В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Религия в социально-политическом контексте Украины

Кризис духовности дает о себе знать во множестве сфер человеческой жизни, а ускоренную секуляризацию сегодня можно наблюдать во всем мире. Большая часть мировых религий переживает в последние десятилетия кризисные процессы. Не составили исключения и украинские христианские конфессии: в храмах все меньше прихожан, их трудно удерживать в рамках местной общины, ибо огромный размах набирает переход в другие конфессии и вероисповедания.

Период активного возвращения украинских граждан в лоно Церкви, наблюдавшийся после распада СССР и обретения Украиной независимости, похоже, подходит к концу. Нередко доходит до того, что даже «утримувати церковні будівлі – нікому, немає коштів». Но подобные вещи происходят не только в Украине и других постсоветских странах.

У прихожан в ХIX (и ранее) веке не было того множества сомнений и вопросов относительно большинства догматов, как у людей ХХІ века. Когда государство было сельским, деревня была оплотом традиционной религиозности. Сейчас же – большинство населения переселилось в города, получило то или иное образование. Смена традиционных культурных кодов и нарастание сугубо потребительских настроений по отношению к Церкви (и не только), привело к нарастанию духовного отрыва общества/паствы от церкви. Усугубляет процесс и неспособность церквей отвечать на вызовы современности, помогать людям решать те духовные проблемы, с которыми они постоянно сталкивается в быстро меняющемся мире. Особенно это касается современной молодежи, часто теряющей духовные и ценностные ориентиры в нестабильном и нелояльном к ней социуме «взрослых», занятых своими проблемами.

Церкви не готовы жить в агрессивной общественной среде, которая критикует их недостатки, ставит под сомнение авторитет, теряет к ним интерес. Но другого общества уже не будет. Люди не вернутся к средневековой или современной наивности. Не будет примитивной веры в авторитеты или в разум, лишь сомнения и критика еще долго будут доминировать в сознании людей.

Эпидемии, войны, стихийные бедствия… Роль Церкви всегда повышалась в трудные для общества времена. Но глобальный кризис – это шанс или провал для представителей мировых религий? Да и переживает ли современная Церковь кризис? Так ли все плохо? Теряет ли церковь свой авторитет в обществе? Выдержит ли сегодняшняя Христианская Церковь испытание конкуренцией со стороны других религий? И, наконец, так ли уникальна Украина со своими духовными и религиозными проблемами?

Религия в Украине за годы независимости стала одним из системообразующих факторов поиска идентичности, и это несмотря на самые разнообразные приверженности граждан к различным церквям. Но если для многих других стран основой идентичности является в большинстве своем одна религия, то Украина выбрала путь гораздо более сложный – многообразие. И при этом, как засвидетельствовали прошедшие 20 лет, были, в основном, сохранены не только баланс и равноудаленность власти от всех конфессий, но и все общество выработало в себе толерантность к иноверцам.

Оглядываясь на пройденный двадцатилетний рубеж, эксперты отмечают определенную пассивность церкви в отношении социально-политических процессов происходящих в государстве и обществе. Чем объясняется такая пассивность церкви? Да и все ли мы знаем о духовной работе Церкви в Украине? Какие церковные проекты социального-культурного значения, помимо строительства церквей, были реализованы в нашей стране за последние 10–20 лет?

На эти и на многие другие вопросы в диалоге о месте религии в социально-политическом контексте Украины мы будем искать ответы вместе с нашими экспертами – философами, теологами, служителями церкви, авторами и читателями «Диалог.UA».

Свернуть

Кризис духовности дает о себе знать во множестве сфер человеческой жизни, а ускоренную секуляризацию сегодня можно наблюдать во всем мире. Большая часть мировых религий переживает в последние десятилетия кризисные процессы. Не составили исключения и украинские христианские конфессии: в храмах все меньше прихожан, их трудно удерживать в рамках местной общины, ибо огромный размах набирает переход в другие конфессии и вероисповедания.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Об’єднання українських церков відбудеться ще нескоро

13 июл 2012 года

Світова статистика свідчить, що незважаючи на релігійні свободи, храми порожніють, а центри християнської активності зміщуються у бік від них. Чи втрачає церква свій авторитет в суспільстві? Чи витримає сьогоднішня християнська церква випробування конкуренцією?

Питання надто об’ємне й неоднозначне. Відомо, що традиційні протестантські церкви в Європі давно не приваблюють тисячних юрм вірників. Водночас у США різні протестантські громади досі збирають на свої недільні богослужіння більшість громадян більшості штатів. Становище католицької церкви теж різне – що можна пояснити національними традиціями й історичними передумовами. Так, у Польщі вона повною мірою зберігає позиції, залишаючись центром національного самоусвідомлення поляків, а в сусідній Чехії перебуває на маргінесах. Водночас потужні нові центри католицизму виникли в Латинській Америці, Африці й Азії – цьому сприяла й величезна місіонерська праця покійного Івана Павла ІІ.

Але в цілому, факт залишається фактом: християнство програє змагання іншим світовим релігіям, і насамперед ісламу. Це тягне за собою поважні цивілізаційні зрушення. Адже ще півстоліття тому західна (тобто християнська) культура домінувала майже скрізь – у тому числі й серед еліт учорашніх колоній, які щойно стали незалежними. Сьогодні ж мінарети масово виростають у центрах європейських столиць, а європейські лідери вголос починають говорити про те, що концепція мультикультурності (загальноприйнята впродовж останніх десятиліть) провалилася, міжцивілізаційні розлами збільшуються, і західні суспільства опинилися перед викликами з боку соціально неблагополучних, агресивних, і неінтегрованих спільнот прибульців, що легко піддаються простим рецептам, які пропонують їм ісламські фундаменталісти.


Які, на ваш погляд, стосунки української держави, суспільства та ЗМІ, з одного боку, і церкви, з іншого? Чи вважаєте ви, що церква залишається ключовим елементом укладу українського суспільства? Яке місце і роль релігії в нинішній Україні?

На відміну від сусідньої Росії (де більшість з’являється до церков лише раз на рік святити паски), в Україні відсоток тих, хто відвідує храми щонеділі, значно вищий. Так само на відміну від Росії, в Україні немає однієї панівної церкви. Симпатії нинішньої влади беззастережно віддано УПЦ МП, але суспільна вага УПЦ КП і УГКЦ не менша. Отже, церкви в нас є впливовими суспільними (а це означає також – політичними й економічними) гравцями. Ставлення суспільства до цих церков досі було доволі некритичне. Церквам прощали дії, які в іншій ситуації викликали б рішучий протест (наприклад, самозахоплення скверів у центрі міст під будівництво храмів, руйнування архітектурних пам’яток, відверто ксенофобські заяви з боку принаймні однієї з трьох найбільших церков на адресу кліру й парафіян двох інших тощо). А інтелектуали соромливо мовчали про те, що православний фундаменталізм московського штибу для стратегічних інтересів України значно небезпечніший від ісламського.

Але нещодавній конфлікт у Києві, коли мешканці мікрорайону взялися силою захищати улюблену зелену зону від «загарбників» з УПЦ МП, показує – терпіння громадян не безмежне. І УПЦ МП з її сьогоднішнім статусом «майже державної церкви» ризикує опинитися в ролі РПЦ патріарха Кирила, яка відіграє роль визнаної і обласканої ідеологічної опори путінського режиму, але авторитет якої серед інтелігенції і (особливо) серед молоді стрімко падає (що фіксують усі авторитетні російські соціологічні служби).


Тобто можна сказати, що сьогодні «зв`язки» держава-церква в Україні більше немає? Чи, навпаки, намічається тенденція вбудовування церкви в вертикаль державної влади?

На жаль, серед численних помилок нинішньої влади є й ця – УПЦ МП взялися вмонтовувати в державну вертикаль. Це помітно й на зовнішньому рівні: і Кравчук, і Кучма, і Ющенко відвідували богослужіння різних церков. Натомість Янукович (а за ним і вся теперішня «еліта») вчащає лише до осідку московського православ’я. Щоправда, у влади вистачило розуму згорнути кампанію проти УПЦ КП, яку встигли розпочати відразу ж після перемоги на президентських виборах. Поки що УПЦ МП (якщо не на рівні її літнього й недужого предстоятеля, то принаймні на рівні верхівки єпископату) відверто тішить ця тенденція одержавлення. Небезпеки відриву від інтелігентних і молодих вірян вони або не усвідомили, або вважають, що в наших умовах адміністративний ресурс важливіший за віру.


Озираючись на пройдений двадцятирічний кордон, експерти відзначають певну пасивність церкви щодо соціально-політичних процесів, що відбуваються в державі і суспільстві. Чим пояснюється пасивність церкви?

Насправді церкви в Україні не пасивні. Вони є активними учасниками передвиборчих процесів. Причому УПЦ МП традиційно підтримує сили, орієнтовані на пострадянську цивілізаційну парадигму, а УПЦ КП і УГЦК завжди були партнерами колишніх націонал-демократів і нинішньої «об’єднаної опозиції». На жаль, значно меншою є участь церков у суспільній діяльності – не лише харитативній, але й зорієнтованій на підтримання основ моралі й гуманізму.



Питання про створення єдиної Помісної церкви в Україні якось відійшло на другий план, чи залишається воно актуальним, або ж куди актуальніше виглядає питання про автокефалію Української православної церкви?

Очевидно, об’єднання українських церков відбудеться ще нескоро. УПЦ МП повинна принаймні для початку навчитися ставитися до УГКЦ і УПЦ КП не як до «розкольницьких угрупувань», а як до сестер-церков, таїнства яких визнаються, і до вірян яких ставляться з християнською любов’ю і повагою. Дальші кроки до зближення можуть відбутися лишень після тривалої стадії повноцінного міжцерковного діалогу і примирення. На жаль, навіть перехід до цієї стадії сьогодні під великим сумнівом. Адже надто потужні позиції в керівництві УПЦ МП посідають люди, які відверто не сприймають ліберальної європейської перспективи України, а в питанні церковної догматики залишилися на рівні 16 століття. Лишається хіба що тішитися, що нинішнє церковне розділення принаймні рятує Україну від найогидніших виявів цезаропапізму, що їх ми спостерігаємо в сусідній федерації.

Бесіду вела Євгенія Сизонтова

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

Финансовое Темновековье

Судьба существующей финансовой системы выглядит мрачно – когда исчезнут т.н. «резервные» валюты, мир погрузится в финансовые «Темные века»; причина этого – господство сверхкрупного спекулятивного капитала и его идеологии «монетарного фашизма», что ведет к вырождению денег. За последние 40 лет деньги получили тотальный контроль над всем и каждым из нас. Будущие поколения вступят в жизнь, обремененные долгами своих отцов. И это неизбежно. Это хуже, чем паутина или стая вампиров, это глобальная пандемия, которая заражает каждую ДНК.

Ученые, политики и эксперты всячески оправдывают социальное неравенство и ущерб, наносимый финансовым сектором государству. Когда безработица и сокращение производства начинают угрожать отношениям между государством и финансовым классом, то финансовый класс предлагает населению «затянуть пояса» и «жесткую экономию». За пределами США это же предлагают сделать другим странам МВФ, Мировой Банк и различные финансовые учреждения. Сегодня финансовый класс и банкиры развивают эту идеологию через СМИ и правительства с той же неистовостью, с какой действовала церковь в Темные Века: всякий усомнившийся считается «еретиком».

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Михайло Білецький, Експерт Київського центру політичних досліджень та конфліктології

Наша релігійність більше носить формальний характер, ніж задовольняє внутрішню потребу в вірі

Віктор Єленський, доктор філософських наук, головний редактор релігієзнавчого журналу "Людина i свiт"

Проблема автокефалії є питанням політичним набагато більшою мірою, ніж питанням богословським

Филипович Людмила Олександрівна, д. філос. н., професор, завідувач відділу історії релігії та практичного релігієзнавства Відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України, м. Київ

Церква – єдиний інститут, до якого в українців зростає довіра

Наталья Ивановна Кочан, старший научный сотрудник Института политических и этнонациональных исследований им. И.Ф.Кураса НАН Украины

Все болезни общества присущи и церкви

Ігор Лосєв, кандидат філософських наук, доцент Національного університету „Києво-Могилянська академія”

Церква є настільки ж хворою наскільки і все суспільство

Шейх Ахмед Тамим, Главный Муфтий Украины

Мусульмане давно уже поставили перед собой конкретные задачи и придерживаются определенной стратегии

Мирослав Маринович, віце-ректор Українського католицького університету

Ми мусимо вийти за межі конфесійності й запропонувати світові понадконфесійну модель євхаристійної єдності

Протоієрей Валерій Яблонський, УПЦ (МП)

Всі конфлікти можуть бути подолані при взаєморозумінні і з любов’ю

Тарас Возняк, головний редактор культурологічного часопису “Ї”

Церква повинна консолідувати націю довкола створення і відкриття своєрідного коридору у майбутнє

Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет,

Мораль для суспільства відіграє більш важливу роль, ніж навіть економіка

Юрій Макаров, журналіст, літератор

Hікуди ми не дінемося від християнства, бо нашу цивілізацію побудовано на християнському базисі

Сергій Іванович Здіорук, завідувач відділу гуманітарної політики Національного інституту стратегічних досліджень, заслужений діяч науки і техніки України

Непохитно існуватиме тільки та церква, що далека від політичної метушні

Ігор Ісіченко, архієпископ (УАПЦ)

Церква потребує не протекціонізму, а законодавчого захисту

Станислав Речинский, журналист

Украина – это не монорелигиозная страна. И никогда таковой не была

Валерий Вакарюк, вице-президент Фонда Виктора Пинчука

И мировые религии, и государство - всех их ждет неминуемая гибель

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,164