В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Мультикультурализм VS национализм

Распад «социальной связности» (social bond, social cohesion), наблюдаемый сегодня во множестве стран мира, способствует непрекращающемуся переформатированию коллективных идентичностей и возникновению конфликтов между ними в новом глобальном контексте. И если для Украины наиболее острым является вопрос языка, то для большинства европейских стран – наиболее серьезным вопросом становится мультикультурализм, а точнее –политика, которая проводилась под его лозунгами и которая признана в последнее время несостоятельной, такой, что начала разрушаться под натиском масштабных процессов внутренней и международной миграции.

Сегодняшние миграционные смещения затрагивают прежде всего самые передовые слои среднего и низшего эшелонов традиционных экономических групп, встроенных в до недавнего времени стабильные социально-экономические и культурные структуры или ниши. Данные смещения затрагивают также еще и различные группы в высшей степени мобильных «современных» образованных людей – профессионалов, выпускников лучших университетов. Только Германию ежегодно покидают около 150 тысяч этнических немцев и оседают они в основном в странах англосаксонского мира, где иммиграционная политика ориентирована на высококвалифицированных кандидатов, которые идут нарасхват на рынке труда. Более того, по данным социологических опросов, около 52% молодых немцев хотели бы покинуть Европу и переехать в США, Австралию, Новую Зеландию и другие англосаксонские страны. То же положение во Франции и Голландии. Конечно, не все уедут, но уже само их желание весьма красноречиво. Подобные же цифры и тенденции можно найти в социологических опросах, имеющих место и в Украине.

Все эти вопросы существенно обострились на фоне экономического кризиса. Но когда речь заходит об экономическом кризисе, мало кто задумывается еще об одном, сопровождающем его кризисе – демографическом. Европа вплотную подходит к демографическому кризису и едва ли лучше подготовлена к этой медленной катастрофе, чем к потенциальному обрушению собственной валюты. Аналогичная ситуация складывается и в Украине, с той лишь разницей, что Европа как магнит притягивает множество квалифицированных рабочих рук и еще долго будет оставаться притягательной для ближних и дальних соседей своими доходами и демократическими ценностями. А как Украина будет решать эти вопросы, оставаясь зоной накопления мигрантов, в силу различных причин не реализовавших себя в Европе?

Интегрировать вновь прибывших и бороться с дискриминацией можно только в том случае, если общество принимающей страны убеждено, что приток иммигрантов – это благо, если население приветствует культурное разнообразие, поскольку считает, что оно способствует более динамичному развитию и раскрытию творческого потенциала страны.

Таким образом, возникает то, что может быть названо «идеологией мультикультурализма». Идеология мультикультурализма – это представление о том, что общество обладает способностью приветствовать и интегрировать различия. Само это слово происходит от английского «multiculturalism» и появилось оно в 60-е годы в политическом лексиконе Канады, где эта идеология и поныне очень сильна, а затем «прижилось» в США, Австралии и других странах со значительным уровнем иммиграции. В Германию понятие «мультикультурное общество» пришло в 1970-е годы и мгновенно стало ключом к иммиграционной политике и одновременно лозунгом, объединяющим все антинационалистические силы и течения. Общество считается мультикультурным, когда оно состоит из мирно сосуществующих людей, говорящих на разных языках, следующих разным традициям и исповедующих разные религии. Это «хорошее» общественное состояние, отвечающее идеалам свободного, открытого, плюралистического общества. Считается, что от этого свободного сожительства разнообразных групп выигрывают все.

В Европе, США и даже в Австралии государственная политика мультикультурализма, более или менее успешно решив на определенном историческом этапе ряд экономико-демографических и социальных вопросов, связанных с иммиграцией, не смогла обеспечить интеграцию общества и формирование (сохранение) гражданской нации. В обществе образовались барьеры, которые, в сущности, поддерживаются с обеих сторон. Иммигранты заинтересованы в сохранении и подчеркивании своей «отличительности», поскольку имеют с этого своего рода ренту в виде разных форм поддержки со стороны государства. Большая часть основного (коренного) населения в свою очередь не заинтересована в том, чтобы признать полноценными «своими» тех людей, которые не являются таковыми ни по месту рождения, ни по культуре, ни по фенотипу, да еще, вдобавок, нередко имеют некие льготы и привилегии перед коренными «своими». По подсчетам экспертов, если взять 100 граждан Франции или Германии, то внутри этой сотни 70 французов или немцев своими собственными трудами и талантами должны через посредство социальных институтов кормить 30 иммигрантов своего возраста.

В результате, растет конкуренция и напряженность не только между основным населением и этническими диаспорами, но и между самими диаспорами. Ксенофобия, конфликты на религиозной почве становятся заботой не только политиков, но и полиции. Все чаще политике мультикультурализма противоставляется национализм.

Два года назад Ангела Меркель одной из первых среди европейских политиков высшего ранга признала несостоятельность политики мультикультурализма, которая в большинстве стран континента вместо углубленной интеграции мусульман привела к их жёсткой сегрегации. «Установка на то, что мы строим мультикультурное общество, живем рядом и радуемся друг другу, эта установка полностью провалилась», – заявила госпожа канцлер на съезде молодёжного крыла Христианско-демократического союза (ХДС) в октябре 2010 года.

Сложно, даже опасно говорить сегодня в Европе о «мультикультурализме». Откровенность в высказывании своего отношения к этому феномену ограничена в лучшем случае обвинениями в «нечувствительности», в худшем случае – в «расизме». Иначе говоря, те институты и ценности, которые еще недавно казались незыблемыми, например ценности мультикультурализма, становятся проблемными. Что мы наблюдаем – «закат мультикультурализма»? Тогда какая политика может оказаться более успешной, чем политика мультикультурализма, если последняя действительно провалилась? Возрождение национализма? Что послужит основой для новой «социальной связности»?

Свернуть

Распад «социальной связности» (social bond, social cohesion), наблюдаемый сегодня во множестве стран мира, способствует непрекращающемуся переформатированию коллективных идентичностей и возникновению конфликтов между ними в новом глобальном контексте. И если для Украины наиболее острым является вопрос языка, то для большинства европейских стран – наиболее серьезным вопросом становится мультикультурализм, а точнее –политика, которая проводилась под его лозунгами и которая признана в последнее время несостоятельной, такой, что начала разрушаться под натиском масштабных процессов внутренней и международной миграции.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Світ буде сегментуватися, хочемо ми того чи ні

10 сен 2012 года

Лідери ведучих країн Заходу останнім часом висловлюються про те, що мультикультуралізм виявився невдалою політикою. Чи не означає це, що станеться відмова від мультикультуралізму, а можливо і від неолібералізму?

На мій погляд, те, про що ви кажете, свідчить про такі проблеми західного світу, які вже не можливо вирішити в рамках старого ідеологічного блефу. Саме поняття "мультикультуралізм" має виразний ідеологічно-пропагандистський характер, за яким приховані дуже важливі проблеми співвідносин між західними країнами та країнами, що розвиваються.

Цей термін фактично елімінує поняття національностей, етносів – вони нібито перестають існувати. Складається враження, що існують позанаціональні, позаетнічні анклави, які справді живуть за ліберальним принципом: "твоя свобода поширюється до тієї межі, де вона не заважає іншим" – ніби такий механізм може працювати.

Взагалі, сама ідея мультикультуралізму з’явилася тільки на тлі міфу про неминуче розчинення, зникнення національних держав у глобальному просторі. Зараз стало очевидним, що цей міф не спрацьовує. Але сказати про те, що лідери західних країн готові відмовитись від такої політики, ще зарано. Вони намагаються маневрувати і шукають більш адекватні поняття, аби збільшити поле для маневру.


На Заході зараз спостерігається певний підйом правих та ультраправих сил. Якого впливу на європейську політику вони можуть досягнути?

Я б не зрівнював праві політичні орієнтації з національними силами, бо при цьому відривається саме поняття культури, глибинні архетипи національного буття. Тут мова йде не про те, чи зросте питома вага політичних сил екстремістсько-правої орієнтації. Нас цікавить, чи з’являться такі сили, що будуть спиратися на соціальну базу активно відновлюваної культурної етноідентичності титульних європейських націй.

Це може бути значно глибша проблема, ніж здається на перший погляд. За поняттям мультикультуралізму існують практично несумісні етно-релігійні мотивації великих соціальних груп. Приховується той факт, що представники поки що національних меншин (арабської, турецької, китайської) на території Європи можуть сповідувати агресивні фундаменталістські принципи по відношенню до корінного етносу чи інших меншин.

Може статися відторгнення цими меншинами культурних традицій, а головне - і тих базових європейських цінностей, що за ними знаходяться. Я маю на увазі такі речі, як християнська чи протестантська мотивація, або засадово світські принципи, чи вільнодумство, навіть богоборство і атеїзм (що ніде в світі так не розквітали, як в Європі). Все це вже й у мистецтві відтворено, це стало основою для ідентичності європейської спільноти, а тепер виявилось небезпечним з точки зору конфліктності.


Стосовно конфліктів – особливе занепокоєння багатьох європейців викликає небажання ісламських спільнот інтегруватися в західне суспільство, неприйняття європейських цінностей. В свою чергу, це викликає певну реакцію. З іншого боку – є свідчення про справжню демографічну агресію арабських країн щодо Європи. Чи може в таких умовах бути вирішена проблема зростання ксенофобії?

Це запитання потребує знання справжніх причинно-наслідкових залежностей. Всі останні події в арабському світі та на Близькому Сході тісно пов’язані з піввіковим прагненням Сполучених Штатів встановити монопольний контроль за найбільшими родовищами вуглеводневої сировини. З іншого боку, можна казати і про зростання національної самосвідомості в тих країнах, які намагаються протидіяти забаганкам США.

Мабуть слід додати, що запаси нафти на планеті зовсім не такі великі, як за офіційними прогнозами – нас свідомо вводять в оману. А застосування нафти стало чи не найбільш необхідним в сучасному світі. І коли нафта (раптово) закінчиться, настане й продовольча криза, й енергетична, й гуманітарна. Ефективних замінників нафти в жодній галузі немає, а одних тільки медичних рукавичок у світі виробляється одинадцять мільярдів пар щороку. Отже, всюди знадобляться величезні додаткові затрати. Глобальна інтеграція світу об’єктивно знизиться, загостриться боротьба за всі види ресурсів.

Ці зміни вимагатимуть взаємодії різних етнічних груп в екстремальних умовах. А відтак, і нових механізмів самоідентифікації і консолідації етносів.

Зверніть увагу і на те, що головний недолік існуючої зараз ідеї мультикультуралізму пов’язаний з домінуванням глобалізму над націоналізмом. При цьому не лише ігноруються екстремістські прояви, а ще втрачається можливість психоенергетичної взаємодії. Тобто, наявність представника іншої нації, іншого етносу саме і допомагає людині повніше ідентифікувати себе як неповторну індивідуальність і діяти більш ефективно.

Зараз стає все більше досліджень, які доводять, що потужним джерелом справжнього мультикультуралізму є відновлення унікальної етно-регіональної специфіки в межах будь-якої країни. Тому навіть на інтуїтивному рівні вже почали розгортатися програми по відновленню гасконської мови, бретонської, андалузької, та інших.

Навіть Великобританія, що споконвічно проводила жорстку імперіалістичну політику, визнала таку активність позитивною. Вперше в історії Британії визнано, що полікультурні стосунки з ірландцями і шотландцями дадуть можливість міцніше об’єднатися британцям в межах однієї країни. Це підвищує енергетичний потенціал людської спільноти, адже дає людині краще усвідомлення своєї унікальної неповторності. Поки що ці механізми знаходяться на периферії суспільної свідомості…

Найгірше те, що протягом десятиліть вони таврувалися як «фундаменталістські», «реакційні», «містечкові», архаїчні та неактуальні. Але реальне життя розставить всі точки над «і», і зруйнує всі міфи, що численні проблеми людства – міжкультурних стосунків, продовольства, енергії, безпеки, - можна вирішити лише інформаційними технологіями. Поки що ці проблеми будуть тільки загострюватись.


Звичайно, це має значення і для нашої країни, адже ми живемо в Європі. Що може при цьому змінитися для України в плані реальної політики?

В Україні мусить зникнути міф про те, що євроінтеграція автоматично покращить наше становище. Заяви про відмову від мультикультуралізму насправді означають відмову від ідеї економічної, соціальної та політичної однорідності будь-яких спільнот на території ЄС, в межах яких етнічна приналежність не має суттєвого значення.

Це означає, між іншим, готовність визнати нерівномірність між Західною і Східною Європою, при чому Східна Європа вже розглядається як вторинний анклав для не зовсім повноцінних членів ЄС. Це також означає експлуатацію нових членів ЄС без автоматичного підвищення їхніх життєвих стандартів, їхнього соціального і навіть військового статусу, який підвищував би рівень захищеності.

Відмова від мультикультуралізму, певною мірою, розставить все на свої місця і показує, що Європа не має наміру покращити комусь життя задарма.

Світ буде сегментувався, хочемо ми того чи ні. Видобуток нафти в світі скорочується, і це буде мати величезні наслідки, адже альтернативи нафті поки що немає. В умовах швидкого загострення енергетичної кризи рівень інтегрованості світу швидко знизиться. Почнеться шалена боротьба не тільки за джерела енергоресурсів, але й за джерела продовольства – і тут Україна займає дуже вигідну позицію. Я підкреслюю – світ іде до фундаментальних змін.

Бесіду вів А.Маклаков

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

НАТО: ответ на кризис в Украине и безопасность в центральной и восточной Европе

Действия России в Украине вынудили наблюдателей и политиков по обе стороны Атлантики, включая членов Конгресса США, пересмотреть роль Соединенных Штатов и НАТО в укреплении европейской безопасности. Особую обеспокоенность в плане безопасности вызывает ситуация вокруг таких стран не-членов НАТО, как Молдова и Украина. Отражая взгляды США и их европейских союзников, генеральный секретарь НАТО Андерс Фог Расмуссен назвал военную агрессию России «самым серьезным кризисом в Европе после падения Берлинской стены», и заявил, что НАТО «больше не может вести дела с Россией, как раньше».

Этот отчет, подготовленный всего месяц назад Исследовательской службой Конгресса США, хорошо передает образ мысли и расхождения позиций среди американских законодателей в отношении НАТО и кризиса в Украине – с одной стороны, заявления о готовности защитить интересы членов альянса, а с другой – ссылки на пророссийское общественное мнение в ряде стран Запада.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Ситник Світлана Володимирівна, кандидат політичних наук, доцент кафедри політичної аналітики і прогнозування Національної академії державного управління при Президентові України

У період економічної кризи спрацьовують механізми пошуку винних у ситуації

Олександр Вишняк, доктор соціологічних наук, директор фірми «Юкрейніан соціолоджі сервіс»

Кожна країна шукає свій механізм забезпечення прав національних меншин

Лесь Герасимчук, культуролог

Розбрат замість згоди

Сергій Телешун, доктор політичних наук, професор, завідуючий кафедрою політичної аналітики та прогнозування Національної Академії державного управління при Президентові України, голова Платформи «Діалог Євразії» в Україні

Інтелектуальний «секонд-хенд» української еліти

Сергій Дацюк, философ

После мультикультурализма

Александр Майборода, доктор исторических наук, профессор

Україні не слід лякатися ані мультикультуралізму, ані націоналізму

Юлія Тищенко, політолог, керівник програм розвитку громадянського суспільства Українського незалежного центру політичних досліджень

Україні бракує дискусій про сприйняття «іншого»

Галина Яворська, головний науковий співробітник НІСД, доктор наук, професор

Принцип мультикультуралізму заснований на повазі до Іншого

Наталя Беліцер, експерт Інституту демократії ім. Пилипа Орлика

Українській національній ідентичності загрожує продовження політики русифікаці

Олег Соскин, директор Института трансформации общества

Мультикультуралізм себе віджив і настає нова доба національної ідентичності

Максим Розумний, завідувач відділу стратегічних комунікацій Національного інституту стратегічних досліджень

Коли світлі ідеали затьмарюються, пробуджуються демони колективного підсвідомого

Владимир Фесенко, директор Центра прикладных политических исследований «Пента»

Націоналізм і ксенофобія не є якимись новими проблемами

Виктор Катигоренко, доктор политических наук, профессор

По мере модернизации экономики, экстремистские партии будут терять поддержку населения

Олексій Гарань, доктор історичних наук, професор Києво-Могилянської Академії, науковий директор Школи Політичної Аналітики

Я думаю, що Західна Європа, Сполучені Штати, Канада, не відійдуть від того, щоб їхні країни приймали іммігрантів, від своєї в цілому толерантної політики, від цього відходу не буде

Виктория Подгорная, к.ф.н., директор Центра социально-политического проектирования

Если Запад не будет решать проблемы Третьего мира, то Третий мир "поможет" решить все проблемы Западу

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,063