В украинской системе нечего исправлять, - там все надо менять.

Евгений Чичваркин

Пользовательского поиска

Мультикультурализм VS национализм

Распад «социальной связности» (social bond, social cohesion), наблюдаемый сегодня во множестве стран мира, способствует непрекращающемуся переформатированию коллективных идентичностей и возникновению конфликтов между ними в новом глобальном контексте. И если для Украины наиболее острым является вопрос языка, то для большинства европейских стран – наиболее серьезным вопросом становится мультикультурализм, а точнее –политика, которая проводилась под его лозунгами и которая признана в последнее время несостоятельной, такой, что начала разрушаться под натиском масштабных процессов внутренней и международной миграции.

Сегодняшние миграционные смещения затрагивают прежде всего самые передовые слои среднего и низшего эшелонов традиционных экономических групп, встроенных в до недавнего времени стабильные социально-экономические и культурные структуры или ниши. Данные смещения затрагивают также еще и различные группы в высшей степени мобильных «современных» образованных людей – профессионалов, выпускников лучших университетов. Только Германию ежегодно покидают около 150 тысяч этнических немцев и оседают они в основном в странах англосаксонского мира, где иммиграционная политика ориентирована на высококвалифицированных кандидатов, которые идут нарасхват на рынке труда. Более того, по данным социологических опросов, около 52% молодых немцев хотели бы покинуть Европу и переехать в США, Австралию, Новую Зеландию и другие англосаксонские страны. То же положение во Франции и Голландии. Конечно, не все уедут, но уже само их желание весьма красноречиво. Подобные же цифры и тенденции можно найти в социологических опросах, имеющих место и в Украине.

Все эти вопросы существенно обострились на фоне экономического кризиса. Но когда речь заходит об экономическом кризисе, мало кто задумывается еще об одном, сопровождающем его кризисе – демографическом. Европа вплотную подходит к демографическому кризису и едва ли лучше подготовлена к этой медленной катастрофе, чем к потенциальному обрушению собственной валюты. Аналогичная ситуация складывается и в Украине, с той лишь разницей, что Европа как магнит притягивает множество квалифицированных рабочих рук и еще долго будет оставаться притягательной для ближних и дальних соседей своими доходами и демократическими ценностями. А как Украина будет решать эти вопросы, оставаясь зоной накопления мигрантов, в силу различных причин не реализовавших себя в Европе?

Интегрировать вновь прибывших и бороться с дискриминацией можно только в том случае, если общество принимающей страны убеждено, что приток иммигрантов – это благо, если население приветствует культурное разнообразие, поскольку считает, что оно способствует более динамичному развитию и раскрытию творческого потенциала страны.

Таким образом, возникает то, что может быть названо «идеологией мультикультурализма». Идеология мультикультурализма – это представление о том, что общество обладает способностью приветствовать и интегрировать различия. Само это слово происходит от английского «multiculturalism» и появилось оно в 60-е годы в политическом лексиконе Канады, где эта идеология и поныне очень сильна, а затем «прижилось» в США, Австралии и других странах со значительным уровнем иммиграции. В Германию понятие «мультикультурное общество» пришло в 1970-е годы и мгновенно стало ключом к иммиграционной политике и одновременно лозунгом, объединяющим все антинационалистические силы и течения. Общество считается мультикультурным, когда оно состоит из мирно сосуществующих людей, говорящих на разных языках, следующих разным традициям и исповедующих разные религии. Это «хорошее» общественное состояние, отвечающее идеалам свободного, открытого, плюралистического общества. Считается, что от этого свободного сожительства разнообразных групп выигрывают все.

В Европе, США и даже в Австралии государственная политика мультикультурализма, более или менее успешно решив на определенном историческом этапе ряд экономико-демографических и социальных вопросов, связанных с иммиграцией, не смогла обеспечить интеграцию общества и формирование (сохранение) гражданской нации. В обществе образовались барьеры, которые, в сущности, поддерживаются с обеих сторон. Иммигранты заинтересованы в сохранении и подчеркивании своей «отличительности», поскольку имеют с этого своего рода ренту в виде разных форм поддержки со стороны государства. Большая часть основного (коренного) населения в свою очередь не заинтересована в том, чтобы признать полноценными «своими» тех людей, которые не являются таковыми ни по месту рождения, ни по культуре, ни по фенотипу, да еще, вдобавок, нередко имеют некие льготы и привилегии перед коренными «своими». По подсчетам экспертов, если взять 100 граждан Франции или Германии, то внутри этой сотни 70 французов или немцев своими собственными трудами и талантами должны через посредство социальных институтов кормить 30 иммигрантов своего возраста.

В результате, растет конкуренция и напряженность не только между основным населением и этническими диаспорами, но и между самими диаспорами. Ксенофобия, конфликты на религиозной почве становятся заботой не только политиков, но и полиции. Все чаще политике мультикультурализма противоставляется национализм.

Два года назад Ангела Меркель одной из первых среди европейских политиков высшего ранга признала несостоятельность политики мультикультурализма, которая в большинстве стран континента вместо углубленной интеграции мусульман привела к их жёсткой сегрегации. «Установка на то, что мы строим мультикультурное общество, живем рядом и радуемся друг другу, эта установка полностью провалилась», – заявила госпожа канцлер на съезде молодёжного крыла Христианско-демократического союза (ХДС) в октябре 2010 года.

Сложно, даже опасно говорить сегодня в Европе о «мультикультурализме». Откровенность в высказывании своего отношения к этому феномену ограничена в лучшем случае обвинениями в «нечувствительности», в худшем случае – в «расизме». Иначе говоря, те институты и ценности, которые еще недавно казались незыблемыми, например ценности мультикультурализма, становятся проблемными. Что мы наблюдаем – «закат мультикультурализма»? Тогда какая политика может оказаться более успешной, чем политика мультикультурализма, если последняя действительно провалилась? Возрождение национализма? Что послужит основой для новой «социальной связности»?

Свернуть

Распад «социальной связности» (social bond, social cohesion), наблюдаемый сегодня во множестве стран мира, способствует непрекращающемуся переформатированию коллективных идентичностей и возникновению конфликтов между ними в новом глобальном контексте. И если для Украины наиболее острым является вопрос языка, то для большинства европейских стран – наиболее серьезным вопросом становится мультикультурализм, а точнее –политика, которая проводилась под его лозунгами и которая признана в последнее время несостоятельной, такой, что начала разрушаться под натиском масштабных процессов внутренней и международной миграции.

Развернуть

Мнение эксперта
Другие диалоги:
Версия для печати

Мультикультуралізм себе віджив і настає нова доба національної ідентичності

21 сен 2012 года

Останнім часом лідери західноєвропейських країн неодноразово заявляли, що мультикультуралізм, виявився невдалою політикою. Чи Європа повернеться до більш націоналістичної політики?

Громадські та політичні лідери Європи справді передивляються значення проекту мультикультуралізму й відкриття своїх країн для потужних ін’єкцій з боку інших цивілізацій, таких як арабська, індуська, китайська і латиноамериканська. Цей проект може бути дуже небезпечним і привести до колапсу нації європейських країн, або до їх розчинення у цьому вселенському вавилонському стовпотворінні. Тому політичні лідери змушені займати все більш націоналістичні позиції.

Звісно ж, вихідці з других країн можуть проживати і в Європі, але вони повинні інтегруватися на засадах прийняття національної ідентичності, культури, традицій, світогляду, персоніфікації саме тієї нації, що створила таку зручну для них державу. Проте інтеграції не сталося, тому виникла потреба у громадянському націоналізмі. Саме в ньому тепер шукають ту життєдайну силу, що підсилить країну і етнос. І мова не йде про те, щоб зробити для мігрантів якісь резервації, чи виселити їх кудись на безлюдний острів. Їм пропонується лише вивчити досконало мову, закони й культуру країни, яку вони обирають для свого проживання.

Завершилася епоха ідеологічного світу. Точніше, розпався СРСР, імперія, яка базувалася на ідеології матеріалізму, де люди вважалися примітивними матеріальними істотами, біоорганізмами, що мусять у своїх стосунках сповідувати комуністичний кодекс. Та слід сказати, що Радянський Союз також був одним з полюсів мультикультуралізму. Може пам’ятаєте: "Мой адрес не дом и не улица, мой адрес — Советский Союз". "Гомо совєтікус", як прозвали його в народі, намагався поєднувати у собі всі культури, що існували на території СРСР, і навіть сприяти їхньому розвитку. Цим він і відрізнявся від новоспеченого "американуса", предки якого винищили корінне населення на цілому континенті, а увесь збрід, що туди приплентався, "переплавили" в нову націю з єдиною домінуючою культурою. А Європа, опинившись поміж двох гігантів мультикультуралізму, стала ставити себе схожим чином.

Оскільки та епоха пішла в небуття, виникла така система цивілізаційного змагання, яка супроводжується крахом вертикально детермінованої ієрархії з наростанням горизонтально-мережевого хаосу. Хаос може бути значною мірою керований, а от в некерованому хаосі жодне суспільство, громада чи соціум жити не зможуть. В хаосі є свої, так би мовити, мейнстріми і їх треба розуміти, знаходити й використовувати. Зараз нам потрібні сталкери, тобто ті, хто знаходить в хаосі безпечні стежки для життя і просування. Це свого роду лоцмани, які в бурхливому потоці відчувають безпечний маршрут. Чим більше в країні чи в етносі таких людей, тим більш потужними й могутніми вони стануть.

Переможцем стане той, кому вдасться досягти п’ятого й шостого технологічного укладу, що означає створення найновіших, найефективніших технологій. А такі країни, що живуть лише видобутком сировини, споживанням природних ресурсів та виплавкою сталі, не мають майбутнього. Потрібно розвивати нанотехнології, комп’ютерні системи, безлюдні виробництва, нові джерела енергії. Країни з патріархальним укладом економіки, з патріархальною ієрархією, програють конкурентну боротьбу, будуть зметені з історичної арени.

Отже нам слід привітати націоналізм? Але як позбутися того негативу, що його супроводжує – наприклад, ксенофобії?

Не зовсім так — лише м’яку національно спрямовану політику. В жодному разі не етнічно-расову. Вона повинна бути інтегральною. Нам доведеться йти шляхом розвитку територіальних особливостей громад.

Україні вже тісно в тих геополітичних рамках, в яких вона зараз знаходиться. До нас приєднаються Придністров’я, Молдова, Білорусь, навіть Грузія. Ми повинні зайняти оцей величезний ареал від Балтики до Чорного моря і в цьому наша історична місія. Таке майбутнє має Русь-Україна, а зовсім не Росія. Україна в цьому процесі займає авангардні позиції. Вона технічно і політично готова до розширення, до геополітичної експансії.

Щоправда, слід брати до уваги ще один фактор, який породив теперішню кризу, - лихварство. Я називаю це «глитайський фінансовий капітал», або компрадорський, спекулятивний. Це капітал, який ламає процес відтворення і розвитку капіталу. Це паразитичний капітал, непродуктивний; він ламає саму основу капіталу, бо в ньому зникла фаза виробництва. Гроші породжують гроші за рахунок державних запозичень, бо відбулося злиття глитайського капіталу з державною машиною. Держава випускає цінні папери, закладаючи під них незліченну кількість своїх багатств, а по суті - свою націю, і бере гроші у світового лихварства. В результаті всі країни стають боржниками цього космополітичного спекулятивного капіталу. І починають обслуговувати лише його, не маючи змоги витрачати гроші на себе. Але роблять це уряди, політикани, плутократія. А народ, відрізаний від прийняття рішень, зрештою змушений буде поставити крапку й перейти до моделі народного капіталізму, коли рушійною силою стане громада.

В цій моделі розвинеться потужна конкуренція і надзвичайно прискіпливий контроль за витрачанням грошей громади. Тоді люди знатимуть, кому вони доручили керування бюджетом. Не якомусь компрадорському казначейству, яке в Україні взагалі заборонило місцевим бюджетам витрачати зароблені ними кошти, заткнувши рота місцевій владі можливістю (і обов’язком) отримання взяток.

Та зрештою, світове лихварство, з усіма вказаними наслідками, певною мірою можна вважати також породженням мультикультуралізму. Бо він означає такий-собі сибаритський спосіб життя, коли нація допускає входження іншородного, чужого тіла. Коли вона не захищає свої фінансові, соціальні, культурні інтереси на реальному рівні буття, а віддає їх у розпорядження казна-кому. А той казна-хто і близько не розуміє людських проблем, рухається куди штовхнуть, не маючи при цьому щонайменшої відповідальності перед народом.

Таким чином, мультикультуралізм себе віджив і настає нова доба національної ідентичності. Всі політичні партії повинні стати національними, на засадах громадського націоналізму. І визначити свою ідеологію як соціал-національну, демократично-національну, ліберально-національну, і націонал-консервативну. Націонал-консервативна ідеологія, яка мною розроблена на цей час, є найбільш підходящою, творчою, креативною для української нації, котра повинна себе відбудувати як центрально-європейська нація.

Тут треба чітко сказати що таке Україна: це сучасна форма країни "Русь", що раніше була скіфо-сарматія. Тоді ми виходимо на нормальну країну аріїв, що колись сформували на цьому просторі завершену державу. Були тут і інші держави, проте відштовхуватись краще від скіфії, бо вона визнана найбільш авторитетними дослідниками. Це була повноцінна держава, яка складалася з різних елементів, але ядром її були царські скіфи, або так звані кельти. Це і є чисто арійський елемент, що став стрижнем державотворчих і етнотворчих процесів, завдяки яким виникла слов’янська спільнота.

Було багато скіфських племен і вони займали чималий простір. Сьогодні я додав би до цього перспективу кінця Росії, як геополітичного утворення. Настав час перетворення її в сукупність якогось фіно-угорського конфедеративного ареалу, де зовсім інша культура, інші традиції, інший генотип. І тоді треба казати, що Україна — це сучасна форма Русі. Якщо ми це визнаємо, то в майбутньому повинні собі повернути й органічно невід’ємні частини Русі, де живе наш русько-слов´янський етнос.

Але хіба це не означає - висунути територіальні претензії до Росії?

Це не будуть претензії. Просто треба сказати, що настав час повернути все до своїх коренів. Віддайте нам наше: Брянщину, Вороніж, Бєлгород, Курськ, Кубань. Це все наше. Крим завжди був нашим, як Таврія. Звичайно, там є татари, але вони багато де живуть, по всій Європі. Татари — це умовна назва людей, яку вони отримали в ходу великого переселення народів. Насправді вони були монголами, тюрками, і ще ким завгодно. Тому татари не є природним етносом Криму. Так само там були і німці, і греки, і болгари, і кого тільки не було. Та це завжди була територія Русі, там навіть хрестився й одружився князь Володимир, там він отримав скіпетра і державу від константинопольської імперії. Татари в Криму є лише елементом населення, поступово вони інтегруються з основним населенням.

В хаосі само собою все повертається до своїх витоків. Одразу зауважу, що мова йде не про генетичну приналежність чи кровні зв’язки. Головне — чи позиціонує себе людина як українець.


Бесіду вів А.Маклаков.

Версия для печати
Публикации автора

 

Рекомендуем к прочтению

Финансовое Темновековье

Судьба существующей финансовой системы выглядит мрачно – когда исчезнут т.н. «резервные» валюты, мир погрузится в финансовые «Темные века»; причина этого – господство сверхкрупного спекулятивного капитала и его идеологии «монетарного фашизма», что ведет к вырождению денег. За последние 40 лет деньги получили тотальный контроль над всем и каждым из нас. Будущие поколения вступят в жизнь, обремененные долгами своих отцов. И это неизбежно. Это хуже, чем паутина или стая вампиров, это глобальная пандемия, которая заражает каждую ДНК.

Ученые, политики и эксперты всячески оправдывают социальное неравенство и ущерб, наносимый финансовым сектором государству. Когда безработица и сокращение производства начинают угрожать отношениям между государством и финансовым классом, то финансовый класс предлагает населению «затянуть пояса» и «жесткую экономию». За пределами США это же предлагают сделать другим странам МВФ, Мировой Банк и различные финансовые учреждения. Сегодня финансовый класс и банкиры развивают эту идеологию через СМИ и правительства с той же неистовостью, с какой действовала церковь в Темные Века: всякий усомнившийся считается «еретиком».

Читать далее

 

Мнения других экспертов

Ситник Світлана Володимирівна, кандидат політичних наук, доцент кафедри політичної аналітики і прогнозування Національної академії державного управління при Президентові України

У період економічної кризи спрацьовують механізми пошуку винних у ситуації

Олександр Вишняк, доктор соціологічних наук, директор фірми «Юкрейніан соціолоджі сервіс»

Кожна країна шукає свій механізм забезпечення прав національних меншин

Лесь Герасимчук, культуролог

Розбрат замість згоди

Сергій Телешун, доктор політичних наук, професор, завідуючий кафедрою політичної аналітики та прогнозування Національної Академії державного управління при Президентові України, голова Платформи «Діалог Євразії» в Україні

Інтелектуальний «секонд-хенд» української еліти

Сергій Дацюк, философ

После мультикультурализма

Александр Майборода, доктор исторических наук, профессор

Україні не слід лякатися ані мультикультуралізму, ані націоналізму

Юлія Тищенко, політолог, керівник програм розвитку громадянського суспільства Українського незалежного центру політичних досліджень

Україні бракує дискусій про сприйняття «іншого»

Галина Яворська, головний науковий співробітник НІСД, доктор наук, професор

Принцип мультикультуралізму заснований на повазі до Іншого

Наталя Беліцер, експерт Інституту демократії ім. Пилипа Орлика

Українській національній ідентичності загрожує продовження політики русифікаці

Максим Розумний, завідувач відділу стратегічних комунікацій Національного інституту стратегічних досліджень

Коли світлі ідеали затьмарюються, пробуджуються демони колективного підсвідомого

Владимир Фесенко, директор Центра прикладных политических исследований «Пента»

Націоналізм і ксенофобія не є якимись новими проблемами

Виктор Катигоренко, доктор политических наук, профессор

По мере модернизации экономики, экстремистские партии будут терять поддержку населения

Олексій Гарань, доктор історичних наук, професор Києво-Могилянської Академії, науковий директор Школи Політичної Аналітики

Я думаю, що Західна Європа, Сполучені Штати, Канада, не відійдуть від того, щоб їхні країни приймали іммігрантів, від своєї в цілому толерантної політики, від цього відходу не буде

Олександр Шморгун, канд. філос. наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, старший науковий співробітник Інституту європейських досліджень НАН України

Світ буде сегментуватися, хочемо ми того чи ні

Виктория Подгорная, к.ф.н., директор Центра социально-политического проектирования

Если Запад не будет решать проблемы Третьего мира, то Третий мир "поможет" решить все проблемы Западу

 

Другие диалоги

Украина в Европе – контуры и формат будущих взаимоотношений

Государственное управление: нужен ли «капитальный ремонт власти»?

ЕСТЬ ЛИ БУДУЩЕЕ У «ЛЕВОГО ДВИЖЕНИЯ» в УКРАИНЕ?

МИР В ВОЙНЕ или ВОЙНА В МИРУ?

НОВАЯ МЕЖДУНАРОДНАЯ СИСТЕМА БЕЗОПАСНОСТИ родится в Украине?

УКРАИНСКИЙ ПРОЕКТ – реформирование, перезагрузка, создание нового?

Будущее ТВ и Интернета – слияние, поглощение, сосуществование?

ФЕНОМЕН УКРАИНСКОГО МАЙДАНА

Поляризация общества - источник перманентной нестабильности. Найдет ли Украина социальный компромисс?

Партнерство Украина-Евросоюз: вызовы и возможности

МАЛЫЕ ГОРОДА – богатство разнообразия или бедность упадка

Права или только обязанности? (О состоянии соблюдения прав человека в Украине и мире на протяжении последних 65 лет)

Виртуальная реальность и нетократия: новые штрихи к портрету Украины

Таможня или Союз?

ДЕНЬГИ БУДУЩЕГО: валюты локальные, национальные, глобальные? Бумажные или электронные?

Кадры решают все? Или почему из Украины утекают мозги?

Религия в социально-политическом контексте Украины

Гуманитарная политика в Украине – а есть ли будущее?

Новый мировой экономический порядок

Рынок земли и будущее аграрной Украины

ДЕМОКРАТИИ КОНЕЦ? или ОНА ВРЕМЕННО СДАЕТ ПОЗИЦИИ?

Судьба реформ в Украине или Реформировать нереформируемое?!

20 наших лет

Будущее без будущего? или Почему Украина теряет образованное общество?

Украинский характер – твердыня или разрушающаяся крепость?

ПЕНСИОННАЯ РЕФОРМА В УКРАИНЕ: куда дует ветер перемен

20 лет независимости Украины – мифы и реалии

Поход Украины в Европу: остановка или смена курса?

Местные выборы 2010: прощание с самоуправлением?

Республика: «де-юре» или «де-факто»?

Каков капитал, таков и труд

Идеология умерла. Да здравствует новая идеология?!

Повестка дня нового Президента – стабилизация или развитие?

Соблазн и искушение диктатурой

Реформа украинского здравоохранения или ее отсутствие: причины и следствия

Выборы-2010: готова ли Украина к переменам?

Неосознанный сталкер. Или. Скрытые и явные угрозы жизни Украины и возможности их предотвращения

Новый общественный договор – быть или не быть?

КАК СПАСТИ СТРАНУ? или Приговор вынесен. Обжалованию подлежит?!

Человеческий капитал в топке экономического кризиса

Украинское общество в условиях кризиса: социальные вызовы и мистификации.

Большой договор между Украиной и Россией: от проекта влияния к проекту развития

Украинская власть: царствует, господствует или руководит?

Украина: нация для государства или государство для нации?

„Социальный капитал” и проблемы формирования гражданского общества в Украине

«Социальные мифологемы массового сознания и политическое мифотворчество»

Гражданин и власть: патерналистские и авторитарные настроения в Украине.

В зеркале украинского культурного продукта

Есть ли «свет» в конце регионального «туннеля» или кого интересуют проблемы местного самоуправления?

Национальная идея: от украинской мечты к новой парадигме развития

Досрочные выборы: политическое представление к завершению сезона

Кризис ценностей: что такое хорошо, и что такое плохо?

Реформы в экономике Украины: причины, следствия, перспективы

Информационное пространство – кривое зеркало Украинской действительности

Постсоветское поколение – здравствуй! (или некоторые подробности из жизни молодежи)

Проект Україна: українська самосвідомість і етнонаціональні трансформації

„Південний вектор” євроінтеграційної стратегії України

Феноменологія української корупції та її специфічні риси

Українській Конституції 10 років: від «однієї з найкращих в Європі» до правового хаосу

Украина в геополитических играх 2006-2025 гг. или Очередное обновление внешней политики

Яку Україну пропонують Україні чи Програми та реальні практики політичних партій України

Парламентський злам: проблеми взаємодії владних гілок

Майдан, рік по тому

Вызовы или стимулы глобализации?

Демографический кризис или последний украинец

Адміністративно-територіальна реформа – тест на ефективність нової влади

Ролевые игры: социодрама Украина – ЕС

Славянские миры: цивилизационный выбор

Повестка дня будущего президента

Новое украинское Просвещение

„Внутрішня геополітика” України.

Чи готова Україна „мислити глобально, діяти локально”?

Демократия по-украински

Какая Россия нужна Украине?

Українська національна еліта – становлення чи занепад?

Середній клас в Україні : майбутнє народжується сьогодні

Україна шукає свою ідентичність

Камо грядеши, Украина?

page generation time:0,233