В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Мультикультурализм VS национализм

Распад «социальной связности» (social bond, social cohesion), наблюдаемый сегодня во множестве стран мира, способствует непрекращающемуся переформатированию коллективных идентичностей и возникновению конфликтов между ними в новом глобальном контексте. И если для Украины наиболее острым является вопрос языка, то для большинства европейских стран – наиболее серьезным вопросом становится мультикультурализм, а точнее –политика, которая проводилась под его лозунгами и которая признана в последнее время несостоятельной, такой, что начала разрушаться под натиском масштабных процессов внутренней и международной миграции.

Сегодняшние миграционные смещения затрагивают прежде всего самые передовые слои среднего и низшего эшелонов традиционных экономических групп, встроенных в до недавнего времени стабильные социально-экономические и культурные структуры или ниши. Данные смещения затрагивают также еще и различные группы в высшей степени мобильных «современных» образованных людей – профессионалов, выпускников лучших университетов. Только Германию ежегодно покидают около 150 тысяч этнических немцев и оседают они в основном в странах англосаксонского мира, где иммиграционная политика ориентирована на высококвалифицированных кандидатов, которые идут нарасхват на рынке труда. Более того, по данным социологических опросов, около 52% молодых немцев хотели бы покинуть Европу и переехать в США, Австралию, Новую Зеландию и другие англосаксонские страны. То же положение во Франции и Голландии. Конечно, не все уедут, но уже само их желание весьма красноречиво. Подобные же цифры и тенденции можно найти в социологических опросах, имеющих место и в Украине.

Все эти вопросы существенно обострились на фоне экономического кризиса. Но когда речь заходит об экономическом кризисе, мало кто задумывается еще об одном, сопровождающем его кризисе – демографическом. Европа вплотную подходит к демографическому кризису и едва ли лучше подготовлена к этой медленной катастрофе, чем к потенциальному обрушению собственной валюты. Аналогичная ситуация складывается и в Украине, с той лишь разницей, что Европа как магнит притягивает множество квалифицированных рабочих рук и еще долго будет оставаться притягательной для ближних и дальних соседей своими доходами и демократическими ценностями. А как Украина будет решать эти вопросы, оставаясь зоной накопления мигрантов, в силу различных причин не реализовавших себя в Европе?

Интегрировать вновь прибывших и бороться с дискриминацией можно только в том случае, если общество принимающей страны убеждено, что приток иммигрантов – это благо, если население приветствует культурное разнообразие, поскольку считает, что оно способствует более динамичному развитию и раскрытию творческого потенциала страны.

Таким образом, возникает то, что может быть названо «идеологией мультикультурализма». Идеология мультикультурализма – это представление о том, что общество обладает способностью приветствовать и интегрировать различия. Само это слово происходит от английского «multiculturalism» и появилось оно в 60-е годы в политическом лексиконе Канады, где эта идеология и поныне очень сильна, а затем «прижилось» в США, Австралии и других странах со значительным уровнем иммиграции. В Германию понятие «мультикультурное общество» пришло в 1970-е годы и мгновенно стало ключом к иммиграционной политике и одновременно лозунгом, объединяющим все антинационалистические силы и течения. Общество считается мультикультурным, когда оно состоит из мирно сосуществующих людей, говорящих на разных языках, следующих разным традициям и исповедующих разные религии. Это «хорошее» общественное состояние, отвечающее идеалам свободного, открытого, плюралистического общества. Считается, что от этого свободного сожительства разнообразных групп выигрывают все.

В Европе, США и даже в Австралии государственная политика мультикультурализма, более или менее успешно решив на определенном историческом этапе ряд экономико-демографических и социальных вопросов, связанных с иммиграцией, не смогла обеспечить интеграцию общества и формирование (сохранение) гражданской нации. В обществе образовались барьеры, которые, в сущности, поддерживаются с обеих сторон. Иммигранты заинтересованы в сохранении и подчеркивании своей «отличительности», поскольку имеют с этого своего рода ренту в виде разных форм поддержки со стороны государства. Большая часть основного (коренного) населения в свою очередь не заинтересована в том, чтобы признать полноценными «своими» тех людей, которые не являются таковыми ни по месту рождения, ни по культуре, ни по фенотипу, да еще, вдобавок, нередко имеют некие льготы и привилегии перед коренными «своими». По подсчетам экспертов, если взять 100 граждан Франции или Германии, то внутри этой сотни 70 французов или немцев своими собственными трудами и талантами должны через посредство социальных институтов кормить 30 иммигрантов своего возраста.

В результате, растет конкуренция и напряженность не только между основным населением и этническими диаспорами, но и между самими диаспорами. Ксенофобия, конфликты на религиозной почве становятся заботой не только политиков, но и полиции. Все чаще политике мультикультурализма противоставляется национализм.

Два года назад Ангела Меркель одной из первых среди европейских политиков высшего ранга признала несостоятельность политики мультикультурализма, которая в большинстве стран континента вместо углубленной интеграции мусульман привела к их жёсткой сегрегации. «Установка на то, что мы строим мультикультурное общество, живем рядом и радуемся друг другу, эта установка полностью провалилась», – заявила госпожа канцлер на съезде молодёжного крыла Христианско-демократического союза (ХДС) в октябре 2010 года.

Сложно, даже опасно говорить сегодня в Европе о «мультикультурализме». Откровенность в высказывании своего отношения к этому феномену ограничена в лучшем случае обвинениями в «нечувствительности», в худшем случае – в «расизме». Иначе говоря, те институты и ценности, которые еще недавно казались незыблемыми, например ценности мультикультурализма, становятся проблемными. Что мы наблюдаем – «закат мультикультурализма»? Тогда какая политика может оказаться более успешной, чем политика мультикультурализма, если последняя действительно провалилась? Возрождение национализма? Что послужит основой для новой «социальной связности»?

Свернуть

Распад «социальной связности» (social bond, social cohesion), наблюдаемый сегодня во множестве стран мира, способствует непрекращающемуся переформатированию коллективных идентичностей и возникновению конфликтов между ними в новом глобальном контексте. И если для Украины наиболее острым является вопрос языка, то для большинства европейских стран – наиболее серьезным вопросом становится мультикультурализм, а точнее –политика, которая проводилась под его лозунгами и которая признана в последнее время несостоятельной, такой, что начала разрушаться под натиском масштабных процессов внутренней и международной миграции.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Я думаю, що Західна Європа, Сполучені Штати, Канада, не відійдуть від того, щоб їхні країни приймали іммігрантів, від своєї в цілому толерантної політики, від цього відходу не буде

12 сен 2012 года

Вже чимало європейських лідерів висловилися у тому сенсі, що політика мультикультуралізму зазнала поразки, виявилася невдалою. Оскільки ця політика проводилася доволі довго - 30 чи 40 років, то виникає питання – що буде за цим? Наскільки це серйозно?

Коли ми говоримо про політику мультикультуралізму, і при цьому посилаємося на Меркель, Саркозі чи інших діячів, то тут треба чітко розуміти, що мається на увазі. Якщо подивитися на слова Меркель, то там йшлося не про те, щоб припинити міграцію до Німеччини, а про те, що представники інших громад, що прибули до Німеччини, вони не завжди вивчають німецьку мову, німецьку культуру, не завжди інтегруються у суспільство. Оце й малося на увазі.

Я думаю, що Західна Європа, Сполучені Штати, Канада, не відійдуть від того, щоб їхні країни приймали іммігрантів, від своєї в цілому толерантної політики, від цього відходу не буде. Можливо, будуть поставлені інші акценти. З одного боку, вони будуть намагатися зробити так, щоб іммігранти краще інтегрувалися в суспільство, щоб вони добре знали мову і традиції, щоб не виникало сепаратних мусульманських анклавів, а з іншого боку – можуть бути поставлені додаткові бар’єри на шляхах імміграції, особливо для тих країн, де високий рівень конфліктності, де розповсюджені різні фундаменталістські течії, представники яких можуть становити потенційну загрозу для суспільства. Я думаю, що до цього на Заході можуть ставитися уважніше.

Акцент може бути зроблений на тому, щоб іммігранти не утворювали свої анклави, сепаратистські анклави, які протиставляють себе культурі країни, до якої вони прибувають.

Останніми роками, крім помітного зростання ультраправих, стало помітним і проникнення націоналістичних ідей в політичний «мейнстрім», в риторику центристських партій. З ультраправими завжди ототожнюють певну небезпеку стабільності. Отже, чи є небезпечним поширення ксенофобських та націоналістичних ідей, чи це є нормальним явищем – така собі політична корекція?

Я вважаю, що проблеми є. Наприклад, те, що зробив Брейвік в такій спокійній і зразковій країні як Норвегія говорить про те, що ультраправі становлять небезпеку. З іншого боку, західні суспільства треба не тільки вчити толерантності, якій приділяється значна увага, а і як боротися з цими ультраправими тенденціями. Ми бачимо це на прикладі Франції, де Саркозі намагався в другому турі перехопити електорат Національного Фронту, і відповідно, займав таку жорстку позицію щодо імміграції.

Тут треба подивитися, наскільки ці тенденції є глибокими, чи вони є лише політичними іграми, боротьбою за певну частину виборців, чи вони свідчать про те, що праві мають вплив і на центристські партії тощо. Мені здається, що тут більше йдуть такі електоральні ігри, коли політики намагаються перетягти на свій бік частину виборців, зокрема у випадку Саркозі. Одна з причин його поразки в тому, що Марі Ле Пен у другому турі відмовилася підтримати будь-кого з кандидатів, тому частини правого електорату Саркозі не дорахувався.

Я думаю, що тут важливий ще один момент, коли ми говоримо про заяви західних політиків щодо провалів політики мультикультуралізму. Тут ми можемо провести певні паралелі з Україною. У нас теж зростає імміграція, причому з азіатських країн, це Афганістан, це Близький Схід, це арабські країни, з країн Африки… Я не говорю вже про В’єтнам чи Китай. Я думаю, що це створює проблему, оскільки ці іммігранти не інтегруються до україномовного простору, а інтегруються до російськомовного. Це створює додаткові проблеми до функціонування української культури. Знову ж таки, тут можна подивитися на досвід Західної Європи. Якщо з Африки до Норвегії приїжджає іммігрант, то на яку мову він переходить? Він вивчає норвезьку мову. Теж саме і в Бельгії. Там вони переходять на фламандську мову. Якщо вони приїжджають у Квебек, вони переходять на мову французьку. Так вони підключаються до мови, що є домінуючою в цій чи іншій країні.

У нас, здебільшого, це не відбувається. Це створює додатковий тиск на українську мову.

Ряд експертів рекомендує українській владі використовувати приклад Канади, тобто мультикультуралізм на двомовній основі. Але в той же час відомо й те, що Японія, Південна Корея, Китай, проводили свою модернізацію, маючі за основу націоналістичній проект. Що для України, на вашу думку, буде більш правильним – мультикультуралізм чи націоналізм?

В мультикультурній Канаді суспільство формувалося інакше, ніж в більшості європейських країн. Це країна іммігрантів. З початку це біли англоканадці чи франкоканадці. Між Англією та Францією йшла боротьба за те, яка країна буде домінувати. Цю війну виграли англоканадці, і це стимулювало потужний сепаратистський рух франкомовного Квебеку. Тобто – це з самого початку була двомовна країна, і тільки потім почалася хвиля імміграції з інших країн.

Тому я думаю, що посилання на канадський досвід для нас навряд чи є актуальними. На Канаду іноді посилаються, говорячи про те, мовляв, які права отримав франкомовний Квебек. Але треба визнати й те, що домінуючою культурою в цій країні була англомовна. А в нашій країні все навпаки, і всі ми знаємо, яка мова насправді домінує, а яка дискримінується. У нас фактично відбувається дискримінація української мови і культури. Українська мова і культура зараз знаходиться в становищі французької мови у Квебеку – її саму необхідно захищати. Не вона насправді домінує, а їй самій загрожує експансія російської мови.

Я думаю, що саме це треба мати на увазі. І це важко збагнути і європейцям, і канадцям, і американцям – їм треба зрозуміти, в якому насправді становищі перебуває українська мова і культура. Всі сторіччя русифікації українська мова і культура були дискриміновані, і ще не набули того статусу, якого мають набути. Хартія мов національних меншин писалася не для захисту таких мов, як російська в Україні. Російська мова в Україні не є мовою меншин, вона навпаки, є мовою домінуючою, і ніяким чином не дискримінується і не потребує захисту. В Україні дискримінується саме українська мова.

Європейцям взагалі важко уявити ситуацію, щоб в їхній країні їхня рідна мова була фактично мовою дискримінованою. А насправді в Україні склалася саме така ситуація. Тому в Україні ми взагалі маємо шукати інші шляхи вирішення цієї проблеми. Тому посилання Колесніченко та Ківалова на Хартію для проштовхування скандально відомого закону про мову є цілком недоречним.

Останнім часом ми побачили величезну хвилю заворушень, зокрема й на Близькому Сході. Населення там невпинно зростає, а рівень життя не покращується, ресурсів меншає, тобто є всі умови для того, щоб кількість іммігрантів у Європі, та й в Україні, збільшувалася. Чи не призведе це до загострення міжетнічних, міжрелігійних конфліктів і в нашій країні?

Я думаю, що тут багато чого буде залежати від дій політиків самої України. Вони повинні прогнозувати майбутнє, думати, і особливо – думати як уникнути цих конфліктів. На жаль, поки що наші політики не мислять стратегічно. А друге – багато чого буде залежати від того, наскільки сама наша країна буде стабільною, та наскільки добре вона буде розвиватись. До того ж – чи вдасться створити стабільно працюючу модель міжетнічних стосунків.

Ми говорили на тему спекуляцій щодо російської мови. Для того, щоб зробити стабільною ситуацію в Криму, потрібно вирішити проблему кримських татар, припинити дискримінацію кримських татар. Тобто – це наша внутрішня проблема. Татарам має бути надана земля.

Я веду до того, що основні корені проблем знаходяться в самій нашій країні. Тому наші політики не можуть закривати очі на існуючі проблеми, і не списувати наші внутрішні проблеми на зовнішні чинники. Дуже часто міжетнічні проблеми стають наслідками невирішеності суто внутрішніх справ самої країни.

Зрозуміло, що стосунки української та російської мов обумовлені величезним тиском з російського боку. Росія намагається дестабілізувати ситуацію в нашій країні, але все залежить від того, чи «купуються» на це українські політики. На жаль, ми бачимо, «купуються»! Але це наша проблема, це проблема наших політичних еліт, у тому числі й тих, що знаходяться при владі.

Я думаю, що наші політичні еліти могли б об’єднатися навколо того, що Україна має інтегруватися до Європи, оскільки це відповідає інтересам і західно-, і східноукраїнських еліт також. Вони б від цього зрештою, виграли б. Але можливий і підхід Медведчука, який багато чого зробив для проштовхування закону про російську мову, а зараз виступає з ідеєю федералізації України, вступу до митного союзу з Росією – що є відверта гра на інтереси сусідньої країни. Тому питання полягає в тому, чи підуть інші політичні еліти нашої країни на подібну гру.

Бесіду вів А.Маклаков.

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

Опасность распространения прав человека

Если бы права человека были валютой, их курс сегодня оказался бы в состоянии свободного падения в силу инфляции многочисленных правозащитных договоров и необязательных международных инструментов, принятых за последние десятилетия самыми разными организациями. Сегодня на эту валюту можно, скорее, купить страховку для диктатур, нежели защиту для граждан. Права человека, некогда вознесенные на пьедестал основных принципов человеческой свободы и достоинства, сегодня могут быть чем угодно – от права на международную солидарность до права на мир.

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Ситник Світлана Володимирівна, кандидат політичних наук, доцент кафедри політичної аналітики і прогнозування Національної академії державного управління при Президентові України

У період економічної кризи спрацьовують механізми пошуку винних у ситуації

Олександр Вишняк, доктор соціологічних наук, директор фірми «Юкрейніан соціолоджі сервіс»

Кожна країна шукає свій механізм забезпечення прав національних меншин

Лесь Герасимчук, культуролог

Розбрат замість згоди

Сергій Телешун, доктор політичних наук, професор, завідуючий кафедрою політичної аналітики та прогнозування Національної Академії державного управління при Президентові України, голова Платформи «Діалог Євразії» в Україні

Інтелектуальний «секонд-хенд» української еліти

Сергій Дацюк, философ

После мультикультурализма

Александр Майборода, доктор исторических наук, профессор

Україні не слід лякатися ані мультикультуралізму, ані націоналізму

Юлія Тищенко, політолог, керівник програм розвитку громадянського суспільства Українського незалежного центру політичних досліджень

Україні бракує дискусій про сприйняття «іншого»

Галина Яворська, головний науковий співробітник НІСД, доктор наук, професор

Принцип мультикультуралізму заснований на повазі до Іншого

Наталя Беліцер, експерт Інституту демократії ім. Пилипа Орлика

Українській національній ідентичності загрожує продовження політики русифікаці

Олег Соскин, директор Института трансформации общества

Мультикультуралізм себе віджив і настає нова доба національної ідентичності

Максим Розумний, завідувач відділу стратегічних комунікацій Національного інституту стратегічних досліджень

Коли світлі ідеали затьмарюються, пробуджуються демони колективного підсвідомого

Владимир Фесенко, директор Центра прикладных политических исследований «Пента»

Націоналізм і ксенофобія не є якимись новими проблемами

Виктор Катигоренко, доктор политических наук, профессор

По мере модернизации экономики, экстремистские партии будут терять поддержку населения

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України

Світ буде сегментуватися, хочемо ми того чи ні

Виктория Подгорная, к.ф.н., директор Центра социально-политического проектирования

Если Запад не будет решать проблемы Третьего мира, то Третий мир "поможет" решить все проблемы Западу

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,340