В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Религия в социально-политическом контексте Украины

Кризис духовности дает о себе знать во множестве сфер человеческой жизни, а ускоренную секуляризацию сегодня можно наблюдать во всем мире. Большая часть мировых религий переживает в последние десятилетия кризисные процессы. Не составили исключения и украинские христианские конфессии: в храмах все меньше прихожан, их трудно удерживать в рамках местной общины, ибо огромный размах набирает переход в другие конфессии и вероисповедания.

Период активного возвращения украинских граждан в лоно Церкви, наблюдавшийся после распада СССР и обретения Украиной независимости, похоже, подходит к концу. Нередко доходит до того, что даже «утримувати церковні будівлі – нікому, немає коштів». Но подобные вещи происходят не только в Украине и других постсоветских странах.

У прихожан в ХIX (и ранее) веке не было того множества сомнений и вопросов относительно большинства догматов, как у людей ХХІ века. Когда государство было сельским, деревня была оплотом традиционной религиозности. Сейчас же – большинство населения переселилось в города, получило то или иное образование. Смена традиционных культурных кодов и нарастание сугубо потребительских настроений по отношению к Церкви (и не только), привело к нарастанию духовного отрыва общества/паствы от церкви. Усугубляет процесс и неспособность церквей отвечать на вызовы современности, помогать людям решать те духовные проблемы, с которыми они постоянно сталкивается в быстро меняющемся мире. Особенно это касается современной молодежи, часто теряющей духовные и ценностные ориентиры в нестабильном и нелояльном к ней социуме «взрослых», занятых своими проблемами.

Церкви не готовы жить в агрессивной общественной среде, которая критикует их недостатки, ставит под сомнение авторитет, теряет к ним интерес. Но другого общества уже не будет. Люди не вернутся к средневековой или современной наивности. Не будет примитивной веры в авторитеты или в разум, лишь сомнения и критика еще долго будут доминировать в сознании людей.

Эпидемии, войны, стихийные бедствия… Роль Церкви всегда повышалась в трудные для общества времена. Но глобальный кризис – это шанс или провал для представителей мировых религий? Да и переживает ли современная Церковь кризис? Так ли все плохо? Теряет ли церковь свой авторитет в обществе? Выдержит ли сегодняшняя Христианская Церковь испытание конкуренцией со стороны других религий? И, наконец, так ли уникальна Украина со своими духовными и религиозными проблемами?

Религия в Украине за годы независимости стала одним из системообразующих факторов поиска идентичности, и это несмотря на самые разнообразные приверженности граждан к различным церквям. Но если для многих других стран основой идентичности является в большинстве своем одна религия, то Украина выбрала путь гораздо более сложный – многообразие. И при этом, как засвидетельствовали прошедшие 20 лет, были, в основном, сохранены не только баланс и равноудаленность власти от всех конфессий, но и все общество выработало в себе толерантность к иноверцам.

Оглядываясь на пройденный двадцатилетний рубеж, эксперты отмечают определенную пассивность церкви в отношении социально-политических процессов происходящих в государстве и обществе. Чем объясняется такая пассивность церкви? Да и все ли мы знаем о духовной работе Церкви в Украине? Какие церковные проекты социального-культурного значения, помимо строительства церквей, были реализованы в нашей стране за последние 10–20 лет?

На эти и на многие другие вопросы в диалоге о месте религии в социально-политическом контексте Украины мы будем искать ответы вместе с нашими экспертами – философами, теологами, служителями церкви, авторами и читателями «Диалог.UA».

Свернуть

Кризис духовности дает о себе знать во множестве сфер человеческой жизни, а ускоренную секуляризацию сегодня можно наблюдать во всем мире. Большая часть мировых религий переживает в последние десятилетия кризисные процессы. Не составили исключения и украинские христианские конфессии: в храмах все меньше прихожан, их трудно удерживать в рамках местной общины, ибо огромный размах набирает переход в другие конфессии и вероисповедания.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Церква – єдиний інститут, до якого в українців зростає довіра

20 июл 2012 года

Чи переживає сучасна Церква кризу?

Це дуже глобальне питання – криза сучасної християнської Церкви. Тому є сенс говорити конкретно, про кожну з існуючих конфесій (деномінацій) чи навіть церков. Є релігійні рухи, що дуже потужно розвиваються, і не складається враження, що їм загрожує криза, що вони хронічно хворі чи знаходяться при смерті. А є церкви, які втрачають своїх вірних, зменшується кількість приходів, але й вони продовжують своє існування. Тому стверджувати про кризу сучасної Церкви я не беруся. Церква продовжує жити, потреба в ній не зникає, вони виконує свої різноманітні функції, з більшим чи меншим успіхом, але активно присутня в житті особи і суспільства.

Те, що час, в якому зараз існує Церква, кризовий – то правда, але вона завжди перебувала в досить складних ситуаціях, навіть знаходячись в статусі державної релігії, тобто обласканої владою. А нині, в полікультурному і багатоконфесійному світі, в умовах різноманітних варіантів ціннісних життєвих систем, де Церква перетворилася на одну з них, християнство постало перед новими викликами.

Якби в суспільстві все було нормально (я маю на увазі суспільство матеріального добробуту і соціальної справедливості, де повністю задовольняються різноманітні соціальні потреби людей), то Церква, напевне, не була б йому так потрібна. На фоні ж цього зубожіння народу, відкритого нехтування його інтересами, Церква – чи не єдина інституція, яка звертається до душі людини, обіцяючи їй звільнення від побутових проблем, підносячи її над щоденними турботами, орієнтуючи на вічне життя.


Світова статистика свідчить, що, незважаючи на релігійні свободи, храми порожніють. Чи втрачає церква свій авторитет у суспільстві?

Ні, загалом Церква не втрачає свій авторитет у суспільстві, хоча є регіональні особливості її авторитетного статусу. І та статистика, яку ви згадали, стосується тільки Європи. В усіх інших частинах світу церква, релігія сьогодні активно повертається до публічної сфери. Ми бачимо це і на прикладі України, де з 1989-го року відбувається відродження духовної і зокрема церковної культури. Зростає релігійність суспільства, що проявляється у збільшенні кількості віруючих, релігійних громад (4,5 тис. у 1989 р. і понад 36 тис. сьогодні). Люди повернулися обличчям до церкви. Дійсно, є певні складнощі у релігійному житті сучасної України, можливо, навіть елементи чи ознаки кризи, але, виходячи з цього, робити висновки про падіння авторитету Церкви у суспільстві немає ніяких підстав. Навпаки, всі соціологічні опитування свідчать, що довіра до Церкви лише зростає. На сьогодні Церква є єдиним інститутом, до якого українці ніколи не втрачали довіру, і такий стан речей є стабільним от уже 20 років. Навіть фіксується певне зростання, яке особливо помітне на фоні падіння довіри українців до інших соціальних інститутів. При такому розкладі, Церква виступає своєрідним конкурентом (в плані довіри) владі, силовим структурам, мас-медіа, навіть академічній науці. Це якраз і свідчить про те, що її авторитет не падає.


Чи трансформується релігія в сучасну епоху, і чи прихожанин ХІХ (і раніше) століття істотно відрізняється від прихожанина ХХI століття?

Я вам скажу більше. Прихожанин початку ХХІ століття відрізняється від нинішнього, а ви порівнюєте з ХІХ століттям... Очевидно, що прихожанин радянської доби не схожий на прихожанина років незалежної України. І ця різниця існує не лише в часі, але й в просторі. Немає жодних сумнівів, що китаєць, наприклад, інакше вірить, ніж українець чи француз, хоча належать до одної церкви, християнської, наприклад, і сповідують одні й ті ж цінності. Вони є спадкоємцями не тільки загальнохристиянської традиції, але й носіями національних досвідів її сприйняття. І було б дивно, якби Церква і Людина не розвивалися, не трансформувалися, не змінювалися. Оскільки Церква не є відірваною від суспільства, і вона змінюється фактично разом з цим суспільством, не завжди, мабуть, синхронно, але її розвиток відбувається паралельно з тими змінами, яких зазнає людська спільнота.

Сучасний віруючий – це людина початку ХХІ століття, яка завдяки глобалізації, хоча і різною мірою, користується інформаційними і технічними досягненнями сьогоднішнього світу. Вона, як правило, писемна, має освіту, включена в економічний, соціальний і політичний контекст. Але, що саме цікаве, незважаючи на зміни, які переживає і людина, і суспільство – людина потребує фактично одного й того ж самого. Так було і так завжди буде: людина шукатиме віру, надію, любов, впевненість. А на сьогодні єдина інституція, яка таку перспективу надає, – це, власне, Церква.


Світ настільки швидко і динамічно розвивається, що виникає дуже багато тенденцій і питань, багато з яких зачіпають Церкву. Які виклики стоять перед сучасною церквою?

Їх багатенько сьогодні. Хоча вони завжди поставали перед Церквою, і Церква намагалася адекватно відповідати на виклики певних історичних епох. Думаю, що зараз один із найбільших викликів – це виклик глобалізації, яка несе з собою універсалізацію, узагальненість і стандартизацію всіх процесів і явищ. З одного боку, це урівнює всіх і вся, але з іншого – загрожує втратою ідентичностей. Перед кожною людиною, перед кожною спільнотою постає питання: як стати такою, як всі, але при цьому не розчинитися в цьому загальному; що робити, щоб зберегти свою унікальність? Як узгодити свої власні інтереси з інтересами певної громади, цілого суспільства? Якщо ми говоримо про релігію і Церкву, то глобалізація релігійної сфери небезпечна поглиненням локальних релігійних культур, знищенням багатоманіття релігійних досвідів, тобто оригінальності сприйняття людиною, народами світу земного і світу надприродного. Конкретизуючи, скажемо: глобалізація християнства сприяє усвідомленню християнами вселенськості (кафолічності) своєї Церкви, але це не має породжувати конфлікт із вірністю своїм історичним традиціям і звичаям, своєму рідному віросповідуванню. От і постає питання: як збалансувати потреби всесвітньої християнської спільноти, зокрема вселенського православ’я й української православної церкви, яка століттями виробляла свій обряд, мову спілкування з Богом тощо, а тепер їй нав’язують чужі, непритаманні їй ідеали, наприклад, цезаропапізму?

Це вторгнення глобалізації в мікро- і макросвіти інших народів має відчутний руйнівний потенціал, тому Церкві складно утримувати, а інколи і формувати власні духовні і культурні ідентичності.

Друга проблема, яка постає перед Церквою, – це віднайдення адекватної мови спілкування, яку б зрозуміли сучасні віруючі. Очевидно, що мова, яка була поширена в церкві у 19-му столітті, є часто незрозумілою для сучасників, особливо для молоді. Не втрачаючи витокових смислів тих понять, які складають суть християнської віри, Церква дбає про семантичну повноту сприйняття Христових істин. Так, закликаючи сьогодні до аскези, що було природнім для християнства на перших етапах його розвитку, Церква аскезу розуміє сьогодні інакше. Навряд чи сучасна людина погодиться кинути міста, жити десь у скеляних печерах і таке інше. Тобто, сама цінність аскези як обмеження не піддається сумніву, але вона істотно трансформувалася в свідомості людей.

Наступним викликом для Церкви є проблема її буття в релігійному, культурному, національному, державному багатоманітті. Раніше, через відсутність таких потужних інтеграційних процесів, з якими ми зіткнулися сьогодні, люди рідше змінювали свої релігійні переконання, свій світогляд. Хоча і були контакти між представниками різних релігій, але не такі тісні, як зараз. А на стику цих міграційних потоків і контактів з різними культурами виникає більшість сучасник конфліктів. Та ж сама Західна Європа отримала виклик – проблему європейського ісламу. Що робити з тими мусульманами, які приїхали до Європи, але не приймають ті моделі, що притаманні західній європейській культурі? Як співжити мусульманам і християнам?

Є виклики і для релігійного навчання, просвіти, мовою християн, євангелізації. Сьогодні є величезна кількість різноманітних засобів отримати інформацію, але в силу якоїсь інертності, байдужості, якими вирізняється сучасна людина, вона просто не хоче цю інформацію здобувати. Вона живе, не знаючи багатьох речей і не маючи потреби дізнатися про них. Звідки людина може дізнатися, що життя складається не тільки із задоволень матеріального характеру, а що сенс людського життя – це не мати, а бути, бути духовною, досконалою, розвинутою? В чому справжнє призначення людини, що вона має виповнити своїм життям?

Ці речі мають обов’язково викладатися у школах, вишах, викладатися з тим, щоб людина знала, як жити з повагою до себе та інших, щоб не перетворитися на тупого споживача продукції сучасної поп-/мас-культури, з її примітивними газетками і телепрограмками, які викликають тваринні інстинкти. Церква через освіту мала б, навпаки, одухотворювати людину до висот християнських ідеалів.

Продовжувати перелік цих викликів можна і далі, але то буде довга розмова.


Глобальна криза – це шанс чи провал для представників світових релігій?

Це буде залежати від того, яку стратегію оберуть представники тих чи інших релігій. Справа в тому, що релігія сама по собі нічого не робить, все роблять люди, які належать до тієї чи іншої релігії, сповідують ті чи інші цінності, а головно – живуть у відповідності до них. Поки що не можу назвати релігії, які б програли цьому часові, всі прагнуть подолати свої і не свої кризи. Правда, в історії є випадки, коли релігії не зуміли вчасно відповісти на виклики, які перед ними поставали, а тому припинили своє існування, частіше всього трансформувавшись в інші релігійні системи. Якщо бути оптимістом, то нинішня ситуація для Церкви має стати шансом, як ви зауважили.

Ну який провал може сьогодні загрожувати, наприклад, християнству, якщо його послідовників нараховується близько 2 млрд., або ісламу, послідовників яких нараховується 1,3 мільярди? Або індусами, яких нараховується біля мільярда. Ці релігії пережили і переживуть будь-які катастрофи. Хоча досі залишилися надто малочисельні релігії. Ясно, що їхнє майбутнє залежить від майбутності самих носіїв, сповідників даної релігії.

Прогнозуючи майбутнє релігій, я бачу добрі перспективи для них, але за умови, що люди будуть активно виявляти свою потребу в духовному житті. Сама по собі духовність не приходить до людини і віра потребує великої праці. Християнство присутнє у різних сферах життя, воно дуже різноманітне, і я думаю, що кількість християн, як і послідовників інших релігій, буде лише зростати, а їхня віра – тільки укріплятися.


Наскільки українські християнські конфесії беруть участь у світових богословських суперечках і теологічних дискусіях, які обговорюють шляхи виходу з глобальної економічної кризи?

Беруть, беруть, і як не дивно, активно обговорюють масу проблем, не тільки внутрішньорелігійних. Виростає нове покоління богословів, яке здатне представляти Україну в міжрелігійних, зокрема в міжхристиянських дискусіях. На відміну від бізнесменів чи держчиновників, які матеріально зацікавлені в подоланні кризи, богослови прагнуть формувати нову свідомість – індивідуальну і спільнотну, яка б базувалася на християнських принципах, оскільки не гроші, не нафта, не багатство рухає світом, а Дух. Справжнім християнам України не байдужа доля держави, її народу. Християнські лідери усвідомлюють свою відповідальність, а тому постійно виступають із суспільно значимими ініціативами. Серед останніх - звернення до інтелігенції, до мислячої частини українського суспільства із закликом не ігнорувати сучасну ситуацію, активно виступити проти безладдя в країні, підтримати свій народ в його орієнтаціях на свободу, соціальну справедливість, порядок тощо.

Я переконана, що час зміниться. Має подорослішати та молодь, яка народилася вже у вільній Україні. Їй важко зрозуміти те, що відбувається в державі, яка заявила про свою орієнтацію на Європу, а замість того фамілізує, криміналізує, тоталітаризує наше суспільство. Як довго молодь буде терпіти все це?


Питання про створення єдиної Помісної церкви в Україні якось відійшло на другий план, чи залишається воно актуальним? Чи більш актуальне питання про автокефалію Української православної церкви?

Ці питання завжди актуальні. І про єдину помісну церкву, і про автокефалію. Вони тісно пов’язані між собою і означають самодостатність церкви, її рівність з іншими християнськими церквами. Помісною вважається та Церква, яка має свого єпископа, який служить своєму народу, що проживає на своїй території. Помісна церква не може не бути автокефальною, оскільки встановлення самоуправління в церкві означає завершеність процесу інституалізації власної духовності.

В Україні на сьогодні є декілька церков, які можна вважати помісними, оскільки їх влада і повноваження поширюється саме серед народу України. Частина з них є автокефальними, тобто самоуправними, але це не знімає проблему ЄДИНОЇ помісної церкви. Її створенню заважають певні об’єктивні обставини, зокрема недозрілість відповідних внутрішніх умов і постійне втручання іноземних структур і осіб, які не зацікавлені давати і не дадуть українцям свободи в релігійних справах. Треба, напевне, трошки почекати. Оскільки із історії про повстання помісних церков, зокрема, православних, ми знаємо, що чекали і по 30, і по 50 років, а деякі і по 100 – і нічого, дочекалися і своєї помісності, і своєї автокефальності.


Що, на ваш погляд, відбудеться швидше – об`єднання різних гілок Християнства воєдино (православні, католики, протестанти) або ж в Україні з`явиться єдина Помісна церква?

Ідея об’єднання різних гілок християнства, з точки зору релігієзнавства, виглядає просто фантазійно - ще ніколи такого в історії не було, щоб об’єдналися якісь релігії, зокрема християнські конфесії. Хоча спроби були. Кілька разів збиралися християни на собори з метою подолати Великий розкол 1054 року, але крім взаємозняття анафем між православними і католиками ця справа далі не рухнулась. При об’єднанні двох структур завжди виходить три – залишаються дві батьківські базові і народжується третя, дочірня. Але християни вірять в есхатологічну перспективу єдиної церкви, правда, інтерпретують цю єдність по-різному. Але менше всього ця єдність бачиться як єдина церковна організація.

Щодо української помісної церкви, то вірогідність її появи реальніша, але дату назвати важко. Має настати, як кажуть християни, «повнота часу», яка складається не тільки із людських бажань, але й з волі Вищих Сил.

Бесіду вела Євгенія Сизонтова

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Финансовое Темновековье

Судьба существующей финансовой системы выглядит мрачно – когда исчезнут т.н. «резервные» валюты, мир погрузится в финансовые «Темные века»; причина этого – господство сверхкрупного спекулятивного капитала и его идеологии «монетарного фашизма», что ведет к вырождению денег. За последние 40 лет деньги получили тотальный контроль над всем и каждым из нас. Будущие поколения вступят в жизнь, обремененные долгами своих отцов. И это неизбежно. Это хуже, чем паутина или стая вампиров, это глобальная пандемия, которая заражает каждую ДНК.

Ученые, политики и эксперты всячески оправдывают социальное неравенство и ущерб, наносимый финансовым сектором государству. Когда безработица и сокращение производства начинают угрожать отношениям между государством и финансовым классом, то финансовый класс предлагает населению «затянуть пояса» и «жесткую экономию». За пределами США это же предлагают сделать другим странам МВФ, Мировой Банк и различные финансовые учреждения. Сегодня финансовый класс и банкиры развивают эту идеологию через СМИ и правительства с той же неистовостью, с какой действовала церковь в Темные Века: всякий усомнившийся считается «еретиком».

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Михайло Білецький, Експерт Київського центру політичних досліджень та конфліктології

Наша релігійність більше носить формальний характер, ніж задовольняє внутрішню потребу в вірі

Віктор Єленський, доктор філософських наук, головний редактор релігієзнавчого журналу "Людина i свiт"

Проблема автокефалії є питанням політичним набагато більшою мірою, ніж питанням богословським

Наталья Ивановна Кочан, старший научный сотрудник Института политических и этнонациональных исследований им. И.Ф.Кураса НАН Украины

Все болезни общества присущи и церкви

Ігор Лосєв, кандидат філософських наук, доцент Національного університету „Києво-Могилянська академія”

Церква є настільки ж хворою наскільки і все суспільство

Шейх Ахмед Тамим, Главный Муфтий Украины

Мусульмане давно уже поставили перед собой конкретные задачи и придерживаются определенной стратегии

Максим Стріха, керівник наукових програм Інституту відкритої політики, доктор фізико-математичних наук

Об’єднання українських церков відбудеться ще нескоро

Мирослав Маринович, віце-ректор Українського католицького університету

Ми мусимо вийти за межі конфесійності й запропонувати світові понадконфесійну модель євхаристійної єдності

Протоієрей Валерій Яблонський, УПЦ (МП)

Всі конфлікти можуть бути подолані при взаєморозумінні і з любов’ю

Тарас Возняк, головний редактор культурологічного часопису “Ї”

Церква повинна консолідувати націю довкола створення і відкриття своєрідного коридору у майбутнє

Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет,

Мораль для суспільства відіграє більш важливу роль, ніж навіть економіка

Юрій Макаров, журналіст, літератор

Hікуди ми не дінемося від християнства, бо нашу цивілізацію побудовано на християнському базисі

Сергій Іванович Здіорук, завідувач відділу гуманітарної політики Національного інституту стратегічних досліджень, заслужений діяч науки і техніки України

Непохитно існуватиме тільки та церква, що далека від політичної метушні

Ігор Ісіченко, архієпископ (УАПЦ)

Церква потребує не протекціонізму, а законодавчого захисту

Станислав Речинский, журналист

Украина – это не монорелигиозная страна. И никогда таковой не была

Валерий Вакарюк, вице-президент Фонда Виктора Пинчука

И мировые религии, и государство - всех их ждет неминуемая гибель

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,124