В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Религия в социально-политическом контексте Украины

Кризис духовности дает о себе знать во множестве сфер человеческой жизни, а ускоренную секуляризацию сегодня можно наблюдать во всем мире. Большая часть мировых религий переживает в последние десятилетия кризисные процессы. Не составили исключения и украинские христианские конфессии: в храмах все меньше прихожан, их трудно удерживать в рамках местной общины, ибо огромный размах набирает переход в другие конфессии и вероисповедания.

Период активного возвращения украинских граждан в лоно Церкви, наблюдавшийся после распада СССР и обретения Украиной независимости, похоже, подходит к концу. Нередко доходит до того, что даже «утримувати церковні будівлі – нікому, немає коштів». Но подобные вещи происходят не только в Украине и других постсоветских странах.

У прихожан в ХIX (и ранее) веке не было того множества сомнений и вопросов относительно большинства догматов, как у людей ХХІ века. Когда государство было сельским, деревня была оплотом традиционной религиозности. Сейчас же – большинство населения переселилось в города, получило то или иное образование. Смена традиционных культурных кодов и нарастание сугубо потребительских настроений по отношению к Церкви (и не только), привело к нарастанию духовного отрыва общества/паствы от церкви. Усугубляет процесс и неспособность церквей отвечать на вызовы современности, помогать людям решать те духовные проблемы, с которыми они постоянно сталкивается в быстро меняющемся мире. Особенно это касается современной молодежи, часто теряющей духовные и ценностные ориентиры в нестабильном и нелояльном к ней социуме «взрослых», занятых своими проблемами.

Церкви не готовы жить в агрессивной общественной среде, которая критикует их недостатки, ставит под сомнение авторитет, теряет к ним интерес. Но другого общества уже не будет. Люди не вернутся к средневековой или современной наивности. Не будет примитивной веры в авторитеты или в разум, лишь сомнения и критика еще долго будут доминировать в сознании людей.

Эпидемии, войны, стихийные бедствия… Роль Церкви всегда повышалась в трудные для общества времена. Но глобальный кризис – это шанс или провал для представителей мировых религий? Да и переживает ли современная Церковь кризис? Так ли все плохо? Теряет ли церковь свой авторитет в обществе? Выдержит ли сегодняшняя Христианская Церковь испытание конкуренцией со стороны других религий? И, наконец, так ли уникальна Украина со своими духовными и религиозными проблемами?

Религия в Украине за годы независимости стала одним из системообразующих факторов поиска идентичности, и это несмотря на самые разнообразные приверженности граждан к различным церквям. Но если для многих других стран основой идентичности является в большинстве своем одна религия, то Украина выбрала путь гораздо более сложный – многообразие. И при этом, как засвидетельствовали прошедшие 20 лет, были, в основном, сохранены не только баланс и равноудаленность власти от всех конфессий, но и все общество выработало в себе толерантность к иноверцам.

Оглядываясь на пройденный двадцатилетний рубеж, эксперты отмечают определенную пассивность церкви в отношении социально-политических процессов происходящих в государстве и обществе. Чем объясняется такая пассивность церкви? Да и все ли мы знаем о духовной работе Церкви в Украине? Какие церковные проекты социального-культурного значения, помимо строительства церквей, были реализованы в нашей стране за последние 10–20 лет?

На эти и на многие другие вопросы в диалоге о месте религии в социально-политическом контексте Украины мы будем искать ответы вместе с нашими экспертами – философами, теологами, служителями церкви, авторами и читателями «Диалог.UA».

Свернуть

Кризис духовности дает о себе знать во множестве сфер человеческой жизни, а ускоренную секуляризацию сегодня можно наблюдать во всем мире. Большая часть мировых религий переживает в последние десятилетия кризисные процессы. Не составили исключения и украинские христианские конфессии: в храмах все меньше прихожан, их трудно удерживать в рамках местной общины, ибо огромный размах набирает переход в другие конфессии и вероисповедания.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Проблема автокефалії є питанням політичним набагато більшою мірою, ніж питанням богословським

23 июл 2012 года

Світова статистика свідчить, що храми пустішають, центри християнської активності зміщуються, а церква втрачає свій авторитет. Чи залишається справедливим вислів Тютчева про лютеранську кірху, - «дом ее уж пуст и гол стоит», - стосовно християнської церкви загалом?

«Дом ее уж пуст…» - це не про кірху; це про Віру (Не видите ль? Собравшися в дорогу, В последний раз вам Вера предстоит: Ещё она не перешла порогу, Но дом ее уж пуст и гол стоит). Цей фрагмент відомого тексту Тютчева цілковито метафізичний і немає жодного відношення до кризи чи піднесення земної Церкви як інституту. Далі, звідки ви взяли «світову статистику», згідно з якою храми пустішають? Це відбувається лише в одному кутку планети, а саме, у Західній Європі. По всьому ж світу християнство переживає піднесення; воно повертається, часом тріумфально, у глобальну політику і міжнародні відносини. Християнство стрімко зміщується на Південь; Аддис-Абеба, Кіншаса, Лагос, Найробі, Маніла, а не Париж, Лондон чи Афіни стають справжніми центрами світового християнства. Зараз «біле», «північне» християнство – це десь 11 з половиною тисяч різних деномінацій і три тисячі націй, які говорять на 3,5 тисячах мов. Тоді як «південне» християнство, відповідно, – 22 з половиною тисяч деномінацій і 6 тисяч націй, які говорять десятьма тисячами мов. Південні церкви відкидають північне ліберальне християнство – їхнє християнство більш містичне, воно наголошує на зціленні вірою і пророцтвах. Це християнство молодих і бідних, для яких Біблія не є віддаленим текстом, як для європейців і північноамериканців, а живою актуальною Книгою, що дає безпосередні відповіді на найбільш жагучі питання. Це також християнство тих, хто сильно і беззастережно вірить у бісів і демонів, у космічні війни із силами зла, все те, що на Заході часто виглядає як премодерне, віджиле і несумісне з «інтелігентною релігією». У своєму масштабному наступі південне християнство, якому «всього світу замало», зустрічається з таким самим пасіонарним ісламом. І їхні відносини великою мірою визначатимуть головні події глобальної драми принаймні найближчих двох десятиліть.

А яке місце і роль релігії в нинішній Україні? На вашу думку, чи залишається церква ключовим елементом укладу українського суспільства? І що можна сказати про стосунки української держави, суспільства та ЗМІ, з одного боку, і церкви, з іншого?

Відповідь на це питання вимагає значно більше місця, ніж тут можна собі було б дозволити. Скажу лише те, що ми вже 20 років є свідками відтворення релігійних культур, у тому числі не лише традиційної церковної інфраструктури – це помітно і неозброєним оком. Йдеться також про конструювання та реконструювання позацерковних, «дифузних» виявів релігії, надзвичайно суперечливих, в яких вигадливо поєднуються елементи громадянської релігії з дохристиянськими віруваннями, а також набори цінностей, символи, звичаї й поведінські норми. Хоча більшість населення України не відвідує церкву так регулярно, як поляки, словаки чи угорці (але регулярніше за чехів, росіян чи естонців) знов-таки більшість схвалює послідовну церковну поведінку, яка отримує зростаюче соціальне схвалення. Державні діячі і політики, публічні персони стверджують «церковність» – так, як вони її розуміють. Неможливо назвати жодного помітного публічного діяча – політичного, науки і мистецтва тощо, який (яка) б відкрито маніфестували свій атеїзм. Всі президенти України, прем’єр-міністри так або інакше, більшою або меншою мірою демонстрували свою приязнь до релігії та релігійних інституцій і впроваджували релігію у політичний дискурс.

Відновлення традиційного культурного архетипу в Україні супроводжується і відновленням, скажімо, питомої домодерному суспільно-релігійному типові практики патронування церкви носіями влади, які дедалі частіше стають ктиторами і гарантами стабільності тієї чи іншої церковної юрисдикції.


Наскільки на сьогодні церква в Україні «вбудовується» у вертикаль державної влади?

«Зв’язка» держава-церква в Україні нікуди не зникала – якщо ми говоримо про останнє двадцятиліття. Однак, до 2010 року тут були достатньо зрозумілі правила: за умов, коли жодна з Церков України не об’єднує, навіть номінально, більше третини населення, влада намагалася зберігати баланс і не вивищувати якусь з Церков. Після обрання президентом Віктора Януковича ситуація змінилася. Влада намагалася зруйнувати модель державно-церковних відносин з її рівним ставленням до релігійних об’єднань (елемент, якого немає у переважній більшості пострадянських країн), яка склалася в країні, і напевно це зробила б, якби не наштовхнулася на опір Церков.

Багато експертів визначають певну пасивність церкви щодо соціально-політичного життя країни. Чим ви це можете пояснити?

Я б не погодився з таким твердженням. Церква (як інститут, тут не йдеться про якусь конкретно релігійну організацію) реагувала практично на всі ключові питання суспільно-політичного розвитку України. Хтось вважає, що ця участь мала б бути істотно більш суттєвою, інші – що Церква має свою особливу місію – спасіння людських душ і все інше має бути підпорядкованим реалізації цієї місії. Взагалі, відносини Церкви зі «світом цим» - предмет нескінченної дискусії. Так само, як і знаходження «золотого перетину» між вертикальним (людина – Бог) і горизонтальним (людина-людина) служінням.

Чи актуальне нині питання про створення єдиної Помісної церкви в Україні чи важливішим є питання про автокефалію Української православної церкви?

Єдина Помісна Церква в Україні та автокефальна Православна церква в Україні – це одне й те саме. Православне вчення про Церкву (екклезіологія) виходить з того, що, по-перше, на території однієї країни повинна бути тільки одна Православна церква. По-друге, ця Церква є Помісною, тобто організується і йменується за місцем свого находження. Грузинська, Сербська, Румунська і т.д. церкви є помісними тому, що вони мають своєю територією відповідно Грузію, Сербію та Румунію, а не тому, що це Церква грузин, сербів чи румун. Так само, Помісна Українська церква об’єднуватиме українців, росіян, молдован, гагаузів та інших, хто сповідує Православ’я в Україні сущих. І, по-третє: проблема автокефалії є питанням політичним набагато більшою мірою, навіть незмірно більшою мірою, ніж питанням богословським. Тому питання автокефалії для Православної церкви в Україні навпрост залежить від успішності України.

Бесіду вела Євгенія Сизонтова

Версия для печати
Рекомендуем к прочтению

Финансовое Темновековье

Судьба существующей финансовой системы выглядит мрачно – когда исчезнут т.н. «резервные» валюты, мир погрузится в финансовые «Темные века»; причина этого – господство сверхкрупного спекулятивного капитала и его идеологии «монетарного фашизма», что ведет к вырождению денег. За последние 40 лет деньги получили тотальный контроль над всем и каждым из нас. Будущие поколения вступят в жизнь, обремененные долгами своих отцов. И это неизбежно. Это хуже, чем паутина или стая вампиров, это глобальная пандемия, которая заражает каждую ДНК.

Ученые, политики и эксперты всячески оправдывают социальное неравенство и ущерб, наносимый финансовым сектором государству. Когда безработица и сокращение производства начинают угрожать отношениям между государством и финансовым классом, то финансовый класс предлагает населению «затянуть пояса» и «жесткую экономию». За пределами США это же предлагают сделать другим странам МВФ, Мировой Банк и различные финансовые учреждения. Сегодня финансовый класс и банкиры развивают эту идеологию через СМИ и правительства с той же неистовостью, с какой действовала церковь в Темные Века: всякий усомнившийся считается «еретиком».

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Михайло Білецький, Експерт Київського центру політичних досліджень та конфліктології

Наша релігійність більше носить формальний характер, ніж задовольняє внутрішню потребу в вірі

Филипович Людмила Олександрівна, д. філос. н., професор, завідувач відділу історії релігії та практичного релігієзнавства Відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України, м. Київ

Церква – єдиний інститут, до якого в українців зростає довіра

Наталья Ивановна Кочан, старший научный сотрудник Института политических и этнонациональных исследований им. И.Ф.Кураса НАН Украины

Все болезни общества присущи и церкви

Ігор Лосєв, кандидат філософських наук, доцент Національного університету „Києво-Могилянська академія”

Церква є настільки ж хворою наскільки і все суспільство

Шейх Ахмед Тамим, Главный Муфтий Украины

Мусульмане давно уже поставили перед собой конкретные задачи и придерживаются определенной стратегии

Максим Стріха, керівник наукових програм Інституту відкритої політики, доктор фізико-математичних наук

Об’єднання українських церков відбудеться ще нескоро

Мирослав Маринович, віце-ректор Українського католицького університету

Ми мусимо вийти за межі конфесійності й запропонувати світові понадконфесійну модель євхаристійної єдності

Протоієрей Валерій Яблонський, УПЦ (МП)

Всі конфлікти можуть бути подолані при взаєморозумінні і з любов’ю

Тарас Возняк, головний редактор культурологічного часопису “Ї”

Церква повинна консолідувати націю довкола створення і відкриття своєрідного коридору у майбутнє

Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет,

Мораль для суспільства відіграє більш важливу роль, ніж навіть економіка

Юрій Макаров, журналіст, літератор

Hікуди ми не дінемося від християнства, бо нашу цивілізацію побудовано на християнському базисі

Сергій Іванович Здіорук, завідувач відділу гуманітарної політики Національного інституту стратегічних досліджень, заслужений діяч науки і техніки України

Непохитно існуватиме тільки та церква, що далека від політичної метушні

Ігор Ісіченко, архієпископ (УАПЦ)

Церква потребує не протекціонізму, а законодавчого захисту

Станислав Речинский, журналист

Украина – это не монорелигиозная страна. И никогда таковой не была

Валерий Вакарюк, вице-президент Фонда Виктора Пинчука

И мировые религии, и государство - всех их ждет неминуемая гибель

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Мультикультурализм VS национализм

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,117