Навіть послідовні атеїсти чи аґностики перебувають у його силовому полі.

Бесіду вела Євгенія Сизонтова

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

Финансовое Темновековье

Судьба существующей финансовой системы выглядит мрачно – когда исчезнут т.н. «резервные» валюты, мир погрузится в финансовые «Темные века»; причина этого – господство сверхкрупного спекулятивного капитала и его идеологии «монетарного фашизма», что ведет к вырождению денег. За последние 40 лет деньги получили тотальный контроль над всем и каждым из нас. Будущие поколения вступят в жизнь, обремененные долгами своих отцов. И это неизбежно. Это хуже, чем паутина или стая вампиров, это глобальная пандемия, которая заражает каждую ДНК.

Ученые, политики и эксперты всячески оправдывают социальное неравенство и ущерб, наносимый финансовым сектором государству. Когда безработица и сокращение производства начинают угрожать отношениям между государством и финансовым классом, то финансовый класс предлагает населению «затянуть пояса» и «жесткую экономию». За пределами США это же предлагают сделать другим странам МВФ, Мировой Банк и различные финансовые учреждения. Сегодня финансовый класс и банкиры развивают эту идеологию через СМИ и правительства с той же неистовостью, с какой действовала церковь в Темные Века: всякий усомнившийся считается «еретиком».

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Михайло Білецький, Експерт Київського центру політичних досліджень та конфліктології

Наша релігійність більше носить формальний характер, ніж задовольняє внутрішню потребу в вірі

Віктор Єленський, доктор філософських наук, головний редактор релігієзнавчого журналу "Людина i свiт"

Проблема автокефалії є питанням політичним набагато більшою мірою, ніж питанням богословським

Филипович Людмила Олександрівна, д. філос. н., професор, завідувач відділу історії релігії та практичного релігієзнавства Відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України, м. Київ

Церква – єдиний інститут, до якого в українців зростає довіра

Наталья Ивановна Кочан, старший научный сотрудник Института политических и этнонациональных исследований им. И.Ф.Кураса НАН Украины

Все болезни общества присущи и церкви

Ігор Лосєв, кандидат філософських наук, доцент Національного університету „Києво-Могилянська академія”

Церква є настільки ж хворою наскільки і все суспільство

Шейх Ахмед Тамим, Главный Муфтий Украины

Мусульмане давно уже поставили перед собой конкретные задачи и придерживаются определенной стратегии

Максим Стріха, керівник наукових програм Інституту відкритої політики, доктор фізико-математичних наук

Об’єднання українських церков відбудеться ще нескоро

Мирослав Маринович, віце-ректор Українського католицького університету

Ми мусимо вийти за межі конфесійності й запропонувати світові понадконфесійну модель євхаристійної єдності

Протоієрей Валерій Яблонський, УПЦ (МП)

Всі конфлікти можуть бути подолані при взаєморозумінні і з любов’ю

Тарас Возняк, головний редактор культурологічного часопису “Ї”

Церква повинна консолідувати націю довкола створення і відкриття своєрідного коридору у майбутнє

Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет,

Мораль для суспільства відіграє більш важливу роль, ніж навіть економіка

Сергій Іванович Здіорук, завідувач відділу гуманітарної політики Національного інституту стратегічних досліджень, заслужений діяч науки і техніки України

Непохитно існуватиме тільки та церква, що далека від політичної метушні

Ігор Ісіченко, архієпископ (УАПЦ)

Церква потребує не протекціонізму, а законодавчого захисту

Станислав Речинский, журналист

Украина – это не монорелигиозная страна. И никогда таковой не была

Валерий Вакарюк, вице-президент Фонда Виктора Пинчука

И мировые религии, и государство - всех их ждет неминуемая гибель

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,182